СПІЛЬНОІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ

РИСИ ГЕРМАНСЬКИХ МОВ

Лекція 5
Германські мови
виникли як результат
самостійного розвитку
однієї з діалектних
груп індоєвропейської
мови-основи.
У фонологічній
системі, граматичному
ладі і лексиці
германських мов багато
рис, успадкованих від
спільно-
індоєвропейського
мовного періоду.
 Наголос та система фонем
◦ Наголос у спільноіндоєвропейському періоді відрізнявся двома
особливостями. Перша особливість полягала в тому, що він
характеризувався підвищенням голосу (тону) на одному зі складів. Такий
наголос називається тонічним чи музичним. Друга особливість
індоєвропейського наголосу полягала в тому, що він був вільним, тобто міг
падати на будь-який склад.
◦ У спільногерманській вільний наголос перемінився наголосом, фіксованим
на початковому (кореневому) складі. Тонічний наголос поступився місцем
динамічному. У даний час тонічний наголос спостерігається у шведській і
норвезькій мовах, а також у деяких датських діалектах.
Голосні
◦ Для пізнього спільноіндоєвропейського періоду може бути відновлена система голосних фонем,
що складається з п'яти коротких і п'яти довгих: a, o, u, i, e. Ці два ряди голосних можуть бути
представлені у виді наступної схеми, що передає їхні ознаки:
◦ Крім наведених голосних, був також короткий голосний [ᶕ], що
зустрічався в ненаголошених складах і був позв'язаний з чергуванням за
аблаутом. Цей голосний відомий під назвою «шва прімум» і зустрічається
у санскриті як і, а в інших індоєвропейських мовах як а.

◦ Основними короткими голосними фонемами були ă, ě, ŭ, ĭ. Чистими

довгими голосними були ā, ī, ū, ō.
◦ У спільногерманській зберігається поділ на короткі і довгі голосні, але в
їхній системі відбулися значні зміни.
◦ Найбільш значні зміни відбуваються в системі коротких голосних. З
індоєвропейських фонем зміни не торкнулися тільки ă.
◦ Голосні ě, ŭ, ĭ або зберігалися, або змінювалися відповідно до
германських комбінаторних явищ. Шва прімум в одних випадках зникає,
а в інших - відображається як ă.
◦ Спільногерманська успадкувала незмінними ІЄ довгі голосні.
◦ Сполучення основних коротких і довгих голосних із сонорними в ІЄ
розглядаються в роботах по порівняльному мовознавству як дифтонги. У
пізніших дослідженнях з порівняльної фонології висловлюється інша
думка, а саме, що є підстави розглядати дифтонги як біфонемні
сполучення.
 Приголосні
◦ За способом артикуляції індоєвропейські приголосні фонеми поділялися на сонорні,
щілинні і проривні.
◦ Щілинні були представлені одним свистячими s, що перейшов у спільногерманську.
◦ Сонорні j, w, m, n, r, 1 в індоєвропейській виконували подвійну функцію: у сполученні з
голосними вони виступали як приголосні, а при відсутності (випаданні) голосного в
складі перетворювалися в складотворчі j, w, m, n, r, 1.
◦ У системі індоєвропейських приголосних виділяються в найпростішому варіанті її
реконструкції наступні ряди проривних: глухі р, t, k, kw і дзвінкі проривні, котрі
підрозділяються на прості b, d, g, gw і придихові bh, dh, gh, ghw.
◦ З розвитком проривних пов'язані найбільші зміни в системі приголосних германських
мов. Ці зміни, відомі за назвою «першого пересуву приголосних».
Морфологічна структура слова
◦ Багато рис германської морфологічної структури були успадковані від спільноіндоєвропейської
єдності.
◦ Спільноіндоєвропейська була мова флексійної побудови. Іменники і прикметники складалися з 3
морфологічних елементів: корінь+основотворчий суфікс+закінчення.

◦ Наприклад: лат. Dom-u-s (Н.в.одн-основа на u) – дім

◦ Більшість дієслівних форм також характеризувалися триморфемною структурою: коренем, що
позначав дію або стан, основотворчим суфіксом, який в дієсловах часто мав словотворчу або
формотворчу функцію та особовим закінченням.
◦ Наприклад: tepeṑ ( мені тепло)- tepe-sc-ṑ (sc-основотворчий суфікс)
◦ Для спільноіндоєвропейської важливим є поняття тематичних та атематичних основ. Іменні та
дієслівні основи називаються тематичними, якщо вони закінчуються на –е, що чередується з – о,
та атематичні, якщо вони закінчуються на шумний приголосний або сонорний.
 Спільноіндоєвропейські риси в
системі германського імені
◦ У залежності від закінчень відмінку у спільноіндоєвропейській мові було три типи відмін:
◦ 1) відміна іменників та прикметників;
◦ 2) відміна займенників (система закінчень вказівних, питальних, особ.з. 3 особи) ;
◦ 3) відміна особ.з.1 та 2 особи.
◦ Прикметники спершу не мали власної відміни, яка б відрізнялась від іменника.
◦ Іменник мав у спільноіндоєвропейській мові категорії роду, числа та відмінка.
◦ На думку лінгвістів, спочатку існувала відмінність не за родами, а за категоріями живі й неживі.
◦ Для індоєвропейської мови-основи реконструюють 8 відмінків: номінатив, генетив, аблатив, датив,
локатив (місцевий), інструменталіс (орудний), а також вокатив (кличний).
◦ У мові-основі розрізняли 3 числа: однину, множину та двоїну.
◦ У германському ареалі зберігаються 3 відміни, що виділялися на основі характеру
відмінкових показників. Однак, давньогерманська мова вносить суттєві зміни в систему
відмінювання іменників та прикметників.

◦ У давньогерманській мові можна виділити наступні типи відмінювання:

1) Іменна (сильна та слабка) відміна іменників та слабка відміна прикметників
2) Тип відмінювання вказівних займенників (всі займенники, окрім 1 та 2 осіб)
3) Тип відмінювання особових займенників 1 та 2 осіб та зворотні займенники.
◦
 Спільноіндоєвропейські риси в
системі германського дієслова
◦ Спільноіндоєвропейському дієслову притаманні деякі риси, які не збереглись до наших днів та які
відновлювались шляхом внутрішньої і зовнішньої реконструкції.
◦ Спільноіндоєвропейські дієслівні основи виражали дію в певному виді. Основи презенса та аористу
(нетривалості, завершеності) не мали спільної, постійної ознаки. Від цих основ утворювалися форми різних
способів.
◦ Система способу представлена в спільноіндоєвропейській індикативом, імперативом, оптативом (бажаним) та
умовним (кон’юнктивом).
◦ Стан-дійсний та медіальний.
◦ Категорія числа складається з однини, множини та двоїни.
◦ ІЄ система дієслова у спільногерманській зазнає суттєвих змін. Нерегулярні індивідуальні парадигми
уступають місце регулярним утворенням. Утворення слабких дієслів, особливістю яких був суфікс –d,-t у
мин.ч. є спільногерманською інновацією. ІЄ видові основи трансформувались на часові у спільноггерм.
Функціональна розбіжність між аористом та перфектом зникла. Залишається система з 3 способів (дійсний,
умовний,наказовий).
 Спільноіндоєвропейська лексика
◦ Розгляд СІЄ лексики передбачає розподіл її за лексико-граматичними класами.

Дієслова Прикметники Прийменники

Назви тварин та рослин • Більшість коренів свідчать про • Найдавніші прикметники та сполучники
те, в ІЄ ареалі були спільні позначають такі поняття
риси на позначення таких як новий,старий, Велику стійкість
Терміни спорідненості
Іменники

понять як жити, вмирати, молодий, древній, деякі в процесі

(більшість ім.з основами на брати, кусати іт.п. кольори
-r) історичного
розвитку
Назв географічних понять германських мов
та явищ природи виявили службові
слова і
Числівники Займенник сполучники,
Назви частин тіла • Германські числівники є Більшість основ германських багато з яких
найдавнішим за походженням особових, вказівних, питально- відносяться до
класом слів і всі мають відносних і зворотніх
СІЄ фонду.
індоєвроп.паралелі займенників мають
Назви ін.предметів спільноіндоєвропейську
етимололгію.