Двадцять друге листопада

Контрольний переказ з творчим завданням

Квіти на полотні
Бджола виповзла з вулика, посиділа на його вологому порозі, умилася
холодною росою, яка впала з дашка. Її поманив запах дикого маку зі сторони
світанку. Бджола просушила крильця, розслабилася на мить, і
відштовхнулась від прохолодного виступу вулика.
Через відкриті двері Катерина відчула запах дикого маку. Вона згадала,
що дикий мак росте на пригірку Гетьманському урочища. Дівчина винесла з
кімнати дерев’яну триногу. Вона робила це крадькома, бо мама, переконана,
що дочці пороблено цим чаклунським ремеслом, впадала в безпросвітній
смуток від її малювання.
Квола бджола потрапила в задушливий шлейф нафтового диму, який
йшов від паленого м’яча, вмоченого в солярку. Їй забракло кисню, вона впала
на щільний лист буряка - на землі дихати стало вільніше. Бджола знала: треба
перетерпіти, не думати про поразку навіть під крилом смердючого диму,
якщо й тут пахне диким маком. Треба перечекати і летіти далі.
Босими, потрісканими ногами Катерина йшла по землі. Вона її орала,
засівала, жала й окопувала важкою сапою, яку проклинала, але і любила, бо
іншого вибору не було. На серце Катерини раптом зійшло чисте
просвітлення, у мить якого можна навіть покласти голову. Хтось може ціле
життя прожити, а не знати, що людина може відчувати себе не тільки
результатом з’їдених хліба, сала й борщу, а радісним підсумком прожитого
предками, і заспівом до майбутнього нащадків.
Дівчина сіла поруч тонкої стеблини дикого маку. Катерина не знала, у
якій її картині він зацвіте, але передчувала, що його треба неодмінно
намалювати, інакше він пахнутиме їй з ранку до вечора. Мак говорив їй своїм
запахом: «Я цвіту, тому мені добре, я щасливий, що немає вітрів і граду, що
сонце гріє; мені цього достатньо для щастя. Я хочу, щоб і тобі було добре,
тому дивись на мене, скільки хочеш, бо на заході сонця я опаду.»
Война Наталія, 201-А
 Катерина тендітно водила пензликом, який сама змайструвала; при
кожному русі зап’ястя тамувала подих. Коли жінка намалювала червоні
пелюстки маку, над її головою тихо загула бджола, сіла на руку, перепочила і
по гілці переповзла на полотно. Катерина помітила комаху тільки зараз,
завмерла, щоб не струсити її. Вона піднялася на засиджені ноги, перенесла
бджолу на квітку, простежила за її рухами, маханнями крильцями, тим, як
вона соває хоботком по чашечці маку. Тоді дівчина знову сіла на стілець,
розмішала фарбу на уламку скла, поглянула на картину – а там бджола
рилася в намальованих пелюстках. Катерина знову перенесла бджолу, а тоді
рішуче прибрала полотно з триноги.
Творчість Катерини Білокур і справді можна назвати самобутньою:
розмаїття кольорів і форм, текстур і положень, а результат один – квіти. І всі
вони різні: не скопійований пейзаж, а натхненна ним композиція, придумана
самою жінкою, і змальована на полотні, дотримання яскравості і безкінечної
урочистості, спокою і тендітності. На мою думку, щоб викласти на папері
такі образи, щоб поєднати дві яскраві плями потрібно мати талановиту вдачу
до малювання, неабияку фантазію й по-справжньому широке уявлення.
Здавалося б, що буйність кольорів мала б відштовхувати строкатими
деталями, мружити очі, але картини Катерини притягують увагу до
акцентних моментів, доповнюють фарби однієї гами яскравою краплею, що
збалансовує всю роботу. Як на мене, такого результату можна досягти,
орієнтуючись на власні відчуття, свій стиль і спостережливість до
навколишнього світу, адже він – найкращий орієнтир для знаходження
гармонії.
Особливе захоплення викликає те, що Катерина самотужки опанувала
художнє ремесло, тому думки про вроджену з пуп’янку схильність до
малювання видаються вірогідними й навіть справедливими. Постать
художниці на власному прикладі доводить, що для того, аби осягнути
прекрасне, навчитися його створювати необов’язково мати на це дозвіл від

Война Наталія, 201-А

вчених: якщо є чуття і жага, то це неможливо викорінити, знехтувати й не
підкоритись, залишається тільки слідувати за своєю душею.

Война Наталія, 201-А