Державна політика щодо цифрового розвитку

1. Мета, основні цілі та завдання цифрового розвитку та

електронної демократії в Україні.
Електронна демократія - форма організації суспільства за якої
громадяни та бізнес залучаються до процесу державного управління та
державотворення, а також до місцевого самоуправління за допомогою
інформаційних і комунікаційних технологій.
Мета е-демократії полягає у створенні фундаменту для участі
громадськості у прийнятті «державних» рішень, здійснення впливу на
формування і реалізацію державної політики, вирішення питань місцевого
значення, посилення прозорості та підзвітності органів влади громадянам.
Цілі е-демократії співпадають з цілями ефективного управління – це
прозорість, підзвітність, відповідальність, включення (інклюзивність),
проведення дискусій, доступність, участь, субсідіарність, довіра до
демократії, демократичних інститутів та демократичних процесів, соціальне
згуртування.
Стратегічні завдання:
• сприяння демократичним перетворенням у суспільстві шляхом
забезпечення доступу населення до інформаційних ресурсів і систем надання
інформаційних послуг органами державної влади та органами місцевого
самоврядування із застосуванням мережі Інтернет, зокрема шляхом
оприлюднення проектів відповідних нормативно-правових актів,
впровадження нових форм взаємодії з громадськістю з використанням ІКТ
(стосовно опитувань, консультацій, громадських експертиз тощо).
• забезпечення прав людини і громадянина на віддалений доступ до всіх
видів відкритої державної інформації, що має індивідуальну та суспільну
значимість;
• залучення людини і громадянина до участі у державних справах;
• подальше вдосконалення технологій державного управління;
• подолання інформаційної нерівності;
• організація надання послуг юридичним та фізичним особам в
інтегрованому вигляді дистанційно - через Інтернет та інші засоби;
• перебудова відносин органів державної влади та органів місцевого
самоврядування з людиною та громадянином;
• сприяння розвитку економіки;
• системоутворююче законодавче забезпечення.

2. Законодавче забезпечення розвитку електронного

урядування
 Ефективне впровадження технологій електронного урядування можливо
забезпечити тільки в рамках реформування на сучасних засадах всієї системи
органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Аналіз стану законодавства, що регулює суспільні відносини,
застосування технологій електронного урядування, свідчить про його
фрагментарність і неповноту, наявність дублювання і суперечності
нормативно-правових актів у цій сфері.
Електронне урядування не є механічним поєднанням
інформаційнокомунікаційних технологій з публічним адмініструванням. Це -
нова філософія державного управління, тому для реального втілення цієї ідеї
в життя необхідне розроблення відповідної законодавчої бази. Необхідно
здійснити відповідну адаптацію нормативної бази, що регламентує
діловодство в органах державної влади та органах місцевого самоврядування,
до особливостей, обумовлених наданням електронних державних послуг.
Потребує свого вирішення питання визначення правового статусу
електронних інформаційних ресурсів, які розміщуються в комп’ютерних
мережах органами державної влади та органами місцевого самоврядування
як для міжвідомчого, так і для загальнодоступного використання.
Основні проблеми лежать у площині правової регламентації надання
електронних державних послуг фізичним та юридичним особам. Необхідно
чітко законодавчо визначити загальні умови надання таких послуг, а також
прописати особливості надання комплексних електронних державних послуг,
які потребують об’єднання зусиль декількох органів влади, упордкувати,
регламентувати і стандартизувати цей процес. Особливу увагу необхідно
приділити забезпеченню законодавчих гарантій надання таких послуг.
Вкрай важливою законодавчо неврегульованою залишається проблема
передавння та довгострокового зберігання електронних документів в
державному архіві, музеях, бібліотеках, підтримки їх в актуалізованому стані
та забезпечення зручного доступу до них.

3. Нормативно-правові засади надання електронних

адміністративних послуг.

В Україні сформовано нормативно-правову база, що регулює питання

поширення в мережі Інтернет інформації про соціальноекономічну діяльність
у державі та регіонах, нормативно-правову діяльність органів влади,
процедуру надання адміністративних послуг.
До законодавчих актів можна віднести такі правові норми:
– ст. ст. 33, 38, 122-1 та 181 Кодексу адміністративного судочинства
України, які передбачають можливість здійснення комунікацій
(повідомлення електронною поштою) та участь в судовому засіданні в
режимі відео-конференції;
– Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»
[151, с. 182], спрямований на забезпечення громадян та суспільства
своєчасною, достовірною та повною інформацією на основі широкого
використання інформаційних технологій;
– згідно зі ст. 13 Закону України “Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності” оприлюднення інформації про
проект регуляторного акта може бути здійснене на офіційній сторінці органу
публічної адміністрації в мережі Інтернет;
– ст. ст. 5 та 19 Закону України “Про доступ до публічної інформації”
дозволяють використовувати офіційні веб-сайти органів влади для
оприлюднення публічної інформації та інших офіційних документів, а також
використовувати електронну пошту для подання запиту на публічну
інформацію тощо.
У свою чергу, процес запровадження в діяльність органів влади
механізму надання електронних послуг пройшов складну та тривалу
еволюцію.
6 вересня 2012 р. було прийнято Закон України «Про адміністративні
послуги» № 5203-VI, який докорінно змінив ситуацію не тільки щодо
надання адміністративних послуг, але й щодо застосування в діяльності
органів влади технологій електронного урядування для надання електронних
послуг. Відтепер ці технології стали обов’язковими в роботі органів
публічного управління.
Після прийняття цього Закону в нормативно-правовій базі України стали
з’являтися документи, які визначають конкретні моменти використання
технологій електронного урядування в діяльності органів влади щодо
надання електронних послуг:
– постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку
ведення Реєстру адміністративних послуг” від 30 січня 2013 р. № 57;
– розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції
Державної цільової програми створення та функціонування інформаційної
системи надання адміністративних послуг на період до 2017 року” від 24
липня 2013 р. № 614-р;
– постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Примірного
регламенту центру надання адміністративних послуг” від 1 серпня 2013 р. №
588.
Основні цілі щодо надання послуг в електронному вигляді визначено в
Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в
Україні на 2007-2015 роки».
Незважаючи на існування нормативно-правових документів, які
регулюють сферу впровадження послуг в електронному вигляді, існують
певні недоліки щодо визначення та класифікації послуг; деякі програми та
документи мають декларативний характер та «їм бракує чіткого логічного
ланцюга: мета – завдання – результати – короткотермінові наслідки –
довготермінові наслідки». Тому нагальною є потреба в розробці стратегії
розвитку електронного врядування в Україні.

4. Розвиток цифрової економіки та суспільства (основні

цілі та напрями цифрового розвитку, принципи цифровізації).

Розвиток цифрової економіки України полягає у створенні ринкових

стимулів, мотивацій, попиту та формуванні потреб щодо використання
цифрових технологій, продуктів та послуг серед українських секторів
промисловості, сфер життєдіяльності, бізнесу та суспільства для їх
ефективності, конкурентоздатності та національного розвитку, зростання
обсягів виробництва високотехнологічної продукції та благополуччя
населення.
Цифрова економіка базується на інформаційно-комунікаційних та
цифрових технологіях, стрімкий розвиток та поширення яких вже сьогодні
впливають на традиційну (фізично-аналогову) економіку, трансформуючи її
від такої, що споживає ресурси, до економіки, що створює ресурси. Саме дані
є ключовим ресурсом цифрової економіки, вони генеруються та
забезпечують електронно-комунікаційну взаємодію завдяки функціонуванню
електронно-цифрових пристроїв, засобів та систем.
Цифровізація - насичення фізичного світу електронно-цифровими
пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-
комунікаційного обміну між ними, що фактично уможливлює інтегральну
взаємодію віртуального та фізичного, тобто створює кіберфізичний простір.
Цифровий розвиток передбачає виконання комплексу завдань, що
позитивно вплинуть на економіку, бізнес, суспільство та життєдіяльність
країни в цілому.
Основними цілями цифрового розвитку є:
 прискорення економічного зростання та залучення інвестицій;
 трансформація секторів економіки в конкурентоспроможні та
ефективні;
 технологічна та цифрова модернізація промисловості та створення
високотехнологічних виробництв;
 доступність для громадян переваг та можливостей цифрового світу;
 реалізація людського ресурсу, розвиток цифрових індустрій та
цифрового підприємництва.
Принципи цифровізації
 Цифровізація потребує нових форм партнерства і співробітництва різних
сфер економіки та суспільства. Так, сформульовано основні принципи
цифровізації. Дотримання цих принципів є визначальним для створення,
реалізації та користування перевагами, що надають цифрові технології.
Принцип 1. Цифровізація повинна забезпечувати кожному
громадянинові рівний доступ до послуг, інформації та знань, що надаються
на основі інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій.
Принцип 2. Цифровізація повинна бути спрямована на створення переваг
у різноманітних сферах повсякденного життя. Цей принцип передбачає
підвищення якості надання послуг з охорони здоров’я та отримання освіти,
створення нових робочих місць, розвитку підприємництва, сільського
господарства, транспорту, захисту навколишнього природного середовища і
керування природними ресурсами, підвищення культури, сприяння
подоланню бідності, запобігання катастрофам, гарантування громадської
безпеки тощо.
Принцип 3. Цифровізація здійснюється через механізм економічного
зростання шляхом підвищення ефективності, продуктивності та
конкурентоздатності від використання цифрових технологій. Цей принцип
передбачає досягнення цифрової трансформації галузей економіки, сфер
діяльності, набуття ними нових конкурентних якостей та властивостей.
Всеохоплююча цифровізація має на меті комплексне та глибоке
перетворення існуючих аналогових економічних, соціальних систем та сфер
у нову цінність та якість для їх ефективності, розвитку, зручності
використання тощо.
Принцип 4. Цифровізація повинна сприяти розвитку інформаційного
суспільства та засобів масової інформації.
Принцип 5. Цифровізація повинна орієнтуватися на міжнародне,
європейське та регіональне співробітництво з метою інтеграції України до
ЄС, виходу на європейський і світовий ринок.
Принцип 6. Стандартизація є основою цифровізації, одним з головних
чинників її успішної реалізації.
Принцип 7. Цифровізація повинна супроводжуватися підвищенням рівня
довіри і безпеки.
Принцип 8. Цифровізація як об’єкт фокусного та комплексного
державного управління.
Напрями цифрового розвитку
1. Подолання цифрового розриву шляхом розвитку цифрових
інфраструктур
Головна мета розвитку цифрових інфраструктур полягає в тому, щоб усі
громадяни України без обмежень та труднощів технічного, організаційного
та фінансового характеру (зокрема соціально незахищені верстви населення)
могли скористатися цифровими можливостями незалежно від свого
місцезнаходження чи проживання та не перебували в сегменті “цифрового
розриву”.
2. Розвиток цифрових компетенцій
Рушійною силою цифрової економіки є людський капітал, тобто знання,
таланти, навички, вміння, досвід, інтелект людей.
Цифрові навички та компетенції є запорукою повноцінного розвитку
цифрової економіки. Цифрова грамотність повинна бути однією з головних
компетенцій. Більшість громадян України вже користується перевагами
цифрових технологій. Наступним кроком є забезпечення того, щоб завдяки
цим перевагам українці ставали економічно успішними.
3. Впровадження концепції цифрових робочих місць
Цифрове робоче місце - віртуальний еквівалент фізичного робочого
місця, котрий вимагає належної організації, користування та управління,
оскільки воно має стати запорукою підвищеної ефективності працівників та
створення для них більш сприятливих умов праці.
Цифрове робоче місце сприяє гнучкості в методах виконання посадових
обов’язків державними службовцями, стимулює їх спільну роботу та
взаємодію, підтримує децентралізовані та мобільні робочі середовища,
передбачає вибір технологій для роботи. Перевагами цифрових робочих
місць є зменшення витрат на апаратне забезпечення, офісні приміщення,
відрядження тощо.
4. Цифровізація реального сектору економіки
Цифровізація реального сектору економіки є головною складовою
частиною цифрової економіки та визначальним чинником зростання
економіки в цілому, зокрема і самої цифрової індустрії, як виробника
технологій. Цифрові технології в багатьох секторах є основою продуктових
та виробничих стратегій. Їх перетворювальна сила змінює традиційні моделі
бізнесу, виробничі ланцюги та процеси, зумовлює появу нових продуктів та
послуг, платформ та інновацій.
Цифрові технології в Україні повинні бути доступними як з точки зору
організаційно-технічного доступу до відповідних цифрових інфраструктур,
так і з фінансово-економічної точки зору, тобто через створення умов та
стимулів, які будуть заохочувати бізнес до цифровізації. Результатом такої
діяльності стане модернізація економіки, її оздоровлення та
конкурентоспроможність.
5. Реалізація проектів цифрових трансформацій
Разом з розвитком національних цифрових інфраструктур важливим є
визначення першочергових проектів цифрових трансформацій національного
масштабу в таких сферах, як громадська безпека, освіта, охорона здоров’я,
туризм, електронна демократія, екологія та охорона навколишнього
природного середовища, життєдіяльність міст, безготівкові розрахунки,
гармонізація з європейськими та світовими науковими ініціативами,
державне управління.
6. Громадська безпека
Використання цифрових технологій повинно запровадити новий рівень
координації діяльності оперативних, чергових, диспетчерських та
муніципальних служб, відповідальних за громадську безпеку та повсякденну
життєдіяльність місцевих громад, а також запровадити механізми швидкого
реагування відповідних служб з метою усунення наслідків правопорушень та
надзвичайних ситуацій.
Окремої уваги потребує напрям безпеки, пов’язаний з контролем та
спостереженням за дорожнім рухом. Кількість дорожньо-транспортних
пригод можна потенційно зменшити втричі за умови використання
технологій та значного світового досвіду щодо зменшення аварійності на
дорогах.
7. Освіта
Першочерговими завданнями є формування ґрунтовної національної
політики цифровізації освіти як пріоритетної складової частини реформи
освіти, визначення конкретних ініціатив підключення класів до
широкосмугового Інтернету, створення та реалізація сучасних моделей
забезпечення учнів та навчальних закладів комп’ютерними засобами,
підготовка, адаптація та організація доступу до мультимедійних технологій
та створення відповідних цифрових освітянських платформ для використання
у навчальному процесі та управління освітою.
8. Сфера охорони здоров’я
Цифрова медицина повинна забезпечувати взаємодію між пацієнтами,
медичними працівниками та установами за допомогою інформаційно-
комунікаційних та цифрових технологій. Перехід медичного документообігу
в електронний формат - одне з головних завдань цифрової медицини.
Створення повноцінної цифрової медичної платформи є важливим кроком до
цифровізації медичних та супутніх послуг, а також взаємодії операторів цієї
сфери. Цифрова медична платформа - це динамічний набір систематизованих
електронних даних про стан здоров’я окремого пацієнта, що забезпечує
інформаційний обмін між учасниками процесу виробництва та споживання
медичних послуг.
9. Туризм
Розбудова швидких та доступних мереж на транспортній інфраструктурі,
вздовж туристичних маршрутів, у природних заповідниках, на об’єктах
культури та історії, дозвілля та відпочинку забезпечить повноцінну
реалізацію туристичної привабливості України.
10.Електронна демократія
Головними складовими розвитку електронної демократії є е-парламент, е-
голосування, е-правосуддя, е-медіація (досудове вирішення спорів), е-
референдуми, е-консультації, е-петиції, е-політичні кампанії, е-опитування.
11.Екологія та охорона навколишнього середовища
Цифрові технології мають значний потенціал для поліпшення екологічної
ситуації в Україні, скорочення промислових викидів та зменшення наслідків
глобального потепління.
12.Життєдіяльність міст
З посиленням процесу децентралізації в Україні активно впроваджуються
концепції смарт-сіті (“розумних” міст). Близько 7-10 міст в Україні вже
мають відповідні проекти та ініціативи.
Концепція смарт-сіті є моделлю міста з використанням цифрових
технологій для розв’язання поточних проблем міста, його сталого розвитку
та комфортного життя громадян.
13.Безготівкові розрахунки
Безготівкова економіка прискорює комерційну взаємодію суб’єктів
економічної діяльності, є надзвичайно сильним інструментом боротьби з
“тіньовим” обігом коштів та оздоровлення економіки.
Розвиток і поширення безготівкових розрахунків автоматично зменшує
готівкове навантаження на фінансову систему країни, що гарантує зростання
ліквідності і підвищення капіталізації банківського сектору та фінансової
системи в цілому.
14.Гармонізація з європейськими та світовими науковими ініціативами
Інтеграція української науки в європейський дослідницький простір
забезпечить можливість розвитку передових наукових ідей, участь у
міждисциплінарних проектах, що зосереджуються на перспективних ідеях,
технологіях та інноваціях.
15.Державне управління
Синергетичний потенціал соціальних, мобільних, хмарних технологій,
технологій аналізу даних, Інтернету речей окремо та в сукупності здатні
привести до трансформаційних змін у державному управлінні та зробити
державний сектор ефективним, реактивним, ціннісним. Є наявні позитивні
приклади використання цифрових технологій, наприклад, у сфері державних
закупівель та реестрації майнових прав з використанням технології блокчейн.