Неганов Олександр.

Конеспект
1.1. Що вивчає історія мови

Добре відоме кожному, хто вивчає німецьку мову, слово deutsch більше тисячі років тому (у
давньоверхньонімецькій мові) мало форму diutisc й означало «народний» (мова) - на відміну від
латинської мови - офіційної мови того часу. Вивченням цих змін, їхньою систематизацією,
установленням і формулюванням найбільш загальних закономірностей розвитку фонетичної й
граматичної будови мови, поясненням причин мовних змін займається спеціальна наука, що
називається історія мови

1.2. Завдання курсу «Історія мови»

Перша. Тільки історія мови дає можливість зрозуміти й пояснити багато явищ граматичної й
фонетичної будови сучасної мови; без знання історії мови її вивчення перетворюється в сліпе й
механічне завчання деякого набору «правил», значно ускладнюючи й утрудняючи засвоєння
іноземної мови: Орфографія, граматика. Друга причина лежить у теоретичній площині. Вивчення
історії мови сприяє загальнотеоретичній підготовці висококваліфікованого філолога-германіста;
вивчення історії мови наповнює конкретним змістом такі відомі студентові з першого курсу поняття,
як «закономірності розвитку мови», «зовнішні й внутрішні закони розвитку мови», «система й
структура мови», «синхронія й діахронія» тощо.

1.3. Причини мовних змін

Важливим завданням історії мови є пошуки відповідей на питання про причини мовних змін. Лінгвісти
розрізняють зовнішні й внутрішні закони й закономірності розвитку мови (по-іншому - позамовні й
внутрішньомовні). Зовнішні закони обумовлені дією соціальних, територіальних, психологічних й
інших факторів, що лежать за межами мови. Свій безпосередній вплив ці фактори роблять,
насамперед, на розвиток лексичного складу мови. Так, наприклад, великий шар давніх запозичень із
латині в німецьку мову. Фонетичні зміни майже не піддаються поясненням за допомогою «зовнішніх
факторів». Як причини фонетичних змін називають «принцип економії зусиль». Однак «принцип
економії» зазнає справедливої критики. Більш коректною представляється теорія, відповідно до якої
фонетичні зміни пояснюються прагненням мови зберегти або відновити деяку симетрію своїх форм. У
морфології найбільш важливою причиною змін є дія аналогії. У німецькій мові цей фактор обумовив в
деяких випадках утворення форм множини, появу умлаута там, де історично його не могло бути,
перехід сильних дієслів у розряд слабких, перехід деяких іменників в інший морфологічний клас і
вирівнювання своїх форм відповідно до форм цього класу

1.4. Зв’язок історії мови з іншими науками

Історія мови, будучи наукою, що поєднує в собі історичну фонетику, історичну морфологію, історичний
синтаксис й історичну лексикологію, тісно пов’язана з кожною з названих лінгвістичних дисциплін
(фонетикою, граматикою, лексикологією), з одного боку, опираючись на дані цих дисциплін, а з
іншого, - уточнюючи й доповнюючи ці дані. На факультетах романо-германської філології традиційно
прийнято поєднувати обидва курси в єдине ціле, приділяючи при цьому основну увагу викладу
розвитку системи мови.

1.5. Періодизація історії німецької мови

Серед германістів не існує принципових розбіжностей щодо того, що історія німецької мови ділиться
на 3 основних періоди: давньоверхньонімецький, середньоверхньонімецький і
нововерхньонімецький. * 15 Однак часові рамки кожного з періодів відрізняються залежно від того,
на які критерії опирається той або інший дослідник. Існує кілька основних моделей періодизації історії
німецької мови й установлення зазначених часових рамок. У даному підручнику при періодизації
історії німецької мови за основу приймається третя із зазначених вище моделей

2.1 Прабатьківщина індоєвропейців і германців

Місця первісного розселення (локалізації) того або іншого народу прийнято називати його
прабатьківщиною. Тому питання про прабатьківщину індоєвропейців, як і раніше, залишається
дискусійним. Ці гіпотези можна умовно позначити як: 1) територія на північ від Чорного й
Каспійського морів, тобто територія між Волгою й Південним Уралом; 2) Мала Азія; 3) Балкани. Ці
гіпотези представлені в працях американської дослідниці М. Гімбутас

2.2. Основні особливості фонетичної й граматичної будови прагерманської мови

Будучи однією з іє. мов, германська успадкувала від індоєвропейської прамови основні риси її
фонетичної й граматичної будови. Однак прагерманська мова зазнала цілого ряду таких змін, які
відрізняють її від інших іє. Наголос - В іє. мові-основі наголос був тонічним (музичним) і рухомим
(нефіксованим). У прагерманській мові наголос став динамічним (силовим) і фіксованим: він
закріпився на першому складі слова або кореня. Консонантизм - Я. Гріммом називають першим
пересувом приголосних або законом Я. Грімма. Результати першого пересуву приголосних.

2.2.2. Морфологічна будова

Іменник - Як й в іє. мові-основі, германські іменники підрозділялися на морфологічні класи,

показником яких служив спеціальний основотвірний суфікс (інакше - суфікс основи).

Прикметник. В іє. мові-основі прикметник й іменник утворювали єдину частину мови - ім’я й, отже,
мали однакові типи відмінювання (порівн. відмінювання прикметників у латинській мові). Дієслово. У
германських мовах дієслово також значно спростило систему своїх категорій у порівнянні з іє.
прамовою. Всі дієслова в герм, мовах ділять на 4 основних морфологічних типи: сильні, слабкі,
претерито-презентні й неправильні.

2.2.3. Лексичний склад прагерманської

За генетичною ознакою лексику герм, мов можна розділити на три основні частини: лексика
індоєвропейського походження (напр., основні терміни споріднення, числівники, деякі назви рослин і
тварин й ін.), лексика незрозумілого (як припускають, неіндоєвропейського) походження (деякі
лінгвісти відносять до цієї частини словника до ЗО % усього словникового складу) і, нарешті,
запозичена лексика. До найдавніших запозичень у герм, мовах відносяться запозичення з кельтських і
латинської мов.

2.3. Франкська держава й утворення німецьких народностей

Як уже говорилося в розділі 2.1, германські племена розділилися на три основні групи: частина з них
залишилася на території Скандинавського півострова й узбережжя Балтійського моря, друга частина
переселилася на південний захід від первісного розселення германців й, нарешті, третя частина
рушила на південний схід. Ці три угруповання германських племен утворили три сукупності давніх
германських племінних союзів і діалектів: північні германці, західні германці й східні германці. До
західногерманських племен відносяться інгвсони, іствеони й гермінони; до північних - гіллевіони; до
східних - віндели.