48

48 |  НАУКА | ГУМАНІТАРИСТИКА

Кілька слів
про ремесло історика
«Історія — свідок часу, світло істини, життя пам’яті, вчителька життя, вісниця
старовини...» Такою уявляв історію Марк Тулій Цицерон у своєму творі «Про оратора»
в I столітті до нашої ери. Чи щось змінилося з тих давніх часів?

Віталій Михайловський

Іванко Сушик (у центрі, на білому коні) у Грюнвальдській битві 15 липня 1410 року. Картина Артура Орльонова

Щороку, зустрічаючи нових студен-
тів першого курсу, які обрали цю
спеціальність, я запитую їх про мо-
тивацію, яка спонукала зробити та-
кий вибір. Ентузіазм, який від по-
чатку відчувається в їхніх відпо-
відях, дуже швидко зникає на
першому ж семінарі. Подальше
спілкування з ними дає мені під-
стави зробити невтішні висновки: у
суспільстві панує стійке уявлення
про те, що історія доволі простий
предмет і фах, який будь-кому до
снаги. «Це ж не математика чи фі-
зика!» — чуєш у відповідях... А коли
я пропоную їм просте дослідження,
яке полягає в аналізі аркуша па-
перу зі списком їхньої групи, то
скепсис на початку видається непе-
реборним. Адже що цікавого у
списку групи? Але після того, як
кажу їм, що ми маємо справу з ар-
кушем формату А4 і розміром 210
на 297 мм, що вказує на європей-
ський стандарт паперу, у якого не-
має водяних знаків, а його щіль-
ність близько 70–80 г/м2, їхній
скепсис починає поволі танути.
Далі в хід ідуть шрифт, яким на-
брано список, розмір, інтервал, на-
явність нумерації, кількість осіб,
гендерний баланс, вміння та охай-
ність того, хто набирав текст. Після
цього вибірково аналізую кілька
прізвищ. І прошу в підсумку полі-
чити кількість запитань, які було
поставлено щодо цього списку. Як
наслідок  — студенти починають
звертати увагу на деталі.
ЯК ПРАЦЮЮТЬ ІСТОРИКИ
Детальний приклад про кухню істо-
рика пов’язаний із моїми науковими
студіями минулого українських зе-
мель у XIV–XVI століттях. Те, на

УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ | № 32 (560) 10 – 16.08.2018


чому я спеціалізуюся, і те, що мене
захоплює щодня.
Вибір теми дослідження в будь-
якій науці пов’язаний із кількома ас-
пектами, де одним із головних буде
відповідь на запитання: а чи це хтось
досліджував? Взяти нову, не вивчену
на сьогодні тему є добрим виявом ам-
біцій науковця. В історії з цим легко
й водночас важко. Легко, бо завжди
можна знайти якийсь факт, про ко-
трий ніхто не знав. Наприклад, ви
формулюєте запитання: що відбулося
16 липня 1410 року? До цього наївного
запитання варто додати кілька уточ-
нень, серед яких «де це відбулося?»
буде чи не найпершим. Що було 15 та
17 липня того ж таки року і як це впи-
сують у просту та лінійну послідов-
ність подій? Для початку цього досить.
Якщо ви не здогадалися, мова
про день після битви під Грюнваль-
дом, яка відбулася 15 липня 1410
року між військами Тевтонського
ордену, з одного боку, та польського
короля Владислава II Ягайла й вели-
кого литовського князя Вітовта  — з
другого. Перебіг битви історикам
добре відомий, і це не тема для роз-
мов зараз. Але що було наступного
після битви дня? Парадоксально,
але джерела, які яскраво та деталь-
но описують саму битву, практично
нічого не говорять про день після.
Документ, про який піде мова далі,
теж давно відомий, його не раз до-
сліджували мої колеги.
Перейдемо тепер до розгляду по-
дій після битви. Логічно було б при-
пустити, що військо переможців або
відпочивало після битви, або пере-
слідувало супротивника далі. Іншим
логічним питанням є нагорода тих,
хто особливо відзначився в пере-
можній битві. І тут поміж джерел
абсолютна тиша. Попри яскравий
опис усієї битви із зазначенням ба-
гатьох осіб, які показали звитягу
чи навіть урятували життя самого
короля, Ян Длуґош, автор одного з
найповніших свідчень про цю битву,
нічого не говорить про нагороди. За-
для справедливості слід сказати, що
він не безпосередній свідок подій, а,
найімовірніше, користувався нотат-
ками батька, який був на полі битви,
і розповідями очевидців, які ще були
живі в 1430–1450-х, коли Длуґош ак-
тивно збирав матеріали про ті події.
Інтрига з українським слідом роз-
починається через добрих півтора
століття, коли 2 березня 1578 року до
королівської канцелярії приносять
один документ, писаний руською мо-
вою і датований 17 липня 1410 року.
Місце написання  — поле біля Грюн-
ГУМАНІТАРИСТИКА | НАУКА 49
вальда, з уточненням після битви na — Ні, не знаємо.
polu w pruskiej ziemi u wsi Thanenbriku — Чи реальною є особа Івана Су-
i Grymwaldu. Але одразу зазначу, що шика з Романова?
цитата виразно вказує на іншу мову — —?
польську. Хоча граматичні конструкції — Чи існували села Боричівка, Зу-
тут видають таки руську, адже поль- бів та Бересток у 1410 році?
ською правильніше було б na polu w —?
ziemi pruskiej… Особою, яку нагороди- Отже, є п’ять простих запитань, які,
ли за сміливість у битві, виявився Іван своєю чергою, провокують низку уточ-
Сушик із Романова, якому король нада- нень, чергових запитань та верифіка-
вав кілька сіл біля Теребовлі. Сам Іван, ції інформації. Чи це бліц-опитування
імовірно, належав до родини Романов- має щось більше, ніж так або ні?
ських, власників Романова, що у Львів- Почнемо з першого запитання.
ській землі. Також їм належав Свірж, де Для історика завжди добре мати в
до сьогодні зберігся гарний замок. руках оригінальний документ. У на-
У цьому місці історик мусить по- шому випадку це повинен би бути
ставити собі логічне запитання. Чи пергамент, писаний руською мовою
заслуговує документ, що з’являється за певним формуляром та з королів-
на світ у 1578-му, тобто через 168 ро- ською печаткою. За цими ознаками
ків після згаданої в ньому події, на він мусив би бути подібним до десят-
довіру? Одразу скажу, для більшості ків аналогічних документів з другої
українських і польських дослідників половини XIV — першої половини XV
відповідь на нього була простою: так, століття, коли на українських землях
заслуговує. Про що свідчать низка у складі Королівства Польського в ді-
спеціальних досліджень та викорис- ловодстві ще використовувалася русь-
тання інформації з цього документа ка мова. Бо наявна в нашому розпоря-
практично у всіх працях про події ві- дженні копія віддалена на 168 років
йни 1409–1411 років. Але чи не були від оригінального документа, писана
мої колеги легковірними у своєму латинською абеткою з певними вкра-
ставленні до того документа? Від- пленнями польської мови другої по-
повідь теж проста: так, були. І очі їм ловини XVI століття. А то вже далеко
засліплювало те, що це було і є єдине не оригінал. Це так само, якби не зго-
свідчення того, що хтось, а в нашому рів оригінал «Слова о полку Ігоревім»
випадку ще й русин, отримав винаго- у 1812-му й ми, можливо, не читали
роду за участь у битві під Грюнваль- сотні праць про те, чи справжнім є
дом. Ця легковірність поширилася цей твір про події кінця XII століття.
так далеко, що у 2005-му Укрпошта Отже, у короткому підсумку маємо 1:0
в серії «Історія війська в Україні» ви- на користь неавтентичності.
пустила марку, на якій
зображено... саме Іва- МІРКУВАННЯ ІСТОРИКА ПЕВНОЮ МІРОЮ НАГАДУЮТЬ
на Сушика з Романова.
А  ще є картина Артура РОБОТУ СЛІДЧОГО. ВІН НЕ ПОВИНЕН ВІРИТИ ВСЬОМУ, ЩО
Орльонова, де Іван Су- БАЧИТЬ, ЧИТАЄ, ЧУЄ. З ОСТАННІМ ДЛЯ ДАВНІШОЇ ІСТОРІЇ
шик чи не головний ПОГАНО, АЛЕ НА ТЕ НЕМАЄ ВЖЕ РАДИ
герой цієї битви. Те, що
сама картина до болю
нагадує більш відому картину пензля Другим питанням є довіра до ін-
Яна Матейка, — це вже справа мисте- формації, яку містить цей документ.
цтвознавців і смаку. Почну із загального. Родина Рома-
Міркування історика певною мі- новських відома на руських землях з
рою нагадують роботу слідчого. Він останньої чверті XIV століття. Вони
не повинен вірити всьому, що бачить, є власниками низки сіл у Львівській
читає, чує. З останнім для давнішої іс- землі, і їх можна зарахувати до тих,
торії погано, але на те немає вже ради. про кого ми бодай щось знаємо з того
Отже, питання про автентичність часу, який украй погано забезпечений
інформації з 1410 року вирішується документами. Наступним аспектом є
простими, на перший погляд, запи- те, що села, які отримує Іван Сушик,
таннями-відповідями: містяться біля Теребовлі. А це щонай-
— Чи маємо ми справу з оригіналь- менше 100 км або ж два дні інтенсив-
ним документом із 1410 року? ної їзди верхи. Чи це далеко? Ні, не
— Ні, не маємо. надто. Але доволі нетипово з огляду
— Чи можемо довіряти інформації на основні маєтки родини. Отже, і ро-
з копії документа з 1578 року? дина, і села реальні, й згадки про них
— І так, і ні. трапляються в тогочасних докумен-
— Чи знаємо ініціаторів появи цієї тах. Причому родина Романовських
копії в 1578 році? згадується дуже часто, доки одна гілка
50 НАУКА | ГУМАНІТАРИСТИКА

наприкінці XV століття не візьме собі країною проживання. Тому тут ще відати зараз не беруся. Можливо, що
прізвище Свіржські. Тоді як села на- один бал на користь неавтентичності. так, адже якщо на 1451-й він із пле-
багато рідше, і тут потрібне спеціаль- Не виключено, з часом я знайду якусь мінником робив поділ, то Мартин
не дослідження про перші згадки цих інформацію про Івана Сушика, але мав би бути повнолітнім. Тобто мати
сіл у джерелах. Бачиться так, що 1410 сьогодні більше нічого про нього не приблизно 20 років і бути народже-
рік — це інформація з 1578-го. Чи дові- знаю. Після чотирьох раундів сумніви ним близько 1431-го. То Миколай, як
ряти їй? Питання відкрите. Але в під- перемагають із рахунком 3:1. його дядько, належав до попередньо-
сумку поставимо один бал на користь І останнє з «простих» питань про го покоління і... йому мусило б бути
автентичності. Рахунок тепер 1:1. села, які Іван Сушик отримав 1410 року. щонайменше 35–40 років (тут склад-
Хто виявив ініціативу й підтвер- Невтаємниченим у реалії того часу від- ність полягає в тому, що ми не знаємо
див у короля Стефана Баторія цей до- крию стан справ в істориків. Довідни- кількості братів і сестер у поколінні
кумент? Нам не відома особа, яка була ка адміністративно-територіального Миколая, як і їхнього старшинства).
ініціатором «проявлення» на світ того устрою на XV століття не існує. Тому А це вже може вказувати на те, що
давнього документа. Практика під- шукати маємо у всіх документах, до- його батьком гіпотетично міг би бути
тверджень власності в чергового коро- тичних до руських земель у XV столітті. Іван Сушик. Герой із 1410 року. Звіс-
ля була поширеною в той час. Усі на- А це вже шалений обсяг джерел, поба- но, це лише припущення, але без них
магалися в такий спосіб посилити свої чивши який виникає бажання скласти у таких дослідженнях ніяк не обійти-
права власності. А отже, практично руки й сказати втомлено: і най його... ся. Наразі після п’яти раундів раху-
завжди ми знаємо тих, хто ініціював ті Після чого можна було б малювати нок 3:2 на користь неавтентичності,
процедури. Це могли бути нащадки як рахунок у нашому змаганні 4:1. І  ого- але якщо продовжувати поєдинок,
лошувати на весь світ, що тобто формулювати нові запитання,
цей документ варто ви- шукати нові джерела, ще раз інтер-
ІСТОРИКИ ВИГАДУЮТЬ ПЕВНІ УЯВНІ КОНСТРУКЦІЇ, знати таким, що не відпо- претувати відомі факти, то яким ви-
ПОСЛУГОВУЮЧИСЬ СВОЄРІДНИМИ МЕТАФОРАМИ, відає реаліям 1410 року, явиться результат після 10 раундів?
ЯКІ З ЧАСОМ СПРИЙМАЮТЬСЯ ЯК ТАКІ, ЩО БУЛИ адже оригіналу немає, го- А після 15?
ловного героя не знаємо, Як бонус один із відомих мені Ро-
СПОКОНВІЧНО ПРИТАМАННІ НА ПЕВНІЙ ТЕРИТОРІЇ хто проявив ініціативу мановських із кінця XIV  — початку
ДЛЯ КОНКРЕТНОЇ ГРУПИ ЛЮДЕЙ в 1578-му теж не знаємо. XV століття, часу коли мав би жити
Тому все, крапка. Іван Сушик, писався в документах як
Але наполегливість і Гліб із Романова або ж Гліб Детько-
по прямій лінії, тобто хтось, хто на цей випадок, як же без нього, дають нам вич (Дедкович). Скажете, і що? Але в
час мав прізвище Романовський, або ж нову надію. Звісно, це не «Зоряні ві- нашій історії пізнього Середньовіччя
по бічній (чоловіки доньок, вдів тощо). йни», тут усе набагато спокійніше. Ка- є лише один Детько (Дедко), старо-
Або ж ті, хто міг би в проміжку між 1410 талог документів однієї колекції дає ста руської землі в першій половині
та 1578 роками купити ці села в закон- підстави нам бути менш категорични- XIV століття, той, хто був намісником
них власників. На жаль, запис до кни- ми. Про що ж мова? Під 1451 роком за- після смерті останнього володаря
ги Коронної метрики головного місця фіксовано один цікавий документ, де Руського королівства Юрія-Болеслава
реєстрації на право власності в країні у Львові земський суддя Ян Голомбек Тройденовича. Але це вже інша істо-
не згадує нікого. У підсумку один бал із Зимної Води та земський підсудок рія. А якщо припустити, що у 1578-му
на користь неавтентичності. Адже в Сцібор із Вишні посвідчили, що львів- щось наплутали писарі або ж перга-
XVI столітті з’являється велика кіль- ський підчаший Миколай із Романова мент був затертий, із якого списува-
кість документів, які сучасні історики та його небіж Мартин здійснили поділ ли копію, то наш поки що міфічний
називають фальсифікатами. Щось на маєтків. Миколай із Романова отри- Іван Сушик може виявитися... Глібом
кшталт володіння нерухомим майном мав наступну свою частку, а Мартин — Детьковичем. Скажете, що видається
на підставі узаконеного в нотаріуса до- свою. Але серед Мартинових сіл опи- фантастикою. Але й такий хід думки
кумента, який ви за певним зразком нилися вже згадані вище Боричівка та не варто відкидати.
написали самі або хтось на ваше замов- Бересток, що біля Теребовлі. І,  як за- Тому висновок з усього цього один:
лення, звісно ж, не безплатно. Легітим- значають упорядники каталогу, ори- шукати далі, щоб дати вичерпну відпо-
ність ваших прав після таких комбіна- гінал у чудовому стані й зберігається... відь на всі можливі запитання й на всі
цій є доволі сумнівною. Рахунок уже в колекції документів Королівського сумніви, які вони породжують. І тут із
2:1. Сумніви вириваються вперед. замку у Варшаві. Ознайомлення з ним, ролі слідчого історик стає таким собі
Тепер про самого Івана Сушика можливо, проллє трішки нового про суддею, де на шальках його терезів
з Романова. І тут мушу розчарувати. родину Романовських та їхні маєтки. сумніви й факти змагаються між со-
Знайти у відомих мені документах І тут проста математика робить бою. І лише кропітка праця перехи-
другої половини XIV  — першої по- свою справу краще за будь-які ін- лить одну з шальок у той чи той бік.
ловини XV століття цю особу мені не струменти. Між 1410-м і 1451-м лише
вдалося. Звісно, можна посипати го- 41 рік, а це вчетверо менше, ніж між ЧИ ПРОСТО БУТИ ІСТОРИКОМ?
лову попелом і сховатися за зручним 1410-м і 1578-м. Плюс додаткової То чи просто вивчати історію та бути
формулюванням «на жаль, джерель- ваги надає те, що ми маємо справу з істориком? Відповідь проста: так,
на база з цього часу є вкрай мізер- оригіналом. Отже, наш рахунок уже легко, якщо ти це любиш. Але й над-
ною» або, більш самокритично, «по- 3:2 ще на користь неавтентичності, звичайно важко з огляду на те, що в
гано чи ненаполегливо шукав». Може але довіра до документа поволі зрос- тебе постійно працює голова в ре-
бути і так, і так. Усе залежить від сум- тає. Адже ми вже точно знаємо, що жимі 7/24/365/... Так, мабуть, є в усіх,
лінності та можливостей дослідника. на 1451 рік Романовські, не Іван Су- хто любить свій фах. Історію можна
І часто можливості обмежені лише шик, володіли селами біля Теребовлі. вивчати по-різному, але передумо-
місцем проживання та роботи або ж Чи був Миколай сином Івана? Відпо- вою є любов до самого фаху. Адже

УКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ | № 32 (560) 10 – 16.08.2018


треба мати наснагу прочитувати ве-
личезну кількість книжок з оповід-
ями про минуле людства.
Власний досвід є мірилом усього
того, що ми знаємо про світ, у яко-
му живемо. Так або приблизно так
можна охарактеризувати персональ-
ну історію кожного з нас. Заняття
історією як наукою теж схоже на
здобування власного досвіду, тільки
досвіду науковця. Недаремно серед
гуманітаріїв люблять кепкувати, що
добрим істориком ти станеш після...
У кожного це після... проявляється
по-різному залежно від любові до
фаху, наполегливості, працелюб-
ності, дещиці таланту. Але спільним
у  тому дозріванні буде час. Чим не
аналогія з добрим вином і латин-
ською сентенцією in vino veritas!?
Історикові потрібно дуже багато
читати, знати, спостерігати та аналізу-
вати, щоб уміти пояснити події, які ми-
нули. І неважливо, йдеться про перших
фараонів чи про останніх генеральних
секретарів Комуністичної партії.
Тут дозволю собі маленьку ремарку.
Ми, історики, не дуже любимо аналізу-
вати та пояснювати події, які відбулися
вчора, позавчора, місяць, рік, а то й 10
років тому. Це дуже малий проміжок
часу. Що далі від нас, то меншим є емо-
ційний зв’язок із подіями, що привер-
нули нашу увагу дослідника.
Наведу приклад. Важко знайти в
Україні родину, яку не торкнулися б
Голодомор, Друга світова війна, ре-
пресії 1930-х років. Тому вивчення
цих подій практично неможливе без
емоційної складової в нашому сприй-
нятті. Адже свідомо чи несвідомо ви-
ринатимуть сімейні спогади, шкільна
освіта, загальне тло науково-популяр-
них, публіцистичних історій. Віддале-
ніші в часі події, як-от звільнення від
кріпацтва, наполеонівські війни, поді-
ли Речі Посполитої в останній третині
XVIII століття, торкнулися не меншої
частки населення українських земель,
але наша родинна пам’ять їх прак-
тично не включає. Хоча тих, кому за
60, від подій 1861-го відділяє лише
близько 100 років (або ж у середньо-
му чотири покоління). Тобто для їхніх
дідусів і бабусь це мали б бути спогади
батьків їхніх батьків. І не варто вини-
ти когось, що спогади зникають. Це
природний процес забування будь-
якої особи чи спільноти.
У всіх науках є спеціалізація. Істо-
рія тут не виняток. Неможливо бути
істориком усього й усіх на світі. Тому
тут теж є своя спеціалізація. Основна
пов’язана з місцем і часом, далі вона
торкатиметься окремих явищ люд-
ської діяльності, таких як політика
Визнаний герой. 2005 року Укрпошта випустила на честь Івана Сушика поштову марку
в серії «Історія війська в Україні»
(тут під політикою варто розуміти те,
що історики називають політичною
історією), релігія або вірування, куль-
тура, війна, ремесла, сільське госпо-
дарство тощо. Перелік тем, якими
займаються історики, безкінечний.
Почасти ми не знаємо, який аспект
досліджуватимемо завтра. Принай-
мні це не так уже й погано. Є ж якась
інтрига. Адже годі шукати 100–150
років тому теми з гендерної історії або
історії маргінальних груп суспільства
(жебраки, злодії, повії тощо). Тому
майбутнє точно дасть нам нові напря-
ми для дослідження.
ЧОМУ ІСТОРІЯ ВАЖЛИВА
У своїх міркуваннях я намагався по-
яснити механізм роботи історика, що
займається пізнім Середньовіччям,
як працюється з джерелами, які за-
питання можна й потрібно сформу-
лювати до цих джерел і на які нові
думки наштовхує ця робота. При-
клад з Іваном Сушиком є доволі по-
казовим, коли в процесі ретельного
розгляду джерел можна поставити
під сумнів взагалі його існування, а
отже, і героїчні чини в битві під
Грюнвальдом. Насправді я не мав і
не маю такої мети. Українській істо-
рії потрібні свої герої. Наша історія
дуже погано ними залюднена. Але я
за те, щоб за кожним героєм, кож-
ним фактом стояло фахове й ре-
тельне дослідження.
Цей приклад також показує, що
за прискіпливого прочитання та ува-
ги до деталей, а їх, повірте, можна
ГУМАНІТАРИСТИКА | НАУКА 51
навести ще з добру сотню, вся уяв-
на конструкція, сформована до того,
може як розпастися, так і набрати
цілком нової форми. З огляду на
сьогоднішній світ, де потік будь-якої
інформації нагадує цунамі, вміння
аналізувати, відсіювати, перевіряти
й так не один раз, як ніколи на часі.
І цього вчить історія.
Звісно, що події з інших століть
колеги-історики висвітлюватимуть
не так. Інші джерела, їхня кількість,
мова, супутні сюжети вимагатимуть
формулювання інших запитань до
них, інших методів дослідження. Не
можна ж порівнювати пізньосеред-
ньовічні та ранньомодерні докумен-
ти з постановами пленумів ЦК КПУ
або матеріалами газети «Голос Укра-
їни». Спільним залишається лише те,
що все це разом творить нашу укра-
їнську історію.
Як і кожна наука, історія важли-
ва. Із цим твердження не варто спе-
речатися й голосно або ж голослівно
дискутувати. Зауважу лише одну
важливу річ. Будь-яка деталь на-
шого суспільного життя  — держава,
нація, народ або ж лише одна особа
й один факт із її життя — є справою
рук істориків. Вони вигадують (так,
це хороше слово в такому контексті)
певні уявні конструкції, послуговую-
чись своєрідними метафорами, які
з часом сприймаються як такі, що
були споконвічно притаманні на
певній території для конкретної гру-
пи людей. Україна, українці та окре-
мі герої і є витворами цієї уяви.