Я серцем відчуваю Україну

Я серцем відчуваю Україну,

Вона – моє життя, любов моя,
Мій дім, моя сім’я, моя родина,
Колиска щастя – це моя Земля!

Коли їй весело – і я всміхаюсь,

У дні скорботи з нею плачу я,
За успіхи радію і втішаюсь,
Що Україна – матінка моя.

Коли ж їй в злобі роздирають тіло,

То відривають часточку мою,
Вона від горя й болю посивіла –
І я у відчаї в пітьмі стою.

Та ось в її очах засяяла надія,

І посмішка вбирає неба синь,
Її душа воскресла – я радію!
Вона жива для нових поколінь!
Молитва за Україну
Прошу Тебе, Господи, про допомогу –
Врятуй Україну, пошли перемогу
Нашій знекровленій горем країні,
Нашій прекрасній, як цвіт, Україні!
Прошу Тебе, Господи, зглянься над нами –
Підтримай народ, який прагне віками,
Для України – миру й свободи,
Добробуту й щастя – для славного роду!
Прошу тебе, Господи, не сумніватись,
Що ми сильні духом, не звикли здаватись,
Страждання і війни нас не зламали,
Бо сила любові нас захищала!
А ще Тебе, Боже, прошу і благаю –
Народ вбережи від ворожої зграї,
Від олігархів, злодюг, мародерів,
До влади й бюджету стули для них двері!
Прошу Тебе, Боже, любов’ю зігріти
Заблудших і дати їм сили прозріти!
А бісівські чари із серця прогнати,
Щоб громадянами гідними стати!
Прошу Тебе, Боже, молю, заклинаю –
Вижени ворога з нашого краю!
Допоможи нам всі біди здолати,
Заможними, сильними, вільними стати!
Ми – українці
Ми – нація, мов океан, могутня,
Ми маємо минуле і майбутнє.
Ми – нація, мов сонце, споконвічна,
Що має гідність, силу титанічну.

Ми – нація, мов скеля, неприступна,

Бо наші гени – вільні, непідкупні.
Ми – нація розумна і красива,
І нас оберігає свята сила!

До нашої, до української, колиски

Все лізли паразити ненависні,
Щоб насититись і напитись крові
Із витоків народної любові.

На історичній закарбованій сторінці,

Що не рядок – то горе або лихо,
Тут лютували ляхи, турки, німці
Та московити нас труїли стиха.

Нас ненавиділи, а ми любили,

Нас позбавляли голосу, а ми творили,
Нас голодом і війнами вбивали,
А нашу святу пам’ять руйнували.

Та наш народ, як Фенікс – птах міфічний,

Відроджувався і ставав міцнішим,
І не зважав на рани чи поталу –
Співочі гени гідність не втрачали!

Тож не до двору нам зневіра, що блукає,

Ми – українці, нація героїв!
Ми переможем зло і ворога здолаєм
Заради України – матері святої!
Запрошення до злагоди

Мов коштовні самоцвіти у оздобі

Проти сонця дивним блиском сяють,
Так людину її справи добрі,
Як вінок весільний, величають.

Та сьогодні я не розумію,
Чому втрачена до мудрості повага,
Чому злоба ображати добро сміє
Під колючі оплески зневаги?

Чому ті, хто ще життя не бачив,

Ще не з’їв і кілограма солі,
Так, без дозволу і без пробачень,
Розбирають на осколки долі?

І здається, що у критиці та злобі

Мчить наосліп нове покоління,
Не чіпляється за виплеканий досвід,
За пророщені знання і розуміння.

Кожен раз – все знову, все спочатку,

Бо амбіції свої – насамперед,
Кожен розробляє власну грядку,
Винаходить свій велосипед.

І не знаю, слабкість чи то перевага,

Що я бачу у людині добрі зерна,
Не сприймаю чванства і зневаги,
Сподіваюсь, шана ще не вмерла.

Може, досить один одного паплюжить?

Час вже видерти з грудей невдячну жабу,
Зрозуміти, що земля лиш тому плужить,
Хто добро започатковує у табель.

Тож шановні Незалежності нащадки,

Непростої, незрівнянної доби,
Не чіпляйте ярлики-печатки
На зсивілі скроні та лоби!

Хочете пожити пишно й ситно,

Щоб буянив молодий запал?
То не мисліть примітивно, бідно,
Не пускайте дурість на загал!

Хоч душа палає від обурення,

Простимо всіх, будемо людьми!
Піднімайте голови понурені,
Ми розумні – українці ми!
Поки будуть поміж нами чвари,
Поки в душах не наступить мир,
Доти будуть нас зганять в кошари,
Ми ж шукати, хто наш поводир!

Тож шануймо мудрий, добрий досвід,

Поважаймо молодості злет,
Бо життя – це не постійний дослід,
Не урочистий парад планет!

Це – звичайні будні працьовиті,

Де тандем статечних й молодих,
Мир і злагода в оселі мусять жити,
Тоді й успіх приєднається до них!

Зберемося разом, сядемо до купки,

Так згуртовано, щоби в руці рука,
Ось в такий момент святої злуки
Ми згадаємо про гідність козака!
Незалежності засяяла зоря

Незалежності засяяла зоря –

Україна домоглась свободи,
Із Молитвою прийшла до Вівтаря
Попросити щастя для народу,
Щоб Господь народ благословив
Розбудовувати молоду державу,
Благодатною водою окропив
На шляху до успіху та слави.
В’ячеслав Максимович Чорновіл
Український політик, провідник українського національно-демократичного визвольного руху.
Герой України.

Великий патріот великої країни,

Незламний Світоч волі і свободи,
Понад усе любив він Україну
І прагнув щастя для її народу.

Козацький рід міцний – його коріння,

Що дало плід, окроплений росою,
А віра в правду – то його сумління,
Не скорене ні болем, ні тюрмою.

Він став Пророком у своїй країні,

Бо твердо вірив у її майбутнє,
Був переконаний, що стане Україна
Незламною, як океан могутній.

Коли ж настала довгождана днина,

Коли народ прозрів від дрімоти,
Стіною став за незалежність України
І зрозумів, хто справжні є кати,

Він порадів і серцем, і душею,

Хотів багато ще корисного зробити,
Хотів з державою міцніти, жити нею,
Її, найдивовижнішу, любити.

Та не судилось… Злі, потворні сили

Його засів, осяяний, скосили,
І Україна враз осиротіла –
Без сина від жалоби вся змарніла.

Жевріє смуток, проте неньку він не кинув,

Для України став небесним охоронцем,
Він не пішов, не вмер і не загинув,
Він зігріває душі ясним сонцем!
Леонід Макарович Кравчук

Перший Президент незалежної України (1991–1994). Народний депутат України першого,

другого, третього і четвертого скликань. Герой України.

До волі прагнув наш народ віками,

До незалежності, свободи України,
Століттями боровся з ворогами,
Життя ціною наближав цю днину.

І все ж здійснилась мрія заповітна,

Та стала незалежною держава,
І закінчилась битва довговічна,
І зіркою зійшла козацька слава!

Цю місію, високу, титанічну,

Виконав Велет – це не просто звук,
Країну з пазурів, ворожих споконвічних,
Сміливо вирвав Леонід Кравчук.

Він – перший Президент, що оживив надію,

Він – батько Незалежності держави,
Бо втілив поколінь священну мрію
І дав народу надзвичайне право.

Це право – самостійно обирати

Свій власний шлях і власну свою долю,
Дав право рідну мову величати
Державною, без утисків і болю.

І стала Україна суверенна

І рівноправна, самостійна, вільна
Господаркою на землі священній,
Землі великій, славній, неподільній!

Народ відчув себе насправді гідним,

Об’єднаним від заходу до сходу,
І не молодшим братом, вічно бідним,
А українським велетнем-народом.

Він – Президент, і він – проста людина,

Не олігарх, не багатій і не вельможа,
Він в серці має лиш любов до України
І мрії про її життя заможне.

За посмішкою – праця титанічна,

Великий розум, неймовірна сила,
І мудрість українська наша вічна,
Яку ще жодна сила не скорила!
Леонід Данилович Кучма

Другий Президент України (1994–2005). Народний депутат України першого і другого

скликань.

Його мета – досягнення висот,

Здобуток перемог – то його доля.
Він – другий Президент, він патріот,
Країни, яка вирвалась з неволі.

До рук батьківських він узяв державу,

Тендітну, ніжну, зовсім молоденьку.
І до керма він став не ради слави,
А задля щастя України-неньки.

Його здобутки перші і невдачі

Незламну волю й мудрість гартували,
І не здаватись, коли серце плаче, –
Народу клятва схибить не давала.

Всі звершення – то є конкретні справи

Для економіки, науки, управління.
Національна гривня – міць держави,
А Конституція – її Святиня!

І все було в непримиренній битві

Зі зміями, що скрізь повиповзали,
І почали за здобиччю гонитву,
Та плани їх кривавії зламались.

Він зціпив зуби та зібрав всі сили

І крок за кроком піднімався вгору,
Здалися злодії і відступили –
Добро завжди усіх злодюг поборе!

Це час випробування України,

Бо ворог землю захотів забрати,
Та Президент зберіг свою країну,
На новий рівень зміг її підняти.

І була Тузла, коли світ весь онімів,

Але він став на захисті кордону,
І переміг, а ворог відступив –
Отримав відсіч, грізну і законну.

Роздмухували полум’я розбрату

В Криму, де рани ще жевріли,
Та він знайшов народу що сказати,
Щоби повірили і пам’ять не ятрили.

Він весь народ зумів переконати,

Що справедливість, гідність – то святе,
Найвища цінність – Україна-мати,
А єдність – то багатство золоте.

Коли ж повстали наші громадяни,

Щоб захистити вибір свій священний,
З почуттям гідності від вечора до рання
Йшли на Майдан потоком нескінченним.

Він став на сторону закону й права,

Не допустив жахливого моменту,
І гідно передав рідну державу
Законно обраному Президенту.

Звичайно, були в нього й помилки,

Але про них не варто говорити,
Його безцінний досвід на роки
Керманичам усім потрібно вчити!
Віктор Андрійович Ющенко

Український політик і державник. Народний депутат України четвертого скликання. Третій

Президент України (2005–2010).

Віктор Ющенко – то третій Президент

України – незалежної держави.
Його народ підняв на постамент,
Коли свободи зайнялась заграва.

Коли у нашого великого народу,

У справжнього господаря в країні,
Хотіли відібрати право на свободу,
На власний вибір, вільний і єдиний.

Коли пронісся вир фальсифікацій

По всіх куточках неньки України,
Коли брехнею і сміттям маніпуляцій
Хотіли нас поставить на коліна.

Та обломились – не на тих напали,

Із українцями не можна так чинити.
Проти свавілля люди всі повстали
І дружно вийшли правду боронити.

Часи були величні, неповторні,

Національний дух буяв на повну силу.
Летіти до висот – бажання непоборне
Всі прогресивні сили охопило.

Отримавши величну перемогу,

Народ керманичу вручив державу,
Щоб він з командою нас вивів на дорогу
Багатства, єдності, добробуту і слави.

Було піднесення – згадати всім приємно,

І були звершення й тверде переконання,
Що вийшли на Майдан ми недаремно,
Це був період розквіту й зростання.

Народ відчув повагу і турботу,

І влада для людей запрацювала –
Достойні пенсії, зарплата і робота,
Таких часів країна ще не знала…

Чому ж в державі щось пішло не так?

Чому розтанули людські надії?
Чому команда, що сказала: «Так!»,
Втратила єдність і політ до мрії?
Чому патріотичний дух єднання
Не став основою для розвитку держави?
Чому не передбали страждання,
Дозволили забути момент слави?

І все ж національна пам’ять й нині

Не полишає його серце й душу,
Будує храм одвічної Святині,
В якому люд радіє, а не тужить.

І вірить, хоч і болю в нім по вінця,

Що горе згине, прийде перемога!
Що мужні, щиросердні українці
Вийдуть нарешті на святу дорогу!
Володимир Олександрович Зеленський

Український політик, актор, комік, режисер, сценарист і продюсер. Шостий Президент України.

У мріях світлих виплеканий образ

Керманича, народного, простого,
Здійняв у людських душах резонанс,
Щоб вибратись на шлях життя нового.

Зланцюжений брехнею в пастці зрад,

Із зашморгом корупції на шиї,
Із болем в серці від постійних втрат
Народ отримав, врешті-решт, надію.

В бажанні непоборному до змін,

Народ всю волю й силу об’єднав,
Піднявши свою власну честь з колін,
Він Президента гідного обрав.
Без політичного багатства і зв’язків
І без протоптаних слідів у владі,
Без вміння корумпованих ділків
Змагатись за портфелі і посади.

Він – чистий, без печаток хабаря,

Не об’їдався коштами з бюджету,
У черзі не стояв до вівтаря,
Щоб вимолити владні амулети.

Він – свій серед своїх, він – член родини,

Такий близький по совісті, по духу,
В нім – сподівання кожної людини,
Що прийде край корупції й розрухи.

Що новий, свіжий, молодий засів

Проллється благодаттю в Україні,
Прийде добробут до всіх міст і сіл,
Освятить Перемога мир в країні!
Юлія Володимирівна Тимошенко

Українська державна діячка, політик. Народний депутат України другого, третього, четвертого,
п’ятого, шостого, восьмого, дев’ятого скликань. Перша жінка – Прем’єр-міністр України (2005,
2007–2010). З 5.08.2011 до 22.02.2014 була політв’язнем режиму Януковича. Реабілітована
Верховним Судом України та Європейським судом з прав людини.

Чарівна жінка, у духовність вбрана,

Із Україною у серці – все життя,
І гідності народної мембрана
В її душі плекає почуття.

Їй не страшні ні тюрми, ані кулі,

І не брехня продажних фарисеїв,
В єднанні зі своїм народом Юля
Не зрадила свою святу ідею.

Ідею процвітання України,

Закон і справедливість де – святе,
Де благо для звичайної людини,
Дитина де з усмішкою росте.

Де мир і злагода усіх єднають,

А захист кожного – то не пусті слова,
Добробуту всі двері відчиняють,
А віра й правдонька завжди жива.

Вона не зрадила, не відступила,

Коли не встояв жоден із мужів,
І Бог послав їй благородну силу,
І жити для людей благословив!

І все життя для неї – то дерзання

І нескінченна боротьба з облуддям,
В цьому безмежному протистоянні
Вона – непереможна і могутня.

Бо скільки їх, прикормлених істот,

Над правдою роками що глумились,
Для них, брехливих, у політиці – цейтнот,
І слід їх прохолов, а імена згубились.

Вона ж народу служить з року в рік,

Не на словах, а правдою і ділом,
Немов ріки бурхливої потік,
Що зносить на шляху огидне сміло.

А українці – мудрі і кмітливі,

І мають пам’ять, можуть зрозуміть,
Де фарисеїв істини брехливі,
А в кого за народ душа болить.
І добре пам’ятають добрі люди,
Що коли у світі криза вирувала,
В нас мир і злагода були повсюди,
Тарифи так безглуздо не зростали.

Жив бізнес, і лікарні будувались,

Садочки, школи, зводилось житло,
Простих людей в країні шанували –
Це за її прем’єрства так було!

Вона для України – Берегиня,

Для неї скарб – то українські діти,
Наша земля для неї – то Святиня,
Цінніша від усіх багатств на світі!

Тож вона вірить, що настане днина,

І перемоги прозвучить салют,
Мир та добробут будуть в Україні,
Щасливі процвітання дні прийдуть!
Розбудовники
В складний період розбудови України,
Коли був непочатий край роботи,
До справи долучились кращі у країні –
Досвідчені, розумні, мудрі патріоти.

Свої уміння, досвід і знання

Поставили на службу до держави,
Не ради почестей, похвал чи визнання,
Не ради нагород, чи звань, чи слави.

Найвищим благородним їх завданням

Було – не зупинити злет надії,
Народу споконвічні сподівання,
Що влада справдить заповітні мрії.

І кожен з них зробив безцінний внесок,

Віддав частинку серця і любові,
Щоб прагнення святого відголосок
Вів Україну на вершини нові.

Щоб стала незалежна Україна

Заможною, найкращою у світі,
Щоби достаток був в кожній родині
І щоб зростали в нас щасливі діти.
Вітольд Павлович Фокін – народний депутат України першого скликання, перший Прем’єр-
міністр незалежної України (1990–1992).

Євген Кирилович Марчук – державний діяч, народний депутат України другого і третього
скликань, Прем’єр-міністр України (1995–1996).

Валерій Павлович Пустовойтенко – народний депутат України першого і четвертого

скликань, Прем’єр-міністр України (1997–1999).
Анатолій Кирилович Кінах – народний депутат України першого, п’ятого, шостого і сьомого
скликань, Прем’єр-міністр України (2001–2002).

Юрій Іванович Єхануров – глава Кабінету Міністрів з вересня 2005 до серпня 2006 року.
народний депутат України четвертого, п’ятого і шостого скликань, Прем’єр-міністр України
(2005–2006).

Іван Степанович Плющ – державний та політичний діяч, народний депутат України першого,
другого, третього, четвертого і шостого скликань, Голова Верховної Ради України (1991–1994,
2000–2002), секретар Ради національної безпеки і оборони України (2007), Герой України.

Олександр Олександрович Мороз – народний депутат України першого, другого, третього,

четвертого і п’ятого скликань, Голова Верховної Ради України (1994–1998, 2006–2007).

Володимир Михайлович Литвин

Український політик, народний депутат України четвертого, шостого, сьомого і восьмого
скликань, Голова Верховної Ради (2002–2006, 2008–2012). Герой України.

Зробив свій внесок для становлення держави

На принципах законності і права,
Підняв народовладдя до вершин
У ролі спікера Парламенту – Литвин.

Він завжди прагнув, щоб Закон мав силу,

А влада для народу щоб служила,
І знала, що Парламент для людини
Є центром демократії в країні.

Він надзвичайної культури є державник

І оберіг традицій наших славних,
Єднав політиків усіх заради справи,
Заради щастя незалежної держави.

І незважаючи на непорозуміння,
Адже політика не дозволяє тиші,
Все ж чистим є завжди його сумління,
В історії свій добрий слід залишив.

Летять роки так швидко, без зупинки,

Народ нових вже слуг собі обрав,
Та у історії відмічена сторінка,
Яку він з гідністю і честю написав!

Олександр Олександрович Омельченко

Український державний і політичний діяч. Народний депутат України шостого скликання.
Київський міський голова (1999–2006). Герой України.

Для українців титул цей найвищий,

Звання почесне, до душі найближче,
То від природи людям цінний дар,
В віках незмінний, – справжній господар.

Кого господарем в громаді величають,

Того цінують, люблять, поважають,
Бо споконвіку люди шану мають
До того, хто про їх добробут дбає.

Справжнім господарем, міцним, відповідальним,

Рішучим, професійним та моральним
Став у час зміцнення державної світлиці
Омельченко – мер Києва-столиці.

Він – будівельник за покликанням і суттю,

В часи величні, для країни незабутні,
Столицю розбудовував, щоб стала краща в світі,
Щоб тут жили найщасливіші діти.

Він будував метро, мости, дороги

І станції швидкої допомоги,
Лікарні, дитсадочки і вокзали,
І стадіони та спортивні зали.

В центрі країни на яснім Майдані

Меморіал піднісся полум’яний,
Це місце – найсвятіше в Україні
Для патріота і громадянина.

Турботу мера відчували люди,

Для них був створений комфорт усюди,
І молоді й поважні, і статечні –
Усі ріднились у зв’язках сердечних.

Став Київ для усіх міст України

Центром добра великої родини,
В досягненні мети громадських справ
В асоціацію міста всі об’єднав.

Таких господарів народжує країна,

Коли приходить розбудови світла днина,
Про його справи будуть пам’ятати,
І ним пишатиметься Україна-мати!

Вони – патріоти
У душах їх – то Україна незалежна,
Національна єдність і свобода,
У їх серцях живе любов безмежна
До Батьківщини, до свого народу.

Тверді, мов кремінь, у своїх переконаннях,

Із Україною – у радості й скорботі,
Священна мрія їх – то об’єднання,
Вони – це українські патріоти.

Мужньо й терпляче зносили негоду,

Не прагнули ні вигоди, ні втіхи,
Їх істина – то воля і свобода.
Це наші неспростовні міцні віхи.

Крізь їхні очі проглядає віра,

І ними править громадське дерзання,
А їх бажання – щастя то без міри,
Щоб пестила Вкраїну зоря рання.

Щоби гуртом від заходу до сходу

Ми дружно «Ще не вмерла…» заспівали,
Щоби заможно булося народу,
Щоб рідну землю щастям засівали!

Левко Григорович Лук’яненко – політичний та громадський діяч, автор Акту про

Незалежність України від 24 серпня 1991 р., народний депутат України першого, другого,
четвертого і п’ятого скликань, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
(2016), Герой України.

Степан Ількович Хмара – політик, правозахисник, народний депутат України першого

скликання, Герой України.

Юрій-Богдан Романович Шухевич – політичний діяч, народний депутат України восьмого

скликання, Герой України.

Олег Ярославович Тягнибок – політик, народний депутат України третього, четвертого,

шостого і сьомого скликань.

Олег Валерійович Ляшко

Український політик, народний депутат України п’ятого, шостого, сьомого і восьмого скликан,
журналіст, телеведучий. Лідер Радикальної партії.

Народний рупор, який важко не почути,

Непримиренний, гострий, ніби жало,
Він звик завжди у авангарді бути,
Боротися за світлі ідеали.

Його енергія кипить, щоб не скоритись,

І незгасаючий вогонь в душі горить,
Запалює серця і не дає миритись,
А владі розслаблятись ні на мить.

Від креативу, коли владу лає, –

І до глибокого знання усіх процесів,
Та завжди він людину захищає
І виступає за народні інтереси.

Понад усе для нього – Україна,

Її багатства з безліччю щедрот,
Він хоче бачити заможною країну,
Олег Ляшко – то справжній патріот!

Величні постаті
Про титанічні постаті писати,
Як неприступну гору підкоряти,
Та їх життєвий приклад – джерело,
З якого людські душі п’ють добро.
Отож шануймо нації окрасу –
Наш український скарб іконостасу,
Вони досягненням звеличили державу,
Піднесли до висот Вкраїни славу!

Борис Євгенович Патон

Видатний учений у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор
технічних наук (1952). Президент Національної академії наук України (1962–2020). Перший
удостоєний звання Герой України.

Все життя – на виду, все життя – на вершині,

Все життя – відкриття для здобутків країни,
Він – Герой України, перший в державі,
Українську науку у світі прославив.

Розвивав він уми і плекав бережливо,

Щоб народу-творцю вони вірно служили,
Щоб наука-цариця правила балом,
І всі сфери життя об’єднала запалом.

В епіцентрі подій розроблялись ідеї

Для робіт наукових, що стали зорею
Незрівнянного сяйва в країні і світі,
Яка людям добром і донині ще світить.

Від підводних глибин – до космічних просторів

Працювали його відкриття наукові,
На землі будували мости і споруди,
Повертали здоров’я замученим людям.

Геніальний творець – у нім нації мудрість,

України невичерпна сила і сутність,
На плечах він, як велет, науку тримає,
Його справа живе і щодень розквітає!

Микола Михайлович Амосов

Лікар, учений у галузі медицини та біокібернетики, філософ, письменник, громадський діяч,
академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993).
Герой України.

Сказати, що людина ця велична, –

Це значить, що нічого не сказати,
Що постать – легендарна, історична,
Це означає – просто промовчати.

Замало слів, щоб шану передати,

Замало всесвіту, щоб вдячність розмістити,
За зцілені серця, за змогу покохати,
Дароване майбутнє й право просто жити.

Замало в світі золотих монет,

Щоб оплатити за життя рахунок,
За щемні відчуття, за новий злет,
За радість, за любов, за порятунок.

У нього вимір був, де в обігу валюта

Стійка, стабільна – це добра чуття,
Яке хвороби розривало пута
І повертало хворих до життя.

Він виривав з полону муки й болю

І дарував добро без міри й ліку,
Конвертував його у людські долі,
Цілитель, посланий від Бога, лікар!

Започатковану ним місію священну

Продовжують найкращі із найкращих,
У храмі, на добро благословеннім,
Стоять на варті довголіття й щастя!

Ліна Василівна Костенко

Письменниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії (1987), премії Антоновичів
(1989), премії Петрарки (1994).

Правда нації, міцна і непідкупна,

У цнотливість вбрана, неприступна,
Божим поглядом благословенна
Віршувати на землі священній.

Мудрістю століть напоєна

І всесильним голосом озброєна,
З добротою у душі зростала
Та незламну волю гартувала.

Її слово зважене і звірене,

Досвідом нелегким перевірене,
В її віршах – мудрість споконвічна,
Істина та розум титанічні.

Її очі, як рентгеном, світять

І думки фальшиві враз помітять,
Силу вірності й добра побачать,
Зради і обману не пробачать.

Її серце із душею воєдино

Люблять щиро рідну Україну,
Її слово для народу – щастя,
Як вода живильна в час причастя!

Ада Миколаївна Роговцева

Акторка театру та кіно. Народна артистка УРСР, народна артистка СРСР. Герой України.

Справжня велич жінки, яка світ тримає,

Велич українки, що рівних не має.
Її краси сила з роками міцніє,
Як в небі Світило, вічно Землю гріє.

А років відмітки – пам’яті перлини,

Як життєві звіти про справи людини.
Талантом народжені героїні фільмів,
І в театрі зрощені – всі близькі та рідні.

Вистраждані серцем, сяйвом перевтілення,

Споєні з джерельця, любов’ю окрилені.
Як подруги вірні, у гості приходять,
Про ті дні чарівні спогади приносять.

Коли сни дівочі були про кохання,

Як іскринки, очі палали бажанням,
Коли прийшла слава, майстерність розквітла,
Й стала для держави святом добра й світла.

Іспити суворі з болем і сльозами

Не скорили волі, духу не зламали.
Як Фенікс стокрилий, з пекла підіймалась,
Титанічна сила біль перемагала.

Коли ж в Україну прийшла війна й лихо,

Як мати в родині, не всиділа тихо.
Зібравши всі сили, любов і наснагу
На фронт поспішила з України стягом!

Материнське слово бійцям дарувала,

Сповнена любові, їх дух підіймала.
Як сонце, всесила – добра Берегиня,
Як квітка, красива – Жінка-героїня!

Софія Михайлівна Ротару

Естрадна співачка, актриса. Народна артистка України, народна артистка Молдавії, народна
артистка СРСР. Герой України.

Там, де вершини гір торкаються хмаринок,

Живильні потічки спускаються в долини,
Де між смерек народжуються мрії,
Там линув голос дівчинки Софії.

Коли вона співала, замовкали люди,

Веселка ніжно горам посміхалась,
І квітла буйно черемшина всюди,
Червона рута в горах розцвітала.

Її чарівну пісню у Карпатах

Відлуння гір до кошика збирало,
І як коштовні, цінні діаманти,
Між горами й лісами розсипало.

І хто скарби ці дорогі знаходив,

Ставав багатшим той і серцем, і душею,
У пісні храм чарівний він заходив,
Солодку насолоду пив від неї.

І з кожним днем щасливих більш ставало,

По всіх куточках пісня розливалась,
Та радість, щастя людям дарувала,
Любов народна з кожним днем зростала.

Її величний голос не згасає й нині,

Як і любов мільйонів не згасає,
Найяскравіша зірка в Україні
Заради щастя всіх людей палає!

Богдан Сильвестрович Ступка

Актор театру і кіно. Лауреат Шевченківської премії. Народний артист УРСР, народний артист
СРСР. Герой України.

Геній-творець, що зійшов на вершину

Майстерності, успіху, слави.
Символ досягнень культури країни,
Злету мистецтва в державі.

Актор, що отримав в дарунок від Бога

Таку надзвичайну харизму,
Яка відкриває всі двері й дороги
Під дією сил магнетизму.

Відмінно володар свою роль засвоїв –

Крізь серце і сито артерій
Впускав вже споріднених, кровних героїв
До кращої з кращих імперій.

З палкою жагою творець працював,

Гнаний нестримним поривом,
З чаші Грааля людей напував
Живої снаги еліксиром.

Нащадкам залишив мудре повчання –

Не загубитись в солодкій подобі,
А пильнувати мистецтва пізнання,
Не згинути в закутках злоби.

Творити підґрунтя для нових ідей,

Оберігати ростки родоводу,
В священнодійстві зіркових ролей
Нести для народу п’янку насолоду!

Ніна Митрофанівна Матвієнко

Співачка, акторка, письменниця, громадська діячка. Народна артистка УРСР ? чи України
давати?. Герой України.

Скарби безцінні неймовірної краси

Століттями збирала мати-Україна,
Мов дар, мов пам’ять на усі часи,
Передавала з покоління в покоління.

Щоб дивовижна зоряна Святиня

Не загубилась у просторах між віками,
Народжувала мати Берегиню,
Якій цей цінний спадок доручала.

Це голос серця рідної Землі,

Глибинний, милозвучний і магічний,
В нім – таємниці і в осонні, і в імлі,
У нім – душа народу живе вічно.

Замало нот, щоб силу передати,

Відтінки й розмаїття цього дива,
Чудово так співає наша мати,
Коли вона весела і щаслива.

Це голос гомону із лісу, степу, гаю,

У нім – дзюрчання від гірських струмочків,
У нім – веселка кольорами грає,
В нім – переливи лісових дзвіночків.

В нім – тріпотіння колосків тендітних,

Що наливаються живильною росою,
І щебет пташенят різноманітний,
І соловейка спів уранці під горою.

Це України голос милозвучний,

Голос любові, радості і волі,
В нім – щастя і кохання – нерозлучні,
Цей голос Ніні передала доля!

В нім – глибина віків, молитовні думки

І генетичний ключ від родоводу,
Від нього повняться живі струмки
У дзеркалі душі всього народу!

Юрій Євгенович Рибчинський

Поет, драматург, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист України.
Герой України.

Доторкнутись словом до легенди –

Це сміливо, добре розумію,
Та його велична слава й бренди
Не створити німб, маю надію.

Для нинішніх й прийдешніх поколінь

Він – авторитет і майстер слова,
А творчість водрузив на височінь,
Збагатив незнанно рідну мову.

Відома роль засновника- митця

В буремний час становлення країни,
Це як поїти з чаші-джерельця
Живильними краплинами людину.

Він пісню українську незалежну,

Як батько лагідний, на ноги підіймав,
У світ мистецтва, у політ безмежний
Творіння на свободу випускав.

Доробком творчим небувалої ваги

Поповнив цінності скарбниці золотої,
Красу творити йому – до снаги
Заради розквіту держави молодої.

Його поезія тонка і філігранна,

До серця кожного знайде стежину,
В ній – сила і любов багатогранна
До жінки, до дітей, до України!

Микола Петрович Мозговий

Естрадний співак, композитор-пісняр. Народний артист України.

Він справжній богатир із голосом чарівним,

Людина із добром в душі безмірним,
Пісню країни він підняв на рівень світовий,
Це композитор і співак – Микола Мозговий.

Сміливий і міцний, як велетень могутній,

Він створював пісні тендітні, самобутні.
Які торкали найінтимніші глибини
Душі людської у тяжкі хвилини.

Щасливі мрії різнокольорові,

Ростки тендітної безмежної любові
В серцях мільйонів ніжно зігрівав,
Живильною росою напував.

Щоби ставало казкою буття,

Щоб проросли величні почуття
Свободи, віри, вірності, кохання –
Душа співала з вечора до рання.

Як гімн величності людини і держави,

Як ода незалежності і слави,
Його пісні і музика лунає
На всіх просторах золотого краю.

Жаль, що ця пісня обірвалась на півслові,

Жаль, не родилися шедеври нові,
Жаль, що залишились самотні ноти,
Жаль, не завершилася мить польоту.

Та він з небес за всім спостерігає,

Сльозою – дощиком нам землю умиває,
У пам’яті людей він буде вічно жити,
А його пісня спонукаме любити!

Валерій Васильович Лобановський

Видатний український футболіст і тренер. Герой України.

Не втомлюється пам’ять історична

Народжувати постаті величні,
Талантами їх щедро наділяти,
Щоб у віках їх подвиг прославляти.

Вони стають героями з народу –

Їх люблять, їх шанують, поважають,
Ними пишаються як геніям роду,
А про їх справи люди пам’ятають.

Прекрасний футболіст і тренер неймовірний,

Що на найвищий рівень гру підняв,
Зберіг він Україні-неньці вірність,
Легендою футболу в світі став.

Як дивовижного оркестру диригент,

Підносив стадіон на пік гармонії,
Коли під радісний овацій злет
Команда грала зоряну симфонію.

Це була чиста й досконала гра,

Він розраховував всі тонкощі до кроку,
На успіх, що команда досягла,
Потрачене здоров’я й довгі роки.

Слова подяки за святі труди

У всесвіт йому люди посилають,
Його ім’я і справа житимуть завжди,
Таких героїв наш народ не забуває!

Григорій Миколайович Чапкіс

Видатний танцюрист і хореограф. Народний артист України.

Танцю містерія – Віденський бал,

Справжня імперія – відблиск дзеркал,
Сяйво софітів в розкоші залу,
Кращий у світі – на п’єдесталі.

Постать велична – це його роль,

Життя феєричне, він в танці – Король!
В таїнстві жестів, у мові тіла
Пристрасті сила стає зрозуміла.

Жага кохання, мить насолоди,

Сила бажання повна свободи.
Вир почуттів на піку натхнення,
Шик у житті – тріумф сьогодення.

В танці й любові – краси розмаїттях,

Чапкіс знайшов свій секрет довголіття.
Шану держави й народну любов,
Все це він має, Вам – браво, Король!

Спортсмени, що звеличили незалежну Україну

Чи може бути диво красивішим,
Ніж мить тріумфу на вершині слави?
Чи може бути доля щасливіша,
Ніж шана і подяка від держави?
Чи є іще прекрасніша хвилина,
Коли в захопленні встають трибуни,
Висловлюючи шану Україні, –
І сльози котяться, як перли із лагуни.
Ці миті, перевірені любов’ю,
Дорожчі титулів і всіх медалей,
Бо шлях до них, политий потом, кров’ю,
І працею, що й розум не сприймає.
За роки незалежності держави
Герої спорту неньку звеличали,
Зірки яскравіші на слави п’єдесталі,
Ніж зорі, що несуть космічні далі.
Вони найкращі, найсильніші, найспритніші,
Найграціозніші, найліпші, найвлучніші,
Для них рекорди – то мета єдина,
Щоб перемогою прославить Україну!
Гімн України звучав на честь перемоги спортсменів незалежної України: Олега Кучеренка,
Тетяни Гуцу, Олександри Тимошенко, Інеси Кравець, Катерини Серебрянської,
В’ячеслава Олійника, Олени Зубрилової, Руслана Пономарьова, Ганни Безсонової,
Валерія Гончарова, Інни Осипенко-Радомської, Юрія Чебана, Ірини Марлені, сестер
Семеренко, Марії Музичук, Олега Верняєва, Еліни Світоліної, Дар’ї Білодід та багатьох
інших чемпіонів.

Оксана Сергіївна Баюл-Фаріна

Українська фігуристка. Перша олімпійська чемпіонка незалежної України (1994).

Першу золоту медаль для України

Здобула фігуристка незрівнянна,
Ще зовсім молода, мила дівчина,
Це – україночка, Баюл Оксана.

Від травми біль і страх вона забула,

Із блиском всю програму відкатала
І перемоги щемний смак відчула
І оваціях шокованого залу.

Під звуки Гімну незалежної країни,

Під Прапором держави жовто-синім
Вона стояла на самій вершині
Як чемпіонка – перша в Україні!

Віталій Володимирович Кличко

Український боксер, чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії. Народний депутат України
сьомого скликання, Голова Київської міської державної адміністрації (з 2014 р.). Герой України.

Має Україна неймовірну силу,

Ковану у жерлі битви за свободу,
Має Україна ще й долю красиву,
Зіткану зі звершень власного народу.

А красива мати – то мати щаслива,

У якої гідні і чудесні діти,
Задля її слави роблять неможливе,
Щоб була їх ненька найкраща у світі!

Богатир Віталій з неймовірним духом

Душу, силу й розум в спорті гартував,
Кожною клітиною, кожним своїм рухом
До Олімпу слави стежку прокладав.

Його сила – чиста, прогресивна сила,

І не було рівних для нього в бою,
Тож в усьому світі його всі любили,
Але він не зрадив Вітчизну свою.

Сила його – мудра, витончена сила,

Кожен крок – то справжній елемент краси,
І його харизма весь світ підкорила,
Зібрав у суцвіття славні пояси.

Його сила – добра, сила титанічна,

Супернику в очі він дививсь без зла,
Тож і перемога, земна, не космічна,
З присмаком порядності і честі була.

Він – непереможний, він – Титан сучасний,

В світі – найсильніший чемпіон,
Титулом звеличив він державу власну,
Королем у боксі він зійшов на трон.

Володимир Володимирович Кличко

Український професійний боксер. Олімпійський чемпіон з боксу у надважкій ваговій категорії
(1996). Чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії за версіями WBO, IBF, IBO, The Ring,
WBA. Золотий призер на XXVI Літніх Олімпійських іграх. Найкращий європейський боксер
всіх часів за версією BoxRec.

Неймовірний духовний зв’язок

Між братами творить чудеса,
Захищає, як гострий клинок,
Напуває, як чиста роса.

Це єднання братерське створило

Найцінніший шедевр України –
Вічний символ козацької сили
І незламності духу країни.

Якщо старший зійшов на вершину,

То й молодший до піку здійметься –
Така істина в добрих родинах,
І тандемом братерським це зветься.

Він з подвійним азартом-поривом

І з подвійним запалом в душі
Так боровся, як велет стосилий,
Як з булатної сталі рушій.

І здобутків досяг колосальних –

Суперсин, супербрат, супермен.
І хоч успіх його планетарний,
Та він наш, український спортсмен!

До скарбниці державної слави

Він зібрав золоті пояси,
Перемоги Кличків величаві –
України знаменні часи!

Сергій Назарович Бубка

Видатний український легкоатлет. Багаторазовий чемпіон Європи та світу, 35-разовий світовий
рекордсмен. Чемпіон Олімпійських ігор (1988). Заслужений майстер спорту СРСР. Герой
України.

Він є для всього світу феномен,

У книгу Гіннесса рекорди записав,
Великий, український це спортсмен,
Що стрибнув вище слави і похвал!

Польоти дивовижні до небес –

Незнаної краси вершина зіркова,
Затамувавши подих, світ увесь
Спостерігав тріумф людського торжества!

Подоланий рубіж – його стрибок

Як світла незбагненна височінь,
До нових відчуттів і до зірок,
До злету у космічну далечінь.

Він – справжній Цар жердини світовий,

Він – олімпійський абсолютний чемпіон,
Для України шлях проклав новий,
Найтитулованішим звівсь на трон.

І вдячні земляки на постамент –

За мужність, працю, силу і відвагу –
Поставили йому величний монумент
Як символ вічної любові і поваги.

Яна Олександрівна Клочкова

Українська плавчиня. Чотирикратна олімпійська чемпіонка (2000, 2004). Герой України.

«Українська рибка золота» –

Це звання їй дали неспроста,
В плаванні відкрила еру нову
Знаменита Яна Клочкова.

І досягнення її космічні
Вписані в історію навічно,
Кількість її титулів вражає –
Рівних їй донині ще немає.

За здобутками – зусилля титанічні,

Істина проста, як сонце вічна –
Для слабких у спорті місць немає,
Тільки сильний труднощі здолає.

А рекорди – то майстерності мірило,

І віддача – лиш на повну силу,
Вміння доторкнутись до вершини,
Яку не знали ще чуття людини.

Коли досягнута магічна висота,

Ця надзвичайна перемога золота –
Незнані почуття душа святкує,
Лиш найсильніший цей тріумф відчує.

Це чуття гідності у момент слави,

Коли звеличуються символи держави,
Це пізнання духовного єднання
З народом України в час визнання!

Лілія Олександрівна Подкопаєва

Українська спортивна гімнастка. Абсолютна чемпіонка Європи. Володарка Кубка Європи.
Абсолютна чемпіонка Олімпійських ігор в Атланті (1996). Заслужений майстер спорту України.

Краса королева – вимоглива пані,

Суворий порядок в її володінні –
Це праця натхненна у поєднанні
З великим старанням й високим сумлінням.

Вона вимагає по повній віддачу

І ні на вік, ні на стать не зважає,
Не терпить слабинки, ні втоми, ні плачу
І вчить, що лиш сильний перемагає.

Ці правила вивчила дівчинка мила,

Труднощі й праця її не злякали,
Гімнастику дуже вона полюбила,
Бо разом з красою міцну вдачу мала.

Без свят тренувалась і в спеку, й морози,

І стала майстерність її приростати,
Пройшла через біль, через травми і сльози,
Щоб в залах найвищих вершин досягати.

І ось він – тріумф, п’єдестал перемоги,

І стримати сльози немає вже сили,
Якими б тяжкими не були дороги,
Вона все зуміла, вона це зробила!

Для неї овації – вісники слави,

Всі квіти, вітання і обрії сині!
На честь перемоги звучить гімн держави
І стяг України – на самій вершині!

Андрій Миколайович Шевченко

Український футболіст. Заслужений майстер спорту. Головний тренер збірної України. Герой
України.

Знає пам’ять людства всі секрети –

Генії народжуються вчасно,
Щоби величати землю предків,
Славити історію сучасну.

Герой сучасності, якого світ шанує,

Він в грі красу із розумом єднає,
Талантом і донині всіх дивує,
І для футболу всі знання вкладає.

Зорить він у сузір’ї світових імен,

Володар золотих м’ячів і кубків,
Для українського футболу – феномен,
Безмежна височінь його здобутків.

«Динамо» клуб завжди він звеличав,

(Хоча і став героєм для Мілана),
Бо тут він міжнародним майстром став,
Пройшовши шлях від учня до Титана.

Тож і сьогодні до футбольної родини

Він вносить свого серця буревій,
Щоби командою пишалась Україна,
Щоб виграла найвидатніший бій!

Василь Ярославович Вірастюк

Український силач, володар титулів «Найсильніша людина України» та «Найсильніша людина
світу».

Пам’ять священна козацького роду,

Мужність, відвага, сміливість і сила –
Це риси українського народу,
Якими нас природа наділила.

І справжній українець твердо знає –

Примножувати скарб цей мусять діти,
Так голос наших предків вимагає,
Щоби родину й Україну захистити.

Тому з дитинства у сім’ї Вірастюків

Прикладом своїм синів вчив тато:
«Закон найперший для чоловіків –
Свій дух, характер, силу гартувати».

Хлопці-сини як велетні зростали,

Незламні духом, в серці з добротою,
Та батьківську науку пам’ятали –
Щоденно працювали над собою.

Старший Роман важке ядро штовхав,

Став чемпіоном в цьому виді спорту
І все життя про учнів своїх дбав,
Націлював на успіхи й рекорди.

А син Василь усій планеті показав,

Що найсильніші в світі – українці,
Цей титул у змаганні відстояв
З командою богатирів-сміливців.

Він – найсильніший чоловік планети,

Його рекорди книгу Гіннесса дивують,
Його життя – то неповторні злети,
Йому в усіх країнах аплодують.

Ось у таких родинах – наша сила,

Наш захист, оборона і сторожа,
Тому і наш народ не підкорила
Жодна навала, жодне зло вороже!

Ольга Геннадіївна Харлан

Українська шаблістка. Чемпіонка (2008) та бронзова призерка (2012) Олімпійських ігор. 
Шестиразова чемпіонка світу, восьмиразова чемпіонка Європи.

Витончена, досконала грація,

Витвору мистецтва кульмінація –
Українська королева фехтування,
Стійка, непереможна у змаганні.

В інтелектуальному двобої
Розум і увага править балом,
Коли вправна фехтувальна зброя
Швидше кулі у мішень влучає.

Як художниця із пензлем чудодійним,

М’яким дотиком натуру оживляє,
Так вона своїм клинком надійним
Блискавично цілі досягає.

Мов легка і ніжна балерина,

Пластикою рухів всіх вражає,
Вроду й силу об’єднавши воєдино,
Ольга всі висоти підкоряє.

Усім серцем любить Україну,

Перемоги всі – на честь країни.
Найпрекрасніша для неї та хвилина,
Коли гімн і стяг держави – на вершині.

Олександр Олександрович Усик

Професійний український боксер – перший європейський абсолютний чемпіон світу.
Олімпійський чемпіон (2012). Заслужений майстер спорту України.

В світі рівних немає боксерам українським,

В їх венах протікає кров – сила богатирська.
Олександр Усик – богатир сучасний,
Славний син для неньки, поразкам не підвладний.
Його козацька сила, незламна і почесна,
Для нього – це мірило доблесті і честі.
Надія України – боксер він непоборний,
Битися уміє як велетень невтомний.
Титули почесні і славні пояси
Виборов уперше за усі часи.
Він є абсолютним чемпіоном в світі,
Козак волелюбний, український витязь.
Він гідність не втрачає в боксерському двобої,
І першість здобуває, окрилений любов’ю.
Любов’ю до держави, любов’ю до родини
Виборює він славу для неньки України!

Василь Анатолійович Ломаченко

Український професійний боксер. Чемпіон світу в напівлегкій вазі. Дворазовий чемпіон
Олімпійських ігор (2008, 2012). Заслужений майстер спорту України.

Історія славна – наше минуле,

Про велетів вправних з дитинства ми чули.
Сміливі і мужні вони вояки,
Незламні і дужі, предки – козаки.
Наснагу і силу від того коріння
Ввібрало героїв нове покоління.
Мета їх найвища – честь відстояти,
Як вчили найближчі для них – тато й мати.
Їх мужність і сила – в пориві єдинім
Боксера зростили неньці Україні,
Титули найвищі він здобув в бою,
Щоб звеличить в світі державу свою.

Зірки української культури

Мистецтво України – скарб народу,
У радості та горі всіх єднає,
І той народ не матиме свободи,
Який свою культуру забуває.

Володимир Данилович Гришко

Народний артист України. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Голос милозвучний, бездоганний,

Чистий, як уранішня роса,
Тенор драматичний, незрівнянний,
Який благословили небеса.

Маестро, визнаний в усьому світі,

Найвидатніший учень Паваротті,
А оперні шедеври знамениті –
То діаманти цінні в позолоті.

Дуети із зірками сцени світової

Емоції блаженства дарували,
За миті насолоди і любові
Їм, стоячи, усі аплодували.

Його приймали знані в світі зали

І щедро у оваціях купали,
Та найпочесніше – державні ідеали
І України найрідніші зали.

Михайло Михайлович Поплавський

Український політик, співак. Ректор Київського національного  університету культури і
мистецтв. Народний депутат давати?

Успішний той, хто успіху жадає,

Тяжкою працею тріумф свій наближає,
Навчає своє серце, душу живить,
Щоби шляхи зарошені осилить.

Хто для майбутнього і день, і ніч працює,

Хто розум, тіло і думки гартує,
І не в талантах від природи справа –
Лиш через тернії настане момент слави.

Цю істину від мудрості народу

З дитинства виніс Велет родоводу,
Ішов до висоти нелегкими шляхами,
Виборював ростки у битві з бур’янами.

Йому стелилися стежини дивні, нові,

До сонячних заграв народної любові,
Із витоків джерел святих, родинних –
До глибини пізнань величних і безцінних.

Чудесне поєднання праці і таланту,

Польоту мрії співака і музиканта,
Створили дітище величне і єдине
Для зміцнення мистецтва в Україні.

Не просто заклад розвитку культури,

А центр старту у космічні тури –
До ореолу блиску, сяйва, слави
Усіх майбутніх поколінь держави.

Єдиний ректор в Україні, що співає,

І піснею студентів він навчає
Любити Землю, шанувать родину,
Мир берегти і рідну Батьківщину.

По духу він й за покликом – творець,

Для вихованців – приклад і взірець,
Для української культури – ера нова
І як роса живильна, світанкова.

Любов і мрії його серце ще бентежать,

Лиш Україні рідній він належить,
Благословенна його зоряна пора,
По вінця в келихи налито ще добра!

Славна династія акторів

В’ячеслав Гнатович Сумський
Український актор, народний артист УРСР. Батько акторок Наталі та Ольги Сумських.
Ганна Іванівна Сумська
Українська актриса, заслужена артистка УРСР, дружина.
Наталя В’ячеславівна Сумська
Українська акторка і телеведуча. Народна артистка України.
Ольга В’ячеславівна Сумська
Українська акторка і телеведуча. Народна артистка України.

На міцній родині тримається країна,

А родинна слава – велич для держави,
В єдиній пориві живуть в Україні
Славні козацькі добрі родини.

Від батька до сина – відвага і сила,

До доньки від мами – краса незрівнянна,
Від діда до внука – пам’яті крила,
Бабусі від внуків – повага і шана.

Від роду до роду – щедрість духовна,

Традиції, звичаї, міць неспростовна,
Лічені серцем прожиті роки,
Як пам’яті предків живі маяки.

Цей рід в Україні – славний, відомий.

Родина Сумських – осередок любові,
Тут править добро, а царює кохання,
І пісня народна звучить на світанні.

Любов до мистецтва – для роду основа,

Тут правда – то татове й мамине слово,
Тут справжній талант – то є спадок безцінний,
А оберіг – то гніздечко родинне.

Доньки-актриси Ольга й Наталя

Окрасою роду славного стали,
Дух українки із кременя й сталі
Вони героїням своїм передали.

Акторська династія – тут всі в мистецтві,

В царстві чуття і емоцій блаженстві,
Кожен приносить часточку слави
В скарбницю родини і честі держави.

Ніколо Петраш
Український композитор та співак.

Божа іскра торкнулася чола,

Усі артерії заповнила талантом,
Засяяли стоцвіттям купола
В душі вразливій, юній музиканта.

Маєстро, як чарівник-ювелір,
Коштовні вірші-самоцвіти вибирає,
В огранку золоту творіння муз і лір
Майстерно, ніжно, трепетно вплітає.

В інтимному духовному обійсті

Народжується ніжний, неповторний
Шедевр мистецтва – незрівнянна пісня,
Це надзвичайне диво рукотворне.

Він віддає її в надійні руки,

В священнодійство сяйва зіркового,
Щоб оживити мелодійні звуки
У дружнім розмаїтті оркестровім.

Щоб у її пахучім, пишнім шлейфі

Кохання пестило солодким вітерцем,
Торкалися і милували ельфи
І щастям щедро брискали в лице.

Олександр Пономарьов
Український співак. Народний артист України.
Вирвалась з полону мати –
Незалежна Україна,
Стала крила розправляти,
Щоб піднятись на вершину.

Скинувши бридкі тенета,

З молитвами сил небесних
Заявила всій планеті –
Для життя вона воскресла!

Щоби українська мова

Й пісня наша дивовижна
На олімп піднялась знову,
Стала гідна і престижна.

Заланцюжену, змарнілу
В розмаїтті «модних» мов,
Приголубив легінь смілий,
Він – співак Пономарьов.

Як фундатор, нашу пісню

Вивів з затінку віків,
Стало їй, солодкій, тісно
У обіймах чужаків.

В світ кохання і любові

Він повів всіх за собою,
Ніжні зорі світанкові
Пісню пестили росою.

Він навчав молодь кохати,

Правдою на світі жити,
Рідний край свій шанувати,
Рідну мову полюбити.

Українська пісня стала

Популярна, молодіжна.
В усім світі зазвучала –
Мелодійна, добра, ніжна.

Всій планеті, всьому світу

Показав велич країни,
Красу пісні в сяйві цвіту
І любов до Батьківщини.

Його пісня розквітала,

Й голос – золотий, чарівний,
І йому допомагала
Рідна мова солов’їна.
Ірина Білик
Українська співачка. Народна артистка України.

Освятили ясні зорі

До вершини шлях прозорий,
Ніжні роси світанкові
Розлили нектар любові.

Рання пісня солов’їна

Юне серце розбудила,
Милій, чарівній Ірині
Співом душу напоїла.

Свіжий голос полонило

Щире почуття кохання,
І співати безупинно –
Не зникає це бажання.

А талант, що даний Богом,

Різнобарв’ям заіскрився,
Через тернії й тривоги
До нових висот пробився.

Конкурси… І душу тішать

Перемоги – нагороди,
Подарунок все ж найбільший –
Шана і любов народу.

В повний голос скрізь лунає

Її пісня незрівнянна,
І коли вона співає,
Просипається кохання.

І поки від співу мліють

Всі закохані у світі,
І поки під пісню мріють
І несуть коханим квіти,

Доти будуть насолоду

Пити спраглими вустами,
Пісня, як душі свобода,
Розливатиме бальзами!

Оксана Білозір
Українська співачка, громадська і політична діячка. народний депутат давати ?Народна артистка
України.

Милозвучна пісня лине

Водоспадом з синіх гір,
Ллється ніжно, безупинно
З вуст Оксани Білозір.

Голос, зрощений у горах,

У дзвінкім відлунні чар,
Освятили ясні зорі
Із сузір’я мрій-стожар.

Українська пісня щира

Зачаровує красою,
Має дивовижну силу,
Зве до злету за собою.

Її голос благодатний
Дивним сяйвом променить,
Ніжним почуттям всевладним
Для сердець добром зорить.

І життя буяє дзвінко,

Й щастя стане приростать,
Допоки красуня-жінка
Буде для людей співать!

Найспівочіша родина в Україні

Віталій Васильович Білоножко

Український естрадний співак. Народний артист України.

Світлана Григорівна Білоножко

Українська співачка. Народна артистка України.

Сила кохання і музики сила

Дві долі і два серця об’єднала,
Вона, як квітонька, тендітна і красива,
Із витязем палку любов пізнала.

Родина, де талант живе розкішно

В кожнім куточку і в кожній клітині,
На благодатнім ґрунті розквітає пишно
В цій дивовижній, зоряній родині.

Їх пісня лине, як вино іскристе,

Запалює серця, струни бентежить,
Наповнює любов’ю душі чисті,
Що цілковито музиці належать.

Під дахом, де кохання порядкує,

Де роздають добро, цінують пісню,
І де «Мелодія для двох сердець» вирує,
Там і мільйонам не буває тісно.

Справжні господарі, привітні та гостинні,

Турботою всіх щедро обдарують,
Це – найспівочіша родина в Україні,
І українську пісню тут шанують.

Павло Зібров
Український естрадний співак, композитор. Народний артист України.

Посмішки зичуть добрі кияни,

Шепочуться тихо ліси та діброви,
Віти схиляють пахучі каштани,
Коли розливається голос Зіброва.

З кожної нотки, з кожного слова

Ллється любові чарівний струмочок
До України, до рідної мови,
До українок – її любих дочок.

Пісня чарівна звучить безупинно,

Лине стограєм на схилах Дніпра,
Про серце української родини,
Про Київ – місто сонця і добра.

Його пісні – то наша автентичність,

Національна доброта без краю,
Народний гумор, що живе вже вічно,
І щедрість, яка меж не має.

Повага до звичайної людини

І велич жінки, що цвіте в коханні,
Любов і шана до сім’ї, родини
І сила дружби – в мирі та єднанні.

Цей красень з дивовижними вусами

Піснями людям душі зігріває
І славить місто, що живе віками,
І в світі кращого ніде немає.

Тож будуть навесні цвісти каштани,

Солодкі аромати дарувати,
Краса Хрещатика ніколи не зів’яне,
Тут будуть жити, і радіти, і кохати.

Наталія Могилевська
Українська співачка, актриса, телеведуча, продюсер. Народна артистка України.

Першою завжди в усьому бути,

Здобувати й оплески лиш чути,
Перемоги – не страшні баталії,
Це – життєве кредо для Наталії.

Підкорять красою і чарівністю,

Надзвичайним голосом і ніжністю.
Досконалість – її перше правило,
Що душею й серцем завжди правило.

То – як полум’я, жагуча, недосяжна,

То – тендітна, ніжна, немов квітка,
То – душа відверта і відважна,
То – самотня, крихітка-лебідка.

В ній – вогню і льоду поєднання,

Її голос – диво фантастичне,
Її танець – то жага кохання,
Що дарує миті феєричні.

Так співати – щоб вуста німіли,

Душі щоби пісня розривала,
Щоби збуджені серця і тіло
Доля щастям назавжди єднала.

Молоді таланти відкривати

(Про подяку мова тут не йдеться)
Це, як сонце ясне, зігрівати,
Просто, щедрістю душі це зветься.

Сотні шанс отримали чудовий,

До вершини перший крок ступили,
А вона – вже відкриває нових,
Щоб від пісні люди пораділи.

Вже народна – на вершині слави,

У числі найкращих в Україні,
В Золотому фонді у держави,
Та ще зовсім молода дівчина.

І ще довго буде чарувати

Своїм співом, сповненим надії.
Людям радість, щастя дарувати,
Справджувати заповітні мрії.

Руслана (Лижичко Руслана)

Українська співачка, піаністка, диригентка, танцюристка, громадська діячка. Народна артистка
України.

В Карпатах, де пахнуть любов’ю світанки,

Де ліс про кохання симфонію грає,
Свої перші кроки зробила Руслана
У цьому співочому дивному краї.

Гори її від тривог захищали,

Шовкові трави стежини стелили,
Зозуля про долю щасливу кувала,
Живою водою джерела поїли.

З ніжністю в серці дівчина зростала,

Вдячна була за турботу і ласку,
Рідному краю пісню співала
І вірила в диво, і вірила в казку.

Та й дочекалась щасливої днини,

Як пташка, сміливо з гніздечка здійнялась,
І з рідного дому, з обіймів родини
До нових вершин, незнайомих, піднялась.

Те прихопила в дорогу з собою,

Чим збагатили сили небесні, –
Кошик з любов’ю і добротою
І скарб найцінніший – пісню чудесну.

Енергію танцю, голос трембіти,

Подиху свіжість і ніжність смереки.
Вони надихали жити й радіти,
Коли рідна хата була так далеко.

Пісня її об’єднала Європу,

Диво примусило всіх танцювати,
Від серця до серця протоптані тропи –
Разом радіти, любити, співати.

Дівчина мила, чарівна і ніжна

Всім показала велич країни,
А Євробачення конкурс престижний
Вона запросила до нас – в Україну!

Святослав Вакарчук
Український співак, композитор, автор пісень. Заслужений артист України.

Доля талантом наділяє

Лиш вибраних, хто духом сильний,
Хто Божий дар не прогуляє
І хто до слабкості не схильний.

Вибагливий служака долі –

Талант – уваги вимагає,
Не визнає ні сліз, ні болю,
В напрузі душу він тримає.

Мобілізує волю й силу,

Наснагу, віру і сумління,
Щоби йому завжди служили
Невтомна праця і терпіння.

І не підвів Славко надії,

Не зрадив долі сподівання,
А стрімко линув він до мрії –
Назустріч поклику й жаданню.

Співав душею, ридав серцем,

Від трепету здригалось тіло,
Живими краплями з джерельця
Зціляв він рани, що боліли.

Його, з надривом, голос мужній,

На сполох, в усі дзвони дзвонить,
Він проганяє сірі будні
І до блаженства спів доводить.

Слова, покладені на голос,

Осяяні духовним світлом,
Як золотий налитий колос,
Сіють зернята вічним літом.

Його пісні, як щастя зорі,

Шлях до кохання осявають,
Під куполом добра й любові
Усіх закоханих збирають.

Кузьма (Андрій Кузьменко)

Український співак, композитор, поет, письменник, телеведучий, продюсер, актор. Герой
України.

Нема кінця ні смутку, ні печалі,

Та плетениця днів крокує далі,
І хоч тепер він десь у всесвіті мандрує,
Його пісні тут, на Землі, бунтують.

Заповнений по вінця неба синню,

Він не з’ясовував, де праві, а де винні,
А поспішав вдихнути свіжі аромати,
Щоби на повну жити і кохати.

Він поспішав здійняти диво-крила,

А не повзти вужем під мертві брили,
Не марнувать дрібницями свого життя,
А вершником нестись, хотів літать.

Ішов на сцену – чесний, мов на сповідь,

Життя бурлило, як іскриста повінь,
І не зважав на серця заборони,
Коли у небі каркали ворони.

І нині його буйна ріка-пісня

У потічки єднає людей різних,
В нестримному пориві і запалі
Запрошує пізнати нові далі.

Тіна Кароль (Тетяна Ліберман)

Українська співачка, акторка, телеведуча. Народна артистка України.

В палаці кришталевої краси,

У танці білім льодового балу,
Там діамантами з небесної роси
Зима всім дивний одяг обсипала.

Ну а мороз, урочисто й суворо,

Через ліси, міста і через далі,
Із срібла вистилав усі простори,
Щоб ніжки без утоми крокували.

Ось так в дорогу Таню проводжала

У день чарівний, ясний, білосніжний
Чаклунка-доля, у чоло поцілувала,
Торкнувшися її вустами ніжно.

Вона пішла до висоти сміливо,

Назустріч перемогам – крок за кроком,
Повільно так спочатку і несміло,
Та впевненіше з кожним роком.

І так їй доля власна нагадала –

Зоріти у сузір’ї дивовижнім,
Талант безцінний їй подарувала –
Чарівний голос, неповторний, ніжний.

Він плине, як пухкі, м’які хмарини,

Які несе ласкавий вітерець,
Як білосніжні почуттів перлини,
Торкає струни люблячих сердець.

Пісні чудові, чисті від природи,

Дарує Тіна глядачам своїм,
І незважаючи на болісні негоди,
Вона – на висоті, у сяйві золотім!

Андрій Данилко
Комедійний актор, співак, сценарист, телеведучий, композитор. Народний артист України.

Кар’єру розпочав він зовсім юним,

Без покровителів, без допомоги,
І лиш талант ятрив душевні струни,
Виводив на незвідані дороги.

З кмітливим розумом, який дала природа,

Він жарти розсипав з такою добротою,
Що люди мали справжню насолоду
У купіль сміху поринати з головою.

І як іскристий новомодний енергетик,

Так струмінь його гумору живильний
Рвав сонних душ утомлених тенета
І випускав їх життєдайну силу.

Його герої – це з життя портрети,

З любов’ю списані художником чудовим,
Він вивіряв сердечних дум секрети
І розумів народу кожне слово.

Та полюбилася найбільше провідниця –

Сердючка Вєрка – самобутня і яскрава.
Ця вміла і дотепна чарівниця
Усіх дорослих і дітей причарувала.

Та стало їй в своїм вагоні тісно,

Прийшов для злету визначений строк,
Їй захотілося запалювати пісню,
Сяять на сцені серед блиску і зірок.

Ця пані і в Європі успіх мала,

Їй пританцьовував увесь веселий люд,
На Євробаченні із шиком виступала,
То для Вкраїни був урочистий салют.

І нині свята без Сердючки не буває,

Її енергія кипить і надихає,
З нею народ співає і кохає,
Під її пісню сонце ясніш сяє!

Джамала (Сусана Алімівна Джамаладінова)

Українська співачка й акторка кримськотатарського та вірменського походження. Народна
артистка України.

В чарівнім краї, де бушує море,

Де таємниче височіють гори,
Де вітер дме на степових просторах,
Де в шлях Чумацький позбирались зорі,

Там усміхнулася щаслива доля

Прекрасній дівчині із блиском у очах,
Небесному таланту дала волю
У музику вдягати почуття.

Ще голос у небеснім ореолі,

Безмежний голос дивовижної краси,
У подарунок їй вручили зорі
На щастя довге і на всі часи.

Зростала дівчинка, як у чарівній казці,

Від матері іспила дух свободи,
І відчувала скрізь любов і ласку
У колі дружного татарського народу.

І хоч життя було безхмарним, ясним,

Та смуток в очах рідних помічала
І чула спогади про дні тії нещасні,
Коли зла сила землю відібрала.

Зв’язок духовний з пам’яттю святою

Незримі ниті поколінь тримали,
Душа стискалась від жалю і болю,
Бо тугу генних відголосків знала.

Та рик звіриний спокій знов сполохав,

Підступний ворог вдерся в рідну хату,
Земля зіщулилась від горя, ніби всохла,
Під чоботом лихого окупанта.

У серці молодім здійнялась буря,

Завирувала в гніві крові течія,
Нестерпний біль прошив вільну натуру,
Коли до Криму заповзла їдка змія.

І пісня, що від сталі є міцніша,

Повстала, щоби заланцюжить зло,
Затаврувати усі щілини і ніші,
Щоби потворне із них більше не повзло.

Оце і є – її святе призначення,

Тож крокувала уперед – до перемоги,
Отриманий квиток на Євробачення
Для боротьби їй відкривав дорогу.

Синергія чарівна голосу і тіла,

Коли пульсують почуттям клітини, –
На світ увесь лунала пісні сила
Про горе, що спіткало Батьківщину.

Її безмежний голос, чистий, чесний,

Волав про допомогу сил небесних,
І місію свою святу, почесну
Вона здійснила з гідністю і честю.

Свого народу донесла благання

Про розуміння, про підтримку світу,
Щоб припинились врешті-решт страждання,
Земля всміхнулася, сльозами вмита.

Щоб Крим нарешті повернувсь додому,

У рідну, люблячу його родину,
Щоби народи жили дружно знову
У незалежній милій Україні!

Почули люди сповідь цю величну

Тендітного борця за землю рідну,
Весь світ пройнявся болем споконвічним
Народу, що пізнав репресій біди.

Був проголошений Всесвітній маніфест –

Джамалі першість в конкурсі віддати
За дивовижної краси пісню-протест!
А Криму – в складі України процвітати!

Олег Винник
Український співак і актор, автор пісень.

Коли буря лютувала в Україні скрізь і всюди,

Коли спокою не мали ні хвилини добрі люди,
Коли хмари, злі й потворні, сонце лагідне закрили,
Коли сили непоборні Майдан кров’ю окропили,

Коли кулі ненажерні кращих з кращих вибирали,

А герої непомерлі проти зла навічно стали,
І коли солоні сльози душі людям заливали,
Коли люті, злі морози тепло в пута закували,

Ось тоді крізь відчай темний промінець добра пробився,

Освітити дні буремні у пітьмі він засвітився,
Щоби виснажені душі теплом сонячним зігріти,
А серця щоб небайдужі знову почали любити.

Лагідно, несміло, тихо його пісня зазвучала –

Відступило чорне лихо, життя дихати почало,
Крига в душах людей скресла, сонце світ заполонило,
Віра і любов воскресли, лід коханням розтопило.

Через відчай і зневіру, через сльози, біду, горе

Пробивалась сила віри, що добро усе поборе.
Під промінчиками сонця квіти стали розквітати,
У відчинені віконця лились пісні аромати.

І потоком безупинним його пісня про кохання

Лине й нині в Україні, як надія й сподівання.
Радість і любов дарує, несе людям насолоду,
Голос золотий чарує як найвища нагорода.

Оля Полякова (Ольга Юріївна Полякова)

Українська співачка, акторка, телеведуча.

Вибух натхнення, шаленої пристрасті,

Мов феєричні емоції близькості,
Спалахи шику, грація голосу –
Це фантастичне послання із космосу.

Очі-діаманти блиском сяють,

А в софітах переливи грають,
В царстві музики – вона, казкова,
Королева – Оля Полякова.

Її пісня – то фонтан кохання

У солодкі миті душ єднання,
У чарівнім світі неземного дива,
Де привітно, весело й красиво.

Вона радість людям посилає,

Від земних проблем оберігає
І в моменти відчаю чи смутку
Хоч на хвильку дає біль забути.

Її голос – то нектар живильний,

Таємничий, недосяжний, сильний,
Дивом самоцвітів всіх дивує
І красу любові нам дарує.

Настя Каменських
Українська співачка.

Оспівана ліриком врода незвична,

У спадок отримана від родоводу,
Це – український код генетичний,
Це – подарунок нам від природи.

Щоб возвеличить красу українок,

Творець сотворив для людей диво-дивне,
І не картину, езкіз чи малюнок,
А дівчину милу – красуню-царівну.

З дитинства навчала її рідна мати:

«Людина приходить у світ цей для щастя,
Для того, щоб людям красу дарувати,
І це твоя місія, донечко Насте».

Матуся ще доню свою наділила

Голосом пишним, від перлів ціннішим,
Краси незрівнянної чудо-розливом,
Що від бальзаму п’янкого міцніший.

Там, де співає ця чарівниця,

Грає кохання, любов розквітає,
І доля щаслива, її помічниця,
Закоханих в теплі обійми збирає.

Потап (Олексій Андрійович Потапенко)

Автор і виконавець пісень, режисер, сценарист, композитор. Заслужений артист України.
Репер – по духу, співак – за визнанням,
Душу послухав, серця бажання.
Вирішив людям добро дарувати,
Радість повсюди, як дар, роздавати.
Для доброї справи команду зібрав,
Щоб виросли крила, щодень працював.
Харизма потужна молодь єднала,
Як полум’я дуже, завзяттям палала.
Потрапила в ціль стріла артистичності,
В серця молоді ця енергія пристрасті.
Пісня звучить – навкруги все вібрує,
У душах зорить і натхненням чарує.
Щем творчого злету здіймається в грудях,
Творцю і поету всміхаються люди.

Дует краси
Катерина Кухар
Прима-балерина Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г.
Шевченка. Народна артистка України.

Олександр Стоянов
Прем’єр Національної опери України. Заслужений артист України.

Подих перехоплює містерія краси,

Погляд зачарований в полон бере зухвало,
В балеті дивовижнім так в усі часи
Гармонія велична править балом.

В блаженстві танцю тіло торжествує,

Кожна клітина музику сприймає,
Дотик магічний, як нектар, чарує,
Чудесний імпульс душу заряджає.

В натхненні злету – почуттів єднання,

Споріднені серця за хмари відлітають,
Емоції бажання і жага кохання
На висоті, між зорями палають.

Споєна любов’ю пара лебедина

У однім пориві крила розправляє,
Витончена, ніжна прима-балерина
І витязь балету, що рівних не має.

Магнетизмом рухів серця підкоряють,

Радості хвилини глядачам дарують,
До царства балету двері відчиняють,
Де любов, наснага і краса панує.

Володимир Горянський
Український актор. Народний артист України.

Він – майстер перевтілення,

Талантом обдарований,
На успіхи націлений
І до вершин скерований.

Натура романтична,
Виражена в творчості,
А відчуття незвичні –
Свято для свідомості.

І щоб глядач повірив

І настіж розкрив душу,
Він стати одним цілим
З своїм героєм мусить.

То велет непідкупний,
То хитрий чолов’яга,
Талантом самобутнім
Він полонив увагу.

Емоції безмежні,
Які серце бентежать,
А муки й біль нестерпні
Від нього не залежать.

І серце розривається,
Душа служить велінню,
В гармонії зливається
Творець з своїм творінням.

Працює він на совість,

Все віддає мистецтву,
Щоб України творчість
Запалювала всесвіт.

Влад Яма
Український танцюрист, хореограф, телеведучий.

Натхнення вирує щоденно нове,

Живе, як танцює, танцює – живе.
Пульс тріумфує в диханні руху,
Він душі лікує від втоми і смутку.
Ритм його тіла – це поклик бажання,
Серця полонило жагуче кохання.
Очі палають зоряним сяйвом,
Пристрасть злітає до вічного раю.
Мелодія пластики, музика ритму,
Руху фантастика, гостра, мов бритва.
Муза ревнива – свята Терпсіхора,
То – ніжна, цнотлива, то – буйна, як море.
Не відпускає володарка танцю,
А хоче розплати – щоденної праці.
Тож довго він буде справджувать мрії,
Присвячувать людям танець надії.

Студія Квартал-95
Творче об’єднання з виробництва шоу-проєктів.

В країні неосяжній – рідне місто,

Де підростали і наповнювались змістом,
А разом з ними молодечий дух зростав,
Буянив, піднімався, спокою не знав.

І ось не втримався і вирвався на волю,

Помчав, щоб пошукати кращу долю,
Та й народилася імперія утіхи –
Країна з гумором і добрим сміхом.

Хто запливав в безпечний цей фарватер,

Умить перетинав чуття екватор,
В обійми до релаксу потрапляв,
Як в світлий храм, готовий до відправ.

Тут інший світ, тут затишна оселя,

Господарі надійні та веселі,
І забуваються синці й життя подряпини,
Коли в дім сміху й гумору потрапили.

Розмотуються тут клубки-сюжети

Життя людського непрості моменти,
А гумор добрий випромінює тепло,
Як першозданне запашне вино.

Поки багаті свої статки множили,

Простих людей тарифами батожили,
За владу чубились, що аж лоби тріщали,
І на народ уваги не звертали,

Невтішні люди до тепла тулились,

В спільних проблемах у гурті ріднились,
Разом з «Кварталом» з влади глузували –
Для втіхи іншого шляху не мали.

Ось так тісненько всядуться, де можуть,

І чистим сміхом душу відволожать,
Та й прикипали серцем до «Кварталу»,
Тут розуміли їх і тут їм співчували.

Цей гумор зрозумілий людям смакував,

На зміни кардинальні надихав,
І мрія визрівала про таку країну,
Де розуміють, не гноблять людину.

Народ у радості пожити захотів,

Тож вибір свій омріяний зробив.
Люди щасливі зі своїм «Кварталом» –
Це здійснення їх мрій і злет до ідеалу!
«Дизель Студіо»
Компанія з виробництва гумористичних програм та серіалів, зокрема «Дизель Шоу».

Почуття гумору – це головне мірило

Людських чеснот, які дала природа.
Це – мудрості та інтелекту сила,
Це – генетична пам’ять родоводу.

Для українців притаманна риса,

Яка допомагала виживати.
Де гумор є, там не потрібно списа,
З ним легше жити і перемагати.

Дотепний гумор зцілює, лікує,

А добрий сміх подовжує життя,
Струни душі бентежить і дивує,
Підсилює любові почуття.

Дружна команда, яка «Дизель» зветься, –

Бальзам солодкий у роки тривоги.
Добро від серця і до серця ллється
І поспішає знову у дорогу.

Лиш гіркий смуток від тяжкої втрати

Мариночки всім душі розриває,
Та люди її будуть пам’ятати,
Таких прекрасних світ не забуває.

Єгор, Сашко, Євгеній, Діма, Віка,

Маруся, Женя, Сергій, Женя, Яна…
Від них течуть до нас веселі ріки
Із гумору і жартів берегами.

Тож просять люди і надалі їх творити,

Бо хочуть радість, щастя відчувати,
Із гумором на світі легше жити –
Хочуть в добробуті сміятись і кохати.

Четверта влада
Четверта влада, яку ми не обираєм,
Не дебатує і не мліє від промов,
Вона росу живильну проливає,
Щоб людський розум від напруги охолов.

Дмитро Гордон
Український журналіст, телеведучий, політик.

В розмаїтті думок, в лабіринті новин,

В таємницях зірок, у безмежжі світлин –
Він збирає в букет найцінніші бутони
Й розкриває секрет їх душі для мільйонів.
Як художник-поет із деталей яскравих
Він малює портрет величин ще не знаних.
Портрет нашої ери із крупинок найкращих –
Розбудови партнерів, молодих і найстарших.
Інтерв’ю та розмови – не заради розваги,
Щоби силою слова донести переваги –
Правда є невмируща, а брехня – слабкість духу,
Добро зцілює душу, зло приносить розруху,
Краса світ порятує, тиранія – потворна,
Коли ворог лютує, в дружбі ми – непоборні.
Ювелір – душ знаток, він збирає перлини
Цінних мудрих думок у скарбницю Вкраїни.

Алла Мазур
Українська журналістка, автор і незмінна ведуча новин «ТСН. Тиждень».  Власниця рекордних
шести професійних нагород «Телетріумф».

Жінка з усмішкою Мони Лізи,

Весь рік у її серці пахнуть квіти,
І не потрібно їй ні дозволів, ні візи,
Щоби любов’ю глядачів зігріти.

Одним лиш поглядом захоплює увагу,

Лиш жестом вміє фрази говорити,
Тож викликає у людей таку повагу,
Коли без слів все можна зрозуміти.

Із її вуст звучать завжди новини

Правдиві, чесні, як сама ведуча,
Її позиція – постійна і незмінна –
Свобода слова – дійсна, неминуча.

І дякуючи справжнім патріотам,

Новини телебачення – мистецтво,
Бо це для неї не лише робота,
Її розрада, втіха і блаженство.

Отож, ніхто не зможе зруйнувати

Силу свободи слова в Україні,
Всі журналісти будуть захищати,
Як Алла Мазур, тут вони – єдині.

Наталія Мосейчук
Відома українська ведуча та журналістка. Веде політичне ток-шоу «Право на владу». Володарка
премії «Телетріумф» і «Людина Року».

Сучасна жінка – особистість досконала,

Красива, ніжна, мудра, принципова,
Має повагу і чеснот чимало,
До викликів часу завжди готова.

Сміливо, без фальшивих слів і спамів

Говорить правду чесно і відверто,
Без компромісів, в камеру з екрану,
І без цензури й «темників» в конвертах.

Та непереливки тому, хто на довірі

Став наступати на права народу,
Відсіч отримає відразу тут, в ефірі,
Вона відстоює людей та їх свободи.

Позиція її відома і незмінна –

Народ найголовніший в Україні,
Влада повинна працювати для людини
Й добробуту її громадянина.

Вона у кожному ефірі це доводить,

Беззаперечну істину єдину –
Для того влада до керма приходить,
Щоб правдою служити Україні.

Право на владу лиш господар має,

Непереможний наш народ величний.
Цю привілею Бог завжди вручає
За перемогу в битві споконвічній!

Костянтин Стогній
Український тележурналіст, ведучий, публіцист та продюсер. Заслужений журналіст України.

Надзвичайне життя – то не глянець,

Надзвичайні пригоди – то бій,
Надзвичайна людина – звитяжець,
Невгамовний у вирі подій.

Як магнітом, у далі розпечені

Його тягне невтомний азарт.
Ніби жити на вістрі приречений,
Ніби в пеклі лише чогось варт.

В обладунки сміливості замкнений,

Не сприймаючий альтернатив,
Він спішить на одвічні екзамени,
Де оцінка – то кулі сліди.

Та ось цим журналіст і величний,

Що життя, як те швидкісне ралі,
Коли гальма не стримують звично,
А нутро не цікавлять медалі.

Наполегливо, стрімко і вперто,

Крізь негоди, життя буревії,
Як багнети, сміливі, відверті,
Здобував репортажі Стогній.

Яніна Соколова

Українська журналістка, телеведуча, акторка, громадська діячка.

Щасливий, хто сповідує пізнання,
Душі людської мудрості росу,
Хто з трепетом любовним на світанні,
Вдихає ранку солов’їного красу.

Хто прагне теплі запашні бальзами

Пролити в людські душі-ручаї,
Торкнутися чутливої мембрани
У їх життєвих буднях течії.

Щоб кожному струмочку хоч по краплі,

По цівочці надії націдить,
Зцілити спраглі душі благодаттю,
А сутінки зневіри освітить.

Так, цим щаслива діва діалогу,

Завжди озброєна чарівним словом,
Безкомпромісна, чесна перед Богом,
Безпристрасна Яніна Соколова.

І неважливо, чи то мінуси, чи плюси

Невтомне їй несе життя-буття.
Її рука завжди лежить на пульсі
У діалогах, репортажах і статтях.

Андрій Данилевич

Український журналіст, ведучий програми «Стосується кожного».

Стосується кожного – ми українці,
Нація чуйних і добрих людей.
Не осягнуть нашу душу чужинцям,
Ми ладні на подвиг заради дітей.

Спільні турботи нас надихають,

Біди країни виводять під стяг,
Крила любові в гурті виростають,
Щоб досягнути вершини в ділах.

І коли горе постукало в двері,

Вмить добровольці лавиною встали,
В перших рядах піднялись волонтери –
Біль України всіх об’єднала.

Стали пліч-о-пліч на захист солдати,

Мужні, сміливі, готові до бою,
Землю готові свою захищати,
Народ і країну прикрити собою.

Немає чужої біди для народу,

Горе одного – знак чорний для всіх.
Це генетичний зв’язок родоводу –
Не бачити біди людей – то є гріх.

«Стосується кожного» – шоу щоднини

В ефір відправляє меседж важливий,
Що найцінніша в країні людина,
Без доброти і життя неможливе.

Кожна людина буде почута,

Кожна отримає тут допомогу,
До кожного горя увага прикута,
Кожен знайде тут до щастя дорогу.

Став для народу Андрій Данилевич

Вісником добрим, шансом на зміни,
Творити добро для людей – то є велич,
Честь, шана і слава – для України.

Олексій Суханов

Журналіст, актор, ведучий ток-шоу «Говорить Україна».

Україна говорить – мовчати не може
Про біль, про проблеми, про щастя, про горе.
І кожній людині вона допоможе –
Програма, яка негаразди поборе.

Звертаються люди з куточків далеких,

Коли вже здається, що світ відвернувся,
Коли заблукали в тенетах нелегких
І вибратись звідти без помочі мусять.

Як дух сподівання, як промінь надії,

Як вихід на новий рубіж для людини,
Яскраве, чудесне світило до мрії,
Що зігріває добром всі родини.

Прекрасні та чуйні тут люди працюють,

Щоб правду знайти, кілометри долають,
І кожну людину в країні почують,
Рецепт допомоги для кожного знайдуть.

Обличчя програми – ведучий Суханов

Як справжній господар людей зустрічає,
Безмежне добро, йому Богом дане,
У келих по вінця гостям наливає.

Він виясняє, де вир, а де – мілко,

Куди ж то ведуть загадкові клубки,
Доводить, що щастя – то наша домівка,
Де зустрічає рідня залюбки.

Людмила Шупетюк, Катерина Безвершенко, Валерій Ославський

Лікарі – ведучі телевізійного медичного проєкту «Я соромлюсь свого тіла».

Соромитись не треба свого тіла,
Коштовне у людині – то душа,
А найцінніше – то є добре діло,
І співчуття – неоціненний шарм.

Коли ж злий біль нам душу розриває,

Коли нестерпними стають фізичні муки,
Коли здається, що вже світло затухає,
І опускаються від горя руки,

На допомогу прийдуть чуйні люди,

Як світочі добра, як вісники надії,
Їх промінець тепла проллється всюди,
Щоб оживити заповітні мрії.

Вони лікують, зцілюючи душу,

Допомагають побороти лихо,
То – істина, що ти боротись мусиш,
Обов’язок перед Творцем великим.

Проєкт здоров’я вийшов за кордони,

За рамки телебачення країни,
За їх добро їм дякують мільйони,
В усіх куточках неньки України.

І стали членами великої родини

Ведучі-лікарі, подячні їм слова,
Вони – надія і відрада для людини,
Дай Боже кожному такого амплуа!

Чорна доба незалежної України

Вже Україна дух свободи смакувала,
Її Європа запросила принагідно,
А у Росії завовтузилась навала
І поповзла на Незалежну підло.
Окупувала Крим, Донбасу несла горе,
Війну, розруху, сльози, біду, смерть,
Оця гібридна і бридка потвора
Заполонила Україну вщерть.
На захист неньки патріоти встали,
Бійці і добровольці взяли зброю,
На допомогу волонтери поспішали,
І Бог благословив нових героїв!

Лелеки

У вальсі прощальнім лелеки

Над рідним гніздечком кружляли,

Свій дім залишати нелегко,

Та довга дорога чекала.

Осінь сльозами вмивала

Дерева, будинки і стайні,

Вона вже тоді відчувала,

Що мирний танок цей – останній.

Тринадцятий рік… Ще оселі

Теплом і добром зігрівали,

Ріднилися люди веселі,

Ростили дітей і кохали.

Врожай позбирали багатий,

Пестили мрії високі,

Раділи і вірили свято –

Ніхто не порушить їх спокій!

Та зло поповзло вже невдовзі,

Жахливе, безжальне, гібридне,

Сіяло смерті і сльози,

Порвало на шмаття край рідний.

Війну принесло в Україну,

Міста полонило і села,

Перетворило в руїни

Квітучі садочки й оселі.

Там, де гніздились лелеки, –

Птиці любові і миру,

Чатує тепер небезпека,

Зона тут спалена – сіра.

Гомін життя не пізнають

Зчорнілі ліси й терикони,

Птахи на війні не співають,

Лиш каркають чорні ворони.

Лист до наших захисників

Бійці-захисники, ви – України сила,
Міцна, надійна, як обійми тата.
Від ворога ви землю захистили
І зупинили військо супостата.

Бійці-захисники, ви – України гідність,

Як велич матері, незламні, нездоланні.
Ви зберегли народу святу вірність,
Закривши власним тілом шлях тирану.

Бійці-захисники, ви – України слава,

Безсмертна, вічна, світла пам’ять роду.
На вас тримається авторитет держави,
Надія ви єдина для народу.

Бійці-захисники, Герої України,

У битві подвиг серед вас, як побратим,
Із ним – у розвідку, під кулі і під міни,
До бою з подвигом і у атаку – з ним.

Бійці-захисники, ви – доблесть України,

На першій лінії пліч-о-пліч, мужні, чесні,
В смертельному двобою з ворогом ви нині
Виконуєте місію почесну.

Бійці-захисники, ви – наші сестри, браття,

Батьки, сини, матусі, доньки, діти.
Ми хочемо вам шану передати,
В подяці низько голови схилити.

Подяка щира від всього народу

За те вам, офіцери і солдати,
Що святу землю нашу і свободу
Не дозволяли ворогу топтати.

А ваші смерті – невигойні втрати,

І ваші рани ниють в українців,
Живими повертайтеся, солдати,
На радість рідним і на зло чужинцям.

На вас чекають стомлені родини,

Чекає вас згорьована земля,
На вас чекає ненька Україна,
Міста і села, ниви і поля.

Тож повертайтесь, воїни, ви швидше,

Приносьте нам священну перемогу.
Ми віримо – Господь нас не залишить,
Освятить нам до миру Він дорогу!

А ми зустрінемо вас, наших переможців,

В серці країни, на святім Майдані,
Згадаємо усіх небесних охоронців,
Які загинули у боротьбі з тираном.
А вас, живих і загартованих у битві,
Вшануєм як найкращих у країні,
І прочитаємо разом святу Молитву
За мир, добробут, щастя в Україні!

Загиблим жінкам-героїням
Тепер вона приходить лиш у сні,
Освітлюючи сяйвом темінь неба,
І сипле сльози, як дощі рясні,
І тягне руки-промені до тебе:

«Скажіть, чому, мої брати і сестри,

Кат-ворог в мене відібрав життя?
Чому дозволили мене туди віднести,
Звідки ніколи не буває вороття?

Скажіть, чоловіки, чому не захистили

Мене від вражої лихої сили?
А я ж хотіла жити і кохати,
І діточок на ноги підіймати!

Чому, державо, в двадцять першому столітті

Мене, красуню, так цинічно вбито?
А я ж хотіла тобі внуків народити,
Щоб родовід козацький не згубити!

Тиране лютий, чим ми завинили,

Що ти напав на нашу Україну?
Для тебе в пеклі вже багаття розпалили
Й прокляттями оздобили стежину!»

Та відповіді на усі оці питання

У всесвіті зникають спозарання,
І тільки до своєї, до невтішної рідні
Тепер вона приходить лиш у сні.

Волонтери

Вже котрий рік іде війна в країні,

І плаче гірко світ і небо синє,
Коли хоронить мати свого сина,
Що згинув, захищаючи Святиню.

Душа це відмовляється терпіти,

І рветься серце землю захистити.
За покликом вони – місіонери,
За справами – це наші волонтери.

Вже котрий рік ці вісники добра,

Щоб передати часточку тепла
З домівки, яка так далеко,
Ідуть під обстріли, під кулі, небезпеку.

Їх тисячі, таких бездонно чистих,

Із праведним бажанням душ безгрішних,
Щодня рушають з допомогою в дорогу,
Щоб швидше наближати перемогу.

Й настане мир, інакше буть не може!

Народ лиху потвору переможе!
У дружбі й злагоді країну відбудує,
Своїми звершеннями світ здивує!

Фонд, що рятує свій народ

«Фонд Ріната Ахметова» – українська некомерційна благодійна організація, заснована 15 липня

2005 року.
Війна лютує, горе сіє,
Розруху, голод, безнадію,
Здається, рани тіла й серця
Вже не пізнають милосердя.

Що українські душі рідні

Нікому стали непотрібні,
Бо їх зжирають злидні й голод,
І заморозить лютий холод.

Не полишає лиш в біді

Своїх забутих земляків
Ахметова Ріната фонд,
Фонд, що рятує свій народ.

Щодня, щоночі, щохвилини

Допомагає він родинам,
Для них продукти, лікування –
Єдиний вогник виживання.

І дякує дитина й мати

За допомогу меценату,
За те, що випустив на волю
Їх серце без страху і болю.

Що врятував життя мільйонів –

Добро не визнає кордонів,
А біль і горе відчуває,
Біди чужої – не буває.

Подяка – за добро й надію,

За втілення живої мрії,
За віру в довгождану днину,
Що принесе мир в Україну.

Поклонимось матерям!

Біленькі сніжинки густіше на скроні лягають,

Натруджені руки сімейний альбом обіймають,
Заплакані очі синочка з війни виглядають,
А серце болить та чекає, чекає, чекає.

Ось скрипнуть похилені вітром ворота старенькі,

Почуються кроки з дитинства знайомі, легенькі,
І усмішка ніжна і рідна засяє, засяє,
І сила любові ненависне горе здолає.

Синочок додому з далеких країв повернеться

І рідній матусі ласкаво і ніжно всміхнеться.
В дорослих обіймах її він зігріє, зігріє,
І збудуться врешті найкращі матусині мрії.

Війна закінчиться, і сонце стоцвітом заграє,

І пташка в зеленім гаю на зорі заспіває.
Одружиться син, і онуків матуся діждеться,
А щастя в домівку нарешті навік повернеться!

Так мріють матусі, синочків своїх виглядають,

Що ворога лютого мужньо щоденно долають.
І моляться неньки, і просять одне лиш у Бога,
Щоб їхні синочки живими вернулись з дороги.

Господь їх почує, інакше і бути не може,

Їх дітям, рідненьким життя зберегти допоможе,
Бо вірно стоять офіцери й солдати донині
За мир і щасливе життя всіх дітей в Україні!

Вставайте ж, всі люди, уважно навкруг озирніться,

Матусям солдат, що чекають, низенько вклоніться.
Молитва священна нехай нас усіх об’єднає,
І сила народного голосу горе здолає!

Помолимось Богу за мир і свободу країни,

Щоб кожен синочок живим повернувся в родину!
Помолимось Богу, щоб неньки слізьми не вмивались,
Щоб діти щасливі у кожній сім’ї посміхались!

Велич жінки
Є істина мудра, живе що віками,
Що звірена часом, батьками, дідами,
Роками біди, лихоліть і тривог:
Чого хоче жінка – того хоче Бог!

В години такі чи то втрат, чи то злетів

Жінка приймала на руки і плечі
Відповідальність за дім і родину,
За матір і батька, за власну дитину.

Лиш серце жіноче біль відчуває

Матусі, що сина до війська збирає.
Лиш серце жіноче почує дитину,
Що просить, щоб батька вернули в родину.

Лиш жінка почує, вона совість має,

Бо з Богом усі свої дії звіряє,
Щоденно молитву звертає до Бога,
Щоб діти живими вернулись з дороги.

Щоб матері наші слізьми не вмивались,

Щоб діти навчались, росли і сміялись,
Щоб серце від болю і втрат не щеміло,
Щоб наші родини нужду не терпіли.

Лиш жінка в обіймах людей поєднає,

Для жінки чужої біди не буває.
Вона – Берегиня оселі й родини,
Святої Землі і краси –України!

Усі її боготворять довкола

Цей найсвятіший витвір у віках,
Бо торжествує вся Земля, відколи
Вона зійшла на життєдайний шлях!

Пенсіонерам
Осінній дощ в обіймах світ стискає,
Холодні поцілунки роздає,
І вирватись з полону сил немає,
А протидіять волі не стає.

Минає в безнадії день похмурий,

Зжираючи останній оптимізм.
Сидить і думає пенсіонер понурий:
«За що мені цей проклятий цинізм?»

А вітер у вікно все сипле дрібні краплі,

Мов сльози від безвиході і тьми,
Невже у Бога радості забракло,
Що знову умиваємось слізьми?

Новини сіллю посипають рани,

Вимірюють смертями кожен день.
Невже ніколи не почнеться ранок
Із перемоги радісних пісень?

Чекають пенсії поважні і почесні,

Щоб хоч деньок прожити без поста,Тяжкі тепер їх будні і свята,
Хоч все життя служили людям чесно
І Заповідям праведним Христа.

Ростили, будували, зводили, плекали,

Для нових поколінь країну берегли,
Ні свят, ні вихідних, ні спокою не знали,
Щоб у добрі зростали їх сини.

Чому ж сьогодні стали не потрібні,

Присвоїв хто їх статки чималі?
Чому залишились принижені і бідні
На рідній і збереженій землі?

Ким же вони, сердечні, підло зраджені,

Що довелось затягувать паски,
Жувати по кутках ті крихти заощаджені
І рахувати слізні п’ятаки?

Ні, так не буде, прийде та хвилина,

Коли ці працьовиті, мудрі люди
Відчують ласку і турботу від країни,
За славний труд вони в пошані будуть!

Вибір
Ми дякуєм Всевишньому,
Що вибір у нас є:
І праведному, й грішному –
Всім шанс життя дає.

Наш човен мчить рікою

Між істин берегами.
З колиски – до покою,
То в вирі, а то – прямо,

Чи нам пристать до берега,

Де в сонній тиші жити?
Чи з життєдайних келихів
Жагу кохання пити?

Чи нам плисти під райдуги,

Де вмиті дощем квіти?
Чи зігнутими в три дуги
Над власним златом скніти?

Чи мчать, де сонце лагідне

Свій круг несе з пітьми?
Чи в урвище, де гадини
Сплелися із людьми?

Чи гріти любов праведну,

Коли на серці мед,
А чи монетнузрадливу, вкрадену
Як модний амулет?

Ми дякуєм Всевишньому,
Що вибір у нас є:
І праведному, й грішному –
Всім шанс життя дає!

Сподівання

Мені б ще хоч трішки везіння,

Хоч крапельку миті п’янкої,
Щоб біле й пухнасте сумління
Не висло мечем наді мною.

Мені б ще хоч крихту удачі,

Кохання на щастя помножить,
Щоб чистим потоком пробачень
Думки загрубілі зволожить.

Мені б ще хоч погляд Фортуни,

Щоби нарешті вдалося
В пориві душі вічно юнім
Зростити любові колосся.

Мені б талану хоч іскрину,

Щоб лід у серцях розтопити,
Зігріти добром Україну,
В щасливій країні пожити!

Є і запал, і жадання,
Вистачить сил і терпіння.
Не плачте лише, сподівання,
Не згиньте, рожеві видіння!