МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Агрономічний факультет
Спеціальність 101– «Екологія»

"Допускається до захисту "

Завідувач кафедри: екології
та охорони навколишнього середовища,
д. с–г наук, професор_______ С.Ф. Разанов
протокол № "___" від ________2018р.

РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ ЗАБРУДНЕННЯ ВОДИ

РІЧКИ РОСЬ В МЕЖАХ ПОГРЕБИЩЕНСЬКОГО РАЙОНУ
01.05–ВР 281м 16.11.16 001

Студент – випускник В.С.Безклейний

Керівник дипломної роботи,

к. с–г. н., доцент М.В.Первачук

Рецензент _____________

ВІННИЦЯ–2018
2
 РЕФЕРАТ
Дипломна робота «Розробка заходів щодо зниження забруднення води
річки Рось в межах Погребищенського району» викладена на 65 сторінках
машинописного тексту та складається із п’яти основних розділів. У даній
роботі міститься 4 таблиці і 2 рисунки. При написанні роботи використано 45
літературних джерел.
У роботі висвітлено та проаналізовано сучасний стан річки Рось,
визначено основні джерела впливу на якісні показники води, визначено
основні напрями зниження антропогенного впливу та запропоновано заходи
щодо зниження забруднення води річки Рось в межах Погребищенського
району.
Об`єкт дослідження – річка Рось в межах Погребищенського району.
Предмет дослідження – якісні показники стану поверхневих вод
р.Рось.
Метою роботи є дослідження, екологічна оцінка стану та розробка
заходів щодо зниження забруднення води річки Рось.
У процесі виконання роботи використані методи статистичного і
порівняльного аналізу, логіко–аналітичні, візуальні та експериментальні
методи.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: ПОГРЕБИЩЕНСЬКИИЙ РАЙОН, Р. РОСЬ

ПОВЕРХНЕВІ ВОДИ, ЗАБРУДНЕНЯ, ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА.

3
 ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ І ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН МАЛИХ РІЧОК УКРАЇНИ ……………………. 8
1.1. Річки України та проблеми їх використання ………………………. 8
1.2. Вплив господарської діяльності на стан водних ресурсів ………….. 12
РОЗДІЛ 2 УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ .. 19
2.1. Адміністративно–територіальний устрій Погребищенського
району ………………………………………………………….…………….. 19
2.2. Грунтово–кліматичні умови ………………………….………………. 21
2.3. Гідрологічна мережа та характеристика водозабору річки Рось …... 22
2.4. Методика проведення досліджень ……………………………. …….. 24
РОЗДІЛ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ РОЗРОБКА ЗАХОДІВ
ЩОДО ЗНИЖЕННЯ ЗАБРУДНЕННЯ ВОДИ РІЧКИ РОСЬ ………........... 28
3.1. Аналіз водоспоживання в басейні річки Рось ………………………. 28
3.2. Аналіз санітарно–бактеріологічної ситуації ………………………... 29
3.3. Оцінка басейну річки Рось за гідрологічними та гідрохімічними
показниками ………………………………………………………………….. 32
3.4. Розробка заходів щодо зниження забруднення води річки Рось…… 38
РОЗДІЛ 4 ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОГО
ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ………………………………….. 44
4.1 Аналіз економічних показників використання водних ресурсів……. 44
4.2 Методологічні та методичні підходи до еколого–економічної
оцінки водокористування …………………………………………………… 50
РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ
СИТУАЦІЯХ …………………………………………………………………. 53
Висновки …………………………………………………………………… 58
Пропозиції ………………………………………………………………….. 60
Список використаної літератури …………………………………………. 61

4
 ВСТУП

На сучасному етапі у багатьох країнах світу велика увага приділяється

водним ресурсам як природному фактору, який найбільшою мірою визначає
розвиток промисловості, сільського господарства і взагалі держави. Як
відомо, Україна недостатньо і нерівномірно забезпечена водними ресурсами.
Тому для ефективного господарювання і раціонального управління водними
ресурсами необхідно здійснювати кількісну і якісну оцінку формування
стоку. Така оцінка ускладнюється коливаннями в часі та нерівномірністю
розподілу стоку по сезонах, а також значним впливом антропогенних
чинників, особливо зарегульованості [1, 44].
Вода – основа життя і дають її ріки – малі та великі, що потребують
дбайливого ставлення до їхніх ресурсів, відновлення, бо саме вони
забезпечують життєві потреби більшої частини населення. Основним
джерелом питної води залишається поверхневий стік, тобто річки, озера.
Малі річки містять у собі основну масу запасів прісних вод України і
відіграють величезну роль в економіці проживаючого в їх басейнах
населення. За оцінками спеціалістів, вони формують 60% сумарних водних
ресурсів України. На Поліссі і в Лісостепу зосереджено 60% водних ресурсів
цих річок, у Карпатах – близько 25%, у Степу – близько 12%. Малі водотоки і
річки формують водні ресурси, гідрохімічний склад та якість води середніх і
великих річок, є складовими природних ландшафтів, сприяють господарській
діяльності населення. Як стверджують науковці, нині на території України понад
22 тисячі малих річок. Ще кілька десятиліть тому ними називалася цифра понад
60 тисяч, причому якість води яких відповідала нормативам [45].
Малі річки мають ряд особливостей, які необхідно враховувати при
розробці заходів їх раціонального використання та охорони. Перша з них –
яскраво виражена залежність водності, гідрологічного режиму і якості води
малих річок від стану поверхні водозбору, значення якого у ряді випадків
буває важливішим, ніж кліматичні та погодні фактори. Їх гідрологія,

5
гідрохімія, склад біоценозів, процеси біопродуктивності і самоочищення,
якість води практично повністю залежать від стану водозбірної площі, від
процесів, що переважають на суходолі в зонах їх басейнів [23]. Значення цих
процесів досить часто буває важливішим, ніж кліматичні та погодні умови.
Тому гідрологічні, гідрохімічні і гідробіологічні показники окремих малих
річок можуть значно відрізнятися від середньостатистичних зональних чи
місцевих. Внаслідок цього всі основні характеристики водозбору малої річки
– лісистість, заболоченість, зволоженість території, частка орної площі,
наявність чинників забруднення, меліоративні роботи – обов'язково
враховують при гідрологічних розрахунках і санітарно–гідробіологічних
прогнозах, а також при плануванні різних природоохоронних заходів. Друга,
не менш важлива особливість – це та, що малі річки є початковою ланкою
річкової мережі, і всі зміни у їх режимі, безперечно, позначаються на всьому
гідрографічному ланцюгу.
На даний час у малі річки, що мають малий стік, скидається 5 частина
всіх стічних вод, а зарегульованість сягнула неймовірного рівня – майже 3 га
на 1 км річки. За останні 10 – 15 років ситуація погіршилася й тим, що
відбувається землевідведення під дачні ділянки в прибережних зонах,
посилилося забруднення комунальними та промисловими стоками внаслідок
зниження рівня водо очистки [2]. Значно знизилася самоочисна здатність
річкових вод з одного боку через хімічне забруднення, що негативно впливає
на водоочисні мікроорганізми, а з іншого – через величезну зарегульованість
малих річок.
Це вимагає розробки конкретних, науково обґрунтованих заходів,
спрямованих на поліпшення екологічної ситуації не лише на самих річках,
але й на підтримання нормального функціонування суміжних з водотоками
та функціонально пов'язаними з ними екосистемами. Проте, у зв'язку з
різноманітністю локальних впливів на водні екосистеми і строкатістю умов
не тільки в масштабах регіонів, а й у межах однієї річки, уніфікація заходів
щодо поліпшення стану конкретних об'єктів значно ускладнюється. Це і

6
визначає актуальність обраної теми.
Малі річки в басейні Дніпра становлять майже 90 % всієї річкової
мережі, і в їх басейнах формується понад 60% водних ресурсів України. Рось
— середня річка України, яка бере свій початок у Вінницькій, протікає
Київською, а в Черкаській області впадає у Дніпро.
Метою даної роботи є екологічна оцінка нинішнього стану басейну
річки Рось в межах Погребищенського району, якості води в ній, а також
розробка заходів для оздоровлення річки.
Виходячи з цього були поставлені такі завдання:
– провести аналіз водоспоживання в басейні річки Рось;
– дослідити санітарно–бактеріологічний стан на різних ділянках річки;
– визначити сучасну якість води за гідрологічними та гідрохімічними
показниками на різних ділянках річки;
– оцінити ступінь антропогенної трансформації екосистеми річки;
– визначити основні чинники, що визначають сучасну екологічну
ситуацію басейну річки Рось;
– підготовити комплекс пропозицій до основних відновлювальних
заходів, що необхідно провести у межах басейну річки.
Об’єкт дослідження – процес формування екологічних показників
якості води басейну річки Рось в межах Погребищенського району.
Предмет досліджень – басейн річки Рось в межах Погребищенського
району та показники екологічного стану води.
Наукова новизна роботи – набуло подальшого розвитку вивчення
екологічного стану поверхневих вод басейну річки Рось в межах
Погребищенського району та удосконалено систему природоохоронних
заходів на ній.
Практичне значення роботи – рекомендовані заходи сприятимуть
покращенню екологічного стану вод басейну річки Рось в межах
Погребищенського району.

7
 РОЗДІЛ 1
ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН МАЛИХ РІЧОК УКРАЇНИ

1.1. Річки України та проблеми їх використання

Вода – найбільш поширена неорганічна сполука, “найбільш важливий
мінерал” на Землі. Водні ресурси поруч з атмосферними та космічними
ресурсами належать до невичерпних природних ресурсів. Вони невичерпні як
фізичне тіло. Проте такий ресурс як вода суттєво піддається значним змінам в
процесі техногенезу, а при значному забрудненні можливе його вичерпання [4].
Воду називають колискою всього живого. І це дійсно так, бо вода –
невіддільний компонент усіх біохімічних процесів. Вона зрошує землю,
сприяє примноженню біомаси рослинного покриву, забезпечує протікання
всіх хімічних реакцій у товщі земної кори і на її поверхні.
Ми знаємо про воду чимало, бо вивчали її властивості у курсах фізики і
хімії. Поглянемо на воду з екологічного погляду, аналізуючи і гідросферу і
саму речовину. Рухливістю вода поступається лише повітрю, але розрив між
ними все ж таки великий. Оскільки у вигляді пари вона опанувала лише
найнижчі кілька кілометрів атмосфери, а в 1 м3 повітря її вміст не перевищує
40–60 г, то майже вся вода лишається у рідкому стані і має чималу щільність.
Наслідком є розташування води у западинах і під Землею, повна або часткова
відсутність на більшій частині поверхні суходолу. Ще суттєвіше те, що один
водний басейн може дуже відрізнятися від сусіднього за складом домішок,
вміст яких часто робить воду непридатною для пиття чи життя у ній [13].
Вода — не тільки джерело кисню і водню, але і найбільш значна
складова частина тіла всіх живих істот: у тілі людини вона складає близько
70% маси, у рослинному організмі — до 95 %.
Україна має значний водний потенціал. Об`єм водної маси Чорного
моря 555 тис.км³, Азовського – 320 км³. Сумарний ресурс прісної води
складає 216,8км³. З них річкового стоку становить 209,8км³ і 7 – підземних
прісних вод, що беруться до уваги в ресурсній частині водогосподарського

8
балансу. Додатково ще використовується 1 км³ морської води. На кінець ХХ
– початок ХХІ ст. в Україні налічувалось (або ще залишилось ): понад 63 000
рік і річок, сумарна довжина яких 206 000 км; близько 20 тисяч озер , серед
яких 43 мають площу понад 10 км²; 27 лиманів, з яких 10 мають площу понад
50 км² ; 28 тисяч великих ставків ; 1160 водосховищ ; 7 великих каналів ; 10
великих водоводів [3, 45].
За даними 1979р. [42] на території України всього протікає 71 тисяча
рік, річок і струмків загальною довжиною понад 248тис.км, в тому числі
річок довжиною понад 10 км – 4011. В 2003р. знаходимо дані про наявність в
Україні 63119 річок, у тому числі великих ( площа забору понад 50 тис.км² )
– 9, середніх ( від 2 до 50тис.км ² ) – 81, малих ( менше як 2тис.км² ) – 63029 .
“ За межами України, у водозаборах, розташованих на території Румунії,
Білорусі та Росії, формується три чверті або 157,4км³ потенційних ресурсів
річкових вод і лише чверть ( 52,4 км³ ) – в Україні. Крім цього, на початок
2001р. ще залишилось 65000 км² зрошувальних систем та 2300 насосних
станцій, половина з яких перебувають в аварійному стані ” [3].
Найважливішу роль у водопостачанні відіграють малі річки. Вони
становлять 60 % водних ресурсів країни. Як судини кров`ю наповнюють
живий організм, так вони з джерел і струмочків дають життя великим річкам.
Без струмків і малих річок не було б у нас Росі, Бугу, Дніпра... Проте, як
виявляється, їх доля і стан незавидні [14]. Свого часу, коли в нас
спостерігалася гонитва за “великим хлібом“, багато водоносних боліт і
струмків було осушено. Все далі замулюються джерела, висихають або
взагалі зникають річки. Часто буває, що є назва річки, а самої річки уже й
немає.
Практично ніхто не веде його та обстежень, переписуються дані про
них із старих джерел. Приміром, у довіднику “Малі річки України“ [11]
вказується, що малих річок в Україні 63029, із них довжиною менше 10
кілометрів – 59817. Ця цифра наводиться і в 2003р. в доповіді України на 5–й
Всеєвропейській конференції міністрів навколишнього середовища

9
“Довкілля для Європи“ [15]. Порівнюючи дані за 1979р. і вищенаведені,
можна зробити висновок, що за минулі роки в Україні зникло 799 малих
річок – 42 тис.км (довжина кожної менша 10 км). Безперечно, ці дані не
відображають повної картини того, скільки ж насправді їх є, а скільки не
стало. Адже, як уже про це говорив, ніхто глибокої ревізії наявності стану
річок не робить. Але і ці цифри вражаючі.
Не зважаючи на чисельну кількість річок та водойм, Україна відчуває
велику нестачу водних ресурсів [5]. Особливо відчутний дефіцит прісної,
питної води не лише в окремих містах, а й у цілих регіонах тому, що по
країні неоднакова концентрація промисловості та густота проживання
населення, а водні ресурси розміщені нерівномірно. Їх більше там, де більше
опадів та де розгалуджена мережа річок – у Карпатському регіоні та Поліссі. Так,
у Прикарпатті на кожний кілометр території припадає по 1 кілометру річок, в
Поліссі – від 0,15 до 0,5 км на квадратний кілометр. В центральних областях цей
показник нижчий, а в південно – східних – набагато менший [16].
За оцінками експертів, подібний розклад запасів і підземних вод. У
північній частині України добові прогнозні ресурси оцінюються як 100 000 –
150 000 м³ на 1 км², у південних регіонах – не сягає : 50 000 м³. Україна
віднесена до держав з обмеженими водними запасами [3].
Нині витрати води досягли такого рівня, при якому збереження її
запасів стає важливішою економічною і соціальною проблемою. Упродовж
ХХ ст. попит на прісну воду в світі зріс у 6–7 разів. Ще років п`ятдесят –
сорок тому вчені вважали, що в Україні водних ресурсів достатньо і навряд
чи в недалекому майбутньому слід очікувати дефіцитних ситуацій. Та
науково–технічна революція викликала корінні зміни як в економіці, так і в
оточуючому середовищі. Ці зміни вплинули й на водні ресурси. Як
виявилось, водні ресурси України обмежені і на перспективу не
задовольняють потреб розвитку продуктивних сил [20]. Про це свідчить той
факт, що за останніх двадцять – двадцять п`ять років споживання води
народним господарством збільшилося вдвічі. А річки стали не лише

10
джерелом водопостачання, а й місцем скиду забруднених стоків, кількість
яких невпинно зростає, що надзвичайно турбує. Проблема чистої води стала
для України першочерговою. Має місце забрудненість навколишнього
середовища різними органічними і хімічними речовинами, викидами в
повітря та водойми відходів виробництв тощо.
Найнебезпечніше отруєння річок – радіоактивні відходи, відходи
важких металів, сірки, вуглецю, азоту; стоки шахт, підприємств хімічної,
металургійної, целюлозо–паперової та нафтопереробної промисловості.
Тонна нафтопродуктів, наприклад, поширюючись по поверхні води, утворює
тонку плівку на площі до 12 квадратних кілометрів, яка заважає
проникненню кисню, необхідного для процесу самоочищення. Це призводить
до загибелі живих організмів, зокрема мальків риб, які після народження
тримаються біля поверхні води, постійно потребуючи свіжого повітря [21].
Велика загроза для річок – хімічні засоби захисту рослин
(отрутохімікати, пестициди тощо ), особливо ті, які непридатні або
заборонені для використання: гинуть не лише шкідники, але й птахи,
тварини, риби. Як свідчить природоохоронна карта [3], в районах, де
протікають Рось та її притоки, є по декілька пунктів зберігання хімікатів,
пестицидів, сміттєзвалища, полігони твердих або промислових відходів. До
того ж , деякі з них розташовані неподалік річок.
Висока концентрація у воді миючих синтетичних засобів і пральних
порошків, кількість і різноманітність яких надзвичайно зросла, може
призводити до замору риби. В кожному районі діють промислові
підприємства, в тому числі цукрові заводи, які, як правило, розташовані
неподалік ставків чи струмків, забруднені води з яких рано чи пізно
обов`язково потрапляють у річку [36]. Безумовно, їх не перенесеш, але в
якому стані там очисні споруди ?
До 40–х років минулого століття не стояло так гостро питання нестачі
води та боротьби із забрудненням навколишнього середовища, як нині. В
книжці “По річках України “, [42] виданої в той період, про це майже не

11
ведеться мова, хіба що згадуються цукрові заводи, з сумом наводяться
приклади про активізацію вирізування лісів по берегах річок, замулення
джерел та заболоченість долин.
На жаль, нині засобів забруднення довкілля так багато, що назвати всі
неможливо. Кожному зрозуміло, яке важливе значення має раціональне
використання водних ресурсів і захист від забруднення земель, річок, озер,
ставків. Нині немає змоги за рахунок державного бюджету загасити всі
екологічні вогнища та розв`язати хоча б першочергові природо– та
водоохоронні проблеми, які накопичились. Тож людям (від державних
керівників до рядового громадянина) це потрібно робити, а не волати про
безвихідь або чекати, як кажуть, з моря погоди.
У районах продовжується робота з паспортизації сховищ
отрутохімікатів, перенесення їх у більш надійні, навіть вивезення в окремі
спеціально відведені місця, хоча це лише проміжний тимчасовий захід;
винесення з природоохоронних зон сховищ паливо–мастильних матеріалів та
тваринницьких приміщень. Проводиться деяка робота з утилізації твердих
відходів, ліквідації стихійних сміттєзвалищ, тощо.

1.2. Вплив господарської діяльності на стан водних ресурсів.

Час, у якому ми живемо, характеризується інтенсивним розвитком
промисловості, транспорту, енергетики, індустріалізацією сільського
господарства. Все це призвело до того, що антропогенний вплив на
навколишнє середовище набув глобальних масштабів.
В Україні спостерігаються значні труднощі з забезпеченням
природними ресурсами, зокрема прісною водою, внаслідок якісного та
кількісного виснаження природних водоймищ, що пов’язано з забрудненням
та нераціональним використанням води. Забруднення води здебільшого
відбувається внаслідок скиду до неї неочищених промислових, побутових та
сільськогосподарських стоків та відходів. В деяких водоймах забруднення
води настільки велике, що відбулася повна їх деградація як джерел

12
водопостачання [27].
Внаслідок порушення екологічної рівноваги загроза значного
погіршення стану водойм, джерел водопостачання значно зростає. Тому
перед людством стоїть важливе завдання – охорона гідросфери та збереження
рівноваги в цілому в біосфері.
Забруднення вод викликає зміну характеру середовища й властивостей
його компонентів, часто шкідливо впливає на розвиток живих організмів.
Ступінь змін і масштаби наслідків залежать від інтенсивності й характеру
забруднення, а також від здатності середовища (екосистеми) до
самоочищення, від стійкості проти зовнішніх впливів.
Розрізняють три стадії забруднення природних вод. У початковій стадії
концентрація забруднювачів у воді вища за фонову, але менша за ГДК.
Властивості води в межах норми. Зміни, що спостерігаються, не є перепоною
для використання води для господарсько–питних потреб, але вказують на
наявність забруднення [28].
Небезпечна стадія. Концентрація полютантів досягає ГДК або трохи
перевищує її. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить
0,02–0,5 км2.
Дуже небезпечна стадія. Вміст полютантів значно (на порядок)
перевищує ГДК. Площа забрудненої ділянки (для підземних вод) становить
0,5–1,0 км2 і більше.
До основних видів забруднення поверхневих та підземних вод
належать: хімічне, бактеріальне, теплове і радіоактивне.
Хімічне забруднення – це надходження до води різних хімічних
речовин, відходів виробництв: нафтохімічних, целюлозно–паперових, а
також комунально–побутових стоків, відходів тваринницьких ферм,
поверхневого стоку з сільськогосподарських угідь. Проявляється у
збільшенні загальної мінералізації й зростанні концентрації макро– та мікро–
компонентів, появі у водах невластивих їм мінеральних сполук. Часто
супроводжується появою запаху, забарвлення та підвищення температури.

13
 Біологічне забруднення – це потрапляння у водойми разом зі стічними
водами різних хвороботворних мікроорганізмів, спорів грибів, азотовмісних
речовин та організмів. Основними джерелами біологічних забруднень є
комунально–побутові стічні води підприємств: цукрових заводів, м'ясо– і
деревообробної промисловості. Полягає в появі у воді патогенних організмів,
зокрема бактерій групи кишкової палички. Бактерії живуть від 30 до 400 діб,
тому таке забруднення локалізується на порівняно невеликій ділянці і є
тимчасовим [29].
Теплове забруднення відбувається внаслідок скидання у водойми
підігрітих вод від ТЕС, АЕС та інших об’єктів енергетичного комплексу.
Тепла вода змінює термічний і біологічний режими водойм і неоднозначно
впливає на їхніх мешканців. Як показали гідробіологічні дослідження, вода,
нагріта до температури 20–30оС, пригнічує рибу та інших мешканців водойм,
а якщо температура води піднімається до 36оС, риба гине [37].
Найбільшу кількість теплої води скидають у водойми атомні
електростанції. Забруднення проявляється у підвищенні температури води.
Його супроводжує зміна хімічного та газового складу води, зменшення
кількості кисню, “цвітіння” води, збільшення вмісту в ній мікроорганізмів.
Радіоактивне забруднення. Пов'язане з підвищенням у воді вмісту
радіоактивних речовин. Через те, що час напіврозпаду різних радіонуклідів
триває від кількох годин до тисяч років, радіоактивне забруднення води є
дуже стійким і може зберігатися тривалий час. Багато радіонуклідів
сорбується гірськими породами і тому локалізуються. У відкритих водоймах
вони осідають на дно.
Найбільшими забруднювачами поверхневих і підземних вод є:
 електроенергетика – 43 %;
 комунальне господарство –19,5 %;
 сільське господарство –16,6 %;
 чорна металургія – 9 %;
 хімія і нафтохімія – 3 %;

14
 інші – 8,9%.
Потужним джерелом хімічного (як неорганічного, так і органічного)
забруднення гідросфери є промислові підприємства. Рідкі неочищені або
погано очищені промислові стоки підприємств забруднюють поверхневі, а
відтак і підземні води. Крім того, газопилові викиди промислових
підприємств та ТЕС в атмосферу забруднюють дощову воду або осідають на
рослинно–грунтовому покриві й також стають причиною забруднення
поверхневих та підземних вод.
Забруднюються і води, що фільтруються крізь товщу промислових
відходів. Щорічно при спалюванні вуглецевого палива в атмосферу
надходить до 150 млн. т оксиду сірки (IV). Сполучаючись з водою
атмосфери, ця сполука утворює сірчану кислоту і зумовлює появу кислотних
дощів, які не лише згубно впливають на наземну рослинність, а й суттєво
погіршують стан водоймищ та водотоків[1, с. 95].
При рН =7,0 зменшується вміст кальцію у воді, гинуть ікринки окремих
земноводних; при рН = 6,0 – гинуть молюски, прісноводні креветки, ікра всіх
земноводних; при рН = 6,0–5,5 з донних відкладів починається
вилуговування отруйних металів: алюмінію, ртуті, свинцю, кадмію, олова,
берилію, нікелю тощо і внаслідок цього швидко зменшуються видовий склад
та кількість водних організмів. Коли рН досягає 4,5, в озері чи річці не
залишається нічого живого, крім анаеробних бактерій, які виділяють
вуглекислий газ, метан та сірководень [10].
Інтенсивно забруднюються поверхневі та підземні води при розвідці та
збагачуванні корисних копалин. Свердловини та гірничі виробки нерідко
порушують суцільність водотривких шарів і внаслідок цього – ізольованість
водоносних горизонтів. Шахтні, рудничні води й супутні води нафтових та
газових родовищ часто мають підвищену мінералізацію і містять великі
кількості полютантів. Скидання таких вод на земну поверхню призводить до
забруднення поверхневих, підґрунтових та близьких до поверхні
міжпластових вод. Крім того, в свердловинах може відбуватися перетікання

15
мінералізованих вод і нафти в горизонти з чистою питною водою. [2, с. 308].
У місцях видобутку та збагачення корисних копалин часто
накопичуються потужні відвали гірських порід, збагачені піднятими з глибин
Землі хімічними елементами та сполуками, які згодом розмиваються
атмосферними опадами і потрапляють у поверхневі, а згодом і у підземні
води.
До головних джерел хімічного та біологічного забруднення гідросфери
належить також сільське господарство, в якому широко застосовуються
пестициди для боротьби з шкідливими організмами та мінеральні добрива.
Особливо небезпечною виявляється хімізація сільського господарства при
порушеннях технологічних норм зберігання та застосування хімічних
речовин [32].
Найбільш поширеними групами пестицидів є гербіциди, що
вживаються для боротьби з бур'янами, інсектициди – препарати для
знищення шкідливих комах у посівах сільськогосподарських культур та
фунгіциди – засоби проти грибних захворювань рослин.
Ще більше поступає в ґрунт мінеральних добрив. При розмиванні
дощовими водами шкідливі хімічні речовини інфільтруються у ґрунт,
забруднюють підґрунтові води, змиваються з поверхневим стоком у
водоймища та водотоки. Деякі пестициди дуже стійкі і зберігаються у ґрунті
понад 10 років [22].
Забруднення пестицидами та мінеральними добривами поверхневих
вод відбувається кількома шляхами. Вони потрапляють у воду при змиві з
рослинно–грунтового покриву, при обприскуванні ланів та при надходженні
у водойми забруднених підґрунтових вод. Забруднення вод добривами та
пестицидами особливо небезпечне своєю повсюдністю, оскільки Україна має
досить розвинуту сільськогосподарську галузь. Забруднення води
пестицидами понад гранично допустимі норми особливо поширене в районах
з постійним застосуванням зрошення.
Крім хімічного неорганічного забруднення природних вод, сільське

16
господарство сприяє їхньому органічному та бактеріальному забрудненню.
Збагачені органікою та хвороботворними бактеріями тваринницькі стоки
часто безперешкодно потрапляють у поверхневі та підземні води.
Евтрофікація водойм, коли збільшення у водоймищах біогенних речовин,
зокрема тих, що містять багато азоту і фосфору, порушує в них нормальний
біологічний кругообіг, викликає загнивання їх, зменшення вмісту кисню і
зрештою – загибель водних організмів. Бактеріальне забруднення
поверхневих та підземних вод спричинює спалахи епідемій важких
інфекційних хвороб [30].
Не менш небезпечними є побутові комунальні стоки, які в недостатньо
очищеному або й зовсім не очищенному стані потрапляють з населених
пунктів у річки, ставки та озера. Крім різноманітних хімічних шкідливих
речовин ці стоки містять збудників різноманітних інфекційних захворювань.
Останнім часом у побутові стоки все більше потрапляє дуже шкідливих
синтетичних мийних речовин. Навіть незначна кількість їхніх домішок
викликає неприємний смак і запах води, а утворення піни на поверхні
відкритих водойм утруднює доступ атмосферного кисню і веде до замору і
загибелі водяних організмів.
Найважливішим наслідком забруднення води є те, що, потрапляючи у
водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості. Це
проявляється у зміні її фізичних властивостей (прозорості, запаху, присмаку)
та хімічного складу (кислотності, кількості органічних та мінеральних
домішок, вмісту отруйних речовин тощо), у зменшенні вмісту у воді кисню,
зміні кількості і видового складу мікроорганізмів, появі хвороботворних
бактерій. Отже, забруднення природних вод може призвести до того, що вони
стають непридатними для пиття, купання, а інколи і для технічних потреб
[31, 41].
Розробка заходів попередження забруднення навколишнього
середовища – одна з основних ланок у справі охорони джерел
водопостачання [34]. Настав час розробити концепцію розвитку водного

17
господарства України з визначенням пріоритетних напрямків і
першочергових проблем для розв’язання, а також провести
водогосподарсько–екологічне районування басейнів річок України і на його
основі визначити черговість інвестицій на водоохоронні заходи, укласти
міжнародні угоди з усіма суміжними державами щодо використання
спільних водних ресурсів.
Огляд літератури дає зрозуміти, що на даний час і в майбутньому
проблема забезпечення якісною водою є одним із ключових елементів в
успішному веденні господарської діяльності людини та збереженні довкілля.
Розробка заходів щодо збереження та відновлення джерел водопостачання є
пріоритетним завданням, яке потребує першочергового вирішення.

18
 РОЗДІЛ 2

УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1. Адміністративно–територіальний устрій Погребищенського

району
Погребищенський район розташований у північно–східній частині
Вінницької області. На півночі межує з Ружинським районом Житомирської
області, на сході – з Сквирським, Володарським та Тетіївським районами
Київської області, на півдні з Оратівським та Липовецьким, на заході з
Козятинським та Калинівським районами Вінницької області. Утворений у
1924р. Загальна площа земель Погребищенського району в
адміністративному кордоні становить 119989 га, або 4,5 відсотка території
Вінницької області. З них 99900 га сільгоспугідь, у тому числі ріллі 77806 га,
багаторічних насаджень 1077 га, лісів 11658 га. На 1.01. 2016 р. в районі
проживало 34908 чоловік, в тому числі сільського населення–24,6 тис.чол.
(70,5 %), міського –10,3 тис.чол. (29,5%). На території району розташовані 1
місто та 62 села. Функціонують міська рада і 26 сільських рад.
Погребищенський район знаходиться у лісостеповій зоні, відноситься
до сільськогосподарського району (рис. 2.1.). Територія з високим рівнем
розораності земель – 64,8%. Площа 27 сільгоспугідь становить 97892га.
Економіку району в основному формують агро – промисловий
комплекс, промисловість переробних підприємств та будіндустрії. Провідною
ж галуззю є сільське господарство. Із 7,3 тис. працівників, зайнятих у всіх
галузях економіки, в сільському господарстві працює 3,4 тис. чоловік (46,5
%), в промисловості – 0,6 тис.чоловік (8%). Діє 77 сільгоспструктур, з них 18
товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ), 11 – приватних підприємств,
2 агрофірми та 40 фермерських господарств.
В районі незначна промисловість. Основних промислових підприємств
– 3 (тих, що звітуються в районі). Питома вага їх продукції в загальному

19
 Рис. 2.1. Мапа Погребищенського району
обсязі становить: ДП “Новофастівське “ 55,9%, ВАТ “Погребищенський
маслосирзавод” 36,1%, Ржевуське ДП ВАТ “Вінницяхлібопродукт“ 8,0 %.
Крім них здійснюють також виробничу діяльність щебзавод РПЗ–9 ДГТО
“Південно–Західної залізниці“, ТОВ “Птахівничий комплекс “Веремій“,
Плисківський цегельний завод, ВАТ “Вінницяоблпаливо“, ПП “Спецбетон“,
ТОВ “Спецдерево конструкція“, ДП “Нафком–Агро“, ЗАТ “Погребищенський
комбікормовий завод,“ ДП “Новофастівське“, ТОВ “Юнашківський
гранкар`єр”, асфальтний завод райавтодору та ряд інших невеликих
виробництв та організацій, які обслуговують агропромисловий комплекс та
жителів міста і району.

20
 2.2. Грунтово–кліматичні умови
Ландшафт Погребищенського району переважно пагористий з лісовими
рівнинами. Грунти переважно реградовані, чорноземи опідзолені та типові, а
також опідзолені грунти. Серед зональних типів грунтів переважають сірі
лісові (50,5%) та типові малогумусні чорноземи (42,1%), поширені дерново–
підзолисті грунти, подекуди ясно–сірі лісові. Природна рослинність займає
близько 17% території. Середня розораність земель становить 75 – 85 %,
залісненість зони – 8,3 %. Майже на всій протяжності річки зустрічаються
виходи порід і розмиті грунти [6, 7].
Кліматичні умови Надросся, як і всієї України, визначаються їх
географічним положенням і взаємодією основних кліматоутворюючих
факторів – сонячною радіацією, циркулюванням атмосфери і підстилаючою
земною поверхнею. Територія країни лежить між 44–52º північної широти,
що зумовлює співвідношення дня і ночі впродовж року (відповідно 16–8 год.
влітку і 8–16 год. взимку), а також полуденну висоту Сонця (літом 69–61º,
взимку 23– 15º). Україна розташована переважно в помірному поясі,тож
клімат у надросянських краях помірно континентальний. Зима м`яка, з
частими відлигами, літо тепле. Середня температура січня – 6,4 – 7,5º, липня
+18+19º. В окремі роки в тих чи інших районах середня температура повітря
дещо змінюється то в одну, то в іншу сторону [10, 11].
Річна кількість опадів 554 мм. Середня тривалість безморозного
періоду 165 – 170 днів. Загальною закономірністю розподілу річних сум
опадів є деяке зменшення їх із заходу і північного заходу на південний схід і
південь. На півдні Полісся їх близько 800 мм. Більше всього днів з опадами
буває в грудні, січні, червні – липні, менше всього – у вересні–жовтні.
Сніговий покрив установлюється здебільшого в кінці листопада–початку
грудня. Максимальна висота снігового покриву досягає в лютому, 20– 30 см.
Найбільш повноводною Рось буває у верхів`ї в квітні – початку травня, в
нижній своїй частині – в другій половині квітня – на початку травня.
Вологість повітря, яка залежить від температури повітря і грунту, вологості

21
грунту, опадів, умов випаровування та місцевих факторів, взимку досягає 90
%, влітку – 35–40 %. Відповідно до агрокліматичного районування України
більша частина Вінницької, південна частина Київської, а також Черкаська
область відносяться до недостатньо вологої, теплої зони. [10]
Природна рослинність представлена залишками луків степу та луків
дубових і дубово–грабових масивів. Ліси здебільшого мішані, місцями
соснові. Ліси займають незначну площу – 11,6 тис.га або 8,3% території
району, розкидані по всьому району. Вони підпорядковані двом державним
лісовим господарствам: Погребищенському, яке займає площу 2441 га
(найбільші ліси: урочище Ширмівське – 644 га, урочище Подерте –476 га,
урочище Славне – 474 га) та Плисківському – 2647 га (найбільші ліси :
урочище Плисківське – 1013 га, урочище 30 Велично – 523 га. Останній –
єдиний лісовий масив, який знаходиться в сусідньому Оратівському районі і
входить до складу Плисківського лісництва ). Всі ліси сільгосппідприємств
(колишніх колгоспів) нині знаходяться у віданні райагролісу, їх площа
5581га, а разом з лісосмугами – 6003га. Передані лісові масиви мають
незначні площі, найбільші 150–200 га. Головні лісоутворюючі породи: дуб
звичайний, граб, ясен, клен гостролистий, липа, в`яз, а також сосна .

2.3. Гідрологічна мережа та характеристика водозабору річки Рось

Район порівняно багатий на водні ресурси. По його території протікає
32 річки, річечки та струмки загальною довжиною близько 490 км. Річок
довжиною понад 10 кілометрів – 17, загальною довжиною 302 км. Переважна
більшість їх відноситься до басейну річки Дніпро, лише кілька – до басейнів річок
Десна та Південного Бугу (на захід і схід від сіл Станилівки, Ординців, Чапаївки,
Довжка, Паріївки проходить вододіл з висотами 315 – 322 метри ) [39].
Ставки району мають площу водного дзеркала близько 2 тис.гектарів,
більшість із них здаються в оренду. В основному ставки утворені на річках
Рось, Самець, Горіхова та їх притоках. А в басейні Росі їх близько 200.
Загальна довжина річки Рось 346 км, а площа водозбору 12600 км².

22
Вона входять в двадцятку найбільших рік України. Все ж вона відноситься до
річок 3–го порядку ( з басейном від 10 до 25 тис.км² ). Має середній уклін
водної поверхні 0,5 – 0,6 %о. Найбільшими її притоками є річки Роставиця–
116км, Кам`янка –105 км. Крім цих ще понад 30 річок: це Росава (90км),
Роська (73 км), Протока (59км), Гороховатка (53км), Березянка (44 км),
Сквірка (42км)...
Об`єм річного стоку Росі (при 50% забезпеченості) становить
810млн.м³, загальний об`єм зарегульованого стоку сягає 126960тис.м³. Всі
притоки Росі, протяжність яких 705 км, і сама Рось зарегульовані ставками.
Всього ставків в басейні річки близько 1280, загальною площею дзеркала 62
км². На Росі збудовано кілька водосховищ.
Річка Рось починається у крутих лісових ярах, багатих на джерела, за 2
кілометри на північний захід від села Ординці у заповідному місці з цікавою
назвою “Зелені криниці“. Річка Рось і її басейн розміщені на правобережній
Придніпровській височині, середня висота якої 200–240 метрів. Максимальна
ж висота гірського масиву у Погребищенському районі Вінницької області, з
якого беруть початок річка Рось і її притоки Роська та Роставиця в
Житомирській області –321–322м над рівнем моря. Придніпровська височина
займає межиріччя середньої течії Дніпра і Південного Бугу. Вона
знаходиться в основному в межах Житомирської, Вінницької, Київської,
Черкаської, Кіровоградської і Дніпропетровської областей. На Півночі
невисоким уступом переходить у Поліську низовину. Гірський масив
складається переважно з гранітів, магматитів, гнейсів тощо. Придніпровська
височина представляє собою горбкувату рівнину, порізану густою сіткою
ярів і балок . Височина постійно знижується в південно – східному
напрямках [17].
Долина річки в основному трапецевидна, широною 0,5 – 2,6 км, в
місцях оголеності кристалевих порід – V подібна, вузька (0,1–0,5км) . Схили
у верхів`ї 20–50м висотою. Заплава двостороння, шириною від 50 м до 1,5км,
інколи розширюється до 2,3 – 3 км. Заплава суха, лугова, здебільшого

23
розорана, місцями заросла вербовими та вільховими кущами. Поверхня в
основному рівна.
Щорічно весною і влітку при повенях заплава затоплюється шаром
води від 0,5 до 2– 4,5 метра. Русло Росі звивисте. Середня ширина річки від
1–4м у верхоріччі до 20–50м, інколи до 85–90м в середній і нижній частинах
течії. Глибина на перекатах змінюється від 0,1 до 1,5м, на плесах 2,0–5,0м, в
окремих ямах 5,0– 8,0м. Швидкість течії на плесах 0,1– 0,2м/сек., на
перекатах 0,5 – 0,7 м/сек. [9] Русло річки деформується, заростає водною
рослинністю. Дно нерівне, здебільшого мулисто–піщане, на перекатах
кам`яне. Болота становлять 0,7– 0,9%.
Яри помережили оголений грунт. Їх площа в басейні Росі сягає 9400
тис.га. Землі почало зносити дощем та весняними водами в річище Росі.
Щороку намул збільшується, береги Росі або руйнуються, або являють собою
грузьке болото.
Річка поповнює свої водні ресурси за рахунок дощових та підземних
грунтових вод [19]. Накопичення, якісний склад і поширення підземних вод
обумовлені геологічною будовою, орогідрографією і кліматичними умовами.
Підземні води залягають на двох рівнях – поверхах. Верхній поверх – це
безнапірні грунтові води, нижній – напірні, артезіанські води. Поширення
грунтових вод носить зональний характер. Великі ресурси грунтових вод є в
межах Полісся, і в центральних лісостепових районах, зокрема в межах
Придніпровської низовини. Тут грунтові води пов`язані головним чином з
алювіальними і водно–льодовиковими піщано–глинистими відкладами. Вони
залягають на невеликих глибинах, характеризуються значною потужністю,
слабо мінералізовані, тому мають велике практичне значення.

2.4. Методика проведення досліджень

Екологічна оцінка якості води дає інформацію про воду як складову
водної системи, життєве середовище гідробіонтів і важливу частину
природного середовища, в якому мешкає людина. Характеристика якості

24
поверхневих вод ґрунтується на основі екологічної класифікації їх, яка
включає гідрофізичні, гідрохімічні, гідробіологічні, бактеріологічні та інші
показники, що відображають особливості абіотичної й біотичної складових
водних екосистем. Відповідно до Водного кодексу України оцінка якості води
здійснюється на основі нормативів екологічної безпеки водокористування й
екологічних нормативів якості води водних об'єктів. Нормативну базу оцінки
якості води складають загальні вимоги до складу і властивостей води і значення
гранично припустимих концентрацій речовин у воді водних об'єктів [2, 18].
Екологічна класифікація є критеріальною базою екологічної оцінки
якості поверхневих вод, а остання є складовою частиною нормативної бази
для комплексної характеристики стану навколишнього природного середовища
України і основою для оцінки впливу людської діяльності на навколишнє
природне середовище, визначення певних водоохоронних регламентів і
застережень (стосовно кожного водного об'єкта окремо), для планування і
здійснення водоохоронних заходів та оцінки їхньої ефективності [8].
Екологічна оцінка якості поверхневих вод суходолу є базою для
встановлення екологічних нормативів якості води щодо окремих водних
об'єктів чи їхніх частин, груп водних об'єктів та басейнів річок.
Загальні вимоги визначають припустимий склад і властивості води,
оцінювані найбільш важливими фізичними, бактеріологічними й
узагальненими хімічними показниками. Вони можуть задаватися у вигляді
конкретної величини, зміни величини показника в результаті впливу
зовнішніх факторів або у вигляді якісної характеристики показника.
Найпоширенішим методом оцінки рівня забрудненості води є
порівняння гідрохімічних показників з нормами гранично допустимої
концентрації (ГДК) [26]. Загальну оцінку рівня забрудненості для створів і
пунктів спостережень, а також для водних об’єктів у цілому здійснюють за
допомогою методики розрахунку коефіцієнта забрудненості (КЗ), що
розроблена Українським науково–дослідним інститутом екологічних проблем
та затверджена Міністерством охорони навколишнього природного

25
середовища № 89–М від 4 червня 2003 р. [35, 43.].
У цій методиці КЗ є узагальненим показником, що характеризує рівень
забрудненості сукупно за низкою показників якості води, які багаторазово
виміряно у кількох пунктах (створах) спостережень водних об’єктів. Величина
КЗ характеризує кратність перевищення нормативів у частках ГДК [38].
Екологічну оцінку якості води здійснюють згідно з «Методикою
екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями»,
затвердженою наказом Мінекобезпеки України № 44 від 31.03.98 та
погоджена з Держкомгідрометом і Держводгоспом України [26], яка включає
в себе три блоки показників: блок сольового складу, блок трофо–
сапробіологічних (еколого–санітарних) показників та блок специфічних
речовин токсичної дії. Ця методика вважається основою для складання
програм спостережень, аналізу даних, характеристики поверхневих вод суші
України з екологічних позицій і одержання інформації про стан водних
об’єктів [42].
Дослідження проводилося за середньорічними і максимальними
значеннями гідрохімічних показників за результатами систематичних
спостережень лабораторією аналітичного контролю та моніторингу якості
поверхневих вод Державної екологічної інспекції у Вінницькій області та
Басейнового управління р.Рось.
Нами вміст амонію визначався за стандартною методикою забарвлення
проби з допомогою реактиву Несслєра і подальшим порівнянням
інтенсивності забарвлення зі стандартними шкельцями, проградуйованими
відповідно вмістові амонію: 0.1; 0.2; 0.4; 0.7; 1.0 і 1.5 мг/л. Дана методика
досить точна, враховуючи порівняльні вимірювання з допомогою
спектрофотометричного приладу з високою точністю, які добре узгоджуються
навіть при невисоких концентраціях.
Вміст нітратів визначався з допомогою індикаторних папірців,
проградуйованих відповідно вмістові нітратів : 0; 10; 25; 50; 100 мг/л.
Орієнтовний вміст нітратів за даною шкалою добре узгоджується зі

26
спектрофотометричною методикою [25].
Вміст фосфатів також визначався експрес–методикою як і попередні два
показники зі шкалою : 0; 0.25; 0.5; 0.75; 1; 2; 3 мг/л. Дана методика майже на
порядок занижує реальні дані, отримані більш точною методикою.
Визначення БСК5 проводили за різницею між вмістом кисню до і після
інкубації проб у темряві протягом 5 діб при 20оС без доступу повітря. Вміст у
воді розчиненого кисню визначався з допомогою оксиметра, що давав
точність відповідно до 0.1 мг/л і 1 % величини. Вміст заліза визначали
фотометричним методом з сульфосаліцилатом натрію [35].
Визначення вмісту нафтопродуктів визначали методом, який базується
на екстракції ефіророзчинних фракцій нафти і нафтопродуктів з подальшою
відгонкою розчинника [33].

27
 РОЗДІЛ 3
РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ ЗАБРУДНЕННЯ
ВОДИ РІЧКИ РОСЬ

3.1. Аналіз водоспоживання в басейні річки Рось

У 2017 році в басейні річки Рось для потреб водопостачання населення
та галузей економіки забрано 4,977 млн. м.³ води (4,398 млн. м.³ – з
поверхневих джерел, 0,579 млн. м³ – з підземних джерел). (табл. 3.1.)
Таблиця 3.1
Використання водних ресурсів
по басейну річки Рось за 2016–2017 рік
Роки, млн. куб. м.
Напрями використання 2017 р. до
2016 2017 2016 р.,%

Забір води, разом 4,775 4,977 104

у тому числі
– з поверхневих джерел 4,176 4,398 105,0
– з підземних джерел 0,599 0,579 96,7
Втрати при транспортуванні 0,015 0,031 206
Використано води, разом 4,274 4,528 106
у тому числі на:
– господарсько–питні потреби 0,444 0,427 96,2

– виробничі потреби 0,080 0,076 95,0

– ставкове господарство 3,329 3,612 108
– сільгоспводопостачання 0,419 0,411 98,1
Скинуто стічних вод у водні
об’єкти, разом 3,444 3,735 108
забрудненої: 0,007 – –
нормативно чистих без очистки 3,388 3,675 108
нормативно очищених на очисних 0,050 0,060 120
спорудах
Оборотне і повторно–послідовне 1,106 0,900 81,4
водопостачання
Потужність очисних споруд 0,091 0,164 180

28
 Дані таблиці 3.1. свідчать, що всього у 2017 році використано по басейну
річки Рось 4,528 млн. м.³ в т.ч.: на виробничі потреби – 0,076 млн.м.³ (1,7 %);
господарсько–питні потреби – 0,427 млн. м.³ (9,4 %); сільськогосподарське
водопостачання – 0,411 млн. м.³ (9,1 %), ставкове господарство – 3,612 млн.
м³. (79,8 %).
Використано на комунальне господарство – 0,158 млн. м.³ (0,03 %);
промисловість – 0,013 млн. м.³ (0,3 %); сільське господарство – 4,380 млн. м.³
(96,7 %); транспорт – 0,367 млн. м.³ (8,1 %); інші галузі – 0,002 млн. м.³ (0,04 %).
Порівняно з аналогічним періодом минулого року забір води збільшився
на 4%, використання води збільшилось на 6%. Це пояснюється збільшенням
забору та використання води сільським господарством (за рахунок прийняття
на облік орендарів водних об’єктів) та комунальним господарством.
Якщо у 2016 році при загальному водозаборі 4,775 млн.м³ втрати води при
транспортуванні становили 0,015 млн.м³ або 0,3%, то у 2017 році при збільшенні
водозабору до 4,977 млн.м³ втрати становлять 0,031 млн.м³ або 0,6%.
У 2016 році у водні об'єкти в басейні річки Рось у Погребищенському
районі скинуто 3,735 млн. куб. м. стічних вод, у тому числі 3,675 млн. куб.
м. нормативно чистих без очистки, 0,060 млн. куб. м. нормативно очищених
на очисних спорудах.

3.2. Аналіз санітарно–бактеріологічної ситуації.

Поверхневі водні ресурси басейну річки Рось використовуються для
технічного водопостачання, риборозведення, рекреації та ін. Характерним
для Погребищенського району є надмірне розорювання водозбірних площ,
відсутність прибережних захисних смуг та очисних споруд, наявність
побутового забруднення.
Стан водних ресурсів залежить від комплексу водоохоронних заходів,
які проводяться як поблизу річок, водойм так і на їх водозбірних площах.
Повільно вирішуються питання з облаштуванням прибережних захисних
смуг, особливо навколо малих водойм, що прискорює їх замулення та

29
заростання.
Великий вплив на санітарно–мікробіологічний стан територій водного
фонду створюють також виноси забруднюючих речовин з територій
населених пунктів і сільгоспугідь, а також винос забруднюючих речовин зі
зворотними водами промислових та комунальних підприємств. Більшість
очисних споруд Погребищенського району побудовані в 60–70 роках і
потребують ремонту та реконструкції.
Всі ці фактори негативно впливають на екологічний та санітарно–
мікробіологічний стан річок і водойм, погіршують якість поверхневих вод.
За останні 15 років у Погребищенському районі проведена певна
робота по покращенню стану прибережних захисних смуг вздовж річок та
навколо водойм, зокрема, проводилася робота по залуженню та посадці
лісонасаджень. На сьогоднішній день в задовільному стані знаходиться вже
більше половини площ ПЗС. Але проблема полягає в тому, що більшість меж
ПЗС не винесено в натуру і не закріплено на місцевості. В цілому,
надзвичайних санітарно–епідемічних ситуацій в межах водоохоронних зон та
прибережних захисних смуг в 2017 році не було.
При визначенні еколого–санітарного стану водойми використовується
ще один критерій, у деяких випадках головний – чисельність
бактеріопланктону, що характеризує загальну чисельність мікроорганізмів,
які знаходяться у вільному стані у водній товщі. Санітарно–мікробіологічний
контроль передбачає визначення кількості показників мікроорганізмів в
одиниці об’єму.
Визначення сапрофітних мікроорганізмів, що належать до різних
фізіологічних груп, дозволяє судити про наявність тих чи інших
забруднювачів, про процеси самоочищення річки, про перетворення речовин.
Воду р. Рось для мікробіологічних дослідження відбирали в 5 створах –
у верхній течії річки біля селища Ординці, у середній частині – у районі м.
Погребище (3 створи), та у с. Борщагівка. Дослідження проводилися двічі
кожного періоду року (табл. 3.2.).

30
 Кількість бактеріопланктону залежить від наявності органічних і
мінеральних джерел живлення, температури води, від надходження у річку
забруднених від населених пунктів, з полів, доріг, стічних вод підприємств,
ферм. Ці води містять бактерії у сотні і тисячі разів більше за бактерій, що є у
воді річки. На чисельність мікроорганізмів суттєво впливають рибні
господарства, водоплавна птиця.
За період досліджень загальна чисельність мікроорганізмів у р. Рось та
біопланктону коливались у широких межах, а саме від 2,0 до 7,9 млн. кл./мл.
Вона змінювалась в залежності від створу річки і за сезонами (табл. 3.2.).
Найвища чисельність бактеріопланктону відмічена у весняний і осінній
періоди нижче м. Погребище (7,9 і 6,3 млн. кл./мл відповідно), а найменша –
у літній час у гирловій області (2,2–2,6 млн. кл /мл).
Таблиця 3.2.
Санітарно–бактеріологічна характеристика р. Рось (2016–2017 р.р.)
Кількість
Кількість Колі–
Місце сапрофітних
Період бактеріопланктону, індекс,
відбору проб бактерій,
млн. кл/мл тис. кл/мл
тис. кл/мл
село Ординці, зима 3,3–4,6 2,1–2,4 10–19
верхів’я весна 3,5–5,7 5,3–9,8 10–21
літо 2,0–3,07 4,2–4,6 30–80
осінь 3,2–4,2 5,6–4,7 40–120
Вище м. м. зима 2,3–3,4 5,3–6,8 18–22
Погребище, весна 3,5–3,9 4,7–6,3 26–34
середня течія літо 2,3–3,2 3,3–4,4 14–19
осінь 2,8–3,7 3,8–5,3 16–22
нижче м. зима 3,2–5,9 83–126 43–60
Погребище, весна 4,2–7,9 32–44,8 260–520
середня течія літо 2,5–3,6 8,9–12,4 18–32
осінь 4,0–6,3 11,3–21,4 26–46
село Юнашки, зима 2,8–3,6 15–23,0 37–41
середня течія весна 3,9–4,8 13,6–18,0 140–180
літо 2,6–3,9 4,6–5,6 30–59
осінь 2,8–4,6 5,0–7,2 40–63
село зима 2,8–3,2 3,9–4,8 13–36
Борщагівка, весна 3,6–4,2 4,6–8,2 15–60
літо 2,2–2,6 3,0–4,2 27–42
осінь 2,7–3,0 3,4–4,0 30–48
Про вплив населених пунктів на якість води у річках можна судити за
зміною чисельності бактеріопланктону до і після міста. Наприклад, після м.

31
Погребище чисельність бактеріопланктону у річці у середньому
перевищувала її значення до міста: у зимовий період у 1,6 рази (4,2 проти 2,6
млн. кл./мл); у весняний – у 1,4 рази (5,2 проти 3,2); в осінній – у 1,8 рази (5,3
проти 3 млн. кл./мл). Можна припустити, що підвищена чисельність
мікроорганізмів пов’язана з надходженням у річку забруднених
господарсько–побутових вод і зливових стоків.
Був визначений стік бактерій з р. Рось у Дніпро. Враховуючи, що об’єм
бактеріальної клітини у зимовий і весняний періоди у середньому складає
0,26 мкм3, а у літній період – 0,31 мкм3, то бактеріостік р. Рось складає 65–80
тон на рік. Необхідно відзначити високий вміст сапрофітних гетеротрофних
бюактерій нижче м. Погребище, особливо взимку і навесні, а також у
верхів’ях річки навесні.
Води р. Рось зазнають фекального забруднення, про це свідчить
високий вміст кишкової палички, чисельність якої за період досліджень
коливалась у межах 13–520 тис. кл./мл. Найвищий її вміст відмічено нижче
м. Погребище у весняний час.
Чисельність кишкової палички нижче м. Погребище у порівнянні з
такими ж показниками вище міста збільшується у середньому: взимку у 2,5
рази, весною у 12 разів, восени в 1,8 рази.
За бактеріальними показниками воду р. Рось необхідно віднести до
розряду «слабо забруднена», а в окремі періоди року і в окремих створах – до
розряду «помірно забруднена».

3.3. Оцінка басейну річки Рось за гідрологічними та

гідрохімічними показниками.
Відповідно до «Програми державного моніторингу довкілля» в системі
Держводгоспу України у частині контролю якості поверхневих вод
здійснюється гідрологічний і гідрохімічний контроль якості водних ресурсів
басейну річки Рось.
В результаті проведених досліджень води р.Рось у квітні 2017 року

32
 нами було відмічено підвищення показника температури води від 5
(с.Ординці) до 8 оС (1 км нижче м. Погребище) (табл. 3.3).
Таблиця 3.3.
Оцінка якості води річки Рось за фізичними показниками, 12.04.2017 р.
№ Місце збору Температура в Характер Кольоро Колір Мутність, Прозо рН
п/п матеріалу градусах запаху вість у води мг/дм3 рість
повітря води градусах у см.
1 р.Рось, с. Слабо–
Ординці,
+8 +5 земляний 21,98 жовтий 1,09 28 8
2 р.Рось, с. Слабо–
Спичинці
+8 +5 земляний 21,98 жовтий 1,09 28 8,2
3 Водоймище
Слабо–
р.Рось, с. +8 +6 земляний 41,7 жовтий 9,26 26 8,4
Васильківці
4 р.Рось, створ,
Слабо–
межа м. +9 +6 земляний 21,98 жовтий 10,36 23 8,4
Погребище
5 Заводський
ставок р.Рось, Слабо–
створ +10 +8 земляний 23,17 жовтий 11,63 20 8,4
м.Погребище
6 р.Рось, створ,
жовтувати
1 км нижче +9 +8 земляний 20,85 й 11,34 21 8,5
м.Погребище.
Кольоровість природних водойм обумовлена головним чином
наявністю органічних речовин і комплексних сполук заліза. Кількість цих
речовин залежить від геологічних умов, характеру грунту тощо. Також на
кольоровість впливає цвітіння води, викиди, паводок (восени) тощо.
За показником кольоровості найгірші показники були у створі с.
Васильківці – 41,7 градусів. При цьому колір води був в усіх створах
спостережень слабо–жовтий. Показник мутності зростав від 1,09 до 11,63
мг/дм3 і найбільші значення відмічались у м. Погребище на Заводському
ставку. За показником прозорості можна сказати, що він зменшувався від 28
см у місці витоку до 20 см у водосховищі м. Погребище.
Водневий показник відіграє важливу роль у визначенні якості води. В
річних водах його значення коливається від 6,5 – 8,5. Концентрація іонів
гідрогену має сезонні коливання, взимку рН для річних вод становить 6,8 –
7,4, влітку – 7,4 – 8,5. Концентрація водневих іонів (рН) тісно пов'язана з

33
рівнем вмісту різних речовин у воді. Антропогенний вплив на величину рН
проявляється через стік за рахунок органічних і мінеральних речовин
антропогенного походження, а також за рахунок надходження оксидів сірки з
атмосфери. У наших дослідженнях показник рН зростав з 8 до 8,5.
Хлориди належать до головних іонів, вміст яких в річкових і озерних
водах коливається від частки міліграмів до грамів у літрі. Найбільша
кількість хлоридів потрапляє у воду з промисловими і господарськими
стічними водами. Для водних об'єктів рибогосподарського призначення
гранично допустима концентрація (ГДК) хлоридів – 300 мг/дм3, для об'єктів
господарсько – питного і культурно побутового призначення ГДК – 350
мг/дм3. Проведені нами дослідження показали, що у водах річки Рось
міститься не велика кількість хлоридів – від 29,78 до 35,2 мг/дм3 (табл. 3.4.)
Сульфати не перевищують ГДК 350 мг/дм3. Наявність сульфатів у
водоймах – скид в них стічних вод з неорганічними та органічними
сполуками сірки. Найвищий показник – 61,05 мг/дм3 було відмічено у створі,
який знаходився в с Спиченці.
Нітрити не перевищують ГДК 3 мг/дм3. Їх наявність у воді свідчить про
фекальне забруднення вод. Знаходяться в деяких промислових і біологічних
очищених стічних водах.
Нітрати не перевищують ГДК (45 мг/дм3). Найвищі показники по
вмісту нітратного азоту відмічалось у створі с.Ординці – 6,08 мг/дм3, створ
на межі м. Погребище –4,79 мг/дм3. Велика кількість нітратів вказує на
фекальне забруднення водойми в минулому.
В результаті проведених аналізів встановлено, що вміст амонійного
азоту становить 0,59 мг/дм3в ставу с. Васильківці та в створі, на 1 км нижче
м.Погребище – 0,62 мг/дм3. Аміак не перевищує ГДК 2 мг/дм3. Аміак
з’являється в водах в результаті життєдіяльності мікроорганізмів, звичайно в
період вегетації в результаті розкладу білкових сполук. В результаті
життєдіяльності нітрифікуючих бактерій, склад аміаку у водоймах
зменшується при одночасному утворенні нітратів.

34
 Таблиця 3.4
Значення показників якості води р. Рось
Місце збору води Азот, мг/дм3
Хлориди, Сульфати, Нітратний СПАР, Фтор, Нафтопродук
амонійний азот нітритний
мг/дм3 мг/дм3 азот, мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 –ти, мг/дм3
азот

р.Рось, с. Ординці, 29,78 13,94 <0,1 0,009 6,08 0,017 0,26 0,017+–0,007

р.Рось, с. Спичинці 29,78 17,92 <0,1 0,02 4,42 0,025 0,27 0,0016+–0,006

Став на р.Рось,
32,62 61,05 0,59 0,05 <2,4 – – –
с. Васильківці

р.Рось, створ, межа

29,78 21,9 <0,1 0,03 4,79 0,025 0,28 0,017+–0,017
м. Погребище

Середнє
водосховище.
34,03 39,82 0,12 <0,002 <2,21 0,26 0,034 0,2364+–0,09
р.Рось, створ,
м.Погребище
р.Рось, створ, 1 км
нижче 35,2 41,32 0,62 <0,002 1,1 – – 0,01+–0,004
м.Погребище.

35
 Продовження таблиці 3.4
Місце збору Розчинений Окисність мг БСК мг ХСК мг Лужність Заг. Марганець Нікель Залізо Миш’як Мідь Свинець
води, дата кисень О2/дм3 О2/дм3 О2/ дм3 мг–екв. жорсткість мг\дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм
мг/дм3 мг–екв/дм3

р.Рось, с. 10,12 6,72 3,4 8,0 5,0 4,2 <0,01 0,015 0.17 <0.01 0,04 0,15+–
Ординці, 0,06
25.03.2017
р.Рось, с. 16,8 6,4 3,42 8,0 5,1 5,2 <0,01 0,015 0,17 <0,01 0,04 0,18+–
Спичинці 0,03
25.03.2017
Водоймище 8,2 7,36 10,31 8,0 5,7 6,4 0,2 – 0,19 – – –
р.Рось,с.
Спичинці
19.11.2017
р.Рось, створ, 17,63 6,72 3,42 8,0 5,5 5,1 <0,01 0,015 0,15 <0,01 0,04 0,21
межа м.
Погребище
16.04.2017
Середнє 8,8 6,24 5,1 16,0 4,0 4,3 0,074 0,013 0,14 <0,01 0,05 0,13+–
водосховище. 0,52
р.Рось, створ,
м.Погребище
р.Рось, створ, 9,2 6,9 4,6 16,0 4,5 6,6 0,01 – 0,24 – – –
1 км нижче
м.Погребище.

36
 На нашу думку причиною наявності сполук азоту в річці Рось є
поверхневий змив та дифузне надходження із території сільськогосподарських
угідь.
В результаті проведених протягом 2017 року аналітичних досліджень
басейну р.Рось було виявлено наступне:
– у створах вміст розчиненого кисню у воді складав 8,2–17,6 мг/дм3;
– показники БСК5 та ХСК не перевищували ГДК;
– за показником загальної жорсткості тільки у двох створах було
відмічено підвищений вміст – 6,4 та 6,6 мг–екв/дм3 у с. Спичинці та на 1 км
нижче м.Погребище;
– вода в р.Рось відповідала вимогам санітарних правил по показниках
вмісту заліза – 0,24 мг/дм3, при ГДК – 0,3 мг/дм3;
За хімічним складом вода в р.Рось до міста, в районі міста, за містом (500
м вище скиду Погребищенських КОС) відповідає нормативам ГДК для водойм
питного і побутового призначення. Порівняно з минулим роком різких змін у
хімічному складі води в р.Рось не виявлено. Порівнюючи якість води в р.Рось
до скиду і після скиду Погребищенських КОС, можна відзначити незначне
збільшення вмісту нітратів, нітритів, амонію, фосфатів, ХСК, хлоридів,
сульфатів.
Забруднення важкими металами та іншими синтетичними хімічними
речовинами в цілому невисокі і особливих змін чи пристосувальних процесів у
біоценозах річки, на наш погляд, ще не провокують.
Середній екологічний індекс стану басейну дорівнює 2,3, екосистема
басейну розбалансована. Основне навантаження приймає на себе водне
середовище (стави, водосховища). Екологічний індекс води у період зимової
межені був високим і дорівнював 1,75. На інших фазах гідрологічного режиму
якість води була у межах І класу, але під час весняної повені мало місце
підвищення БСК5, а під час літньої межені і восени – перевищення за
фосфатами. За оцінкою придатності води для господарсько–побутових потреб
лімітуючими критеріями виявилися: вміст органічної речовини, іонів хрому і
незначне бактеріальне забруднення.
 38
В цілому у більшості малих річок басейну р. Рось спостерігається
забруднення нафтопродуктами, сполуками нітрогену. Місцями відмічено
перевищення ГДК за колі–індексом, ХСК, деякими важкими металами (купрум,
цинк, нікель). Не дотримується відповідний режим на територіях
водоохоронних зон і прибережних смуг. Не виконуються вимоги щодо
вирощування сільгоспкультур, внаслідок чого у гідрографічну сітку змивається
з полів органіка, мінеральні добрива, отрутохімікати, родючий шар ґрунту.
Сільськогосподарське використання складає в середньому 71%, а лісистість
всього 11%.
Значні об’єми скидів стічних вод і змив з урбанізованих територій у
поєднанні зі зменшенням водності річок, а отже, і їх здатності до
самоочищення, зумовлюють зниження якості води малих річок басейну.
Зменшення водності річок викликано як змінами на водозборі, так і значними
відборами води на потреби господарства.

3.4. Розробка заходів щодо зниження забруднення води річки Рось

Виконані дослідження дають підставу акцентувати увагу на наступних
особливостях гідрологічного та гідрохімічного режиму р. Рось, які можуть
впливати на погіршення гідроекологічної ситуації в її басейні.
На сучасному етапі в басейні р. Рось сформувався багатогалузевий
господарський комплекс з високим рівнем освоєння території
сільськогосподарськими підприємствами. Район досить багатий на водні
ресурси – протікає 32 річки, річечки та струмки загальною довжиною близько
490 км. Ставки району (в басейні Росі їх близько 200) мають площу водного
дзеркала близько 2 тис.гектарів, більшість із них здаються в оренду. За цими
показниками басейн р.Рось відноситься до найбільш зарегульованих річкових
басейнів України, що привело до значного уповільнення водообміну у руслі
річки.
Співставлення різницевих інтегральних кривих річного, мінімального та
максимального стоку показує, що в останні роки існує загальна тенденція спаду
річного та максимального стоку і в той же час стійка тенденція до зростання
38
 39
мінімального стоку. Це свідчить про збільшення негативної ролі
зарегульованості річки в останні роки. Вважається, що надмірна евтрофікація
водойм починається при вмісті у воді азоту 0,2–0,3 мг/ дм3, фосфору – 0,01–0,02
мг/дм3. Зазначені концентрації у воді р. Рось наявні.
Для евтрофних водойм характерна багата та різноманітна літоральна та
субліторальна рослинність, велика кількість планктону. Розбалансована
евтрофікація може призводити до вибухового розвитку одноклітинних
водоростей ("цвітіння води"), дефіциту кисню та, як наслідок, пригнічення і
загибелі вищих водних організмів.
Таким чином, слабка течія р. Рось та велика кількість на ній ставків
сприяють проходженню у водному середовищі внутрішніх процесів,
інтенсивність яких у значній мірі визначається наявністю азоту і фосфору,
різних органічних речовин. Підвищена кількість у воді завислих речовин (як
мінеральних, так і органічних) підвищує масштаби седиментації і утворення
донних відкладень як у річковому руслі, так і у ставках. Донні відкладення, які
інтенсивно поглинають хімічні і біологічні інгредієнти, можуть також бути
одним із факторів, що погіршують якість води ріки і самоочисну здатність її
ставків.
Враховуючи зазначене вище, можна рекомендувати наступні практичні
заходи, для покращення гідроекологічного стану р. Рось.
1. Виконати низку управлінських заходів, які б сприяли збільшенню
об'ємів водного стоку під час проходження весняної повені. Наприклад,
розглянути доцільність заповнення деяких рибогосподарських ставків і
другорядних (з господарської точки зору) водосховищ у верхів’ї річки і
середній частині. Це значно посилить здатність р. Рось до самоочищення на
зазначеній ділянці і забезпечить промивання ставків.
2. В населених пунктах, розташованих за м. Погребище (Круподеринці,
Саражинці, Юнашки) створити зони штучної аерації для збагачення води
киснем за рахунок збільшення турбулентності потоку, що забезпечить швидше
протікання процесів окислення забруднюючих речовин та очищення вод р.
Рось.
39
 40
3. Покращити роботу споруд з очищення господарсько–побутових
стічних вод м. Погребище, оскільки саме вони є потужним джерелом
надходження біогенних речовин у води річки. А це, власне, і є одним із
чинників, який „запускає" механізм евтрофікації р. Рось в цілому.
4. Виконати вимоги Водного кодексу України щодо водоохоронних зон,
що зменшить неконтрольоване забруднення річки біогенними елементами в
районах забудови, рекреаційних зонах і місцях сільськогосподарської
діяльності. Це питання є важливим, оскільки при існуючих темпах збільшення
концентрацій різних сполук азоту і фосфору вони незабаром сягнуть ГДК для
водойм господарсько – питного і культурно–побутового використання. Це
створить додаткові проблеми для місцевого водокористування.
5. З метою попередження виникнення кризових ситуацій в басейні р. Рось
в теплий період року необхідно здійснювати моніторинг якості води у ставках.
Це витікає з того, що порушення кисневого режиму і гідроекологічної ситуації
в цілому у цей час може мати вибуховий характер. При виникненні таких
ситуацій, зокрема, стосовно кисневого режиму необхідно створювати
проточний режим по всій довжині річки. При цьому слід відзначити, що
вирішення зазначених проблем в цілому потребує комплексного впровадження
заходів, зазначених вище.
Наступим етапом робіт по поліпшенню якості вод річки Рось повинна
стати розробка систем централізованого водовідведення. В більшості випадків
відсутня, або нерозвинена система та незадовільний стан мережі
водовідведення (як у м. Погребище), є причинами забруднення навколишнього
середовища, і можливими джерелами спалахів кишкових захворювань.
Потрапляння неочищених стічних води у відкриті водойми призводить до
серйозного погіршення екологічної обстановки в регіоні.
У 2017 році виділено коштів у розмірі 2110755 грн для реконструкції
каналізаційних мереж та очисних споруд центральної районної лікарні м.
Погребище, Вінницької області. Це дасть змогу покращити епідеміологічну
ситуацію в м.Погребище, забезпечити санітарний стан території медичного
містечка та навколишньої території, які перебувають в єдиному повітряному і
40
 41
водному просторі та зазнають впливу скидних забруднених стічних вод,
шляхом їх очищення та доведення до стану продуктів споживання технічної
води та органно–мінерального добрива.
Що стосується населених пунктів, які знаходяться в безпосередній
близькості до р. Рось, або її приток, то вони повинні мати щонайменше
автономні локальні каналізаційні системи з септиками, які забезпечуватимуть
очистку стоків на певній території, чи вулиці. Як аналог можна використати
розробку по очистці стічних вод для селища Іллінецьке.
Основне призначення септика полягає у видаленні зважених
грубодисперсних частинок і згладжуванні пікових навантажень на очисні
споруди.
Істотним при спорудженні септика є вибір місця його розташування. З
урахуванням типу грунту , ухилу місцевості і конструкції септика він може
розміщуватися на відстані 5 – 20 м від житлової забудови, тобто його можна
встановити у будь–якому населеному пункті.
Конструктивно септик являє собою влаштовану під землею герметичну
ємність, через яку з невеликою швидкістю проходять стічні води. Щоб
поліпшити технологічний процес, об’єм септика поділяють по довжині
поперечними перегородками на сполучені камери.
У септиках здійснюється механічне очищення стічних вод за рахунок
процесів відстоювання стічних вод з утворенням осаду і спливаючих речовин, а
також частково біологічне очищення за рахунок анаеробного розкладання
органічних забруднень стічних вод. При цьому ефект очищення за показником
БСК5 та завислим речовинам досягає 50–60%. Далі, після попереднього
очищення стоки, направляються в споруди з природними методами очищення
(піщано–гравійні фільтри, фільтруючі траншеї або біологічні ставки), або на
блочно–модульні очисні установки.
Недоліком використання біологічної очистки у ставках є використання
значних площ та розмір санітарно–захисної зони 300 метрів, що
регламентується ДБН В.2.5–75:2013 «Каналізація. Зовнішні мережі та споруди.
Основні положення проектування» п.6.8 «Децентралізовані схеми каналізації із
41
 42
застосуванням локальних очисних споруд з природними методами очищення».
Використання блочно–модульних очисних установок потребує більших
капітальних затрат, проте санітарно–захисна зона при їх використанні
становить лише 50 м.
Враховуючи це пропонуємо використовувати модульні установки
біологічного очищення, які розраховані на повне окиснення, – розмір
санітарно–захисної зони для яких дорівнює 50 м (ДБН В.2.5–75:2013 гл.17.
табл.30. примітка 7)
Принципово схему водовідведення та очищення, подано у вигляді
ланцюжка, з взаємопов'язаних базових елементів очищення на проміжних
стадіях, наведена на рис.3.1.

Рис.3.1. Принципова схема водовідведення та очищення стоків для

сільських населених пунктів
1. Септики; 2. Багатокамерний септик; 3. Каналізаційна насосна станція;
4. Блочно–модульна очисна установка біологічного очищення; 5.Контактний
колодязь.

Разом з тим, необхідно врахувати наступне:

1. Осад, що утворюється в септику, відкачується 1 раз на рік і вивозиться
за допомогою спеціалізованого автотранспорту на площадки складування, для
обезводнення;
2. Площадки складування осаду повинні розміщуватися за межами
42
 43
забудови населеного пункту (мінімальна відстань від забудови – 150 м , ДБН.
В.2.5–75:2013 Табл.30).
При виборі методу очищення стічних вод потрібно провести попередні
дослідження місцевих умов. У запропонованій схемі очистки передбачається
повна біологічна очистка стічних вод, з доведенням концентрації очищених
стічних вод по завислих речовинах і БСК20 до – 10 мг/л. Передбачається
механічна та біологічна очистка стічних вод з використанням септиків та
модульних установок біологічного очищення .
Застосування такої розробки у населених пунктах Погребищенського
району дозволить розв’язати дуже важливі проблеми, а саме припинення
потрапляння неочищених стічних вод у відкриті водойми та загальне
покращення екологічної обстановки в регіоні.

43
 44
Розділ 4
ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ
ВОДНИХ РЕСУРСІВ

4.1 Аналіз економічних показників використання водних ресурсів

Суспільство використовує водні ресурси майже усюди. Потреби у воді не
зменшуються, а зростають. Тому цей стратегічний ресурс необхідно оцінювати,
збільшувати його захищеність, розробляти сучасні заходи із захисту та
збереження; вчитись раціонально використовувати ці ресурси.
Розглянемо основні статистичні показники, які відображають стан водних
ресурсів, їх охорону та раціональне використання. Збереження водних ресурсів,
покращення їх якості є невід’ємною складовою комплексного та ефективного
водокористування. В сучасних умовах необхідність активного використання
економічних інструментів для покращення процесу використання водних
ресурсів набуває все більшого значення. За останні майже півтора десятиріччя,
у басейнах річок Вінниччини спостерігається чітка тенденція до зменшення
забору та використання води, а також до зменшення обсягів скидів стічних вод
і, відповідно забруднюючих речовин.
Забір води зменшився у 2,7 рази за рахунок зменшення у першу чергу
забору води на виробничі потреби. Звертає увагу різке зменшення
використання води і на потреби зрошення – у 12 разів. Значне скорочення
забору поверхневих вод у області призвело до адекватного зменшення скидів
стічних вод різної категорії очищення та безповоротних втрат.
Надзвичайно важливим є економне витрачання води, особливо для
побутових потреб. Нині приблизно 20% питної води втрачається через
несправність санітарно–технічного обладнання житлових будинків.
Бездумному марнотратству треба протиставити удосконалене планування,
облік і контроль за використання водних ресурсів, економічні методи
управління. Позитивно позначаться на стані санітарно–технічного обладнання
досягнення науково– технічного прогресу, що забезпечить економію води в
побуті, поліпшить очистку для багаторазового використання, дасть змогу
44
 45
механізувати і автоматизувати водоподачу.
Впровадження надійних економічних механізмів користування водними
системами уможливить формування таких умов виробничої діяльності, за яких
господарюючим суб’єктам буде вигідно дотримуватися водоохоронних вимог,
знижувати обсяги забруднення і запобігання його появі [24]. Сьогодні в Україні
склалась досить складна водогосподарська і водно– екологічна ситуація.
Питання охорони, ефективного використання і відновлення рівноваги
навколишнього природного середовища займає одне з найважливіших місць в
економічному, політичному і соціальному житті держави. Україна володіє
відносно значним водоресурсним потенціалом, який тривалий час
використовується нераціонально. На сьогодні найбільшою невирішену
проблему є пошук оптимальних підходів до екологічної врівноваженності та
економічно ефективного використання води. Ефективне природокористування
будують на принципі взаємоузгодження екологічних потреб суспільства з
економічними потребами підприємства.
Отже, головними завданнями є розробка комплексу ефективного
водокористування, який буде відповідати сучасним економічним та
екологічним вимогам. Актуальність впровадження ринкових стимулів до
раціоналізації водокористування посилюється хронічним бюджетним
дефіцитом України, значним скороченням державних інвестицій у
водоохоронну діяльність. Впровадження надійних економічних механізмів
користування водними системами уможливить формування таких умов
виробничої діяльності, за яких господарюючим суб’єктам буде вигідно
дотримуватись водоохоронних вимог, знижувати обсяги забруднення і
запобігати його появі.
Економічне регулювання раціонального використання й охорони вод
включає [24]:
− планування й фінансування заходів щодо раціонального використання й
охорони вод;
− установлення лімітів водокористування;
− установлення нормативів плати за водокористування й
45
 46
водоспоживання;
− установлення нормативів плати за скидання забруднюючих речовин у
водні об’єкти;
− надання податкових, кредитних і інших пільг при використанні
безвихідних технологій, проведенні інших заходів, коли вони дають значний
ефект в області раціонального використання й охорони вод;
− покриття збитку, нанесеного водним об’єктам і здоров’ю людей через
порушення вимог водного законодавства [40].
Основою економічного механізму природокористування є встановлення
плати за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього
природного середовища. Під платою розуміють грошові чи інші види
відшкодування вартості благ, котрі економічні суб'єкти здійснюють за
використання ресурсів, природних благ і за можливості проведення
господарської діяльності. Ці інструменти є найпоширенішими у практиці
функціонування економічних механізмів більшості країн.
Зупинимося детальніше на характеристиці складових платного
природокористування в Україні, таких як платежі за забруднення водних
ресурсів та їх використання. При встановленні лімітів водокористування й
визначенні прогнозних показників (обсягів водоспоживання й водовідведення)
доцільно орієнтуватися як на техніко–економічні параметри виробничих
потужностей і фактичний обсяг виробництва, так і на питомі екологічні
показники.
Нормативами для визначення обсягів водокористування мають виступати
такі показники:
− водоємкість валового внутрішнього продукту;
− інтенсивність(коефіцієнт) водовідведення (відношення обсягу скидання
стічних вод до вартості ВВП);
− інтенсивність оборотного й повторно–послідовного водокористування
(відношення обсягу оборотного й повторно–послідовного використання води до
вартості ВВП).
В економічному механізмі, що забезпечує раціональне використання й
46
 47
охорону водних ресурсів, особливе місце приділяється платності
водокористування. При цьому внесення плати за воду не звільняє
водокористувачів від виконання заходів щодо раціонального використання й
покриття збитку, нанесеного навколишньому середовищу. Загальна кількість
водних ресурсів − це сумарна кількість поверхневих і підземних вод на окремій
території. До цієї величини додаються всі штучні та природні водоймища [24].
Під час підрахунку водних ресурсів враховують, що вони змінюються за
обсягом з різних причин. Насамперед кількість води залежить від пори року, від
активності дощів, величини покрову снігу тощо.
Для більш точної оцінки загальної кількості водних ресурсів береться
середня величина, що дорівнює середньому багаторічному стоку річок, запасам
води в озерах тощо. Ця інформація береться за 30 років, що дозволяє досить
точно врахувати обсяги води. Питоме забезпечення водними ресурсами − цей
показник розглядається в цілому по країні, а також відносно регіону. Він
характеризує водозабезпечення на 1 км2 і на 1 особу. По запасам водних
ресурсів в розрахунку на одиницю площі й одного жителя Україна займає
останні місця серед країн Європи. Даний показник тісно пов'язаний з
реальними витратами води і свідчить про раціональне чи нераціональне
використання водного ресурсу. У розрахунку на одного жителя України
витрати води складають біля 90 м3 .
На одного мешканця міста на побутові потреби витрачається приблизно
289 літрів на добу. Забір води − показник відображає вплив людської діяльності
на водні ресурси. Під водозабором розуміємо кількість води, яка забрана з будь
− якого джерела і транспортована до місця використання. За допомогою
інформації з водозабору можна розрахувати навантаження на водну
екосистему. Нині відчувається дефіцит водних ресурсів, який виник насамперед
у зв'язку зі зростанням господарської діяльності та нераціональним
використанням води. Води з водних джерел береться більше, ніж повертається.
Кількість свіжої води для споживання. Споживання свіжої води − використання
для задоволення потреб у воді всіх видів вод (поверхневих, підземних,
пластових, шахтних, морських та ін.), забраних або одержаних із водозаборів,
47
 48
що належать підприємствам, а також комунальних водопроводів та інших
водогосподарчих систем.
До складу водовикористання не включаються обсяги оборотного та
послідовного (повторного) використання вод за винятком води, що надійшла на
відшкодування втрат. Різниця між розміром забору води та води, що
використовуються для споживання, означає розмір втрат. Величина втрат
(випаровування, фільтрація, витік з труб) виникає в процесі транспортування
води до місця споживання. Середній розмір втрат складає приблизно 15%.
У сільському господарстві виникає найбільша величина втрат, яка іноді
досягає 80%; у житловому фонді – більше 20%; у промисловості – 20– 30% [24].
Обсяг оборотної води характеризує потрібний сумарний обсяг води при
відсутності систем зворотного водопостачання. Показник обсягу оборотної
води означає економію свіжої води, що свідчить про його важливість і
необхідність. Він не враховує воду, яка циркулює в системах промислового і
комунального опалення. Послідовно–використаний обсяг або повторно–
послідовний обсяг води − обсяг економії забору свіжої води за рахунок
застосування системи оборотного та послідовного (повторного)
водоспоживання, включаючи використання зворотних та колекторно–
дренажних вод, тобто сумарний обсяг, що направляється після першого
використання у виробничому процесі для вторинний в іншому процесі. До
оборотного використання не належать витрати води в системах комунального
та виробничого теплопостачання.
Така різновидність показника означає економію води. Вважається, що
таким чином можна економити до 70% свіжої води. Наступний статистичний
показник − скидання використаних стічних вод включає загальний обсяг
виробничих і господарсько–побутових стічних вод. За даними Статистичного
щорічника України ми спостерігаємо, що обсяги використання свіжої води в
період з 2014 по 2015 зменшилось на 0,2 млн. м3 , а в період з 2015 по 2016 на 5
млн. м3. Обсяг оборотної та повторно використаної води період з 2014 по 2015
збільшився на 204,8 млн. м3 , а в період з 2015 по 2016 зменшився на 110 млн.
м 3.
48
 49
Аналізуючи показник використання свіжої води за даний період можна
зробити висновок, що даний показник має тенденцію до зниження. Також
значно зменшився показник обсягу оборотної та повторно використаної води,
але аналізуючи скидання забруднених зворотних вод у природні поверхневі
водні об’єкти у Вінницькій області бачимо, зменшення обсягів оборотної та
повторно використаної води.
Узагальненим показником ефективності використання водних ресурсів,
що дозволяє зіставити обсяг витраченої води з результатами господарської
діяльності, є водоємкість ВВП. Валовий внутрішній продукт (ВВП) − один із
найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий
результат виробничої діяльності економічних одиниць [40].
Водоємкість показує, скільки водних ресурсів потрібно затратити для
одержання одиниці ВВП. У масштабах економіки Вінницької області в цілому
вона може вимірятися в такий спосіб за формулою:
W= (5. 1) (R1 + R2 ) V
R1 − річне споживання свіжої води; R2 − річний обсяг оборотного
водопостачання; V − вартість річного валового внутрішнього продукту.
Використовуючи дану формулу розрахуємо показник ефективного
використання водних ресурсів Вінницької області за 2014 – 2015 роки. Як
показують розрахунки за 2014–2015 роки показник ефективності використання
водних ресурсів у 2015 року має максимальне значення. У 2016 році показник
стрімко знижується, що свідчить про більш ефективне використання такого
вичерпного та вагомого ресурсу, як вода порівняно з 2014 та 2015 роками.
Необхідно вживати заходи задля зменшення використання води, як
ресурсу. Основним резервом підвищення ефективності використання водних
ресурсів є скорочення споживання в основних галузях, особливо це стосується
питної води. Другий напрямок – ліквідація численних втрат води на всіх етапах
її використання у виробничому та особистому споживанні .

49
 50
4.2 Методологічні та методичні підходи до еколого–економічної
оцінки водокористування
Важливість економічної оцінки водних ресурсів обумовлена необхідністю
[25]: 1) врахування витрат на воду в собівартості продукції; 2) визначення суми
плати за використання водних ресурсів та збитків, до яких призводить їх
забруднення і нераціональне використання; 3) оцінки всього ресурсного
потенціалу країни; 4) економічного обгрунтування суми капіталовкладень на
охорону та відтворення водних ресурсів. Існує декілька концепцій економічної
оцінки водних ресурсів, найвідомішими серед яких є: витратна, результативна,
змішана та рентна.
Згідно з витратною концепцією вартість природних ресурсів визначається
кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на їх освоєння і підтримку в
придатному стані. Для оцінки водних ресурсів пропонувалось враховувати всі
матеріальні і трудові витрати на створення і експлуатацію споруд, пристроїв та
устаткування, необхідних для використання даного джерела. Витратний підхід
дуже важливий при розв’язанні проблеми раціонального природокористування,
вирішенні питань доцільності залучення нових водних об’єктів [25].
На відміну від витратної, результативна концепція пропонує як
економічну оцінку валовий випуск продукції у вартісному вираженні, що був
отриманий в результаті використання природних ресурсів. Сутність змішаної
концепції полягає в поєднанні витратного та результативного підходів, тобто
економічна оцінка водних ресурсів повинна включати ціну води як природного
ресурсу, а також витрати на освоєння джерела та доставку води споживачам.
Найбільш обґрунтованою є рентна концепція, згідно з якою внесок
водних ресурсів в суспільне багатство характеризується рентними доходами,
отриманими в результаті використання даних ресурсів. Рентний підхід
розглядає як економічну оцінку максимально можливий економічний ефект від
експлуатації джерела при даному рівні витрат і існуючих обмеженнях,
зумовлених рівнем розвитку технологій тощо, тобто диференційну ренту. В
цьому випадку ціна водних ресурсів буде включать не тільки ренту за якістю і
розташуванням, а й ренту, що відображає ефективність додаткових
50
 51
капіталовкладень в їх експлуатацію.
Нині в Україні рентний підхід є основою для визначення нормативів
збору за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення водних
джерел. Сутність еколого–економічної оцінки об`єктів водокористування
полягає у визначенні їх цінності, з одного боку, як джерел природних умов
життєзабезпечення людини, засобів виробництва, просторового базису
розміщення виробництва, а з другого – як комплексу природних умов, що
зумовлюють формування і розвиток біорізномаїття гідроекосистем.
Еколого – економічну оцінку водокористування пропонується
здійснювати за двома групами показників. Перша група – це відносні
показники, що характеризують еколого–економічну ефективність використання
води на підприємствах, їх сукупність за галузевими чи регіональними ознаками.
Оцінюються безповоротні втрати води, скиди забруднених стоків, економія
води за рахунок оборотних систем водопостачання, ефективність роботи
очисних споруд. Друга група показників характеризує рівень негативного
впливу водокористування на водні ресурси, що формуються у відповідному
річковому басейні, його частині, адміністративному утворенні [26].
Основні показники оцінки – забезпеченість загальних водопотреб
ресурсами; безповоротне вилучення річкового стоку з джерела; спроможність
річкового стоку до самоочищення. Економічна оцінка наслідків забруднення
водних ресурсів базується на визначенні збитків від скидів забруднених
речовин . Оцінку економічного збитку від кількісного виснаження водних
ресурсів, що спричиняється безповоротними втратами води в процесі її
транспортування і використання, пропонується здійснювати за формулою:
ЗВ= WБВ ∙ РД , де
ЗВ – збиток від кількісного виснаження водних ресурсів, WБВ –
безповоротні втрати води, які виключаються з ресурсної складової водних
ресурсів для господарського використання і забезпечення мінімально
необхідних екологічних умов у водному джерелі в даний проміжок часу; РД –
діючий тариф водокористування.
Для оцінки еколого–економічної ефективності функціонування і
51
 52
водокористування використовуються показники водоємності ВВП і питомі
показники скиду забруднених стоків на одиницю ВВП, які об’єктивно
відображають зв’язок водних ресурсів з виробництвом. Ними можна
користуватись при розробці збалансованих прогнозів на перспективу, при
встановленні лімітів і видачі дозволів на водокористування, удосконаленні і
уточненні галузевих технологічних нормативів водокористування. Для оцінки
сучасного рівня і перспектив розвитку водного господарства запропоновано
показник навантаження та індекс впливу водокористування на водноресурсний
потенціал, які визначаються відповідно за формулами [26]:
Wн=Wсв+Wз ∙ К+Wбв , де
Wн – сумарне навантаження на водні ресурси; Wсв – об’єм використання
свіжої води, млн. м3 ; Wзк – об’єм забруднених стічних вод, що скидаються у
водний об’єкт; К – кратність розбавлення забруднених вод; Wбв – безповоротні
втрати води;
Отже основою для формування нового економічного механізму
забезпечення розширеного відтворення природних ресурсів, їх охорони,
регулювання раціонального використання став принцип платного,
компенсаційного за змістом природокористування зі створенням системи
платежів [26]. Платежі компенсують економічні збитки від негативного впливу
забруднених вод на здоров’я людей, об’єкти житлово–комунального
господарства, сільськогосподарські угіддя та інші ресурси. Також важливим
чинником є основні статистичні показники, які відображають стан водних
ресурсів, їх охорону та раціональне використання.

52
 53
РОЗДІЛ 5
ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Охорона праці — це система правових, соціально–економічних,

організаційно–технічних, санітарно–гігієнічних і лікувально–профілактичних
заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності
людини у процесі трудової діяльності.
Законодавство про охорону праці складається з Закону Про охорону
праці, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності” та прийнятих відповідно до них нормативно–правових актів.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин,
механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів
колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а
також санітарно–побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася
виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які
його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний
негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт
наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з
охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої
він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо
професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового
експерта з охорони праці.
За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті,
які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням,
якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не
додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі
працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому
53
 54
колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку
потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою
працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі
потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення
навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого
виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці
чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також
середній заробіток.
Управління охороною праці та обов’язки роботодавця.
Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному
структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно–правових
актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав
працівників у галузі охорони праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи
управління охороною праці, а саме:
– створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують
вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх
обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них
функцій, а також контролює їх додержання;
– розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні
заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого
рівня охорони праці;
– забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до
обставин, що змінюються;
– впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби
механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний
досвід з охорони праці тощо;
– забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання
та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
54
 55
– забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків,
професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів,
визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
– організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень
умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та
устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно–
правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються
законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення
небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;
– розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що
діють у межах підприємства (далі — акти підприємства), та встановлюють
правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства,
у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях
відповідно до нормативно–правових актів з охорони праці, забезпечує
безоплатно працівників нормативно–правовими актами та актами
підприємства з охорони праці;
– здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів,
правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, використанням засобів колективного та
індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони
праці;
– організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з
працівниками у галузі охорони праці;
– вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за
необхідності професійні аварійно–рятувальні формування у разі виникнення
на підприємстві аварій та нещасних випадків.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.
Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно–правових
актів з охорони праці
Працівник зобов’язаний:
55
 56
– дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я
оточуючих людей в процесі виконання будь–яких робіт чи під час
перебування на території підприємства;
– знати і виконувати вимоги нормативно–правових актів з охорони праці,
правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, користуватися засобами колективного та
індивідуального захисту;
– проходити у встановленому законодавством порядку попередні та
періодичні медичні огляди.
Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених
вимог.
Служба охорони праці на підприємстві
На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець
створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що
затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади з питань нагляду за охороною праці.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби
охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають
відповідну підготовку.
На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання
функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на
договірних засадах, які мають відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.
Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і
заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних
виробничо–технічних служб.
Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони
праці мають право:
– видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов’язкові для
виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них
необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
56
 57
– вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених
законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і
не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог
нормативно–правових актів з охорони праці;
– зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та
інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю
або здоров’ю працюючих;
– надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності
працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.
Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації
підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

57
 58
ВИСНОВКИ

1. Басейн р. Рось знаходиться на північному сході Вінниччини та

представлений у трьох адміністративних районах – Козятинському,
Погребищенському та Оратівському. Водозбірна площа басейну р. Рось
складає 1920 км2, де розташовано 387 ставків та 2 водосховища – це відповідає
низькій зарегульованості стоку.
2. Загальна чисельність мікроорганізмів у р. Рось та біопланктону
коливались у широких межах, а саме від 2,0 до 7,9 млн. кл./мл. Найвища
чисельність бактеріопланктону відмічена у весняний і осінній періоди нижче м.
Погребище (7,9 і 6,3 млн. кл./мл відповідно), а найменша – у літній час у
гирловій частині (2,2–2,6 млн. кл /мл). За бактеріальними показниками воду р.
Рось необхідно віднести до розряду «слабо забруднена», а в окремі періоди
року і в окремих створах – до розряду «помірно забруднена».
о
3. Відмічено підвищення показника температури води від 5 С
(с.Ординці) до 8 оС (створ на 1 км нижче м. Погребище). За показником
кольоровості найгірші показники були у створі с. Васильківці – 41,7 градусів.
При цьому колір води був в усіх створах спостережень слабо–жовтий. Показник
мутності зростав від 1,09 до 11,63 мг/дм3 і найбільші значення відмічались у м.
Погребище на Заводському ставку. Показник прозорості зменшувався від 28 см
у місці витоку до 20 см у водосховищі м. Погребище.
4. За вмістом хлоридів та сульфатів перевищень ГДК не виявлено. У
водах річки Рось вміст хлоридів коливається в межах від 29,78 до 35,2 мг/дм3.
Найвищий показник вмісту сульфатів – 61,05 мг/дм3 було відмічено у створі,
який знаходився в с Спиченці.
5. В результаті проведених протягом 2016-2017 року аналітичних
досліджень басейну р.Рось було виявлено наступне:
– у створах вміст розчиненого кисню у воді складав 8,2–17,6 мг/дм3;
– показники БСК5 та ХСК не перевищували ГДК;
– за показником загальної жорсткості тільки у двох створах було
відмічено підвищений вміст – 6,4 та 6,6 мг–екв/дм3 у с. Спичинці та на 1 км
58
 59
нижче м.Погребище;
– вода в р.Рось відповідала вимогам санітарних правил по показниках
вмісту заліза – 0,24 мг/дм3, при ГДК – 0,3 мг/дм3;
– забруднення важкими металами та іншими синтетичними хімічними
речовинами в цілому невисокі і особливих змін чи пристосувальних процесів у
біоценозах річки не провокують.
6. За хімічним складом вода в р.Рось до міста, в районі міста, за містом
(500 м вище скиду Погребищенських КОС) відповідає нормативам ГДК для
водойм питного і побутового призначення.
7. Антропогенний вплив на більшості ділянок річки проявляється через
дію кількох факторів, а саме: трансформованість ландшафтів річкової долини
(зокрема, деградація рослинного покриву), перевипас худоби та птиці,
підвищена зарегульованість (ставки), а також на окремих ділянках присутність
прямих стоків.
8. Застосування модульних установок біологічного очищення у системі
водовідведення та очищення стоків для сільських населених пунктів
Погребищенського району дозволить розв’язати проблему потрапляння
неочищених стічних вод у відкриті водойми та забезпечить загальне
покращення екологічної обстановки в регіоні.

59
 60
ПРОПОЗИЦІЇ
Оздоровлення річки до стану, який був притаманний їй ще у порівняно
недалекому минулому, можливе лише за умови відновлення колишньої
рівноваги циклів міграції біогенів та акумуляції сонячної енергії в екосистемі
річкової долини. Цього можна досягти шляхом активного, але "м’якого",
опосередкованого управління природними процесами, головним із них є
послабленням антропогенної активності у річковій долині. Останнє можливе
при зваженості, прогнозованості, продуманості всіх заходів, при їх погодженні
та oдобрені жителями і місцевою владою. Для цього необхідна розробка і
впровадження довготривалої програми такої діяльності.
Для збереження та відновлення екосистеми річки Рось ми пропонуємо:
– впровадити в населених пунктах басейну річки систему освітньо–
інформаційних заходів з питань її збереження та відновлення;
– встановити на місцевості прибережні захисні смуги і висадити по зовнішній
їх межі кілька рядів дерев і 2–3 ряди чагарників, угіддя в межах ПЗС
використовувати тільки як сіножаті;
– покращити роботу очисних споруд у м. Погребище;
– покращити стан доріг, з яких у річку змивається бруд;
– впровадити систему заходів з ліквідації сміття; не допускати виникнення у
долині річки стихійних сміттєзвалищ;
– провести серед жителів систему просвітньо–правових заходів щодо
припинення скидання у річку побутового сміття та органічних відходів.
Для посилення природних процесів оздоровлення річки:
– сприяти відновленню меандрів у річищі Росі;
– висадити на ряді ділянок заплави і на схилах терас річкової долини деревну
рослинність;
- провести у верхів'ях часткове очищення русла від накопиченої надлишкової
маси рослинності;

60
 61
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Варламов Є.М. Моніторинг навколишнього природного середовища:
Монографія./Варламов Є.М.,Квасов В.А., Брук В.Б., Берешко І.М.−Х.:
Нац.аерокосм. ун–т ім. М.Є. Жуковського «Харк. авіа. ін.–т», 2016. − 188 с.
2. Васенко О.Г. Ієрархічний підхід до оцінювання екологічного ризику
погіршення стану екосистем поверхневих вод України [Текст] / О.Г.
Васенко, О. В. Рибалова, О. В. Поддашкін [та ін.] // Проблеми охорони
навколишнього природного середовища та техногенної безпеки : зб.
наук. праць УкрНДІЕП. – Харків, 2010. – Вип. ХХХІІ. – С. 75–90.
3. Вишневський B.І.. Гідрологічні характеристики річок України. /
Вишневський B.І., Косовець О.О. − К.: Ніка–Центр, 2003. − 324 с.
4. Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60/ЕС. Основні терміни та їх
визначення. – К., 2006. – 240 с.
5. Гурська Т. Оцінка якості поверхневих вод басейну річки Шкло [Текст] /
Гурська Т. // Вісник Львівського національного університету ім. І.
Франка. Серія геогр. – 2009. – Вип. №36. – С. 105–114.
6. Денисик Г.І. Природнича географія Поділля. – Вінниця: Еко Бізнес
Центр, 1998. – 183 с.
7. Денисик Г.І., Вінниччина. Загальне районування екологічної проблеми.
Навчальний посібник. // Денисик Г.I., Мудрак О.В. Вінниця, 2005.– 86 с.
8. Державні санітарні правила і норми "Вода питна. Гігієнічні вимоги до
якості води централізованого господарсько–питного водопостачання",
затверджені наказом МОЗ України від 23.12.96 р. № 383
9. Дерій С.І., Ілюха В.О. Екологія. – К.: Фітосоціоцентр, 1998. – 196 с.
10. Заставний Ф.Д. Фізична географія України: Підручник для 8 класів
серед, загальноосвіт. шк. — К. : Форум, 2000. — 239с.: іл., карти.
11. Зуб Л.М. Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи
збереження // Зуб Л.М., Карпова Г.О., К.: Обереги, 2007.– 245 с.

61
 62
12. Камінський Б.Т. Хімія води і водних розчинів / Камінський Б.Т,
Камінський Д.Б., Федишин Б.М. За ред. Б.Т. Камінського. – Житомир:
ЖШ, 2000.–419с.
13. Кирилюк А. Аналіз причин та наслідків зміни рівневого режиму річки
Прут // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково–
прaктичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених,
присвяченої 15–й річниці незалежності України. – Вип..4. – Ч.1. – К.:
Логос, 2006. – С.67 – 68
14. Кирилюк О. Оцінка ступеню стійкості русел малих річок як складова
частина моніторингу руслових процесів // Шевченківська весна:
Матеріали Міжнародної науково–практичної конференції студентів,
аспірантів та молодих вчених, присвяченої 15–й річниці незалежності
України. – Вип..4. – Ч.1. – К.: Логос, 2006. – С.69 – 70
15. Кирилюк О.В. Оцінка антропогенних змін гідроморфологічних умов у
басейні річки Гуків / О.В. Кирилюк // Екологія і раціональне
природокористування: Збірник наукових праць. – Суми: СумДПУ ім.
А.С. Макaренка, 2008. – С. 42 – 48.
16. Кирилюк О.В. Оцінка перетвореності малих річкових басейнів як крок
до визначення антропогенних змін гідроморфологічних умов / О.В.
Кирилюк // Гідрологія, гідрохімія та гідроекологія: Науковий збірник. –
К.: ВГЛ “Обрії”, 2010. – Том 18. – С.283 – 289.
17. Кирилюк О.В. Проблеми екологічного руслознавства: Конспект лекцій:
У 2 ч. / Укл. О.В. Кирилюк, Л.В. Костенюк, В.М. Опеченик. – Чернівці:
Рута, 2009. – Частина 2. – 83 с. (4,5 др.арк.)
18. КНД 211.1.1.106–2003 «Організація та здійснення спостережень за
забрудненням поверхневих вод (в системі Мінекоресурсів)» [Текст]. —
К. : Символ–Т, 2003. — 70 с.

62
 63
19. Колісник, А. В. Оцінка якості поверхневих вод у межах Вінницької
області [Текст] / А. В. Колісник, Т. А. Сафранов, А. В. Чугай //
Екологічні проблеми регіонів України : матеріали XII Всеукр. наук.
конф. студ., магістрів і асп. — О. : ОДЕКУ, 2010. — С. 154–155.
20. Кучерявий В.П. Урбоекологія. – Л.: Світ, 2001. – 440 с.
21. Левківський С.О. Загальна гідрологія: Підручник для студ. геогр.,
геолог. і гідромет. фак. вищих закл. oсвіти./Левківський С.О.,
Хільчевський В. К., Ободовський О.Г. – Київ: 2000. – 263 с.
22. Магaсь Н.І. Екологічна оцінка якості води річки Південний Буг [Текст] /
Магась Н.І., Рябич О.М. // Проблеми екології та енергозбереження в
суднобудуванні: Матеріали 5–ї міжнародної науково–технічної
конференції – Миколаїв: НУК ім. адм. Макарова, 10–12 червня 2010. –
с. 78–81.
23. Магась Н.І. Розробка заходів з покращення екологічного стану басейну
Південного Бугу [Текст] / Магась Н.І., Благодатний В.В., Любицька
С.А. // Проблеми екології та енергозбереження в суднобудуванні:
Матеріали 5–ї міжнародної науково–технічної конференції – Миколаїв:
НУК ім. адм. Макарова, 10–12 червня 2010. – с. 96–97.
24. Макарова Н.С., Гармiдер Л.Д., Михальчук Л.В. Економіка
природокористування / Гармідер Л.Д., Михальчук Л.В: Навч. посібник.
− К.:Центр учбової літератури, 2007 − 322 с.
25. Мельник В.Й. До методики визначення екологічних нормативів якості
річкових вод (на прикладі рік Рівненської області) // Укр. геогр. журн. –
2011. – №1. – С. 37–45.
26. Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними
категоріями [Текст]/ В.Д. Романенко, В.М. Жукинський, О.П. Оксіюк та
ін.– К.: Символ–Т, 1998. – 28 с.
27. Паламарчук М.М., Закорчевна Н.Б. Водний фонд України, довідковий
посібник за редакцією В.М.Хорєва, К.А. Алієва, Київ, “Ніка–Центр”,
2001.– 128 с.

63
 64
28. Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай,
1991. – 208с.
29. Пилипенко Ю.В. Екологія малих водосховищ Степу України.– Херсон.
Олди Плюс., 2007. 303 с.
30. Прадівляна Т.С. Актуалізація екологічної карти басейну річки
Південний Буг / Т.С. Прадівляна, В.Б. Мокін //Молодь в технічних
науках: дослідження, проблеми, перспективи : матеріали Міжнародної
науково–практичної Інтернет – конференції, 23–26 квітня 2015 року /
ВНТУ. – Вінниця, 2015. – С. 35–36.
31. Рибалова О.В. Новий підхід до оцінювання екологічного ризику
погіршення стану басейну річки Інгулець в Херсонській області [Текст]
/ О.В. Рибалова, О.О. Дем’янова // Восточно – Европейский журнал
передових технологий. – Харьков, 1/6 (61) – 2013. – С. 45 – 49
32. Рибалова, О.В. Аналiз екологічного стану басейну р. Сіверський Донець
в межах Харківської області / О.В. Рибалова, О.В. Козловська, Г.В.
Коробкова // Зб. наук. ст. IX міжнародної науково–практичної
конференції “Еколoгічна безпека: проблеми і шляхи вирішення”, т.1 –
Харків. 2013 – С.238 – 241.
33. Рідей Н.М., Копілевич В.А., Войтенко Л.В. Практикум з визначення
якості об’єктів довкілля. Частина 1. Вода.,– Видавничий центр НАУ. –
2006.–159 с.
34. Річний звіт про діяльність басейнового управління водними ресурсами
річки Південний Буг з питань управління і контролю за раціональним
використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів за 2015
рік. – Вінниця: БУВР річки Південний Буг, 2016. – 240 с.
35. Романенко В. Д. Методи гідроекологічних досліджень поверхневих вод
/ Під ред. Романенка В. Д. – Київ: Логос, 2016. – 408 с.
36. Романенко В.Д. Основи гідроекології: Підруч., К.: Обереги, 2001., 728 с.
37. Сніжко С.І. Оцінка та прогнозування якості природних вод – К.: Наука–
Центр, 2001. – 224 с.

64
 65
38. Трохименко, Г. Г. Оцінка якості води основних приток річки Південний
Буг у межах Микoлаївської області [Текст] / Г.Г. Трохименко, Н.І.
Магась // Науковий вісник МДУ ім. В.О. Сухомлинського. — 2009. —
Вип. 24, 4(1). Серія. Біологічні науки. — С. 209–213.
39. Хільчевський В.К. Гідроекологічний стан басейну річки Рось // В.К.
Хільчевський, С.М. Курило, С.С. Дубняк, В.М. Савицький, М.Р.
Забокрицька. – Київ Ніка–Центр, 2009. – 116 с.
40. Черевко Г.В. Економіка природокористування. / Черевко Г.В., Яцків
М.І. – Львів: Світ, 2000 – 208 с.
41. Шевчук Ю.Ф. Проблеми якості питної води в Україні //
Геополитические и географические проблемы Крыма в многовекторном
измерении Украины (материалы международной научной конференции,
посвященной 70–летию географического факультета , Симферополь,
20–22 мая 2004 г), 2004 с. 131–132
42. Юденич О. М. По річках України / Олена Миколаївна Юденич . – 2–ге
перероб.та доп.вид . – Київ : Радянська школа, 1958 . – 373 с.
43. Яцик А. В. Методика розрахунку антропогенного навантаження і
класифікації екологічногo стану басейнів малих річок України // А.В.
Яцик, Л.Б. Бишовець, О.М. Петрук, А.П. Чернявська. – К, 2007, – 71 с.
44. Яцик А.В. Водне господарство в Україні / За ред. А. В. Яцика, В. М.
Хорєва. – К.: Генеза, 2000. – С. 173–191.
45. Яцик А.В. Малi річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець,
Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика.: Урожай, 1991.

65