СЕМІНАР 3.

ЗВУКОВА БУДОВА ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОВИ-ОСНОВИ ТА

ПРАГЕРМАНСЬКОЇ МОВИ

ЗМІСТ:

1. Звукова система:
а) поняття музичного та динамічного наголосу;

Тонічним типом наголосу називається музичний наголос (це синонімічний

термін), тобто такий, де наголошений склад вимовляється з підвищенням тону.

 Основні риси наголосу в індоєвропейській мові:

- вільний (міг падати на будь-який склад);

- тонічний (музичний);

- пізніше - динамічний (силовий, як зараз).

Фразовий наголос був в індоєвропейській мові

переважно тонічним (музичним). Деякі розряди слів рідко зустрі-
чалися під наголосом або й зовсім ніколи не наголошувалися. Вони
звичайно використовувалися як елементи енклітичні (тобто приєдну-
вані до попереднього слова) типу укр. і рос. ж, же; лат. -que, гст. -uh
або проклітичні (що приєднувалися до наступного слова) на зразок
сучасних прийменників.
Наголос у слові індоєвропейської мови був вільним і міг падати
на будь-який склад. Він мав два типи — рівно висхідний або спадний
тон (так званий акут) і змінний висхідний або спадний тон (так званий
циркумфлекс). Акут міг падати і на довгі, і на короткі голосні. У диф-
тонгах він звичайно падав на перший компонент, тоді як другий міг
втрачатися. Циркумфлекс, як правило, падав і на довгі голосні та довгі
дифтонги. Наголос слова міг бути і музичним, і динамічним.; У різні
періоди розвитку індоєвропейської мови міг переважати той або той
тип наголосу.

Система голосних складалася з довгих монофтонгів:

ä, е, і, б, О;
коротких монофтонгів: а, е, і, о, и, з; довгих і коротких дифтонгів:
аі, еі, ої, au, eu, ou, äi, ei, öi, äu, eu, öu; складотворних носових
і плавних: m, n, (n, g), r, |. Індоєвропейські e, o, a, e, 5, ä звичайно
розглядаються як основні. Вони зустрічаються головним чином у на-
голошених складах.
Голосні і, u, І, 0 зустрічалися спершу тільки в
ненаголошених складах і, на думку багатьох вчених, розвинулися з
редукованих дифтонгів. У цих же позиціях ненаголошені довгі голосні
редукувалися в нечіткий голосний э, який дістав назву «шва» (також
«індоєвропейське шва» або «первинне шва»); короткі голосні звичайно
зникали, але іноді теж редукувалися, утворюючи нечіткий голосний,
близький до короткого. £, який називають «вторинним індоєвропей--
ським шва» і позначають знаком ь
Індоєвропейські дифтонги утворюються з основних голосних
а, е,
о, а, е, о, а також редукованого э у поєднанні з півголосним і або и:
еі, еи, оі, ои, аі, аи, зі, эи, еі, би та ін. Д уж е поширеними були
також дифтонги, другим компонентом яких був плавний або носовий
сонант, наприклад: el, er, em, en, ol, or, om, on, al, ar, am, an,
el, эг, am, an, el, er, em, en та ін.
Довгі дифтонги вживалися
порівняно рідко.
Вони, напевно, були тільки емфатичними варіантами
відповідних коротких дифтонгів або ж були типовими. для окремих
діалектів індоєвропейської мови. Складотворні плавні і носові часто-
тою вживання у корені набагато переважали всі інші приголосні, взяті
разом 2. Іноді їх вважають редукованими дифтонгами. Пізніше, пе-
реходячи в окремі індоєвропейські мови, вони здебільшого втрачали
свої складотворчі властивості, передаючи їх голосному, який з 'яв-
лявся перед ними (наприклад, г переходило в германських мовах в
ur: і. є. *bhrtis носіння > д . в. н. giburt народження; J, n, m перехо-
дили в герм, ul, un, um).
Ще в 1879 р. Ф. де Сосюр висловив думку, що окремі індоєвропей-
ські голосні виникли внаслідок
злиття попередніх фонетичних елемен-
тів більш давнього походження. Наприклад, довгі Є, а, б являли собою
продукт сполучення голосного е з одним з двох так званих сонантних
коефіцієнтів.
Незабаром Г. Мелер довів, що
в ролі цих коефіцієнтів виступали лари'нгальні (гортанні) приголосні, що потім зникли.
У зв'язку з цим уся ця теорія одержала назву ларингальної. Її прибіч-
ни к и ' вважають, що якісні відмінності індоєвропейських коротких
ГОЛОСНИХ Є, О, а ПОЯСНЮЮТЬСЯ ЗЛИТТЯМ первинного ЄДИНОГО
ГОЛОСНОГО'
е З одним із кількох (найчастіше трьох) ларингальних приголосних
(їх позначають символами э*, э2 або э3), а саме: э хе > е, о2е > а,
о?е > о. Д еякі автори , припускають, що в мові-основі було значно
більше ларингальних приголосних (дехто доводить їх кількість до
десяти), інші ж, навпаки, зводять їх до двох і навіть до одного.
О. С. Мельничук вважає, що
що в спільноіндоєвропейській мові існу-
вало три ларингальні приголосні: %, h і так званий твердий приступ
р], але вони брали участь в утворенні тільки довгих голосних і корот-
кого а. Решта індоєвропейських голосних формувалися інакше. На
первісному етапі розвитку звукова будова мови-основи складалася
тільки з приголосних — шумних і сонорних. У вимові вони супро-
воджувалися якісно невизначеним голосним призвуком, який ще не
мав самостійної фонологічної функції. Приголосний утворював разом
з цим призвуком своєрідний склад — Ш дМ офонему,\при цьому кон-
кретне звучання призвуку мало різні відтінки залеж но'від якості того
приголосного, з яким був пов'язаний цей призвук. При сонанті і він
звучав як якийсь закритий голосний переднього ряду, близький до
сучасного і, якщо ж він супроводжував сонант и, то його звучання на-
гадувало закритий голосний заднього ряду, близький до и. В інших
позиціях, залежно від конкретних умов, він звучав як щось середнє
між а, е, о.

Спільноіндоєвропейські риси германських мов.

Фонетичні особливості германських мов

1. Тонічним типом наголосу називається музичний наголос (це синонімічний термін),

тобто такий, де наголошений склад вимовляється з підвищенням тону.

2. Основні риси наголосу в індоєвропейській мові:

- вільний (міг падати на будь-який склад);

- тонічний (музичний);

- пізніше - динамічний (силовий, як зараз).

3. Фраза "Висота тону виконувала смислорозрізнювальну функцію" означає, що в

різних словах усі звуки могли бути однаковими, але тон (тобто нота) їх вимови була
різною, тому два слова відрізнялися один від одного тільки нотами вимови.

4. Тонічний наголос зберігся в таких сучасних германських мовах, як шведська та

норвезька.

5. Система голосних індоєвропейської мови:

П'ять коротких голосних: u, o, a, e, i.

П'ять довгих голосних: u:, o:, a:, e:, i:.

6. "Шва примум" (перше шва) - це редукований звук [ə], на який перетворювалися

ненаголошені довгі голосні.

7. Дифтонг, тобто двоголосний - складний голосний звук, що складається з двох

елементів, які утворюють один склад, наприклад, au, ai, ie. Зараз існують в англійській,
німецькій, французькій, іспанській та багатьох інших мовах.

8. Монофтонг - простий голосний звук, наприклад, усі голосні української мови є

монофтонгами.

9. Питання існування дифтонгів в індоєвропейській мові залишається відкритим.

Сполучення основних довгих і коротких голосних із сонорними традиційно
розглядаються як дифтонги (ei, ai, oi тощо), які з легкістю перетворювалися на довгі
голосні. Зараз набуває популярності думка, що дифтонги в індоєвропейській мові були
відсутні.

10. Нестійкими в індоєвропейській мові були довгі дифтонги.

11. В індоєвропейській мові був лише 1 щілинний звук [s].

12. Зімкнені в індоєвропейській мові:

глухі: [p], [t], [k], [kw];

дзвінкі прості: [b], [d], [g], [qw]

дзвінкі придихові: [bh], [dh], [gh], [gwh] (відмінність полягала в наявності придихових

дзвінких зімкнених).

13. Сонорні в індоєвропейській мові [j], [w], [m], [n], [r] виконували подвійну

функцію: у сполученні з голосними вони виступали як приголосні, а якщо голосний у
складі випадав, то ставали складотворними звуками, тобто замість голосних
допомагали утворювати склад (наприклад, у хорватському прізвищі футболіста Срна
звук [р] утворює склад).

14. Короткий голосний [а] індоєвропейської мови перейшов у спільно-германську мову

без змін.

15. Основотворчий суфікс -умовний "суфікс" праіндоєвропейської мови, який

з'єднував корінь слова з формотворчим суфіксом, наприклад, у латинському
слові lupus (вовк) основотворчим є суфікс u/o: lup + u/o + s, тобто це так звана основа
на -о.

16. Індоєвропейське ŏ (о коротке) в спільно-германській мові перейшло у фонему [a],

наприклад, могти, можна (укр. - негерманська мова) - may (англ., германська мова).

17. Спільно-германська фонема ă (а коротке) веде походження від індоєвропейських ă,

ŏ, ə.

Наприклад:

at (готськ. біля)- at (англ.): ă > ă;

hortos (грецьке сад), hortus (латинське сад) - garden (англ.), der Garten (нім.): ŏ>ă.;

pater (лат. батько) - fadar (давньоанглійське батько): ə> ă.

18. У спільно-германську мову перейшли без змін такі довгі голосні індоєвропейської
мови: [o:], [i:], [u:].

20. У спільно-германській мові зазнали змін такі довгі голосні індоєвропейської мови:

a: > o:mater (лат. мати) - modor (давньоангл.), mother (англ.);

e: > æ:semen (лат. cім'я, насіння) - der Samen (нім.).

21. Граматична категорія - загальне родове поняття, яке об'єднує ряд співвідносних

граматичних значень і виражене в певній системі співвідносних граматичних форм
(наприклад, категорія роду, числа, відмінку, часу, способу тощо).
22. Флективноюназивається мова, у якій граматичні значення передаються за
допомогою флексій (закінчень). Напр.: українська, російська, німецька тощо.

23. Більш давнім був поділ на основи, а не на роди. Це доводиться тим, що до одного
типу основи належали слова різних родів - чоловічого, жіночого та/або середнього:
якби все відбувалося навпаки, то рід був би класовою ознакою, тобто до конкретного
роду належали б тільки конкретні основи.

24. Основні типи дієслівних основ в індоєвропейській мові: основи

презенсу(тривалості дії) та аористу(нетривалості дії).

25. Типи відмінювання імен в індоєвропейській та спільно-германській мовах:

Залежно від відмінкових закінчень, в індоєвропейській мові було 3 типи відміни:

а) відміна іменника та прикметника;

б) відміна займенникового типу (система закінчень вказівних, питальних займенників,

особових займенників 3-ої особи, частково прикметників);

в) відміна особових займенників 1 та 2-ої особи, а також зворотного займенника.

В іменній відміні розрізнялися тематичні основина -е-/ -о- та атематичні основи (на

шумні приголосні чи довге а).

У спільногерманській мові залишаються всі типи відміни, проте розвивається категорія

означеності-неозначеності (слабка та сильна відміна), тобто змінюється перша позиція:

1) іменна (сильна та слабка) відміна іменників і слабка (іменна) відміна прикметників.

У германських мовах протиставлення тематичних та атематичних основ поступово

зникає та замінюється розподілом на основи, що закінчуються на голосні та приголосні.

Уважається, що в спільноєвропейській мові було 8 відмінків: називний, родовий,

давальний, знахідний, відкладний, місцевий, інструментальний, кличний.
Давньогерманські мови успадкували 4 відмінки: називний, родовий, давальний,
знахідний (а також інструментальний і кличний в окремих мовах).

Більшість флексій перейшли до спільногерманської мови із спільноєвропейської.

26. У спільногерманській мові вільний наголос змінився на фіксований на першому

чи кореневому складі, а тонічний - на динамічний, як зараз.

27. У префіксованих германських словах наголс був у дієсловах кореневим, а в іменах -

початковим.

28. Префікси в давньогерманських мовах мали різну форму залежно від частини мови:
іменні утворення мали префікси anda-, faura- , а дієслівні - and-, faur-.
29. Закріплення в давньогерманських мовах наголосу на початковому складі вело до
поступової редукції ненаголошених голосних та втрати останніх ненаголошених
складів.

30. Доля індоєвропейського ē (е довгого)у давньогерманських мовах:

e: > æ:> e:(готська мова);

e: > æ: > a:(північні і західні германські мови).

31. Спільногерманське заломлення індоєвропейських голосних (Brechung) -

асимілятивне явище в корені слова під впливом наступних голосних у суфіксі чи
флексії, що стосується перш за все таких змін:

е > i (medium (лат., середина) - middle (англ.), Mitte (нім.);

u > o (sunus (санскрит), син (укр.), сын (рос.) - son (англ., швед.), Sohn (нім.).

32. Основна особливість германських голоснихпорівняно з індоєвропейськими

голосними - це посилення протиставлення між короткими та довгими голосними.

33. Спільногерманська система голосних була аналогічною індоєвропейській:

П'ять коротких голосних: u, o, a, e, i.

П'ять довгих голосних: u:, o:, a:, e:, i:.

Зміни голосних були незалежними(не залежали від позиції звуку у слові)

або залежними чи асимілятивними, тобто мутаціями (залежали від позиції звуку у
слові).

Незалежні зміни: o > a, a: > o: (див. відповіді 16, 20),

Залежні зміни: е > i, u > o (див. відповідь 31).

Існує версія про наявність дифтонгів ei, ai, eu, au, iu в спільногерманській мові.

34. Перший пересув приголосних (закон Якоба Грімма, 1822 р.)відбувався

приблизно з 3 ст. до н.е. до 5 ст. н.е.

Акт 1 (глухі вибухові (проривні) стали глухими щілинними)

p>f

t>Ө

k > x, h

(kw > hw)

Акт 2 (дзвінкі вибухові (проривні) стали глухими)

b>p

d>t

g>k

(gw > kw)

Aкт 3.

bh > b (дзвінкі придихові вибухові (проривні) стали просто дзвінкими вибуховими)

dh > d

gh > g

(ghw > gw) !!! Приклади закону давалися на лекції.

Другий пересув пізніше мав місце тільки в німецькій мові, а третій - у датській.

35. Гіпотези щодо причин першого пересуву приголосних у германських мовах:

1) етнопсихологічна теорія (Я. Грімм, К. Мюлленгоф): причина у войовничому

характері германських племен - "дух народу" вимагав перетворення саме "чоловічих"
(приголосних) звуків.

2) фізіологічно-географічна теорія (Г. Мейєр, Ю. Покорний та ін.): причина в

похолоданні клімату та необхідності жити в гірських районах, де важко вимовляти
дзвінкі вибухові чи придихові звуки.

3) фонетично-етнологічна теорія, або дія субстрату (А. Мейє та ін.): якійсь народ
(можливо, кельти, фіни чи етруски) був завойований германцями, та його мова стала
субстратом розвитку германської мови; ці народи мали різні типи артикуляції
проривних: завойований народ - із відкритою голосовою щілиною (як, наприклад, зараз
у германських мовах), а завойовники - із закритою голосовою щілиною (як, наприклад,
у слов'янських мовах та праіндоєвропейській мові), згодом завойовники перейняли
вимову звуків із відкритою голосовою щілиною, але це змінило деякі їхні звуки.

4) фонетична теорія (Р. Бур): причина - не в зовнішніх факторах, а в самій системі

германських мов, бо перехід від тонічного наголосу до динамічного спричинив
відкриття голосової щілини при вимові проривних (для динамічного наголосу потрібна
сила видиху, тобто відкриття голосової щілини).

36. Закон Карла Вернера (1877 р.)доповнюєакт 1 закону Грімма. Якщо склад

передглухими вибуховими (проривними) був наголошеним, то, за законом Грімма:

p>f

t>Ө

k > x, h
(kw > hw).

Але якщо складпередглухими вибуховими (проривними) був ненаголошеним (тобто

якійсь наступний після проривного склад був під наголосом), то всі щілинні спіранти (f,
Ө, x/h, hw, а також s) ставали дзвінкими щілинними (v,ð, γ, γw, z) або дзвінкими
проривними (b, d, g):

p > f > v, b

t > Ө > ð, d

k > x, h > g

(kw > hw > gw)

s>z

37. Другий (верхньонімецький) пересув приголосних закінчився приблизно в 8 ст.

н.е.

Акт 1 (відбувався в середині чи в кінці слова після голосних):

p > ph > pf > ff, f

t > th > tz > zz, z

k > kh > hh, h.

Акт 2 (відбувався в середині слова після приголосних чи на початку слова, тобто

зафіксованим став проміжний варіант акту 1):

p > ph > pf

t > th > tz

k > kh.

Акт 3 (тільки баварські та алеманські діалекти):

b>p

d>t

g > k.

38. Умлаут - регресивна (де наступний звук впливає на попередній) асимілятивна зміна

голосного кореня під впливом наступного голосного суфікса або флексії (тобто цей
голосний кореня починав вимовлятися схоже на наступний голосний).

Типи умлауту:
умлаут на i, і-умлаут, чи палатальна мутація (пом'якшена, бо звук і завжди робить
попередній приголосний м'яким), - найбільш поширений, відбувався в
давньоанглійській та скандинавській мовах ще в дописемний період, а в німецькій -
тільки з 8 ст. н.е.;

умлаут на u чи o/a, u-умлаут - задній умлаут, відбувався тільки в давньоанглійській

мові у 8 ст. н.е.

Таблиця голосних давньоанглійської мови

  передньоязикові центральні задньоязикові

закриті i:y: i y io:   u: u
напівзакриті e: eo: ea: e → eo   o: o
відкриті æ ← ε∂   æ:   → a ← a:   ‫ כ‬ 

Пояснення:

Якщо в наступному складі стояв i, то голосний у попередньому складі пересувався за

місцем утворення та підйомом (закритістю-відкритістю) ближче до і, тобто ставав
більш закритим чи передньоязиковим.

Англійська мова:

æ, а, ‫ > כ‬e (sale, але sell - продаж, але продавати)

a:>æ: (one [wan], але any - один, але будь-який, один з інших)

o > e (long, але length; older, але elder - довгий, але довжина; старший за віком,

але старший за віком у родині)

o: > e: (goose, foot, tooth, but geese, feet, teeth - гусак, ступня, зуб, але гуси, ступні, зуби)

u > y (full, але fill - повний, але заповнювати)

u: > y: (mūs (давньоагл.) > my:s (після умлауту) > mouse, але mice - миша,  але миші)

Німецька мова:

a>e

a:>æ:

o>ö

o: > œ

u > ű (завдяки умлауту виникають нові голосні).

39. Аблаут - якісне (звук мінявся на інший) та кількісне (довгий звук мінявся на

короткий чи навпаки) чергування голосних, зараз спостерігається, наприклад, у
неправильних дієсловах.
Індоєвропейські чергування Германські чергування
e/i - a - æ: - o: sing - sang - song (співати,
співав, пісня - англ.) singen - sang -
е - о - е: - о: (везу - возити - укр.)   ei - oi -
Song (співати, співав, пісня - нім.) i: - ai - i -
i - i: (бейся - бой - бить - русск.)   eu - ou
i: rise - raise - risen (підніматися, піднявся,
- u - u: *newos (праіндоєвроп.) -
той, що піднявся, - англ.) eu/iu - au - u -
nuevo (іспан.) - nouvelles (франц.)
u: house - husband (будинок, чоловік -
- nouvo (італ.) - новий
англ.) Biegung - Bogen - Bögen  (гнути, лук,
луки - нім.)

40. Ротацизм- перехід s > z > r(у скандинавських і західногерманських мовах).

Наприклад: was - were (був - були (англ.)

41. Гемінація (подовження) приголосних - подовження приголосних

західногерманських мов (крім r) після короткого голосного перед сонантами j, w, l, r, n,
m; наслідками є, наприклад, слова bitte (будь ласка - нім.), bitter (гіркий -
англ.), tell (розповідати - англ.), little (маленький - англ.).

2. Система голосних у прагерманській мові і її кореляти в індоєвропейській мові-

основі:
а) якісне і кількісне чергування голосних;
Якісний аблаут являє собою чергування різних голосних і стосується в
основному голосних е і о (довгих і коротких), наприклад:
грец. légo "говорю" - logos "слово",
лат. tegō "покриваю" - toga "одяг",
СР в російській - бреду - брід, беру - собор.
При кількісному аблауті чергуються різні по довготі голосні однієї якості .
Залежно від довготи голосного виділяються три ступені аблаута : нормальна (повна)
щабель , щабель подовження і нульова ступінь ( щабель редукції ) .
Нормальна щабель представлена голосними ĕ і ŏ , від яких щаблем подовження
були ē і ō :
лат. sedeō " сиджу " - sēdi "сів " .
Нульова щабель , або ступінь редукції - це " нуль " гласного , тобто його
випадання , або редукований голосний .
У деяких рядах чергуваннях брав участь і якісний , і кількісний аблаут .
Виникнення чергувань по аблауту пояснюють впливом різного pода наголосів : в
кількісному вбачають вплив динамічного наголосу ( в ненаголошених складах -
нульова щабель , в ударних - нормальна або щабель подовження ) . Якісний аблаут
пов'язують з музичним наголосом.
Чергування по аблауту в германських мовах являють собою подальший розвиток
індоєвропейських чергувань індоєвропейських якісному чергуванню ĕ - ŏ відповідає
німецьке чергування ĕ - ă :
двн . stelan " красти " - stal " вкрав " .
Іншим типом якісного чергування було ē - ō , представлене , наприклад , в
готській мові поруч дієслів VII класу :
гот . lētan " залишати " - lailot "залишив" .
З кількісних чергувань найпоширенішим було ĕ , ă - нуль :
гот . qiman " приходити " - qums " прибуття " .
 Індоєвропейське кількісне чергування ŏ - ō внаслідок переходу и.-е. ŏ > герм. ă в
германських мовах стає чергуванням ă - ō ( якісно - кількісними ) . Це характерна
особливість готських сильних дієслів VI класу :
гот . graban "копати " - од. ч. бавовняні,. вр . - Grōf - мн. ч. бавовняні,. вр . -
Grōbum , прич . II grabans .
Індоєвропейське кількісне чергування ĕ - ē представлено таким же німецьким .
Найбільш поширеною формулою чергування в германських мовах була формула ĕ - ă -
нуль :
двн . beran " народжувати " , barn - "дитя " , giburt "народження " .
В якості внутрішньої флексії аблаут функціонував в дргерманскіх мовах і в
словоизменении , і в словотворенні , але найбільш широке і систематичне використання
він отримав в словоизменении . Особливий інтерес представляють ряди чергувань по
аблауту в відмінюванні сильного дієслова. Крім того , чергування по аблауту мало
місце в окремих суффиксах , наприклад , -ing/-ung : Merowingi / Nibelungi .
Припускають , що колись аблаут мав місце і в закінченнях , але внаслідок редукції
ненаголошених складів не зберігся.
У словотворенні спостерігаються ті ж ряди чергувань по аблауту , що в сильних
дієсловах , наприклад :
гот . drigkan " пити " - dragk " питво "
двн . springan " стрибати " - sprung " стрибок "

б) поняття аблауту; його типи в германських мовах.

Аблаут – незалежне чергування голосних у корені слова.

Аблаут є одним з найдавніших фонологічних явищ індоєвропейських мов.
Походження аблаута до кінця не з'ясоване. Для якісного аблауту (e / / o)
вирішальним вважають вплив фонетичного оточення. Нульовий ступінь пояснюють
зміщенням наголосу з кореня. Подовжений ступінь пояснюють символічним
подовженням з експресивною метою або замінним подовженням після випадання
складів. За іншою теорією подовжений ступінь (довгий голосний + короткий
приголосний) виник за аналогією до чергування «короткий голосний + довгий
приголосний».
Германський аблаут є внутрішньою флексією з реляційним і дериваційним
значенням (пор. schneiden - schnitt ).
Розрізняються 2 види аблаута:
· якісний, що відбувається в коренях слів та афіксах;
· кількісний; такі форми розрізняються за тривалістю голосного. Кількісний
аблаут має три ступені можливих змін голосних:
· нормальний ступінь (е- ступінь)
· продовжений ступінь( о – ступінь)
· нульовий ступінь.
Тож у поєднанні з якісним можливі п'ять ступенів чергування (e / / o / / нуль / /
ē / / ō).
Якісний аблаут являє собою чергування різних голосних і стосується в
основному голосних е і о (довгих і коротких), наприклад:
грец. légo "говорю" - logos "слово",
лат. tegō "покриваю" - toga "одяг",
СР в російській - бреду - брід, беру - собор.
 При кількісному аблауті чергуються різні по довготі голосні однієї якості .
Залежно від довготи голосного виділяються три ступені аблаута : нормальна (повна)
щабель , щабель подовження і нульова ступінь ( щабель редукції ) .
Нормальна щабель представлена голосними ĕ і ŏ , від яких щаблем подовження
були ē і ō :
лат. sedeō " сиджу " - sēdi "сів " .
Нульова щабель , або ступінь редукції - це " нуль " гласного , тобто його
випадання , або редукований голосний .
У деяких рядах чергуваннях брав участь і якісний , і кількісний аблаут .
Виникнення чергувань по аблауту пояснюють впливом різного pода наголосів : в
кількісному вбачають вплив динамічного наголосу ( в ненаголошених складах -
нульова щабель , в ударних - нормальна або щабель подовження ) . Якісний аблаут
пов'язують з музичним наголосом.
Чергування по аблауту в германських мовах являють собою подальший розвиток
індоєвропейських чергувань індоєвропейських якісному чергуванню ĕ - ŏ відповідає
німецьке чергування ĕ - ă :
двн . stelan " красти " - stal " вкрав " .
Іншим типом якісного чергування було ē - ō , представлене , наприклад , в
готській мові поруч дієслів VII класу :
гот . lētan " залишати " - lailot "залишив" .
З кількісних чергувань найпоширенішим було ĕ , ă - нуль :
гот . qiman " приходити " - qums " прибуття " .
Індоєвропейське кількісне чергування ŏ - ō внаслідок переходу и.-е. ŏ > герм. ă в
германських мовах стає чергуванням ă - ō ( якісно - кількісними ) . Це характерна
особливість готських сильних дієслів VI класу :
гот . graban "копати " - од. ч. бавовняні,. вр . - Grōf - мн. ч. бавовняні,. вр . -
Grōbum , прич . II grabans .
Індоєвропейське кількісне чергування ĕ - ē представлено таким же німецьким .
Найбільш поширеною формулою чергування в германських мовах була формула ĕ - ă -
нуль :
двн . beran " народжувати " , barn - "дитя " , giburt "народження " .
В якості внутрішньої флексії аблаут функціонував в дргерманскіх мовах і в
словоизменении , і в словотворенні , але найбільш широке і систематичне використання
він отримав в словоизменении . Особливий інтерес представляють ряди чергувань по
аблауту в відмінюванні сильного дієслова. Крім того , чергування по аблауту мало
місце в окремих суффиксах , наприклад , -ing/-ung : Merowingi / Nibelungi .
Припускають , що колись аблаут мав місце і в закінченнях , але внаслідок редукції
ненаголошених складів не зберігся.
У словотворенні спостерігаються ті ж ряди чергувань по аблауту , що в сильних
дієсловах , наприклад :
гот . drigkan " пити " - dragk " питво "
двн . springan " стрибати " - sprung " стрибок "

в) комбінаторні зміни голосних;

г) монофтонгізація та дифтонгізація;
д) умлаут;

УМЛАУТ
 Умлаут (нiм. Umlaut, англ. mutation) - це такий випадок регресивної асимiляцiї,
коли голосний кореня змiнюється пiд впливом наступного голосного, наближаючись до
його артикуляцiї.
Найпоширенiшим типом у германських мовах був умлаут на “i”, або “j”.
Наслiдком такої асимiляцiї було перетворення ā >ē, a>e; ō>лабіолізоване ē (c>ø),
o>лабіолізоване е (æ, ø); ū>d, u>y.
Це явище почало розвиватися в V-VI ст. (в мовi готьскоi бiблii (IV ст.) його ще
немає).
У давньоанглiйскій мовi умлаут на i/j вiдбувався ще в дописемний перiод, але
вже на територiї Британських островiв. Ще в той час сам голосний “i” пiсля довгого
складу зник, а в позицiї пiсля короткого складу редукувався в “е”. Вiдпадало всюду
також “j”. Пор.:
 
гот. да.  
harjis - here “вiйско”
dails - dæl “частина”
sandjan - sendan “посилати”
dōmjan - dcman “судити”

є) фонетичні процеси в кінці слів;

3. Інвентар приголосних.
4. Пересуви приголосних:
а) закон Грімма;

Ґрі́ммів зако́н (також «зако́н Ра́ска — Ґрі́мма», «пе́рший пересу́в

при́голосних», «Ра́скове пра́вило») — фонетичний закон у прагерманській мові, що
полягав у зміні прагерманських змичних приголосних. Явище пересуву 1814[1],
можливо, 1818[2] року відкрив Расмус Раск, а 1822 року Я. Ґрімм, виправивши
Расмусові помилки, у книзі «Німецька граматика» (нім. Deutsche Grammatik)[3] довів
систему переходу до досконалості[2], додавши нових змін[4]. Перший пересув
приголосних відбувся між V і ІІ століттям до н.е. і зачепив усі приголосні, окрім
лише [s].

Праіндоєвропейська мова Прагерманська

Ґрім
мів
зако
Губ Зуб Веля Лабіовел н Губ Зуб Веля Лабіовел
ні ні рні ярні ні ні рні ярні

Глухі → Глухі
прори p t k kʷ f þ x (h) xʷ (hʷ) фрикат
вні ивні

Дзвінк b d g gʷ p t k kʷ Глухі
і
прорив
прори
ні
вні

Дзвінкі
Дзвінк
фрикат
і β ð
bʰ dʰ gʰ gʷʰ ɣ [g] ɣʷ [gʷ] ивні
приди [b] [d]
(прорив
хові
ні)

Суть
Суть пересуву змичних можна представити так:

 індоєвропейським дзвінким змичним придиховим відповідають германські дзвінкі

фрикативні:
o пра-і.є. *bʰ > прагерм. *β > *b;
o пра-і.є. *dʰ > прагерм. *ð > *d;
o пра-і.є. *gʰ > прагерм. *ɣ > *g;
o пра-і.є. *gʰʷ > прагерм. *ɣʷ > *gʷ.
 індоєвропейським дзвінким змичним відповідають германські глухі змичні:
o пра-і.є. *b > прагерм. *p;
o пра-і.є. *d > прагерм. *t;
o пра-і.є. *g > прагерм. *k;
o пра-і.є. *gʷ > прагерм. *kʷ.
 індоєвропейським глухим змичним відповідають германські глухі фрикативні:
o пра-і.є. *p > прагерм. *f;
o пра-і.є. *t > прагерм. *þ;
o пра-і.є. *k > прагерм. *h;
o пра-і.є. *kʷ > прагерм. *hʷ.
Приклади звукових змін
Нижче наведено приклади Ґріммового закону на початку слів

 пра-і.є. *bʰ > прагерм. *β > *b:
o пра-і.є. *bʰrāter «брат» > лат. frāter, але англ. brother;
o пра-і.є. bʰibʰru- «бобер» > лат. fiber, але англ. beaver;
o пра-і.є. *bʰlē «дути» > лат. flāre, але англ. blow;
o пра-і.є. *bʰreg- «ламати» > лат. fra(n)go, але англ. break;
o пра-і.є. *bʰudʰ- «низ» > лат. fundus, але англ. bоttom;
o пра-і.є. *bʰāgo- «бук» > лат. fāgus, але англ. beеch;
o пра-і.є. *bʰag- «смажити, пекти» > грец. phōgein, але англ. bake.
 пра-і.є. *dʰ > прагерм. *ð > *d:
o пра-і.є. dʰeigʰ «тісто, ліпити» > лат. fi(n)gere, але англ. dough;
o пра-і.є. dʰwer- «двері» > лат. foris, але англ. door;
o пра-і.є. dʰē- «робити, виконувати» > грец. thē-, але англ. do;
 o пра-і.є. dʰugʰətēr «дочка» > грец. thugatēr, але англ. daughter.
 пра-і.є. *gʰ > прагерм. *ɣ > *g:
o пра-і.є. gʰordʰo- «двір» > лат. hortus, але давн-англ. geard;

б) закон Вернера;
Закон Вернера
Verner's law, stated by Karl Verner in 1875, describes a historical sound change in the
Proto-Germanic language whereby voiceless fricatives *f, *þ, *s, *h, *hw, when
immediately following an unstressed syllable in the same word, underwent voicing and
became respectively the fricatives*b, *d, *z, *g, *gw.
У деяких випадках iндоєвропейським глухим проривним у давнiх германських мовах
вiдповiдав не глухий, а дзвiнкий спiрант, який пiзнiше розвинувся в дзвiнкий
проривний. Це явище пояснив у 1877 р. датський вчений К.Вернер, який прийшов до
висновку, що для розвитку глухих спiрантiв у германських мовах вирiшальне
значення мала позицiя наголосу, який, напевно, ще деякий час i пiсля здiйснення
германського пересуву приголосних не був закрiплений за якимось певним складом у
словi. Спiльногерманськi глухi спiранти f, þ, h, а також s в iнтервокальнiй позицiї i в
кiнцi слова зберiгали свою глухiсть, якщо наголос падав на попереднiй голосний.
Якщо ж попередній голосний не мав на собi наголосу, то спiранти f, þ, h, s ставали
дзвiнкими. Це можна зобразити так:
 
і.є. opá à герм. ofá à oeá à óba
i.є. otá à герм. oþá à oðá à óðа (захiдногерм.óda)
і.є. oká à герм. ohá à ogá à óga
і.є. osá à герм. osá à оzá à óza à óra
 
“о” - будь-який попереднiй голосний, а “а”- наступний.
 
і.є. p II герм. e < f
лат. caput “голова”   гот. haubiþ, двн. houbit
     
і.є. t II герм. ð < þ
скр. pitá, гр. рatēr
  гот. fadar , да. fæder
“батько”
     
і.є. k II герм. g < h
лат. dekás “десяток”   гот. tigjus, да. -tib, двн. -zug
     
герм. z < s (пiзнiше z > r в захiдних i пiвнiчних
і.є. s II
германських мовах )
скр. snusā, гр. nyos
  да. snoru, двн. snura
“невiстка”
 
Як вiдомо, в давнiх iндоєвропейських мовах наголос мог змiнювати своє мiсце у
рiзних граматичних формах того самого слова. Слiди цього виявляються в
 германських мовах у виглядi чергування глухих i дзвiнких спiрантiв ( f:b; þ:d; h:g;
s:z,r) або, як його називають, граматичного чергування за законом Вернера.
Воно свідчить про те, що колись у теперішньому часі і однині минулого часу (I і II
форма) наголос падав на корінь, а в множині минулого часу і Дієприкметнику II - на
суфікс (це - і аблаут, 1,2 форми – нормальний ступінь, 3,4 – нульвий ступінь).
Найстiйкiшим виявилося таке чергування в системi германських сильних дiєслiв:
II кл. “вибирати”
да. cēosan cēas curon coren
двн. kiosan kōs kurum gikoran
дсакс. kiosan kōs kurun gikoran
 
Причини: довгий час не могли пояснити це явище. Лише при вивченні просодичних
систем (тон, сила, тривалість) в останні роки вдалося переконливо висвітлити цю
проблему. У відповідності до цих досліджень, чергування за законом Вернера
пов'язане з особливими просодичними контурами кореневого складу в герм. мовах.
Внаслідок чергування просодем (смислоразлічительних одиниць сили, тона,
тривалості) в кореневих складах виникали слабкі і сильні ступені шумних
приголосних, які при зміні умов, перетворилися згодом з варіантів фонем в
відмінності дзвінких і глухих фонем.

Закон Вернера содержит дополнительную информацию к первому передвижению

согласных и формулируется следующим образом: если перед индоевропейским глухим
смычным стоял безударный гласный, то глухой щелевой, в который он изменялся в
соответствии с первым передвижением согласных, становился звонким щелевым, а
затем развивался в звонкий смычный.

Таким образом, в греческом слове "patēr", перед глухим смычным согласным [t] стоит
безударный корневой гласный. При таких условиях глухой щелевой звук [Þ], который
развился из него в германских языках по первому передвижению согласных, стал
звонким щелевым звуком [ð] и в итоге перешел в звонкий смычный [d].

Озвончение по закону Вернера затронуло следующие согласные:

[Þ] > [ð] > [d] Greek patēr - OE fæder

[h] > [ɣ] > [g] Greek dekās - Goth, tigus

По закону Вернера произошло также озвончение [s] > [z]. В западногерманских и

северогерманских языках осуществляется дальнейший переход [z] > [r], известный как
явление ротацизма:

Goth. hausjan - OE hÿran, Germ. hören

Goth, laisjan - OE lǣrаn, Germ. lehren

Словоизменительная парадигма некоторых частей речи также отражает результаты

закона Вернера, например, такое грамматическое чередование согласных наблюдается
в древнеанглийских глаголах:
wesan – wæs - wæron "быть - был - были"

weorÞan - wearÞ - wurdon - worden "становиться - стал - стали превращенный"

Пары согласных, вовлеченных в процесс озвончения по закону Вернера:

[ f] / [b] , [Þ ] / [d], [s] / [r].