Professional Documents
Culture Documents
Історія первісного світу
Історія первісного світу
стихійні знання про звички тварин,
релігійні уявлення — магічні дії по забезпеченню успіху, які в свою чергу включали елементи
художньої культури: пісні, танці, живопис.
Саме внаслідок такого синкретизму характеристика культури первісного суспільства передбачає
цілісний розгляд явищ його матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого
розподілу.
1. первісне стадо;
2. материнський рід (матріархат), який був середнім етапом докласового
формації;
3. патріархат, який може складатися з двох етапів:
1. батьківський рід,
2. сусідська община (епоха розкладання первіснообщинного ладу).
Особливість періоду патріархату полягає в тому, що батьківський рід не є
універсально-історичною суспільною формою. Не всі первісні народи, що досягли
класового суспільства, пережили цей етап. У тих випадках, коли сусідська община
безпосередньо виростає з материнського роду, поняття «патріархат» і «сусідська
община» збігаються.[2]
Матріархат[ред. | ред. код]
Докладніше: Матріархат
Матріархат — термін, уживаний для позначення материнського роду,
першої універсальної стадії в історії людства, яка настає безпосередньо
за епохою первісного стада. Охоплює період від верхнього палеоліту до
розвинутого неоліту. Характеризується домінуючим становищем жінки в
суспільстві, матрілінейностью (по материнській лінії) спадкування майна.
Основний господарський колектив — материнська родова
община. Суспільство носить характер дуально-родової організації, яка
об'єднує шлюбними відносинами
два екзогамних матрілінейних роду. Шлюб носить форму групового, який
з часом переходить в парний шлюб з роздільним
(дислокальним)проживанням подружжя. На пізніших етапах розвитку
матріархату переходить в парний шлюб
з матрілокальним шлюбним поселенням (поширена в давнину при
матріархаті форма шлюбного поселення, за якою чоловік переходить на
проживання в родову общину дружини). Матрілокальність' — перша
форма спільного проживання шлюбної пари.
Патріархат[ред. | ред. код]
Докладніше: Патріархат (епоха)
Патріархат (від грец. πατήρ — батько і ἀρχή — початок, влада) —
останній період первіснообщинного ладу, наступний за матріархатом;
форма родової організації первіснообщинного ладу, що
характеризується провідною роллю чоловіка в суспільному
виробництві (полювання, рибальство, скотарство та інші важливі для
існування колективу роботи) і соціального життя родової общини
(управління її справами, регулювання відносин її членів, відправлення
релігійних обрядів). Патріархату властиві патрілокальність (прихід
жінок у сім'ї родових общин) і патрілінійність (батьківський рахунок
спорідненості). Сучасна наука розрізняє ранній патріархат,
заснований на парній сім'ї, і пізній патріархат, в якому здійснився
перехід від парної сім'ї до моногамії.
У період патріархату первісне суспільство вступило у період розкладу:
зміцнювалась патріархальна сім'я, поглиблювалася майнова
нерівність общинників, з'являлись багаті і бідні, виникала приватна
власність, а з нею почали зароджуватися класи. У деяких країнах вже
в період енеоліту виникають найдавніші рабовласницькі держави, але
на більшості території зберігався ще первіснообщинний лад.
стихійні знання про звички тварин,
релігійні уявлення — магічні дії по забезпеченню успіху, які в свою чергу включали елементи
художньої культури: пісні, танці, живопис.
Саме внаслідок такого синкретизму характеристика культури первісного суспільства передбачає
цілісний розгляд явищ його матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого
розподілу.
1. первісне стадо;
2. материнський рід (матріархат), який був середнім етапом докласового
формації;
3. патріархат, який може складатися з двох етапів:
1. батьківський рід,
2. сусідська община (епоха розкладання первіснообщинного ладу).
Особливість періоду патріархату полягає в тому, що батьківський рід не є
універсально-історичною суспільною формою. Не всі первісні народи, що досягли
класового суспільства, пережили цей етап. У тих випадках, коли сусідська община
безпосередньо виростає з материнського роду, поняття «патріархат» і «сусідська
община» збігаються.[2]
Матріархат[ред. | ред. код]
Докладніше: Матріархат
Матріархат — термін, уживаний для позначення материнського роду,
першої універсальної стадії в історії людства, яка настає безпосередньо
за епохою первісного стада. Охоплює період від верхнього палеоліту до
розвинутого неоліту. Характеризується домінуючим становищем жінки в
суспільстві, матрілінейностью (по материнській лінії) спадкування майна.
Основний господарський колектив — материнська родова
община. Суспільство носить характер дуально-родової організації, яка
об'єднує шлюбними відносинами
два екзогамних матрілінейних роду. Шлюб носить форму групового, який
з часом переходить в парний шлюб з роздільним
(дислокальним)проживанням подружжя. На пізніших етапах розвитку
матріархату переходить в парний шлюб
з матрілокальним шлюбним поселенням (поширена в давнину при
матріархаті форма шлюбного поселення, за якою чоловік переходить на
проживання в родову общину дружини). Матрілокальність' — перша
форма спільного проживання шлюбної пари.
Патріархат[ред. | ред. код]
Докладніше: Патріархат (епоха)
Патріархат (від грец. πατήρ — батько і ἀρχή — початок, влада) —
останній період первіснообщинного ладу, наступний за матріархатом;
форма родової організації первіснообщинного ладу, що
характеризується провідною роллю чоловіка в суспільному
виробництві (полювання, рибальство, скотарство та інші важливі для
існування колективу роботи) і соціального життя родової общини
(управління її справами, регулювання відносин її членів, відправлення
релігійних обрядів). Патріархату властиві патрілокальність (прихід
жінок у сім'ї родових общин) і патрілінійність (батьківський рахунок
спорідненості). Сучасна наука розрізняє ранній патріархат,
заснований на парній сім'ї, і пізній патріархат, в якому здійснився
перехід від парної сім'ї до моногамії.
У період патріархату первісне суспільство вступило у період розкладу:
зміцнювалась патріархальна сім'я, поглиблювалася майнова
нерівність общинників, з'являлись багаті і бідні, виникала приватна
власність, а з нею почали зароджуватися класи. У деяких країнах вже
в період енеоліту виникають найдавніші рабовласницькі держави, але
на більшості території зберігався ще первіснообщинний лад.
Влада і соціальні норми у первісному
суспільстві[ред. | ред. код]
Для цього періоду існування людства характерна
відсутність політичної влади та державних інститутів. Соціальні норми
в цей період носять характер звичаїв, традицій, обрядів і табу. Члени
первісного суспільства були рівні, вони не ділилися на керуючих та
керованих, тому політична влада була відсутня. Однак владні
інститути все-таки існували: члени первісного суспільства
підпорядковувалися старійшинам, вождям, проте це підпорядкування
було засновано на авторитеті цих людей, підкріпленим можливістю
силового впливу на тих, хто відмовився підкорятися . Життя в
первісному суспільстві (видобуток їжі, шлюбно-сімейні та інші
відносини між людьми) не було хаотичним, воно підпорядковувалося
певним звичаям і традиціям, в яких
закріплювалися ритуали, обряди, табу (заборони вчиняти певні дії) та
інші правила поведінки людей в певних життєвих ситуаціях . Ці норми,
як правило, виконувалися добровільно: за звичкою, в рамках
наслідування іншим членам товариства або в силу їхньої корисності.
Тим не менше, порушення цих норм могло спричинити покарання, аж
до вигнання з общини (яке практично неминуче призводило до смерті
вигнаного) . У науці питання про те, чи можна вважати ці соціальні
норми правом або протоправом, є дискусійним.
Культура первісного
суспільства[ред. | ред. код]
Докладніше: Первісна культура
Походження культури безпосередньо пов'язане з
походженням людства. Протягом тисячоліть відбувався вкрай
повільний, але надзвичайно важливий для подальшої
культурної еволюції процес обмеження
біологічних інстинктів первісної людини, що був пов'язаний із
формуванням норм поведінки, обов'язкових для кожного
члена первісного стада. Поєднання матеріального й духовного
факторів у житті первісного суспільства й стало початком
зародження культури, як синкретичного явища, що невід'ємно
пов'язує людські почуття, волю, інтелект з оточуючим
природним середовищем. Поступово матеріальна культура
первісного суспільства розвивалася й вдосконалювалася
(знаряддя праці: різці, голки, сокира, лук, стріли), але
найбільшого успіху людство досягло у сфері облаштування
соціальних відносин, насамперед, приборканні тваринного
начала в первісному стаді в цілому і в кожному з його членів
зокрема трипільська культура.
ХІХ та початок ХХ століття інколи називають часом
археологічних відкриттів. Саме тоді Г.Шліманн розкопав Трою,
Мікени, Тірінф, А.Еванс виявив залишки палацової держави,
яку назвав мінойською, а також записів (лінійне письмо А і Б).
В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу
увагу привернули до себе роботи В.Хвойки, який з 1893 року
проводив розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, і ці знахідки
були відмінні від знайдених раніше. Незабаром у 1896 році
В.Хвойка проводить розкопи і в селі Трипілля, де виявляє
пам'ятки тієї ж культури, що й знайдена ним у Києві. Звідти, від
назви села, і пішла назва культури — трипільська.
Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як
Е.Штерн (1901–1902 р. — розкопав пам'ятки аналогічного
характеру), В. Б. Антонович і Хв. Вовк. Пізніше, у радянський
час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек,
С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович, В. Круц, Т.
Мовша, М. Шмаглій, О. Цвек та досліджувалась вже
переважно територія Румунії і західної України, де, за думкою
цих учених, ця культура зароджувалась.
У наш час трипільську культуру досліджують такі вчені, як
Н.Бурдо, М. Відейко, О. Корвін-Піотровський, Е. Овчинников,
С. Рижов та Л.Кульчицька.
Існують різні думки щодо походження трипільської культури.
За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення
(предки слов'ян), яке жило на території Середньої
Наддніпрянщини. Чи є така думка абсолютно вірною? Адже
автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була
відкрита лише у 40-50х роках ХХ століття українським
археологом В.Даниленком, і лише тоді стало можливим
говорити про її спорідненість з трипільською. Крім того, за
П.Третьяковим, прослов'яни у IV–III тисячоліттях до н. е.
існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза
В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена
дністровського варіанту буго-дністровської культури були
швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими)
прийшлими племенами, і трипільська культура — не що інше,
як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною. Внесок
до цієї теорії зробив і В.Збенович, який приєднався до думки
своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-
дністровської культури, що також цілком можливо. До того ж
пам'ятки бугодністровської культури відсутні на Буковині та у
Трансильванії, де відкрито найдавніші поселення культурного
комплексу Прекукутень-Трипілля А. А на Південному Бузі
трипільці з'являються лише через 200–400 років після
формування своєї культури..