6)

Німецькі університети не лише навчають студентів і проводять дослідження, але й

співпрацюють з приватними компаніями та промисловістю, розробляючи
технології майбутнього.

Штутгартський університет співпрацює з бізнесом від самого заснування у 1829

році. За словами Ганса-Гервіґа Ґеєра (Dr. Hans-Herwig Geyer), голови відділу
комунікацій Університету Штутгарта, така кооперація була задумана самим
засновником - королем Вільгельмом I у Вюртемберзі для сприяння розвитку
держави у період активної індустріалізації.

Співробітництво університетів з підприємствами є прерогативою не тільки

Штутгартського університету, а практикується по всій Німеччині. Зокрема, дев'ять
найсильніших технологічних університетів країни утворили асоціацію TU9 для
спільного лобіювання вигідних умов співпраці з політикою та бізнесом. До
асоціацію входять університети Аахена, Берліна, Брауншвайга, Дармштадта,
Дрездена, Ганновера, Карлсруе, Мюнхена і Штутгарта. Ця девятка є лідером з
отримання фінансування від зовнішніх організацій у Німеччині.

Така кооперація між академічними установами та промисловістю пояснює,

чому німецькі університети стабільно очолюють рейтинги у категорії технологій
та інновацій: три баварські виші у 2018 увійшли у топ-10 найінновативніших
університетів Європи за версією Reuters. За інформацією ЮНЕСКО, Німеччина
входить до першої десятки країн світу, де бізнес-сектор витрачає найбільше
коштів на дослідження та розвиток.

В середньому у Німеччині, за даними міністерства освіти і науки, більше двох

третин від загального фінансування наукових досліджень походить від
промисловості. За інформацією Федерального статистичного відомства у
Вісбадені, у 2016 році приватні фірми інвестували майже 63 мільярди євро у
дослідження та розробки у Німеччині. Левова частка цих коштів належить
великим німецьким компаніям - Volkswagen, Daimler, Bosch, BMW та Siemens.
Інші значні джерела фінансування дослідницької діяльності - державний сектор,
фундації та ЄС.

Сумно визнавати, але в Україні зовсім не склалася традиція взаємодії бізнесу і

освіти. Уявіть собі: будучи бакалаврами або навіть магістрами, ви 4-6 років вчите
те, що не має відношення до реальності і в результаті стаєте повністю не
адаптованими до реального життя і до реальної роботи.

І справді, звідки з’явитися фахівцям, якщо вони починають знайомитися зі своїми

роботодавцями вже після випуску, зрозумівши що все, що вони знали вже
неактуально?

Виходом з цієї ситуації може бути тільки реформування поточної системи освіти.
З іншого боку – а чому б сучасному бакалавру не замислитися про відкриття
власного бізнесу?
Більшість студентів не мають сім’ю на забезпеченні, яку необхідно годувати. Вони
ще не набрали кредитів в банках. У них є трохи грошей, але їм практично нічого
втрачати, так як вони звикли жити на прожитковий мінімум.

Досвід створення власного бізнесу безцінний. Навіть якщо вам запропонували

перспективне стажування або навіть роботу – добре подумайте про створення
власного бізнесу. Це непроста, але часом дуже захоплююча дорога. Крім того, у
вас завжди буде можливість повернутися на «реальну» роботу.

Наявність власного бізнесу дає можливість отримати нові відчуття і розвинути

безліч навичок, які в іншому випадку просто б не були розкриті. Цілком навіть
ймовірно, ви будете спотикатися об одну або більше з цих ролей.

В Україні не так багато освітніх установ, які могли б стати стартовим

майданчиком для розвитку власного бізнесу. Не кажучи вже про те, що
співробітництво освітніх і бізнес-структур просто відсутнє.

7)

Україна є державою з досить високим попитом на вищу освіту. Так, показник

охоплення вищою освітою в Україні в середньому протягом 2008-2014 рр. досяг
79%, що вище, ніж по групі країн з дуже високим (77%) і високим (36%) рівнем
людського розвитку [20]. Досить значними є також обсяги витрат на освіту в
структурі ВВП, які складають в середньому 5,3-7% від ВВП, що відповідає рівню
країн з дуже високим рівнем людського розвитку. Але якщо за загальними
обсягами інвестицій в освіту до ВВП, в тому числі й у вищу, Україна знаходиться
майже в одних параметрах з розвиненими країнами, то по структурі інвестування –
різко відрізняється. Зокрема, якщо в зарубіжних країнах частка інвестиційних
ресурсів бізнес-структур і роботодавців, яка спрямовується на підготовку
затребуваних спеціалістів для своїх галузей становить 10-30%, то в Україні – в
рамках 1-2%. Як наслідок в сферу вищої освіти України спрямовується в
основному кошти домогосподарств та держави. Склалася ситуація, коли
роботодавці не приймають активної участі в процесах підготовки фахівців, що
негативно позначається на ринок праці та можливостях знайти перше гарантоване
місце роботи для дипломованих спеціалістів.

- державне фінансування – застосовувати для виявлення найбільш

талановитих абітурієнтів, навчання їх за державні кошти за спеціальними
навчальними програмами з використанням мотиваційних систем та подальших
перспектив кар’єрного і творчого зростання, виходячи із потреб держави;
- бізнесове фінансування – застосовувати для підготовки фахівців, які
потрібні для певних галузей, за кошти бізнес-структур і на умовах тісної співпраці
з роботодавцями, що передбачає узгодження програм навчання і практики,
викладання окремих дисциплін конкретними виробничниками, стажування
викладачів і проходження практики студентами, працевлаштування випускників
(доцільність та ефективність такої моделі гарантується потребами бізнесу);
 - самофінансування – передбачає навчання за рахунок власних коштів
(доцільність моделі гарантується навчальним закладом і державою на основі даних
інформаційної бази щодо потреб у фахівцях);
- кредитне фінансування – передбачає отримання кредиту на навчання (від
майбутнього працедавця, від незалежного спонсора, від держави та ін.).
Така модель в Україні на сьогодні можлива лише за умов гарантування державою
фінансової безпеки як кредитодавця, так і кредитоотримувача (доцільність моделі
гарантується кредитодавцем);
- комбіноване фінансування – поєднання наведених моделей, виходячи з
конктеретних умов, що склалися в галузях економки, на ринку праці, в навчальних
закладах.