Е. ХЕМІНГУЕЙ. ОГЛЯД ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ.

ФІЛОСОФСЬКО-
СИМВОЛІЧНИЙ ЗМІСТ ПОВІСТІ «СТАРИЙ І МОРЕ»

Мета: зацікавити студентів особистістю Е. Хемінгуея; окреслити особ-

ливості його творчої еволюції, новаторський характер прози;
розвивати навички сприйняття інформації на слух, визначення
головного, висловлення власної думки; виховувати прагнення до
пізнання, до активної позиції в житті, оптимістичного світо-
бачення.
Тип заняття: комбіноване.
Обладнання: портрет, текст твору.

Людина створена не для поразки.

ЇЇ можна знищити, але перемогти неможливо.
Е. Хемінгуей

ХІД ЗАНЯТТЯ

1 МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

1.1 Організаційний момент.
1.2 Оголошення теми і мети заняття.
2 АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Перевірка виконання домашнього завдання.

Е. Хемінгуей. «Старий і море»

1. Уболівальником якої гри були старий Сантьяго і хлопчик Маноліно?
а) футболу; б) баскетболу; в) бейсболу.
2. Старий Сантьяго почав брати Маноліно із собою у море, коли тому
виповнилося:
а) десять років; б) п’ять років; в) вісім років.
3. Чому батько заборонив Маноліно виходити в море зі старим Сантьяго?
а) бо хлопець був ще малим для таких пригод;
б) тому що вважав старого невдахою;
в) хлопцеві треба було ходити до школи.
4. Яку велику рибу вполював старий Сантьяго?
а) баракуду; б) марліна; в) летючу рибу.
5. В іспанській мові слово «море» вживається як у чоловічому, так і у
жіночому роді, але старий завжди думав про море, як про:
а) вередливу дитину; б) мужнього чоловіка; в) лагідну жінку.
6. Сантьяго впіймав величезну рибину і розміри її побачив:
а) на другий день; б) у перший же день; в) тільки на третій день.
7. У морі під час полювання за рибою старий Сантьяго вважав себе:
а) нещасним; б) самотнім; в) вправним рибалкою.
8. Що обіцяв зробити Сантьяго, якщо подужає рибу?
 а) піти на прощу до Мідної богоматері;
б) ніколи не виходити на риболовлю;
в) наступного разу взяти із собою Маноліно.
9. Коли велика рибина потягла Сантьяго у відкрите море, старий сподівався:
а) риба швидко втомиться і він повернеться зі здобиччю;
б) що його врятують моряки;
в) що йому все ж таки вдасться втягти її у човен.
10.Сантьяго, якому довелося протягом трьох днів чимало пережити, почував
до рибини:
а) жаль і повагу; б) злість і ненависть; в) байдужість.
11.Останнього разу, коли уночі акули напали на кістяк риби, як ненажери,
старий:
а) люто з ними б’ється;
б) не звертає на них уваги;
в) намагається врятувати залишки риби.
12.Маноліно вирішив рибалити зі старим Сантьяго, тому що:
а) хотів підтримати старого;
б) дуже любив Сантьяго;
в) вважав, що має багато чого навчися у нього.
3 СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ СТУДЕНТАМИ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
3.1 Вступне слово викладача.
Е. Хемінгуей привертає до себе увагу не тільки як письменник, а і як
особистість, оскільки писав він тільки про пережите. Це письменник, який за
життя став людиною-легендою. Енергія, сила, оптимізм, мужність постають у
його творах. Хемінгуей був дуже талановитим письменником і водночас
відважною людиною: був на війнах, «великих африканських полюваннях»,
високо в горах і у бурхливих океанах — все пов’язане з ризиком приваблювало
його.
Хемінгуей — лауреат Нобелівської премії, присудженої за те, що саме «він
виробив «потужний стиль», який є досягненням мистецтва сучасного
розповідання». Його проза своєю суворою правдивістю, життєвістю завоювала
читачів у всьому світ
3.2 Повідомлення студента про життєвий і творчий шлях.
Ернест Міллер Хемінгуей народився у маленькому американському
містечку Оук-Парку 1899 р. Уже з дитинства (коли йому було 12 років, дід
подарував рушницю) ходив на полювання, рибалив, пізнавав життя не
прикрашеним, зустрічався з різними людьми, тікаючи з дому. А у 18 років —
пішов на фронт: у складі санітарної бригади воював в Італії. 9 липня 1918 р. був
тяжко поранений. Тоді письменник розумів, що війна — це безглуздя, яке
знищує, калічить людину. У лікарні він зустрічається з медсестрою Агнес фон
Куровськи, стосунки з якою знайшли відображення у романі «Прощавай,
зброє!»
Гертруда Стайн назвала сучасників Хемінгуея «втраченим поколінням».
Після війни, проживаючи в Парижі, пише свої перші твори: «Три
оповідання і десять віршів» (1923), «І сходить сонце» (1926), протягом 1920-
1924 рр. надрукував понад 170 матеріалів. Далі збірка «Чоловіки без жінок»
(1927). На цей час припадає його зустріч з молодою багатою американкою
Полін Пфейфер, з якою він повернувся до Америки.
Роман «Прощавай, зброє!» (1929) гнівно засуджує війну, бо саме на війні
люди втратили самих себе. Лейтенант Генрі є носієм морального кодексу, який
автор втілив у образі Джейка Барнса («І сходить сонце»), продовжувачами
образу подібного авторові героя є Роберт Джордан («По кому подзвін», 1940),
полковник Контвел («За річкою, в затінку дерев», 1950). Трагічний досвід війни
приводить героїв до зневіри у владі, можливості соціальних зрушень, але всі
вони зберегли найкращі людські риси: мужність, щирість, чесність, благо-
родність, були людьми «високого духу».
З 1937 до 1940 рр. — Хемінгуей був в Іспанії як військовий кореспондент
під час громадянської війни.
У роки Другої світової війни — брав активну участь у військових походах
(на Кубі разом із військовими моряками перехоплювали німецькі підводні
човни, висаджувався з військами у Нормандії, командував загоном макі, у
військах була дуже знаменита борода «Тата Хема». Із зброєю в руках воював за
визволення Парижа.
У повоєнні часи продовжував писати, 1952 р. — вийшла повість «Старий і
море».
Катастрофи, хвороба, втрати близьких призвели до самогубства
письменника 2 липня 1961 року.
1972 р. після смерті письменника вийшла збірка «Оповідання про Ніка
Адамса».
3.3 Аналіз повісті «Старий і море».
I. Старий
Питання до аналізу:
1. Чи старий Сантьяго цілком відповідає своєму визначенню старої людини?
2. Ким є герой за етнічним походженням і яке це має значення для даного
образу?
3. Що сниться старому?
4. Чому він намагається позбутися хлопця?
5. З ким увесь час розмовляє старий?
6. Кому він увесь час намагається довести, що він все ж таки ще чогось
вартий?
7. Завдяки кому чи чому Сантьяго здійснив начебто неможливе?
8. Про що свідчить така постава героя, що він уособлює?
Розмову почнемо з дещо неприродного прийому, а саме: поговоримо про
старого Сантьяго, оминаючи, наскільки це можливо, його зв’язок і причетність
до... моря!
Сантьяго, хоча і справді уже старий, та все ще «міцний горішок».
Прикметне й те, що головний герой повісті — не американець. Це важлива
деталь, бо, якби йшлося про американця, то стереотипи у сприйнятті не дали б
змоги письменнику-американцю висловити якісь дуже суттєві, глибокі та
важливі речі.
 Які саме? Передусім звертає на себе увагу цілковита самотність старого.
Натомість, уважно придивившись, не можна не помітити, що перше враження є
помилковим. І справа не в тому, що у нього є і залишається хлопчик (цей
дружній тандем доволі хиткий, адже тільки-но фортуна зрадила старого, батьки
заборонили Маноліно виходити в море на човні Сантьяго, який, у свою чергу,
також увесь час намагається позбутися допомоги малого, бо звик давати собі
раду сам; йому сниться не хлопець, а зграя левів на березі моря — час, коли
Сантьяго був сильним і незалежним).
Отже, старим у взаєминах зі світом керує не звичайна гордість, а цілком
зрозуміле і природне бажання уникнути повсякчасних нагадувань про те, що
він старий і немічний. І так діється тому, що Сантьяго має те, чого ніхто не
зможе у нього відібрати, а відтак і самотність йому, доки він живий, не
загрожує.
Про що ж ідеться?
Ідеться про те, що у старого, як би парадоксально це не прозвучало, є він
сам.
Адже з ким старий увесь час розмовляє й сперечається? Кому намагається
довести, що у нього є ще порох у порохівниці?
Собі.
Можна, щоправда, заперечити, мовляв, Сантьяго, коли йому стає особливо
погано, сумує за відсутнім у човні хлопчиком. Однак такі думки виникають зде-
більшого тоді, коли об’єктивні обставини вимагають, аби поряд був помічник.
Хоча, зрештою, і без помічника старий таки упорався з тягарем, якому
навряд чи дали б раду навіть декілька інших молодших чоловіків. Можна також
твердити, що це він спромігся зробити задля хлопця, аби довести, що й сам ще
чогось вартий. Але ані хлопець, ані всі інші не є тими вирішальними
чинниками, що спонукали старого до здійснення неможливого.
Знову ж таки вирішальний чинник — це, передусім, він сам! А ще
об’єктивні обставини його буремного життя.
Так, Сантьяго самотній. Однак ця самотність особлива: суть її у тому, що
життя — важка, складна річ, і долати труднощі людина змушена переважно
самотужки.
Звичайно, добре, коли є хтось поряд і на його допомогу можна
розраховувати. Але навіть і за таких умов годі сподіватися, що можна обійтися
без власних зусиль: дружня допомога аж ніяк не може замінити намагань самої
людини. У цьому розумінні самотнім є кожен із нас, а отже, приречений нести
свій хрест. Інша справа, що одні гідно приймають виклик життя, а інші, на
жаль, виявляються слабкими, не здатними протистояти обставинам.
II. Море.
Питання до аналізу.
1. За якими законами живе море?
2. Перелічіть головні ознаки цієї стихії.
3. Чому краса моря обертається у певні моменти на жорстокість, а
жорстокість — на красу?
4. До яких наслідків приводить факт вічності цієї стихії?
 5. Що уособлює море?
Море у Хемінгуея — це шалено складний, особливий світ, багато у чому
відмінний (але в чомусь і схожий) від людського.
Море у Хемінгуея — явище самодостатнє, воно живе за своїми законами, і
запорукою цього є передусім його неосяжність і безмежність. Саме неосяжність
моря гарантує його велич та непохитність, а відтак дає змогу залишатися
вільним і незалежним та ігнорувати будь-які втручання, що на тлі такої
безмежності здаються дрібними, незначущими подряпинами, які загоюються за
лічені хвилини, не залишаючи по собі навіть найменшої згадки.
Водночас краса моря, як і його жорстокість, — амбівалентні, оскільки
усвідомлюються тільки сторонніми спостерігачами. А щодо самого моря, то
його зовнішні ознаки, як, зрештою, і його сутність, ним не усвідомлюються, та
й не можуть усвідомлюватися, і це становить ще одну причину запоруки його
величі та непохитності!
І, нарешті, море вічне. Адже якщо зважати на минуле та майбутнє, яке
можна осягнути, ми змушені погодитися, що море завжди було, є і буде. А про
те, що і ця властивість моря є складовою підґрунтя його величі та непохитності,
годі й говорити.
Підсумовуючи ці міркування, можна впевнено стверджувати, що море як
яви- ще і феномен уособлює все те, чого нібито об’єктивно позбавлена людина.
III. Старий і море.
Питання до аналізу.
1. Про що свідчить назва повісті?
2. Що є спільного між морем і людиною?
3. Чи може людина підкорити чи знищити море?
4. Чи може море підкорити чи знищити людину?
5. Чому людину не може подолати навіть така могутня стихія?
6. Яка відмінність між природою і людиною зумовлює їх вічне
протистояння?
7. Чому старому Сантьяго знову наснилися молоді леви?
8. Чи є для людини місце у цьому вічному, красивому і водночас жорстокому
безмежжі і чи можна поєднати непоєднуване?
4 ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
4.1 Запитання до студентів.
1. Скільки днів повертався старий рибалка без вилову? (84)
2. Ким був Маноліно для Сантьяго? (Учнем, другом)
3. Яку спортивну гру любили Сантьяго із хлопчиком і вболівали за її лідерів?
(Бейсбол)
4. Як називався ресторанчик, у якому обідали рибалки, а Маноліно носив із
нього старому їжу? («Тераса»)
5. Де жив старий рибалка? (У бідній халупці з пальмового листя)
6. Яку рибу використовували рибалки для приманювання великих риб? (Сар-
дини)
7. Який сон часто снився старому? (Африка, леви)
8. Скільки днів тривав двобій із рибою? (Три)
 9. Із ким розмовляв старий Сантьяго в човні? (Із самим собою, із пташкою,
рибою, акулами)
10.Що їв рибалка в морі? (Сиру рибу)
11.Хто постійно переслідував човен рибалки? Як той на це реагував? (Акули;
бився, відганяв як міг.)
12.Що пообіцяв Маноліно старому? Чому? (Що виходитиме з ним у море,
щоб багато чого навчитися.)
4.2 Підсумки і висновки заняття.
Хемінгуея люблять і високо цінують у світі, про нього дуже багато
пишуть. Його творчість суттєво вплинула на численних митців Європи та
Америки. Сам письменник до своєї літературної праці ставився надзвичайно
серйозно: «Нема на світі справи важчої, ніж писати просту, чесну прозу про
людину. Спочатку слід вивчити те, про що пишеш. А потім навчитися писати.
На одне і на друге йде все життя». Видатний американський письменник У.
Фолкнер писав про «Старого й море»: «Час, можливо, покаже, що це
найкращий єдиний добуток кожного з нас». Так це чи ні, але твір Хемінгуея
«Старий і море» гідно завершує творчий шлях людини, праця якої багато в
чому визначила художній образ нашого часу
4.3 Оцінювання.
5 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Опрацювати теоретичний матеріал підручника щодо теми.
2) Скласти хронологічну таблицю життєвого й творчого шляху К. Ясунарі.
3) Прочитати роман «Тисяча журавлів».
 К. ЯСУНАРІ – ЯПОНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК.
ВІДОБРАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ
У ТВОРІ «ТИСЯЧА ЖУРАВЛІВ»

Мета: ознайомити студентів із життям і творчістю, особистістю пи-

сьменника, його естетичними поглядами; допомогти студентам
усвідомити особливості японської культури, світогляду; розви-
вати навички самостійного пошуку та оброблення інформації,
естетичного дослідження; виховувати повагу до національних
культур усіх народів, естетичні смаки..
Тип заняття: комбіноване.
Обладнання: портрет, текст твору.

Усе своє життя я прагнув прекрасного

і буду прагнути його до самої смерті.
К. Ясунарі

ХІД ЗАНЯТТЯ

1 МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

1.1 Організаційний момент.
1.2 Оголошення теми і мети заняття.
2 АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Перевірка виконання домашнього завдання.
3 СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ СТУДЕНТАМИ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
3.1 Вступне слово викладача.
Я. Кавабата — представник так званого «жіночого стилю», виразник
м’якої, чутливої краси в японській літературі. Його манеру можна порівняти з
цвітінням сакури, яка повільно облітає, і її пелюстки символізують прекрасні
миттєвості життя. Наприклад, такі миттєвості, про які ми вже чули від Мацуо
Басьо:
На старім ставку
Жабка у воду — шубовсть.
Чути сплеск тиші.
Саме така вишукана простота стилю звучить у кожному рядочку твору
Кавабати. Коли читаєш цю повість, ніби бачиш журавлів на кімоно Юкіко: всі
дивляться в небо і не помічають того, що поруч, на землі. І тут можна згадати
рядки Ісікави Такубоку, тому що:

Всі люди йдуть

в одному напрямку.
А ось — одна душа,
що збоку
дивиться на це.
 От і Кавабата прагнув розкрити таємний, прихований сенс буття,
змушуючи читачів шукати істину разом. Розкутість синтаксису, поєднання
уявного і реального, підкреслений ліризм, вишуканість художньої форми,
захоплення старовиною, поетизація почуттів, фрагментарність композиції —
основні ознаки індивідуального стилю Я. Кавабати, який, за його словами, «усе
своє життя прагнув досягти прекрасного».
3.2 Повідомлення студента про життєвий і творчий шлях.
Кавабата Ясунарі (1899-1972) — японський письменник, лауреат
Нобелівської премії (1968), народився у сім’ї лікаря, людини високоосвіченої,
яка любила літературу та мистецтво. Батьків Кавабата Ясунарі втратив рано і
виховувався в родичів, пізнавши гіркий хліб сирітства. Навчаючись у 1910-1917
роках у початковій і середній школах м. Осака, Кавабата Ясунарі зацікавився
живописом та літературою, багато читав. У 1917-1920 роках, під час навчання,
в Першому коледжі Токіо, Кавабата Ясунарі ознайомився з російською літера-
турою, особливо вирізнивши для себе Л. Толстого та А. Чехова.
Навчався в Токійському університеті на відділенні англійської, а згодом
японської літератури (1920-1924). Першим значним твором Кавабата Ясунарі,
що привернув увагу критики та читачів, була новела «Танцівниця з Ідзу»
(1925), екранізована 1935 року кінорежисером Госьо.
Кавабата Ясунарі розкриває загальнолюдські, «стійкі цінності», спира-
ючись у художніх пошуках на естетику та національну самобутність класичної,
народної японської літератури.
1960 року за підтримки держдепартаменту СПІА Ясунарі здійснив турне
декількома американськими університетами (серед них і Колумбійський), де вів
семінари з японської літератури.
Повість «Країна снігів» (1934-1937), визнана літературними колами най-
помітнішим явищем ліричної прози, найповніше виявила систему художнього
мислення Кавабата Ясунарі. Книга складається з окремих ліричних оповідань,
об’єднаних спільною тематикою: нерозділене кохання, краса природи північ-
ного краю Японії — країни снігів. У повоєнні роки, залишаючись вірним своїй
колишній творчій манері, Кавабата написав низку творів, найзначніші з яких
повість «Тисяча журавлів» (1951) і роман «Стогін гори» (1953).
1950 року Кавабата Ясунарі разом із членами ІІЕН-клубу, який він очолю-
вав із 1946 року, здійснив поїздки до Хіросіми та Нагасакі, місць атомних бом-
бардувань. Про своє бажання «вічного миру на землі» він розповість у новелах
«Латочка», «Кораблики», «Камелія».
Твори Ясунарі вирізняються ускладненістю підтексту, ефектом недомовле-
ності, несподіванки. Досліджуючи психологію людини, її відносини зі світом,
природою, Кавабата Ясунарі завжди орієнтувався на зв’язок із тією дійсністю,
яку він хотів збагнути.
1968 року Кавабата Ясунарі було присуджено Нобелівську премію за «пи-
сьменницьку майстерність, яка з великим почуттям виражає суть японського
способу мислення».
В останні роки життя Кавабата Ясунарі напружено працював над новим
романом.
 В Україні окремі твори Кавабата Ясунарі переклали І. Дзюб, М.
Федоришин.
3.3 Робота над твором «Тисяча журавлів».
Японці значно більше, ніж інші народи, заглиблені «в себе», орієнтуються
на особистісні фактори. Ця риса національної культури значною мірою обу-
мовлена релігією — буддизмом, за яким кожна людина повинна зосереджува-
тися на власному духовному самовдосконаленні.
За результатом досліджень у галузі етнопсихології, більшість японців інте-
лігентні, виховані, увічливі. Вони дуже вимогливі до чистоти, дисципліновані,
із повагою ставляться до людей старшого покоління. Відданість, поклоніння
батькам та обов’язок щодо них — специфічні риси японського менталітету.
Саме відданістю зумовлені міцні сімейні зв’язки, що склалися між батьком і
сином, героями повісті «Тисяча журавлів».
– Яке місце в житті Кікудзі займають пані Оота, Фуміко, Тікако та Юкіко?
Як пов’язані враження дитинства Кікудзі та його стосунки із цими
героями?
– Яку роль у повісті грає перше враження людини? Залишається воно на все
життя чи змінюється через певні обставини?
– 3 якими почуттями Кікудзі, Фуміко та Юкіко згадують і говорять про свої
та чужі сім’ї? Яким чином таке ставлення характеризує героїв?
Алессандро Валіньяно 1642 року писав: «Гадаю, що у світі немає більше
народу, який би ставився до власної гідності так вимогливо, як японці... Вони
завжди обачні й ніколи не обтяжують інших своїми скаргами й нещастями.
Вони з дитинства вчяться не розкривати своїх почуттів, бо вважають це
безглуздим».
– Чи дотримувався автор цієї традиції, створюючи образи повісті?
У подружньому житті японців існують певні правила — уважають
нормальним, якщо чоловік вступає в інтимні стосунки з іншими жінками. Те,
що в Європі вважається гріхом, у Японії — норма життя, і саме з такої точки
зору слід сприймати дії, учинки, почуття героїв.
– Чи пов’язане, на вашу думку, ставлення Кікудзі до жінок, з якими його
батько мав стосунки, з такими поглядами, національною традицією япон-
ців?
Як неодноразово підкреслював сам Кавабата, його метою був не
докладний опис чайної церемонії, а застереження від вульгаризації її
сучасністю.
Слід зазначити, що на сторінках повісті чайний посуд і взагалі вся кераміка
— вази, чашки і чайники — живуть немовби власним особливим життям, що
пов’язане з минулим. Старовинні речі, яким виповнилося по кількасот років,
відтіняють швидкоплинність людського існування, утілюють віковічну му-
дрість, нагадують про неминущі цінності.
Існує чотири правила чайної церемонії:
1) гармонія. Це умова існування, основа основ; постійність можлива лише
тоді, коли є рівновага. Наслідуючи красу, людина вдосконалює себе та свої
 стосунки зі світом. Пошуки гармонії — призначення традиційного мисте-
цтва японців;
2) чемність. Вона передбачає щирість стосунків між людьми, співзвуччя сер-
дець, «зустріч почуттів» не за правилами поведінки, а завдяки тому, що
душа людини, яка потрапляє у світ краси та натуральності, прихиляється
до добра. Чайний дім — це обитель миру та спокою, сюди немає доступу
людям із поганими думками;
3) чистота. Вона повинна бути абсолютною, починаючи від почуттів та
думок, закінчуючи чистотою в буквальному розумінні;
4) спокій. Головне в чайному домі — тиша і спокій, які необхідні для
рівноваги духу, для бесіди «серцями».
Огорнений романтичним серпанком образ Юкіко, яка тримає в руках роже-
ву крепдешинову хустку (фуросікі) із зображенням журавлів.
У японській символіці журавлі — символ надії, благополуччя й щастя.
Малюнок із зображенням білосніжних птахів на рожевому тлі має глибокий
смисл: героїня повісті повинна мати щасливу долю. Мрія про щастя взагалі є
провідною ідеєю твору, але вона недосяжна.
3.4 Запитання і завдання для студентів:
1) У чому полягає сутність чайної церемонії в сприйнятті японців?
2) якою метою використав Кавабата Ясунарі чайну церемонію в композицій-
ній побудові повісті «Тисяча журавлів»?
3) У чому значення назви твору «Тисяча журавлів»?
4) Як показана природа в повісті?
5) Яку роль відіграє символіка у творі? Назвіть символи і поясніть їх
значення.
6) Охарактеризуйте образи жінок у повісті «Тисяча журавлів». Яка героїня
вам найбільше сподобалася? Чому?
7) Які філософські проблеми розв’язує Кікудзі?
8) Ваше ставлення до образу Кікудзі. Чим вам близький цей герой?
3.5 Слово викладача.
У зображенні Кавабата природа прекрасна й велична. Показуючи зміни в
ній, автор відтворює порухи людської душі, тому майже всі твори письменника
є багатоплановими, вони мають прихований підтекст. У повісті «Тисяча жу-
равлів» природа немовби співчуває героям. Наприклад, через опис природи пе-
редається тривога Кікудзі перед невідомістю. Коли Кікудзі виглянув у сад, «по
небу прокотився грім. Далекий і могутній, він насувався все ближче й ближче.
На мить дерева в саду освітив спалах блискавки». Блискавка як думка і думка
як блискавка — нерозривність цих понять допомагають авторові краще висвіт-
лити образ Кікудзі, який переживає осяяння, знайшов потрібне рішення, певний
вихід для себе. «І одразу зашумів дощ,— пише Кавабата.— Поступово грім
відкотився далі». Дощ неначе змиває тривожні передчуття героя, очищує його
Душу, відкриває шлях до нового, чистого начала. «Кікудзі підвівся і зателефо-
нував Фуміко». Розмовляючи з нею по телефону про дрібниці, Кікудзі ледь її
слухав, перевивши розмову на головне:
– У нас тут справжня злива. А у. вас?..
 – Ллє як з відра. Тільки-но так гримнуло, що я ледь не вмерла.
– Зате після дощу буде так свіжо...
Слова «свіжий», «свіжість» означають не тільки стан природи після дощу,
а й зміну внутрішнього світу героя.
В описі зустрічі персонажів використовується така сама символіка:
– Напевне, ви чули по телефону, як тут зранку шумів дощ? — спитав
Кікудзі.
– Хіба по телефону почуєш? Я не звернула уваги. Дивно, невже можна по-
чути, як шумить дощ у вашому саду?
В останній фразі цього діалогу застосовується прийом іносказання. Це ре-
чення слід розуміти так: «Хіба можна знати, що відбувається у вашій душі?»
У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. «Піднявши
очі вгору, він побачив, що на сході поміж деревами сяяла одна велика зірка.
“Скільки я вже не бачив ранкової зорі!” — подумав Кікудзі, дивлячись у небо,
що потроху затягували хмари. Зірка виблискувала серед хмар і від того
здавалася ще більшою, ніж була насправді... “Немає сенсу збирати черепки,
коли на небі сяс зірка таким свіжим блиском”,— промайнуло в голові Кікудзі. І
він кинув уламки на землю».
Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко й очистила душу самого
Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка так рап-
тово зникла. Згадавши її слова: «Смерть йде за мною слідом», він відчуває, як
дерев’яніють його ноги від жахливої думки: «Не можу повірити, що вона по-
мерла!» «Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до
життя? » — із цим та з багатьма іншими запитаннями залишає свого героя
Кава- бата у фіналі повісті. І вся природа, що також сумує разом із людиною,
немовби відповідає на почуття Кікудзі у скорботній тональності.
Робота над образами та художніми прийомами повісті (в групах)

Образ Кікудзі

Образ Фуміко й Юкіко

Фуміко (донька) Юкіко (гарна дівчинка)
Красиві молоді дівчата, чисті, свіжі, ніжні, поважають батьків,
дотримуються традицій, віддаються почуттям, живуть ними.
 Дуже сильна духом, здатна до Росла в дружній, доброзичливій
самопожертви, пережила багато родині, освічена, більш сучасна,
життєвих злигоднів, бере на себе близька до європейського способу
відповідальність за добру пам’ять про мислення (економічного).
матір, раніше оберігала ЇЇ щастя.
Образ Тікако
Тікако Курімото — халяйкачаїшого павільйону, берегиня чайної церемонії.
Жінка була коханкою пана Мітані, батька Кікудзі. Хлопчика лякало те, що в
нього може бути брат або сестра з такою жахливою плямою, яку він бачив на
тілі цієї жінки. Тікако принижує гідність пані Оота, навіть мати Кікудзі просить
її оговтатись і не пускати в хід свого отруйного язика.
Тепер вона намагається бути корисною хоча б Кікудзі: знайомить його з
донькою Інамура Юкіко. Вона нахабно, жахливо, цинічно переслідує пані Оота.
Кікудзі запитує: «Виходить, це ви її вбили?» І отримує відповідь: «Вважайте,
що я. Я звикла грати роль шахрайки. Ваш батько й цінував у мені саме те, що я
вміла завжди прекрасно виконувати цю роль».
Художні прийоми:
Прийом контрасту: яскрава художня деталь; гармонійне поєднання
природи, з почуттями та настроями героїв; опис чарівності предметів побуту,
мистецтва; історичні натяки, літературні посилання, поетичні образи майстрів
художнього слова та ін.; місцевий колорит (навести приклади); вставні
конструкції — лист-щоденник Фуміко.
4 ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
4.1 Підсумки і висновки заняття.
Ясунарі Кавабата прожив досить довге життя і назавжди залишився в
пам’яті людей як письменник, що розкривав «суть душі японця».
Традиційний тип мислення японців передбачає цілісне сприйняття світу,
тобто погляд на речі «ззовні» і «зсередини» одночасно. Згідно з ученням школи
«дзен», до якої належав Кавабата, кінцева мета «споглядання» — відчуття
єдності із Всесвітом, подолання свого маленького «я», яке має «розчинитися в
атмосфері дійсності».
Велике значення тут мають інтуїція, внутрішнє пробудження, відмова від
традиційної логіки. Тому у поетиці японського мистецтва центральне місце
посідає прийом натяку (йодзю), який допомагає відчути те, що не можна
побачити зором і осягнути знаннями, а лише «зрозуміти серцем». Це і визначає
своєрідність творчості Я. Кавабати.
Основою повісті є чайна церемонія, - давній звичай, доведений японською
естетикою до рівня високого мистецтва. Суть її полягає у тому, щоб людина
мала змогу замислитися щодо швидкоплинного життя. Відповідно до цієї мети
існує чотири правила чайної церемонії: гармонія, чемність, чистота, спокій.
4.2 Оцінювання.
5 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника щодо теми.
2. Підготуватися до контрольної роботи (творчість Брехта, Белля, Маркеса,
Хемінгуея, Ясунарі).
3. Підготуватися до контрольної роботи (поезія першої половини ХХ
століття творчість Д. Орвелла).