Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

ПРАКТИКУМ З ГІДРОЛОГІЇ

Навчальний посібник

Укладачі: Ющенко Ю.С.,

Паланичко О.В.

Чернівці
Чернівецький національний університет
2012
ББК 26.326я7
УДК 556 (076)
П 691

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Укладачі: Ющенко Ю.С.,

Паланичко О.В.

Практикум з гідрології : навч. посібник / уклад. : Ющенко Ю.С., Паланичко О. В. –

П 691 Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2012. – 96 с.

У навчальному посібнику узагальнюються методи та приклади визначення основних

морфометричних та гідрологічних характеристик річок та їх басейнів. Практичні роботи
містять відповідні теоретичні відомості, алгоритм і приклади оформлення робіт.
Для студентів 2-го курсу напрямів «Географія» та «Екологія та охорона навколишнього
середовища» денної та заочної форм навчання.
УДК 556 (076)
ББК 26.326я7

© Чернівецький національний
університет, 2012
© Ющенко Ю.С.,
Паланичко О.В., 2012
 ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень та позначень............................................4

Практична робота № 1. Моніторинг поверхневих вод суходолу.

Основні види гідрологічних спостережень та вимірювань.
(Семінарське заняття) ...................................................................................5

Практична робота № 2. Статистичні характеристики рівнів води......28

Практична робота № 3. Рух води у річках .............................................37

Практична робота № 4. Розрахунок витрати води в річці

(швидкості течії виміряні на вертикалях за допомогою
гідрометричного млинка)...........................................................................56

Практична робота № 5. Розрахунок витрати води в річці

(швидкості течії виміряні за допомогою поверхневих
гідрометричних поплавків) ........................................................................66

Практична робота № 6. Аналіз водного режиму річки .......................71

Практична робота № 7. Аналіз гранулометричного складу наносів...77

Практична робота № 8. Розрахунок стоку розчинених речовин

у річці............................................................................................................82

Додатки........................................................................................................88

Список література.....................................................................................94

3
 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ТА ПОЗНАЧЕНЬ

ДВФ – Державний водний фонд

ДОВ – Державний облік вод
ДВК – Державний водний кадастр
Укр ГМЦ – Український гідрометеорологічний центр Міністерства
надзвичайних ситуацій України

Н – рівень води (см)

 – кінематичний коефіцієнт в'язкості (м 2 /с)
Re к – безрозмірне число Рейнольдса (назва введена науковим
співтовариством на честь дослідника)
R – гідравлічний радіус потоку (см)
hc – середня глибина потоку
.
 – динамічний коефіцієнт в’язкості (мПа с)
3
 – густина рідини (кг/м )
t – температура води (°С)
C – коефіцієнт Шезі (м0,5/с)
І – гідравлічний (поздовжній) похил потоку (м/км або ‰, або записують
як безрозмірну величину)
 – швидкість течії (м/с)
І  – градієнт швидкісного напору (кінетичної енергії віднесеної до
одиниці ваги);
І т – похил тертя (середній по довжині ділянки);
І м.о. – градієнт втрат енергії (напору) на подолання місцевих умов опору
(тертя).
 – коефіцієнт гідравлічного опору (безрозмірний)
n – коефіцієнт шорсткості (безрозмірний)
В – ширина річки (м).
Кб – береговий коефіцієнт
Q – витрата води (м3/с)
f – площа дрібних фігур (м2)
q – часткова витрата води (м3/с)
 – площа поперечного перерізу (м2)
F – площа водозбору (км2)
d – діаметр наносів (мм)
Wр.р.– об’єм стоку (стік) розчинених речовин (т)
Σ u – мінералізація (мг/л)
S – витрата розчинених речовин (кг/с)
Т – тривалість періоду (с)
Рр.р. – показник стоку розчинених речовин (т/км2·період)

4
 Практична робота № 1
Моніторинг поверхневих вод суходолу. Основні види гідрологічних
спостережень та вимірювань. Семінарське заняття
Мета: ознайомитися з організацією та завданнями гідрологічних
спостережень, державним обліком вод, державним водним кадастром, як
складовими моніторингу довкілля, а також з методами спостереження за
рівнями води, швидкостями течії та відповідними приладами і пристроями.

Теоретичні відомості
1. Система гідрологічних спостережень
1.1. Загальні відомості про систему спостережень і водний кадастр
Державний моніторинг вод в Україні є складовою державної системи
моніторингу довкілля [24]. Згідно з [7, с. 16] організація та здійснення
гідрологічних спостережень в Україні тимчасово відбуваються на основі
«Наставлений гидрометеорологическим станциям и постам», виданих у 1978
році [22] (рис. 1.1). Водночас підготовлені та діють відомчі нормативні
документи, інструкції, стосовно певних, конкретних видів вимірювань та
спостережень, а також їх забезпечення. Особливо це стосується контролю
якості вод.

Рис. 1.1. Настанови гідрометеорологічним станціям та постам

Водні багатства країни складають державний водний фонд (ДВФ). Для

його формування передбачені спеціальні законодавчі процедури.
В Україні здійснюється Державний облік вод (ДОВ) і ведеться
Державний водний кадастр (ДВК).
Державний облік вод і їх використання ведеться з 1976 р. і включає
вимірювання та первинний облік кількості й якості поверхневих і підземних
вод, кількості води, яка забирається із водотоків і водойм, кількості й якості
вод, які в них скидаються, реєстрацію водокористувачів.
Державний облік вод і їх використання здійснюють Український
гідрометеорологічний центр (Укр ГМЦ) Міністерства надзвичайних ситуацій
України (поверхневі води), Державна служба геології та надр України (підземні

5
води), Державне агентство водних ресурсів України (використання вод) і
Міністерство екології та природних ресурсів України (якість води).
Український гідрометеорологічний центр (Укр ГМЦ) забезпечує
державний облік ресурсів поверхневих вод і спостереження за їх режимом, на-
дає зацікавленим установам, організаціям і відомствам дані про водні об’єкти
та їх гідрологічний режим, а також гідрологічні прогнози.
Аналогічні функції відносно підземних вод виконує Державна служба
геології та надр України.
Державне агентство водних ресурсів України здійснює облік
використання вод на основі звітності водокористувачів.
Міністерство екології та природних ресурсів України здійснює
державний контроль за використанням та охороною поверхневих і підземних
вод.
Первинний облік забраних із водних об'єктів і скинутих у них вод ведуть
водокористувачі; вони ж забезпечують визначення хімічного складу скидних
вод, складають звіти про їх використання.
Для обліку використання вод уведена форма державної статистичної
звітності 2ТП-водгосп «Звіт про використання води», де наводяться дані про
забір і скидання вод. Звіти подають до органів з регулювання використання й
охорони вод, які, після узгодження, надсилають їх у статистичні управління за
місцезнаходженням водокористувача та до своєї вищестоящої організації.
Згідно з інструкцією зі складання звіту, державному обліку підлягають
води, що використовуються промисловими, будівельними, транспортними,
сільськогосподарськими та іншими підприємствами, організаціями й
установами, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, джерел
водопостачання та скидання стічних вод. Звіти складаються на основі даних
журналів первинного обліку використання вод, наявність і ведення яких
обов’язкові для всіх водокористувачів.
Інформація про використання води має три розділи.
Перший розділ вміщує відомості про об'єми води, які забрані з природних
водних об’єктів, одержані від інших водокористувачів, використані даним
водокористувачем і передані іншим водокористувачам для використання або
скидання.
У другому розділі наводяться відомості про облік об'ємів стічних вод і
кількість забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у поверхневі
водні об'єкти та в підземні горизонти або надходять у них із полів фільтрації,
полів зрошення, із накопичувачів або ярів, балок, боліт та інших місць, куди ці
води були скинуті водокористувачами.
Третій розділ вміщує дані, що характеризують використання води і облік
показників, які не залежать від об’єктів водокористування (втрати води в
системах оборотного і послідовного водопостачання, потужність очисних
споруд, об'єми дренажних вод, вартість цінних речовин, які вилучаються зі
стічних вод у процесі очистки, та ін.).
Органи з регулювання використання й охорони вод здійснюють контроль
за правильністю ведення первинного обліку вод, за станом водовимірювальних
приладів та обладнання, приймають від водокористувачів і перевіряють звіти,

6
які потім направляють до інформаційно-обчислювального центру для обробки
й узагальнення.
Узагальнені дані про використання водних ресурсів використовуються
плановими, проектними, науково-дослідними та іншими зацікавленими
організаціями й установами при виконанні різних господарських завдань,
пов'язаних із використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів,
зокрема, для поточного й перспективного планування використання вод і
проведення водоохоронних заходів; складання схем комплексного
використання й охорони водних ресурсів і водогосподарських балансів; для
ведення державного водного кадастру, оперативного управління
водогосподарськими системами; прогнозування змін гідрологічного режиму,
водності річок і якості води; розробки заходів попередження та ліквідації
шкідливої дії вод; проектування водогосподарських, промислових та інших
споруд; здійснення контролю за проведенням заходів з раціонального
використання й охорони вод; нормування споживання і скидання вод,
регулювання взаємовідносин між водокористувачами тощо [19].
Державний водний кадастр – це систематизоване зведення відомостей
про водні ресурси, їх режим і використання. Він ґрунтується на накопиченні,
обробці, зберіганні й наданні споживачам інформації про водні ресурси та їх
використання. Державний водний кадастр ведеться на основі даних державного
обліку вод і являє собою щорічно поповнювані систематизовані зведення
відомостей про водні ресурси.
Уперше питання про водний кадастр було розглянуто в 1924 р. на
Першому гідрологічному з’їзді в Санкт-Петербурзі [14].
Особливості цього водного кадастру такі:
• ДВК ведеться на загальнодержавній (міжвідомчій) основі та містить
відомості про всі види вод і їх використання;
• матеріали ДВК є офіційними державними даними;
• ДВК – це постійнодіюча динамічна система накопичення, обробки,
зберігання та видачі інформації про водні ресурси, їх режим і використання, що
заснована на використанні ЕОМ.
Основне завдання ДВК – забезпечення всіх водокористувачів не-
обхідними даними про водні об’єкти, водні ресурси, режим, якість і
використання вод, а також відомостями про водокористувачів.
Підготовлена для видання структура Державного водного кадастру
складається з таких розділів і серій:
Розділ 1. Поверхневі води
Серія 1. Дані каталогів про:
- річки, канали, озера, водосховища;
- селеві басейни і селеві вогнища;
- моря і морські дельти річок.
Серія 2. Щорічні дані про:
- режим і ресурси поверхневих вод суходолу;
- селеві потоки;
- якість поверхневих вод суходолу;
- режим і якість вод морів та морських дельт річок.

7
 Серія 3. Багаторічні дані про:
- режим і ресурси поверхневих вод суходолу;
- якість поверхневих вод суходолу;
- режим і якість вод морів і морських дельт річок.
Розділ 2. Підземні води
Серія 1. Дані каталогів про підземні води.
Серія 2. Щорічні дані про запаси та якість підземних вод.
Серія 3. Багаторічні дані про запаси та якість підземних вод.
Розділ 3. Використання вод
Серія 1. Дані каталогів про водокористувачів.
Серія 2. Щорічні дані про використання вод.
Серія 3. Багаторічні дані про використання вод.
Ведення кадастру традиційними методами, які базувалися на ручній
обробці матеріалів і доведенні інформації до споживачів тільки у вигляді
періодичних і разових публікацій, не задовольняло сучасні вимоги народного
господарства. Тому була розроблена автоматизована система ведення ДВК,
основою якої є щорічно оновлювані відомості про води за весь період
спостережень, що занесені на технічні носії та до банків даних на ЕОМ, які
здійснюють систематизацію, пошуки, обробку й узагальнення до потрібного
рівня вихідних даних і видачу необхідної інформації. Ведення ДВК, як і
Державного обліку вод та їх використання, покладено на Мінприроди за
розділом "Поверхневі води"; Держгеонадра за розділом "Підземні води" та
Держводгосп за розділом "Водокористування" [14].
Для забезпечення ДОВ та ДВК функціонує мережа гідрологічних
спостережень.
Основний обсяг робіт з моніторингу річок виконують пункти
спостережень Українського гідрометеорологічного центру Міністерства
надзвичайних ситуацій України (табл.1.1), де проводяться дослідження гідро

Таблиця 1.1
Розподіл пунктів спостережень УкрГМЦ на головних річкових басейнах
станом на 1.01.2005 р.
№ Басейн Кількість постів
п/п Рівневих 3 них 3 гідрохімічним поділом роботи
витратних І II III IV
категорії категорії категорії категорії

1 Дніпра 109 100 0 1 26 55

2 Дністра 64 62 0 0 9 17
3 Південного Бугу 23 22 0 0 6 12
4 Західного Бугу 10 10 0 0 5 4
Сіверського 36 35 1 0 17 10
Донця
6 Приазов'я 19 19 0 0 5 8
7 Дунаю 77 56 0 0 8 29
8 Криму 33 33 0 0 3 21
9 Межиріччя 1 1 0 0 0 1
Дунаю і Дністра
10 Межиріччя 2 2 0 0 0 2
Дністра
і Південного
Бугу
Разом 374 340 1 1 79 159

8
метричних і гідрологічних характеристик водотоків та водойм, а також ви-
значаються гідрохімічні та гідробіологічні показники якості поверхневих вод.
Ці пункти розподілені по 10 річкових басейнах України. Найбільше пунктів
спостережень за кількісними і якісними показниками розташовано в басейні
Дніпра, розвинена мережа спостережень у басейнах Дунаю та Дністра.
Основою розміщення гідрологічних пунктів спостережень є принцип
отримання основних характеристик (з визначеною точністю) водного режиму
— рівня води і річкового стоку. Кількість і щільність розташування пунктів
спостережень визначаються природно-кліматичними факторами, а також
запитами народного господарства і служби прогнозів.
Більшість постів виконує спостереження у терміни від 51 до 100 років,
трохи менше — від 31 до 50 років (рис.1.2). Отже, періоди спостережень мають
достатню тривалість і можуть використовуватись для різних необхідних
обчислень.

Рис. 1.2. Розподіл гідрологічних постів за тривалістю спостережень:

1 — від 51 до 100 років; 2 — більше 100 років; 3 — від 1 до 10 років; 4 — від 11 до 30
років; 5 — від 31 до 50 років.

За останні 25 років відбулися зміни в кількісному складі гідрологічної

мережі. Так, якщо в 1975 р. нараховувалося 510 гідрологічних постів, з яких на
472 вивчався стоковий режим річок, а на 198 – стік наносів, тобто твердий, то в
1985 р. вивченням елементів гідрологічного режиму рік України займалося 477
постів, з яких 448 вивчали рідкий стік і 204 – твердий стік. Наприкінці 80-х
років XX ст. відділом гідрології Укр ГМЦ були проведені дослідження й
виконані розрахунки з метою обґрунтування необхідної кількості реперних
(опорних) постів та їх раціонального розміщення. Динаміка чисельності постів
гідрологічної річкової мережі подана в табл. 1.2 .
Сучасна гідрологічна мережа України налічує 374 пости, з яких на 339
вимірюють витрати води, а на 119 — вивчають твердий стік. Озерна мережа
нараховує 60 постів.
Таблиця 1.2
Динаміка чисельності гідрологічних постів на річках України
за 1975 – 2005 рр.
Рік 1975 1985 1995 2005
Кількість гідрологічних річкових постів 510 477 371 374

Програми спостережень на гідрологічних станціях і постах

регламентовані нормативними документами, підготовленими ще Державним
гідрологічним інститутом (тепер Російський гідрологічний інститут).

9
 Кількість пунктів спостережень у зв’язку з проблемами у загальному
економічному становищі країни була дещо зменшена. В УкрНДГМІ в 1996 –
1999 рр. були виконані науково-дослідні роботи з оптимізації мережі гід-
рологічних спостережень (за твердим і рідким стоками) на річках України.
Натепер вона реалізує основні завдання і функції щодо забезпечення органів
державної влади і управління, галузей господарства, прогностичних організацій
гідрометеослужби оперативною і режимною інформацією.
Знання багаторічних характеристик елементів гідрометеорологічного
режиму і даних поточних спостережень дають змогу виконувати конкретні
завдання, пов’язані з інформуванням і прогнозуванням, а також з
гідрологічними розрахунками [15, с. 134 – 136].
Система гідрологічних спостережень входить до складу державної
системи спостережень за станом природного середовища. Отримання
інформації полягає у проведенні вимірювань і спостережень на водних
об’єктах. Обробка даних та прогнозування зосереджені в гідрометеорологічних
обсерваторіях, центрах гідрометеорологічної інформації, Українському
гідрометеорологічному центрі МНС України та інших установах. Власне
систему спостережень складають гідрологічні станції та пости. В залежності від
програм робіт їм надається певний розряд.

1.2. Гідрологічні станції та пости

Гідрологічний пост – пункт на водному об’єкті, обладнаний пристроями
та приладами для проведення систематичних гідрологічних спостережень. Пост
дає так звані точкові дані, за якими характеризують стан річки на певній ділянці
вверх і вниз від поста. Звідси випливає основна вимога до ділянки
спостережень: вона повинна бути характерною для достатньої великої
протяжності річки (з метою отримання достовірної інформації).
На ділянці спостережень по можливості повинні бути відсутні зовсім чи
слабо проявлятися фактори, які порушують плавність течії чи спотворюють
зв’язок рівнів і витрат води (деформації і значне заростання русла, затори
льоду, перемінні підпори).
Гідрологічні станції та центри гідрометеорологічної інформації
здійснюють методичне керівництво та організацію спостережень на постах.
Розрізняють основні та спеціальні пости. Основні у свою чергу поділяють на
реперні та періодичні (основна маса).
Гідрологічні станції І і ІІ розряду є основними виробничими органами,
що організовують і здійснюють вивчення гідрологічного режиму.
Гідрологічні станції І розряду вивчають гідрологічний режим водних
об’єктів на території своєї діяльності, керують прикріпленими станціями ІІ
розряду і гідрологічними постами, повідомляють потрібну інформацію про
спостереження (гідрологічний режим) зацікавлені організації і заклади.
Гідрологічні станції ІІ розряду здійснюють польові гідрологічні
спостереження і роботи, обробку й аналіз матеріалів спостережень постів, а
також передають інформацію про спостереження.
Склад спостережень, що виконуються на основних постах, залежить від
їх розряду: I – стік води, рівень води, стік наносів, температура води, льодовий

10
режим, хімічний склад води (якість води); II – ті ж спостереження, крім стоку
води і стоку наносів; III – тільки спостереження за рівнем і температурою води,
льодовою обстановкою та забрудненням води.
Спеціальні пости виконують поглиблені дослідження режиму вод суші
за розробленими для них програмами, що, як правило, включають поряд зі
стандартними видами спостережень деякі особливі види, наприклад,
випаровування з водної поверхні, рівень ґрунтових вод і т.п. Спеціальні пости
поділяють на озерні, болотні, водно-балансові.
Крім державної мережі, існують гідрологічні пости відомчого
підпорядкування. Вони організовуються різними установами: господарськими,
проектними, науковими [22].

1.3. Система контролю забруднення та якості природних вод

Спостереження за водними об’єктами тісно пов'язані з прогнозуванням їх
стану [15, с. 129 – 132]. У процесі моніторингу необхідно отримати дані про
джерела забруднення, склад і характер забруднень, реакції гідробіонтів
(організмів, які живуть у водному середовищі) і зміни стану водних об'єктів.
Інформацію, отриману в результаті спостережень, порівнюють з даними про
природний стан водних об'єктів до початку помітного антропогенного впливу,
тобто з фоновими характеристиками якості й кількості водних об’єктів.
Основною метою налагодження системи спостережень і контролю за
забрудненням водних об'єктів є отримання інформації про природну якість
води та оцінка змін якості води внаслідок дії антропогенних факторів. Служба
спостереження та контролювання (моніторингу) виконує такі завдання:
— спостереження і контролювання рівня забруднення водного
середовища за хімічними, фізичними та гідробіологічними показниками;
— вивчення динаміки вмісту забруднюючих речовин і виявлення
умов, за яких відбуваються коливання рівня забруднення;
— дослідження закономірностей процесів самоочищення та
накопичення забруднюючих речовин у донних відкладеннях;
— вивчення закономірностей виносу речовин через гирлові створи
річок у водойми.
Перші оцінки ступеня забрудненості вод були зроблені ще на початку
XX ст. Вони ґрунтувалися на дослідженні гідробіологічних показників – так
званій системі сапробності Кольквитця і Марсона (1909 р.) – встановленні
вмісту у воді органічних речовин, що розкладаються, і фізико-хімічних
(класифікація водних об’єктів розроблена Королівською комісією зі стічних
вод в Англії у 1912 р.). Спостереження здійснювались тільки за впливом на
водні об'єкти основного на той час джерела забруднення – господарсько-
побутових стічних вод. Необхідність проведення систематичних спостережень
за станом поверхневих вод, їх зміною внаслідок дії природних і особливо
антропогенних факторів була усвідомлена тільки наприкінці 60-х років минуло-
го століття. З цією метою почали створюватись національні системи
моніторингу довкілля, складовою яких є система моніторингу поверхневих вод.
За головними структурними ознаками національні системи моніторингу
вод у різних країнах належать до трьох типів: першого – якщо у країні діє єдина

11
загальнонаціональна мережа гідрологічних і гідрохімічних станцій та постів;
другого – коли паралельно діють кілька рівноцінних мереж збору інформації;
третього – у разі, коли пріоритетними є одна-дві мережі контролю якості води,
а їх доповнюють регіональні структури. Країнами з першим видом моніторингу
вод є Велика Британія, Канада, Нідерланди, Японія; з другим – Швеція; з третім
– США, Україна та деякі інші пострадянські країни.
За кордоном у 1977 р. розпочалися роботи за міжнародною програмою
UNEP/Water (United Nation Environment Protection) щодо спостережень за
станом прісних вод, яка входить до системи глобального моніторингу
навколишнього середовища (табл. 1.3). Систему моніторингу прісних вод
формують на 344 станціях (з них 240 – на річках, 43 – на озерах, 61 – на
джерелах підземних вод). Станції розташовані в такий спосіб, щоб вести
спостереження як на незабруднених, так і на забруднених територіях. Усі дані
спостережень акумулюються в Канадському центрі континентальних вод
(м. Барлінгтон, провінція Онтаріо) з метою вивчення стану забруднення
прісних вод та розроблення світових стандартів чистої води. До цієї програми
не приєдналися країни колишнього Радянського Союзу, Східної Європи та
Африки.
Таблиця 1.3
Мережа пунктів контролю поверхневих вод у різних країнах світу
Країна Площа, Кількість Густота мережі,
тис. км2 пунктів км на один
(станцій, пункт
постів)
Австрія 84 700 120
Білорусь 208 130 1600
Велика 244 250 877
Британія
Індія 3288 302 10 889
Італія 301 489 615
Канада 9976 1116 8939
Китай 9597 3189 3009
Нідерланди 41,2 260 158
Німеччина 357 1122 318
Норвегія 324 607 534
Польща 313 690 453
Росія 17 075 3470 4920
США 9363 60 000 156
Фінляндія 337 595 566
Франція 551 1005 548
Швейцарія 41,3 332 124
Швеція 450 590 763
Японія 372 4200 89
На основі моніторингових досліджень зроблено загальні висновки щодо
забруднення прісних вод світу:
— у слаборозвинутих країнах забруднення води здійснюється в
основному побутовими водами;
— країни, що розвиваються, максимально забруднюють води стоками всіх
видів;
— у розвинутих країнах кількість забруднених вод починає
зменшуватися, а пік забруднення припадає на 30— 50-ті роки XX ст.

12
 Функції та завдання моніторингу в СРСР покладалися на
Загальнодержавну службу спостережень і контролю за рівнем забруднення
навколишнього природного середовища, організовану наприкінці 1972 р., проте
єдиного управлінського центру національного моніторингу, як і єдиної
методичної бази з організації та проведення цих спостережень, створено не
було. Саме тому з отриманням Україною статусу незалежної держави постало
завдання розробки та впровадження власної державної системи екологічного
моніторингу [15, с. 129 – 132].
Згідно з «Порядком здійснення державного моніторингу вод»
(затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 815 від 20.07.1996р.)
та «Положенням про державну систему моніторингу навколишнього се-
редовища» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 391 від
30.03.1998 р.) державний моніторинг вод є невід'ємною складовою державної
системи моніторингу навколишнього середовища. На основі цих двох урядових
документів розроблена «Єдина міжвідомча інструкція по організації та
здійсненню державного моніторингу вод» (ЄМІ), затверджена наказом
Міністерства екології та природних ресурсів України № 485 від 24.12.2001 р.
Цей документ встановлює єдині вимоги до організації та проведення
спостережень за станом поверхневих вод, прибережних зон водосховищ,
підземних вод, джерел забруднення вод; за гідрологічними, фізико-хімічними,
біологічними, радіологічними показниками якості вод. Виконання вимог ЄМІ
обов’язкове для всіх підрозділів суб’єктів державного моніторингу вод, а також
відповідальних водокористувачів, які здійснюють спостереження за кількісним
та якісним станом вод.
До основних суб'єктів державного моніторингу належать: Міністерство
екології та природних ресурсів, у т.ч. Головдержекоінспекція та
Держуправління екології та природних ресурсів в областях; організації Укр
ГМЦ; геологічні територіальні організації; Міністерство з питань надзвичайних
ситуацій; Міністерство охорони здоров’я; Міністерство аграрної політики;
Державне агенство водних ресурсів України; Державний комітет будівництва,
архітектури та житлової політики України. На сьогодні основними завданнями
цих установ (крім Держводгоспу України) за предметними напрямами
моніторингу кількості та якості вод є:
 моніторинг джерел скидів стічних вод щодо контролювання вмісту
забруднюючих речовин, у т.ч. радіонуклідів, моніторинг поверхневих вод та
водних об'єктів у межах природоохоронних територій щодо фонової кількості
забруднюючих речовин, зокрема радіонуклідів (Головдержекоінспекція і
Держуправління Мінекоресурсів України);
 моніторинг річкових, озерних, морських вод (гідрохімічні та
гідробіологічні визначення, вміст забруднюючих речовин, у т. ч. радіонуклідів),
радіаційної обстановки (на пунктах стаціонарної мережі та за результатами
обстежень), стихійних та небезпечних природних явищ (повені, паводки, селі і
т.п.), що можуть впливати на якість вод (організації гідрометеорологічної
служби Мінекоресурсів України);
 моніторинг підземних вод щодо гідрогеологічних та гідрохімічних
визначень їх складу і властивостей, включаючи визначення залишкових

13
кількостей пестицидів і агрохімікатів та оцінку ресурсів цих вод (геологічні
територіальні організації Мінекоресурсів України);
 моніторинг поверхневих вод суші і питної води, а також морських
вод у місцях проживання і відпочинку населення (хімічні, бактеріологічні,
радіологічні, вірусологічні визначення) (МОЗ України);
 моніторинг поверхневих вод сільськогосподарського призначення
(токсикологічні та радіологічні визначення, залишкові кількості пестицидів,
агрохімікатів, важких металів) (Мінагрополітики України).
Незалежний спеціалізований або цільовий моніторинг вод здійснюють
також Міністерство з надзвичайних ситуацій відчуження і зони безумовного
відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії
на Чорнобильській АЕС щодо контролювання забруднюючих речовин, у т.ч.
радіонуклідів у поверхневих та підземних водах) і Держбуд України (контроль
за вмістом забруднюючих речовин у питній воді централізованих систем
водопостачання, а також у стічних водах міських каналізаційних мереж та
очисних споруд).
Моніторинг якості поверхневих вод передбачає організацію стаціонарної
мережі пунктів спостережень за природним складом і забрудненням
поверхневих вод; спеціалізованої мережі пунктів спостережень за забруд-
неними водними об'єктами; тимчасової експедиційної мережі пунктів
спостережень. Мережі спостережень створюють з дотриманням певних вимог:
—надання переваги вивченню і контролюванню антропогенної дії на
поверхневі води;
—систематичність і комплексність спостережень за фізичними,
хімічними та біологічними показниками й проведення відповідних
гідрологічних вимірів;
—узгодження строків спостережень із характерними гідрологічними
ситуаціями;
—визначення показників якості води єдиними методами;
—оперативність одержання інформації про якість води.
Основним принципом організації спостережень є їх комплексність, яка
передбачає узгоджену програму робіт з гідрохімії, гідрології, гідробіології та
забезпечує моніторинг якості води за фізичними, хімічними, гідробіологічними
показниками.
Найважливішим етапом організації робіт є вибір місця розташування
пункту спостереження.
Моніторинг забруднення вод проводиться на постійних та тимчасових
пунктах спостереження, які розміщують у місцях, де наявний або відсутній
вплив господарської діяльності.
Пункт спостереження за якістю поверхневих вод – місце на водоймищі
або водотоці, де проводять комплекс робіт для одержання даних про якісні й
кількісні характеристики води.
Основними об'єктами, які потребують моніторингу, є: місця скиду
стічних і дощових вод міст, селищ, сільськогосподарських комплексів; місця
скиду стічних вод окремих підприємств, ТЕС, АЕС; місця скиду колекторно-
дренажних вод, які відводяться зі зрошуваних або осушуваних земель; кінцеві

14
створи великих і середніх річок, які впадають у моря, внутрішні водоймища;
кордони економічних районів, республік, країн, що перетинають транзитні
річки; кінцеві гідрологічні створи річкових басейнів, за якими складають
водогосподарські баланси; гирлові зони забруднених приток головної річки.
Пункти стаціонарної мережі спостереження поділяють на чотири
категорії. Пункти спостережень першої категорії розміщують на водотоках і
водоймищах, що мають особливо важливе народногосподарське значення, коли
існує ймовірність перевищення концентрації певних показників. Пункти
спостереження другої категорії розташовують на водних об'єктах, які
знаходяться в районах промислових міст, селищ із централізованим
водопостачанням, у місцях відпочинку населення, в місцях скиду колекторно-
дренажних вод із сільськогосподарських полів, на граничних і кінцевих створах
рік. Пункти спостереження третьої категорії розміщують на водних об'єктах,
що характеризуються помірним або слабким навантаженням (у районах не-
великих населених пунктів і промислових підприємств). Пункти спостереження
четвертої категорії формують на незабруднених водних об'єктах (фонових
ділянках).
Пункти спостереження розташовують з урахуванням стану та перспектив
використання водних об'єктів на підставі попередніх досліджень, які
передбачають:
—збирання та аналізування відомостей про водокористувачів, джерела
забруднення вод, аварійні скиди забруднюючих речовин, що відбувалися
раніше, даних про режимні, фізико-географічні морфометричні ознаки водойми
або водотоку;
—обстеження водойми або водотоку та прибережних водоохоронних
смуг з метою визначення їх стану, виявлення додаткових джерел забруднення,
визначення зон забрудненості та переліку специфічних забруднюючих речовин,
виокремлення характерних біотопів.
На пунктах спостереження досліджують один або кілька створів.
Створ пункту спостереження – умовний поперечний переріз водоймища
або водотоку, де проводиться комплекс робіт для одержання інформації про
якість води.
Створи спостережень розміщують з урахуванням гідрометричних умов і
морфологічних особливостей водоймища або водотоку, наявності джерел
забруднення, об'єму та складу стічних вод, зокрема зворотних.
Вода зворотна – вода, яка повертається за допомогою технічних споруд і
господарських засобів до природних ланок кругообігу води (річкової, озерної,
морської, літогенної) у вигляді стічної, скидної або дренажної.
На водотоках у разі відсутності організованого скиду зворотних вод, у
гирлах забруднених приток, на незабруднених ділянках водотоків, на
передгреблевих ділянках річок, на кінцевих ділянках річок і в місцях перетину
державного кордону України встановлюють один створ.
На водотоках при наявності організованого скиду зворотних вод
встановлюють два і більше створів. Перший (фоновий) створ рекомендовано
розміщувати на відстані 1 км вище від джерела забруднення. Другий створ
призначений для контролю за зміною якості води водотоку поблизу випуску

15
стічних вод, тобто в зоні забруднення. Відповідно до санітарних нормативів,
бажано розташувати його на відстані 1 км вище від найближчого місця
водозабору. На річках, що використовуються для рибогосподарських потреб,
цей створ встановлюють на відстані 0,5 км нижче по течії від місця скиду стіч-
них вод, а на водоймищах – 0,5 км у бік найвираженішої течії. У містах та
селищах, де є численні скиди, контрольний створ розміщують на відстані 0,5 –
1 км нижче від останнього колектора. Третій створ розміщують у такий спосіб,
щоб дані спостережень характеризували якість води, водного потоку загалом,
тобто у місці достатнього змішування стічних вод з водами річки.
При спостереженнях за водоймою загалом встановлюють не менше трьох
створів, по можливості рівномірно розподілених її акваторією з урахуванням
конфігурації берегової лінії. У разі спостережень за окремими ділянками
водойми створи розташовують у такий спосіб:
—на водоймах з інтенсивним водообміном: один створ вище джерела
забруднення і решта створів (не менше двох) нижче джерела забруднення на
відстані 0,5 км від місця скиду зворотних вод та безпосередньо за межею зони
забруднення;
—на водоймах з помірним та уповільненим водообміном – один створ
поза зоною впливу джерела, другий створ суміщають зі створом скиду
зворотних вод, решту створів (не менше двох) розташовують по обидва боки
від останнього на відстані 0,5 км від місця скиду та безпосередньо за межею
зони забрудненості.
Кожний створ має кілька вертикалей та горизонталей, їх розташування в
кожному створі визначається характером скидів, особливостями течії
водоймища або водотоку, рельєфом дна.
Вертикаль створу – умовна вертикальна лінія від поверхні води до дна
водоймища або водотоку, на якій здійснюють дослідження для отримання
інформації про якість води.
Кількість вертикалей у створі на водотоці визначають з урахуванням умов
змішування вод водотоку із зворотними водами, а також з водами приток. При
неоднорідному хімічному складі води у створі встановлюють не менше трьох
вертикалей: на стрижні (лінія найбільших поверхневих швидкостей течії річки,
на прямих ділянках розташована, зазвичай, на середині водотоку, на вигині –
ближче до увігнутого берега) та на віддалі 3 – 5 м від берегів, а при
однорідному хімічному складі – одну вертикаль на стрижні водотоку.
Кількість вертикалей у створі на водоймах зумовлена шириною зони
забруднення. Першу вертикаль розміщують на відстані не більше 0,5 км від
берега або від місця скиду зворотних вод, останню – безпосередньо за межею
зони забруднення.
Горизонт створу – зона на вертикалі (в глибину), де виконують комплекс
досліджень для отримання інформації про якість води.
Кількість горизонтів на вертикалі визначають з урахуванням глибини
водного об'єкта. За глибини до 5 м встановлюють один горизонт біля поверхні
води (влітку – 0,3 м нижче поверхні, взимку – біля нижньої поверхні льоду).
Якщо глибина становить від 5 до 10 м, виокремлюють два горизонти: біля
поверхні і поблизу дна (на відстані 0,5 м від дна). У разі, коли глибина більша

16
10 м, встановлюють три горизонти: біля поверхні, посередині та поблизу дна.
При глибині більше 100 м встановлюються горизонти біля поверхні, на
глибинах 10, 20, 50, 100 м та біля дна. Крім цього, необхідно виокремити
додаткові горизонти в кожному шарі зміни густини води.
Раціональне розміщення пунктів спостережень, систематичність,
комплексність і точність при здійсненні моніторингу поверхневих вод дають
змогу отримати достовірну інформацію, яка може бути використана як з
практичною, так і з теоретичною метою [15].

2. Спостереження за рівнями води

Кількість (об’єм) води, яка протікає в річках і знаходиться в озерах,
болотах, безперервно змінюється. Характер цих коливань визначається впливом
ряду факторів, які зумовлюють багаторічні, річні, сезонні й добові коливання.
Багаторічні коливання рівнів пов’язані з періодичними коливаннями клімату, а
також геологічними причинами, ерозійно-акумулятивними процесами в річках.
Річні коливання рівнів води визначаються в основному метеорологічними
умовами даного року, тобто кількістю опадів, які випали на територію
водозбору, температурою і вологістю повітря та вітрами, які визначають втрати
вологи на випаровування. Сезонні коливання рівня води визначаються перш за
все географічним положенням їх водозбірного басейну і його фізико-
географічними умовами. Добові коливання рівня води в низинах рік можуть
зумовлюватися припливами та іншими чинниками. Розрізняють також
тимчасові коливання рівнів [11].
Вивчення коливань рівнів води у річках, озерах, водосховищах, болотах і
морях має важливе наукове і господарське значення.
Кожен водомірний пост повинен складатися із: 1) водомірних приладів –
пристосувань для вимірювання рівнів (рейок, паль, датчиків рівнів води) і 2)
постійних висотних знаків (реперів).
Для кількісної характеристики зміни висотного положення поверхні води
у водних об’єктах уводять поняття «рівень води». Це перевищення водної
поверхні в даний момент часу (під час вимірювання) над умовною
горизонтальною площиною порівняння. Рівні води, які спостерігаються на
водомірних постах, повинні бути віднесені до умовної площини нуля графіка
поста, висотна відмітка якої залишається постійною для всього періоду
існування поста.
Відмітка нуля графіка поста вибирається при облаштуванні поста з таким
розрахунком, щоб площина нуля графіка знаходилась не менше, ніж на 0,5 м
нижче самого найнижчого рівня води, який можна очікувати у створі поста.
Досить часто умови спостережень на річках різноманітні та складні. Щоб
забезпечити можливість регулярних спостережень при будь-яких фазах
режиму, гідрологічні пости повинні бути обладнані відповідним обладнанням і
устаткуванням, що забезпечує безпечний доступ до місць спостережень.
Постові устаткування й обладнання поділяються на чотири групи,
відповідно до різних комплексів спостережень і робіт.
За конструкцією облаштування водомірні пости поділяються на:

17
  прості (рейкові, палеві, змішані);
 передаючі (мостові, тросові, з автоматичним вказівником і
відмітками рівня води);
 самописні;
 дистанційні, що реєструють рівень безперервно чи в певні строки і
передають інформацію на значні відстані від місця вимірювання.
Палеві пости найбільш зручні для рівнинних річок зі значними
амплітудами коливань рівнів води.
Оскільки горизонтальну площину можна ввести тільки умовно і
відобразити на рисунку (рис. 1.3) поперечного перерізу річки у пункті
вимірювань, вона отримала назву «нуль графіка водомірного, гідрологічного
поста» (0 графіка в/п).

Рис. 1.3. Схема поперечного перерізу гідрологічного поста,

обладнаного палями

Висота рівня води в річці на палевому посту відраховується за допомогою

переносної водомірної рейки (додаток 1).
Передаючі пости (рис. 1.4) облаштовуються в тих випадках, коли підхід
до води ускладнений через урвисті береги.

Рис. 1.4. Схема передаючого поста:

1 – палі, 2 – рейка, 3 – виніс, 4 – блок, 5 – трос, 6 – вантаж, 7 – лебідка

Самописні водомірні пости (рис. 1.5) безперервно реєструють коливання

рівнів води. Встановлення самописного поста необхідно при значному
добовому ході рівня, а також при різких його коливаннях, що викликаються
дощовими паводками, припливами, згонно-нагонними вітрами, роботою

18
гідротехнічних споруд. Основною частиною самопишучого поста є прилад –
самописець (додаток 2) для автоматичного запису коливань рівнів води [3; 11].

Рис. 1.5. Береговий тип установки самописця [11]

В наш час активно впроваджують у використання сучасні автоматизовані

прилади для вимірювання рівнів води. Одним із найпоширеніших є OTT KL 010
(рис. 1.6) – прилад, використовується у всьому світі для вимірювання рівнів
підземних та поверхневих вод. Характеризується простою конструкцією та
легкістю у використанні. Існують KL 010 TM і KL 010 TCM (рис. 6) –зразкові
версії, що можуть бути використані для вимірювання температури води або
електричної провідності [32].

Рис. 1.6. Портативні контактні вимірювачі для вимірювання рівнів

води, температури й електричної провідності

OTT RLS (радарний горизонтальний чутливий елемент) – радарний

чутливий елемент для безконтактного вимірювання рівнів води поверхневих
водотоків (рис. 1.7). Чутливий елемент використовує радарну технологію для
визначення рівня води. RLS встановлюється вище за водну поверхню на
мостових переходах. Прилад відносно легкий і водонепроникний, розміщення
легке для установки, а також характеризується досить низьким
енергоспоживанням.

Рис. 1.7. OTT RLS – радарний горизонтальний чутливий елемент [32]

19
 Спостереження за рівнями на водпостах проводяться два рази на добу, а
при досягненні штормових критеріїв – через 4 год. Потім виводять значення
середньодобових рівнів. Інформацію про них вміщують у гідрологічні
щорічники у вигляді відповідних таблиць (див. практичну роботу № 2).

3. Вимірювання швидкостей течії

3.1. Методи вимірювання швидкостей
Для водотоків характерний турбулентний режим руху води, неперервне
перемішування водних мас, який викликає пульсацію швидкостей як по
величині, так і по напрямку. Причина – утворення завихрень на виступах
шорсткості русла. Отже, швидкісне поле – складна картина, яка змінюється в
часі. Повороти русла, перешкоди, а також різні руслові утворення вносять
зміни в швидкісне поле потоку. При обтіканні потоком перешкод за ними
виникають зони завихрень, при цьому можливе утворення зворотних течій.
Сучасна апаратура дозволяє виміряти й записати зміни швидкості течії в
часі. У зв'язку з наявністю пульсації швидкостей у гідрометрії розрізняють
миттєву швидкість і середню місцеву швидкість.
Миттєва швидкість – швидкість у даній точці в дану мить. Вона
змінюється у часі за величиною і за напрямом.
У практичній гідрометрії, як правило, використовують швидкості течії,
усереднені в часі. Усереднена місцева швидкість – швидкість течії в точці
потоку, усереднена за досить тривалий період часу.
Розподіл швидкості течії води залежить від типу річки (рівнинна, гірська
та ін.), морфологічних особливостей, нахилу водної поверхні. Однак
визначають кілька загальних закономірностей у розподілі швидкостей по
глибині й ширині річки. Щодо глибини швидкість зменшується від поверхні.
Епюра швидкостей – фігура, обмежена профілем швидкостей, напрямком
вертикалі, лініями поверхні води і дна.
Донна швидкість – швидкість на дні потоку, яка має визначене кінцеве
значення.
Середня швидкість на вертикалі – величина, отримана, внаслідок
вимірювання площі епюри швидкостей і розділу її на глибину вертикалі.
Спостереженнями і теоретичними дослідженнями встановлено, що при
відсутності похибки середня швидкість на вертикалі відкритого потоку
розташована на глибині 0,6 h.
Стандартна епюра швидкостей може змінюватись під впливом різних
факторів, наприклад, нерівностей дна, водної рослинності, вітру, льодових
утворень та ін. При значних нерівностях швидкість поблизу дна може різко
знижуватись. Такий самий вплив може справляти й водна рослинність.
Під час вітру за течією поверхневі швидкості можуть збільшуватись, а
рівень води дещо знижуватись; під час вітру проти течії спостерігається
протилежна картина.
У місцях впадання річки в море швидкість води біля дна різко
зменшується за рахунок зміни щільності води (морська вода щільніша).

20
 При наявності льодового покриву вплив шорсткості нижньої поверхні
льоду зумовлює зміщення максимальної глибини на деяку глибину від
поверхні, зазвичай на 0,3 – 0,4 глибини вертикалі.
Існує велика кількість методів для вимірювання швидкостей течії води і
приладів, дія яких ґрунтується на різних фізичних принципах.
Метод, що базується на реєстрації кількості оборотів лопатевого гвинта
(ротора). При вимірюванні швидкості реєструється загальна кількість оборотів
лопатевого гвинта та тривалість вимірювання. Величина швидкості
визначається за тарувальним графіком залежно від кількості оборотів за
секунду. Таким чином вимірюється місцева швидкість течії в окремих точках
потоку. Прилад: гідрометричний млинок.
Метод, що базується на реєстрації швидкості пливучого тіла. Для
вимірювання швидкості використовуються різноманітні поплавки, які можуть
запускатися як на поверхні потоку, так і на потрібну глибину. Швидкістю течії
вважається швидкість руху поплавка, яка визначається за час проходження
поплавком певної відстані. Прилади: поплавки.
Метод, що базується на реєстрації швидкісного напору. Для вимірювання
швидкості течії використовують гідрометричні трубки різної конструкції.
Швидкість визначається в залежності від швидкісного напору, для цього трубка
вводиться в потік отвором назустріч течії. Швидкісний напір вимірюється
безпосередньо за висотою підйому рівня в трубці. Гідрометричні трубки дають
місцеву швидкість в окремих точках потоку. Прилади: гідрометричні трубки.
Метод, що базується на реєстрації силової дії потоку. Для вимірювання
швидкості використовуються прилади, в яких є чутливий елемент, що сприймає
силову дію потоку. Такі прилади використовуються для науково-дослідних
робіт з метою вимірювання і безперервних записів значень швидкості течії в
окремих точках потоку. Вони дозволяють досліджувати пульсацію швидкостей.
Вимірювання здійснюють приладами з чутливим елементом.
Метод, що базується на принципі теплообміну. Швидкість течії
визначається залежно від швидкості охолодження чутливого елемента: чим
більша швидкість, тим вищий темп охолодження. Подібні прилади
застосовуються для наукових досліджень у лабораторних умовах. Застосовують
прилади з нагрітим елементом.
Метод, що базується на вимірюванні об’єму води, що ввійшла в прилад за
час спостереження. В потік вводиться прилад – батометр, вхідним отвором
назустріч течії, та витримують певний час, після чого виймають; вимірюється
об’єм води, що потрапила в прилад. Швидкість визначається за тарувальним
графіком, залежно від об’єму води, що зайшла за одиницю часу. Даний спосіб
майже не використовується. Прилад: батометр.
Метод базується на застосуванні ультразвуку. При поширенні
ультразвукових коливань у рухомому середовищі (у воді) швидкість
ультразвуку відносно нерухомої системи координат дорівнює векторній сумі
швидкості звуку і швидкості самого середовища. Даний метод у гідрометрії
застосовується рідко [3; 11].

21
 3.2. Гідрометричні поплавки
При вимірюванні швидкості течії поплавками вважається, що швидкість
його руху дорівнює швидкості течії води в місці знаходження поплавка. Таке
припущення значно спрощує процес вимірювання швидкості течії, хоча
експериментально встановлено (Дюбуа, 1786 р.), що тіло, яке пливе за течією,
рухається швидше оточуючих його частинок води. Розміри поплавків малі,
тому похибка перевищення швидкості незначна.
Для гідрометричних робіт використовують поплавки різних видів:
поверхневі, глибинні, подвійні та ін. Нині поплавками користуються дуже
рідко, через те, що значно вдосконалились гідрометричні млинки, деякі з видів
взагалі більше не використовуються. Поплавками вимірюють слабкі течії води,
при проведенні науково-дослідних робіт у лабораторних умовах. Їх також
використовують для вимірювання швидкостей і напрямку течій із
використанням аерофотозйомки для великих річок і водосховищ.
Поверхневі поплавки (рис. 1.8) застосовуються для вимірювання
швидкостей і напрямку течії лише на поверхні водного об'єкта. Зазвичай їх
роблять із дерева. Для річок шириною до 100 м можна виготовити поплавки у
вигляді кружків, відпилених від сухого дерева, для річок шириною 100 – 300 м
поплавки виготовляють у вигляді хрестовин із дощечок. Для візуальності
поплавки фарбують в яскравий колір або прикріплюють прапорець. Недоліком
поверхневих поплавків є неможливість їх використання у вітряну погоду, а
також ряд особливостей.
При підйомі рівня води в річці спостерігається відхилення траєкторії
руху поплавків від середини потоку до берегів (при спаді – навпаки). У цих
випадках можлива помилка у визначенні довжини шляху поплавка, якщо вона
визначається як відстань між створами, а насправді ж вона більша.
При вимірюванні швидкості поплавком, отримана у кожному випадку
швидкість є середнім значенням на певній ділянці. Ця швидкість стосується
створу, розміщеного на середині ділянки, а саме в точці перетину з
траєкторією поплавка; фактично місцева швидкість у цій точці буде
відмінною від вимірюваної поплавком, величину різниці в загальному випадку
встановити неможливо.
Глибинні поплавки (рис. 1.9). Ці поплавки застосовуються для
вимірювання швидкості і напрямку течії на певній глибині. Вони складаються з
двох зв’язаних (ниткою, шнуром, тросом) між собою поплавків, з яких верхній
знаходиться на поверхні води, нижній – на деякій заздалегідь вибраній глибині.
Верхній набагато менший за глибинний і є лише вказівником, тому швидкість
руху всієї системи приблизно дорівнює швидкості течії на глибині, де
знаходиться нижній поплавок. Верхній поплавок виготовлений із пробки,
нижній – із провареної в оліфі дерев'яної кульки діаметром 4 – 5 см, або скляної
кульки, частково заповненої водою, чи двох целулоїдних пластин з'єднаних
навхрест.
Подвійні поплавки. Це такі поплавки, в яких верхній і нижній поплавки
приблизно однакові. Для вимірювання точної швидкості треба провести
одночасно вимірювання подвійним і поверхневим поплавком. Якщо виміряні
подвійним і поверхневим поплавками напрямки течій збігаються, то швидкість

22
береться як середнє арифметичне значення між виміряними швидкостями,
якщо ні, то швидкість подвійного поплавка дорівнює геометричній напівсумі
поверхневої і глибинної швидкостей течії. При швидкості вітру >6 м/с подвійні
поплавки не використовуються, тому що величина буде неточною, їх
використовують більше для вимірювання швидкості на морях, озерах і
водосховищах.
Поплавки-інтегратори. Суть такого способу полягає в тому, що
поплавок прикріплюється до дна в одному місці, в певний момент він
відпускається і спливає, віднесений течією. При вимірюванні швидкості
визначається відстань від вертикалі прикріплення до місця всплиття (L) і час
від моменту випуску до всплиття (t). Середня швидкість по вертикалі
визначається за формулою  =L/t. Оскільки швидкість всплиття у стоячій воді
постійна, то, визначивши її заздалегідь, можна проводити вимірювання
швидкості, не вимірюючи часу всплиття. Як поплавки-інтегратори
використовують дерев’яні легкі кульки.
Гідрометричні шести. Дають можливість визначити середню
швидкість по всій глибині на певній ділянці. Шест, занурений з одного кінця,
опускається в потрібному місці так, що б він плив з невеликим нахилом (майже
вертикально) нижнім кінцем біля дна , але не торкаючись його. Шест дозволяє
визначити середню по вертикалі швидкість течії за лінією його руху, за умови,
що довжина його підводної частини становить 0,94 h, де h – глибина
вертикалі, інакше значення швидкості буде завищене.
Шести використовують рідко, бо нечасто зустрічаються річки з
досить рівним дном, щоб шест не торкався нерівностей дна і водночас не
розміщувався занадто високо над дном.

Рис.1.8. Поверхневі поплавки

Рис. 1.9. Типи глибинних поплавків

23
 3.3. Гідрометричні млинки
Суть роботи млинка – це вимірювання швидкості в залежності від
кількості обертів лопатевого ротора. Уперше цей метод описується в працях
Леонардо да Вінчі, хоча він використовував його для вимірювання швидкості
вітру, а не рідин. Винахідником млинка вважається гамбурзький гідротехнік
Вольтман (1790 рік). Млинок є найпоширенішим приладом для вимірювання
швидкості течії.
Класифікація гідрометричних млинків. Існує дуже багато різних типів
і конструкцій гідрометричних млинків. Гідрометричні млинки розрізняються за
такими ознаками:
1. За напрямом осі обертання (з горизонтальною й вертикальною
осями обертання). Це ГР-21, млинки Прайса (додаток 3).
2. За конструкцією лопатевого гвинта чи ротора. Це 2 групи: з
лопатевим гвинтом, утвореним гвинтовою поверхнею, і з ротором, що
складається з конусоподібних чашок.
3. За побудовою контактного і рахувального механізмів: це млинки з
механічним лічильником обертів і електричною сигналізацією. Останні кращі
тим, що їх не треба постійно витягати з води для фіксації обертів. Також
застосовуються млинки з використанням фотоупорних елементів і записом
показників на паперовій стрічці, вони здебільшого використовуються для
вимірювання морських швидкостей.
4. За способом опускання млинка у воду гідрометричні млинки
діляться на: штангові (опускаються на штанзі) і тросові (по тросові).
Основні компоненти гідрометричних млинків. Гідрометричні млинки
складаються з таких основних частин:
1) ходова частина з лопатевим гвинтом і контактним механізмом;
2) корпус млинка;
3) стабілізатор напрямку;
4) сигнальний пристрій.
Ходова є основним вузлом гідрометричних млинків і складається з осі,
лопатевого гвинта і контактного механізму, що знаходиться у внутрішній
камері, заповненій маслом. Замикання контактів проходить при обертанні
гвинта через певну кількість обертів.
Корпус з'єднує частини гідрометричних млинків і служить для
прикріплення механізму до штанги чи тросу.
Стабілізатор служить для установки приладу в потоці за напрямком течії,
гвинтом назустріч потоку.
Сигнальний пристрій використовують для передачі сигналів при
замиканні контактів млинка.
Основні параметри і характеристики. Робота гідрометричних млинків
зумовлюється взаємодією потоку і приладу. При зміні швидкості
використовується залежність між кількістю обертів гвинта за секунду і
швидкістю течії. В ідеальному випадку (при відсутності тертя і в’язкості
рідини) швидкість течії дорівнює добутку кількості обертів гвинта за 1с на
геометричний крок гвинта, що дорівнює кроку гвинтової лінії, що збігається із
зовнішньою кромкою лопатей; геометричний крок лопатевого гвинта
24
визначається параметрами гвинтової поверхні, що утворює даний гвинт.
Практично залежність кількості оборотів гвинта за секунду від швидкості
виходить більш складною через гідравлічний та механічний опір [3].
Тарування гідрометричних млинків. Тарування млинка – це спеціальне
випробування млинка, під час якого визначається емпірична залежність між
швидкістю течії води і кількістю обертів лопатевого гвинта за одну секунду.
Перше тарування виконують після виготовлення млинка. Таруванню
підлягають всі нові млунки, в результаті чого для кожного складається
тарувальне свідоцтво, що є необхідним документом млинка. У процесі
експлуатації млинків деталі їх механізмів зношуються, у зв’язку з чим
поступово змінюються механічні опори, а відповідно порушуються дані
початкового тарування. Тому виникає необхідність повторного тарування.
Подальше тарування за нормальних умов експлуатації проводять один раз на
два роки. У випадку пошкодження млинка необхідно його негайно
відремонтувати і здійснити тарування.
Тарування млинків проводять у нерухомій воді шляхом протягування
його з різними швидкостями. Обробка результатів тарування млинків може
здійснюватися графічним і аналітичним способами. Дані тарування являють
собою таблицю парних значень швидкостей та відповідних кількостей оборотів
лопатевого гвинта за секунду. Графічний спосіб простіший і більш наочний.
Тарувальна крива (рис. 1.10) є офіційним документом млинка. Для практичних
цілей, наприклад при вимірюванні швидкостей у польових умовах, складають
спеціальну таблицю (табл. 1.4) для визначення швидкостей за кількістю обертів
за секунду. Це зручно в роботі і сприяє збереженню тарувальної кривої.
Таблиця складається на основі тарувальної кривої: основні значення беруть
безпосередньо з кривої, а проміжні – визначаються шляхом прямолінійної
інтерполяції.

Рис. 1.10. Тарувальна крива гідрометричного млинка

25
 Таблиця 1.4
Тарувальна таблиця
Кількість 0,00 0,01 0,02 0,03 0,04 0,05 0,06 0,07 0,08 0,09
об/c
0,2 0,065 0,067 0,069 0,072 0,074 0,076 0,078 0,08 0,083 0,085
0,3 0,087 0,09 0,093 0,096 0,099 0,102 0,104 0,107 0,110 0,113
і т.д.

Дистанційні гідрометричні установки призначені для дистанційного

проведення гідрометричних вимірювань. З їх допомогою можна здійснювати
проміри глибин, вимірювання швидкостей течії, відбір проб води із завислими
наносами та ін. Дистанційна установка складається з берегових опор і
трособлочної системи, з допомогою якої млинок із вантажем чи інші прилади
можуть переміщуватися по створу на задану вертикаль і заглиблюватися в потік
на потрібну глибину. Дистанційні гідрометричні установки (ГР-64; ГР-70)
(додаток 4), дозволяють вимірювати глибини і швидкості течії з берега. Вони
застосовуються на річках шириною до 100 м і глибиною до 12 м. Дані
вимірювань записуються в польовому журналі стандартної форми, в якому
також відмічають загальний стан річки чи каналу, силу та напрям вітру,
наявність льодових явищ, умови лісосплаву та судноплавства. Розрахунок
витрати води за даними вимірювань може бути виконано двома способами –
аналітичним та графічним [3; 11].
Окрім перелічених вище приладів, у теперішній час також
використовують більш сучасні, безконтактні комплекси для вимірювання
швидкостей і витрат води [32] (див., наприклад, практичну роботу № 4., а також
дані про OTT SLD).
OTT SLD (рис. 1. 11) – це акустичний датчик допплерівської системи для
безперервного контролю швидкості потоку та рівня води в річках і каналах.
Система гарантує надійні вимірювання швидкості навіть під час паводкової
ситуації з високими витратами наносів. У поєднанні з Station Manager LogoSens
OTT SLD може бути поширений для постійного вимірювання витрати. Датчик
підключається через вбудований SDI-12 інтерфейс для LogoSens, яка потім
обчислює виділення з рівня води і швидкості потоку та передає виміряні дані за
допомогою телефона, GSM або супутника на центральну станцію.

Рис. 1.11. OTT SLD акустичний датчик допплерівської системи для

безперервного контролю швидкості потоку та рівня води [32]

26
 Хід роботи
1. Уважно ознайомитися з теоретичними відомостями.
2. Законспектувати основні положення.
3. Замалювати в зошиті схему палевого водомірного поста.
4. Підготувати відповіді на основні запитання.

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке Державний облік вод та їх використання?
2. Охарактеризувати основні розділи інформації про використання води.
3. Що таке Державний водний кадастр?
4. Охарактеризувати основні розділи та серії Державного водного кадастру.
5. Поняття про моніторинг.
6. Охарактеризувати основні види моніторингу.
7. Поняття про гідрологічний пост.
8. З якою метою створюються режимні гідрологічні пости?
9. Для чого створюються оперативні гідрологічні пости?
10. Що таке гідрологічна станція?
11. Пояснити різницю між гідрологічними станціями І та ІІ розрядів.
12. Охарактеризувати основні типи водпостів за конструкцією обладнання.
13. Назвати основні прилади для вимірювання рівнів води.
14. Класифікація методів вимірювання швидкостей течії. Відповідні прилади.
15. Для чого визначають швидкість течії?
16. Які методи вимірювання швидкості течії Ви знаєте?
17. Яка будова і принцип роботи гідрометричного млинка?
18. Поясніть принцип визначення швидкості течії гідрометричними
поплавками.
19. Що таке миттєва швидкість?
20. Що таке середня швидкість?

27
 Практична робота № 2
Статистичні характеристики рівнів води
Мета: ознайомитися з елементами статистичного аналізу гідрологічної
інформації і виробити первинні навички її статистичної обробки.

Теоретичні відомості.
Випадковість і необхідність, можливість і дійсність, хаос і
упорядкованість (організованість), імовірнісні та детерміновані (визначені)
події – діалектичні протилежності (категорії), характерні для буття. Світ можна
розглядати як потоки, послідовності випадкових подій (станів його складових).
Ці твердження повною мірою стосуються гідрологічних явищ та процесів. У
зв’язку із цим у гідрології широко застосовують поняття, підходи, методи теорії
ймовірностей та математичної статистики. При цьому первинна гідрологічна
інформація може бути ущільнена і представлена у вигляді зручному для огляду
та вивчення.
У математичному відношенні випадковою називають подію, яка може
відбутися або не відбутися в процесі спостереження чи експерименту в одних і
тих самих умовах.
Випадковими експериментами (експериментами з випадковими
результатами) називають експерименти, досліди, спостереження, виміри тощо,
результати яких залежать від випадку, і які можна повторити багато разів в
однакових умовах.
Спостерігаючи за природними явищами і процесами, ми застосовуємо
кількісний їх опис, виконуючи вимірювання, експерименти, розрахунки. Тим
самим ми відображаємо випадкові, імовірнісні їх властивості, характеристики.
Якщо при незмінних умовах випадковий експеримент (вимірювання,
спостереження) проведено n разів і в n(A) випадків відбулася подія А, то число
n(А) називається частотою (повторюваністю) події А. Вона вимірюється в
кількості випадків (повторів). Здійсненням випадкової події може бути
попадання певної величини (характеристики) у заданий інтервал значень.
Випадковими називають величини, що в результаті експериментів
можуть прийняти те, чи інше значення, яке невідоме наперед. Випадкові
величини, що набувають лише відділені одне від одного значення (які можна
попередньо перераховувати), називають перервними або дискретними.
Випадкові величини, імовірні значення яких неперервно заповнюють деякий
діапазон, називають неперервними.
Відношення кількості появів (реалізацій, повторів) події А до загальної
n( A)
кількості випадків (експериментів тощо), тобто відношення , у теорії
n
ймовірностей називають відносною частотою: р(А).
Примітка. У гідрології абсолютну частоту можуть називати
повторюваністю, а відносну – власне частотою.
Якщо при проведенні великої кількості випадкових експериментів, у
кожному з яких може відбутися чи не відбутися подія А, значення відносної
частоти наближаються до деякого (певного) числа. Це число називається
ймовірністю випадкової події А і позначається Р(А).

28
 0  P ( A)  1 .
(2.1)
Імовірна (достовірна) подія (U) обов’язково відбувається при кожному
повторенні експерименту.
P (U )  1 . (2.2)
Неможлива подія (Ø) не відбувається ні при якому повторенні
експерименту.
Р(Ø) = 0. (2.3)
Рівноможливі (рівноймовірні) події – це такі, кожна з яких не має ніяких
переваг над іншими в появі частіше інших при багаторазових експериментах,
що проводяться у приблизно однакових умовах.
1
P ( A)  P ( B )  P (C )  ...  P (i ) 
(2.4) i.
Множини випадкових величин подібного походження в теорії
ймовірностей називають статистичними сукупностями. При значній кількості
спостережень (сотні та більше) проста статистична сукупність стає незручною
формою запису – занадто громіздкою, не наочною. Для надання їй більшої
компактності та наочності статистичний матеріал треба певним способом
обробити – виділити "статистичні ряди".
Для цього весь діапазон значень змінної поділяють на інтервали
(групують змінну), для яких визначають абсолютну та відносну частоти
(повторюваність). Інтервали беруть переважно рівномірні (рівновеликі). Хоча
існують задачі й з нерівномірними інтервалами [25].
(У гідрології, метеорології та інших природничих науках рядами,
зокрема, називають послідовні в часі дані спостережень (ряди спостережень).
Основи застосування статистичних методів вивчають у дисципліні «Методи
обробки первинної інформації»).
Кількість інтервалів повинна бути не занадто великою (бо частоти в них
можуть різко, незакономірно змінюватися, а також частково втрачається сам
зміст групування), але й не малою (оскільки статистичний опис ряду стає
занадто грубим, неінформативним). Як правило, рекомендується кількість
інтервалів 10 – 20. Його, у першому наближенні, можна також оцінити за
формулою
k  5 lg N , (2.5)
де N – кількість членів статистичної сукупності.
Випадкова величина попадає в кожен інтервал певну кількість разів.
Кількість випадків попадання в інтервал – це повторюваність (частота). У
графічній формі це відображається гістограмою – східчастою (стовпчиковою)
діаграмою розподілу частоти (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1. Розподіл випадкових величин:

А – гістограма; Б – криві розподілу: а – симетрична, б – з позитивною асиметрією, в – з
від’ємною асиметрією; 1– середньоарифметичне, 2 – медіана, 3 – мода, d – радіус асиметрії.

29
 При нескінченному зменшенні інтервалів (між значеннями змінної) та
збільшенні кількості членів ряду отримуємо плавну криву, що називається
кривою розподілу частоти (або, при переході до ймовірності, кривою розподілу
ймовірності) (рис. 2.2)

Рис. 2.2. Гістограма та крива розподілу випадкових величин

Найбільш розповсюдженою формою кривих розподілу є опукла. Тобто

більшість випадків ґрунтується навколо середніх значень змінної величини.
Вони можуть бути симетричні, з додатною або від’ємною асиметрією (рис. 2.1).
Особливості розподілу можна характеризувати за допомогою трьох
характерних точок:
1 – середнє арифметичне, центр розподілу. Дана ордината називається
центральною;
2 – медіана – точка, через яку проходить ордината, що ділить усю площу
обмежену кривою навпіл. Ордината також називається медіаною.
3 – мода – точка, що відповідає найбільшій частоті (імовірності).
Ордината називається модальною.
Ступінь асиметрії кривої розподілу характеризують відстанню по осі
абсцис між центром і модою. Ця відстань називається радіусом асиметрії (d)
(рис.12). При його спрямуванні вліво асиметрія додатна, вправо – від’ємна.
Для аналітичного опису кривих використовують різноманітні закони
розподілу. Вони включають параметри аналітичних кривих. До основних
параметрів відносять: центри (середні), міри розсіювання змінних (дисперсія,
коефіцієнт варіації), показники асиметрії кривих (коефіцієнт асиметрії та ін.).
Середнє арифметичне розраховують за формулою
n

х
х сер  i 1
n . (2.6)
Якщо членів статистичного ряду багато (біля 100 і більше), то величини
змінної групують за інтервалами Δх і використовують формулу середнього
вагового:

30
 k

х і  mі
х сер  i 1
k

m і
і 1 , (2.7)
де k – кількість груп (інтервалів).
Якщо тепер позначити відносну емпіричну частоту
mі
рі  , (2.8)
n
то
k
х ваг   р і  хі
і 1 (2.9) .
Для кількісної характеристики міри розсіювання (відхилень від
середнього, варіації значень змінної) уникають впливу знака відхилення. У
зв’язку із цим вводять такий параметр, як дисперсія:
n

 (х і  х) 2
D і 1

. n
(2.10)
У гідрології для коротких рядів (n  30) застосовують формулу
n

 (х і  х) 2
D і 1

. n 1
(2.11)
Уводять також параметр середнього квадратичного відхилення
(стандарт). Стандарт має розмірність змінної.
  D. (2.12)
З метою порівняння розсіювання різних рядів уводять відносний
параметр – коефіцієнт варіації:

Сv  (2.13)
х,
С v (безрозмірна величина) можна виразити через модульні коефіцієнти змінної:
х
kі  і
х , (2.14)
n

 (k і  1) 2
Сv  і 1

. n 1
(2.15)
Як характеристику асиметричності ряду використовують третій степінь
відхилень від середнього. Середнє її значення таке:
n

 (х і  х) 3
3  і 1

. (2.16) n
У симетричних розподілах кожному додатному відхиленню (хі- х )
відповідає від’ємне. Тому:  3  0.
При додатній асиметрії абсолютні значення додатних відхилень (хі- х )
переважають. Це закріплюється шляхом піднесення до третього степеня.

31
 Тому  3>0.
При від’ємній асиметрії  3<0.
Для того, щоб отримати безрозмірний параметр асиметрії ряду,  3 ділять
на стандарт у третьому степені:
3
Cs 
3
де Сs – коефіцієнт асиметрії.
Якщо замінити   n  Сv  х , то:
n

 (k і  1) 3
Сs  і 1

n  С v3 . (2.18)
Або для коротких рядів:
n

 (k і  1) 3
Сs  і 1

( n  1)  С v3 .
(2.19)
Розглянуті параметри кривих розподілу використовуються, зокрема, у
теорії ймовірності та математичній статистиці в методі моментів, для
відшукування функцій, що описують статистичний розподіл.
Криві або гістограми розподілу випадкової величини показують частоту її
попадання у певний інтервал значень. Але часто треба визначити ймовірність
усіх значень нижче або вище заданого. Такі завдання виконуються на основі
інтегральних кривих розподілу – кривих забезпеченості. Вони можуть бути
побудовані на емпіричному матеріалі, або описані теоретично.
Розглянемо методи побудови емпіричних кривих забезпеченості. По осі
абсцис відкладаються інтегровані відносні частоти (забезпеченість). Для цього
частоти послідовно додають від більших значень змінної до менших (чи
навпаки). (Якщо від більших до менших – то ймовірність перевищення. Якщо від менших
до більших – то ймовірність не перевищення.)
Для довгих (представницьких, достатньо повних) рядів змінну групують
по інтервалах і записують від більших значень до менших (ранжують ряд).
Забезпеченість визначають за допомогою такого типу таблиці:

Таблиця 2.1
Дані про повторюваність рівнів в інтервалах та вагу інтервалів
№ п/п Інтервали Повторюваність Відносна Інтегрована відносна
(частота) повторюваність, % повторюваність
(забезпеченість)
1 2 3 4 5
1 х1 – х2 m1 m1 р1
р1   100 %
n
2 х1 – х2 m2 m р1+р2
р 2  2  100 %
n
3 х1 – х2 m3 m р1+р2+р3
р3  3  100 %
n
4 …. ….. ….. ….
Примітка. n – кількість членів ряду.

32
 Можна просто ранжирувати весь ряд. Тоді «m» буде зростаючим
порядковим номером кожного члена ряду. Тоді забезпеченість буде:
m
рm   10 . (2.20)
n
Для коротких рядів, що не охоплюють усі імовірні значення змінної,
використовують інші формули:
m
рm   100 % (для максимальних характеристик), (2.21)
n 1
m  0,3
рm   100 % (для всіх інших характеристик). (2.22)
n  0,4
х
Або k  і (модульний коефіцієнт). (2.23)
х

Рис. 2.3. Емпірична крива забезпеченості випадкової величини [25]

Хід роботи
1. Визначити максимальний і мінімальний рівні води.
2. Визначити амплітуду коливання рівнів та величину інтервалів змін.
3. Побудувати таблицю.
4. Побудувати гістограму рівнів води.
5. Визначити середнє арифметичне та середнє вагове значення рівнів.

Вихідна інформація.
Таблиця «Середньодобові рівні води» (за календарний рік) взята із
гідрологічного щорічника з розділу «Рівні води». Вона складена з даних про
середньодобові рівні води за календарний рік.
Примітка. Про рівні води див. роботу № 1.

33
 Таблиця 2.2
Середньодобові рівні води
р. Бистриця Солотвинська – м. Івано-Франківськ
Висота нуля графіка 239,35 м БС
Дата I I III IV V VI VII VIII IX X XI XII
1 120 103 153 168 161 163 156 164 156 153 154 159
2 120 106 153 171 160 160 155 159 156 153 154 158
3 121 110 154 168 160 160 153 157 157 153 154 158
4 120 110 154 173 161 176 151 158 156 153 155 158
5 120 108 154 170 168 180 152 156 155 153 155 158
6 120 104 154 169 164 182 153 155 156 153 155 158
7 123 103 153 168 162 173 154 155 155 152 155 158
8 123 104 153 167 162 178 155 154 156 152 155 158
9 122 108 154 168 163 180 154 154 156 152 155 158
10 121 106 154 167 162 175 154 154 156 152 155 157
11 120 103 156 166 163 169 154 152 156 152 156 156
12 120 104 156 166 162 169 153 152 156 152 156 156
13 119 104 157 164 165 174 152 154 156 152 157 156
14 120 105 157 164 165 169 154 154 156 152 157 155
15 119 102 157 164 162 166 154 154 155 154 157 144
16 119 102 157 162 164 165 154 154 155 154 157 130
17 118 123 157 160 170 162 153 156 154 154 157 130
18 117 169 157 161 174 162 154 164 154 154 157 130
19 106 187 156 161 182 160 152 168 154 154 158 130
20 96 178 158 162 172 160 152 160 154 154 158 132
21 96 174 158 179 170 158 154 159 154 154 158 132
22 96 166 158 174 182 158 154 158 154 154 158 132
23 96 160 158 169 192 156 154 158 154 152 157 132
24 96 158 157 166 179 155 160 163 154 153 157 132
25 98 154 158 164 172 154 164 160 154 153 157 112
26 98 153 158 166 169 154 160 160 154 153 158 95
27 98 153 158 166 168 154 158 160 154 153 158 94
28 98 152 159 168 166 156 157 158 153 153 158 94
29 98 160 167 166 156 155 158 153 153 159 94
30 99 159 162 166 156 156 157 153 154 160 95
31 100 158 166 165 156 154 96
Середн 111 129 156 167 168 165 155 157 155 153 157 136
найв. 123 194 160 187 200 187 170 170 157 154 160 159
найн. 95 100 153 160 160 154 150 150 153 152 154 94
Середн.річн. 151. Вищий 200 22/V. Нижчий 94 27-29/ХІІ

1. Визначаємо найвищий і найнижчий середньодобові рівні води за рік.

Нmax = 192 см;
Hmin = 94 см.
2. Далі знаходимо річну амплітуду змін рівнів:
Ан = Нmax - Hmin (см) = 192-94 = 98 см.
Заокруглюємо амплітуду:
(Ан) = 100 см.
Знаходимо величину інтервалів змін рівнів води, приймаючи їх орієнтовну
кількість за 20:
( Aн) 100
H  (см) =  5(см)
20 20
3. Записуємо інтервали в таблицю 7 (колонка 2) від менших значень до
більших таким чином, щоб у перший інтервал потрапив найнижчий рівень

34
води, а в останній – найвищий. Змінюємо верхні межі інтервалів на -1, щоб
числа не повторювалися при записі наступних інтервалів.
Таблиця 2.3
Дані про повторюваність рівнів в інтервалах та вагу інтервалів
Середнє Вага
№ Інтервали Повторюваність
арифметичне інтервалу
п/п ( H ,) см Рі
інтервалу (Нс. інт.), см Рі*Нс.інт.
1 2 3 4 5
1 94-98 16 96 1536
2 99-103 7 101 707
3 104-108 10 106 1060

К
к к

 -  Рі  n  365 (366)
і 1
-  Рі  Нс.інт
і 1

Знаходимо (за допомогою табл. 6) повторюваність рівнів в інтервалах і

записуємо в табл. 2 (колонка 7). Повторюваність – це кількість випадків
потрапляння рівнів у заданий інтервал. Сумарна кількість випадків за рік
повинна становити 365 або 366. Вона позначається «n». Якщо сума не збігалася
з цими значеннями – треба перевірити правильність визначення
повторюваності.
4. За даними колонок 2 та 3 таблиці 7 будуємо гістограму розподілу рівнів
води (приклад гістограми наведено на рис. 2.4).
При побудові даного графіка на осі абсцис позначають інтервали рівнів
води. По осі ординат відкладають повторюваність в інтервалах (у вигляді
стовпчиків відповідної висоти). Шкалу для цієї вісі обирають самостійно,
виходячи з максимальної повторюваності. Гістограма (стовпчикова діаграма)
розподілу рівнів води наочно відображає його особливості й може бути
використана для практичних потреб.

Рис. 2.4. Гістограма розподілу рівнів води р. ….. – м. …...

5. Після побудови гістограми розраховуємо середні значення рівнів води за

рік.
Середнє арифметичне:

35
 n

 Ні
ар. = (см) , (2.24)
і 1
H
n
де Ні – значення середньодобових рівні води, n – кількість днів у році.
Середнє вагове:
к

 Рі  Нс.інт.
ваг. = (см) , (2.25)
і 1
H
n
к
де  Рі  Нс.інт
і 1
– беремо з таблиці 7.

Контрольні запитання та завдання

1. Випадкові події та статистичні ряди.
2. Розподіл випадкових величин та його основні параметри.
3. Емпіричні криві забезпеченості випадкових величин.
4. Що таке рівень води?
5. Охарактеризувати основні прилади для вимірювання рівнів води.
6. Що називають статистичними сукупностями?
7. Охарактеризувати основні типи водпостів за конструкцією обладнання.
8. Сучасні прилади для вимірювання рівнів води.
9. Що таке повторюваність?
10. Пояснити, як визначаються середні значення рівня води за рік.

36
 Практична робота № 3
Рух води в річках
Мета: поглибити знання про закони руху води у річках і сформувати
первинні навички розрахунку, аналізу та оцінювання деяких його кількісних
показників.

Теоретичні відомості
Рух води у річках (та інших руслових потоках) вивчають такі дисципліни,
як «Динаміка руслових потоків» або «Річкова гідравліка». Його закономірності
висвітлюються в курсах гідравліки, орієнтованих на підготовку гідрологів і
фахівців споріднених спеціальностей. У курсі фізики, що читається географам
та екологам, законам гідродинаміки присвячено невеличкий розділ. Там,
зокрема, формуються уявлення про особливості ламінарного й турбулентного
режимів руху рідин.
Дана практична робота спрямована на аналіз двох найбільш загальних та
відомих закономірностей руху води, що описують турбулентність і внутрішній
опір. У кількісному відношенні вони пов’язані з числами Рейнольдса та
формулою Шезі [26]. Особливістю даної роботи є зовнішня простота
розрахунків і внутрішня глибина понять та аналізу, що пов’язано зі складністю
закономірностей руху рідин.
Завдяки експериментальним дослідженням Пуазейля, Дарсі та Хагена в
першій половині ХІХ ст. було встановлено, що у природі існують два
принципово різних режими руху рідини. Але достатньо розвинуті та чіткі
наукові уявлення про них та про перехід від одного режиму до іншого дали
дослідження англійського фізика та інженера О. Рейнольдса, проведені у 1881–
1883 роках. Він провів досліди у трубах різного діаметра, а також
проаналізував результати Пуазейля та Дарсі. Тим самим він започаткував
розвиток одної з найважливіших галузей гідродинаміки (і всієї фізики) — теорії
турбулентності. Цей розвиток продовжується й нині.
Рейнольдсом була створена спеціальна дослідна установка, в якій
зафарбовану рідину випускали з тонкої трубки в потік основної рідини (води).
Принципова схема такої установки показана на рис. 3.1. У результаті дослідів
було встановлено, що при малих швидкостях потоку ( <  к , де  к – критична
швидкість) фарба тече тонким прямолінійним струменем. При швидкостях
 >  к вона спочатку розпливається, а потім (при збільшенні швидкостей)
одразу зафарбовує весь потік (рис. 3.2) Таким чином, у першому випадку
рідина тече паралельними шарами (струменями), а у другому — хаотично
перемішується. Перший тип руху називають ламінарним (від лат. lamina –
пластинка), тобто шаруватим, плоским. Другий тип руху називають
турбулентним (від лат. turbulentus – безладний, невпорядкований), тобто
вихровий, хаотичний. (Надалі поступово розвивались уявлення про
структурованість, організованість турбулентного руху).

37
 Рис. 3.1. Дослідна установка Рейнольдса [26]

Рис. 3.2. Розвиток турбулентності у воді [26]

Рейнольдс провів також перші теоретичні дослідження турбулентності.

Зокрема, була запропонована формула для розрахунку  к . У сучасному записі
вона має вигляд:
  Re к
к  , (3.1)
R
де  – кінематичний коефіцієнт в'язкості (м2/с), Reк – безрозмірне число
Рейнольдса (назва введена науковим співтовариством на честь дослідника), R –
гідравлічний радіус потоку (см). Гідравлічний радіус залежить від площі
поперечного перетину та змоченого периметра:

R
. (3.2)
Для плоских потоків R  hc (середній глибині). Відповідно число
Рейнольдса записують так:
  R   hc
Re   (3.3)
  .
Вважають, що воно є показником розвинутості турбулентного руху.
Кінематичний коефіцієнт в’язкості, що входить до числа Рейнольдса,
пов’язаний із динамічним:

, (3.4)

де  – динамічний коефіцієнт в’язкості,  – густина рідини.
Дані про ці коефіцієнти наводяться у підручниках «Гідрофізика»,
«Гідравліка» або в довідниках [4; 26].
Таблиця 3.1
Кінематичний коефіцієнт в’язкості води
t, °С 0 0,5 4 10 20 30
 , м2/с 1,80  10-6 1,78  10-6 1,57  10-6 1,31  10-6 1  10-6 0,81  10-6

38
 Таблиця 3.2
Динамічний коефіцієнт в’язкості води
t, °С 0 5 10 15 20 25 30 35 40
, 1,793 1,520 1,308 1,139 1,003 0,891 0,798 0,720 0,653
мПа . с

Дослідження Рейнольдса також показали, що різним режимам руху

відповідають і різні залежності втрат енергії (напору) від швидкості течії.
Графічно це відображено на рис. 3.3. На ділянці ОА залежність для втрат має
лінійний характер:
hf=kл· , (3.5)
де hf – втрати на внутрішнє тертя, kл – коефіцієнт пропорційності для
ламінарного руху. На ділянці ВС закон такий:
hf=kт·  n, (3.6)
де kт – коефіцієнт пропорційності для турбулентного руху, n→2. На ділянці в
області АВ діє змішаний закон:
hf=kл· +kт· n, (3.7)

Рис. 3.3. Залежність втрат енергії при різних швидкостях течії потоку

У цій області особливо нестійкий ламінарний режим. При найменшій дії

додаткових зовнішніх чинників він переходить у турбулентний. Слід також
зауважити, що kт – набагато більший, ніж kл. Витрачена механічна енергія
переходить у теплову. Цей процес називається дисипацією (розсіюванням).
Величезне зростання внутрішнього опору пов’язане з відповідним зростанням
сумарної площі тертя окремих мас («шарів») води у складно побудованій,
ієрархічній системі завихрень. Із цим також пов’язана зміна форми епюри
розподілу швидкостей у напрямку, нормальному до осі руху.

Рис. 3.4. Епюра ламінарного (а) та турбулентного рухів (б)

39
 Унаслідок досліджень турбулентності було також встановлено, що
перехід від турбулентного руху до ламінарного відбувається при більш низьких
швидкостях, ніж навпаки. Тому для конкретних умов (рідина, температура,
труба чи лоток певних розмірів і форм, річка) розрізняють критичну швидкість
верхньої межі переходу—  к .в. ,та нижньої межі —  к .н. . Відповідно розрізняють
верхнє критичне та нижнє критичні числа Рейнольдса. У проміжку між ними
можливе існування обох режимів руху:
Re к.н. <Re n <Re к.в. , (3.8)
де Rе n — перехідні значення чисел.
Дані про критичні значення чисел Рейнольдса також опубліковані в
літературі. Відповідні дослідження проводяться тривалий час для різних
об’єктів. Їх результати дещо відрізняються.
За дослідженнями О. Рейнольдса нижнє критичне число для круглих труб
(трубок) Re  2000. Більш пізні дослідження показали, що Re  2320-2400 [26].
Водночас, уже самим Рейнольдсом висловлювалося припущення, що
шляхом усунення збурень на вході в трубу чи зменшення їх інтенсивності
можна штучно затягнути ламінарний рух в область значно більших чисел Re.
Досі є значні розходження у судженнях про значення верхнього
критичного числа (Для практичних розрахунків руху в трубах беруть
Reверх.  13000).
Слід також відмітити, що ламінарний режим у перехідній області (зоні)
нестійкий і досить легко переходить у турбулентний. Тому, з іншого боку, у
практичних розрахунках її часто відносять до турбулентного режиму.
Оскільки дані про Reк=2400 були отримані для круглих труб – значення
критичного числа для лотків та каналів слід перераховувати через
співвідношення гідравлічного радіуса та діаметра труб:
d 2 1 d
R=  
4 d 4 . (3.9)
Тоді Reк = 2400 / 4 = 600. Перші експериментальні дослідження у лотках
дали Reк  300-360. Надалі А.П. Зєгжда показав, що більш імовірні значення 900
–1000. У підручнику «Річкова гідравліка» [13] А.В. Караушев наводить такі
дані:

Reк Reк верх.

1.Труби (для d) 2000 3000-4000
2. Відкриті канали (для R) 300 1200

У річках рух води завжди турбулентний. Покажемо це на прикладі. Нам

треба отримати якомога менше значення Re. Найменші глибини можуть
становити приблизно 0,1 м. Найменші швидкості течії – 0,1 м/с. Найбільше
значення  =1,80  10-6 м2/с, при температурі 0°С. Тоді:
Re = 0,1·0,1/1,80  10-6  5500 >> 1000 (3.10)
Тобто навіть спокійний, плавний рух рівнинних річок із гладкою вільною
поверхнею також турбулентний. А ламінарний рух слід шукати тільки для
потоків із надзвичайно малими глибинами (гідравлічними радіусами). Ними
можуть бути плівкові та фільтраційні потоки на поверхні та в межах ґрунтів і

40
порід. Особливим випадком є рух льодовиків, оскільки в’язкість льоду досягає
108 – 1011м2/с.
Особливості, закономірності реального руху рідин (води) у різноманітних
умовах вчені почали досліджувати значно раніше, ніж були розкриті механізми
ламінарної та турбулентної течій. Зокрема, вивчали безнапірний рух (рух у
безнапірних потоках, до яких належать і річки). У 1775 році французьким
ученим-гідравліком Шезі отримана формула
  С R I , (3.11)
де C – «коефіцієнт Шезі» (початково приймався як постійна величина); R –
гідравлічний радіус потоку; I – гідравлічний (поздовжній) похил потоку.
Найбільш складною вимірюваною характеристикою є остання.
Якщо порівнювати рівні води (в одній системі відліку) або абсолютні
відмітки водної поверхні на двох відносно недалеко розташованих створах, то
різниця між ними покаже перепад (ΔΗ):
ΔΗ=Н1 – Н2 (3.12)
Перепад, віднесений до одиниці довжини потоку (питомий перепад),
називається поздовжнім похилом:
 ( м)
I (м/км або ‰, або записують як безрозмірну величину) (3.13)
L(км)
Згідно з настановами [22], на річках проводять спостереження за
поздовжніми похилами їх вільної поверхні. Незважаючи на зовнішню простоту
– це один із найбільш складних видів спостережень. «Складність визначення
поздовжніх похилів полягає не стільки у технічних засобах їх вимірювань,
скільки у фізичному поясненні самої величини» [12, с. 42-43]. У зв’язку із цим
методика вимірювання похилів вільної поверхні тривалий час була слабко
розробленою і фактично ще повинна вдосконалюватися. У теперішній час
спостереження за похилами на гідрологічній мережі майже не проводяться.
Поряд з похилами вільної поверхні (гідравлічними) у гідрології (зокрема у
руслознавстві) широко використовують поняття поздовжніх похилів русла,
заплави, смуги руслоформування, дна долини. Їх визначають для ділянок різної
довжини, наприклад у межах ОДРЗ. Вони можуть слугувати певними
орієнтовними середніми значеннями, навколо яких змінюються похили вільної
поверхні.
Загальний діапазон змін похилів різних річок досить великий. Від майже
нуля та від’ємних значень (на антирічках) до стану, який можна
кваліфікувати як перехідний до селів (100 ‰ і більше). Це вказує на досить
великі особливості течії різних річок, які бажано враховувати при
спостереженнях похилів та аналізі їх результатів.
У зв’язку із проходженням хвиль паводків або повеней можуть виникати
додаткові похили. Спробуємо оцінити їхнє значення на прикладах.
Річка Прут – м.Чернівці І0  1‰ (де І0 – це поздовжній похил смуги
руслоформування).
Паводок може викликати підйом рівнів максимально на 6 – 8 м. Це
відбувається протягом 2 – 3 діб. Якщо взяти відтинок у 100 км (приблизно до
смт. Делятин), то різниця у стані рівневої поверхні не буде більшою за 2 – 3 м.
Тобто додатковий похил від паводкової хвилі складе 0,02 – 0,03 ‰. Це
41
становить 2 – 3 % від загального (фонового) похилу в Чернівцях і значно
менше, ніж похибки вимірювань.
На великих рівнинних річках висоти хвиль повеней (чи паводків) можуть
досягати 20 – 30 м. Але такі зміни відбуваються за більш тривалі періоди і на
значних відстанях (багато сотень і тисячі кілометрів). Тому відносний їх
внесок у зміни поздовжніх похилів вільної поверхні також незначний.
Таким чином, знову приходимо до висновку про те, що основною задачею
є вдосконалення методики спостережень та інтерпретації даних про похили
річок в ув’язці з руслознавчо-гідравлічними дослідженнями, особливостями
динаміки руслових потоків та їх ложа.
У гідравлічному відношенні похил є градієнтом повної енергії потоку.
Він складається з трьох величин:
І  І   І т  І м.о.
, (3.14)
де І – градієнт швидкісного напору (кінетичної енергії віднесеної до
одиниці ваги);
І т – похил тертя (середній по довжині ділянки);
І м.о. – градієнт втрат енергії (напору) на подолання місцевих умов опору
(тертя).
Такий похил локальний. Але в дійсності вимірюють характерні,
осереднені для даної ділянки русла похили. Їх називають частковими ( І ч ).
Найкраще їх вимірювати, якщо пости розташовані у відповідних аналогічних
точках русла. Їх намічають на гребенях донних гряд, боковиках, або в межах
річкових плес (рис. 3.5).

Рис. 3.5 Схема змін похилів при різних рівнях [8; 29]

З рисунка також видно, що характер поздовжніх профілів вільної

поверхні змінюється при проходженні паводків або повеней. Уперше таку
схему змін розробив В. Лохтін. Із цього також випливає необхідність режимних
спостережень за поздовжніми похилами.
Частковий похил є набагато більш стійкою та важливою
характеристикою, ніж локальний. Точність його визначення залежить від різних
факторів. Перш за все необхідне правильне розташування постів. Крім того,
вона залежить від довжини базису (L) і величини самих похилів. Нарешті
точність залежить від точності вимірювань Н1, Н2 та L.
При складній будові русла і похилах 2 – 4 см/км їх вимірювання стають
також досить складними.

42
 Формула Шезі загалом розкриває особливості дії внутрішнього тертя в
безнапірних потоках. Вище, при розгляді ламінарного та турбулентного
режимів руху рідин, уже було показано особливості його змін (і змін втрат
енергії, напору). Поняття внутрішнього тертя також відображають через термін
«гідравлічний опір». Формула Шезі стосується до розвинутого турбулентного
руху і так -званого квадратичного закону опору.
Коефіцієнт Шезі спочатку вважали постійним: С=50 м0,5⁄с. Але
дослідження, що проводяться вже біля двох з половиною століть, показали
значні його зміни в залежності від конкретних умов течії (приблизно від 1 до
130, згідно з таблицями Г.В. Желєзнякова [20]. Спробуємо дати також деякі
оцінки для річок:

С  I 0,5
. h 0,5
(3.15)
Великі значення будуть спостерігатися при значних швидкостях і малих
глибинах та похилах. Одразу зауважимо, що діапазони змін h та I значно
більші, ніж  . Тому їм надаємо перевагу.
Для відносно невеликої рівнинної річки h ≈ 0,5 м, І ≈ 0,0001,  під час
паводку чи повені може досягати 1 м⁄с.
1 0,5
Маємо: C  0,5
 0,00010,5  142 м /с.
0,5
Для великої рівнинної річки для умов межені можна взяти h = 10 м,
І=0,00004;  = 0,2 м⁄с:
0,2 0,5
C 0,5
 0,00004 0,5  3,2 м /с.
10
Для гірської річки під час паводку h = 3 м, І = 0,02;  = 6 м⁄с:
6 0,5
C 0,5
 0,02 0,5  24,5 м /с.
3
Сутність коефіцієнта Шезі встановлюється через порівняння формули
Шезі та основного рівняння рівномірного безнапірного руху рідини
(односпрямованого потоку).
2g
, (3.16)
C2
де  – безрозмірний коефіцієнт гідравлічного опору. Таким чином, С2 має
розмірність прискорення і зворотно пропорційний коефіцієнту гідравлічного
опору.
Звідси випливає, що коефіцієнт Шезі загалом є величиною, зворотною до
тих, що відображають дію чинників та обставин, які сприяють гальмуванню
течії. І навпаки – прямо пропорційною величинам, що сприяють вільній течії,
розвитку достатньо великих її швидкостей. Такі особливості відображено в
основних формулах для його розрахунку. У них чинником гальмування руху є
так -звана «шорсткість» ложа потоку, а протилежним – глибина. Шорсткість
позначають «n» і задають у вигляді таблиць з описами русел. Це безрозмірна
величина. Але при цьому більшість формул для розрахунку коефіцієнта Шезі
не відповідають принципу розмірностей. Уперше вони були складені
шведськими інженерами Гангільє та Куттером у 1869 році. Надалі такі таблиці

43
вдосконалювалися, змінювалися, доповнювалися. Гангільє і Куттер
запропонували таку розрахункову формулу:
23  0,00155 I  1 n
C , (3.17)
1  (23  0,00155 I )(n R)
де І – похил вільної поверхні ділянки потоку при рівномірному русі
(безрозмірна величина); R – гідравлічний радіус (м); n – коефіцієнт шорсткості
(безрозмірний) [26].
Як бачимо, формули для розрахунків С можуть мати досить складну
структуру, тому результати розрахунків часто зображують у вигляді номограм
чи таблиць [20].
Дослідженнями, проведеними у ХХ столітті, були сформовані уявлення
про те, що у річках при достатньо великому зростанні рівнів та витрат води
значення коефіцієнта Шезі або пов’язаних із ним показників змінюються мало
(наближаються до певної величини). Тобто умови течії стабілізуються, а
чинники, що їй сприяють або протидіють, взаємно компенсуються, стають
збалансованими. (Див. наприклад, графіки за даними спостережень у пункті
р.Сірет – м. Сторожинець, рис. 3,6; 3,7). Бачимо, що стабілізуються і  , і С.

Рис. 3.6. Графік залежності  =f(Q) по створу р. Сірет – м. Сторожинець

Рис. 3.7. Графік залежності С=f(h) по створу р. Сірет-м. Сторожинець (h

взято для моментів проходження відповідних Q, згідно з графіком на рис. 3.6; С
визначено за формулою Г.В. Желєзнякова, при n = 0,03)

44
 У 1907 році Д.Стівенс запропонував виділяти комплекс

C I  A
h 0,5 . (3.18)
Він вважав, що показник А постійний для кожного створу. У 60-х роках
Р.А. Шестакова показала, що А змінюється з наповненням русла і стає
достатньо стійким лише при високих рівнях води. Коефіцієнт А дозволяє
виражати витрату води через геометричні характеристики поперечного перерізу
річки, що використовується в методиках обліку стоку (метод Стівенса).
Q  A  B  h1,5 , (3.19)
де В – ширина річки (м).
У 50-х роках закономірності змін коефіцієнта Шезі на річках досліджував
Д.Є. Скородумов. Ним було встановлено, що при h  3 м спостерігається
стабілізація коефіцієнта. Надалі ця закономірність була підтверджена
Шестаковою Р.А. для більшої різноманітності річок (рівнинних, гірських та
напівгірських). Вона показала, що в багатьох випадках стабілізація виявляється
вже при h  1-1,5 м [12, с.189]. Вона ж запропонувала систему формул для
визначення С на гірських річках:
При В>100 м С=18,5×І-0,1;
При 50<В<100 м С=22,0×І-0,07;
При В<50 м С=7,21×І-0,25 .
Карасьов Й.В. пояснює це явище взаємною компенсацією дії h та n (при
відносній стабілізації І). Можна також припустити, що загалом система потік –
русло переходить до певних квазістаціонарних, упорядкованих станів [30].
Формула (закономірність) Шезі, розроблена для каналів (і річок)
поступово знайшла застосування у розрахунках дуже різноманітних потоків
рідини. У зв’язку із цим, а також через складність гідродинамічних процесів
(зокрема, процесів самоформування) розроблено величезну кількість (багато
сотень формул для визначення «С», а також десятки таблиць для визначення n).
Загалом коефіцієнт шорсткості залежить від таких основних чинників:
1 - шорсткість власне ложа потоку;
2 - рослинність;
3 - місцеві перепони;
4 - неоднорідність розмірів і форм русел по довжині;
5 - рівні та витрати води;
6 - наноси річок;
7 - льодові утворення.
Дослідження закономірностей руху потоків рідини, гідравлічного опору у
ХХ столітті стали тісно пов’язаними з дослідженнями турбулентності. Перша
вдала спроба теоретичного підходу до досліджень турбулентної течії у трубах
належить німецьким фізикам Прандтлю та Карману [26, с.131]. У 30-х роках
ХХ століття вони розробили напівемпіричну теорію турбулентності, в основу
якої було покладено модель (схему) Прандтля. Вони ввели поняття про
«гідравлічно гладкі» та «гідравлічно шорсткі» стінки. Для цих умов були також
розроблені формули визначення коефіцієнта гідравлічного опору. Ці формули
були підтверджені дослідами німецького вченого І. Нікурадзе у 1933 році. Їх
результати відображає нижченаведений графік (рис. 3.8).

45
 Рис. 3.8. Графік Нікурадзе

З метою виявлення подібних закономірностей для потоків із відкритою

поверхнею радянським ученим А.П. Зєгждою було проведено ряд дослідів у
лотках. Опубліковані у 1938 році результати загалом подібні до результатів
Нікурадзе (рис. 3.9), хоча і мають певну власну специфіку.

Рис. 3.9. Графік Зєгжди

Дослідження, пов’язані з уявленнями про формування гідравлічного

опору шорсткими стінками, можна вважати класичним для ХХ століття. Вони
важливі та різноманітні. Водночас від середини століття отримали розвиток
уявлення про самоорганізацію водних потоків, особливо в системах потік–
русло. Вони ведуть до виявлення нових закономірностей руху потоків рідини.

46
 Хід роботи
1. Побудувати та проаналізувати залежності С=f(Q) та С√І=f(Q).
2. Побудувати та проаналізувати залежність Re=f(Q).

Вихідна інформація. Дані, що стосуються геометричних та гідравлічних

характеристик потоку (у поперечному перерізі пункту спостережень), можна
брати з таблиць «Виміряні витрати води», що наведені в гідрологічних
щорічниках. У щорічниках вміщено також дані про середньодекадні
температури води (таблиці «Температура води»). Для прикладу розглянемо
інформацію по двох пунктах гідрологічних спостережень: р. Міхідра –
с.Липовани; р. Дністер – м. Могилів-Подільський.
Примітка. Далеко не завжди в щорічниках наведені дані про поздовжні
похили вільної поверхні. Тому слід ретельно обирати створи для аналізу чисел
Рейнольдса, залежності Шезі та інших закономірностей.

Таблиця 3.3

Дані про основні характеристики потоку в пункті спостережень

р. Міхидра – с. Липовани
№ Дата Витрата Середня Ширина Середня Похил Температура
п/п води швидкість глибина водної води
потоку поверхні
1. 17.04 25,3 0,71 17 2,09 0,62 4,2
2. 18.04 26,4 0,8 16 2,06 0,72 4,2
3. 18.04 23 0,76 15,2 1,98 0,63 4,2
4. 19.04 10 0,5 11,3 1,79 0,43 4,2
5. 19.04 7,93 0,48 10,6 1,58 0,39 4,2
6. 23.05 1,28 0,23 8,5 0,64 0,26 10,9
7. 23.05 10,4 0,52 11 1,84 0,59 10,9
8. 24.05 11 0,5 12,5 1,77 0,5 10,9
9. 24.05 6,53 0,42 10,3 1,5 0,4 10,9
10. 07.06 0,36 0,14 8 0,33 0,41 12,9
11. 17.06 1,23 0,2 8,7 0,72 0,33 14,9
12. 23.06 6,5 0,39 10,5 1,6 0,45 15,9
13. 24.06 27,3 0,84 15,8 2,06 0,82 15,9
14. 25.06 12,2 0,5 12,5 1,94 0,53 15,9
15. 27.06 6,52 0,41 10,8 1,18 0,42 15,9
16. 21.07 0,47 0,14 8,5 0,4 0,39 17
17. 31.07 13,7 0,54 13 1,95 0,62 17
18. 07.08 32,2 0,78 27 1,53 0,74 16,8
19. 11.08 33,8 0,76 28,4 1,56 0,74 14,9
20. 30.08 0,3 0,12 8 0,32 0,44 15,8
21. 20.09 24,9 0,84 15 1,97 0,61 13,5
22. 30.09 3,98 0,35 9,8 1,15 0,36 11
23. 07.10 0,51 0,16 8,5 0,38 0,36 10,6
24. 16.11 6,24 0,39 10,5 1,51 0,38 3,8
25. 25.12 0,3 0,15 8 0,24 0,48 0,2
26. 31.12 0,3 0,15 8 0,24 0,47 0,2

47
 Таблиця 3.4
Дані про основні характеристики потоку в пункті спостережень
р. Дністер – м. Могилів-Подільський
№ Дата Витрата Середня Ширина Середня Похил Температура
п/п води швидкість глибина водної води
потоку поверхні
1. 21.03 345 0,82 189 2,22 0,16 2,8
2. 16.04 214 0,66 183 1,78 0,15 11
3. 20.04 199 0,63 182 1,74 0,14 11
4. 27.04 148 0,56 178 1,49 0,17 11,8
5. 07.05 187 0,6 181 1,71 0,17 13,7
6. 17.05 172 0,6 179 1,61 0,17 14,9
7. 23.05 108 0,48 175 1,3 0,15 18,4
8. 31.05 161 0,58 179 1,55 0,15 18,4
9. 02.06 797 1,21 199 3,31 0,2 21,7
10. 02.06 749 1,17 198 3,24 0,19 21,7
11. 03.06 601 1,05 197 2,91 0,2 21,7
12. 03.06 570 1,02 196 2,84 0,19 21,7
13. 04.06 483 0,95 194 2,61 0,19 21,7
14. 04.06 456 0,93 194 2,53 0,18 21,7
15. 05.06 391 0,87 192 2,34 0,19 21,7
16. 06.06 313 0,77 190 2,13 0,18 21,7
17. 07.06 245 0,7 185 1,9 0,18 21,7
18. 16.06 394 0,85 193 2,39 0,2 22,7
19. 18.06 259 0,71 187 1,94 0,19 22,7
20. 24.06 383 0,86 192 2,32 0,18 20,4
21. 25.06 449 0,92 194 2,52 0,17 20,4
22. 27.06 383 0,85 192 2,34 0,18 20,4
23. 08.07 291 0,75 188 2,06 0,16 20,8
24. 23.07 202 0,65 180 1,73 0,15 25,3
25. 29.07 474 0,96 195 2,54 0,18 23,5
26. 29.07 497 0,97 195 2,64 0,17 23,5
27. 30.07 506 0,97 197 2,63 0,19 23,5
28. 31.07 788 1,19 200 3,32 0,21 23,5
29. 01.08 691 1,11 198 3,14 0,21 21,5
30. 02.08 538 1,0 198 2,17 0,2 21,5
31. 05.09 103 0,46 174 1,28 0,14 19,5
32. 19.09 121 0,51 176 1,35 0,16 15,1
33. 23.09 102 0,47 174 1,25 0,12 13
34. 03.10 88,8 0,44 173 1,17 0,13 11,8
35. 31.10 242 0,69 186 1,88 0,16 11,2
36. 12.11 937 1,29 199 3,65 0,2 8,8
37. 12.11 897 1,27 198 3,57 0,2 8,8
38. 13.11 753 1,16 197 3,29 0,21 8,8
39. 18.11 597 1,05 196 2,9 0,21 8,8
40. 18.11 380 0,86 192 2,31 0,18 8,8
41. 20.11 376 0,85 192 2,31 0,16 8,8

Розглянемо виконання роботи на прикладах.

1.1. Розраховуємо показники С та С√І за такими формулами:

48
 
С (3.20)
h I ;

С І 
(3.21) h.
При розрахунках даних показників використовували середні значення
швидкості та глибини потоку, а також похили водної поверхні. Наприклад, для
створу спостереження р. Міхидра – с. Липовани отримали такі значення:

Таблиця 3.5
Значення С та С√І для створу спостереження р. Міхидра – с. Липовани
№ С, м0,5/с С√І № С, С√І
п/п п/п м0,5/с
1. 19,7 0,5 14. 15,6 0,36
2. 21 0,6 15. 20,5 0,34
3. 21,7 0,5 16. 11,7 0,2
4. 18 0,4 17. 15,4 0,39
5. 19,2 0,4 18. 22,9 0,65
6. 17,7 0,3 19. 22,4 0,6
7. 15,8 0,38 20. 10 0,2
8. 16,7 0,4 21. 24 0,6
9. 17,5 0,35 22. 17,5 0,3
10. 11,7 0,23 23. 13,3 0,27
11. 12,5 0,25 24. 16,3 0,3
12. 14,4 0,3 25. 15 0,3
13. 21 0,6 26. 15 0,3

Для створу спостереження р. Дністер – м. Могилів-Подільський:

Таблиця 3.6
Значення С та С√І для створу спостереження
р. Дністер – м. Могилів-Подільський
№ С, м0,5/с С√І № С, С√І № С, С√І
п/п п/п м0,5/с п/п м0,5/с
1. 43,2 0,6 15. 41,4 0,58 29. 42,7 0,63
2. 41,3 0,5 16. 38,5 0,5 30. 47,6 0,68
3. 39,4 0,48 17. 38,9 0,5 31. 35,4 0,4
4. 35 0,47 18. 38,6 0,55 32. 34 0,44
5. 35,3 0,46 19. 37,4 0,5 33. 39,2 0,4
6. 35,3 0,46 20. 43 0,57 34. 36,7 0,4
7. 34,3 0,44 21. 46 0,58 35. 40,6 0,5
8. 38,7 0,48 22. 40,5 0,57 36. 47,8 0,68
9. 46,5 0,67 23. 41,7 0,5 37. 47 0,67
10. 46,8 0,65 24. 40,6 0,5 38. 44,6 0,6
11. 43,8 0,62 25. 45,7 0,6 39. 42 0,6
12. 44,3 0,6 26. 46,2 0,6 40. 43 0,57
13. 43,2 0,6 27. 44,1 0,6 41. 44,7 0,57
14. 44,2 0,58 28. 45,8 0,66

1.2. Будуємо графіки залежностей С = f(Q) та С√І = f(Q) і аналізуємо їх.

49
 Графік залежності С=f(Q)
р.Міхідра - с.Липовани

30
25
20

С, м0,5/с
15 y = 1,8244Ln(x) + 14,323
10 R2 = 0,6553

5
0
0 5 10 15 20 25 30 35 40
Q, куб.м/с

Графік залежності С=f(Q)

р. Дністер - м. Могилів-Подільський

55
50
45
40 y = 5,3244Ln(x) + 10,63
С, м0,5/с

35 R2 = 0,7588
30
25
20
15
10
5
0
0 100 200 300 400 500 600 700 800 900 1000
Q, куб.м/с

Рис. 3.10. Графіки залежності С = f(Q)

Графік залежності С√І=f(Q)

р.Міхидра - с.Липовани

0,7
0,6
0,5
0,4 y = 0,0118x + 0,2526
С√І

0,3 R2 = 0,9303
0,2
0,1
0
0 5 10 15 20 25 30 35 40
Q, куб.м/c

50
 Графік залежності С√І=f(Q)
р.Дністер - м.Могилів-Подільський

0,8
0,7
0,6
0,5 y = 0,1189Ln(x) - 0,1411

С√І
0,4
R2 = 0,9338
0,3
0,2
0,1
0
0 100 200 300 400 500 600 700 800 900 1000
Q, куб.м/с

Рис. 3.11. Графіки залежності С√І = f(Q)

Графіки побудовано за допомогою програми Microsoft Exel. Про тісноту

взаємозв’язків свідчить коефіцієнт кореляції, що в даних випадках знаходиться
в межах 0,7 – 0,9. Графіки збиті, значних відхилень немає. В результаті оцінки
коефіцієнта Шезі й показника С√І для річки Міхидра та річки Дністер ми
виявили пряму залежність.
Загалом, коефіцієнт Шезі є величиною, зворотною до тих, що
відображають дію чинників та обставин, які спричинюють гальмування течії, та
прямо пропорційною величинам, що сприяють вільній течії, розвитку достатньо
великих її швидкостей.
На розглянутих прикладах (р. Міхидра та р. Дністер) спостерігається
спочатку зростання коефіцієнта Шезі при збільшенні витрати води, а далі
відбувається його стабілізація. Тобто можна стверджувати, що в річках при
достатньо великому зростанні рівнів та витрат води значення коефіцієнта Шезі
та пов’язаних із ним показників змінюється неістотно (наближається до певної
величини). Це свідчить про те, що умови течії стабілізуються, а чинники, що їй
сприяють або протидіють, взаємно компенсуються, стають збалансованими.
Коефіцієнт Шезі для р.Міхидра змінюється від 10 до 24, а для річки Дністер –
від 34,3 до 47,8.
2.1. Розраховуємо числа Рейнольдса за формулою
  hc
Re 
(3.22) .
Для розрахунків використовуємо середні значення швидкості та глибини
потоку. Кінематичні коефіцієнти в’язкості води визначаємо відповідно до
значень температури води.
Наприклад, для створу спостереження р. Міхидра – с. Липовани отримали
такі значення чисел Рейнольдса:

51
 Таблиця 3.7
Числа Рейнольдса по створу р. Міхидра – с. Липовани
№ п/п Re,  106 № п/п Re,  106
1. 0,9 14. 0,9
2. 1,0 15. 0,5
3. 1,5 16. 0,05
4. 0,6 17. 1
5. 0,5 18. 1,1
6. 0,63 19. 1
7. 0,7 20. 0,03
8. 0,7 21. 1,4
9. 0,5 22. 0,3
10. 0,04 23. 0,04
11. 0,1 24. 0,4
12. 0,6 25. 0,02
13. 1,5 26. 0,02

А для створу спостереження р. Дністер – м. Могилів-Подільський

значення чисел Рейнольдса такі:
Таблиця 3.8
Числа Рейнольдса по створу р. Дністер – м. Могилів-Подільський
№ п/п Re  106 № п/п Re  106 № п/п Re  106
1. 1,1 15. 2,1 29. 3,7
2. 0,5 16. 1,7 30. 2,3
3. 0,8 17. 1,4 31. 0,6
4. 0,7 18. 2,2 32. 0,6
5. 0,9 19. 1,5 33. 0,5
6. 0,8 20. 2,1 34. 0,4
7. 0,6 21. 2,4 35. 1,0
8. 0,9 22. 2,1 36. 3,4
9. 4,4 23. 1,6 37. 3,2
10. 4,0 24. 1,2 38. 2,7
11. 3,2 25. 2,7 39. 2,2
12. 3,0 26. 2,8 40. 1,4
13. 2,6 27. 2,8 41. 1,4
14. 2,5 28. 4,4
2.2. Будуємо та аналізуємо графіки залежності Re = f(Q)
Графік залежності Re=f(Q)
р.Міхидра - с.Липовани

2
Re, 10^6

1
y = 0,0373x + 0,1969
R2 = 0,7632

0
0 5 10 15 20 25 30 35 40
Q, куб.м/c

52
 Графік залежності Re=f(Q)
р.Дністер-м.Могилів-Подільський

Re, 10^6
3

2
y = 0,0045x + 0,1447
1 R2 = 0,8633

0
0 200 400 600 800 1000
Q, куб.м/c

Рис. 3.12. Графіки залежності Re = f(Q)

Відомо, що число Рейнольдса є показником розвинутості турбулентного

руху. Нами розраховано значення Re для вибраних прикладів, відповідно вони
змінюються від 0,02  106 до 1,5  106 (р. Міхидра) та від 0,4  106 до 4,4  106
(р.Дністер). Це свідчить про турбулентність потоків, що значно посилюється
під час паводків. із побудованих графіків залежності Re=f(Q) видно пряму
залежність із коефіцієнтом кореляції відповідно 0,79 та 0,86, що доводить
тісний взаємозв’язок даних величин. Варто зауважити, що значення чисел
Рейнольдса на р. Міхидра значно менші, ніж на р. Дністер.
2.3. Розраховуємо значення коефіцієнта гідравлічного опору  (формула 3.16):

Таблиця 3.9
Значення  для створу спостереження р.Міхидра – с.Липовани
№ п/п  1000  № п/п  1000 
1. 0,05 50 14. 0,08 80
2. 0,04 40 15. 0,05 50
3. 0,042 42 16. 0,143 143
4. 0,06 60 17. 0,08 80
5. 0,053 53 18. 0,037 37
6. 0,063 63 19. 0,039 39
7. 0,08 80 20. 0,196 196
8. 0,07 70 21. 0,034 34
9. 0,064 64 22. 0,064 64
10. 0,143 143 23. 0,11 110
11. 0,125 125 24. 0,074 74
12. 0,09 90 25. 0,087 87
13. 0,04 40 26. 0,087 87

53
 Таблиця 3.10
Значення  для створу спостереження
р. Дністер – м. Могилів-Подільський
№ п/п  1000  № п/п  1000 
1. 0,01 10 22. 0,012 12
2. 0,011 11 23. 0,011 11
3. 0,013 13 24. 0,012 12
4. 0,016 16 25. 0,009 9
5. 0,016 16 26. 0,009 9
6. 0,016 16 27. 0,01 10
7. 0,017 17 28. 0,009 9
8. 0,013 13 29. 0,01 10
9. 0,009 9 30. 0,009 9
10. 0,009 9 31. 0,016 16
11. 0,01 10 32. 0,017 17
12. 0,01 10 33. 0,013 13
13. 0,01 10 34. 0,015 15
14. 0,01 10 35. 0,012 12
15. 0,01 10 36. 0,009 9
16. 0,013 13 37. 0,009 9
17. 0,013 13 38. 0,01 10
18. 0,013 13 39. 0,01 10
19. 0,014 14 40. 0,01 10
20. 0,01 10 41. 0,01 10
21. 0,009 9
Примітка. При виникненні значних відхилень у розрахованих величинах
необхідно повторно ретельно перевіряти основні розрахунки цих величин.

Рис. 3.13. Графіки залежності коефіцієнта гідравлічного опору від

чисел Рейнольдса
54
 З побудованих графіків бачимо, що на р. Міхидра рівень коефіцієнта
гідравлічного опору значно вищий, ніж на графіку Зєгжди, а значення чисел
Рейнольдса сягають 105 – 106. А для р. Дністер рівень коефіцієнта опору
середній, порівняно з графіком Зєгжди, але числа Рейнольдса значно більші,
ніж відображені на даному графіку (рис. 3.9) і складають понад 106. Тобто в
реальних річках характер законів опору відрізняється від даних Зєгжди.

Контрольні запитання та завдання

1. Коли і ким уперше було встановлено існування двох режимів руху
рідини?
2. Хто започаткував розвиток теорії турбулентності?
3. Які типи руху води виділяють?
4. Що таке число Рейнольдса?
5. Коли і ким вивчався безнапірний рух?
6. Що таке похил вільної поверхні?
7. Пояснити значення формули Шезі.
8. Що ввідображає коефіцієнт Шезі?
9. Хто вивчав питання стабілізації коефіцієнта Шезі?
10. Коли і ким була розроблена напівемпірична теорія турбулентності?

55
 Практична робота № 4
Розрахунок витрати води в річці
(швидкості течії виміряні на вертикалях за допомогою
гідрометричного млинка)
Мета: ознайомитися з реалізацією методу визначення витрат води у
річках «швидкість-площа» для випадку вимірювання швидкостей течії в точках
на вертикалях за допомогою гідрометричних млинків, виробити навички
аналітичного способу розрахунку витрат води.

Теоретичні відомості
Витрата води є одним з основних гідравлічних елементів потоку. Для
річок витрата води – важлива характеристика, що визначає інші її параметри,
наприклад, рівень води, швидкість течії, похил водної поверхні та ін. Витрата
води – кількість води, яка протікає через поперечний переріз річки за секунду.
Витрата води є кількісною характеристикою багатоводності
(величини) потоку. У давнину уявлення про величину й багатоводність
відрізнялися. Перше з них пов’язували лише з геометричними розмірами, а
друге – з можливостями відбору й використання води. Останнє стосувалося
насамперед джерел та маленьких потоків (зокрема, підземних). У Давньому
Римі офіційна міра води (кінтарія) була пов’язана лише з діаметром вихідного
отвору труб і не враховувала швидкість або напір. Водночас окремі вчені
(наприклад, Герон Олександрійський у І столітті до н.е.) розуміли, що треба їх
враховувати. Сучасне розуміння поняття «витрата води» сформувалось у ХVI –
ХVII століттях [15].
Тепер, окрім поняття «витрата води», розрізняють геометричні моделі
витрати (рис. 4.1). Геометричною моделлю є об’єм водяного тіла, обмеженого
живим перерізом та площиною, утвореною кінцевими точками поздовжніх
проекцій векторів осереднених у часі швидкостей течії. Гідрометричні моделі
виникають у зв’язку з різними способами організацій вимірювань і розрахунку
витрати. До основних із них відносять моделі вертикальної та горизонтальної
дискретизацій водяного тіла.

Рис. 4.1. Модель витрати:

ОЕВ – живий переріз; ОМДNВ – епюра поверхневих швидкостей; СДЕ – епюра швидкостей
на вертикалі; МКN – ізотаха.

Модель виміряної витрати води також є формою синтезу вимірюваних

елементів (глибин, ширини, швидкостей, напорів і т.д.). Набір цих елементів
(величин) залежить від методу вимірювання. До основних методів відносять:
1. Швидкість – площа (м/с.м2=м3/с).

56
 2. Метод змішування (У потік води вводять індикатори і реєструють
процеси та ступінь їх розбавлення).
3. Гідравлічні методи (Базуються на використанні певних гідротехнічних
пристроїв).
4. Об’ємний метод (V/t. Для малих потоків).
5. Група методів, що базуються на використанні різних фізичних ефектів
(ультразвук, електромагнітна індукція, лазерні промені та ін.).
Існуючі методи визначення витрати води можна розділити на дві основні
групи: безпосереднє вимірювання й дотичне визначення.
До першої групи належить об’ємний метод, що базується на вимірюванні
витрати за допомогою мірних посудин, які підставляють під струмінь води. При
цьому вимірюється час наповнення цих посудин. Витрата визначається шляхом
ділення об’єму води в посудині на час наповнення. Даний метод застосовують в
основному на малих водотоках – потічках, струмках, лабораторних лотках.
Об’ємний метод відносно точний.
Дотичне визначення витрати води може виконуватися різними методами,
загальною характерною особливістю яких є те, що в них вимірюється не
витрата води, а окремі елементи потоку, при цьому витрату води отримують
шляхом розрахунків. До таких методів належать:
1) визначення витрати за виміряними швидкостями течії і площі
поперечного перерізу потоку, скорочено називають цей метод «швидкість –
площа»;
2) визначення витрати за допомогою відповідного обладнання:
гідрометричних лотків, водозливів. у даному випадку вимірюваною величиною
є напір на водозливі чи у вхідній частині лотка, при цьому витрата визначається
за гідравлічними залежностями;
3) визначення витрати води методом змішування; він має кілька
різновидів (електролітичний, тепловий, колориметричний).
Метод «швидкість – площа» найпоширеніший у річковій гідрометрії.
Площа поперечного перерізу потоку визначається за результатами вимірювань
глибин, а швидкості в окремих точках живого перерізу вимірюються частіше за
все гідрометричним млинком, рідше застосовують інші прилади чи поплавки
(буде розглянуто в наступній практичній роботі № 5). До даного методу варто
також віднести розрахунковий спосіб визначення витрати за площею живого
перетину та середньої швидкості потоку, вирахо ваної за формулою Шезі.
Важливо відмітити, що метод «швидкість – площа» (на відміну від
інших) дозволяє визначити не лише витрату води, але і глибини, ширини та
швидкості, що важливо для гідрологічних досліджень і розрахунків.
Оскільки найбільше часу займають вимірювання швидкостей течії,
застосовують різноманітні прийоми їх скорочення. Зокрема, це: інтеграція
(переважно по вертикалі або по горизонталі) та зменшення кількості точок.
Метод визначення витрати за допомогою відповідного обладнання
застосовується найчастіше при вимірюванні невеликих витрат води – на малих
річках, потічках, зрошувальних каналах. Крім того, даний метод
використовують для визначення витрат води через водопропускні отвори
гідротехнічних споруд з метою врахування стоку води на гідровузлах.

57
 Метод змішування застосовується переважно на гірських річках з
великими швидкостями течії, невеликими глибинами і складним рельєфом дна,
де метод «швидкість – площа» не забезпечує достатню точність вимірювання
швидкостей течії і площі живого перерізу. Необхідною умовою успішного
застосування цього методу є добре виражений турбулентний режим руху води,
при якому забезпечується добре перемішування з водою розчину, що вводиться
в потік.
Для забезпечення достатньої точності вимірювання витрати потрібно,
щоб на вибраній ділянці спостерігався рівномірний рух води як у руслі, так і на
заплаві. Швидкості течії в межень не повинні бути меншими 0,15 – 0,25 м/с,
щоб їх можна було вимірювати млинком із достатньою точністю. В періоди
повеней та паводків бажано, щоб швидкості не перевищували 3 – 4 м/с. На
ділянці не повинно бути зон зі стоячою водою чи зворотними течіями.
Існують також різні методи розрахунку витрат води (математичні моделі).
Суть методу «швидкість-площа» полягає у визначенні об’єму моделі
витрати, тобто водяного тіла об’ємом, що чисельно дорівнює витраті води через
поперечний переріз потоку (рис. 4.2). Швидкості течії в різних точках перерізу
неоднакові: найбільші швидкості біля поверхні в середній частині потоку, а
біля берегів і дна вони менші. Відповідно до цього відрізняються і витрати води
через елементарні площадки в різних частинах поперечного перерізу.
Швидкості в різних точках можуть мати різні напрямки. Щоб визначити
витрату води через елементарну площадку, необхідно площу цієї площадки
помножити на швидкість течії. Проте, оскільки вектор місцевої швидкості може
бути спрямований під кутом до нормалі, то варто враховувати не сам вектор, а
його проекцію на нормаль. Тоді витрату води через елементарну площадку
можна виразити за допомогою формули

dQ  u cos   d . (4.1)

Рис.4.2. Поперечний переріз потоку:

u – швидкісний вектор, ucosα – проекція швидкісного вектора на нормаль до
площадки, де u – швидкість у межах елементарної площадки; α – кут між напрямком
швидкості і нормаллю; dω – площа елементарної площадки

Визначення витрати води методом «швидкість-площа» зводиться до

визначення інтегралу. Проте такий спосіб не застосовується оскільки невідомий
вид функції u= f (x,y). На практиці при визначенні витрати діють так:
вимірюють площу поперечного перерізу потоку і швидкості течії на

58
вертикалях, потім здійснюють розрахунок витрати води за наближеною
формулою, в якій інтегрування замінюється підсумовуванням. Спосіб
розрахунку витрати води, що базується на застосуванні формули (4.2) із
вказаним вище спрощенням, називається аналітичним.
B h
Q  udxdy   ud (4.2)
0 0 

При вимірюванні витрати води застосовують такі способи: детальний,

основний і скорочений.
Детальний спосіб передбачає багатоточкове вимірювання швидкостей на
великій кількості вертикалей. Він застосовується для вивчення особливостей
швидкісного поля потоку й на нових щойно відкритих створах (протягом
перших 2 – 3 років). При детальному способі відстань між швидкісними
вертикалями намічають через одинакові проміжки по ширині річки (табл. 4.1).

Таблиця 4.1
Залежність відстані між швидкісними вертикалями
від ширини річки
Ширина річки, м Відстань між Ширина річки, м Відстань між
вертикалями, м вертикалями, м
Менше 20 0,5-2,0 100-200 10
20-30 2,0 200-300 20
30-40 3,0 300-500 30
40-60 4,0 500-800 40
60-80 6,0 Більше 800 50
80-100 8,0

Основний спосіб передбачає вимірювання витрати якомога меншій

кількості швидкісних вертикалей (але не менше 5) і точок на вертикалі (2 – 3)
при умові, що результати вимірювань витрат основним способом будуть
відрізнятися від витрат, виміряних детальним способом, не більше як на ±3 %.
Кількість швидкісних вертикалей і їх розподіл по створу встановлюється на
основі аналізу 20 – 30 витрат, виміряних детальним способом у різні сезони
року при різних рівнях.
Скорочений спосіб передбачає визначення витрати при одній чи двох
точках на вертикалі при вільному руслі і двох-трьох точках при льодоставі чи
зарослому руслі. Застосування скороченого способу доцільно на річках зі
стійким руслом, коли необхідні часті та швидкі вимірювання витрат при
нестійкому русі води.
Зміст інтеграційного способу полягає ось у чому. Якщо гідрометричний
млинок, встановлений лопатевим гвинтом назустріч течії, повільно
переміщувати в площині живого перерізу в будь-якому напрямку і при цьому
реєструвати загальну кількість оборотів гвинта N і час t, то середня швидкість
течії на даному відрізку шляху млинка визначиться за кількістю оборотів n за
секунду, тобто
n=N/t, (4.3)
і може бути знайдена за тарувальною кривою υ=f (n).

59
 Інтеграційне вимірювання швидкості можна здійснювати по вертикалі, по
горизонталі і по всьому живому перерізі. Інтеграційне вимірювання по
вертикалі робиться для визначення середньої швидкості на даній вертикалі. Для
цього млинок повільно рівномірними рухами опускають від поверхні до дна і
потім без зупинки піднімають з тією ж швидкістю до поверхні. Сумарна
кількість обертів гвинта, поділена на час вимірювання, дає кількість обертів за
секунду, що відповідає середній швидкості на вертикалі.
На точність інтеграційних вимірювань впливає недостатнє осереднення в
часі пульсаційних змін швидкості. Вплив турбулентності на показники млинка
при інтеграційному вимірюванні швидкості розглянуто [11] в праці І.Ф.
Карасьова. При цьому встановлено, що для підвищення точності вимірювання
необхідно зменшувати швидкість переміщення млинка; точність вимірювання
становить 3 – 4,5 %, досягається при швидкості переміщення по вертикалі 0,02
м/с.

Рис. 4.3. Схема руху млинка при інтеграції швидкості по живому

перерізі:
а – безперервний рівномірний рух по горизонталі й по вертикалі; б – безперервний рух
по вертикалі й переривчастий по горизонталі (із зупинкою на вертикалях; між вертикалями
рух рівномірний).

Інтеграційний спосіб застосовується також для визначення середньої

швидкості на поверхні по ширині річки й середньої швидкості в живому
перерізі потоку.
Вимірювання витрати води відносять до певного моменту часу і до
певного поперечного перерізу річки. Переріз збігається з гідрометричним
створом, де проводяться вимірювання. Існують правила вибору положення
гідростворів (г/ств). Від цього залежить точність вимірювань. Ділянка річки, де
розташовують г/ств повинна відповідати таким вимогам:
1) русло має бути однорукавним, без заплави;
2) рух води повинен бути рівномірним (як при малих, так і при
значних, до 4.0 м/с, швидкостях);
3) косоструменевість у різні фази водності не повинна перевищувати
0
20 ;
4) площі мертвих просторів та зворотних течій повинні бути в
діапазоні 0 – 10 %;
5) у смузі 30 м вище та нижче г/ств не повинно бути рясної водної
рослинності;
6) льодові явища не повинні перешкоджати правильному, ретельному
вимірюванню елементів витрати води;
60
 7) ділянка не повинна належати до зон несталого руху води, змінних
підпорів;
8) рівневий режим річки на ділянках г/ств та гідрологічного посту
повинен бути подібним (ідентичним).
Г/ств закріплюється реперами на обидвох берегах річки. Один із них є
основним і виступає постійним початком. Береги розчищають від зайвої
рослинності. Проводять періодичні нівелювання г/створів. На великих річках,
окрім реперів, установлюють системи створних віх. Періодично описують
характер місцевості, ґрунтів у поперечному перерізі.
Для правильного визначення витрати води потрібно на вибраній ділянці
річки намітити напрямок гідрометричного створу так, щоб поперечний переріз
потоку по лінії створу був розташований нормально до середнього напрямку
течії. В першому наближенні цю умову задовольняє створ, розбитий на око
перпендикулярно до загального напрямку річки, орієнтуючись на напрямки
берегів.
Рівні води, що спостерігаються на водомірних постах, повинні бути
віднесені до умовної площини нуля графіка поста, висотна відмітка якої
залишається постійною для всього періоду існування поста.
Гідроствори можуть бути обладнані дистанційними гідрометричними
установками або гідрометричними мостами чи переправами (при ширині до 200
м). Дистанційні гідрометричні установки призначені для дистанційного
проведення гідрометричних вимірювань. За їх допомогою можна здійснювати
проміри глибин, вимірювання швидкостей течії, взяття проб води із завислими
наносами та інші операції [3, 11].
На даний час також використовують більш сучасні прилади для
вимірювання витрати води [32]. Зокрема, OTT Qliner 2 (рис. 4.4), що являє
собою систему для мобільного вимірювання витрати води на річках і каналах.
Він складається з міцного та надійного ультразвукового допплерівського
профілографа, стійкого човна для проведення профілювання, Bluetooth
передавача, водонепроникного кишенькового (КПК) і відповідного
програмного забезпечення користувача. Qliner 2 може працювати легко на
канатних дорогах, а також вручну, з мостів або з берегів. Усі виміряні дані
передаються на КПК через Bluetooth і обробляються онлайн. Після завершення
вимірювання та скидання дані доступні для використання. Ця установка має
ряд переваг, серед яких – універсальність у використанні (ідеально підходить
на невеликих і середніх річках, для вимірювань у разі повені, може
використовуватися навіть у розділах із крутими бічними стінками), простота в
експлуатації тощо.

Рис. 4.4. OTT Qliner 2 [32]

61
 Використовують також C31 (рис. 4.5) – універсальний вимірювач витрати
води в невеликих струмках і на мілководді. С31 використовується зі штангою.
Існує два способи закріплення пристрою на штанзі – безпосереднє кріплення на
штанзі діаметром 20 мм і використання з пристроєм HEKES, що дозволяє
змінювати глибину вимірювання без вилучення приладу з води. Можливе
використання в складі системи з лебідкою і баластним вантажем. Прилад може
бути укомплектований датчиком торкання ґрунту.

Рис. 4.5. OTT C31 [32]

Варто зазначити, що для проведення вимірювання витрати води

необхідно перевірити справність гідрометричного млинка й додаткових деталей
до неї, а також наявність та стан рятувальних засобів для забезпечення безпеки
робіт, стан всього обладнання гідрометричного створу.
При вимірюванні витрати води здійснюють такі види робіт [3]:
1) опис стану річки, погоди та інших факторів, які визначають умови робіт;
2) спостереження за рівнем води;
3) проміри глибин на гідрометричному створі;
4) вимірювання швидкостей в інформації окремих точках поперечного
перерізу на швидкісних вертикалях;
5) спостереження на силових водомірних постах за рівнем води.
Результати всіх вимірювань і спостережень записують у «Книжку для
записів вимірювання витрати води».
Витрату води отримують унаслідок непрямих вимірювань. Тому загальна
похибка складається з часткових. Їх поєднання залежить від структури
розрахункових формул і методів вимірювань. На похибки також впливають
умови вимірювань, розробленість методик, суб’єктивний фактор.
Загалом, для нормальних умов, метод «швидкість – площа» має точність
3 – 8 %. Для вимірювань поплавками вона понижається у 2,5 – 3 рази. Точність
методу змішування становить біля 15 %. Точність гідрологічних витратомірів ~
3 – 5 %.
При аналітичних методах розрахунку витрати води за даними вимірювань
млинком модель витрати розподіляється вертикальними площинами,
перпендикулярними площами водного перерізу. Кількість цих площин
відповідає кількості швидкісних вертикалей, для яких відомі епюри швидкості
[3].

62
 Хід роботи
1. Побудувати схему поперечного перерізу потоку.
2. Розрахувати площі геометричних фігур.
3. Розрахувати часткові витрати води.
4. Розрахувати загальну витрату води.

Вихідна інформація.
Таблиця 4.2
Дані промірів глибин і середні швидкості на вертикалях
№ п/п відстань від п.п., l0 глибина, (h), м швидкість, м/с
вертикалі
I,III; IV; II,V; VI I II III IV V IV I II III IV V IV
УПБ 7,5 7,8 8,1 8,5 0 0 0 0 0 0
1 9,0 0,37 0,39 0,41 0,43 0,45 0,47
2 10 1,06 1,08 1,1 1,12 1,14 1,16
3 11 1,69 1,71 1,73 1,75 1,77 1,79
4/1 12 2,15 2,17 2,19 2,21 2,23 2,25 0,36 0,51 0,46 0,50 0,31 0,26
5 13 2,54 2,56 2,58 2,60 2,62 2,64
6 14 2,84 2,86 2,88 2,90 2,92 2,94
7 15 3,08 3,10 3,12 3,14 3,16 3,18
8/2 16 3,03 3,05 3,07 3,09 3,11 3,13 0,54 0,69 0,64 0,72 0,49 0,44
9 17 3,01 3,03 3,05 3,07 3,09 3,11
10 18 2,98 3,00 3,02 3,04 3,06 3,08
11 19 2,89 2,91 2,93 2,95 2,97 2,99
12/3 20 2,88 2,90 2,92 2,94 2,96 2,98 0,88 0,95 0,98 1,0 0,83 0,78
13 21 2,87 2,89 2,91 2,93 2,95 2,97
14 22 2,79 2,81 2,83 2,85 2,87 2,89
15 23 2,76 2,78 2,80 2,82 2,84 2,86
16/4 24 2,69 2,71 2,73 2,75 2,77 2,79 0,77 0,92 0,87 0,95 0,72 0,67
17 25 2,68 2,70 2,72 2,74 2,76 2,78
18 26 2,63 2,65 2,67 2,69 2,71 2,73
19 27 2,61 2,63 2,65 2,67 2,69 2,71
20/5 28 2,61 2,63 2,65 2,67 2,69 2,71 0,8 0,96 0,9 0,91 0,75 0,7
21 29 2,58 2,60 2,62 2,64 2,66 2,68
22 30 2,41 2,43 2,45 2,47 2,49 2,51
23 31 2,38 2,40 2,42 2,44 2,46 2,48
24/6 32 2,37 2,39 2,41 2,43 2,45 2,47 0,63 0,78 0,73 0,75 0,58 0,53
25 33 2,36 2,38 2,40 2,42 2,44 2,46
26 34 2,35 2,37 2,39 2,41 2,43 2,45
27 35 2,36 2,38 2,40 2,42 2,44 2,46
28/7 36 2,36 2,38 2,40 2,42 2,44 2,46 0,48 0,63 0,58 0,6 0,43 0,38
29 37 2,35 2,37 2,39 2,41 2,43 2,45
30 38 2,01 2,03 2,05 2,07 2,09 2,11
31 39 1,56 1,58 1,60 1,62 1,64 1,66
32 40 1,51 1,53 1,55 1,57 1,59 1,61
УЛБ 41 0 0 0 0 0 0
Примітка. Варіант роботи задається викладачем.
Розглянемо виконання даної практичної роботи на прикладі І варіанта.
1. За даними табл. 4.2 будуємо поперечний переріз річки (приклад
наведено на рис. 4.6). По горизонталі (горизонтальна координата) відкладаємо
відстані від постійного початку (репера). По вертикалі (вертикальна
координата) відкладаємо глибини (h, м). Далі, на горизонтальній осі, намічаємо
точки промірних вертикалей та урізи (згідно з отриманим варіантом роботи).
Горизонтальний масштаб беремо такий: 0,5 см на графіку дорівнює 1 м у
дійсності. Вертикальний масштаб – 2,5 см дорівнює 1 м.

63
 Відклавши координати точок дна потоку, з’єднуємо ці точки ламаною
лінією. При цьому в перерізі утворюється система правильних геометричних
фігур: біля берегів прямокутні трикутники, а посередині прямокутні трапеції
(рис. 4.6).

Рис. 4.6. Схема поперечного перерізу річки

Примітка. Мертвий простір відсутній.

На схемі перерізу також позначаємо швидкісні вертикалі. Між ними та

урізами утворюються частини поперечного перерізу, які будемо називати
відсіками.
2. Розраховуємо і записуємо площі дрібних фігур (f), з яких складається
поперечний переріз.
Площу прямокутного трикутника біля урізу правого берега розраховуємо
так:
(l 1  l 0)  h1
f1 (м2), (4.4)
2
де l0 – відстань від постійного початку до урізу правого берега
Площу прямокутного трикутника біля лівого берега розраховуємо за
наступною формулою
(lk  1  l )  hk
fk  (м2), (4.5)
2
де k – номер останньої промірної вертикалі; lk+1 – відстань від постійного
початку до урізу лівого берега; hk – глибина на останній промірній вертикалі.
(9  7,5)  0,37 2
f1  0,28 (м )
2
(41  40)  1,51 2
fk   0,76 (м )
2
Площі прямокутних трапецій розраховуємо за формулою
hi  hi  1
fi  a (м2), (4.6)
2
де і та і+1 – номери промірних вертикалей; а – крок промірних вертикалей.
0,37  1,06 2
fi   1  0,715 (м )
2
3. Розраховуємо часткові витрати води.
Перша і остання часткові витрати води (біля берегів) враховують берегові
коефіцієнти (Кб). Це безрозмірні величини. Вони відображають ступінь (закон)
зменшення (гальмування) швидкостей течії біля берега. Їх значення залежать
від характеру берега й задаються таблично. Наприклад, так:
64
 Таблиця 4.3
Значення берегових коефіцієнтів [3]
№ п/п Характеристика берега Kб
1 Пологий берег із нульовою глибиною на урізі 0,7
2 Природний урвистий берег чи нерівна стінка 0,8
3 Гладка, бетонна, кам’яна чи дерев’яна стінка 0,9
4 Наявність мертвого простору, значної рослинності та ін. 0,5
Примітка. Беремо для нашої роботи Kб = 0,7.
Першу часткову витрату (яка проходить через прибережний відсік)
розраховуємо таким чином:
q     б   f ' (м /с),
3
1 1 i (4.7)
'
де ∑fi – сума площ дрібних фігур для першого відсіку.
q1  0,36  0,7  (0,28  0,715  1,375  1,92)  1,08 (м3/с).
Останню часткову витрату розраховуємо так:
q     б   f i '' (м /с),
3
n 1 n (4.8)
де ∑fi'' – сума площ дрібних фігур для останнього відсіку; n – номер останньої
швидкісної вертикалі.
Часткові витрати через центральні відсіки розраховуємо за такою формулою:
 
  fi ′′′
(м3/с), (4.9)
j 1
qj 
j

2
де ∑fi'′' – сума площ дрібних фігур для даного відсіку
0,36  0,54 3
qj   (2,345  2,69  2,96  3,06)  4,97 (м /с).
2
4. Розраховуємо загальну витрату води:
n 1
Q   qj (м3/с); (4.10)
j 1
3
Q=1,08+4,97+8,4+9,24+8,3+7,05+5,24+2,89=47,17 (м /с).
Для контролю, розраховуємо загальну площу поперечного перерізу:
k 1
   f i (м )
2
(4.11)
i 1
2
  76,86 (м )

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте поняття про витрату води.
2. Назвіть основні види робіт при визначенні витрати води.
3. Вкажіть основні методи визначення витрат води.
4. Поясніть застосований у роботі метод.
5. Що таке промірні вертикалі?
6. Що таке репер?
7. Від чого залежить крок промірних вертикалей?
8. Що таке відсіки?
9. Проаналізуйте сучасні прилади для вимірювання витрати води.
10. Як розраховується загальна витрата води при вимірювання швидкості
течії за допомогою гідрометричного млинка?

65
 Практична робота № 5
Розрахунок витрати води в річці.
(швидкості течії виміряні за допомогою поверхневих гідрометричних
поплавків)
Мета: ознайомитися з реалізацією методу визначення витрат води в
річках «швидкість – площа» для випадку вимірювання швидкостей течії
поверхневими гідрометричними поплавками; виробити навички розрахунку
витрати води.

Теоретичні відомості
Метод вимірювання швидкості течії за допомогою поплавків, їх основні
типи детально описані у практичній роботі № 1.
Розглянемо детальніше основний принцип вимірювання витрати води
поверхневими поплавками. Для вимірювання витрати води вище і нижче
основного гідрометричного створу на однакових відстанях розбивають
додатково два створи з таким розрахунком, щоб тривалість ходу поплавків між
ними була не менше 20 с. Відстань між верхнім і нижнім створами – базис –
вимірюють металевою стрічкою у два ходи. Вище верхнього створу (на 5 –10 м)
розташовують пусковий створ, позначаючи його відмітками на берегах; він
слугує для запуску поплавків. Інші створи також закріплюють відмітками.
Розміщення створів показано на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Розміщення створів для вимірювання витрати води

поплавками:
І – верхній створ; ІІ – основний створ; ІІІ – нижній створ; АБ – пусковий створ

Визначення висоти рівня, похилу водної поверхні, а також проміри

глибин при вимірюванні витрати поплавками здійснюють способами,
описаними раніше (див. практичну роботу № 4).
Вимірювання швидкостей течії поплавками здійснюють у такій
послідовності:
1) на пусковому створі закидають у річку послідовно 15 – 20
поплавків – на вузьких річках з берега, на широких з човна; поплавки пускають
із п’яти – восьми місць по ширині річки так, щоб через основний створ вони
проходили групами по два - чотири;

66
 2) при проходженні кожного поплавка через створи спостерігачі
дають сигнали; тривалість ходу кожного поплавка від верхнього до нижнього
створу визначається за секундоміром;
3) на основному створі в момент пересікання його поплавком
фіксують відстань від постійного початку до поплавка у створі. На річках
шириною до 20-30 м це можна робити шляхом спостереження з берега при
наявності перетягнутого через річку розміченого троса.
При вимірюванні швидкостей течії біля берегів, де поплавки можуть
затримуватися прибережною рослинністю і швидкості течії малі,
рекомендується пускати поплавки на більш короткі відстані, розбиваючи для
цього верхній і нижній створи на меншій відстані між ними.
Якщо вимірювання проводили поплавками, що запускали по всій ширині
річки, то розрахунки здійснюють у такій послідовності:
1) на графік наносять точки для кожного поплавка, для цього по осі
абсцис відкладають відстань від постійного початку до точки перетину
поплавком лінії середнього створу, а по осі ординат – тривалість ходу поплавка
між верхнім і нижнім створами. По нанесених точках проводять плавну епюру
тривалості ходу поплавків по ширині річки (рис.5.2), при цьому центри тяжіння
груп точок визначаються на око;

Рис.5.2. Епюра тривалості ходу поплавків

2) якщо епюра має плавний вигляд, то на ній через рівні відрізки

намічають швидкісні вертикалі, суміщаючи їх з промірними; якщо епюра має
перегини, що зазвичай пов’язані з перегинами лінії дна, то намічають додаткові
вертикалі в місцях перегинів;
3) для кожної швидкісної вертикалі знімають з епюри тривалість ходу
поплавка і вираховують поверхневу швидкість течії
L
і  (м/c), (5.1)
t
де t – середнє значення тривалості ходу поплавків; L – відстань між верхнім і
нижнім створами;
4) за даними промірів глибин вираховують площі відсіків (S);
5) Обчислюють фіктивну витрату води за формулою

67
    
Qф= k   S + S2   S 3  ...  k n  Sn , (5.2)
1 2 2 3
1 1
2 2
де  і – поверхневі швидкості на швидкісних вертикалях; S1,2… – площі відсіків;
Кб – коефіцієнт, що враховує наявність течії води на урізі, що визначаються за
даними, наведеними вище (див. пр. роб. № 4).
Примітка. Витрати називаються фіктивними, оскільки вони обчислені за
даними про поверхневі швидкості, тобто завищені відносно дійсних;
6) вираховують дійсну витрату води за формулою
Q  Qф   1 , (5.3)
де  1 – перехідний коефіцієнт від фіктивної до дійсної витрати води.
Перехідний коефіцієнт може бути визначений шляхом одночасного
вимірювання витрати води млинком і поплавками. Прийнявши витрату води,
виміряну млинком, за дійсну, значення перехідного коефіцієнта знаходять:
Q
1 
Qф
. (5.4)
Для визначення  1 при інших відмітках рівня води здійснюють декілька
таких одночасних вимірювань і будують графік залежності  1 від рівня, що
використовується в подальшому при поплавкових вимірюваннях витрати [3;
11].
Орієнтовні значення перехідного коефіцієнта K1 дає табл. 5.1.
Таблиця 5.1
Значення перехідного коефіцієнта K1 [3]
Середня глибина, м
Характеристика русла (заплави) <1 1-5 >5
Русла прямі, чисті, земляні (глина, пісок) 0,8 0,84 0,86
галькові, гравійні
Русла звивисті, частково зарослі травою, 0,75 0,8 0,83
кам’янисті. Заплави, порівняно розроблені з
рослинністю (трава, окремі кущі)

Русла і заплави значно зарослі, з глибокими 0,65 0,74 0,8

промивинами
Русла звивисті, складені з великих валунів.
Заплави зі складними косоструменевими
течіями

Заплави вздовж вкриті лісом тайгового типу 0,57 0,69 0,75

Хід роботи
1. Побудувати графік ходу поплавків.
2. Побудувати схему поперечного перерізу, нанести швидкісні вертикалі.
3. Розрахувати середні поверхневі швидкості течії для кожної швидкісної
вертикалі
4. Обчислити площі відсіків поперечного перерізу.
5. Розрахувати фіктивну та фактичну витрати води.

68
 Вихідна інформація
Таблиця 5.2
Дані вимірювання швидкостей течії
поверхневими гідрометричними поплавками
№ Відстань Тривалість № Відстань Тривалість № Відстань Тривалість
п/п від ходу п/п від ходу п/п від ходу
постійного поплавків, постійного поплавків, постійного поплавків,
початку, t, с початку, t, с початку, t, с
l, м l, м l, м
1. 10,5 27,3 13. 22,3 18,9 25. 27,5 26,0
2. 12,0 28 14. 20,6 19,3 26. 30,5 30,1
3. 11,5 28,1 15. 21,5 19,5 27. 30,8 29,7
4. 11,2 27,9 16. 24,7 21,3 28. 33,2 28,9
5. 10,8 27,8 17. 24,8 20,3 29. 32,8 29,8
6. 15,3 23,9 18. 26,3 19,5 30. 32,7 30,5
7. 13,2 24,1 19 24,5 19,1 31. 36,5 35,1
8. 14,5 24,3 20 25,2 20,0 32. 35,8 34,9
9. 15,0 23,7 21. 26,3 25,3 33. 37,2 34,5
10. 11,7 23,8 22. 27,7 26,1 34. 38,2 35,3
11. 20,3 20,1 23. 28,1 26,4 35. 36,8 35
12. 21,0 18,3 24. 26,9 25,9

Розглянемо виконання практичної роботи.

1. Будуємо графік ходу поплавків за даними табл. 5.2. На графіку
проводимо епюру тривалості ходу поплавків, що проходить посередині
основної маси точок (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Епюра тривалості ходу поплавків

2. Схему поперечного перерізу річки беремо з попередньої практичної

роботи № 4. Наносимо швидкісні вертикалі. Їх положення визначаємо як
середню арифметичну відстань від постійного початку для груп поплавків ( l ,
м).
3. Обчислюємо середні поверхневі швидкості течії для кожної
швидкісної вертикалі. (В даній роботі вважаємо відстань між верхнім і нижнім
створами L=10 м)

69
 10
1   0,36 (м/с).
27,82
4. Розраховуємо площі відсіків поперечного перерізу (S), обмежених
швидкісними вертикалями:
S1=0,28+0,715+1,375=2,37 (м2).
5. Обчислюємо фіктивну витрату Qф:
0,36  0,42 0,42  0,52
Qф=0,7  0,36  2,37 +  6,96   20,7  ...  0,7  0,29  6,26  30,6 (м3/с).
2 2
6. Обчислюємо дійсну (фактичну) витрату води (У даному прикладі
K=0,87):
3
Q  30,6  0,87  26,59 (м /с).

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте суть поняття витрати води.

2. Назвіть основні види робіт при визначенні витрати води.
3. Які основні методи визначення витрат води?
4. Поясніть застосований у роботі метод.
5. Вкажіть основні типи гідрометричних поплавків.
6. Що таке фіктивна витрата води?
7. Що таке відсік?
8. Проаналізуйте сучасні прилади для вимірювання витрати води.
9. Як розраховується дійсна витрата води, при вимірювання швидкості течії
за допомогою поверхневих гідрометричних поплавків?
10. Розкрийте поняття про береговий коефіцієнт.

70
 Практична робота № 6
Аналіз водного режиму річки
Мета: ознайомитися з основними особливостями водного режиму річок
та впливом на нього різних джерел живлення; навчитися будувати гідрограф,
розчленовувати його за джерелами живлення та аналізувати.

Теоретичні відомості.
Водний режим річок пов’язаний зі змінами їх багатоводності. Основною
її характеристикою є витрата води в річці (Q, м3/с). Зі змінами витрат пов’язані
зміни інших характеристик: рівнів, похилів, швидкостей течії, глибин та інших.
Тому водний режим річки можна визначити як закономірні зміни в просторі і
часі витрат води і пов’язаних із ними гідравлічних характеристик потоку.
Витрати води, багатоводність річки характеризуються коливаннями та
однонаправленими змінами. Останні проявляються за дуже тривалі періоди або
пов’язані з діяльністю людини. Коливання водності різної тривалості зумовлені
відповідними природними процесами. Дослідження їх закономірностей – одне з
головних завдань гідрології. Довготривалі, вікові коливання пов’язані зі
змінами клімату (зволоженості територій). В їх дослідженнях поєднують
використання палеогідрологічних, палеокліматичних та історичних даних.
Кліматичний фактор важливий також для багаторічних і сезонних коливань
водності річок. Останні здебільшого і включають власне у поняття «водний
режим». Вони носять найбільш закономірний характер і мають велике
практичне значення.
У сезонних змінах водності річок виділяють характерні складові. Вони
пов’язані з дією певних джерел живлення. Їх називають фазами водного
режиму. До них відносять: 1) повінь (водопілля); 2) паводок; 3) межень.
Повінь – це фаза водного режиму, яка, в даних кліматичних умовах,
повторюється в одну пору року і характеризується великою водністю річки,
високим та тривалим підняттям рівнів води.
Паводок – це фаза водного режиму, яка може повторюватися в різні пори
року неодноразово, характеризується інтенсивним, як правило, короткочасним,
збільшенням витрат і підняттям рівнів води.
Межень – це фаза водного режиму, яка щорічно повторюється в одну
пору року, характеризується малою водністю річки та тривалим стоянням
низьких рівнів. Під час межені річки живляться в основному підземними
водами. Основними видами межені є літня та зимова. Але можуть бути й інші
(наприклад, літньо-осіння). Під час межені деякі річки на окремих ділянках
пересихають (ідуть у ґрунт).
Багатоводність річок є основним показником стоку води із суходолу.
Кількісні характеристики цього процесу – витрати води та об’єми стікання за
певні періоди часу. Об’єми розраховують через витрати:
W  Q  t
. (6.1)
Якщо об’єм стоку віднести до всієї площі водозбору то отримаємо шар
стоку за цей же період:
W (м3 )
h( мм )   10 3
F ( км 2 ) . (6.2)

71
 Якщо середню витрату за певний період часу віднести до площі
водозбору, то отримаємо модуль стоку:
3
 л  Q( м c )
 2 
  10 3
 c  км  F ( км ) (6.3) .
2

Якщо стік порівняти з опадами, то отримаємо безрозмірний коефіцієнт

стоку:
h
Kc 
x . (6.4)
Він завжди менший відодиниці.
Наведені кількісні характеристики стоку широко використовують у
дослідженнях водності річок.
У процесі кругообігу природних вод частина потрапляє на поверхню
суходолу й може утворювати стік із нього. Основною формою стікання є річки.
Таким чином, першооснова стоку води в річках – це атмосферні опади.
До основних джерел живлення річок відносять: дощове, снігове, підземне
та льодовикове. Їх виділяють у зв’язку з характерною специфікою впливу на
водний режим. Існує також озерне, болотне та деякі інші види (джерела)
живлення.
Характерні особливості живлення річок відображаються в їх водному
режимі, а саме у формуванні певних витрат води. Хід витрат води
відображають за допомогою відповідних графіків, які отримали назву
гідрографів (тобто графіків, що описують зміни багатоводності річки). Їх
будують за даними гідрологічних спостережень. Гідрограф стосується певного
пункту спостережень і може бути побудований за різні проміжки часу: за добу,
тиждень, паводок або повінь, рік або більше. Найчастіше використовують
гідрографи за календарний рік.
Якщо побудувати гідрографи за багато років, то можна визначити їх
характерні риси. Ці риси відображає типовий гідрограф. Для його побудови
осереднюють за ряд років значення ординат (витрати) та абсцис (час)
характерних точок. За характерні точки беруть початок повені, її максимум,
кінець повені, вершини типових паводків, найменші витрати та інші. По
встановлених опорних точках будують плавний графік. При цьому сумарний
річний об’єм стоку повинен відповідати дійсному середньому багаторічному.
Об’єм стоку на гідрографі відповідає його площам.
Аналіз типових гідрографів різних пунктів спостережень певних
територій дозволяє робити висновки про характерні риси водного режиму річок
даних територій.
З іншого боку, за даними гідрографів можна визначати вплив різних
джерел живлення на формування водного режиму. Для цього проводять так
зване їх розчленування. Його виконують за різними методиками,
пристосованими для певних природних умов. Кожному джерелу живлення
відповідають певні площі на гідрографі. Найважче відокремити підземне
живлення під час паводку або повені.
Іншими питаннями розчленування є правильне виділення снігового,
льодовикового та дощового живлення. Ґрунтове живлення при невеликій
водності річки характеризується відносною стабільністю і зумовлює найменші

72
витрати води. При розчленуванні гідрографів можна також виділити
характерні, гідрологічні пори року.
Аналіз водного режиму використовують для класифікації річок,
гідрологічного районування територій, вирішення прикладних питань. Зокрема,
в інженерній гідрології існує розділ, який присвячено внутрірічному розподілу
стоку, тобто визначенню статистичних показників окремих величин стоку та їх
співвідношень у сезонному, щомісячному, подекадному та більш дрібному
розрізі. Ці показники тісно пов’язані з основними рисами водного режиму.
Типовість клімату та загальних фізико-географічних умов різних
місцевостей, а також найбільш загальні закономірності розвитку фаз водності в
річках ведуть до виникнення певних типових рис і в багаторічному режимі
водності річок. Це спонукало дослідників проводити класифікації річок за їх
водним режимом. Детально питання класифікації річок розкрито в посібниках
[8; 18; 29; 31].

Хід роботи
1. Побудувати гідрограф стоку за вихідними даними.
2. Розчленувати гідрограф за джерелами живлення.
3. Обчислити об’єми кожного типу живлення
4. Розрахувати характеристики стоку води у річці.
Вихідна інформація
Таблиця 6.1
Середньодобові витрати води за календарний рік із зазначенням
площі водозбору
1946 р.
176. р. ЗОЛОТА ЛИПА
Площа водозбору 690 км2
Число І II III IV V VI VII VIII IX X XI XII
1 2,74 2,74 5,38 3,03 3,24 1,56 1,78 2,05 2,48 2,13 4,25 2,37
2 2,74 2,74 4,83 2,74 2,93 1,56 2,00 2,05 2,48 2,06 4,30 2,28
3 2,74 2,74 4,61 2.74 2,93 1,55 1,82 1,92 2,27 2,08 3,34 2,28
4 2,74 2,84 4,61 3,55 2,93 1,55 1,82 1,92 2,70 2,08 2,47 2,28
5 2,74 2,93 5,27 4,18 2,84 1,53 1,66 1,92 2,48 2,08 2,47 2,28
6 2,74 2,84 6,36 2,93 2,74 1,51 1,52 2,20 2,20 2,11 2,33 2,28
7 2,74 2,74 8,23 2.93 2,74 1,51 1,52 2,27 2,37 2,11 2,26 2,28
8 2,74 2,93 7,90 2,84 2,74 1,50 1,50 2,56 2,30 2,49 2,18 2,28
9 2,74 5,05 6,80 2,74 2,74 1,55 1,78 2,56 2,30 2,29 2,20 2,28
10 2,74 3,96 6,80 9,22 2,74 1,62 2,27 2,34 2,52 2,22 2,20 2,28
11 2,74 5,58 6,58 9,55 2,37 1,60 2,03 2,34 2,15 2,45 2,31 2,28
12 2,84 10,4 11,7 6,47 1,92 1,60 1,82 3,23 2,15 2,16 2,75 3,14
13 2,93 9,22 14,3 5,38 1,92 1,58 2,55 3,23 2,30 2,31 2,25 3,75
14 2,93 5,60 12,5 4,61 2,00 1,58 1,73 2,34 1,55 2,27 2,28 3,55
15 5,49 5,05 14,6 3,55 2,00 1,56 1,73 2,20 1,62 2,19 2,54 3,14
16 7,79 3,55 16,8 2,93 2,00 1,56 1,93 2,62 2,44 2,37 4,47 2,74
17 7,46 3,55 19,5 2,93 2,00 1,68 2,14 2,93 2,70 2,22 3,58 2,74
18 3,34 3,75 13,1 3,34 2,00 1,68 2,18 2,41 2,78 2,22 2,32 2,74
19 3,34 4,83 7,02 5,38 2,00 1,66 2,11 2,12 2,56 2,17 2,35 2,74
20 3,34 3,65 5,60 5,92 1,76 1,66 2,11 1,92 2,40 2,48 2,26 2,74
21 3,34 3,55 4,40 4,40 1,52 1,51 2,26 1,92 2,40 2,27 2,28 2,74
22 3,14 3,55 4,83 4,40 1,52 1,51 2,40 2,05 2,44 2,27 2,28 2,74
23 3,14 3,34 5,38 3,96 1,50 1,49 3,79 2,41 2,44 2,30 2,28 2,84
24 3,03 3,24 8,78 4,83 1,50 1,49 5,69 2,34 2,00 2,55 2,28 2,84
25 2,93 3,14 7,46 5,16 1,49 1,67 4,36 2,20 2,14 2,41 3,75 2,74
26 2,93 3,14 5,16 6,36 1,55 1,90 2,37 2,27 2,17 2,33 6,14 2,74
27 2,93 3,14 6,25 5,16 1,63 2,02 2,23 2,77 2,17 2,36 5,81 2,74
28 2,93 3,96 6,03 4,40 1,61 1,87 2,08 2,20 2,10 2,44 4,29 2,74
29 2,93 5,49 3,86 1,60 1,87 2,02 2,62 2,03 2,64 2,56 2,74
30 2,93 5,16 3,44 1,60 1,85 1,99 2,48 2,20 2,23 2,56 2,74
31 2,93 5,27 1,58 2,05 2,48 2,67 2,74
Серед. 3,31 4,10 7,96 4,43 2,12 1,63 2,23 2,35 2,29 2,29 2,98 2,67
Найб. 8,12 13,9 21,0 16,1 3,34 2,19 5,77 4,14 2,93 2,73 6,36 3,96
Найм. 2,74 2,74 3,55 2,74 1,47 1,38 1,50 1,92 1,31 2,06 2,18 2,28
Середній річний 3,20. Найбільший 21,0 17/ІІІ. Найменший 1,31 14, 15/ІХ.

73
 1. Будуємо на міліметровому папері гідрограф за календарний рік. По
горизонталі (горизонтальна координата) відкладаємо час (у нашому випадку –
календарний рік). По вертикалі (значення ординат) – витрата води (Q, м3/с)
Горизонтальний масштаб такий: один міліметр на графіку дорівнює 1 добі в
дійсності. Вертикальний масштаб обираємо довільно. Точки, що утворилися,
з’єднуємо плавною лінією (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Гідрограф стоку р. Золота Липа – м. Бережани за 1946 р.

2. Розчленовуємо гідрограф за такими джерелами живлення:

С – снігове; Д – дощове; П1 – підземне приповерхневе (верховодка); П2 –
підземне основне
а) виділяємо живлення П2. Для цього проводимо горизонтальну лінію на
рівні найменшої за рік витрати води;
б) виділяємо живлення С. Для цього з точки вершини (піку) весняної
повені опускаємо перпендикуляр до перетину з лінією П2 (лінія АС). Далі треба
знайти точку початку повені, тобто початку досить інтенсивного зростання
витрат води, В (цьому допомагають позначення льодових явищ на річці). Після
цього проводимо пряму лінію з точки С на криву спаду повені під кутом, що
приблизно дорівнює куту ВСА. При перетині утворюється точка D. Фігура
АВСD оконтурює снігове живлення;
в) дощові паводки відчленовуємо плавно ввігнутими лініями,
проведеними в їх основі;
г) усі частини площі гідрографа, які залишились (не віднесені до П2; С та
Д), відносимо до П1.
На гідрографі позначають також хід льодових явищ на річці (льодостав,
льодохід).
3. Розраховуємо об’єми живлення річки за рахунок різних джерел. Для
цього визначаємо у мм2 площу всіх фігур (частин загальної площі гідрографа),
що належать до різних джерел живлення.
74
 Для того, щоб провести такі розрахунки, необхідно встановити масштаб
(ціну) одного міліметра квадратного на графіку (m):
m=n  86400 (м3), (6.5)
де n – вертикальний масштаб одного міліметра (показує, яка витрата води
відповідає 1 мм на гідрографі по вертикалі); 86400 – кількість секунд на добу.
Об’єми живлення розраховують так:
V i  Fi  m (м3), (6.6)
3
де Vi – об’єм (м ); Fi – частини площі гідрографа віднесені до різних джерел
живлення.
Далі необхідно розрахувати сумарний стік за рік:
WР  VС VД VП1 VП2 . (6.7)
Також необхідно визначити внесок кожного джерела живлення у
відсотках:
Vi
Ki   100 % (6.8)
Wp
.
Усі отримані результати обрахунків записуємо в таку таблицю:

Таблиця 6.2
Дані про джерела живлення р. Золота Липа – м. Бережани за 1946 р.
Джерело живлення Площа на Об’єм живлення, м3 Частка живлення,
гідрографі %
Fi мм2
1 2 3 4
Снігове
Дощове
Верховодка
Підземне основне
Всього

Визначаємо характер водного режиму річки за класифікацією Львовича М. І.

Наприклад: С=60 %; Д=20 %; П=20 %. Це: переважно снігове живлення з наявністю
дощового та підземного.
4. Визначаємо характеристики стоку води в річці за календарний рік.
Шар стоку:
Wp
hp  (мм), (6.9)
F в  1000
де Fв – площа водозбору в км2 (є у вихідній таблиці).
Модуль стоку:
Q p  1000
p  (л/(с·км2), (6.10)
Fв
де Q p – середня за рік витрата води (наведена в нижній частині вихідної
таблиці).

75
 Контрольні запитання та завдання
1. Розкрийте поняття про водний режим.
2. Назвіть основні типи живлення.
3. Що таке гідрограф стоку?
4. Назвіть типи річок за Воєйковим.
5. Наведіть класифікації річок.
6. Назвіть фази водного режиму ріки та проаналізуйте їх.
7. Що таке типовий гідрограф?
8. Що таке модуль стоку?
9. Як розчленовують гідрограф за типами живлення?
10. Класифікуйте повені та паводки.

76
 Практична робота № 7
Аналіз гранулометричного складу наносів
Мета: ознайомитися з основними даними про річкові наноси,
визначенням їх гранулометричного складу і відображенням його на
відповідних графіках.

Теоретичні відомості
Води річок та інших водотоків завжди містять у собі ту чи іншу кількість
твердих частинок і розчинених речовин. Наносами називаються тверді
частинки різного розміру, які переносяться водними потоками (струмками,
річками, течіями у водосховищах) і є продуктами руйнування гірських порід,
ґрунтів і продуктами органічного походження. До струмків і річок твердий
матеріал надходить разом із водою безпосередньо з поверхні їх водозбірних
басейнів, а також у результаті розмиву берегів, дна русел і заплав.
Усю сукупність наносів прийнято поділяти на завислі та донні. Завислі
наноси транспортуються в потоці від дна до поверхневих його шарів, оскільки
висота підйому частинок добре порівняна із глибиною потоку. Донні – це
наноси, які пересуваються або перекочуються по дну, піднімаючись над ним на
величину, домірну до діаметра частинок. Між цими двома основними формами
руху виділяється перехідна форма – сальтація, або стрибкоподібне переміщення
частинок. Загальна кількість наносів (завислих і донних), які переносить
річковий потік за деякий проміжок часу, називається твердим стоком або
стоком наносів річки.
Наноси можна розрізняти за: 1) розмірами; 2) формою; 3) мінералогічним
та хімічним складом; 4) походженням; 5) кольором; 6) питомою вагою; 7)
радіоактивністю; 8) гідравлічною крупністю та іншими показниками.
Лінійні розміри частинок наносів найчастіше характеризують їх середнім
діаметром. Це умовна величина, яка відноситься до рівновеликої кулеподібної
частки, або обчислюється якимось іншим способом. Такий показник називають
крупністю наносів [3; 11]. За крупністю їх прийнято поділяти на такі (табл. 7.1):

Таблиця 7.1
Класифікація частинок наносів за розмірами [3]
Підфракція Діаметр частинок, мм
Валуни Галька Гравій Пісок Пил Намул Глина
Крупні 1000-500 100-50 10-5 1-0,5 0,1-0,05 0,01-0,005 0,001
Середні 500-200 50-20 5-2 0,5-0,2 - - -
Дрібні 200-100 20-10 2-1 0,2-0,1 0,05-0,02 0,005-0,001

Під час транспортування у річковому потоці частинки наносів піднімаються і

осаджуються. При цьому вони постійно стикаються, внаслідок чого
розколюються, зменшуючись, набуваючи заокругленої форми та втрачаючи масу.
При тягненні наносів по дну вони стираються. Це веде до зменшення розмірів
частинок наносів, а найдрібнішими вони стають у нижніх течіях річок. Дійсна
картина зміни крупності руслових наносів у річках відображає вплив не тільки
стирання і гідравлічного сортування, а й приток, які виносять у головну річку
руслові наноси іншої крупності та складу.
77
 Поряд із механічними характеристиками наносів необхідно встановити і
їх гідравлічні характеристики. Однією з основних є гідравлічна крупність. Під
гідравлічною крупністю розуміють швидкість вільного рівномірного падіння
частинок ґрунту і наносів у статичному водному середовищі. За умов вільного
падіння в рідині частинка ґрунту під дією сили тяжіння спочатку рухається
прискорено, поки сила тяжіння не зрівноважиться силою опору, а потім її рух
стає рівномірним. Гідравлічна крупність залежить від маси частинки та її
форми. Ці показники зумовлюють власне швидкість і траєкторію падіння
частинки. Залежно від крупності частинки виділяють два режими їх падіння:
ламінарний та турбулентний. Форма частинки, наприклад кулеподібна,
зумовлює прямолінійну траєкторію руху, а лінзоподібна – складну ламану.
Розрахунки гідравлічної крупності базуються на рівнянні Стокса.
Завислі наноси рухаються в потоці, при цьому безперервно вертикально
переміщуючись завдяки змінним за величиною і напрямком пульсаційним
швидкостям струменів. Механізм зависання наносів та переміщення їх потоком
у завислому стані пояснюють теорії руху наносів. Найпоширеніша дифузійна
теорія руху наносів. В її основі лежить ідея турбулентного переносу в потоці
кількості руху, тепла, завислих і розчинених речовин, яку сформульовано
Дж.Тейлором і В. Шмідтом у 20-х роках ХХ століття стосовно умов вільної
атмосфери. На її основі в 30-х роках В.М. Маккавєєв розробив дифузійну
теорію руху наносів, в подальшому вдосконалену А.В. Караушевим. В основі
цієї теорії лежить рівняння турбулентної дифузії.
Донні наноси переміщуються в основному під впливом сили швидкісного
напору, яка виникає при безпосередній дії потоку на частинку. Якщо розміри
наносів порівнянні з глибиною потоку, зрушення окремих частинок і їх
подальше переміщення відбуваються ще й під впливом гідростатичного тиску.
У загальному випадку донні наноси або тягнуться, або перекочуються по дну.
При цьому їх швидкість тим менша за швидкість потоку, чим більше
відношення розміру частинки до критичного розміру (максимальний розмір
частинки, за якого ще відбувається переміщення). Перекочування або тягнення
частинок по дну чергується з короткими зупинками, коли миттєві значення
швидкості виявляються недостатніми для зрушення частинок.
Певною мірою транспорт донних відкладів залежить і від насичення
потоку завислими наносами. За збільшення мутності потоку на інтенсифікацію
руху донних наносів впливає збільшення активної сили потоку, яка пов'язана зі
зростанням густини води (особливо в придонному шарі). Крім цього, зі
зростанням концентрації наносів, що волочаться по дну, збільшується частота
співударянь між частинками та ймовірність їхньої ударної дії на нерухомі
частинки. При перенасиченні потоку завислими наносами рух донних наносів
слабшає, що пов'язане з вирівнюванням осілими наносами дна, зменшенням
його шорсткості і скороченням процесу пульсації донної швидкості потоку.
Природні наноси завжди знаходяться в суміші. Для її аналізу відбирають
проби наносів. Характер проби залежить від виду наносів та умов на даній
ділянці річки. Потім проводять аналіз проб із метою характеристики
механічного, гранулометричного складу наносів (від лат. granulum – зернятко).
Існують різні види аналізу. Опис розмірів проводять за певними інтервалами –

78
фракціями. Фракції відділяють, висушують і зважують. Для відділення фракцій
застосовують різноманітні методики, прилади, устаткування [31].
Аналіз здійснюються, в залежності від крупності, такими методами:
піпетковим, фракціометра, ситовим, простим обмірюванням частинок і
фотограмметричним. Для різних за крупністю зразків перераховані вище
методи комбінуються. Вага кожної фракції виражається у відсотках по
відношенню до загальної ваги проби. Ці дані можна використовувати для
статистичного аналізу гранулометричного складу наносів [3; 11]. Найбільше
використовують криві розподілу, а також показники забезпеченості та їх
співвідношення (коефіцієнти). Для формального розділення наносів за крупністю
в конкретних умовах застосовується графік В. Крессера (рис.7.1).

Рис. 7.1. Графік В. Крессера

Суть побудови даного графіка полягає у такому. У системі координат (для

конкретного створу) будується крива фракційного складу донних відкладів Рд =
f(lgd) і крива фракційного складу проб завислих наносів Р3=f(lgd).
Узагальнюються вони горизонтальною шкалою lg d. Перша крива розташована
безпосередньо над другою, а між ними наноситься з’єднувальна врізка,- що
перетинає горизонтальну вісь. Отримана точка перетину береться за межу між
ділянками завислих і донних наносів. Незважаючи на умовність, графік Крессера
дає уявлення про важливу властивість транспорту наносів: дрібні фракції помітно
превалюють у стоці завислих наносів і дуже мало представлені в донних відкладах
[16; 26].
Хід роботи
1. Обчислити інтегровані значення вмісту фракцій у пробах наносів.
2. Побудувати інтегральні криві гранулометричного складу наносів.
3. Проаналізувати особливості гранулометричного складу наносів.

Вихідна інформація:
Таблиці з даними про гранулометричний склад завислих та придонних
наносів уміщені в гідрологічних щорічниках. Приклади наведено в
нижчеподаних таблицях (табл. 7.2; 7.3).

79
 Таблиця 7.2
Завислі наноси р. Прут – с. Корпач
Діаметр фракції, <0,001 0,001- 0,005- 0,01-0,05 0,05-0,1 0,1-0,2 0,2-0,5
d, мм 0,005 0,01
Вміст фракції у 3,6 27,6 8,6 44,3 9,4 5,4 1,1
пробі, %

Таблиця 7.3
Донні відклади р. Прут – с. Корпач
Діаметр <0,001 0,001-0,005 0,005-0,01 0,01-0,05 0,05-0,1 0,1-0,2 0,2-0,5
фракції, d, мм
Вміст фракції у 1,8 4,2 1,3 18,6 12,4 3,4 24,3
пробі, %
Діаметр 0,5-1,0 1-2 2-5 5-10 >10
фракції, d, мм
Вміст фракції у 5,9 0,2 0,3 1,0 26,6
пробі, %
Примітка. Варіант задає викладач.

1. Обчислюємо інтегральні значення вмісту фракцій у пробах наносів.

Заповнюємо відповідні таблиці (табл. 7.4, 7.5).

Таблиця 7.4
Завислі наноси р. Прут – с. Корпач
№ п/п Діаметр фракції у Вміст фракції у Послідовне
пробі, d, мм пробі, % підсумовування, %
1. <0,001 3,6 3,6
2. 0,001-0,005 27,6 31,2
3. 0,005-0,01 8,6 39,8
4. 0,01-0,05 44,3 84,1
5. 0,05-0,1 9,4 93,5
6. 0,1-0,2 5,4 98,9
7. 0,2-0,5 1,1 100

Таблиця 7.5
Донні відклади р. Прут – с. Корпач
№ п/п Діаметр фракції у Вміст фракції у Послідовне
пробі, d, мм пробі, % підсумовування, %
1. <0,001 1,8 1,8
2. 0,001-0,005 4,2 6
3. 0,005-0,01 1,3 7,3
4. 0,01-0,05 18,6 25,9
5. 0,05-0,1 12,4 38,3
6. 0,1-0,2 3,4 41,7
7. 0,2-0,5 24,3 66
8. 0,5-1,0 5,9 71,9
9. 1-2 0,2 72,1
10. 2-5 0,3 72,4
11. 5-10 1,0 73,4
12. >10 26,6 100

80
 3. Будуємо інтегральні криві гранулометричного складу завислих та
придонних наносів, відносячи інтегральний вміст до верхніх меж інтервалів
діаметра. Якщо перша (найдрібніша) фракція однобічно обмежена, то графік
починають пунктиром, виходячи з його загальної конфігурації. Якщо остання
(найкрупніша) фракція однобічно обмежена, то графік продовжують пунктиром
плавно асимптотично наближаючись до ліні 100%.
Інтегральні криві будуються на одному полі графіка і називаються –
«Криві Крессера» (див. приклад на рис.7.2)

Рис.7.2. Інтегральні криві гранулометричного складу наносів

4. Даємо якісну (письмову) характеристику ймовірної інтенсивності

обміну частинками завислих та придонних наносів, враховуючи як
взаєморозташування кривих, так і крупність.

Контрольні запитання та завдання

1. Дайте визначення термінів:
- річкові наноси;
- завислі наноси;
- донні відклади;
- сальтація;
2. За якими ознаками поділяють наноси?
3. Наведіть класифікацію частинок наносів за розмірами.
4. Основні методи аналізу проб наносів.
5. Як змінюється крупності наносів за довжиною річки.
6. Розкрийте поняття про гідравлічну крупність.
7. Назвіть особливості руху наносів.
8. Що таке транспортуюча здатність потоку?
9. Які дані використовують для статистичного аналізу гранулометричного
складу наносів?
10.Обґрунтуйте значення графіка Крессера.
81
 Практична робота № 8
Розрахунок стоку розчинених речовин у річці
Мета: закріпити знання про режим стоку розчинених речовин (іонного
стоку) у річках; виробити навички аналізу та розрахунку основних його
показників.

Теоретичні відомості
Вода у природі завжди вміщує певні домішки. Частина з них є
розчиненими речовинами. Їх концентрації, як правило, невеликі. Тому природні
води являють собою слабкий розчин. Він може бути як справжнім, так і
колоїдним. Точніше він поєднує ці різновиди, це складний комплекс речовин.
Вода дуже добрий розчинник. У природних водах, насамперед морських,
зафіксовані практично всі хімічні елементи Землі. Властивості води як
розчинника тісно пов’язані з особливостями будови її молекули (електричний
диполь). Окрім колоїдів, у природних водах зустрічаються суспензії та зважені
частки (зависі). Вони є основою утворення донних відкладів водойм, змінюють
деякі властивості води. Крупність цих часток така, що окремі можна бачити
оком.
Процеси утворення та змін розчинів пов’язані з такими властивостями
речовин як розчинність та дисоціація. Під розчинністю розуміють здатність
речовин утворювати з водою однорідну систему, тобто таку, що
характеризується новими загальними властивостями. Наприклад: між твердим
тілом та розчином відбувається обмін іонами, або молекулами. Швидкість
розчинення залежить від температури та тиску, а швидкість осадження від
температури та концепції розчиненої речовини [10, 27].
У більшості природних вод серед домішок переважають мінеральні
речовини і, у першу чергу, розчинені солі. Тому основними показниками
природних розчинів є мінералізація, або солоність. Перший термін частіше
використовують для вод суходолу і визначають як сумарний вміст усіх
мг г
знайдених при хімічному аналізі мінеральних речовин ( М ; ) . Термін
л л
«солоність» використовують у дослідженнях морських вод. Це сумарний вміст
усіх твердих мінеральних розчинених речовин в 1 кг морської води при умові,
що всі тверді речовини висушені до постійної маси при температурі 480°С,
органічні речовини повністю спалені, броміди та йодіди замінені
еквівалентною масою хлориду, а усі вуглекислі солі переведені в оксиди. Вона
1
виражається у проміле (S‰; 1‰= ).
1000
Мінералізація та солоність вод змінюються у значних межах — від
0,01г/л в атмосферних опадах до 600 г/л у деяких видах ропи (розсолу).
Особливим поняттям є «мінеральні води». Це в основному підземні води,
що характеризуються наявністю деяких біологічно активних компонентів (СО2,
Н2S, As та ін.). Часто вони мають підвищену температуру та радіоактивність.
Межею з прісною водою вважають М=1‰. Мінеральні води розрізняють
(класифікують) за мінералізацією, іонним складом, газовим складом і
специфічними елементами.

82
 Мінералізація та склад природних вод впливають на їх властивості та
процеси, що в них відбуваються. До важливих властивостей відносять
жорсткість (твердість), агресивність, лужність та інші.
Річкові води, як правило, прісні. За О. Альокіним, виділяють чотири
групи річок: 1) з малою мінералізацією (< 200 мг/л); 2) середньою (200 – 500
мг/л); 3) підвищеною (500 – 1000 мг/л) та 4) високою (> 1000 мг/л). Остання
група розташована в основному в межах аридних областей.
Мінералізація вод залежить від водності (водного режиму) річки. В
межень збільшується роль підземного живлення і мінералізація збільшується.
Типові графіки сезонного ходу та зв’язку мінералізації з витратами води в річці
показані на рис. 8.1. Антропогенний вплив може змінювати природні
закономірності.

Рис. 8.1.Типові графіки змін мінералізації (1) та витрат води (2)

протягом року (а) та їх зв’язку (б) [31]

Річкові води належать в основному до гідрокарбонатного класу,

кальцієвої групи. Але з просуванням до посушливих територій клас може
змінитися на сульфатний і навіть на хлоридний. На окремих річках цієї зони
клас може змінюватися протягом року у зв’язку зі значним впливом талих
снігових вод навесні.
Перенесення річками розчинених солей називають їх стоком (іонний
стік). Його об’єм розраховують так:
3
W p . p .  R p . p .  31 , 5  10 3  M p . p .  Q  31 , 5  10 3 (кг/м ), (8.1)
де R p . p . – середня витрата розчинених речовин за період часу Δt (кг/с); M p. p. –
3 3
середня мінералізація води (кг/м ); Q – середня витрата води (м /с); Wр.р.– об’єм
стоку (стік) розчинених речовин (т). Цей стік для Дніпра складає 8,13 млн.
т/рік, а для Волги – 46,5 млн. т/рік.
Концентрації розчиненого кисню в річках навесні та влітку (у помірному
кліматі) складають 10 - 12 мг/л. Взимку, особливо під льодовим покривом, вони
понижується. Натомість підвищується вміст СО2. В суворі зими це може
призвести до замору риби.
Іонний стік є складовою загального стоку розчинених речовин. Його
частка становить 80 – 85 %, частка органічних речовин може складати 10 –
15%, а всіх інших – до 5 %. Загальний стік розчинених речовин усіх річок світу
оцінюють у 3000 млн. т/рік [31].

83
 Стік розчинених речовин – це кількість неорганічних і органічних
речовин, що виноситься річкою з даної території за певний період, і
знаходяться в іонно-молекулярному і колоїдному станах, тобто речовини,
розмір часток яких не перевищує 10-5см. Найбільше вивчено іонно-
молекулярний стан речовин, тому стік розчинних речовин часто називається
іонним стоком [20].

Хід роботи
1. Обчислити витрату розчинених речовин.
2. Побудувати графіки ∑u=f(T) та S=f(T); ∑u=f(Q) та S=f(Q)
3. Проаналізувати графіки за ступенем їх обґрунтованості.
4. Обчислити модуль стоку розчинених речовин.

Вихідна інформація:
Дані таблиць з гідрологічних щорічників.

Таблиця 8.1
Хімічний склад та витрати води р.Десна – м.Чернігів
Fв= 42 736 км2
№ Мінералізація Витрата води
Дата взяття проби
п/п Σ u, мг/л Q,м3/с
1. 25.01 443,1 101
2. 09.02 458,2 66,8
3. 27.02 377,6 189
4. 03.03 281,9 306
5. 28.03 224,0 525
6. 19.04 234,9 564
7. 03.05 232,3 591
8. 16.05 292,1 333
9. 25.05 327,8 184
10. 31.08 310,7 147
11. 30.09 355,8 118
12. 31.10 375,4 150
13. 30.11 360,1 211
14. 14.12 341,8 171

Примітка. Дані про хімічний склад беруться з таблиці «Хімічний склад

води», а дані про витрати води (за відповідні дати) – із таблиці «Витрати води».
З цієї таблиці також беруть дані про площу водозбору.
1. Обчислюємо витрати розчинених речовин:
S   u  Q / 10 3 (кг/с), (8.2)
де: ∑u – сумарна мінералізація води, мг/л; Q – витрата води у період часу взяття
проб води (під час паводків або повеней бажано строкова), м3/с; 10-3 –
коефіцієнт переходу від міліграмів до кілограмів.
S=443,1 101 10-3=44,8 (кг/с).
2. Будуємо графіки (рис. 42 – 45):
∑u=f(T) та S=f(T);
∑u=f(Q) та S=f(Q).

84
 Рис. 8.2. Графік зміни мінералізації протягом року

Рис. 8.3. Графік зміни витрати розчинених речовин протягом року

Примітка. Для рис. 8.2 і 8.3 горизонтальний масштаб: 1мм = 1доба.

Рис. 8.4. Крива залежності мінералізації від витрати води

85
 Рис. 8.5. Крива залежності витрати розчинених речовин від витрати
води

3. Аналізуємо графіки (рис. 8.2 – 8.5) за ступенем їх обґрунтованості.

За більш обґрунтованими і чітко вираженими залежностями обираємо спосіб
підрахунку стоку розчинених речовин, вираженого у тоннах (за рік або інший
розрахунковий період).
Графіки ∑u=f(T) та S=f(T) обґрунтовані тоді, коли точки спостереження
відносно рівномірно розподілені впродовж досліджуваного періоду часу, а
також немає значних змін, які важко пояснити.
Графіки ∑u=f(Q)та S=f(Q) обґрунтовані тоді, коли достатньо повно
охоплено амплітуду змін значень досліджуваних величин за відповідний період
а також немає значного розсіювання точок. Якщо ж всі графіки добре виражені,
то зручніше користуватися графіком S = f(T).
Для спрощення обчислень у даній практичній роботі використовуємо
графік S = f(T) на ділянці тривалістю в один місяць. Цю частину графіка
будуємо в більшому масштабі (див. рис. 8.6.). З нього зручно визначати витрати
розчинених речовин у річці, характерні для кожної доби. Складаємо відповідну
табл. 8.2.

Рис. 8.6. Графік витрати розчинених речовин протягом травня

86
 Таблиця 8.2
Витрати розчинених речовин протягом травня
р. Десна – м. Чернігів

Дата 1.05 2.05 3.05 4.05 5.05 6.05 7.05 8.05 9.05
S, кг/c 137,6 137,4 137,3 135 131 128 126 121 118
Дата 10.05 11.05 12.05 13.05 14.05 15.05 16.05 17.05 18.05
S, кг/c 116 112 109 107 102 98,5 97,3 91,5 87
Дата 19.05 20.05 21.05 22.05 23.05 24.05 25.05 26.05 27.05
S, кг/c 82 77 73 69 66 62 60,3 59 58,9
Дата 28.05 29.05 30.05 31.05
S, кг/c 58,7 58 57,3 56

Для коротких періодів загальний стік можна визначити як суму

показників стоку за кожну добу. Для цього визначають (із відповідних графіків)
середньодобові значення S або ∑u (що потім перераховують на S). Стік за добу
визначають за формулою
V p . p . доба   S  86400  10  3 (т/добу), (8.3)
де 86400 – кількість секунд на добу; 10 -3 – коефіцієнт переходу від кілограмів
(кг) до тонн (т).
V p . p . доба   137 , 3  86400  10  3  11862 , 72 (т/добу)
Для довгих періодів визначають середнє значення S0 за цей період. Стік
розчинених речовин розраховують так:
V p . p .  S 0  T  10  3 (т/період), (8.4)
де Т – тривалість періоду в секундах (можна також загальний період поділити
на декілька характерних).
V p . p .  96 ,8  (31  86400 )  10 3  259269 ,12 (т/травень)
4. Обчислюємо модуль стоку розчинених речовин:
V p. p.
Р p. p.  (т/км2·період), (8.5)
Fв
де Fв – площа водозбору, км2 (див. вихідні дані).
259269 ,12
Р p. p.   6,1 (т/км2·травень)
42736

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте поняття про мінералізацію.
2. Що таке гідрохімічний режим?
3. Що таке стік розчинених речовин
4. Поясніть від чого залежить мінералізація води в річці.
5. Від якої характеристики залежить показник стоку розчинених речовин?
6. Які хімічні елементи можуть знаходитися в морських водах?
7. В яких межах коливається мінералізація та солоність води?
8. Назвіть основні групи природних вод.
9. На які властивості і процеси природних вод впливає їх мінералізація?
10. Назвіть основні групи домішок у природних водах.

87
ДОДАТКИ

88
 Додаток 1
Типи водомірних рейок

89
 Додаток 2
Схема прилада самописця «Валдай»

1 – пустотілий металевий поплавок діаметром 250 мм; 2 – вантаж

металевого поплавка; 3 – трос; 4 – вантаж противаги; 5 – зажими; 6 –
поплавкове колесо; 7 – барабан самописця; 8 – вісь приладу; 9 – допоміжна
вісь; 10 – трибка; 11 – шестерня; 12 – часовий механізм; 13 – каретки з пером;
14 – заводна головка; 15 – гиря

90
 Додаток 3

Гідрометричні млинки

Рис. 3.1. Гідрометричний млинок ГР-21М і його основні частини:

а – загальний вигляд; б – основні частини: ходова частина, корпус, стабілізатор
напрямку

Рис. 3.2. Гідрометричний млинок Прайса:

1 – ходова частина; 2 – вантаж; 3 – стабілізатор напрямку

Рис. 3.3. Гідрометричний млинок ГР-55:

1- ходова частина; 2 – корпус; 3 – зажимні гвинти, стабілізатор

91
 Додаток 4
Дистанційна гідрометрична установка ГР-64

92
1 – берегові опори; 2 – 4 троси; 5 – двобарабанна лебідка з електроприводом; 6 – каретки; 7 – блок лічильників; 8 –
спеціальний гідрометричний вантаж (100 кг); 9 – оптичний кутомір і пульт управління

Шкала шорсткості річкових русел і заплав за І.Ф. Карасьовим [12]
n Характеристика русел і заплав
А. Рівнинні річки
1 2
0,020 Прямолінійні русла каналізованих
річок і щільних грунтах із тонким
шаром мулистих наносів
0,025 Природні земляні русла у
сприятливих умовах, чисті, прямі, зі
спокійною течією
0,03 Гравійно-галькові русла в тих же
умовах
0,04 Порівняно чисті русла постійних
водотоків із деякими
неправильностями в напрямках течій,
нерівностями дна і берегів та
тягненням донних наносів
0,05 Значно засмічені русла великих і
середніх річок, частково зарослі чи
кам’янисті, із неспокійною течією.
Чисті русла періодичних водотоків
0,065 Скелясті русла великих і середніх
річок. Русла періодичних водотоків,
засмічені і зарослі
0,08 Річкові русла, значно зарослі, із
промоїнами і нерівностями дна і
берегів
0,1 Русла рік, сильно зарослі,
перегороджені стовбурами дерев і
валунами
0,14 Річки болотного типу (зарослі,
купини, в багатьох місцях майже
стояча вода)
0,2 - Русла із завалами із валунів і уламків
Додаток 5
Б. Напівгірські та гірські річки
3 4
- -
Штучні відводи русел, врізані в
скелю
Гравійно-галькові русла в
сприятливих умовах (чисті, прямі).
I=0,8⁄1,0‰
Земляні русла періодичних водотоків
(сухих лук) у сприятливих умовах.
Правильні добре розроблені галькові
русла в нижній течії. I=3⁄7 ‰
Значно засмічені кам’янисті русла з
бурхливою течією. Періодичні
водотоки із крупногальковим
покриттям ложа. I=7⁄15‰
Гальково-валунні русла з бурхливою
течією. Засмічені періодичні
водотоки. I=15⁄20‰
Валунні русла в середній і верхній
частинах басейну і періодичні
водотоки з бурхливою течією і
схвильованою водною поверхнею.
I=50⁄90‰
Русла водопадного типу переважно у
верхів′ях із крупновалунним ложем і
бурхливою течією. I=90⁄200‰
Русла водопадного типу,
перегороджені уламками скель і
валунами. I=90⁄200‰
скель
В. Заплави
Рівна чиста заплава з низькою травою
без сільськогосподарського
використання
Рівна заплава під ріллею без посівів і
пасовищ із низькою травою
Рівна заплава, зайнята зрілими
польовими культурами, пасовищем із
високою травою і вирубками без
підросту, невелика кількість староріч
і мілких проток
Заплава, заросла рідкими
чагарниками і деревами (навесні без
листя), посічена староріччями
Заплава під рідкими чагарниками і
деревами з листям чи вирубками з
порослю, що розвивається
Заплави, покриті чагарниками
середньої та великої густоти (навесні
без листя)
Заплави, зайняті лісом при рівні
нижче гілля та чагарниками середньої
і великої густоти із листям
Заплави, покриті лісом при
затопленні гілля і густим верболозом
Глухі, суцільно зарослі, важко
прохідні заплави тайгового типу

Значення коефіцієнта Шезі С м0,5/с за формулою Г.В. Железнякова [20]

R hcp, м n
0,010 0,015 0,020 0,025 0,030 0,040 0,050 0,080 0,10 0,20
0,1 80,7 49,2 34,5 26,0 20,5 14,1 10,5 5,47 3,92 1,01
0,3 89,7 57,3 41,4 32,1 26,0 18,6 14,3 8,09 6,13 2,37
0,5 94,0 61,2 44,9 35,3 28,9 21,1 16,5 9,73 7,54 3,29
0,7 96,9 63,8 47,4 37,6 31,1 22,9 18,1 11,0 8,65 4,04
0,9 99,1 65,8 49,2 39,3 32,6 24,4 19,4 12,0 9,58 4,69
1,2 101,6 68,2 51,4 41,3 34,5 26,1 21,0 13,3 10,8 5,56
1,6 104,1 70,5 53,6 43,4 36,5 27,9 22,7 14,8 12,1 6,55
2,0 106,1 72,4 55,4 45,1 38,1 29,4 24,1 16,0 13,2 7,43
2,5 108,1 74,3 57,1 46,8 39,8 31,0 25,6 17,2 14,4 8,41
3,0 109,7 75,8 58,6 48,2 41,1 32,2 26,8 18,3 15,4 9,28
3,5 111,1 77,1 59,9 49,4 42,3 33,3 27,8 19,3 16,3 10,1
4,0 112,3 78,3 61,0 50,5 43,3 34,3 28,8 20,2 17,1 10,8
4,5 113,4 79,3 61,9 51,4 44,2 35,2 29,6 20,9 17,9 11,5
5,0 114,3 80,2 62,8 52,2 45,1 36,0 30,4 21,6 18,6 12,1

93
 ЛІТЕРАТУРА

1. Алекин О.А. Основы гидрогеохимии / О.А. Алекин. – Л. :

Гидрометеоиздат, 1953.
2. Аполлов Б.А. Учение о реках / Б.А. Аполлов – М. : Изд-во Моск. ун-та,
1963. – 423 с.
3. Быков В.Д. Гидрометрия. / В.Д.Быков, А.В. Васильев. – Изд. 4-е. – Л. :
Гидрометеоиздат, 1977. – 448 с.
4. Винников С.Д. Гидрофизика / С.Д. Винников, Б.В. Проскуряков. – Л. :
Гидрометеоиздат, 1988. – 348 с.
5. Вишневський В.І. Гідрологічні характеристики річок України /
В.І.Вишневський, О.О. Косовець – К. : Ніка-Центр, 2003. – 324 с.
6. Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60/ЕС / [Алієв К., Відєніна Ю.,
Закорчевна Н. та ін. ; пер. Лозанський В.]. – К., 2006. – 168 с.
7. Водний кодекс України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом
України від 7 грудня 2000 р. №2120-ІІІ) // ВВР. – 2001.
8. Давыдов Л.К. Общая гидрология /Л.К. Давыдов, А.А. Дмитриева,
Н.Г.Конкина – Л. : Гидрометеоиздат, 1973. – 462 с.
9. Єдине міжвідомче керівництво по організації та здійсненню державного
моніторингу вод : видання офіційне. – К., 2001. – 45 с.
10.Загальна гідрологія : підручник / В.К. Хільчевський, О.Г. Ободовський та
ін. – К. : Київський університет, 2008. – 399 с.
11.Карасев И.Ф. Гидрометрия / И.Ф. Карасев, А.В. Васильев, Е.С. Субботина
– Л. : Гидрометеоиздат, 1991. – 376 с.
12.Карасев И.Ф. Речная гидрометрия и учет водных ресурсов /И.Ф. Карасев
– Л. : Гидрометеоиздат, 1980. – 310 с.
13.Караушев А.В. Речная гидравлика /А.В. Караушев. – Л. :
Гидрометеоиздат, 1969. – 416 с.
14.Кирилюк М.І. Система державного водного кадастру : навч. посібник /
М.І. Кирилюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 120 с.
15.Клименко М.О. Моніторинг довкілля : підручник / М.О. Клименко,
Прищепа А.М., Вознюк Н.М. – К. : Видавничий центр «Академія», 2006.
– 360 с.
16.Кондратьев Н.Е. Основы гидроморфологической теории руслового
процесса / Кондратьев Н.Е., Попов И.В., Снищенко Б.Ф. – Л. :
Гидрометеоиздат,1982.– 272 с.
17.Кузин П.С. Географические закономерности гидрологического режима
рек / П.С. Кузин, В.И. Бабкин – Л. : Гидрометеоиздат, 1979. – 200 с.
18.Левківський С.С. Загальна гідрологія. / С.С. Левківський,
В.К.Хільчевський, О.Г. Ободовський та ін. – К. : Фітосоціоцентр, 2000.–
264 с.
19.Левківський С.С. Раціональне використання і охорона водних ресурсів :
підручник / С.С. Левківський, М.М. Падун. – К. : Либідь, 2006. – 280 с.
20.Лучшева А.А. Практическая гидрология /А.А. Лучшева. — Л. :
Гидрометеоиздат, 1976. — 440 с.
21.Михайлов В.Н. Общая гидрология / В.Н. Михайлов, А.Д. Добровольский

94
 – М. : Высш. шк., 1991. – 368 с.
22.Наставление гидрометеорологическим станциям и постам. – Вып. 6. –
Ч.1. – Л. : Гидрометеоиздат, 1978. – 384 с.
23.Ободовський О.Г. Руслові процеси. / О.Г. Ободовський – К. : ВПЦ
“Київський університет”, 1998. – 134 с.
24.Положення про державну систему моніторингу довкілля [Затверджено
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391]. //
Офіційний вісник України. – 1998. – №13. Ст.495, зі змінами, внесеними
постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 528.
25.Самохин А.А Практикум по гидрологии / А.А. Самохин, Н.Н. Соловьева,
А.М. Догановский — Л. : Гидрометеоиздат, 1980. — 296 с.
26.Спицын Н.П. Общая и речная гидравлика / Н.П. Спицын, В.А. Соколова –
Л. : Гидрометеоиздат, 1990. – 359 с.
27.Хільчевський В.К. Хімічний аналіз вод : навч.посібник. – К. : Київський
університет, 2004. – 61 с.
28.Чеботарев А.И. Гидрологический словар / А.И. Чеботарев – Л. :
Гидрометеоиздат, 1978. – 307 с.
29.Чеботарев А.И. Общая гидрология / А.И. Чеботарев – Л. :
Гидрометеоиздат, 1975. – 544 с.
30.Ющенко Ю.С. Геогідроморфологічні закономірності розвитку русел /
Юрій Сергійович Ющенко – Чернівці : Рута, 2005. – 320 с.
31.Ющенко Ю.С. Загальна гідрологія. / Ю.С. Ющенко та ін. – Чернівці :
Зелена Буковина, 2005. – 368 с.
32.http://www.ott.com/web/ott_uk.nsf/id/pa_home_e.htm.
33.http://www.rdinstruments.com/Default.aspx.
34.http://www.seba-hydrometrie.com.

95
 Навчально-методичне видання

ПРАКТИКУМ З ГІДРОЛОГІЇ

Навчальний посібник

Укладачі : Ющенко Юрій Сергійович,

Паланичко Ольга Вікторівна

Відповідальний за випуск Ю. С. Ющенко

Літературний редактор О. В. Колодій

Комп’ютерний набір О. В. Паланичко

96