Перелік питань до іспиту

“Математика для економістів”

1. Що називається визначником другого порядку? Що називається визначником третього порядку?
Що називається визначником n -го порядку?

• різниця добутків елементів головної та побічної діагоналі;

• число, що обчислюється за правилом трикутників;

• алгебраїчна сума всіх можливих добутків її елементів, побудованих за правилом: з кожного рядка і
кожного стовпчика матриці береться по одному і лише по одному елементу;

2. Що таке транспонування визначника? Що відбувається з величиною визначника в результаті його

транспонування?

• - Це заміна рядків на стовпці і навпаки. Результат при цьому не змінюється.

3. Властивості визначників:

• Величина визначника не зміниться, якщо його рядки замінити стовпцями.

• Якщо переставити місцями два рядки (стовпці) визначника, то визначник поміняє знак на
протилежний.

• Якщо всі елементи якого-небудь рядка (стовпця) визначника мають спільний множник, то його
можна винести за знак визначника.

• Якщо один з рядків (стовпців) визначника складається тільки з нулів, то визначник дорівнює нулю.

• Визначник, у якого відповідні елементи двох рядків (стовпців) однакові або пропорційні, дорівнює
нулю.

• Визначник не зміниться, якщо до елементів одного рядка (стовпця) додати відповідні елементи
іншого рядка (стовпця), помножені на одне й те саме число.

4. Що називається мінором і алгебраїчним доповненням елемента aij визначника го порядку?

• Означення. Мінором Mij до елементу aij визначника n-го порядку називається визначник (n - 1)-го
порядка, отриманий із початкового визначника викреслюванням i-того рядка та j-того стовпця.

5. Сформулювати і довести властивість про розкладання визначника за елементами його рядка

(стовпця).
 • Теорема (про розкладання визначника за елементами рядка або стовпця). Визначник дорівнює
сумі добутків елементів будь-якого рядка (стовпця) на їхні алгебраїчні доповнення.

6. Що називають матрицею? Дайте визначення розмірності матриці. Яка матриця називається

квадратною? Що таке порядок квадратної матриці?

• Ма́триця — математичний об'єкт, записаний у вигляді прямокутної таблиці чисел (чи елементів
кільця), він допускає операції (додавання, віднімання, множення та множення на скаляр).

• Кількість рядків і стовпців квадратної матриці визначає її порядок.

• Матриця, в якої число рядків дорівнює числу стовпців, називається квадратною.

• Кількість рядків (стовпців) квадратної матриці називається її порядком.

7. Що називається визначником матриці?

• Визна́чник або детерміна́нт — це число; вираз складений за певним законом з n² елементів

квадратної матриці.

8. Яка матриця називається матрицею-рядком, а яка матрицею-стовпцем?

Матриця, яка складається з одного рядка називається матрицею-рядком, а матриця ,
яка складається з одного стовпчика називається матрицею-стовпцем.

9. Яка матриця називається діагональною, одиничною?

Квадратна матриця називається діагональною, якщо всі її елементи, крім тих, що
знаходяться на головній діагоналі, дорівнюють нулю: Діагональна матриця, у якої кожен
елемент головної діагоналі дорівнює одиниці, називається одиничною.

10. Як визначається сума двох матриць? Які властивості має ця операція?

Сумою двох матриць однакового розміру є матриця того ж розміру, кожний елемент якої

дорівнює сумі відповідних елементів заданих матриць:

Операція додавання матриць, як і операція додавання чисел, підлягає переставному та

асоціативному законам:

11. Матриця є невиродженою тоді і тільки тоді якщо всі її власні значення є

ненульовими.
Властивості:

 Рядки і стовпці невиродженої матриці лінійно незалежні.

 Ранг матриці дорівнює розмірності матриці.
 У невиродженої матриці є обернена матриця. Це еквівалентно тому,
що лінійний оператор, який задається матрицею А є бієкцією векторного
простору.
 Якщо матриця  — невироджена, то система рівнянь  має тільки нульовий
розв'язок.
 Матриця є невиродженою тоді і тільки тоді якщо всі її власні значення є
ненульовими.

12. Операція множення двох матриць вводиться лише для узгоджених матриць.
Матриця A називається узгодженою з матрицею B, якщо кількість стовпців
матриці A дорівнює кількості рядків матриці B .Якщо ця умова не виконується,
то матриці неузгоджені і множення таких матриць неможливе

13. Ранг матриці — порядок найбільших відмінних від нуля мінорів цієї
матриці (такі мінори називаються базисними).

Ранг матриці дорівнює кількості ненульових рядків після

перетворення матриці до ступінчатого вигляду, використовуючи елементарні
перетворення над рядками та стовпчиками матриці.

Властивості матриці пов'язані з рангом

 Ранг матриці не зміниться, якщо над її рядками (стовпцями)

виконати елементарні перетворення.
 Ранг ступінчатої матриці дорівнює кількості її ненульових рядків.

Ранг матриці можна знайти так: якщо всі мінори першого порядку (елементи
матриці) дорівнюють нулю, то ранг дорівнює нулю. Якщо хоча б один з мінорів
першого порядку відмінний від нуля, а всі мінори другого порядку дорівнюють
нулю, то ранг дорівнює одиниці. У випадку, коли є мінор другого порядку,
відмінний від нуля, досліджуємо мінори третього порядку.Продовжуємо
дослідження доти, поки всі мінори порядку K дорівнюють нулю, або мінорів
порядку k не існує, тодіr k = −1.

Для обчислення рангу матриці застосовують ще один метод – метод

елементарних перетворень. Елементарні перетворення матриці не змінюють її
рангу. Суть цього методу полягає в тому, що матрицю зводять до так званого
східчастого вигляду і кількість ненульових рядків отриманої східчастої матриці
визначає ранг матриці.

Елементарними перетвореннями матриці є:

1) перестановка місцями двох рядків (стовпців) матриці;

2) множення елементів рядка (стовпця) матриці на один і той самий відмінний

від нуля множник;
3) додавання до елементів одного рядка (стовпця) відповідних елементів
другого рядка (стовпця), помножених на одне і те саме число.

14.  Матриця   називається оберненою до матриці  , якщо в добутку з

нею отримуємо одиничну матрицю:

Зауваження: обернена матриця існує лише для квадратної не виродженої

матриці.
Властивості оберненої матриці.
1.  ;

2.  ;

3.  ;

4.  .
5.  .

6.  .
15. Елементарні перетворення матриці — перетворення матриці, в результаті
яких зберігається еквівалентність матриць. Таким чином, елементарні
перетворення не змінюють множину розв'язків системи лінійних алгебраїчних
рівнянь, яку представляє ця матриця.
Елементарними перетвореннями називаються такі перетворення:
- множення рядка (стовпця) матриці на число. 
-додавання до рядка (стовпця) інший рядок (стовпець), домножений на
довільне число.
16. Що називається системою m лінійних рівнянь з n невідомими? 
Система m лінійних рівнянь з n невідомими називається система лінійних
алгебраїчних рівнянь (СЛАР) і має вигляд:

Це система m лінійних рівнянь з n невідомими, де

.   -  є невідомими,
- є коефіцієнтами системи,
- вільними членами
 Якщо кількість рівнянь співпадає з кількістю невідомих, таку систему
лінійних рівнянь називають квадратною.

17. Система рівнянь — набір двох і більше рівнянь, заданих функціями

багатьох змінних, які повинні задовольнятися одночасно. 

Означення. Система лінійних рівнянь називається сумісною, якщо вона має

хоча б один розв'язок, і несумісною, якщо вона не має розв'язків.

18. Означення . Сумісна система лінійних рівнянь називається визначеною,

якщо має єдиний розв'язок. Сумісна система лінійних рівнянь, яка має
безліч розв'язків, називається невизначеною.

19. В лінійній алгебрі, розширена матриця матриці, це матриця отримана

шляхом деяких змін початкової.

Нехай маємо матриці A і B, де:

Тоді, розширена матриця (A|B) виглядає як:

Це корисно при розв'язуванні системи лінійних рівнянь; розширена матриця

також може бути використана для знаходження оберненої матриці шляхом
комбінування з одиничною матрицею.

20. Записати формули Крамера.  В якому випадку вони застосовуються?

Для системи лінійних рівнянь, яка містить n лінійних рівнянь з  n невідомими

Визначник цієї матриці:

Якщо визначник ≠ 0, то система називається невиродженою, вона має єдиний
розв’язок, який  можна знайти за формулами Крамера.

Де ∆ хk (k =1,n) — визначники, отриманні з визначника системи ∆ заміною

елементів відповідного k-го стовпця стовпцем вільних членів тобто:

21. Систему лінійних рівнянь можна записати у вигляді матричного рівняння:

А×Х=В
Система лінійних рівнянь має єдиний розв'язок і він знаходиться за формулою
X=Aˉ¹×B.
Оскільки перемножити матрицю на вектор стовпець не складає особливих
труднощів, то найбільша проблема при обчисленнях – знайти обернену
матрицю.
22. Елементарні перетворення системи лінійних рівнянь відповідають
елементарним перетворенням матриці за умови, що вони виконуються лише
над рядками матриці, а саме:
1) множення будь-якого рівняння на довільне число, відмінне від нуля;
2)зміна рівнянь системи місцями;
3) додавання до одного рівняння іншого, помноженого на довільне число.
23. Метод Гаусса – це метод розв’язування систем лінійних алгебраїчних
рівнянь шляхом послідовного виключення невідомих. Він ґрунтується на
елементарних перетвореннях, за допомогою яких система рівнянь зводиться до
східчастого або трапецієподібного чи трикутного вигляду.
24. Теорема Кронекера-Капеллі. Система лінійних алгебраїчних рівнянь
сумісна тоді і тільки тоді, коли ранг основної матриці дорівнює рангу
розширеної матриці.
Якщо ранг основної матриці дорівнює рангу розширеної матриці і дорівнює
числу невідомих, то система має єдиний розв’язок, тобто вона визначена.
Якщо ранг основної матриці дорівнює рангу розширеної матриці, але менший
числа невідомих, то система має безліч розв’язків, тобто система невизначена.
25. Використання елементів лінійної алгебри є одним з основних методів
розв’язання широкого класу економічних задач, що пов’язані з плануванням
виробництва і транспортних перевезень, з прогнозуванням і оцінюванням
функціонування підприємства, а також з плануванням мікроекономічної
діяльності підприємства.
Макроекономіка функціонування багатогалузевого господарства вимагає
балансу між окремими галузями. Кожна галузь, з одного боку, є виробником, а
з іншого – споживачем продукції, що випускається іншими галузями. Виникає
задача розрахунку зв’язку між галузями через випуск і споживання різнорідної
продукції. Балансова модель виробництва є однією з математичних моделей,
яка записується у вигляді системи рівнянь, кожне з яких виражає вимогу
балансу між кількістю продукції, що випускається окремим економічним
об’єктом, і сукупністю потреб в цьому продукті.
26. Головна відмінність векторної величини від скалярної полягає в тому, що у
першій ключові характеристики – модуль і напрямок, у другій – числове
значення.
Вектор - це напрямлений відрізок, тобто відрізок, який має довжину і певний
напрямок. Графічно вектори зображуються у вигляді напрямлених відрізків
прямої певної довжини

27.Як виконуються лінійні операції над векторами,  які задано в геометричній

формі?
До лінійних дій з векторами належать додавання і віднімання векторів ( за
правилом трикутника або паралелограма).
 28. Як виконуються лінійні операції над векторами, які задано в алгебраїчній
формі?
До лінійних операцій над векторами відносяться додавання векторів,
віднімання векторів та множення вектора на число.
1. При додаванні (відніманні) векторів їх відповідні координати додаються
(віднімаються).

Якщо , тоді .
2. При множенні вектора на число кожна його координата множиться на це
число.

Якщо і , тоді .

29. Колінеарними називають вектори, які лежать на одній прямій або на

паралельних прямих. Нульовий вектор вважають колінеарним будь-якому
вектору. Колінеарні вектори можуть бути напрямлені однаково або
протилежно.
Компланарними називають три вектори, що лежать в одній площині або в
паралельних площинах.
30. Рівними називають такі колінеарні вектори, які однаково напрямлені і
мають рівні довжини.

31. Записати координатну форму вектора , якщо відомо координати його

початку і кінця: .
= (х2 – х1, y2 – y1, z2 – z1)
32. Означення скалярного добутку двох векторів.
Скалярним добутком називають числом, яке дорівнює добутку довжин цих векторів на косинус між
ними.

33. Геометричний зміст скалярного добутку.

34. Алгебраїчні властивості скалярного добутку.

1.Комунікативна властивість множення

2.Асоціативна властивість скалярного добутку відносно множення на число

3.Дистрибутивна власність відносно додавання векторів

35. Як знайти скалярний добуток двох векторів, що задані координатами?

Скалярний добуток двох векторів дорівнює сумі добутків однойменних координат цих векторів.

36. За яких умов скалярний добуток двох векторів дорівнює нулеві?

Скалярний добуток двох ненульових векторів дорівнює нулю тоді й тільки тоді, коли ці вектори
перпендикулярні.

37. Що таке скалярний квадрат і чому він дорівнює?

Якщо два вектори рівні, то такий скалярний добуток називають скалярним квадратом.

Скалярний квадрат вектора дорівнює квадрату його модуля.

38. Означення векторного добутку.

Векторним добутком двох векторів а і b – вектор с, який задовольняє три умови:

1.с перпендикулярний до а і b

2.с = 0, то а, b, с – парну трійку

3.довжина вектора с дорівнює модуль с = модуль а, b помножити на sin

39. Геометричні та алгебраїчні властивості векторного добутку.

1. Векторний добуток двох векторів дорівнює нулю тоді і тільки тоді, коли ці вектори колінеарні.
2. Довжина (модуль) векторного добутку неколінеарних векторів чисельно дорівнює площі S
паралелограма, побудованого на векторах a і b , віднесених до одного початку.

3. Векторні добутки ортів задовольняють такі рівності:

Модуль і на і = j на j = k на k = 0

4. Антикомутативність множення. При зміні порядку множників векторний добуток змінює знак на
протилежний.

5. Асоціативність відносно множення на число: число гама виноситься на перед

6. Дистрибутивність відносно додавання векторів

40. За яких умов добуток трьох векторів c,b,a буде називатись мішаним або
векторно-скалярним?
Якщо якісь два вектори колінеарні, то з будь-яким третім вектором вони утворюють мішаний добуток,
що дорівнює нулю. Якщо три вектори лінійно залежні (т. тобто компланарні, лежать в одній площині),
то їх мішаний добуток дорівнює нулю. ; знак залежить від того, чи є ця трійка векторів права або ліва.

41

1. Якщо в мішаному добутку поміняти місцями будь-які два множники, то мішаний

добуток змінить знак:

Оскільки мішаний добуток є визначником третього порядку, то дана властивість випливає

з властивості визначників: якщо поміняти місцями два рядки визначника, то визначник поміняє

знак на протилежний.

2. В мішаному добутку можлива циклічна перестановка множників:

Дійсно, при циклічній перестановці міняються місцями два рази множники, або, що те

саме, у визначнику (2) рядок міняється місцем два рази, і визначник при цьому не змінюється.

3. У мішаному добутку знаки векторного і скалярного добутків можна міняти місцями:

Дійсно, з властивості 2 і з комутативності скалярного добутку маємо

У зв’язку з цим мішані добутки позначають так:

4. Модуль мішаного добутку векторів дорівнює об’єму паралелепіпеда,

побудованого на векторах як на ребрах, віднесених до спільного початку:

форм. 3

Формулу (3) можна використати для обчислення об’єму трикутної піраміди:

5. Якщо знак мішаного добутку додатний, то вектори утворюють праву трійку,

якщо від’ємний – ліву.

6. Вектори компланарні тоді і тільки тоді, коли їхній мішаний добуток дорівнює

нулю. Три вектори називаються компланарними, якщо вони, приведені до спільного початку та
лежать в одній площині.

42. Відомо, що вектори співпадають відповідно з ребрами

паралелепіпеда, що виходять із однієї точки. Чому дорівнює об’єм даного
паралелепіпеда?

Модуль мішаного добутку векторів дорівнює об’єму паралелепіпеда,

побудованого на векторах як на ребрах, віднесених до спільного
початку.
43Теорема 1. Якщо функції   і   в точці   мають границі, то сума і
добуток цих функцій також мають у цій точці границю.

Теорема 2. Якщо функції   і   в точці   мають границі й  , то й

функція   має в цій точці границю, яка дорівнює

Теорема 3. Якщо при   функція   має границю A, то ця границя

єдина.

44

Функція та її основні властивості У повсякденному житті нам часто доводиться

спостерігати процеси, у яких зміна однієї величини (незалежної змінної) призводить
до зміни іншої величини (залежної змінної). Вивчення цих процесів потребує
створення їх математичних моделей. Однією з таких найважливіших моделей є
функція. Нехай X — множина значень незалежної змінної, Y — множина значень
залежної змінної. Функція — це правило, за допомогою якого за кожним значенням
незалежної змінної з множини X можна знайти єдине значення залежної змінної з
множини Y. Зазвичай незалежну змінну позначають буквою x, залежну — буквою y,
функцію (правило) — буквою f. Кажуть, що змінна y функціонально залежить від
змінної x. Цей факт позначають так: y = f (x). Незалежну змінну ще називають
аргументом функції.

Множину значень, яких набуває аргумент, тобто множину X, називають областю

визначення функції і позначають D (f) або D (y).. Множину значень, яких набуває
залежна змінна y, тобто множину Y, називають областю значень функції і позначають
E (f) або E (y).

Елементами множин. D (f) і E (f) можуть бути об’єкти найрізноманітнішої природи. Так, якщо
кожному многокутнику поставити у відповідність його площу, то можна говорити про функцію,
область визначення якої — множина многокутників, а область значень — множина додатних чисел.
Якщо кожній людині поставити у відповідність день тижня, у який вона народилася, то можна
говорити про функцію, область визначення якої — множина людей, а область значень — множина днів
тижня. Коли D (f) ⊂ R і E (f) ⊂ R, функцію f називають числовою. Функцію вважають заданою, якщо
вказано її область визначення і правило, за яким за кожним значенням незалежної змінної з області
визначення можна знайти значення залежної змінної з області значень.

Задання функції. Функцію можна задати одним з таких способів: описово; за допомогою формули;
за допомогою таблиці; графічно. Найчастіше функцію задають за допомогою формули. Якщо при цьому
не вказано область визначення, то вважають, що областю визначення функції є область визначення
виразу, який входить до формули. Наприклад, якщо функція f задана формулою то її областю визначення
є область визначення виразу , тобто проміжок (1; +∞).
Нулі функції. Значення аргументу, при якому значення функції дорівнює нулю, називають нулем
функції.

Зростання функції. Спадання функції. Ознаки зростання і спадання функції. Якщо похідна функції в
кожній точці деякого проміжку додатна, то функція на цьому проміжку зростає. Якщо похідна
функції в кожній точці деякого проміжку від'ємна, то функція на цьому проміжку спадає.

Найбільше і найменше значення функції. Щоб знайти найбільше і найменше значення неперервної
функції f(x) на проміжку [а; b], треба обчислити її значення f(a) і f(b) на кінцях даного проміжку і в
критичних точках, що належать цьому проміжку, та вибрати з них найбільше і найменше.

Взаємно обернені функції. Якщо f(х) та g(y) обернені функції, то область визначення функції f(х)
співпадає з областю значень функції g(y) і навпаки. Якщо f(х) та g(y) обернені функції, то область
визначення функції f(х) співпадає з областю значень функції g(y) і навпаки.

Парність функції. Функція у = f(х) називається парною, якщо для будь-якого значення х із D(у)
значення (-х) також належить D(у) і виконується рівність f(-x) = f(х). Графік парної функції
симетричний відносно осі ОY. Функція у = f(х) називається непарною, якщо для будь-якого значення
х із D(у) значення (-х) і D(у) і виконується рівність f(-х) = -f(х). Графік непарної функції симетричний
відносно початку координат.

45

Функцію y=f(x),x∈X називають оберненою, якщо вона набуває будь-якого свого значення тільки в
одній точці множини X (інакше кажучи, якщо різним значенням аргументу відповідають різні
значення функції).

Функція називається складеною, якщо її аргумент, у свою чергу, є функцією. Цей аргумент називається
проміжним аргументом.

46
Функція, визначена одним аналітичним виразом (формулою), утвореним з основних елементарних
функцій за допомогою скінченного числа арифметичних дій і композицій (утворення складених
функцій) називається елементарною.

1.Пряма лінія – графік лінійної функції y = ax + b. Функція y монотонно зростає при a

> 0 і убуває при a < 0. При b = 0 пряма лінія проходить через початок координат –
точку 0 (y = ax – пряма пропорційність).

Графік степеневої функції y=x^n, де n— парне число (4,6,8...),набуває вигляду

параболи.

2.Графік степеневої функції y=x^n, де n — непарне число (5,7,9...), набуває вигляду

кубічної параболи.

Графік степеневої функції y=x^−n, у випадку, коли n— непарне число (5,7,9...),

набуває вигляду гіперболи.

Степенева функція y=x^m/n, де m/n>1— неправильний дріб (чисельник більший від

знаменника). Графік — вітка параболи.

Степенева функція y=x^m/n,де 0<m/n<1 — правильний дріб (чисельник менший від

знаменника) – обернута на 90 градусів вітка параболи.

Розглянемо степеневі функції з від'ємним дробовим показником степеня

y=x−m/n.Графік — вітка гіперболи.

3.Графік показникової функції називається експонентою.

графік показникової функції завжди розташований вище осі Ох і будь-яка

пряма, що паралельна осі Ох і знаходиться вище неї, перетинає цей графік.

4.Графік будь-якої логарифмічною функції y = log a x проходить через точку (1; 0).
Логарифмічна функція y = log a x і показникова функція y = a x , де ( a > 0, a ≠ 1 ) , взаємно
обернені. Графіки цих функцій симетричні відносно прямої y = x.

5. Функція y=sinx

періодична з періодом 2\pi. Тому для побудови всього графіка цієї функції досить
побудовану частину продовжити вліво і вправо періодично з періодом 2\pi.
Знайдена в результаті цього крива називається синусоїдою.

6. графік функції y=cosx можна дістати за допомогою зсуву графіка функції

y=sinx вздовж осі абсцис вліво на відстань pi/2. Іноді цю криву називають
косинусоїдою.

7.Функція y=tgx періодична з періодом pi, крива, яку називають тангенсоїдою.

8.y=ctgx – котангенсоїда.

9. Графік функції y=arcsin x одержимо із графіка функції y=sin x,

x∈[−π/2;π/2], перетворенням симетрії відносно прямої у=х.

10. Графік функції y=arccos x одержимо із графіка функції y=cos x,

x∈[0;π], перетворенням симетрії відносно прямої у=х.

11. Графік функції y=arctg x одержимо із графіка функції y=tg x,

x∈(−π/2;π/2), перетворенням симетрії відносно прямої у=х.

12. Графік функції y=arcсtg x одержимо із графіка функції y=сtg x,

x∈(0;π), перетворенням симетрії відносно прямої у=х.

47

Поняття функції широко використовується в економічних дослідженнях.

Найчастіше економісти використовують такі функції: функція корисності залежність
корисності, результату, ефекту деякої дії від рівня (інтенсивності) цієї дії; виробнича
функція – залежність результатів виробничої діяльності від чинників, що її
зумовили; функція попиту і пропозиції – залежність обсягів попиту, пропозиції на
товари або послуги від різних чинників; функція

випуску – залежність обсягів виробництва від наявності або споживання ресурсів;

функція виробничих витрат – залежність витрат виробництва від обсягу продукції.
Функція випуску та функція виробничих витрат – це частинні випадки продуктивної
функції, що використовується при аналізі закономірностей виробництва, і яка є
співвідношенням між використаними у виробництві ресурсами і виготовленою
продукцією.

Функцією однієї змінної часто користуються в мікро- та макроекономіці для

визначення точок рівноваги пов’язаних між собою процесів. Наприклад, одним із
найважливіших завдань аналізу ринкової економіки є дослідження рівноваги між
попитом та пропозицією (визначення рівноважної ціни, або точки рівноваги).

48

Числова послідовність — послідовність дійсних чисел, тобто відображення, яке кожному

натуральному числу n ставить у відповідність дійсне число . Число називають елементом або
членом послідовності.

Послідовність називається зростаючою, якщо кожен її член, починаючи з другого, більший за

попередній, тобто якщо для будь-якого натурального n виконується нерівність

Послідовність називається спадною, якщо кожен її член, починаючи з другого, менший за

попередній, тобто якщо для будь-якого натурального n виконується нерівність

Послідовність називається неспадною, якщо кожен її член, починаючи з другого, не менший за

попередній, тобто якщо для будь-якого натурального n виконується нерівність

Послідовність називається незростаючою, якщо кожен її член, починаючи з другого, не більший за

попередній, тобто якщо для будь-якого натурального n виконується нерівність
Зростаючі, спадні, неспадні та незростаючі послідовності називаються монотонними

послідовностями. Зростаючі та спадаючі послідовності називають строго монотонними.

Границя послідовності

Число a називається границею послідовності а(n) і записують

якщо для будь-якого додатного числа ε знайдеться номер N(ε) члена послідовності, починаючи з

якого буде виконуватися нерівність

Числову послідовність називають збіжною, якщо вона має границю. Послідовність, яка не

має границі, називають розбіжною.

49

Властивість 1. Якщо послідовність збігається, тоді лише до однієї границі.

Властивість 2. Якщо послідовність збіжна, тоді вона обмежена.

Властивість 3. (Теорема Вейєрштрасса)

Якщо послідовність монотонна і обмежена, тоді вона збіжна.

Теорема 5. (Арифметичні дії над послідовностями). Якщо послідовності x(n) і (у)n мають

скінчені границі відповідно a і b, то сума, різниця і добуток цих змінних також мають

скінчені границі, причому

50

Сума нескінченно великої послідовності і обмеженої є нескінченно великою

послідовністю.

Сума нескінченно великих послідовностей однакового знаку є нескінченно великою

послідовністю.

Добуток нескінченно великих послідовностей є нескінченно великою послідовністю.

Добуток нескінченно великої послідовності на постійну величину, що не дорівнює нулю, є

нескінченно великою послідовністю.

51. Теореми про границі послідовності.

Теорема 1. (Про єдиність границі). Якщо послідовність { x n} має границю, то вона
єдина.
Теорема 2. Якщо послідовність { x n} збігається (має границю), то вона обмежена.
Теорема 3. (Про граничні переходи в нерівностях). Якщо члени послідовностей {
x n} , { y n} мають своїми границями відповідно числа a і b , причому x n ≤ y n для всіх
n , , то a≤b
Теорема 4. (Про монотонну послідовність). Монотонно зростаюча числова
послідовність,
обмежена зверху, має скінченну границю. Монотонно спадна числова
послідовність, обмежена
знизу, має скінченну границю.
Теорема 5. (Арифметичні дії над послідовностями). Якщо послідовності {x n} і
{ y n} мають скінчені границі відповідно a і b, то сума, різниця і добуток цих
змінних також мають скінчені границі,
52. Границя функції в точці. Односторонні границі.
(означення границі функції в точці за Коші): Число A називається границею
функції f(x) у точці a, якщо вона визначена в деякому околі точки a, тобто в
деякому інтервалі (c, d), де c˂a˂d, за винятком, можливо, самої точки a, і якщо
для будь-якого ε˃0 існує залежне від нього δ˃0 таке, що для всіх x, які
задовольняють нерівність 0˂|x−a|˂δ виконується нерівність |f ( x ) −A|˂ε
ε-Epsilon
δ Delta

53. Основні теореми про границі функцій.

Ліву і праву границі функції називають односторонніми границями.
54. Перша важлива границя. Наслідки.

55. Друга важлива границя. Наслідки.

56. Застосування еквівалентностей до відшукання границь.

lim a ( x )=0, то тоді
Якщо a(x) є нескінченно малою функцією в точці. x 0 , тобто x→ x 0

використовують еквівалентності.
57. Неперервність функції у точці.
Функція y=f(x) називається неперервною в точці x= x 0 , якщо існує границя
функції в цій точці і вона дорівнює значенню функції в цій точці.
58. Точки розриву функції та їх класифікація.
Точка x0  називається точкою розриву функції f(x),якщо ця функція не є
неперервною в точці x0.
Точки розриву бувають першого та другого роду.
Точка розриву x0 називається точкою розриву функції f(x) першого роду, якщо в
цій точці існують і скінченні і обидві односторонні границі. 
До точок розриву другого роду належать точки, в яких фунція має нескінченні
односторонні границі (хоча б одну) або не має хоча б однієї односторонньої
границі взагалі.
59. Дайте означення похідної функції.
Похідною функції y=f(x) у точці х називається границя відношення приросту
функції до приросту аргументу, коли приріст аргументу прямує до нуля

60 Геометричний зміст похідної

Значення похідної в точці x0 дорівнює тангенсу кута нахилу дотичної до
графіка функції в точці з абсцисою x0 і дорівнює кутовому коефіцієнту цієї
дотичної.
Економічний зміст похідної
продуктивність праці є похідною об'єму виробленої продукції за часом,
а похідна дорівнює , виражає граничні витрати виробництва і характеризує
наближено додаткові затрати на виробництво одиниці додаткової продукції.

61Похідна суми та різниці двох диференційовних у точці х функцій и(х) та

v(x) існує і дорівнює сумі та різниці їх похідних у цій точці, тобто

(u(x;) ± v(x))' = u'(x) ± v'(x).

Ця теорема має місце для будь-якої скінченної кількості диференційовних

функцій.

62Похідна добутку двох диференційовних у точці х функцій u(х) і v(x) існує

та обчислюється за формулою

(u(x) ∙ v(x))' = u'(x)v(x) + u(X)V'(X) .   (2)

Ця теорема правильна для будь-якої скінченної кількості диференційовних

функцій
Похідна частки двох диференційовних у точці х функцій u(х) і v(х), якщо v(х)
≠ 0, існує та обчислюється за формулою

63.рівняння дотичної та нормалі до кривої в заданій точці

Дотична і нормаль до кривої

Дотична до кривої   в точці   має кутовий коефіцієнт 

. Отже, рівнянням дотичної буде:

Відзначимо, що коли дотична паралельна осі  , то кут її нахилу   з додатним

напрямком осі абсцис дорівнює нулю і тоді  . Якщо дотична в
точці   паралельна осі  ,то   і тоді  .

Пряма, яка перпендикулярна до дотичної кривої   в точці   і

проходить через точку  , називається нормаллю до цієї кривої в точці  .
Оскільки кутові коефіцієнти двох взаємно перпендикулярних прямих на площині
пов’язані співвідношенням  , то рівняння нормалі до кривої   в
точці   набуває вигляду:

Кутом між двома кривими   і   в точці їх перетину   називають

кут між дотичними до цих кривих в точці  , який обчислюють за формулою:

Приклад 1: скласти рівняння дотичної і нормалі до кривої   у

точці  .

За умовою задачі  . Тоді  . Знайдемо похідну заданої

функції в точці  . В результаті будемо мати:

Далі, скориставшись формулами (1) і (2), запишемо шукані рівняння дотичної і

нормалі:
Приклад 2.  Скласти рівняння дотичної і нормалі до параболи y=2x2 у
точці A(1;2).
Розв'язок. Знайдемо кутовий коефіцієнт дотичної

Підставляємо знайдене значення в формули дотичної та нормалі до кривої. В

результаті отримаємо

Рівняння дотичної 4y+x-9=0.

64Ланцюгове правило (правило диференціювання складної функції)

дозволяє обчислити похідну композиції двох і більше функцій на основі
індивідуальних похідних.

Якщо функція f має похідну в точці  , а функція g має похідну в точці 

, тоді складна функція h(x) = g(f(x)) також має похідну в точці 

65, Логарифмічне диференціювання функції

Логарифмічне диференціювання функцій

Метод логарифмічного диференціювання стає в нагоді при диференціюванні добутку

кількох функцій або їх частки. Його зручно застосовувати при дифенеціюванні виразів, що
містять корені із дробів (функцій), а також коли показник функції також являє собою складену
функцію y=f(x)g(x)
В таких випадках доцільно обидві частини виразу спочатку прологарифмувати за
експонентою (e), а потім приступити до диференціювання. Цей спосіб одержав
назву логарифмічного диференціювання. Похідну від логарифма функції
називають логарифмічною похідною. Суть методу за допомогою формул можна описати
наступним чином:
маємо складну функцію вигляду y=t(x);
до обох сторін застосовуємо логарифмування
ln(y)=ln(t(x))
і знаходимо похідні правої і лівої частини рівності у вигляді формул

Прирівнюємо похідні і виражаємо y'

В цьому вся суть методу, далі все залежить від функції t(x).
Якщо t(x) задана добутком функцій

то за властивостями логарифма при диференціюванні отримаємо суму логарифмів

Якщо маємо дробову функцію

то, застосовуючи логарифмування, отримаємо різницю логарифмів

Якщо маємо складену показникову функцію (функція в степені іншої)

то за властивостями логарифма отримаємо залежність

У випадку коренів (g(x)=С=1/2; 1/3, ...) диференціювання значно спрощується і

отриамємо добуток показника на огарифм

Приклад 1. Використовуючи логарифмування знайти похідну

1)y=x5x
Розв'язок. Приклади вибрано складні для того, щоб розкрити всю силу методу
логарифмічного диференціювання та розглянути поширені для студентсьої практики
приклади. Проведемо логарифмування лівої і правої частин

Далі знайдемо похідну добутку функцій

Похідна лівої частини показана при викладі теоретичного матеріалу. Записуємо

результати обчислень

Далі переносимо функцію y із знаменника в праву частину та не забуваємо замінити її

значення на вихідне
Незважаючи на складний вигляд даний приклад розв'язано.
66. Що називається диференціалом функції?

Означення. Диференціалом функції називається величина, яка пропорційна

приросту незалежної змінної і відрізняється від приросту функції на
нескінченно малу функцію вищого порядку малості в порівнянні з приростом
незалежної змінної.

. Основні правила диференціювання.

Нехай функція у = f (х) диференційовна в інтервалі (а, b), х  (а,b).

Згідно з означенням похідної функції у = f (х) маємо

Змінна величина відрізняється від своєї границі на нескінченно малу  , тому

Функція диференційовна в точці х, тому вона неперервна в цій точці, але тоді

при  величини будуть нескінченно малими.

Порядок малості цих трьох величин різний: мають однаковий

порядок малості, а величина є нескінченно малою вищого порядку малості.

Отже, при перший доданок у правій частині рівності(8) є головною части-

ною приросту функції. Він є лінійним відносно  .

. Якщо функція  має похідну в точці , то вираз називається

диференціалом (differential) функції в цій точці і позначається символом  .) 

Означення. Головну лінійну частину приросту функції називають диференціалом

цієї функції. Диференціал функції у = f (х) позначають dy або df(x). Таким чином,

тобто для знаходження диференціала функції у = f (х), що має похідну в точці х,

треба помножити значення цієї похідної на приріст аргумента  або наdx ( =dx).

З рівності
  

одержимо,  , тобто похідна функції дорівнює відношенню диференціала

функції до диференціала незалежної змінної.

Диференціали часто застосовують для знаходження наближених значень функції.

Основні правила диференціювання.

Теорема 1. Похідна сталої дорівнює нулю.

y = c, то y΄ = 0

Теорема 2. Похідна алгебраїчної суми скінченого числа диференційованих функцій

дорівнює алгебраїчній сумі похідних цих функцій

 Теорема 3 Похідна добутку двох диференційованих функцій дорівнює добутку

першого множника на похідну другого плюс добуток другого множника на похідну
першого:

Теорема 4 Сталий множник виносимо за знак похідної

(cu)΄ = cu΄, де c = const

Теорема 5 Якщо чисельник і знаменник дробу диференційовані функції (знаменник

не перетворюється в нуль), то похідна дробу також дорівнює дробу, чисельник якого
є різниця добутків знаменника на похідну чисельника і чисельника на похідну
знаменника, а знаменник є квадрат знаменника початкового дробу

Зауваження: Похідна від функції,            де с = const:

Похідні від основних елементарних функцій.

Наприклад:
1.     

2 ОПИСАНИЕ:

Диференціал в математиці — головна, лінійна відносно приросту аргументу,

частина приросту функції або відображення.
 диференціал традиційно вважається нескінченно малим приростом змінної.
Наприклад, якщо x — змінна, тоді приріст значення x часто позначається
Δx (чи δx, якщо цей приріст малий). Диференціал dx також є таким приростом,
але нескінченно малим.
Головна властивість диференціалу: якщо y функція від x, тоді диференціал
dy від y пов'язаний з dx формулою:
де dy/dx позначає похідну від y по змінній x. Ця формула підсумовує
інтуїтивне твердження, що похідна y по змінній x це границя відношення
приростів Δy/Δx де Δx прямує до нуля.
67. В чому суть правила Лопіталя?
Пра́вило Лопіта́ля — у математичному аналізі — метод знаходження границь
функції, розкриття невизначеностей вигляду  і . Теорема, що обґрунтовує
метод, стверджує що за деяких умов границя від частки функцій дорівнює
границі частки їхніх похідних.
2) правила Лопіталя:
Теорема: Границя відношення двох нескінченно малих або двох нескінченно
великих функцій рівна границі відношення їх похідних, якщо такі існують
Правило Лопіталя. Розкриття невизначеностей 0/0 та ∞/∞
Приклад 1 Перше завдання на першу важливу границю. Вона відповідає першому
правилу Лопіталя, коли маємо частку двох нескінченно малих функцій, тобто
особливість виду 0/0. Для розкриття особливості продиференціюємо чисельник та
знаменник дробу, а далі підставимо значення аргумента

Аналогічний результат можна отримати через еквівалентні нескінченно малі

величини, але це вже друга не менш ефективна методика знаходження границь
Приклад 2 Двічі застосувавши правило Лопіталя, позбуваємося невизначеності типу ∞/∞.

Приклад 32 Знайти границю функції користуючись правилом Лопіталя та не застосовуючи

його

Для розкриття невизначеності типу ∞/∞ двічі (самостійно тричі) знаходимо похідні

чисельника та знаменника дробу, а далі спрощуємо отриманий вираз.
Якщо правилом Лопіталя користуватися не можна, то маємо змінну,що прямує до
безмежності, тому з чисельника та знаменника дробу виносимо множники, які вносять
найбільший вклад. Далі оцінюємо вирази, що залишилися в дужках та знаходимо кінцеве
значення границі.

Приклад4) Знайти границю 
Розв'язування: Враховуючи особливість (0/0) застосовуємо формулу Лопіталя

Показникові функції в нулю рівні одиниці, тому залишаться тільки логарифми.

 
Приклад5 Для частки нескінченно малих функцій, що дають невизначеність типу 0/0
один раз застосуємо правило Лопіталя

Приклад 6Маємо частку двох нескінченно малих функцій tan(x)-sin(x) та x^3 при

аргумент прямуючому до нуля
Для розкриття особливості виду 0/0 повторно використали формулу Лопіталя та
розклали в чисельнику різницю кубів за формулами скороченого множення.
68, Які точки називаються критичними? Стаціонарними?
Критичні точки – це точки в яких похідна функції рівна нулю, або не існує. Якщо похідна
рівна 0 то функція в цій точці приймає локальний мінімум або максимум. На графіку в
таких точках функція має горизонтальну асимптоту, тобто дотична паралельна до осі Ох.

Такі точки ще називають стаціонарними. Якщо бачите на графіку неперервної

функції «горб» або «яму» пам'ятайте, що локальний максимум і мінімум досягається в
критичній точці. Розглянемо для прикладу наступне завдання.
Приклад 1. Знайти критичні точки функції y=2x^3-3x^2+5 .
Розв'язання. Алгоритм знаходження критичних точок наступний:

 Знаходимо похідну функції

 З умови рівності нулю похідної визначаємо критичні точки функції

В знайдених точках функція досягає локального максимума та мінімума. Далі, якщо

потрібно провести дослідження функції то визначають знак похідної справа та зліва
від критичної точки. Якщо похідна при переході через критичну точку змінює знак
з «-» на «+», то функція приймає локальний мінімум. Якщо з «+» на «-» маємо
локальний максимум.
Другий тип критичних точок це нулі знаменника дробових та ірраціональних функцій
Функції з логарифмами та тригонометричні, які не визначені в цих точках
Третій тип критичних точок мають кусково-неперервні функції та модулі.
Для прикладу будь-яка модуль-функція має мінімум або максимум в точці зламу.
Наприклад модуль y=| x -5| в точці x=5 має мінімум (критичну точку).
Похідна в ній не існує, а справа і зліва приймає значення 1 та -1 відповідно.

69. Сформулюйте необхідні і достатні умови існування екстремуму

Означення 1Екстремум-найбільше і найменше значення функції. Необхідна

умова екстремуму: Якщо ф-я z=f(x;у)має в точці (х0;у0) локальний(місцевий)
екстремум, то в цій точці частинні похідні першого порядку на змінних х,та у =
0 або не існують.

Нехай функція    неперервна в   і

існують кінцеві або безкінечніодносторонні похідні  . Тоді за
умови   ,х0 є
точкою строгого локального максимуму. А якщо   то
х0  є точкою строгого локального мінімуму. Зауважимо, що при цьому функція
не дифференціюєма в точці х0  Нехай функція f неперервна і
двічі диференційована в точці. х0 Тоді за умови   і   , х0 є  
точкою локального максимуму. А якщо і   то х0 є
точкою локального мінімуму.

Теорема 2 (достатня умова extr). Якщо безперервна функція

f(x) диференційована в деякій ?-околиці критичної точки х0 і при переході через
неї зліва направо похідна f '(x) змінює знак з плюса на мінус, то точка х0 є
точка максимуму, а при зміні знака з мінуса на плюс - точка мінімуму 

Означення.2 Точка   називається точкою максимуму (точкою

мінімуму) функції   , якщо існує окіл точки   , для
всіх точок якого виконується нерівність

 (  ).
Точки максимуму і мінімуму називаються точками екстремуму.

Графічна інтерпретація

70. Яка крива називається опуклою, вгнутою? Сформулюйте достатні умови

опуклості та вгнутості

Якщо крива, яка є графіком функції  , розміщена не нижче будь-якої

дотичної на інтервалі , то вона називається вгнутою догори або просто вгнутою

на цьому інтервалі. Іноді її ще називають опуклою вниз 

Якщо крива, яка є графіком функції  , розміщена не вище будь-якої

дотичної на інтервалі , то вона називається вгнутою донизу або просто опуклою

на цьому інтервалі. Таку криву ще називають опуклою вгору

має опуклість різних напрямків (рис. 27).

У цьому
випадку графік функції  в інтервалах

і лежить по різні боки від

дотичної, проведеної в точці .

Теорема. Нехай функція визначена на інтервалі і в кожній точці цього

інтервалу має похідні до другого порядку включно. Тоді, якщо у всіх точках
 , то графік функції на інтервалі вгнутий (опуклий вниз), якщо

ж у всіх точках , то графік функції на інтервалі

опуклий (опуклий вгору).

Доведення. в інтервалах і лежить по різні боки від

дотичної, проведеної в точці .

Нехай  . Виберемо точку і покажемо, що графік

функції лежить не нижче дотичної, яка проходить через точку

. Щоб відрізняти ординату графіка функції і ординату дотичної,

останню будемо позначати буквою . Запишемо рівняння дотичної в точці

(1)

Оскільки функція  має похідні до другого порядку включно, то згідно формули

Тейлора (при ) маємо:

(2)

де  . Віднімемо від рівності (2) рівність (1)

Оскільки  , то , тобто . Отже, графік функції у

будь-якій, відмінній від , точці лежить вище дотичної, проведеної до нього

в точці з абсцисою .

Аналогічно доводиться теорема для випадку  .

Установимо необхідну умову існування точки перегину графіка функції  .

Нехай функція визначена і має неперервні похідні до другого порядку

включно на інтервалі . Тоді. Якщо в кожній точці , то графік

функції на інтервалі вгнутий (опуклий вниз). Якщо ,

,то графік опуклий (опуклий вгору).

Отже, якщо на інтервалі  , то графік функції точок перегину

на цьому інтервалі не має. Таким чином, точка , де може

бути точкою перегину графіка функції лише в тому випадку, коли

Отже, умова  є необхідною, для того, щоб точка була

точкою перегину графіка функції .

71. Що називається асимптотою кривої? Як визначаються вертикальні, горизонтальні

та похилі асимптоти?

Асимптота кривої — це пряма, до якої крива при віддаленні в нескінченність

наближається як завгодно близько, але не дотикається.
Якщо крива, задана рівнянням y = f(x), віддаляється в нескінченність при наближенні
x до скінченної точки a, то пряма x = a називається вертикальною асимптотою цієї
кривої.
Горизонтальна асимптота є частковим випадком похилої при k = 0.

Похилі асимптоти отримують при дослідженні поведінки функції на нескінченності.

Не всі криві мають асимптоти. Наприклад, парабола асимптот не має .

72. Поняття первісної функції. Поняття невизначеного інтеграла, його властивості.

Первісною для функції f(x) називається така функція F(x), похідна якої F'(x) дорівнює
f(x).
Невизначений інтеграл для функції f — це сукупність усіх первісних цієї функції.
Задача диференціального числення — знаходження похідної від заданої функції y =
f(x).

Основні властивості невизначеного інтеграла:

1. Диференціал невизначеного інтеграла дорівнює підінтегральному виразу, а
похідна – підінтегральній функції.
2. Невизначений інтеграл від диференціала неперервно диференційованої функції
дорівнює самій цій функції з точністю до сталого доданка.
3. Відмінний від нуля сталий множник можна виносити за знак невизначеного
інтеграла.

73. Таблиця основних інтегралів. Метод безпосереднього інтегрування.

Одним з найпростіших методів інтегрування є метод безпосереднього інтегрування.
Таблиця:

74. Внесення функції під знак диференціала.

При деякій навичці у виконанні підстановки можна самої змінної не писати.
Наприклад, в інтегралі: в думках розглядають як нову змінну і відразу переходять до
результату. Такий спосіб перетворення підінтегрального виразу називають
внесенням функції під знак диференціала, який розглянуто раніше.

75Метод підстановки (заміни змінної)

Після знаходження останнього інтеграла треба повернутись до початкової
змінної інтегрування х. Для застосування цього прийому треба, щоб функція х
— φ (t) мала обернену t = ψ(х). Після знаходження останнього інтеграла треба
повернутись до змінної х, використовуючи рівність t = φ (х)
76. Означення визначеного інтеграла. Властивості визначеного інтеграла.

Визначений інтеграл — в математичному аналізі це інтеграл функції з вказаною

областю інтегрування.
Властивості визначеного інтеграла:
Визначений інтеграл від алгебраїчної суми двох функцій дорівнює такій же
алгебраїчній сумі визначених інтегралів від цих функцій, тобто: Ця властивість
поширюється на будь-яке скінченне число доданків.

77. Формула Ньютона-Лейбніца.

78. Заміна змінної у визначеному інтегралі.

Багато...
79.Формула інтегрування частинами у визначеному інтегралі.
80. Площа плоскої фігури в системі декартових координат.

81. Отже, за допомогою визначеного інтеграла в економіці можна виконувати обчислення, які є

достатньо простими (для людини, яка знає математику), не вимагають використання складних понять
у процесі аналізу і дозволяють розвязувати складні задачі аналітичного і прогностичного характеру.

82. Класифікація процентних ставок

- за принципом розрахунку розрізняють ставку нарощення (декурсивна ставка) і дисконтну ставку

(антисипативна ставка); - за сталістю значення процентної ставки протягом дії контракту — фіксовані і
плаваючі (фіксується чи змінюється у часі база і розмір надбавки до неї — маржі).

83. Простий відсоток – це нарахування відсотку лише на початково інвестовану суму.

84. Дисконтування – основна процедура фінансових операцій, лежить в основі доходності
фінансових ринків. Дисконтування є єдиною методикою, яка порівнює вартість різних об‘єктів у часі.
Дисконтування приводить теперішню вартість до майбутньої і навпаки. Дисконтування може
проводитися різними методами.

Математичними за допомогою формул та фінансових таблиць. Цей метод використовується, коли

потрібна точна оцінка вартості активу. Найпоширеніша формула дисконтування: майбутня вартість
активу дорівнює добутку його теперішньої вартості на одиницю плюс ставка дисконтування
(FV=PV(1+i))

З іншого боку дисконтування може проводитися наближено, з використанням попереднього досвіду

та експертних оцінок. Можна сказати, що, чим надійнішим є актив, чим менше обмежень у його
придбанні і обігу, тим формальнішою є процедура дисконтування.

Між цими двома різними підходами існують методи, які поєднують кількісну та якісну оцінки. Якщо
порівнювати із загальною кількістю операцій, то нематематичний підхід переважає, проте більша
частина коштів обертається на організованих ринках, де рішення приймаються винятково на основі
розрахунків.

85. Термін позики. Необхідні для розрахунку тривалості позики в роках і днях 

Величина процентної ставки. Необхідність в розрахунку процентноїставки виникає при визначенні
фінансової ефективностіоперації і при порівнянні контрактів по їх прибутковості у випадках, коли
процентні ставки в явному вигляді не вказані.

86.
Складні відсотки – це спосіб нарахування відсотків, при якому нараховані відсотки періодично
додаються до базової суми (капіталізуються). Додавання відсотків призводить до поступового
“зростання” бази (суми вкладу) і відповідно до збільшення відсоткового прибутку.

87 Увага: «товарна», прострочена поточна, заборгованість «на вимогу» не дисконтується.

Дисконтують лише грошову довгострокову заборгованість, яка погашається у майбутньому

грошовими платежами у національній/іноземній валюті чи активами, що належать до еквівалентів
грошових коштів.