Девід Лоуренс був першим англійським письменником поствікторіанської доби, який почав

активно й послідовно говорити про існування тіла та його „ницих” і „непристойних” прояві
Він є один  із найбільш відомих англійських письменників доби Модернізму.  У його
творах можна знайти елементи різних художніх систем, як от символізму,
неоромантизму, імпресіонізму, натуралізму та ін., які підпорядковані авторським
інтенціям передати безпосередність і спонтанність почуттів, людину в русі через її
емоційне життя, її власний голос. Разом із тим, Лоуренс не пориває з принципами
реалістичної оповіді, виявляючи себе неперевершеним майстром портретних
характеристик, описів побуту, природних ландшафтів тощо. Проте образи об'єктивної
дійсності письменник переводить в умовну площину. У текстах вони набувають
глибокого філософсько-символічного змісту, за яким –  авторська оригінальна
концепція буття та дійсності.  
Сенсом нашого існування Л. вважає саме життя у всій повноті і багатогранності її
 проявів, а роман називає «книгою життя». У цьому сенсі він і Біблію називає «
великим всеосяжним романом ». 
Світову славу здобув завдяки романові “Коханець леді Чатерлей”. . Цей роман ‒ не
лише апологія чистого і пристрасного кохання, це роздуми про нищівний уплив
технократичного суспільства на людську психологію та катастрофічну
розбалансованість духовних і матеріальних потреб сучасної особистост
Історія створення-над романом “Коханець леді Чатерлей” почав працювати 1926 р.,
створив два варіанти, але був незадоволений. Лише третя версія твору стала кінцевою.
На прохання видавців пом’якшити деякі моменти у тексті категорично
відмовився. Підготовлені 1928 року  до видання примірники роману  рішенням суду
(від 1929 року) були повністю конфісковані. Реабілітовано роман лише 1960 року.
Одночасно була закрита й конфіскована в Лондоні виставка його полотен, які не
судилось нікому побачити. 
Характеристика героїв
Констанс-головна героїня роману на вигляд була рум’яною сільською дівчиною з
м’яким каштановим волоссям, сильним тілом і повільними рухами, сповненими
надзвичайної енергії, її великі здивовані очі й ніжний лагідний голос, здавалося,
говорили: вона тільки що приїхала з свого рідного села.
Батьки Констанс Малколм Рейд батько Констанс -був у минулому добре відомим
живописцем, членом Академії мистецтв
Мати Констанс належала до освічених фабіанців у часи розквіту прерафаелітів. 

В оточенні художників та висококультурних соціалістів Констанс та її сестра Гілда

отримували виховання, яке можна назвати естетично традиційним.
Їх возили в Париж, Флоренцію й Рим дихати повітрям мистецтва, а також у
протилежному напрямку — в Гааґу й Берлін на великі соціалістичні конвенти, де
промовці виступали усіма європейськими мовами, нікого цим не дивуючи.
Отож із раннього віку обидві дівчини зовсім не боялися ні мистецтва, ні ідеальної
політики. Це складало їхню природну атмосферу. Вони були космополітками й
провінціалками, поділяючи ту космополітичну провінційність мистецтва, яка йде в
парі з чистими соціальними ідеалами.
У віці п’ятнадцяти років їх відправили до Дрездена, окрім усього іншого, вчитися
музики. І там вони насолоджувалися життям. Вони вільно жили в студентській сім’ї,
сперечалися з чоловіками на філософські, соціологічні й художні теми, вони були такі
ж розумні, як і чоловіки, тільки кращі, адже були жінками. У супроводі міцних юнаків
з гітарами — дрень-дрень — вони ходили до лісу. Вони співали, мов ті wandervogel[1],
і були вільні. Вільні! Велике слово. У відкритому світі, у ранковому лісі, з хтивими й
горластими юнаками, вільні робити що завгодно і понад усе — говорити що завгодно.
Саме розмова мала першочергове значення: пристрасний обмін словами. Любов грала
роль незначного акомпанементу.
Обоє, Гілда й Констанс, спробували, що таке любовний зв’язок, ще до того, як їм
виповнилося по вісімнадцять років.
Юнаки, з якими вони вели такі пристрасні бесіди, які рвійно співали і з такою
розкутістю отаборювалися під деревами, звичайно хотіли любовного зв’язку. Дівчата
трохи вагалися, однак у ті часи про це так багато говорилося, це здавалося таким
важливим. А чоловіки були такі смирні і жадаючі. Чому ж дівчині не вчинити по-
королівському і не принести себе в дар?
Отож, вони принесли себе в дар, кожна тому юнакові, з яким велися найбільш
хитромудрі й потаємні суперечки. Суперечки, дискусії були справжнім ділом, а
любощі, плотський зв’язок здавалися примітивним атавізмом, засобом зняти
напруження. Після того кожна з них почувалася менше закоханою в свого хлопця і
майже його ненавиділа, немовби той посягнув на її особистість чи внутрішню свободу.
Звичайно ж, для дівчини вся гідність і сенс життя полягали в досягненні абсолютної,
довершеної, чистої й шляхетної свободи. Чого ще може прагнути дівчина в своєму
житті