Чи всі люди повинні здобувати вищу освіту

Згідно із сайтом 100people.org якби світ налічував всього 100 людей, то всього лиш 7 із
них мали б вищу освіту [1], що приблизно становить 525 мільйонів осіб (станом на 2016 рік).
На світовому полі Україна, за інформацією ЮНЕСКО, є однією з найбільш освічених країн, де в
середньому 83% населення вступає до університетів (станом на 2019 рік) [2]. Разом із цією
статистикою постає питання: чи справді всім цим українцям потрібна вища освіта? Чи варто
витрачати щонайменше 4 роки свого життя, щоб отримати необхідні для певної професії
знання? Я твердо переконана, що не завжди, оскільки вища освіта не є стовідсотковим
показником кваліфікованості, не допомагає нам владнати теперішні реалії та не повинна
здобуватись суто «нехай буде».
Почнімо з того, що протягом чималого періоду часу університетський диплом утримував
«монополію» на ринку оцінювання знань. Щоб отримати хорошу роботу, достатньо було
показати його, а якщо там ще була відзнака, то це однозначно виграшний квиток – у вашій
кваліфікації годі було сумніватись. Зараз, натомість, все більше людей розуміють, що диплом і
знання – це не такі вже й пов’язані слова, оскільки посада радше дістанеться людині без
диплому, але зі знаннями, які вона могла здобути на, скажімо, численних курсах. Безумовно, є
професії, де без диплому не обійтись, як-от лікарі чи політики, проте багато инших можна
здобути через не такі офіційні установи й не менш якісно. На мою думку, хорошим спеціалістом
у своїй справі можна стати і без університету, основне – це бажання й наполегливість.
Наступним аргументом є те, що дуже часто університет – це деколи більше про теорію,
ніж про практику. Часто після закінчення університету студенти, потрапивши на роботу за
спеціяльністю, скаржаться, що їхній ВНЗ дав їм надто мало практичних навичок. Особливо
гострою ця проблема є для робочих спеціяльностей – автомеханіків, слюсарів, майстрів по
ремонту і таке инше, на які зараз є великий попит у країні. В основному причиною тут є низьке
матеріяльне забезпечення університетів, у той же час коледжі чи професійні технічні училища
зазвичай більш заточені на цю потребу й тут студенти все ж можуть отримати важливі
практичні заняття. Отже, університети не завжди можуть забезпечити студентів всіма
необхідними навичками й іноді приходиться шукати це все самостійно.
Насамкінець, всі ми, здається, хоча б раз в житті чули фразу: «А як це ти не підеш вчитись
до університету, це ж так престижно!» Колись, гадаю, це так і було, бо за часів юності наших
батьків усі жили за формулою «школа – університет – робота», тому без хорошої освіти про
хорошу роботу й думати не варто було. Тепер же навчатись в університеті – це не така велика
розкіш й все більше людей можуть собі це задоволення дозволити, через що туди йдуть і не
надто вмотивовані студенти, які ставляться до цього «а нехай буде» й просто не хочуть
розчарувати рідних, наприклад. Тому важливо, щоб дійсно спраглі до знань і
самовдосконалення люди потрапляли в університети, у яких диплом буде справедливо
заслуженим документом, а не просто виконаним пунктиком у списку.
Отже, у світі, де вища освіта стає все доступнішою, важливо розглядати цей шлях не як
обов’язковий етап. Хоча університет може бути корисним інструментом для досягнення успіху,
важливо визнати, що він не є єдиним. Таким чином, вища освіта має бути обдуманою
стратегією для тих, хто дійсно відчуває потребу у глибших знаннях та академічному
середовищі. Вирішальним є не лише факт отримання диплому, але й якість здобутих знань та
їхня практична цінність.
 Список використаних джерел
1. 100 People: A World Portrait. URL: https://www.100people.org/through-our-lens-detail/?
subject=Education&section=100people.
2. Market report Ukraine. URL: https://www.educationfair.nl/market-reports/europe/ukraine/.
3.