ПЕКЕЛЬНІ БОРОШНА

Книга про психологічні причини зайвої ваги, фізіологічну природну

регуляцію, харчову поведінку та її корекцію, без виснажливих
тренувань і жорстких обмежень.
ЗМІСТ
Вітаю!..............................................................................................................................................4
Бодіпозитив як самообман............................................................................................................7
Зайва вага і здоров’я......................................................................................................................9
Мотивація.....................................................................................................................................12
Зайва вага і сила волі...................................................................................................................13
Спротив організму насиллю. Чому виникає залежність..........................................................18
Що таке стрес. Психологічні проблеми і зайва вага.................................................................21
Що таке «відреагування» емоції.................................................................................................29
Алекситимія..................................................................................................................................33
Чому ми блокуємо свої емоції....................................................................................................35
«Чому бідні товсті?»....................................................................................................................37
Типи порушення харчової поведінки.........................................................................................42
Фізика і фізіологія. Калорійність і енергія................................................................................49
Основний обмін. Розрахунок калорій і кухонні ваги................................................................53
«Їжа для схуднення». Худнути на шоколадках, повніти від повітря, корова і трава.............57
«Чому худнути – дорожче, ніж поправлятися». Перше правило.............................................62
Режим харчування і друге правило............................................................................................64
«Біологічний годинник» і прийом їжі. Чи шкідливо їсти вночі?............................................69
Вода. Третє правило.....................................................................................................................73
Четверте правило.........................................................................................................................77
Обмін речовин і вік. Адреналін і кортизол................................................................................81
Жироспалювальні засоби............................................................................................................88
Чому одні худнуть від стресу, а інші товстішають?.................................................................91
Гормональні порушення. Вживання ліків, що впливають на збільшення ваги.....................94
Ще про регуляцію відчуття голоду та про лептин....................................................................98
Спорт і зарядка. Чому ми врешті кидаємо..............................................................................100
Щодо тренування і здоров’я.....................................................................................................110
Програми для схуднення. Що далі, коли програма закінчиться?..........................................117
Моя програма..............................................................................................................................119
 Вітаю!

Тема зайвої ваги наразі, під час війни, стала ще актуальнішою,

хоча турбувала багатьох людей завжди.
До мене зараз стали звертатися жінки саме з цією проблемою –
збільшення ваги за час війни, бо вони відчувають і розуміють, що
ця проблема певним чином пов’язана із психологічним станом.
Про втрату ваги на фоні стресу багато говориться, хтось навіть
викладає свої фото: «дивіться, як я схудла від надмірних
переживань». А от ті, хто «поправився» здебільшого мовчать, бо
наче якось незручно навіть: «війна в країні, а я тут зайві кілограми
наїдаю». А проблема існує.
Тому виникла ідея написати окрему книжку, де будуть пов’язані
питання нормальної фізіології, як науки, а не «отето вот всьо», що
пропонують і нав’язують не дуже грамотні фітнес-тренери та
консультанти з «правильного харчування», та психологічні причини
виникнення зайвої ваги, про які нібито всі чули, але мало хто
враховує, тим більше детально пояснює. До психологів переважна
більшість людей з такими проблемами не звертається, тому
максимум, що люди знають: «їжею ми заїдаємо стрес», а із
рекомендацій чують: «треба менше їсти та займатися фізичними
вправами». Або ще краще: «полюбітє сєбя».
Особливо дратує, коли такі поради про менше їсти, спорт і
полюбіть себе чуєш від підтягнутих струнких фітнес-тренерок з
«попою-орєх» та інста-блогеринь, з їхніми програмами
«правільного пітанія» і «звьоздними» дієтами: «на сніданок
приготуйте лосось з авокадо, на обід - отварная вирєзка молодога
єдінорога з зьорнамі чіа, а на ужин – ягоди годжі с обєзжирєним
картоном. І пєйтє трі літра «боржомі».
Як казала одна моя пацієнтка: «Я покинула дієту, бо у мене
перестало вистачати грошей на неї».
 Тому книжка присвячена звичайним середньостатистичним
жінкам (чоловіки також можуть читати), середнього і більше віку,
що мають надлишкову вагу багато років, а зараз ще більше
прибавили, які завантажені роботою, домашніми справами, дітьми,
онуками, турботами, відповідальністю і купою всього, а їм
пропонують: ррраз – і змінити спосіб життя! Встать і кудись ще
бігти! Полюбіть сєбя і перестать їсти! Легко і просто! Ще й за
великі гроші.
Я знаю, що такі заклики і посили у більшості викликають лише
бажання послати у відповідь та намагатись відкласти проблему на
потім, не помічати її, запхати глибоко всередину. І піти поїсти.
Тому давайте забудемо все, що ви досі знали, робили і почнемо
спочатку.
Отже, все, що тут буде написане, саме для вас: лінивих,
втомлених, апатичних, нервових, виснажених психологічно,
завантажених справами, тих, хто вважають себе безвольними, хто
не любить себе, хто сто разів починав, а потім кидав, хто не має
грошей на дорогі дієти і програми та часу на фітнес, хто не має сил
і натхнення вставати і кудись бігти, щоб змінювати спосіб життя.
Я не буду вас спонукати нічим, кудись закликати, чимось лякати
чи пропонувати «шото рішать», не буду обіцяти швидких
результатів та «ідеальної фігури». Тому можете лягти і просто
читати, взявши з собою бутербродів і пєчєнькі.
По-перше, тому, що ви всі дорослі самодостатні люди і ви самі
вирішуєте, що вам робити зі своїм життям та тілом.
А по-друге, я добре розумію, чому ви зараз читаєте цю книжку.
Бо я сама маю таку ж проблему, як і ви.
- Добрий день, мене звати Наталя, і я маю зайву вагу, яка мені
заважає, дратує, гнітить, псує настрій, занижує самооцінку. Я знаю,
що з цим робити, але нічого не роблю, і це мене дратує найбільше.
Колись я вже мала таку проблему, після пологів – зайвих 20 кг. І я з
нею доволі швидко впоралася – десь за 7-8 місяців. Без спеціальних
дієт, фізичних навантажень та насилля над собою. Тому поділюсь із
вами своїм досвідом, враховуючи індивідуальні особливості кожної
людини, фізіологію та психологічні причини зайвої ваги.
Без усвідомлення саме психології цієї проблеми впоратися із нею
дуже складно. Тому ви досі і не впоралися.
Розпочинаємо. І я разом з вами.
Попереджаю: Я викладаю своє бачення і свій підхід до цієї
проблеми, грунтуючись не лише на власному досвіді, а і на знаннях
медицини, фізіології, психосоматики та здоровому глузді, тому моє
бачення може не співпадати з загальноуявним, та думками експертів
з харчування, фітнес-тренерів, різних дієтологів і спеціалістів зі
схуднення. Але то їх проблеми. До речі, у них усіх завжди якесь
власне бачення фізіології людини, альтернативне, хоча фізіологія,
як наука, не змінилася з часів академіка Павлова, але вони всі
художники – вони так бачать.
Але для початку давайте визначимося, чи насправді ви маєте
зайву вагу і ожиріння, а не придумали собі проблему на «путі к
совєршенству», і ви «бачите» якісь зайві 3 кг в районі стегон, чи
складку підшкірного жиру в області живота товще 2 см.
Давайте пройдемо простий тест. Вам точно сюди, якщо:
А) Ваш розмір одягу впевнено перейшов XL вже колись давно, а
тепер ті ікси ви вже збились рахувати.
Б) Ваш індекс маси тіла не «аж цілих 25!», а твьорда тридцаточка.
Була. Після чого ви перестали рахувати, бо «а шо, і так не
понятно?». Індекс маси розраховується так: масу (в кілограмах)
розділити на зріст у квадраті (у метрах). В метрах, це коли 170 см =
1,7 м. В квадраті, це коли 1.7х1.7.
Всім іншим також можна читати, бо тут буде багато цікавого для
кожного, але щоб потім не казали, що вам така методика не
підійшла, і ви той лишній сантиметр не скинули.
 Бодіпозитив як самообман.

Найперше, у чому потрібно собі признатися, що ви не любите

себе такою, як ви є. Інакше ви б не читали цю книжку.
Те, що людина має право бути такою, як вона є, мати той вигляд і
ту вагу, які вона має – це безперечно, безсумнівно і не
обговорюється. У кожного свій смак і своє уявлення про красу, свої
звички і спосіб життя, тому ніхто не має права засуджувати, давати
оцінку, поради, тим більше хейтити чи знущатися. Це правильно,
толерантно, красиво і декларативно. Особливо мені подобається
підтримка знайомих, близьких чи недалеких: «Забий, не звертай
увагу, не сильно ти і товста, тебе це не портить, зате ти всередині
прекрасна, я тебе люблю і такою». Насправді люди так влаштовані,
що мимоволі чи свідомо оцінюють одне одного. Зовнішність
зокрема. Тіло людини створене природою чи Богом гармонійним і
пропорційним, для правильного функціонування, тому відхилення
від якихось узагальнених норм і пропорцій завжди, мало того, що
привертає увагу, але ще й порушує правильне функціонування
організму.
Якщо від зайвої уваги до зайвої ваги іншої людини соціум
придумав толерантність, бодіпозитив, пофігізм і фрази: «полюбі
сєбя такой», «моє тіло – моє діло», то справитися із невдоволенням
своєю зовнішністю, полюбити свою незграбність, важкість,
негнучкість, задишку, біль у ногах, неспроможність дотягнутися до
«труднодоступних місць» та застібнути чоботи – майже неможливо.
Можна лише звикнути, махнути рукою, пробувати не звертати
увагу, запхнути невдоволення глибоко всередину, шукати свою
внутрішню красу. А можна включити режим «бодіпозитиву»,
купити собі безрозмірну сукню, бажано строкату, «ядовитих»
кольорів, чи безформенну широку футболку кольору зляканої миші
та леопардові лосіни і «злиться з навколишньою срєдой».
 Але зайва вага, тим більше ожиріння – завжди свідчать про
наявність якоїсь проблеми. І в причинах, і в наслідках. Якщо у
людини все добре, гармонійно і збалансовано, то організму немає
необхідності накопичувати «запаси». Хіба що людина сама
навіщось поставить собі таку мету, як виклик суспільству,
наприклад, чи привернути до себе увагу нестандартністю, але це
також вже якась проблема, я вважаю. Бо є природа, і вона створила
нас функціональними. Товстий кролик перестає розмножуватися,
товстий кіт не вполює собі здобич у природі, товста здобич не втече
від хижака, товста людина неповоротка і незграбна, навіть якщо
вона сідає на шпагат, займається балетом і викликає умілєніє і
захват своєю сміливістю у нашому толерантному світі, але я про
фізіологію зараз, а не про соціальні критерії. Якщо людині так
подобається, все влаштовує, і вона психологічно і фізично відчуває
себе нормально – то її справа.
У деяких країнах культурно-традиційно вважається, що повна
людина – це гарно, бо це свідчить про її достаток, а отже –
соціальну вагу. Але ми не будемо брати за приклад Північну Корею,
бо в розвинених країнах інші критерії, і ожиріння вважається чи не
найбільшою проблемою, бо пов’язане із захворюваннями серцево-
судинної та ендокринної системами насамперед.
 Зайва вага і здоров’я.

Це тема, якою вас найбільше лякають, тому більшість не хоче про

неї думати, намагається підсвідомо уникати і перегортувати. Я
знаю, що хтось із вас зараз посумнішав, хтось подумав: «зараз
почне теж грузити і тиснути, розповідаючи, як шкодить зайвий жир
здоров’ю».
Насправді я вам скажу правду. Ту, що вам не розкажуть інші
лікарі, тим більше експерти і тренери. Бо вони цього не знають. Бо
вони вчилися або читали книжки і статті, де викарбовано раз і
назавжди, як непереборна істина: «Ожиріння шкідливе для
здоров’я, воно призводить до атеросклерозу, діабету, проблем
печінки і ще там чогось».
Всьо, вирок. Бо справді, ці хвороби часто зустрічаються разом.
«Метаболічний синдром», суворі очі лікаря: «як же ви себе так
запустили, голубушка?». Що має звучати, як мотивація негайно тут
же розпочати худнути, перейти на капусту і біг трусцой, і буває
спрацьовує, але вкрай рідко, бо зазвичай людина нічого того робити
не буде, але нервів і тривоги ще більше їй це добавить. І заїдання
цього стресу, але вже з відчуттям провини, самобичуванням і
фобіями. Бо людина не може отак от – раз, і змінити спосіб життя,
позбутися проблем і перемінити характер, а їй замість вирішення
оцього всього пропонують просто менше їсти і зайнятися спортом.
Це як покинути палити. Людина читає скрізь про рак легень,
боїться, пробує кидати, зривається, знову палить, ще більше боїться
і сварить саму себе, знову кидає, мучиться, доходить до неврозу. Я
кажу у таких випадках: «краще ви вже паліть, ніж отак себе
доводити, бо невідомо ще, що шкідливіше: паління чи ваші нерви з
цього приводу».
І я та людина, що бачила живцем здорових людей із зайвою
вагою. Вони існують. Я не кажу про крайні ступені ожиріння, але
перша-друга можуть бути без будь-якої патології внутрішніх
органів. Я не можу стверджувати, що згодом щось не приєднається,
бо навантаження на серцево-судинну систему, опорно-руховий
апарат, печінку, підшлункову залозу все одно є, але прямого
причинно-наслідкового зв’язку немає. Бо і цукровий діабет, і
атеросклероз мають психосоматичну природу. Тобто не пов’язані
напряму з неправильним харчуванням. Скоріше внутрішні
психологічні причини приводять до неправильного харчування,
переїдання, вживання «нездорової» їжі, що порушує систему
балансу і контролю організму, а з ним і обмін речовин. Адже у
людини в організмі стоять своєрідні «датчики» - рецептори, що
контролюють рівень голоду і насичення, і регулюється це все
центральною та вегетативною нервовими системами. Чому раптом
виникає збій і людина перестає контролювати відчуття голоду?
Чому вона їсть більше, ніж потрібно організму? Так само і діабет з
атеросклерозом мають психогенну природу, яка порушує нормальну
регуляцію обміну глюкози і холестерину в організмі, що врешті
викликає захворювання.
Чому ж найчастіше підвищений холестерин і цукор
спостерігаються у людей, що мають зайву вагу? Бо вони мають
схожі психологічні причини. Насамперед – тривожно-депресивний
синдром – він спостерігається при усіх трьох захворюваннях, і
разом, і окремо одне від одного. Буває ж атеросклероз без ожиріння
і цукрового діабету? Буває. Отак і ожиріння буває без діабету і
атеросклерозу. А також цим захворюванням характерне
незадоволення своїм життям, у різних тонких нюансах, часто
приховане від них самих, тому вони цього можуть не помічати –
такий психотип особистості.
Але детальніше про психосоматику буде у відповідній книжці, а
про психологічні причини зайвої ваги – нижче.
Проте, хочу звернути увагу тих, хто вже має підвищений
холестерин чи цукор при надлишковій вазі. Доведено науково у
експериментах, що зниження маси тіла до середніх нормальних
величин призводить до зниження цукру і холестерину. Хоча і
прямого причинного зв’язку немає у виникненні, проте зворотній
зв’язок спостерігається. Майте на увазі. Це, мабуть, так само, як
коли сумно і журливо, то психологи рекомендують просто
посміхнутися самому собі у дзеркалі, це викличе зворотній
психологічний зв’язок, і настрій покращиться. Що доводить зв’язок
наших емоцій і тіла. Зміни емоцій викликають зміни тіла, а зміни
тіла – зміни емоцій.
Логічно: якщо ви схуднете і почнете собі подобатися, то це
викличе покращення емоційного стану і захочеться змінювати щось
далі: зачіску, стиль одягу, роботу, чоловіка і все, що викликало ваше
невдоволення – така ланцюгова реакція. І навпаки – якщо ви
визначите для себе, що викликає у вас стрес і невдоволення і
зміните це, або своє ставлення до цього, то у вас зміниться
повністю спосіб життя і ви почнете без зусиль худнути. Який шлях
саме для вас кращий, чи залишити все, як є – обирати лише вам.
Але, якщо ви схуднете і після цього не почнете собі подобатися, бо
будете вишукувати у собі ще щось, то проблема не у зайвій вазі, а
ще глибше – у самооцінці. З цим вже до психотерапевта.
 Мотивація.

Чому ж так важко схуднути?

Якщо всі знають, що це так просто: менше їсти і більше рухатися.
Бо це так само, як: «полюби себе» при заниженій самооцінці та
«вставай і шото дєлай!» при депресії.
Якщо у людини є дуже сильна мотивація для схуднення, яка буде
сильніша за всі психологічні чинники, що призвели до зайвої ваги,
то схуднути їй не важко. Наприклад, закоханість, і бажання
сподобатися, привернути до себе увагу. Чи мрія вразити усіх у
фейсбуці бомбезною фоточкою у бікіні на пляжі Мальдівських
островів. Або бажання щось комусь довести: щоб колишній «кусав
локті по щєлчку в три п’ятнадцять». Але чим дорослішими і
втомленішими життям ми стаємо, тим менше ось такої «мотивації».
До того ж стрімке схуднення з використанням жорстких дієт, «бо
мені срочно нада», як правило короткотривале, бо часто дає
«синдром рикошету»: людина «зривається», повертається до
звичного режиму харчування, а наляканий організм починає ще
більше вимагати їжі, щоб запастися про всяк, бо раптом його знову
почнуть морити голодом. І людина швидко повертається до
попередньої ваги, або навіть з лишком.
 Зайва вага і сила волі.

Отже, мотивація бути красивою – для себе, для оточуючих,

начебто має бути найбільшою? Не будемо лукавити самі з собою і
прикриватися «бодіпозитивом» - ми всі хочемо подобатися собі, ми
хочемо подобатися оточуючим. Тоді ми відчуваємо себе
впевненішими, спокійнішими, самодостатнішими. Хоча
суб’єктивне відчуття власної краси ніяк не пов’язане з
об’єктивними наявними зовнішніми даними, вагою у тому числі.
Існує безліч дуже гарних зовнішньо жінок, які все одно
копирсаються у собі, мають претензії до своєї зовнішності,
намагаються щось у ній покращувати, або навпаки – ховатися у
собі, комплексувати, шукати якісь неіснуючі «зайві кілограми»,
нещадно боротися з кожним сантиметром. Але це інша історія, ми
не про них зараз, а про тих, хто думає бодай би влізти у минулорічні
штани чи куртку, а про море і купальник намагається не думати
взагалі. Про нас, що намагаються запевнити себе, що треба
полюбити себе такою, як є, але не полишаючи мрію повернутися
колись у своє справжнє тіло, а поки старатися не дивитися
прискіпливо у дзеркало і шукати якийсь «маскіруючий» одяг, який
«не сильно повнить». І нічого при цьому не роблячи. Або
відкладаючи на якесь безрозмірне «потім», «з понеділка», «після
свят», «до наступного літа».
Я вам дуже раджу: не треба ставити собі якихось часових
орієнтирів, точок відліку, планів тощо. Бо це як із будильником на
роботу – ви його починаєте ненавидіти з часом. Але справа ж не у
будильнику і не у тому, що ви не виспалися, а у тому, що вам не
хочеться йти на ту роботу. Але треба. Оце «треба» нас взагалі по
життю гнітить, псує настрій, здоров’я, бо ми себе примушуємо
свідомо чи мимоволі. Так само з «я так вирішила», «я так собі
запланувала». Згадайте, як ви собі щось запланували зробити
грандіозне по дому: генеральне прибирання чи просто помити
вікна. А коли приходить запланований час «Х», то у вас немає сили,
бажання, натхнення чи раптом з’явилися незаплановані, але
невідкладні справи. І ви не зробили заплановане, але їсте себе
поїдом за це, або просто відчуваєте невдоволення собою,
роздратованість. Чи все ж таки примушуєте себе зробити
заплановане, і воно вдається вам важко, довго, нудно і не приносить
задоволення, бо немає ні енергії, ні натхнення. Отак із плануванням
схуднення. Можна себе заставить, примусити, бо «я так хочу»,
«мені треба», але це даватиметься важко, нудно, виснажливо, не
приноситиме бажаного результату, задоволення, і врешті-решт ви те
знущання над собою покинете, махнувши рукою. Як в анекдоті:
«Дієта закінчується о десятій годині вечора словами: «Та кароче». І
ви знову будете себе корити, гризти, або змиритеся із невдачею,
вирішивши, що у вас немає сили волі. Оце найпоширеніше
виправдання і помилкове судження – немає сили волі. Усе у вас
добре із силою волі, вона у вас є – згадайте усі інші випадки у
своєму житті, коли ви добивалися і досягали бажаного, бо «я так
хочу», «мені це треба».
У випадку зі схудненням ви упевнені так само, що ви цього
хочете, вам це вкрай необхідно, бажано і треба.
Але ж ви хочете, бажаєте кінцевий результат. Вам треба вже мати
досягнення. Бажано «тут і зараз». А про сам процес із організмом
ніхто не домовлявся. Не питав у нього – чи хоче він пройти знову
той шлях. Чи хоче він знову дивитися «з тоской» на годинник, в
очікуванні, коли мине три години після яблука, щоб можна було
з’їсти морквину? Чи хоче він, щоб його змушували присідати і
махати ногами, після того, як він приповз з роботи і йому хочеться
просто впасти і не ворушитися? Чи хоче він знову сумувати за
втраченим для нього тортиком, витираючи сльози капустяним
листком?
 Отже, якщо над організмом колись вже знущалися таким чином,
змушуючи його робити фізичні вправи проти волі, відбираючи у
нього бажане, лишаючи задоволення від улюбленої їжі, створюючи
стрес голодом, бо так: голод – це стрес, адже це підсвідомий
базовий інстинкт виживання, то чи хоче він повторення цих
страждань? Звісно ні. І він буде завжди підсвідомо впиратися,
чинити спротив, як би ви його не переконували мозком, що вам це
треба, бо ви хочете бути красивою і стрункою. А він плював на
вашу красу, бо він пам’ятає, через що йому доведеться пройти
знову, і він не хоче повторення цього шляху. Це нормальний захист.
І сила волі тут ні до чого. «Мені нормально й так», - скаже він, аби
ви над ним більше не знущалися. Це так само, як ви не поясните
дитині, навіщо ви її постійно водите штрикати голками для
профілактичних аналізів, що це ви так турбуєтеся про її здоров’я.
Тому треба усвідомити, що ви хочете і бажаєте результат, по
факту, ви малюєте себе в уяві вже стрункою в спокусливій сукні,
але сам процес ви не хочете, бо ви пам’ятаєте, що він складний і
виснажливий.
Все в житті людини має бути із задоволенням. Я не маю на увазі
ейфорічне відчуття – «удовольствие» російською, а аналог
«удовлетворения»: процесом, результатом, своїх потреб, бажань.
Інакше життя перетворюється у постійну боротьбу. Зазвичай із
самим собою. Найбільший конфлікт у нас завжди всередині себе.
Ми можемо ходити на роботу, яка нам не подобається, отримуючи
задоволення від результату – грошей, і підміняємо ці поняття:
процес і результат, тому впевнено говоримо, що робота нам
подобається. Але з часом цей конфлікт вилізе зовні: постійною
втомою, виснаженням, проблемами зі здоров’ям, і тоді навіть гроші
не будуть вже достатнім стимулом і не викликатимуть задоволення.
Так само неможливо заставити дитину вчитися, якщо сам процес і
матеріал їй не цікавий – вона не засвоюватиме його, намагатиметься
уникнути – це нормальна властивість мозку, а не лінива дитина. Але
якщо ви все ж таки «кнутом і пряником» заставите дитину добре
вчитися і отримувати гарні оцінки, без її бажання, а щоб догодити
вам і бути «хорошою», то це виллється у «синдром відмінника», з
яким у подальшому буде багато проблем, зі здоров’ям у тому числі,
або найчастіше така дитина згодом «з’їде» у навчанні, буде
відчувати себе виснаженою, апатичною, у неї можуть
спостерігатися тривожні, депресивні чи агресивні прояви.
Можна себе заставити щось зробити проти волі один раз, бо «так
треба» чи заради досягнення результату, задоволення бажання чи
потреби. Але з кожним наступним разом бажання буде все менше, а
внутрішній спротив – все більше. Якщо роботу ви не покинете
зазвичай, аж поки не впадете, чи будете й далі намотувати собі
камені у жовчному, артрози і варикоз, то покинути дієту і
тренування набагато простіше – «та ну її ту красу».
Тому, якщо ви вже один раз неправильно «худіли» - тримали
жорсткі дієти, виснажували себе вправами лише заради кінцевого
результату, не відчуваючи задоволення від процесу, не
перестроївши свій мозок, не вирішивши внутрішніх проблем, через
які ви набрали зайву вагу, то закономірно, що згодом ви отримаєте
«відкат», все повернеться назад, а починати схуднення з кожним
наступним разом буде все складніше. Звісно є люди, які через силу
отримали результат, досягли бажаної заповітної ваги, а потім усе
життя намагаються її втримати, продовжуючи себе обмежувати і
психологічно виснажувати, бо вони не вирішили головної проблеми
– у голові, а всі зусилля зосередили лише на утриманні ваги, але
вони перетворюються у вічно злих і незадоволених життям гарпій.
Тому мій принцип полягає у тому, що якщо ви не готові
психологічно, то краще не починайте. Не отримаєте результату, або
отримаєте не той, втратите нерви або ще й здоров’я пошкодите. І
будете себе гризти і знецінювати, що не впоралися, не змогли.
Жоден «ЗОЖ» не принесе користі, якщо дотримуватися його, «бо
так нада», бо хтось порадив та ще й налякав, «бо я вирішила стати
здоровою», «бо це правильно і красіво». Це як раптово вирішити
стати віруючим. Жоден спорт чи тренування не принесуть користі,
якщо хотіти лише результат, але не отримувати задоволення від
процесу.
Тому худнути треба також із задоволенням, маючи мету,
розуміючи психологічні причини проблеми, без нервів, смикання,
рекордів, розчарувань, самобичування. Тобто природно.
«Естественно». Без насилля і спротиву зі сторони організму, не
лякаючи його, а відповідаючи на його запит. Не ліплячи із тіла
якийсь видуманий заданий вами формат, а просто повертаючись у
своє тіло, навчаючись відчувати своє тіло і емоції, пов’язувати їх і
вміти правильно реагувати.
 Спротив організму насиллю. Чому виникає
залежність.

Я завжди повторюю, що будь-яке насильство над організмом не

прощається ним. Він вам все згадає.
Якщо ви щось заставляєте робити свій організм проти його волі і
бажання – це насильство. Якщо позбавляєте його бажаного,
відбираєте у нього те, що приносить йому задоволення – це
насильство. Він так сприймає. Ваш мозок.
Не буде ніякої користі від ЗОЖ, якщо ви просто так вирішили, вас
спонукали до цього чи вмовили, а не ви свідомо до цього прийшли.
Не дадуть ефекту тренування або ви їх швидко покинете, якщо ви
себе це змусили зробити і не відчуваєте задоволення від процесу, а
думаєте постійно: «Коли це скінчиться?». Ви себе можете
обманювати скільки завгодно, пояснюючи і виправдовуючись перед
собою, що ви дійсно цього хочете, що вам подобається, але
підсвідомість не обманеш. Ви починаєте отримувати задоволення
від того, що все нарешті закінчилося. Оцей стан після тренування:
«Хто молодець? Я молодець!» - задоволення собою, що я це
зробила. А тепер можна з чистою совістю поїсти, бо я ж заслужила,
навіть трохи більше, ніж завжди. Їжа – це базова потреба, їжа – це
задоволення. Їжею ми починаємо компенсувати нехватку якихось
інших задоволень, або вгамовуємо тривогу. Особливо, якщо матір у
вашому дитинстві щоб вас заспокоїти чи задовольнити, будь що
намагалася нагодувати. Установка у мозку: їжа – задоволення,
заспокоєння. Особливо солодка. «На, з’їж цукерочку, тільки не
плач». Було, так? З дітьми таке ж робите, так?
І тоді у подальшому, в складних ситуаціях організм вимагає їжі.
Часто саме солодкої. Виникає звичка. А потім залежність. Або
спочатку залежність, яка переходить у шкідливу звичку. Як паління
чи як гризти нігті. І те, і інше – як ритуал для заспокоєння
насамперед. Залежність чи шкідлива звичка – не принципово у
даному випадку. До речі, паління не викликає фізичної залежності,
а лише психологічну, щоб знали. Доведено, тому не сперечайтеся. А
всі «абстинентні синдроми», коли покинули палити – це лише
«жарти» мозку, який не хоче, щоб ви цього робили, точніше для
виправдання, чому ви не можете покинути. Бо ви не готові
психологічно.
Із схудненням – так само. Ви не готові до цього психологічно, і
лише вашого бажання замало.
Необхідно розуміння, що це залежність. Чітка сформована
залежність у мозку, встановлені міцні зв’язки у підсвідомості, тому
розірвати їх силою волі чи просто бажанням дуже складно. Бо будь-
яку залежність не можна отак просто вирвати, викинути і забути. На
її місці залишається дірка, пустота. І її потрібно чимось заповнити.
Тому часто подолання однієї залежності заміщується іншою.
Наприклад, усі чули, що якщо покинути палити, то неодмінно
починаєш більше їсти і товстішаєш. Типу, нікотин пригнічує
відчуття голоду, тому людина менше їсть.
Ага, підніміть руки хто і палить, і має зайву вагу.
Насправді, коли ви кидаєте палити, то підсвідомість просто
«затикає дірку», що виникла, потребою щось з’їсти для
заспокоєння. І справа тут не в нікотині зовсім. Ви так само могли
чути, що наркомани, які покинули вживати наркотики, нерідко
починають вживати алкоголь, виправдовуючи, що це менш
шкідливо. Це той самий принцип заміщення однієї залежності
іншою, однієї шкідливої звички другою.
Можна вважати їжу своєрідним «наркотиком», можна вважати
звичку надмірно їсти своєрідним еквівалентом невротичної звички
гризти нігті чи будь-якої іншої нав’язливої дії, але причина будь-
якої залежності чи шкідливих звичок – це внутрішня психологічна
нестабільність. Хтось гризе нігті, коли хвилюється, а хтось їсть,
хтось вживає алкоголь, щоб отримати задоволення і зняти напругу, а
хтось їсть. Мова саме про залежність, коли людина не може вже
контролювати свої звички, коли внутрішні фізіологічні регуляторні
механізми вже не працюють або їхня функція змінена.
Залежність - це завжди або недостатність чогось необхідного, або
надлишок непотрібного. Тому виконує роль або компенсації,
заміщення (любові, впевненості, задоволення, самореалізації), або
спосіб уникнути неприємного (страху, гіпервідповідальності,
самотності, психічного напруження тощо).
Тому існує два виходи: або заміщення чимось іншим,
переключення на щось, що вважається кориснішим чи менш
шкідливим, або психологічна корекція, пошук причини, яку ми
компенсуємо таким чином, навички відчувати свої справжні емоції
та реакцію тіла на них, і відреагування цих емоцій.
Наприклад, у першому випадку людина може фанатично
вдарятися в ЗОЖ, створивши собі нову релігію, або починає
займатися спортом, і це їй справді починає подобатися, тому вона
скидає туди весь свій накопичений негатив, переключається від
проблем. Хтось створює собі нові звички, знаходить хоббі,
захоплюється творчістю, що може заміщати йому недостатність
задоволення інших потреб, або давати вихід напруженню.
В другому випадку ми не «затикаємо» дірку, а вирішуємо
проблему, яка нам її створювала. І вчимося вирішувати проблеми
іншим чином, ніж створювати навколо себе «захисну» оболонку із
шару жиру.
 Що таке стрес. Психологічні проблеми і зайва вага.

Отже, давайте розберемося, які саме психологічні проблеми

обумовлюють схильність до переїдання, і як наслідок – набір зайвої
ваги.
Я знаю, що кожен із вас знає, чув і скаже: «Зайву вагу наїдають
від стресу». Тому навіщо ти нам тут щось пояснюєш, якщо я знаю,
що я їм, бо у мене стрес, і я його заїдаю. Все так. Але якщо вам
вистачає такого пояснення, щоб прийняти чи виправдати свою
зайву вагу, і ви нічого не збираєтеся із цим фактом робити, а лише
сумно зітхнути, бо що поробиш: «стрес не від мене залежить, я не
можу із ним нічого зробити, тому доводиться лише змиритися і
чекати, поки стрес закінчиться», то для вирішення проблеми цього
недостатньо.
Насправді, щоб щось змінити у цій залежності, необхідно для
себе розібратися, що саме конкретно у вас відбувається, які
установки, відчуття, емоції, блоки і внутрішні конфлікти призвели
до цієї проблеми. Чому саме ви саме так реагуєте на стрес? Як
позбутися стресу, чи як по-іншому на нього реагувати? Гаразд, зараз
війна, до неї ковід – стрес переходить один в інший і не
завершується. А до того? Чому ваш організм так реагує, і обирає
такий спосіб реагування і захисту?
Для цього давайте спочатку розберемося, що ж таке стрес.
Я у цій книжці не збираюся і не хочу вас навантажувати якимись
суто специфічними знаннями, термінологією і різними «умними»
словами із медицини чи суміжних наук.
Я хочу, щоб книжка була легка і зрозуміла кожному, тому більш
спрощена, а не «науковий трактат»
У народі звикли вважати, що «стрес» - це те, що відбувається у
нашому житті, навколо нас, зовні. Якісь ситуації, події,
психологічні навантаження, на які ми не можемо впливати, але вони
виснажують нашу нервову систему, призводять до вигорання,
психологічної втоми, неврозів тощо. Хтось більш «товстошкірий» і
вміє захищатися, а хтось «ранімий і вразливий» - на того стрес
впливає більше, тому: «Що ви від мене всі хочете?! Відійдіть, бо
повбиваю!».
Насправді, стрес – це внутрішня захисна пристосувальна реакція
нашого організму. Своя, рідна. Психологічна і фізіологічна реакція.
Чи механізм. Створений природою, щоб наш організм міг
пристосовуватися до різноманітних умов і факторів, часто
несприятливих, навколишнього шаленого, загрозливого,
непередбачуваного світу. Пристосувався, вистояв – вижив. А от всі
ці зовнішні події, умови, обставини, з якими взаємодіє наш
організм, і які на нього різним чином впливають – називаються
стресовими факторами. Але саме їх, по-простому, звично називають
стресами. Проте, стрес – він один, саме у однині, бо це механізм.
Наш, внутрішній. А факторів безліч. І на одних людей якісь
впливають більше, на інших менше, якийсь фактор для когось –
дрібниця, а у іншого викличе збій, невроз чи загострення
захворювання.
Наприклад: холодна вода для організму – стрес? Якщо у неї
впасти взимку у річці, то так. Фактор – холод, а як захисна стресова
реакція – включається безліч фізіологічних механізмів, щоб
убезпечити організм від переохолодження – і викид адреналіна з
кортизолом, і спазм периферійних судин, щоб зберегти тепло
всередині, і посилене розщеплення глюкози для перетворення її на
енергію, і купа всього іншого. І у переважній більшості випадків ви
не захворієте після цього. Але організму, який вже має певні
патологічні зміни, може не «пощастити». Або якщо ви «морж», чи
просто закаляєтеся, то цей стресовий фактор поступово викличе
пристосувальні зміни в організмі, і ви можете хвалитися тим, що
холод вам ніпочьом, застуда не бєрьот, а ви самі – крепкі, витривалі,
усміхнені і розовощокі. Але якщо вас постійно «катувати» холодом,
а ви до цього не готові і не збиралися «загартовуватися» таким
чином, то цей стресовий фактор викличе спочатку відповідні
психологічні реакції, а згодом і фізіологічні. Знаєте ж таких людей,
що не переносять холодну пору року і постійно хворіють? Так само
діє і психологічний стресовий фактор: короткотривалий вплив
викличе у більшості випадків включення запобіжних захисних
механізмів, але у людини з вже існуючими проблемами вони
можуть не спрацювати або спрацювати надмірно: істерика, паніка,
ступор тощо. І при цьому людина може худнути, бо адреналін –
єдиний і найкращій «сжигатєль» жиру, крім цього він ще й
притуплює відчуття голоду. Дійсно, якщо людині загрожує реальна
небезпека, або навіть уявна, але вона її відчуває дуже гостро, або
щось сильно бурхливо переживає, чи їй необхідно просто зараз
втікати, рятуватись, то їй точно не до їжі, і голоду вона не відчуває.
Тому й худнули люди на початку війни, особливо тривожні,
вразливі по характеру, чи ті, хто пережив найбільші страхіття і мав
гостру стресову реакцію. Запитайте зараз – скільки вони тепер
набрали назад.
Тепер уявіть виснажливу стресову роботу, де у людини
відповідальна, ще й може бути багатозадачна діяльність, або
людина відчуває постійне напруження, бо просто її боїться – страх
не впоратися, страх перед начальником. Хтось худне, бо нервове
напруження «спалює» багато енергії, а інша частина що робить?
Правильно – приходить додому, розслабляється і їсть. Причому
більше, ніж треба її організму.
А при довготривалому впливі психологічних чинників людина
або пристосовується під нові реалії, або з часом її захисний
механізм виснажується, і ми маємо синдром вигорання, хронічної
втоми, хронічні тривожні розлади, депресивні стани. І тут вона
також може або худнути, або «поправлятися».
 Це якщо геть спрощено, то таким чином можна пояснити, чому
людина «заїдає стрес». Бо їжа відволікає, заспокоює, дає відчуття
задоволення, як я вище писала.
Але це пояснення не вирішує проблему і не стимулює схуднення.
Тому що кожна людина індивідуальна і неповторна, має свій
психологічний портрет, свій характер, свої психологічні проблеми.
Комусь більше підходить, щоб йому написала програму схуднення
по пунктам, бо йому так легше її дотримуватися і контролювати
себе, у когось свій особистий графік і режим життя, який він не
буде ламати і підстроювати його під програму. Хтось живе один,
тому може готувати собі якісь окремі дієтичні блюда, а у когось
сім’я, де три чоловіки у хаті, яких треба годувати, як молодих
сенбернарів, і немає ні часу, ні бажання щось окремо собі готувати.
Хтось може знайти час і заставить себе ходити на фітнес, і
отримуватиме там задоволення від тренування у компанії, ще й
спілкування там знайде, а інший постійно намагається уникнути
компанії людей, ще й незнайомих, бо йому там некомфортно і
викликає скованість.
Тому я ще раз підкреслюю: ви нормальні, якщо вам щось не
підходить, ви не ліниві, не слабовольні, не безнадійні. Не повинні
ви підриватися і бігти на фітнес тільки тому, що знайомій там
подобається і вона вам рекомендує. Не маєте ви сісти на якусь
модну дієту тому, що молода струнка експертка по «правільному
пітанію», яка не має навіть медичної освіти, вперто вас закликає зі
своєї сторінки, розповідаючи, які жахи творяться у вашому
неправильному організмі. Ви нормальні, якщо відчуваєте спротив
чомусь не вашому, і не маєте відчувати себе ніяково, бо «інші он
щось роблять, а я не можу себе заставити». Не заставляйте. Лежіть і
читайте далі.
Отже, ми всі різні, життя у нас різне, можливості різні і
психотипи різні.
 Які ж типи людей мають схильність до накопичення зайвих
кілограмів і які причини мають.
Особисто я виділяю два основних типи. Отаких великих,
загальних. І у них будуть кардинально різні причини, тому
вирішуватися вони повинні різними шляхами. Це умовно «слабкі» і
«сильні». Перші – це ті, що ніби намагаються підсвідомо заховатися
у великому тілі, здаватися сильнішими, відгородитися від світу. Це
зазвичай такі душевно тонкі, вразливі натури, сором’язливі
добряки, з багатим внутрішнім світом, у який вони часто ховаються.
Вони мають схильність до заниженої самооцінки, багато претензій
до себе, невпевненість через це і загострене самолюбство. Але
намагаються не показувати виду, ніби відгороджуватися, здаватися
сильнішими і впевненішими чи пофігістами. Полюбляють солодке
або «мучне», особливо у періоди найбільшого стресу. «Заїдають»
зазвичай невпевненість і тривожність, комплекси і вразливість. У
душі залишаються дітьми, навіть у дорослому віці. Жир
розподіляється рівномірно, або за «жіночим» типом – тобто,
здебільшого стегна, сідниці. Переживання пов’язані частіше із
стосунками через свою невпевненість, з претензіями до
зовнішності, страхом негативної оцінки, а також з почуттям
стабільності і безпеки. Також часто такі люди пригнічують свої
бажання, соромляться їх, особливо, якщо вважають їх
«примітивними», «негідними», «занадто сексуальними» тощо.
Розлади на фоні стресу носять переважно тривожний характер, до
якого може приєднуватися депресивний компонент.
Другий тип – навпаки, сильні вольові люди. Вперті і
цілеспрямовані. Амбіційні і вимогливі до себе. Не ховаються від
труднощів, а зціпивши зуби і переступаючи через себе, взвалюють
всі завдання одночасно. Через що знаходяться в постійному стресі і
майже не вміють повністю розслаблятися, бо увесь час мають
тримати все під контролем. Якщо у перших контроль – це «як би
чого не трапилось» і «чи нічим це не загрожує», тобто спочатку
проаналізувати усе, а потім обрати обережний варіант, то у других –
контроль «начальника»: відповідальність і жорсткість. Це отакий
тип бізнесмена з черевцем, директора або чиновника. У жінок
такий тип характеру формує схильність до відкладення жиру по
«чоловічому» типу – область талії і живота, плечі, бо вони зазвичай
беруть на себе «чоловічі» ролі і функції. Це не про гендерність у
прямому сенсі, а скоріше типу: інь/ян або умовні
м’якість/жорсткість.
Якщо чоловіки такого типу набирають вагу через «завищені
планки» для себе, яким намагаються бути відповідними, то жінки
таким чином компенсують своє підсвідоме відчуття
незахищенності, бо часто тягнуть на собі все, намагаючись бути
самостійною і незалежною, займаючись кар’єрою і дітьми
одночасно, заробляючи гроші і переживаючи за достаток. Але, що
жінки, що чоловіки такого типу завжди мають дефіцит приємних
емоцій, не відчувають себе повністю задоволеними, бо віддають усі
сили на утримання «планки», яку собі встановили, постійне
напруження не дає їм повноцінно насолоджуватися життям. Такі
люди починають набирати вагу, коли відчувають, що зайшли у
глухий кут, коли у них немає можливості подальшого росту, коли
вони вимушено «застрягли», не розвиваються, коли з’являється
відчуття, що вони ніби в стороні від життя, не досягли чого хотіли,
чи займаються не тим, чим хотіли. Найбільші переживання
пов’язані зазвичай з роботою, кар’єрою, відповідальністю, з
діяльністю взагалі і самореалізацією зокрема. Їжею компенсують
відсутність задоволення, знімають напруження. Розлади на фоні
постійного стресу мають переважно депресивний характер.
Це поділення умовне, бо існують і змішані типи, я виділила лише
найхарактерніші риси, щоб ви могли проаналізувати, який вам
ближче, і визначитися, що саме ви «заїдаєте», бо тоді стає легше
відслідковувати взаємозв’язок, а отже корегувати свою харчову
поведінку.
 Що ж поєднує ці різні типи, і чому одні люди, що належать до
того чи іншого типу, «наїдають» собі зайве, а другі, з такими ж
рисами, не «поправляються», чи навпаки – худнуть при стресі?
Отут, як на мене, починається саме цікаве. Хтось можливо щось
чув або знає, але більшість, упевнена, вперше почує, здивується,
задумається, почне «перетравлювати» інформацію і почне
ставитися до багатьох речей по-новому.
Ми підходимо зараз до самих основ, «бази» психосоматики.
Ні, не езотерики, як дехто хибно сприймає сам термін
«психосоматика», а зв’язку фізіологічних і психологічних процесів
у організмі. Адже навіть найсуворіші скептики, реалісти і
матеріалісти не сперечатимуться, що від «стресу» товстішають або
худнуть, тобто психологічний стан впливає на стан тіла, отже
запускає якісь біологічні процеси, що викликають зміни у тілі. Оце
в принципі і є вся коротка суть психосоматики.
Повернемося тепер до зайвої ваги, і чому люди «заїдають»
проблеми, та не можуть контролювати кількість з’їденої їжі і
розрізняти почуття голоду або плутають його з іншими почуттями.
Це ж має бути так просто, як здається «худим» людям та більшості
тренерів і «спеціалістів» із схуднення: «просто менше жери».
«Просто кинь палити, просто полюби себе, просто не вживай
алкоголь, просто почни заробляти гроші, просто… і проблема
вирішена». І людина, що має проблему, відчуває себе якоюсь
слабовольною ганчіркою у порівнянні з «красивими і розумними»,
у яких все просто. І або кидається у «всі тяжкі», сідаючи на дієти та
виснажуючи себе фізичними вправами, або взагалі на все
«забиває», бо у неї немає часу, натхнення, бажання і сили волі на це
все.

Головне, що поєднує різні типи людей, які мають зайву вагу –

невміння розпізнавати свої певні емоції. І отже, як наслідок –
невміння цю емоцію відслідкувати, усвідомити і правильно,
природно її відреагувати, трансформувати її у відповідну дію чи
реакцію.
Зараз поясню на прикладах.
 Що таке «відреагування» емоції.

Іншими словами: викид чи трансформація.

Будь-яка емоція – це реакція на щось, що відбувається з нами,
навколо нас: подію, стан, ситуацію. Реакція потребує затрати
енергії. Тож емоція викликає ланцюг відповідних рефлекторних
фізіологічних реакцій у організмі: нам боляче і гірко – ми плачемо,
нам смішно і весело – сміємося. Фізіологічно при цьому
відбуваються свої процеси: викид відповідних нейромедіаторів, що
впливають на певні рецептори, які викликають свої відповідні
реакції – викид певних гормонів (які потім неосвічені люди
називають «гормонами щастя, суму, страху» та ін.), скорочення
м’язів (усмішка, гримаса, сміх, плач), виділення сліз, почервоніння
обличчя тощо. І таким чином одна енергія – емоційна, переводиться
(трансформується) у іншу – фізичну. Відреаговується. Бо будь-яка
енергія ні з чого не з’являється і нікуди не зникає. Закон збереження
енергії, фізика, шостий (чи який там) клас. Енергія переходить в
роботу чи у тепло. Це так, для довідки.
Що відбувається, якщо людина у силу своїх внутрішніх якостей,
або набутих вихованням звичок, не плаче і взагалі «тримає
обличчя», не виказує слабкість? Правильно – вона не відреаговує
емоцію природнім шляхом, але енергія нікуди не дівається, бо
емоція вже пішла, і весь каскад фізіологічних реакцій на неї
запустився. І ця енергія умовно «б’є» по іншим, відповідним
внутрішнім органам. Як кажуть люди: «У грудях болить, пече, ком
стоїть, а плакати не можу».
Інший приклад. Уявіть, що дві людини стали свідками якоїсь
трагедії, надзвичайної події, психотравмуючої ситуації. Раптової,
несподіваної і жахливої. І одна людина починає кричати, бігти,
робити хаотичні рухи, а інша – застигає, мовчить, чи ніби силою
намагається тримати себе в руках.
 Ситуація одна, а реакції різні, бо різні люди по характеру і
психологічному типу.
Як ви гадаєте, у якої людини більше шансів отримати віддалені у
часі проблеми? У тієї, що стримується, що намагається запхати свої
реакції глибоко всередину.
Іще один приклад, вже на собі. Початок повномасштабного
вторгнення, я зібрана і сконцентрована, ніякого хаосу у голові, тим
більше паніки. Перші дні навіть сама себе намагають аналізувати,
відслідковувати свої реакції: начебто відносно спокійна, страху
немає точно – не відчуваю його зовсім, можливо трохи більш
зосереджена ніж завжди. Тобто, молодець, тримаюся, як завжди –
звичка напрацьована роками – бути сильною. Через приблизно три
тижні – посипалося волосся. Сильно, помітно. Якби я не займалася
психосоматикою багато років, то мабуть би як і більшість, вирішила
б, що чогось не вистачає в організмі. Але я знаю, що це віддалена
реакція на прихований стрес.
Кажу собі: «Упс, оце тобі твоя звичка бути сильною».
Тобто, якби мене навіть на поліграфі допитували у перші дні, чи
відчуваю я напруження, страх і стрес, то я б сказала, що ні, бо не
відчувала. Натомість відреагував зсередини організм.
Всі приклади для того, щоб ви розуміли, що таке приховані
емоції. Це не лише ті, які ви не показуєте зовні, але вони вирують
усередині, і ви їх добре відчуваєте і розрізняєте, але і ті, які ви
давно відучились відчувати, або ніколи і не вміли. Тобто не могли
усвідомити мозком, тому не можете відреагувати правильно,
психологічно чи фізично.
Отака набута звичка чи природний вроджений стан – не відчувати
певні емоції, тому не вміти їх відреагувати, а «переводити» ніби на
підсвідомість, коли реагує тіло різними патологічними та
хворобливими станами, і лежить в основі усіх психосоматичних
хвороб.
І в основі ожиріння також.
 І це складає часто найбільшу проблему – як для лікаря, що
займається психосоматикою, тобто для мене певним чином, так і
для пацієнта, що до мене звернувся. Я можу пояснювати причини
на рівні внутрішніх психологічних конфліктів всередині людини, а
вона їх не відчуває, тому може не погоджуватися із висновками або
ставити під сумнів. І тоді це марно витрачений час.
Тому я не працюю з певними захворюваннями, або дуже неохоче
беру їх на консультацію. Це насамперед атеросклероз, цукровий
діабет та алергія.
Але про це все докладно буде у книжці про психосоматику
захворювань. Проте, щоб пояснити психологічні причини зайвої
ваги і ожиріння, доведеться трохи заглибитись у це і зараз. Бо
відповідь на запитання: чому ми, маючи тривогу, нервове
напруження, невпевненість, незахищеність, перевтому, депресію –
не відреаговуємо їх емоційно чи фізично, а починаємо їсти,
втрачаючи контроль над цим процесом і обростаючи захисним
шаром жиру, лежить саме у цій площині.
Тому що ми найчастіше не відчуваємо цих проблем. Точніше
цього взаємозв’язку. Ви про це знаєте, бо вам розповіли. Вам
сказали, що ви заїдаєте стрес і напруження – ви погодилися, тому
що відчуваєте себе і справді не дуже бодренько і натхненно, а
ситуація навколо і у житті не так щоб дуже радувала і
заспокоювала.
Але якщо запитати у людей, що мають зайву вагу – що саме вони
відчувають, і чому вони багато їдять, то більшість відповідей буде:
«Просто хочеться», «Бо мені подобається їсти», «Бо маю сильне
відчуття голоду», «Від нічого робити». А дехто навіть скаже: «Я
взагалі майже нічого не їм, я поправляюсь від повітря». Тобто,
останні навіть не помічають, як і коли переїдають. І лише деякі
люди, які знають, читали, тому усвідомлюють факт, що «заїдають
стрес», і відслідковують завдяки цьому свої реакції, можуть
відповісти: «Це щось таке нечітке, я не можу точно сказати – ніби
відчуття бентеги, чи відчуття незначної слабкості у тілі, бажання
відволіктися: я знаю, що мені стане легше, я заспокоюся, отримаю
задоволення». Але все це будуть більш тілесні відчуття, аніж
емоційні. І точно ніхто не скаже: «Бо я відчуваю роздратування,
сильну емоційну втому, страх, сумніви, невпевненість у собі,
виснаження, невдоволення собою, безвихідь». Бо якщо людина
відчуває ці емоції, вони у неї на рівні свідомості, вона їх переживає,
то їй навпаки не до їжі, голоду може не бути, і вона може навіть
худнути.
Ви уловлюєте хід моїх думок?
Хоча, від того, що ви зрозумієте і визнаєте, що причиною зайвої
ваги у вас є незадоволення своїми успіхами чи роботою, яка вас
психологічно виснажує, автоматично худнути ви не почнете, але
принаймні ви перестанете себе гнобити і будете відслідковувати
реакції свого тіла та пов’язувати їх із емоціями. А це вже
означатиме, що ви лежите у правильному напрямку.
 Алекситимія.

Щоб зрозуміти, чому люди не вміють або перестають відчувати

свої певні емоції, хочу вас познайомити з поняттям алекситимії.
Воно вам знадобиться для розуміння не лише причин ожиріння, а й
інших психосоматичних станів та хвороб. Пам’ятаєте, я вище
писала, що у атеросклероза, цукрового діабета та ожиріння існують
певні спільні, тобто ті, що перетинаються, психологічні риси. А
саме: приховані депресивні розлади та відсутність задоволення від
життя. Тому вони й зустрічаються часто паралельно, хоча можуть
бути і пов’язані між собою, бо в організмі все взаємопов’язане:
порушення обміну однієї речовини веде до порушення обміну
інших, а можуть виникати окремо, поодинці. Бо окрім спільних рис,
є ще й свої особливі. Не завжди при ожирінні буде цукровий діабет,
навіть якщо ви поїдаєте купу солодкого, але завжди при діабеті буде
депресивно-тривожний синдром і незадоволення собою, своїм
життям.
Отже, алекситимія – це така вроджена або набута особливість
психіки, коли людина не вміє повноцінно висловлювати свої емоції,
бо вона не дуже їх відчуває і розрізняє. Буквально аж до того, що
така людина пояснює: «У мене починають палати щоки,
стискаються кулаки – і так я розумію, що я гніваюся». Не у всіх
настільки все запущено, але такі люди мають певні труднощі у
спілкуванні, у висловлюванні своїх почуттів. Вони не вміють
віддавати або приймати любов, бо не знають, як вона проявляється.
Тому почуття любові можуть підмінятися такими поняттями, як
турбота, опіка, захист, обов’язок, власність, ревність.
Така особливість психіки буває вродженою, тобто первинною, чи
внаслідок якихось травм головного мозку, інфекцій, пережитих
психологічних травм. А може бути вторинною, набутою. Я не буду
детально вдаватися в подробиці, бо це не лекція по психології, і я
обіцяла не «грузити» - ви можете самі про це почитати, якщо
захочете. Але що мене найбільше цікавить у цьому стані, і я б
хотіла звернути вашу увагу – це те, що люди з алекситимією
найчастіше мають психосоматичні захворювання. Саме через таку
особливість – невміння відчувати певні емоції, а тому виділяти їх,
висловлювати і відреаговувати. Тому замість цього відреаговує тіло.
У вигляді певної хвороби. Іншими словами соматична реакція
переважає над афективною, тобто «розрядкою» у вигляді
психологічної відповіді. Людина, що здатна гостро переживати свої
емоції, розпізнаючи і розуміючи їх, здатна їх усунути або
заспокоїти, знайшовши причину їх виникнення. Людина, що не
здатна відчувати емоції, або блокує їх, навчившись не помічати, не
реагувати – переводить їх на соматичний рівень – у захворювання.
Або інакше сказати – хвороби тіла кажуть нам про не пережиті,
запхані вглибину емоції.
Досліджено і доведено, що при алекситимії найбільше
зустрічається таких хвороб, як гіпертонічна і атеросклероз,
цукровий діабет, бронхіальна астма, екзема, псоріаз і нейродерміти,
виразка шлунку і гастрити, мігрень. І ожиріння у тому числі.
Тому я недаремно заставила вас страждати і оце все читати.
Звісно, що не у всіх хворих перерахованими хворобами і
ожирінням у тому числі, є алекситимія, як доведений психологічний
розлад. Суть не в термінології.
Але у кожного психосоматичного захворювання, ожиріння в тому
числі, є психологічні риси, подібні з алекситимічними.
А саме – приховування своїх емоцій, блокування їх, не вміння
розпізнавати, а тому відреаговувати, аналізувати, трансформувати,
знаходити і давати їм вихід.
 Чому ми блокуємо свої емоції.

Чому це відбувається і як ми цьому вчимося.

Згадайте «виховання» хлопчиків: «Чоловіки не плачуть»,
дівчаток: «Будь гордою, не показуй, що тобі боляче».
І далі: «не показуй свою сексуальність, пригнічуй бажання», «не
кричи, не гнівайся», моє улюблене: «не звертай увагу – будь вище»,
«будь сильніше – переступи через свій страх», «не жалійся – зараз
усім погано». Далі продовжіть самі.
Виховання і соціально-культурні встановлені «норми».
Не гарно виказувати свої почуття на загал, потрібно тримати
обличчя і рівною спину, потрібно приховувати своє роздратування,
потрібно слухати батьків і не суперечити, потрібно бути
толерантним до всіх, потрібно посміхатися клієнтам і
співробітникам на роботі, потрібно бути сильнішим, потрібно
тримати удар, чуттєвість і вразливість – це слабкість, не показуй їх.
І ми вчимося ковтати образи, посміхатися, коли боляче, йти вперед,
коли страшно, переступати через себе, коли не хочеться, а потрібно,
нарощувати «товсту шкіру», а разом із нею товстий прошарок жиру.
Великий влив на формування такого процесу здійснюють
особливості стосунків у сім’ї. Це або надмірна опіка, турбота,
«суєта» над дитиною, прагнення відгородити, вкрити, захистити.
Дитина тоді виростає невпевненою, не вміє себе любити, має страх
перед життям, пригнічує свої бажання, приховує почуття, не вміє
відстояти себе, схильна до тривожних станів.
Інша крайність – надміру вимогливі, строгі батьки, що виховують
по своїм «правильним» критеріям, контролюють, встановлюють
дитині високі «планки», яким вона повинна відповідати,
заохочують, спонукають, обмежують, карають.
Дитині доводиться бути сильнішою, ніж вона є, переступаючи
через свої емоції, бажання, брати на себе підвищені завдання, щоб
отримати схвалення батьків, вона намагається бути першою,
кращою, незважаючи на внутрішній спротив, тому такі люди
стають схильними до вигорання і депресивних станів.
Нас вчать з дитинства «не реагувати» на неприємні ситуації, не
брати «близько до серця», «не помічати». Але не пояснюють, що це
означає не пропускати негативні емоції всередину, а не вдавати
вигляд, що тобі байдуже, що тебе це не зачепило. Не пропускати
емоції – це вже рівень просвітленого дзен-буддиста, або абсолютно
щасливої людини. Якщо емоція вже виникла у відповідь, то вона
сама нікуди не дінеться: її потрібно або пережити і відреагувати,
або «проковтнути», придавити. Згодом ми дійсно перестаємо їх
відчувати, свідомо не відстежувати.
Це такий своєрідний захисний механізм: трансформувати свій
психологічний дискомфорт і біль у соматичну площину – тоді
відреаговує тіло.
Але разом із негативними емоціями люди часом втрачають
здатність відчувати і позитивні. І тоді людина каже: «У мене
начебто все нормально, усе є, ніяких проблем, а от радості і щастя
не відчуваю. Усе сіре і прісне». Це так проявляється прихована
депресія. Але буває, що і цього людина не відчуває, каже: «та все
нормально начебто»
Тому часто людина не може чітко сказати, що її непокоїть, що
вона від себе приховує за їжею, бо вона цього не відчуває і не
усвідомлює. Відбувається витіснення. Відсутність задоволення
психологічного заміняється фізичним задоволенням від їжі. І навіть
якщо той первинний фактор, причина пройде, зміниться, то
залежність і автоматична звичка багато їсти може залишитися.
Бо як не буває бувших алкоголіків, так і не буває бувших
товстунів.
 «Чому бідні товсті?».

Це таке поширене іронічне запитання, яке мало б підкреслювати,

що якщо у людини недостатньо грошей, то вона начебто повинна
менше витрачати їх на їжу, тому не повинна б мати зайву вагу.
Я ж його ставлю з іншою метою, не маючи наміру когось
образити чи принизити, а для того, щоб людина сама прийшла до
висновку, і усвідомила, що справа не у бідності як такій. Бідність
взагалі поняття суб’єктивне і відносне. Я не маю на увазі справжнє
зубожіння, коли людина ледь зводить кінці з кінцями - то інша
соціальна проблема, і у цій книжці не розглядається. У других
випадках люди можуть мати різну кількість грошей, усе залежить
від ставлення самої людини до цього – вистачає їй на її потреби чи
ні, які її потреби, і чи вважає вона це явище постійним, як свою
несправедливу тяжку долю, або тимчасовими труднощами, які вона
обов’язково здолає.
Тому бідність - не лише соціальна, а й психологічна проблема.
Для тієї людини, яка відчуває тривогу, невпевненість через це,
незадоволення своїм життям, тим, що вона нібито не досягла успіху,
зазнала невдачі у життя, відчуває несправедливість у цій ситуації,
роздратування, депресію. Це і є справжньою причиною, чому вона
набирає зайву вагу. А не тому, як намагаються пояснити деякі люди,
що вони харчуються дешевими продуктами, висококалорійними,
тому перебирають калорії. Про калорійність ми ще поговоримо
нижче, але справа не в дешевих продуктах, булгур і кіноа не менш
калорійні, ніж гречка чи перловка, соняшникова олія не жирніша за
оливкову а сьомга не дієтичніша за оселедець. Справа у переїданні.
По тим самим причинам, які ми вже розібрали. Поїдання більшої
кількості продуктів, нехай і дешевих, ніж потрібно організму. Бо
людина незадоволена своїм становищем, всі її думки спрямовані на
задоволення самих базових потреб, вона не може дозволити собі
якихось інших радощів, що доступні за гроші, тому отримує
задоволення від їжі, зазвичай працює на непрестижній важкій
роботі і не отримує задоволення від неї.
Так само і діабет – не від великої кількості солодкого, бо є люди з
діабетом, які вам скажуть, що солодке майже не їдять, бо не
люблять, і атеросклероз не від трансжирів чи великої кількості
холестерину в дешевій їжі, а від тих самих причин, які люди
зазвичай не помічають.
А чому багаті товсті?
Бо не в грошах щастя, як виявляється. Не в можливості придбати
дорогі продукти, делікатеси. Не в спроможності забезпечити свої
базові потреби та зовнішні атрибути успішності – автомобілі, вілли
на узбережжі, дорогий одяг, подорожі в екзотичні країни тощо. А у
внутрішньому відчутті задоволення. Бо коли людина виходить на
вищий рівень, ніж думки, що поїсти і чим заплатити за газ, то у неї
підвищується і запит до самореалізації. Хтось хибно намагається
його заткнути матеріальними цінностями – більше, вище, краще,
але все одно скочується у депресію, бо не задоволена основна
потреба – самореалізація і самовизнання. І тоді можуть з’являтися
різні залежності: накопичення, алкоголь, наркотики, жага влади
заради влади, ризиковані екстремальні захоплення. І знову ж таки
їжа.
До того ж успішна людина, що має власний бізнес, дуже багато
сил і енергії може вкладати на його підтримання і розвиток.
Нервувати, переживати, тривожитись. Те, що залишається за кадром
для більшості, яка бачить лише дорогі автомобілі та відпочинок на
закордонних курортах.
Успішна людина може бути невпевненою у собі і з купою
комплексів, що загнані далеко вглиб себе, тому зовні видаватися
самовпевненою і цинічною – як захисна колюча оболонка.
Людина може заробити багато грошей, мати фінансову
стабільність, вкладаючи величезний психологічний і фізичний
ресурс у свою справу, але може виявитися, що ця справа не зовсім
відповідає психологічному типу людини, не є її справжнім
призначенням, бо насправді душа цієї людини лежить до творчості,
наприклад, а не до нудних ділових паперів. І знову приховане
невдоволення своїм життям, хоча людина не може зрозуміти, що з
нею не так, адже вона повністю усім забезпечена і має усе для
щастя. І цей внутрішній конфлікт може вилитися у якесь
захворювання, чи у надмірну вагу.
Ви помічали, як набирають вагу керівники різних рівнів, вищі
посадові особи після призначення? Обговорювали, як вони
«зажралися», дорвавшись до влади? А тепер спробуйте пояснити
цей ефект з точки зору теорії «заїдання стресу». Інакше виглядає
тепер їхня робота, так? Гіпервідповідальність, постійне нервове
напруження, тривога, хронічний стрес, особливо, коли людина
відчуває себе не зовсім у «своїй тарілці». Хтось худне, а хтось
навпаки товстіє, бо намагається запхати свої «нерви» глибоко
всередину, тому не відчуває їх, а заїдає.
Тому немає різниці – бідний ви чи багатий, успішний чи невдаха,
красивий чи страшний, якщо у вас існує внутрішній психологічний
конфлікт, який ви не усвідомлюєте, тому компенсуєте це їжею.
«Я до заміжжя була струнка, потім вийшла заміж, народила
дитину, набрала вагу, намагалася схуднути – знову згодом набрала,
дитина виросла, проблем немає, займаюся домашніми справами, не
втомлююся, чоловік заробляє – забезпечує, все добре, все є,
проблем не відчуваю – що зі мною не так, чому я маю зайву вагу?»,
- вже чую запитання із залу. Бо ви самі себе обманюєте. Ви маєте
все, що змальовує ідеалістична картинка: «тихе жіноче щастя», ви
себе запевнили, що так воно і є, що саме цього ви хотіли, але
насправді ви не реалізувалися як особистість. Ви запхали свої
амбіції і бажання кудись глибоко всередину, що тепер їх і не
знайдете, ви часто відчуваєте, що вам скучно, життя одноманітне і
пласке, бажання поступово зникли, ви стараєтеся не думати, що
нічого не досягли, і ви себе розраджуєте їжею, яку часто навіть не
помічаєте, тому товстішаєте «від повітря».
Так чому ви потовстішали за час війни?
Тривога, яку намагалися приховати, бо «трималися»,
невпевненість у майбутньому і страх за роботу, за близьких, за
дітей. «Підвішений» стан невідомості і невизначеності, коли ви не
можете контролювати своє життя. Страшні події, про які
намагалися не думати. Відсутність радості, бо ви собі не дозволили
її відчувати «коли війна». Почуття провини, що ви робите замало і
перед тими, «хто постраждав більше». Вимушена бездіяльність,
пригніченість, одноманітність «сірих» днів. Неможливість
займатися тим, що давало задоволення, заховавшись у «внутрішній
кокон». Надважка психологічно, гіпервідповідальна робота у такий
час, коли розслабитися можна лише за їжею, взвалювання на себе
одразу багатьох проблем, і намагання «вивезти» їх усі, а для цього
бути ще сильнішим і витривалішим.
Їжа у всіх цих випадках або компенсувала щось, або знімала
напругу. І я хочу підкреслити ще раз, як основну тезу і «червону
нитку»: усіх людей, що мають схильність до повноти на фоні
життєвих негараздів і внутрішніх конфліктів, поєднує одна риса – у
них широкі особисті кордони, але часто розмиті їх межі, і
порушений контакт з власними емоціями, бо вони відгороджуються
від них, тому не відчувають, не розуміють і відповідно не вміють
правильно відреагувати, прожити.
Чи бувають щасливі люди із зайвою вагою, яких нам постійно
показують, намагаючись запевнити, що вага не має значення, -
запитаєте ви. Психологи вважають, що вони існують, за
результатами опитувань. Це частіше чоловіки, яким взагалі
байдуже, як вони виглядають, і що про них думають. Але такі люди
не читатимуть цю книжку, бо вона їм не потрібна. Якщо ви зможете
опустити сферу своїх інтересів та задоволень до рівня задоволення
лише їжею, то ви теж можете бути щасливою. Але зазвичай люди
лише придумують собі власну щасливу картинку і запевняють себе
у ній настільки, що самі у це щиро вірять, тому стверджуватимуть
усім, що вони повністю усім задоволені.
Так, люди можуть просто жиріти, тому що у них немає якихось
бажань і внутрішніх прагнень, бо вони досягли своєї встановленої
«планки» у матеріальному світі, чи вони їх опустили до рівня
примітивних або не мали взагалі.
Це їхнє повне право, тому не будемо їх ні у чому переконувати,
головне, щоб були здорові. Проте, і нездорових теж не потрібно
ніколи ні у чому переконувати, тим більше, якщо вони у вас цього
не просять.
 Типи порушення харчової поведінки.

Нормальна харчова поведінка – їсти тоді, коли є відчуття голоду.

Як у тому старому анекдоті: - Я їм лише тоді, коли голодний. – Що,
як тварина?
Відчуттям голоду та насичення завідує у нас гіпоталамус – у
ньому є спеціальний центр, який за це відповідає. І от саме він
формує харчову поведінку. Пам’ятаєте досліди академіка Павлова
на собаках? Умовні і безумовні рефлекси, лампочка включається –
слина капає, дзвінок дзеленчить – не капає. Тобто харчова поведінка
у нас формується у голові. Регуляція відбувається за рахунок
рецепторів, які визначають рівень глюкози у крові, який у нормі має
бути доволі стабільний – якщо він знижується, то імпульс йде до
гіпоталамуса і виникає відчуття голоду. Існують теорії, що таким же
чином почуття голоду регулюється рецепторами до кількості
жирних кислот у крові, чи біохімічних метаболітів циклу Кребса, у
якому сходяться усі три шляхи обміну речовин – вуглеводний,
ліпідний та амінокислотний (білковий). Я обіцяла не грузити
фізіологією, тим більше біохімією, просто хочу, щоб ви розуміли
загальний механізм виникнення харчової поведінки і чому
виникають її відхилення.
Тобто, рівень певних поживних речовин у крові знижується –
включається відчуття голоду, людина поїла – у кров потрапили
поживні речовини, які вона несе у тканини, до клітин – включається
відчуття насичення. Існують також барорецептори шлунку, що
реагують на його наповнення. Бо оскільки сигнал про насичення
приходить з невеликим запізненням – тобто потрібен час, поки
поживні речовини розщепляться і всмокчуться у кров – приблизно
20 хвилин від початку їжі, то рецептори у шлунку, що реагують на
розтягнення його стінок, посилають у мозок сигнал «стоп», щоб ви
не луснули, коли закидаєте за ці 20 хвилин макітру вареників у
себе.
І от, простими словами, коли виникає збій у регуляції цих
процесів на рівні мозку, то з’являється порушення харчової
поведінки.
Простий приклад, який у дитинстві проходили майже всі, кого
батьки запихували їжею – чи вмовлянням, чи силою. Вони
відбивали почуття голоду. Голод пропадав одразу ж, як тільки
наближався час прийому їжі, або ви бачили ненависний «корисний»
супчик, кашу, чи ще щось із «правильного харчування», бо
найперший прояв любові і турботи у мами – напхати дитину їжею.
Це такі первісні генетичні інстинкти – потомство нагодоване, отже
не загине. Тепер згадаймо собаку Павлова: миска з їжею – відчуття
голоду – сигнал – собаку б’є струмом – голод зникає. Декілька
таких повторень – собака не може їсти, навіть якщо струму вже
немає – виникає «сшибка» нервових процесів – собака отримує
невроз і захворює.
Оце приблизно отакий експеримент ви проводите над своїми
дітьми, коли змушуєте їх їсти. Дехто й досі влаштовує покарання.
Потім: «дитинка нічого не їсть, така худа – гайда до
гастроентеролога шукати лямблії і профілактично травити глисти».
Хоча тут треба спочатку тарганів у мами в голові потравити. Зате на
солодке, цукерки апетит не пропадав ніколи. Бо їх не заставляли
їсти, а навпаки обмежували, бо «це врєдно». І потім дорослі вже
діти заїдають солодким всі свої тривоги та невпевненість, при
цьому відчуваючи страх і провину, бо «це врєдно».
Я писала багато разів, що солодке – не врєдно, ще й пояснювала,
тому не зупиняюся на цьому.
Або ще гірше, коли дитину заохочують солодким: «З’їси увесь
суп – отримаєш цукерку», «будеш себе гарно вести – куплю тобі
тістечко». Це вже не до Павлова, а у цирк, до Кобзова, де дресують
тварин. А потім встановлюється рефлекс: змушений робити щось
неприємне, відчуваєш, що на тебе тиснуть, поганий настрій,
невпевненість – побалуй себе солоденьким.
Зате в іншій обстановці – у сусідів, у друзів, в кафе, в компанії –
дитина їсть. Особливо - «шкідливий» фаст-фуд. Бо її не
заставляють, у неї там немає негативного рефлексу.
Інший випадок, коли дитину «запихують» їжею. Вона ковтає її, як
качка - не прожовуючи, без відчуття голоду, а просто, щоб від неї
відчепилися і мама була задоволена, без правильного запуску усіх
механізмів від голови до кишківника – нервової системи,
ферментів, гормонів – відбувається збій регуляції харчової
поведінки, дитина вчиться їсти без відчуття голоду, а лише від
вигляду їжі – у дитини надлишкова вага – «а давайте її до
ендокринолога тепер відведемо!».
Для чого я вам це все розповідаю?
Ви нижче дізнаєтеся, як це може впливати у подальшому на
виникнення зайвої ваги.
Отже, які типи порушення харчової поведінки виділяють
психологи. Не плутайте «порушення» і «розлади». Але порушення
може привести до розладів.
1. Обмежувальна харчова поведінка.
Це коли людина бачить у себе явні або уявні зайві кілограми, вона
невдоволена собою, своїм зовнішнім виглядом і починає себе
обмежувати в їжі. Сідає на жорсткі дієти, виснажує себе фізичними
вправами – усе це через насилля і стрес, лише задля результату.
Результат вона може отримати або ні, але після цього виснажливого
експерименту йде зрив – людина починає їсти як не в себе, не може
нічого з цим зробити, картає і зневажає себе за це, і отримує назад
усі скинуті кілограми, ще й з «гаком» - синдром «рикошету». А
потім цей експеримент з часом повторюється. З кожним разом все
складніше. Я не буду описувати стан нервової системи таких людей
– ви самі знаєте.
 Такий тип харчової поведінки має найбільший ризик переходу у
харчові розлади: нервову анорексію, булімію. Я не буду на них
зупинятися, але поява якогось із розладів потребує вже
психотерапевтичної корекції, тому необхідно звернутися до
спеціаліста, бо порадами у таких станах не допоможеш і самостійно
вийти майже неможливо. Я нижче дам тест, за яким ви можете
перевірити, чи є у вас схильність до харчових психологічних
розладів.
2. Емоціогенний тип харчової поведінки.
Або психогенне переїдання. Це саме той випадок, коли після
нервових навантажень, стресу, неприємних подій людина починає
їсти до відчуття гіперситості – поки шлунок не починає тріщати.
Вона може навіть не відчувати смаку їжі, не контролює кількість -
важливий сам процес. Такому типу характерні нічні приступи
«жору», хоча зранку і вдень вони можуть майже нічого не їсти.
Людина їсть, коли їй сумно, коли їй радісно, коли їй скучно, коли їй
самотньо, коли вона втомилася, коли вона хоче переключитися, або
зробити перерву у роботі, яка її напружує. Я би порівняла це з
«перекурами» за будь-якої нагоди, без фізичної на то потреби.
Такий тип має схильність до компульсивних розладів харчової
поведінки, коли людина не контролює раптовий напад бажання
поїсти, дуже переїдає, а потім картає себе за це.
До речі, такому типу характерне прагнення лежати в «постєлькі» і
відсутність якихось бажань. «Нічого не хочу, хочу полежати».
Психологи навіть виділяють цей «постєльний синдром» - за будь-
якої нагоди лягти, і якщо є можливість щось робити лежачи, то
постійно використовувати таку можливість – читати, писати,
дистанційно працювати і навіть їсти. Я б віднесла це до того ж
прихованого депресивного компоненту. Бо що таке по суті
депресія? Це відсутність мети, стимулів, мотивації, життєвий
«тупик», коли людина перестає чогось досягати, не бачить нічого
світлого у житті, не може знайти ніяких справжніх смислів такого
існування, а підміняє їх простими банальними, намагаючись
запевняти себе, що вона живе «нормально», як усі. Тобто людина не
живе по-справжньому, а зображає нормальне життя. І сама у це
вірить, бо не відчуває психологічних симптомів депресії. «Це я
просто на роботі втомлююсь і мені більше нічого не хочеться, окрім
поїсти і полежати». Визнати собі, що то робота перетворилася в
одноманітну виснажливу рутину, що не приносить ніякого
морального задоволення, можуть «нє только ліш всє», бо більшість
так і уявляє собі «нормальне» життя, тому запевняє, що «все
хорошо». І навіть якщо людина таки усвідомлює «ненормальність»
такої нормальності, то вона скаже: «А що я можу зробити – мені
немає куди йти, я не знаю, як це змінити і що мені робити, бо у
мене немає ні сил, ні бажань». А усілякі «позитивні коучери» з
мотивації та успіху, що закликають «встати, вийти із зони комфорту
і почати змінювати життя» - викликають лише роздратування і
бажання кинути їм у голову щось важке. І це правильне бажання, бо
поки людина не знайде відповіді на запитання: «Хто я у цьому
світі? Чого я насправді хочу від життя?», то ніякі штучні мотивації
не спрацюють, а усі спроби проти волі «встати і йти»
викликатимуть спротив і ще більше поглиблення депресивного
стану, бо треба знати, куди йти, а не хаотично смикатися. У
результаті буде те саме, що й з насильними дієтами і насильним
заняттям спортом. Тому й кажу завжди: «Краще лежіть у такому
випадку і не суєтіться, усвідомлюючи, чому ви лежите, бо
усвідомлення дає змогу перестати нервуватися через те, що ви
нічого не робите, вивільняє підсвідомість від хаотичних думок, що
б’ються, як муха у скло, а вільна підсвідомість завжди підкаже вам
вихід». Це стосується буквально усього, і якщо ви зрозумієте більш
глибокий зміст сказаного, то ви «хакнете цю систему», як люблять
казати тренери і коучі психологічних практик і «лічностного» роста.
Йдемо далі.
3. Екстернальний тип харчовї поведінки.
 Це коли людина їсть, коли бачить їжу. Її вабить вигляд, запах їжі,
вона не може пройти повз красивої вітрини з їжею, вона не може
відмовити подрузі зайти перекусити, вона їсть за компанію, вона
їсть без відчуття голоду, а просто тому, що ось є їжа, і її треба
комусь їсти. Вона переїдає на застіллях, бенкетах, святах, бо воно
все гарне і все треба скуштувати. Це хаотичне, безсистемне
харчування, яке виростає із невміння людини фокусуватися на своїх
відчуттях, вони часто і в житті суєтливі, активні, але незібрані.
Ці типи умовні, вони можуть поєднуватися, у чомусь
перетинатися, але ви можете принаймні визначитися до якого ви
ближче, тоді буде легше помічати і відслідковувати свою реакцію і
поведінку. А це важливо, щоб почати відчувати і розуміти, що вам
хоче сказати ваше тіло.
Тепер ви розумієте, чому худнути потрібно поступово, плавно,
природно, попередньо розібравшись з індивідуальними
психологічними причинами і працюючи над ними. Тепер скажіть
мені – де, в якій програмі, дієті чи спортивних тренуваннях
враховується все вищесказане? І як може бути програма однакова
для усіх, якщо ми такі різні? І чому ви маєте картати себе за те, що
комусь програма схуднення від дієтолога чи тренера підходить, а у
вас викликає спротив і не дає ефекту?

Втомилися?
Можете перепочити. З психологією ми закінчили, далі буде
легше. Принаймні «ближче до тіла».
А поки можете пройти тест, чи є у вас схильність до виникнення
харчових розладів.
Дайте відповіді на такі запитання:
1. Ви часто помічаєте, що поглинаєте їжу безконтрольно?
2. Ви часто відчуваєте сором, провину, смуток за те, що з’їли? Чи
виникає при цьому бажання позбутися отриманих калорій?
 3. Чи складно вам справлятися з негативними почуттями з
приводу фігури, власного харчування?
4. Чи рахуєте ви калорії, час до наступного прийому їжі,
враховуєте, що саме ви повинні з’їсти, тобто підбираєте певний тип
продуктів?
5. Чи часто ви дуже переймаєтесь через свій зовнішній вигляд,
фігуру, маєте нав’язливе бажання схуднути або страх погладшати?
6. Чи пов’язаний рівень вашої самооцінки з вагою, формою тіла?
Чи відчуваєте ви комплекси щодо цього?
7. Чи викликали ви у себе коли-небудь блювоту, щоб позбутися
їжі, зі страху набрати зайві калорії?
Якщо відповідей «так» - чотири і більше, то ви маєте ризик
отримати харчовий розлад, якщо не виправите своє ставлення.
 Фізика і фізіологія. Калорійність і енергія.

Усі знають – щоб жити, нам потрібна енергія, енергію ми

отримуємо із поживних речовин.
Поживних речовин існує три види: білки, жири, вуглеводи.
І навколо них існує стільки міфів, хибних стереотипів, що аж дух
іноді захоплює, коли читаєш «експертів» з «правільного пітанія», а
особливо спортивних тренерів. Ну, м’язи і мозок завжди
конкурували між собою, тому спортивне харчування – то окрема
релігія, культ і альтернативна фізіологія.
Отже, що вам потрібно знати:
Енергія, що утворюється в організмі при розщепленні
(спалюванні) поживних речовин, вимірюється в калоріях. Точніше в
кілокалоріях, але для зручності це «кіло» скорочують.
1 грам білка дає організму 4 ккал
1 грам глюкози – 4 ккал
1 грам жиру – 9 ккал
Як ви бачите, калорійність, тобто енергетична цінність вуглеводів
і білків однакова, а жирів вдвічі більша. Тому твердження, що білки
«дієтичні», а вуглеводи викликають зайву вагу – хибне.
Енергетична цінність і біологічна цінність – різні речі.
Біологічна цінність білків у тому, що вони дають організму
«будівельний матеріал» - амінокислоти, з яких в організмі
синтезуються необхідні власні білки. Вуглеводи також потрібні
організму, настільки потрібні, що глюкоза може синтезуватися сама
з тих же амінокислот чи жирів, коли вона необхідна. Крім того, що
глюкоза входить до складних молекул, що утворюють основу,
каркас усього організму, дає енергію усім м’язам, вона ще й
напряму живить мозок.
Так, без участі інсуліну. Інсулін – транспорт для глюкози, що
доставляє її в тканини організму, а мозок живиться глюкозою
безпосередньо з крові. Тому й певна кількість глюкози залишається
в крові – отой нормальний рівень, інакше вона б уся йшла в
тканини, бо навіщо б вона бовталася там у крові без діла. Тому й
дітям глюкоза вкрай необхідна, бо мозок у них інтенсивно працює,
навчається, переживає багато емоцій, пізнаючи світ. Особливо у
чутливих, тонких, вразливих дітей, бо у них емоцій зазвичай
набагато більше, тому й енергії вони потребують більше, тому й
солодке дуже люблять, тому солодке і заспокоює їх. А ви
обмежуєте, «бо буде діабет», замість того, щоб вияснити, що
дитину турбує, чому вона неспокійна і відчуває психологічний
дискомфорт. Діабет якраз і виникає у дітей при певних
психологічних особливостях, якщо вони стикаються з
нерозумінням, ігноруванням їхніх емоцій, почуттів, у яких вони
самі не можуть розібратися. І вони заїдають це солодким. А коли
діабет виникає, то складається хибне уявлення у взаємозв’язку: їв
багато солодкого – виник діабет.
Тому і гіпоглікемія, тобто зниження глюкози у крові –
небезпечний стан, що може призвести до коми, бо якщо дорослий
організм вміє виробляти глюкозу із жирів через проміжні продукти
обміну – кетонові тіла, то можливості дитячого організму обмежені
у цьому плані. Тому у них і «ацетон» може підвищуватися при
стресових ситуаціях і хворобах з температурою, бо хвороба – це
стрес. Тому деякі дорослі теж вживають багато солодкого у
стресових станах, особливо ті, хто як діти у емоційному плані, бо
потребують багато енергії на ту всю бурю емоцій, що у них
всередині, і не повнішають при цьому, бо воно все у них згорає. А
хтось повнішає, але не може відмовитись повністю, бо йому
фізично буде погано, у нього так обмін речовин влаштований: падає
рівень цукру – слабкість, запаморочення.
Для чого я це все розповідаю – щоб ви розуміли, наскільки все
індивідуально і залежить від психотипу людини, що не можна
давати усім однакові рекомендації. Але експерти-дієтологи усім
втовкмачують, що «цукор – врєдно!», і людина потім те солодке їсть
все одно, але боїться, бо вона і так усього боїться, а тут ще й це.
Тому певним людям не можна зовсім виключати вуглеводи, як
рекомендують деякі дієти, а лише зменшувати поступово. Це отой
перший тип із двох, про які я писала на початку ще.
Жири нам також необхідні, але у меншій кількості, тому за їхній
рахунок можна зменшувати калорійність їжі. Але виключати зовсім
теж не можна, бо вони виконують свою біологічну роль – як
мінімум забезпечують всмоктування вітамінів і регулюють
виділення жовчі.
Білки. Вони дуже потрібні, постачають необхідні амінокислоти,
довго розщеплюються, тому дають тривале відчуття ситості,
відновлюють пружність шкіри, покращують пам’ять, відновлюють
імунітет, і щось там ще, що розповідають фітнес-тренери із області
альтернативної фізіології, тому їх можна їсти скільки хочеш – від
них не «поправляються», а навпаки худнуть. Насправді все трохи
нет так. Білка в організмі потрібно стільки, скільки потрібно. Депо
амінокислот організм утворювати не вміє, тому надлишки йдуть не
на укріплення імунітету чи пружні сідниці, а згорають у
енергетичному обміні. Або перетворюються через проміжні
продукти у глюкозу чи жирні кислоти. Упс… Але якщо молодому
активному організму, що росте, необхідна одна кількість
амінокислот, то з віком ця потреба зменшується: фізіологічно
знижується обмін речовин, не так активно оновлюються власні
білки, синтез колагену поступово уповільнюється і згодом
припиняється, тож скільки білків не їж, а молодість шкірі не
повернеш. А от при захворюванні нирок кількість білка необхідно
обмежувати. І при недостатності роботи печінки надлишок білку
теж шкідливий. І при проблемах з підшлунковою. А його продукти
обміну взагалі впливають на старіння, і надмірне вживання білка у
жінок з ожирінням може призвести до остеопорозу.
 Харчування повинно бути розумним передусім, раціональним і
збалансованим, як задумано природою, а не по якимось правилам,
придуманими людьми, які чомусь вважають себе спеціалістами,
тому вирішили, що можуть нав’язувати щось іншим людям.
Задумайтесь лишень: людство дійшло до того, що не може саме
харчуватися без порад, як це правильно робити. Нам відбили усі
природні інстинкти, і для того, щоб «правильно» нагодувати
дитину, ми читаємо спеціальні книжки, а спеціальні консультанти
навіюють стільки жахів мамам, що ті взагалі бояться ту дитину
годувати, бо раптом не так. А потім, виростаючи і наївши зайву
вагу, ми замість того, щоб вирішувати свої психологічні проблеми,
не знаємо, що б таке з’їсти, аби схуднути, тому нам потрібні знову
консультанти і експерти, щоб їсти правильно правильну їжу.
Мій кіт не читає книжок і не знає правил здорового харчування.
Він їсть тоді, коли хоче, скільки хоче, і те, що хоче. Він не їсть
«людську» їжу, не тому, що знає, що вона йому «врєдна», а тому, що
вона йому не подобається. Він спить день і ніч, з перервою на їжу,
не займається спортом, не має стресів і не товстіє. Він важить рівно
стільки ж, скільки і три, і п’ять років тому. А я – ні. І він виглядає
молодше своїх семи років. А я своїх – ні.
Тому я проти усіляких «модних» дієт, якихось правил «здорового
харчування» і нав’язаних загальних стандартів – що правильно, що
неправильно, що «врєдно», а що «полєзно». Бо людина втратила
свої природні інстинкти, набула спотворених рефлексів і порушила
усю чітку нейро-гуморальну регуляцію харчової поведінки не через
неправильну їжу, а навпаки – неправильно їсть через порушення
регуляції зі сторони нервової системи.
 Основний обмін. Розрахунок калорій і кухонні ваги.

Повернемося до енергії, яку дають нам поживні речовини у

вигляді тих «клятих» калорій, які ми ніяк не можемо приборкати, бо
вони самі стрибають нам у рот, а потім намертво чіпляються до
наших боків, животів, стегон.
Яка ж кількість енергії потрібна нашому організму?
Існує таке поняття, як «основний обмін».
Це та кількість енергії, яка необхідна організму для підтримання
основних функцій життєдіяльності. Тобто для роботи лише
внутрішніх органів і систем. Це та кількість енергії, яка
використовується організмом, якщо він спокійно лежить із
заплющеними очима, ні про що не думає, знаходить у температурі
комфорту, тобто не витрачає енергію на регуляцію впливу зовнішніх
чинників, на фізичну та інтелектуальну діяльність.
Так от, 1 кілокалорія – це кількість енергії, яка витрачається
організмом на підтримання своїх внутрішніх функцій за 1 годину на
1 кг маси. Нинішньої ваги. Приміром, ваша вага 100 кг. І тоді на
основний обмін ви витрачаєте: 100 х 24 (години) = 2400 ккал. Ви
можете порахувати свої потреби, помноживши вагу на 24. Якщо ви
просто лежатимете і не рухатиметесь, і споживатимете стільки
калорій з їжею, то ви не будете ні поправлятися, ні худнути. Якщо
ви будете споживати стільки калорій, але при цьому виконувати
якусь фізичну роботу, що потребує додаткових затрат енергії, то ви
будете худнути. Якщо ви не будете «ворушитись», а
продовжуватимете лежати, але споживати будете менше,
припустимо – 2000 ккал чи 1500, то ви будете худнути навіть без
фізичної діяльності. «Ура! Ніколаєва дозволила худіти лежачи!». На
скільки ж ви будете худнути і як інтенсивно? Згадуємо, що 1 грам
жиру дає 9 ккал (не лише свинячого, який ми їмо, а і нашого теж,
який ми розщеплюємо). Тобто, щоб схуднути на 1 кг треба спалити
9000 ккал. І якщо ви будете споживати 1500 ккал замість
необхідних 2400, тобто створюватимете дефіцит на 900 ккал в день,
то за 10 днів ви втратите 1 кг маси. «Маловато будєт!» - так?) За
місяць – 3 кг – оптимально для організму без шкоди для здоров’я.
Але проблема у тому, що на цьому якраз побудований принцип дієт
для схуднення – створити дефіцит споживання енергії у вигляді їжі.
А ми до них ні морально, ні психологічно не готові, бо це
обмеження, а при залежності обмежити доступ до об’єкту
пристрасті – це викликати ще більше бажання, іноді маніакальне і
неконтрольоване. Тому і «зриви» відбуваються. Тобто, це не ви
слабовольні, а це нормальна реакція організму на знущання над
ним.
Привчіть дитину до цукерок, якими вона задовольняє відчуття
недостатності розуміння і підтримки від вас та ігнорування її
емоцій і знецінення проблем, а потім забороніть, бо «вона їсть
забагато солодкого, а це врєдно – сказали учьоні-нутріціологи з
кафедри метафізичної дієтології Задрищенського університету», і
потім: «дитина вимагає солодкого, бо ви її розбалували, треба ще
жосче виховувати». Або відібрати у дитини телефон, як покарання
за те, що «погано вчиться, не слухається і не робить те, що їй
кажуть». Давайте прийде хтось сильніший за вас і забере у вас
телефон, поки ви не схуднете? Як стимул почати щось робити? Для
вашого ж блага? Нє?) А чому? «Бо ето другоє»?
Повернемось до калорій. Для того, щоб ви розуміли, як це працює
і забули про них. Ні, я не буду радити вам вираховувати ваші
потреби у калоріях, тим більше купувати кухонні ваги і штудіювати
гугл у пошуках таблиць калорійності продуктів, ретельно все
підраховувати, відміряти, вести «піщєвой» щоденник. Бо по-перше,
більшість із вас вже щось робили із перерахованого і знають
«ефект». А по-друге – я там вище давала тест про порушення
харчової поведінки і схильність до розладів, і там є такий пункт:
«постійний підрахунок калорій». Тобто це шлях до параної врешті-
решт. Зациклення, постійний контроль, роздратованість, страх
«з’їсти зайве».
Тобто виходить, що психологи застерігають від цього, а дієтологи
настирно радять, розписуючи програми з підрахунком калорій і
зважуванням продуктів. Кожен «експерт» у своїй області, і одне
одного не чують і не бачать. А матеріали по психології неначе
повністю «засекречені» від дієтологів і тренерів. Ні, ну психологи
дійсно пишуть складно, часто заумно, дещо абстрактно –
спортсменам і випускникам задрищенських університетів
нутріціології важко таке, а психологи зазвичай не «заземляються»
до таких примітивних тем, як фізіологія, бо найчастіше не мають
медичної освіти, тому у кожного своя філософія, яку вони
створюють самі, бо філософія наука не точна, тут можна все, на
відміну від нормальної фізіології, і тобі за це нічого не буде.
Розрахунок калорій потрібен спеціальним дієт-сестрам при
харчоблоках санаторіїв, що розробляють меню, і спеціалістам МО,
щоб вони могли по потребі у калоріях на кожного солдата
підрахувати необхідну кількість продуктів, перевівши все у
кілограми. Вам, на відміну від них, яйця зважувати не обов’язково,
достатньо для загального розвитку знати приблизну калорійність,
«на око». Допустимо, стограмова плитка шоколаду приблизно 500
ккал, столова ложка олії – 120, яйце – від 60 до 90 в залежності від
розміру (чи ваги), а варена гречка – 100 ккал у 100 г, без масла. Ви
ж, як справжня господиня, на борщ продукти на зважуєте на
кухонних вагах. У вас інстинкт! Генетично закладений. І рефлекси,
вироблені до автоматизму. Ви навіть без світла зварите борщ і не
промахнетеся. Тому я не проти, щоб ви знали і могли вираховувати
на око приблизну вагу та калорійність продуктів, але не треба з
цього робити культ і проблему, перетворюючись у неврастенічку. Я
хочу, щоб ви жили легко, принаймні де це можливо, не створювали
собі зайві непотрібні труднощі і повернули собі звичайні нормальні
харчові рефлекси, про які потурбувалася природа, відчували свої
потреби у їжі інстинктивно, не задумуючись, а не контролювали
постійно свідомо. Бо це у вас вже закладено. Просто ви трошки
поламали механізм. Тварини ж не рахують калорії і не зважують
їжу. Відчувають що і скільки їм потрібно. Новонароджена здорова
дитина має всі інстинкти, рефлекси і механізми для регулювання
правильного, здорового харчування. Аж поки ми не начитаємося
книжок, де нам радять, як «гораздо болєє правильно», ми не
зробимо з харчування дитини собі «пунктик», і не зосередимо всі
свої зусилля на тому, щоб поламати усі природні механізми і
харчову поведінку дитини «правилами». Нема у їжі правил. Як і у
сексі. Бо це базові інстинкти. Можна усе, окрім насилля. Будь-якого,
психологічного у тому числі. І з того, і іншого можна створити
естетику, або спотворення.
Ми за естетику! Так?)
 «Їжа для схуднення». Худнути на шоколадках, повніти
від повітря, корова і трава.

Запам’ятайте: немає їжі для схуднення. От просто викресліть цю

заїзджену установку, створену для дієтичних програм схуднення.
Їжа – для енергії і задоволення. Можна отримувати від їжі
задоволення? Можна. І потрібно. Але не заміняти нею всі інші, не
затикати нею «дірки» інших проблем, щоб їх не помічати. І не
потрібно вчитися ставитися до їжі, як просто лиш до «палива» для
забезпечення потреб і енергії, як радять деякі консультанти і
тренери, якщо ви відчуваєте інакше. Люди різні. Хтось
раціональний матеріаліст, а хтось творчий естет. Якщо ставитися до
їжі, як до заправки паливом, то навіщо тоді існують ресторани
високої кухні, навіщо існують шеф-кухарі, що створюють кулінарні
шедеври, навіщо ви колекціонуєте якісь красиві незвичні рецепти,
намагаєтеся прикрасити їжу, красиво подати? Навіщо гарний посуд?
І навіщо тоді смакові рецептори? Хіба лише для того, щоб
розрізняти їстівне від неїстівного і свіже від зіпсованого, як
тварини? Отримувати задоволення від їжі так само нормально, як і
від прочитання інтелектуальної літератури, споглядання краси
природи чи творів художників. Існують різні рівні задоволення
потреб людини чи потреб у задоволенні. Нас з дитинства вчать, що
задовольняти свої «нізменні примітивні» бажання – погано, бо
треба «духовно рости та інтелектуально розвиватись». Але
застрягти на рівні задоволення бажань у їжі, сексі та простих розваг
і «зрєліщ» так само протиприродно, як запхати усі «примітивні»
бажання вглиб себе, пригнічувати їх, ігнорувати, знецінювати, а
розвивати лише мозок чи духовність. Ви бачили мабуть таких
збочених аскетів, неохайних інтелектуалів, чи суворих моралісток з
купою хвороб. Хто знайомий трохи з енергетикою (людською, а не
інфраструктурною), той розуміє про що мова, про які рівні і центри
йдеться. Але повернемося до їжі, а на цю тему детально буде у
книзі про психосоматику.
Такий підхід – ставитися до їжі, як до енергії, а не до
задоволення, виник з поверхневого розуміння дієтологами,
консультантами і тренерами суті психологічної проблеми, що
призводить до ожиріння: якщо людина компенсує їжею якісь
проблеми і заїдає їх разом зі стресом, отримуючи задоволення як
заміщення, то треба навчитись не отримувати задоволення від їжі –
і проблема вирішена. Ну, тобто, ходи голодна, зла й знервована, зате
худа і красива. І постійно слідкуй, щоб не пережерти зненацька, не
втрачай контроль. Я ж хочу, щоб ваш організм сам казав вам «стоп»,
коли йому досить потреби у паливі для енергії, а ви отримували
естетичне задоволення від вигляду, запаху, смаку їжі.
Чому немає продуктів для схуднення, якщо в усіх дієтах вони
перераховані, порівняні усі калорії у них і визначені ті, на яких
найкраще худнути? Справа у калорійності, правильно. Якщо корова
і бегемот їдять лише низькокалорійну траву, то вони найстрункіші
тварини, правильно. Гаразд, без жартів – якщо з’їсти кілограм трави
або кілограм шоколаду, то калорії ми отримаємо різні. Питання у
тому, навіщо їсти кілограм шоколаду? Якщо задоволення від смаку
ви отримаєте лише від перших двох-трьох шматочків, а далі будете
просто забивати шлунок. Таке саме питання – навіщо їсти кілограм
трави? Класична відповідь: щоб забити шлунок, розтягнути його і
не відчувати голод. А ви точно відчували голод, впевнені? Чи ви
відчували щось інше, що не могли собі пояснити, бо навчилися не
відчувати, щоб воно вас не бентежило, бо ви не знаєте, як з ним
впоратися? І нічого, що відчуття голоду регулюється центром
голоду у гіпоталамусі, від рецепторів, які визначають рівень
глюкози і жирних кислот у крові? Тобто ви травою у шлунку
намагаєтеся вирішити проблему, яка виникла у голові?
Весь принцип усіх дієт для схуднення побудований на тому, щоб
створити дефіцит калорій. Це логічно. Для того, щоб організм при
дефіциті джерела енергії зовні, почав витрачати свої накопичені
запаси. І при цьому треба придумувати різні хитрощі, щоб
обманути мозок. Так? Той, який ми вже намагалися обманути,
заїдаючи проблеми, замість їх вирішення? Свідомість справді
можна обманути, запхавши проблему у підсвідомість і замінивши її
їжею. За це підсвідомість «віддячила» вам зайвими кілограмами,
щоб вам було добре видно проблему. Але ви пішли «хитрим
путьом» і вирішили обманути підсвідомість, напхавши у шлунок
трави? Геніальний план. А потім не розумієте, як ви опинилися
вночі біля холодильника і далі все, як в тумані. Підсвідомість не
можна обманути, запам’ятайте. Працювати з нею свідомо теж не
можна, агов. На те вона і підсвідомість. Вона на нас впливає, ми на
неї – ні. За нею можна слідувати, прислухаючись, а можна не
помічати, і тоді вона нам буде підказувати іншими способами –
психологічними проблемами чи соматичними розладами. Ви
можете працювати з підсвідомим лише коли виведете його за
свідомий рівень, тобто почнете відчувати, усвідомлювати. Але це
вже буде не підсвідоме, а свідоме.
Їжею «для схуднення» ми намагаємося себе обманути, а тренери і
консультанти – заробити гроші на програмах схуднення. У цьому
немає нічого поганого, якщо це працює. Це добре. Але не
забуваємо, що ми з вами лежимо і жуємо канапки, і переходити на
траву, тим більше підриватися і йти бігати на стадіон ми дуже
усвідомлено не хочемо. І нас ніхто не примусить це зробити, бо ми
сильніші!
Тому наша задача не намагатися обманути організм, підсунувши
йому замість хліба капусту, запевняючи, що це корисно, а набитий
шлунок – ситно, а вчитись відчувати, коли ми справді голодні. Отим
справжнім голодом, коли ми не вибираємо, що нам зараз більше
хочеться і яка їжа на вигляд смачніша, а коли нам підійде будь-що –
сухарі, капуста, черствий хліб з маргарином.
 У кожній їжі є калорії. Справа лише у кількості. Згадуємо корову і
траву. Але трава – це природна їжа корови, шоколад чи сало їсти її
не примусиш. Людина всеїдна, але якісь харчові уподобання і
переваги однієї їжі перед іншою у нас є. Хтось наїдається кашами і
хлібом, хтось без солоденького не може завершити трапезу, а хтось
може втамувати голод лише м’ясом. Дієти ж нам пропонують
змінити свої вподобання, або ігнорувати їх, ми переходимо на
капусту і яблука, ми їх у себе пхаємо, намагаючись не думати про
смажену картоплю зі стейком, потім до кінця життя не можемо на
них дивитись.
Насправді худнути можна навіть на шоколаді. Як так? Він же
солодкий і калорійний! Згадаємо наші потреби в кількості калорій
на добу, коли ми говорили про основний обмін. Стокілограмовій
людині, щоб зберігати цей показник ваги необхідно 2400 ккал. Одна
шоколадка має калорійність 500. Три шоколадки на день: сніданок,
обід, вечеря = 1500 ккал. Якщо ви більше нічого не їстимете, то ви
матимете дефіцит в 900 ккал і втрачатимете по 100 г в день.
Кілограм за 10 днів. Це фізика. І на планеті Земля усе матеріальне
працює і підкорюється її законам. Можливо десь у Всесвіті щось
інакше, але у нас на планеті існує і працює закон збереження
енергії, який стверджує, що енергія з нічого не виникає, і нікуди не
зникає безслідно, так само, як і матерія або речовина, вони просто
можуть переходити одне в інше. Діалектичний матеріалізм. Ви
вживаєте речовину у вигляді їжі, вона в організмі перетворюється в
енергію, яка переходить в роботу (біологічні і фізичні процеси), а
надлишок переходить в іншу речовину – жир, який перетворюється
на енергію, коли зовнішнього джерела енергії не вистачає. Тому ви
не можете набирати зайвий жир від повітря, чи води, бо вони не
мають калорій. Але ви можете втрачати жир на калорійному,
антидієтичному шоколаді, якщо калорій буде менше, ніж потрібно
організму. Інша справа, скільки ви витримаєте на одному шоколаді.
Якщо довго, то у вас почнеться дефіцит інших необхідних
організму речовин, яких немає у шоколаді – білків, певних вітамінів
та мікроелементів. Тому така дієта нераціональна і незбалансована.
А якщо ви «нічого майже не їсте», але не худнете чи набираєте, то
отого «нічого» треба їсти ще менше. Але спочатку включити
свідомість і прослідкувати, коли ви те «нічого» встигаєте непомітно
проковтнути.
Так, людина може набирати вагу від води, якщо вона схильна до
набряків, але це не жир. Ще у неї може бути знижений обмін
речовин, тому вона набирає, але про це ми поговоримо нижче.
 «Чому худнути – дорожче, ніж поправлятися». Перше
правило.

Я не знаю – чому. За логікою, якщо ви сидите на дієті, за

програмою схуднення, тобто створюєте дефіцит калорій, то
відповідно маєте менше споживати продуктів, а отже це менше
коштуватиме. Економія. Але чомусь у програмах для схуднення
присутні зазвичай дорогі і навіть екзотичні для нашої місцевості
продукти. Мабуть тому, що це красиво в інстаграм виглядає, і такі
програми для схуднення дорожче продаються. Купуючи програму
чи дотримуючись «гламурної» дієти ви ніби отримуєте квиток в
інше, культове життя – успішне, багате, великосвітське. Можливо
це має якось перевернути вашу свідомість, «приобщіть» до нового
рівня, стимулювати розпочати нове життя. І це добре, якщо це
працює. А у чому перевага у плані «дієтичності» сьомги і авокадо
перед оселедцем з огірком – я не розумію. Ну, окрім – по-перше, це
красиво. Смачно – так. Вишукано – припустимо. Менше калорій –
ні. Корисніше для здоров’я, бо там «омеги»? В оселедці теж
«омеги». Це «ЗОЖ»? Ну нехай. Про ЗОЖ у мене є окрема книга.
Це підходить тим, хто любить, щоб їм красиво розписали, по
пунктам розложили дієту: 1-ий день, 2-ий…, на сніданок, на обід і
так далі. І ви така пішли у супермаркет, по списку все купили, і
натхненно кожного дня строго по програмі готуєте, відчуваєте
піднесення, легкість і уявляєте себе вже стрункою. А якщо у вас
сім’я, і ніхто з них не на дієті, бо вони тонкі, звонкі і вічно голодні?
І ви на них не напасетеся авокадо і сьомги, бо вони, по-перше, таке
не їдять, а по-друге – ви не дасте, бо дорого. Наскільки вашого
натхнення вистачить, щоб готувати їм виварку борщу і баняк плову,
а потім собі готувати «йогуртовий пудінг» з чорницею і чіа? Чи
якщо ви не настільки багаті, щоб дотримуватися дієти? Або якщо
вашого натхнення вистачає рівно на тиждень, а потім ви вночі
тихесенько крадетеся до холодильника? Чи вам настільки все
байдуже, і ви настільки завантажені на роботі, що ви ледве
доплентуєтеся до дивана, з мискою пельменів, куплених по дорозі
додому.
Тому моє перше правило звучить так: «не треба змінювати різко
продукти, якими ви зазвичай харчуєтеся, щоб перейти на якісь
«дієтичні». Їжте, що їли до цього. Але вдвічі менше.
Не лякайте організм різкими рухами і думками про те, що його
зараз почнуть обмежувати в їжі, підсовувати замість картоплі
капусту, а замість тістечка – яблуко. Ви зміните те все згодом, коли
самі до того прийдете. І ніхто, крім вас самих, не встановлює
правила вашого харчування. Ви зазвичай не можете розпочати дієту,
бо постійно відкладаєте той день початку «тортур», тому що знаєте,
що за ним буде, чого вам це коштуватиме і якими силами дасться.
Ви відтягуєте і переносите «на потім», яке не настає роками. Чи
починаєте і кидаєте, бо «вже після свят, а то все одно ж наїмся, а
потім доїдатиму». Ви себе за це картаєте, намагаєтеся полюбити
себе такой, як радять психологи, і уникаєте роздивлятися себе у
дзеркалі.
Але ви можете повернути свою «рідну» вагу, природну, нехай
вона і не відповідатиме параметрам 90-60-90, плавно і поступово,
без обмежень і примусу себе, без спеціальних дієт, виснажливих
тренувань і жорстких режимів.
 Режим харчування і друге правило.

Ви постійно чуєте про «правильний» і «неправильний» режим

харчування. Коли я чую слово «режим», то що б після нього не
йшло, мій мозок одразу каже: «ні». І це навіть не про тоталітарний,
військовий чи комуністичний, достатньо було пройти дитсадок і
піонерський табір, щоб не любити будь-який режим. Я навіть
медичного терміну «режим» не розумію. Що значить
«постєльний»? А якщо дитина скаче в ліжку, то прив’язати її?
Режим завжди повинен бути вільним. Окрім в’язниці. Погано
хворій людині – вона сама ляже і лежатиме, нормально – то навіщо
їй лежати? Так само і з їжею – людина має їсти, коли їй хочеться
їсти. Коли вона голодна. І вона сама собі встановлює за цією
ознакою режим. Або харчується без режиму.
Хто із таких давніх, як я, той пам’ятає, що в древні часи грудну
дитину потрібно було годувати «по часам» - через рівні, визначені
радянською, «луччєй в мірє» медициною, проміжки. Тому дитину
потрібно було будити, якщо вона спить, але настав час кормити, чи
слухати, як воно голодне оре, якщо врємя ще не настало. Потім
наступило 21 сторіччя і мамам дозволили «вільний» графік
годувань – коли дитина хоче і требує. Так і назвали: «по
трєбованію». І дитина вимагала завжди: коли голодна, коли
тривожна, коли сумно, коли щось болить, і коли просто скучно і
хотілося поорать, але їй затикали рот їжею. Довго не виясняючи,
чому вона оре. Смоктання заспокоює дитину, і згодом вона вчиться
правилу життя, що твої проблеми нікому не треба, а вирішувати їх
можна за допомогою їжі. І в тому, і в іншому випадку дитина
змалечку привчалася, що світ жорстокий і байдужий. (Цинічний
педіатричний гумор). Насправді дитина сама встановлює собі
режим, зазвичай це три-чотири години, якщо вона наїдається, її
нічого не турбує, і у неї спокійна мама.
 Потім з режимом ми стикаємося постійно, бо режим – це зручно.
Передусім для того, хто готує. Мама готує по режиму, в садочку
режим, дитячий табір – режим. У студентів режиму немає, бо
нарешті вони дорослі, але буває гастрит через нерви і
перенавантаження. Проте медицина запевняє, що це все від
порушення режиму, мама заставляє їсти в обід супчик, бо повинен
бути режим – лікарі сказали, щоб не було гастриту.
Потім людина йде працювати і бере з собою «судочок» на обід,
щоб не порушувати режим чи замовляє ланч у сусідньому кафе.
Навіть коли не голодний, а просто звичка і треба час убити на
нудній роботі, тому ще й чай потім, з булочкою. А хтось не їсть
цілий день, бо ніколи, немає де, постійна напружена праця і їсти
увесь день не хочеться. Зате увечері можна «відірватися», заодно і
заїсти втому та стреси, що були на роботі. В результаті
поправляються і ті, і інші.
Насправді режим не має жодного стосунку до зайвої ваги. Тим
більше до хвороб. Режим зручний у певних випадках, коли це
харчування одразу організованої великої групи людей – садок,
школа, табір, санаторій, армія тощо. Режим зручний на великих
підприємствах, де існує обідня перерва – щоб усі їли в один час. До
режиму люди звикають, і у них уже, як у собак Павлова
виробляється рефлекс – слиновиділення при наближенні часу їжі. І
це добре, бо організм готовий до процесу травлення. Це як лягати
спати о 23 годині, одразу засинати, спати рівно 8 годин, і о 7-ій,
бодріньким і свіжим прокидатися самостійно, щоб щасливим йти
на роботу. Така утопія для багатьох.
Але є частина людей, яким не зручний режим. У них зранку
немає апетиту, вдень їм ніколи поїсти через напружену роботу, тому
вони можуть їсти лише увечері. Але їм кажуть, що це неправильно і
навіть шкідливо. І вони окрім психологічних навантажень на
роботі, нервують ще і через це - що у них неправильний режим,
тому їм нізащо не схуднути.
 Дієтологи-старовіри також рекомендують дотримуватися певного
режиму харчування, тобто по годиннику, якщо ви хочете схуднути.
Ще й пишуть, яка саме їжа найкраще у якийсь певний час. І тепер
чомусь виявилося, що каша, яку рекомендували на сніданок
старовинні дієтологи, стала раптом «шкідливою» саме на сніданок,
бо треба лише білкову їжу приймати. І хтось цього сумлінно
дотримується, «бо учьоні» сказали, хтось заплутався, а хтось
розгублено запитує: «Що робити, якщо я взагалі не снідаю? Окрім
кави. Бо не можу у себе щось запхати до обіду.»
Хтось рекомендує «дробне пітаніє», тобто їсти увесь день через
короткі проміжки, але малесенькими порціями, для того, мабуть,
щоб не виникало величезного відчуття голоду через більші
проміжки, і людина не накидалася на їжу і не переїдала.
А тренери пішли ще далі, і навіть виявили якісь «глікемічні
вікна», у які буцімто після тренувань можна їсти, бо тоді найкраще
«спалюються» вуглеводи.
Так от, друге правило: єдиний правильний режим харчування
встановлюється почуттям голоду, тому ви їсте лише тоді, коли
відчуваєте справжній голод. І якщо вам зручно, і ви звикли
харчуватися «за годинником», тобто розподіляти прийоми їжі на
сніданок, обід, вечерю і «полднік» з «полуночніком», бо у вас у той
час рефлекторно вже виділяється слина і шлунковий сік, то
харчуйтеся так. А якщо у вас немає апетиту у якусь пору дня, чи у
вас немає можливості їсти по графіку, а ви любите їсти ввечері,
коли розслабилися і видихнули, то ніякої шкоди від того не буде. Не
роз’їсть себе сам шлунок, якщо буде увесь день пустий.
А набрати зайві кілограми можна як з режимом і графіком, так і
без режиму. Головне: скільки ви з’їдаєте калорій за умовну добу.
Доба умовна не тому, що це якийсь цикл, за який має розщепитися
те, що ви з’їли, а що не розщепилося – рівно опівночі
перетворюється у сало на животі і боках, а просто для зручності
підрахунку. З’їли ви умовних 2000 ккал за добу, що необхідні
вашому організму – нічого у запас не відклалося. Переїли ви
сьогодні до 2500 – енергія у вас залишилася у запасі. Тому, якщо
завтра ви наїсте лише 1500 ккал, то ті надлишкові 500 витратяться
завтра. Знаєте, є такі «неприємні» люди, які переїли якийсь день на
свята, а наступного дня кажуть: «Щось мені зовсім не хочеться їсти
– учора переїв». І не їдять. Як животні ото. Коли усі нормальні
люди доїдають те, що залишилося у холодильнику після свят ще
три дні.
А якщо щодня перебирати по 500 і більше, то звісно, що вони
відкладатимуться у запаси у вигляді жиру. Зменшите щоденне
споживання на 500 – організм буде із запасів використовувати і
покривати недостатність. Це як з грошима. Витрачаєте ви стільки
ж, скільки заробляєте – запасів немає – пусто у гаманці. Заробляєте
більше, ніж встигаєте витратити – утворюються запаси. Стали
менше заробляти – берете із запасів, а вони «худнуть», закінчилися
запаси – тоді берете кредит, який потрібно буде віддавати. У даному
випадку здоров’ям.
Тому немає ніякого кращого часу для їжі, або гіршого. Немає тої
пори доби, коли краще розщеплюються вуглеводи, які ви з’їли, щоб
вони не перетворювалися у жири. Немає ніяких «вікон» після
тренування, у які можна все їсти, або їсти лише вуглеводи. Існує
баланс і постійне «перетікання» енергії із одного в інше.
Є кількість енергії, яка необхідна організму для підтримки
життєдіяльності та на психічну і фізичну роботу за одиницю часу.
За годину – це 1 ккал на кілограм ваги, плюс кількість калорій, які
ви витратите за цю годину на фізичну роботу. Робота різна, звісно:
хтось за цей час сходить на кухню і назад, хтось тягатиме штангу,
хтось просто сидітиме за робочим столом, хтось розвантажуватиме
вагони. Тому й рахується кількість енергії за добу, враховуючи яку
фізичну активність має людина. Якщо робота людини пов’язана із
фізичною працею, то звісно вона витрачає більше енергії у вигляді
калорій, тому її потреба вища, ніж кількість калорій на основний
обмін, про який ми балакали вище. А про спорт і фізкультуру у
світлі спалення калорій ми поговоримо іще нижче.
 «Біологічний годинник» і прийом їжі. Чи шкідливо
їсти вночі?

Продовжуючи попередню тему, робимо висновок, що ніякого

спеціального режиму харчування «для схуднення» не існує. Їли ви
місяць-два-три більше, ніж організм витрачав за цей час, то
результат буде помітний на вагах, незважаючи зранку ви їли, чи
лише вночі.
Чому ж вважається, що якщо їсти лише вдень, а вночі не їсти, то
не будеш набирати вагу? А їсти вночі взагалі шкідливо, бо
вважається, що вночі не лише відкладається сало, а ще й органи
травлення зупиняються, чи «відпочивають», «сплять» тощо? Оце
все вважається від безграмотності. Просто вдень ми інтенсивніше
спалюємо енергію, бо як не як рухаємося. Тому енергія
використовується ще й на фізичну активність. А вночі у нас енергія
витрачається лише на основний обмін. Але якщо ви вночі не
переїдатимете вище тої кількості енергії, що ви використовуєте за
добу, то ця, «наїдена» вночі енергія використається наступного дня
на фізичну активність. Але якщо ми їстимемо і вночі, і вдень, що
сумарна кількість отриманих калорій за добу буде вища за
витрачені калорії за цю ж добу, то надлишок невикористаної енергії
буде відкладатися про запас. А не тому, що лише вночі працюють
якість спеціальні гормони, які відкладають усе, що ви з’їли в жир.
Вдень не відкладають, а вночі відкладають. Обмін речовин –
безперервний процес, він не зупиняється. Просто обмін може йти
швидше, коли ми рухаємося, а може йти повільніше, коли не
рухаємося. Іще обмін йде швидше, коли ми нервуємося,
перебуваємо в стані гострого стресу, переповнені емоціями тощо.
Тому що на переживання і відреагування усіх бурхливих емоцій
потрібна енергія.
 Обмін речовин регулюється гормональною системою – усі
знають. Люди часто кажуть: «У мене сповільнений обмін речовин,
тому я маю зайву вагу». Усі чули і знають про «щитовидку» та
гормональні препарати кортикостероїди, «від яких повнішають».
Про це ми ще поговоримо. Але у здорової людини обмін речовин
теж не стала величина. А залози внутрішньої секреції – оті всі
гормони, регулюються нервовою системою. Гіпоталамо-
гіпофізарним комплексом, який у свою чергу пов’язаний і з
вегетативною, і з центральною нервовою системами. І обмін
речовин залежить не лише від фізичної активності і психологічного
навантаження, а і від темпераменту людини. Від її вроджених
характеристик, від її особливостей реагування на зовнішні фактори,
від її психотипу і набутих рис характеру. Емоційна людина більше
спалює енергії, спокійна – менше. Але закони фізіології при цьому
не змінюються: більше спалить, менше їсть – худне, менше спалить,
більше їсть – повнішає. І від часу прийому їжі це не залежить.
Як у нас іде накопичення енергії у вигляді запасів?
Людина поїла, поживні речовини всмокталися у кров. І далі вони
йдуть на ті потреби (я зараз саме про енергетичні), що необхідні
організму: мозок бере глюкозу із крові для живлення, надлишок
глюкози за допомогою інсуліну йде у тканини, там глюкоза
спалюється, виробляючи енергію, енергія забезпечує роботу
внутрішніх органів і систем. Якщо глюкози у вигляді вуглеводів
потрапило більше, ніж необхідно енергії саме зараз, то ця глюкоза
відкладається у печінці у вигляді глікогену. Це такий тваринний
аналог крохмалю – ланцюжки із молекул глюкози. Але депо у
печінці не безрозмірне, і коли воно заповнене повністю, то наступні
подальші порції глюкози організм перекидає на синтез із неї
жирних кислот, які перетворюючись у жири, відкладаються у
запаси. Відкладений жир може знову перетворюватися у глюкозу,
якщо організму є у ній необхідність, але ви на «безвуглеводній
дієті», тому вона зовні не потрапляє. Тобто, найпершим у «топку»
завжди йде те, що потрапляє зовні, що ми їмо, а запаси не
витрачаються. Коли людина голодує, або нічого не їсть зовсім з
різних причин, то перше, що йде на забезпечення потреб у енергії –
глікоген у печінці. Тобто вуглеводи, бо це найшвидше і вимагає
менше біохімічних перетворень. Запасів глікогену у печінці
вистачає приблизно на добу повного голодування. Якщо ви щось
під’їдаєте потроху, то на довше, звісно. Коли глікоген у печінці
повністю вичерпаний, то в «расход» йдуть вже жири, організм
починає розщеплювати їх і отримувати енергію таким шляхом. А от
коли усі запаси жирів в організмі використано, то тоді організм
починає переробляти на енергію власні білки. Це часто вже
незворотній процес, який може привести до смерті. Тут перед
очима фотографії з концтаборів та сучасних анорексичних дівчат.
Але отаке перетворення енергії в організмі йде лише так: спочатку
вуглеводи, потім жири, а лише наостанок починають розщеплятися
для енергії скелетні м’язи. І ніяк не навпаки. Щоб вам не
розповідали тренери по фітнесу.
Тепер повернемося до так званих «біоритмів», за якими начебто
працюють органи травлення, в уяві деяких людей, які діляться цією
уявою з іншими, називаючи себе при цьому «консультантами», і до
того, що органи травлення вночі «не працюють». Чи працюють не
так, сплять, відпочивають тощо. Так от, щоб я вам довго і нудно не
пояснювала про симпатичну і парасимпатичну нервову системи, то
щоб ви знали – саме уночі, під час сну, органи травлення найкраще
працюють, під дією блукаючого нерва парасимпатичної нервової
системи, коли симпатична зі своїм адреналіном вгамовуються.
Травлення найкраще відбувається саме у спокійному стані, і ви це
знаєте, відчуваєте. Кіт поїсть і спить, ви поїли – і хочеться спати, а
не бігати. Тому їжа і заспокоює, бо травлення відбувається під дією
«заспокійливої» парасимпатичної нервової системи, на відміну від
«стресової» симпатичної. І тому ніякого «броженія і гнієнія» вночі у
ШКТ не відбувається, їжа не застоюється, все розщеплюється і
засвоюється. Мабуть оце слово «засвоюється» і зіграло «злу роль» у
висновках, що вночі «поправляються». Тобто прості рішення: вдень
енергія спалюється, тому можна їсти – воно згорить, а вночі не
спалюється, а засвоюється, тому їсти не можна. Звісно, якщо ви
залили вранці бензин у бензобак і вдень його увесь викатали, то
ввечері він у вас буде пустий. І треба його або звечора заправити на
завтра, або вже зранку, бо нікуди не поїдете. А якщо бак
заправлений, а ви нікуди не їздили, то він так повним і залишиться.
Але заправляти його вранці чи ввечері – різниця лише у вашому
бажанні. Так само як і витрата палива не залежить від пори доби, а
лише від вашої активності і часу за кермом.
 Вода. Третє правило.

Те, що воду можна пити перед їжею, під час їжі, після їжі – це всі
вже знають. Вода не «розбавляє» шлунковий сік, концентрація
шлункового соку регулюється складним механізмом за участю
рецепторів, які визначають вміст шлунку, за допомогою нервової
системи, тому це інша тема. А ще вода найперша покидає шлунок, а
неперетравлена їжа залишається, поки не перетравиться. Це про
здоровий шлунок.
Вода нас цікавить зараз лише у плані її впливу на схуднення чи
набору ваги.
Так, від води можна набирати вагу. Це і приховані набряки при
серцево-судинній недостатності, це затримка рідини при порушенні
балансу електролітів та при певних гормональних порушеннях чи
фізіологічних станах. Жінки знають, що вага «скаче» в залежності
від фази менструального циклу, бо прогестерон сприяє затримці
рідини у тканинах. Саме тому і вагітні набирають надлишкову вагу
за рахунок рідини. І так само кортизол – «гормон стресу», окрім
того, що відповідає за анаболічні процеси – створення і
накопичення жиру в тому числі, сприяє затримці рідини. Але вода –
це не жир. Проте ожиріння сприяє накопиченню зайвої води в
організмі у вигляді надлишку міжклітинної рідини. І саме ця вода
найбільш інтенсивно йде з організму у перші тижні програм по
схудненню з різким обмеженням кількості їжі, що дає неймовірні
результати по два кілограми за тиждень і дуже оптимістично
надихає. А потім – упс…, і «плато» - майже немає змін, що
розчаровує і демотивує. Але ми пам’ятаємо, що для того, щоб
«спалити» 100 г жиру, необхідно витратити 900 ккал. Тому 100 г
втрати ваги за день за рахунок жиру – це дуже хороший показник.
До того ж, якщо знижувати вагу поступово і фізіологічно, то не
буде тих проблем, яких бояться жінки з віком – втрати пружності і
обвисання шкіри.
Щодо води, як заміни їжі, для того, щоб обманути організм.
Тобто, існують поради пити багато рідини, коли відчуваєш голод,
тоді стінки шлунку розтягуються і від нього йде сигнал у мозок, що
він повний, і це має пригнічувати відчуття голоду. Це як з капустою.
Але капуста хоча б лежить якийсь час у шлунку, а вода з нього
швидко йде. Проте відчуття, що ви акваріум, наповнений водою,
яка у вас всередині хлюпається, залишається. І згодом вас вже
починає нудити від води у прямому і переносному сенсі.
Я вже писала, що обманювати організм – це погана ідея.
А також ми вже знаємо, що організм, який схильний до зайвої
ваги, має певні психологічні проблеми, які «заїдає», підміняючи їх
не справжнім відчуттям голоду. Ви втомлені, пригнічені або вам
скучно, і рука сама тягнеться за бутербродом чи пиріжком. І вода
нам тут допоможе, щоб розрізнити справжній голод від оманливого.
Запам’ятайте третє правило: ЗАВЖДИ, перед тим, як щось
почати пхати до рота з їстівного, поставте собі запитання: «Чи
справді я зараз голодна?». Кожного разу і постійно. Це дуже цікавий
експеримент – вам неодмінно сподобається. Тому що ви самі будете
часто здивовані відповіддю. А по-друге – це дуже важливий крок
для початку розуміння себе, своїх емоцій, повернення їх відчуття.
Організм з готовністю прийме цю гру, бо це не спроба обману, це не
важко, не викликає спротиву і не тягне за собою ніяких обмежень.
Бо ви не на дієті. Ви просто для початку вчитеся спілкуватися із
собою і слухати себе. А спілкування з розумною людиною завжди
цікаве і корисне, чи не так?) А ще цікавіше, з яким відчуттям ви
будете все ж таки їсти, бо ви ж вже настроїлися, коли раптом
виявите, що організм відповів: «а я не голодний насправді». Тому,
яка б не була відповідь, справді голодні ви чи ні – вчіться випивати
склянку води перед тим, як почати їсти. Ну, по-перше, організм
може вам хибно відповісти, що голодний, бо ви ще не навчилися
його відчувати, тому ви таким чином його перевірите - якщо через
10-15 хвилин після води ви все ще відчуваєте голод, то ви собі
спокійно їсте. Якщо організм задовольнився «запиванням» стресу,
тобто голоду й не було, а потрібно було лише зробити якусь
символічну відволікаючу дію, то їсти вам перехочеться. І не тому,
що шлунок повний, а просто ви переключилися. А якщо організм
відповів, що дійсно не голодний, а на кухню серед ночі його
принесли ноги за автоматичною звичкою, бо безсоння і «нада шото
дєлать», то ви собі з чистою совістю випиваєте води і йдете далі
спати. Ну, і по-третє, таким чином ви навчитеся пити достатню
кількість води. Бо зазвичай ми усі п’ємо мало, навіть якщо
вважаємо, що достатньо чи багато. Можете порахувати, спеціально
звертаючи увагу. І виявиться, що лише деякі випивають півтора
літри води, одиниці – більше, а переважна більшість ледве літр за
добу. Вам не потрібно слухати про поради різних «спеціалістів», що
кожній людині необхідно випивати 2-3 літри води на добу, щоб бути
здоровим. У неспекотну пору року 1-1.5 літри – достатньо, якщо ви
не відчуваєте більшої потреби. Бо існують люди, які генетично
мало п’ють - я маю на увазі від природи, і ці ж самі люди генетично
більш вразливі і тривожні, тому, коли вони чують, що потрібно пити
3 літри води і розуміють, що для них ця «місія невиполніма», то
вони впадають в униніє і ще більше тривогу. Але ви повинні
пам’ятати також, що достатнє споживання води знижує рівень
стресу. Про це вже мабуть чули усі, слухаючи та читаючи поради
різноманітних психологів, які роздають рекомендації з подолання
стресу. Вода сама по собі не є антистресовою речовиною, а от
зниження кількості води в організмі – само по собі вже викликає
стрес організму, бо потребує включення якихось компенсаторних
механізмів. Тому пити потрібно достатньо. Проте, дійсно, під час
гострої стресової реакції, коли потрібно от прямо зараз
заспокоїтися і опанувати себе, то випивання склянки води
повільними ковтками допомагає трохи заспокоїтися і прийти до
тями.
Але повернемося до схуднення. І до третього правила – коли у вас
виникає потяг поїсти, то ви просто запитуєте себе чи ви дійсно
зараз голодні, і незалежно від відповіді – випиваєте склянку води. А
потім вже дивитеся по відчуттям – їсти вам, чи перехотілося. Але
принаймні добову дозу води ви таким чином отримаєте. Похваліть
себе за це, бо ви вже один пункт боротьби зі стресом виконали.
 Четверте правило.

Зараз я вам дам цікаве завдання.

Кожного разу, коли щось їсте, звертайте увагу, чи відчуваєте ви
смак їжі. Так, це дивно звучить, але більшість людей, що мають
зайву вагу, «заїдаючи стрес» або інші емоції, не звертають увагу на
смак їжі. Ні, вони звичайно відчувають і відрізняють, що воно
солодке, солоне, гірке, кисле, гаряче. Розуміють, що їдять курку,
рибу, картоплю чи кашу. І назвуть це за смаком, навіть не
дивлячись. Я маю на увазі те, що більшість їдять автоматично,
механічно, не вдаючись в деталі тонких смаків, не відчуваючи
насолоди смаками. Їм достатньо просто вигляду їжі, її запаху, а далі
«все як в тумані», - як ми звикли жартувати, поки не відпадають від
столу з відчуттям набитого шлунку і важкості у тілі. Зверніть на це
увагу, бо зазвичай більшість цього просто не помічає. І ви
здивуєтеся, що часто це дійсно так. Особливо, якщо ви при цьому
щось читаєте у телефоні, дивитеся якесь відео. Після першого-
другого шматка ви вже відволікаєтеся від відчуття смаку, не
відрізняєте тонкі відтінки, навіть якщо готуєте щось дуже смачне.
Особливо це помітно на солодкій їжі, десертах, булочках, тортах чи
фаст-фудах. Саме тому ви перестаєте розрізняти дешеву їжу,
вживаєте надміру жирне, використовуєте напівфабрикати,
поливаєте щось зверху ще майонезом та заїдаєте хлібом, або
накладаєте в тарілку різних страв, змішуєте їхні смаки, які в
принципі заглушають один одного, але не насолоджуєтеся.
Важливою стає кількість і ситність, а не естетика та вишуканість.
Зверніть увагу: для того, щоб насолодитися дійсно смачними
вишуканими десертами чи солодощами, вам достатньо невеличкого
шматка – спробувати пару ложок чи з’їсти одну-дві цукерки. А не
набити ними живіт, як зазвичай відбувається. Тонкі смаки не
відчуваються, бо на них не звертається увага, і тоді в хід йде «важка
артилерія»: пів банки згущенки за раз, якісь дуже приторно-солодкі
дешеві тістечка, жирне, смажене, зверху соуси, напівфабрикатні
пельмені тощо. Вам стає байдуже, що відправити собі до рота та
чим наповнити шлунок. Ви часто перестаєте помічати навіть
перекуси, тому дехто каже, що зовсім нічого не їсть, а повнішає від
повітря. Їсте. І їсте більше, ніж необхідно організму. Не помічаючи
цього.
Тому четверте правило звучить так: постійно звертайте увагу на
смак їжі, намагайтеся відчувати насолоду від кожного шматка чи
ложки, не їжте механічно, не читайте та не дивіться нічого під час
їжі. Не накладайте собі одразу декілька різних блюд, не змішуйте
їхні смаки. Привчайтеся не їсти разом салати, закуски та основні
блюда. Овочевий салат для того і придуманий, щоб з’їсти його
першим, а вже після нього – основну страву. А якщо салат з
калорійних ситних продуктів, то це самостійне окреме блюдо і до
нього не треба ще гарнір. Візьміть за правило, що солодке – для
насолоди, і його вистачає вдвічі-втричі менше, ніж ви звикли
зазвичай їсти, щоб отримати насолоду від смаку.
Знаєте, це як із солоною їжею. Коли ви привчилися все гарно
солити, то звикаєте до більш солоного смаку, і він вам здається
нормальним. А коли ви поступово зменшуєте кількість солі, то з
часом також звикаєте, і їжа не здається вам прісною навіть з
невеликою кількістю солі, порівняно з тією, що була раніше. Це,
знаєте, от якби ви довгий час знаходилися на яскравому світлі,
звикли до нього і вважали нормальним, а потім раптом потрапили у
темряву. І перший час зовсім би нічого не бачили, вважаючи
темряву суцільною і непроглядною, а згодом почали б розрізняти
якість силуети, неяскраві відтінки, якісь маленькі окремі джерела
м’якого світла. Так само і з смаковими рецепторами: ви їх
«забиваєте», «осліплюєте» насиченими міцними смаками, а саме
цим і «грішить» дешева та шкідлива їжа, бо вона занадто жирна,
занадто солодка, занадто солона. І коли ви поступово привчитеся
відчувати справжній смак їжі, то ви почнете розрізняти тонкі
відтінки, ви будете думати: «боже, яке воно приторно-солодке –
один цукор і ніякого смаку», ви будете самі зменшувати кількість
надмірно жирної їжі, бо той жир буде постійно відчуватися
важкістю. До речі: сало – теж для відчуття насолоди, не більше.
Так, як і вишукані десерти. Пару шматочків вистачить, щоб
поласувати, відчути смак. Більше – зайве. Далі – це вже просто
набивання шлунку. Не плутайте ніколи: задоволення від важкої
ситості у тілі і насолода від смаку. Спробуйте відчувати цю
різницю.
І згодом, притримуючись цього правила, ви самі почнете
помічати, як поступово відходитимете від «важкої» їжі,
відчуватимете, яка несмачна дешева їжа, що напівфабрикати
підходять лише в окремих випадках гострої нестачі часу на
приготування чогось смачного, чи грошей на вишуканий ресторан,
а загалом несмачно і скучно. І ви поступово самі відмовлятиметеся
від «важкої», умовно шкідливої їжі, станете більш вибагливими до
якості та смаку, вона ставатиме для вас несмачною та занадто
насиченою. Ви самі перейдете на більш здорове та правильне
харчування, без зусиль, без спротиву, без страждань. Бо вам самим
хотітиметься. Ви підвищите цим самим свій рівень у власних очах,
відчуєте прагнення щось змінювати, з’явиться потяг до естетики та
витонченості, підвищиться самоповага. А за цим потягнеться і все
інше – бажання щось змінювати ще, підвищувати планку, з’явиться
мета, за нею цілі, прагнення, нові смисли. Воно так працює:
потягнеш за одну ниточку, а за нею починає розмотуватися весь
клубок. Тому не намагайтеся змінити все й одразу, швидко, одним
махом, якщо на це немає ресурсу, бажання та явної мети. Хтось
може зусиллям волі та потужним стимулом все змінити враз – «от
прям з понеділка і почну нове життя, запишусь на фітнес, почну
їсти броколі, ходитиму пішки по 5 км в день» - і молодець, нехай
йому все вдасться, але ми не можемо заглянути в душу цієї людини
і оцінити, якими зусиллями це вдається, а також не знаємо,
наскільки їй вистачить наснаги, бажання та сили волі. І як швидко
вона те все покине, і чи не скотиться потім у ще більший відчай.
Обирайте кожен свій шлях, а я пропоную шлях «маленьких кроків»
повернення до себе, без насильства і розчарувань. Навіть якщо ви і
не отримаєте бажаного результату у вигляді «точеної фігури», але я
точно знаю, що після прочитання цієї книги, більшість принаймні
заспокоються і перестануть собі докоряти, відчувати якісь
комплекси, почнуть поважати свої почуття та емоції, свою
особистість. А за цим неодмінно також потягнуться зміни. Тому
просто дайте цим змінам відбутися. Не можете самі змінити різко
життя? То нехай життя поступово змінить вас. Але у потрібну вам
сторону. А для цього потрібно хоча б лягти у правильному
напрямку.
 Обмін речовин і вік. Адреналін і кортизол.

Багато хто вважає, що чим ми старші, тим важче схуднути, а от

набрати зайве легше, бо у всьому винен «знижений обмін речовин».
Хоча мало хто взагалі добре собі уявляє, що таке той обмін речовин
і з чим його їдять. Я вже торкалася цієї теми, але коротко і просто
нагадаю.
Обмін речовин – це по суті усі біохімічні процеси в організмі, при
яких якісь речовини розщеплюються – це називається катаболізм, а
якісь речовини утворюються – анаболізм. А разом ці два
протилежних процеси називаються метаболізм. І при цьому всьому
або утворюється, або витрачається енергія. Організм щось постійно
розщеплює: вуглеводи та жири для отримання енергії, фрагменти
старих клітин для їх утилізації тощо. Одночасно він щось створює:
запаси енергії у вигляді жиру чи глікогену, нові білкові молекули
для відновлення клітин, різні речовини для різних процесів:
гормони, нейромедіатори та інше. Це постійний безперервний
процес окислювально-відновнювальних реакцій, при яких одні
речовини переходять в інші, речовини переходять в енергію, а
енергія в речовини. Регулюються ці процеси за допомогою
гормонів, головні із яких – гормони щитоподібної залози. Тому усі
знають, що якщо із «щитовидкою» проблеми, тобто є зниження її
функції, то буде «знижений обмін». І навпаки. А от вироблення
гормонів контролюється і регулюється вже нервовою системою –
гіпофізом і гіпоталамусом напряму. Вони дають «команди»
щитоподібній залозі, а також наднирникам, і гормони наднирників у
взаємодії з гормонами «щитовидки» впливають і регулюють обмін
речовин. У тому числі, поряд з іншими функціями. Тому усі знають,
що «на гормонах поправляються». Маючи на увазі синтетичні
аналоги гормонів наднирників – кортикостероїдів чи
глюкокортикоїдів – називайте як хочете – це одне й те саме.
 Отого самого «кортизолу», який називають «гормоном стресу»
люди, далекі від медицини. Ті, що називають адреналін – гормоном
страху, а серотонін – гормоном щастя. Якщо вже є бажання
називати гормони одним словом, хоча вони виконують різноманітні
функції кожен, то кортизол – якраз гормон антистресу, адреналін –
гормон стресу або навіть «безстрашності», а серотонін – гормон
страху, радості, афекту, збудження, захисту і чого завгодно, бо він
має різні дії на різні рецептори, а загалом має стимулюючу дію, і
взагалі не гормон, а медіатор, який бере участь у процесах
запалення та алергії.
Детальніше про це все я розповідала у своїй відео-лекції «Обмін
речовин».

Так от, чому обмін «знижується» з віком. По-перше, що ми вже не

ростемо і не так інтенсивно відновлюємося, як у дитячому та
юному віці. Тобто, організму з віком необхідно менше енергії на
внутрішні процеси. Але їсти ми продовжуємо, як молоді. І цим
самим створюємо надлишок енергії, яка звісно переходить у запаси,
бо не використовується. Далі. З віком ми починаємо менше
рухатися, у нас у більшості змінюється спосіб життя: сидяча
робота, лежачий відпочинок. Тобто ми спалюємо менше енергії на
фізичну роботу. Тому говорити, що обмін речовин «знизився» чи
метаболізм сповільнився не дуже коректно у даному випадку.
Знизилися потреби організму. А метаболізм нормальний – такий як
треба у вашому конкретному випадку, який забезпечує ваші
нинішні потреби. І не його провина, що ви не відчуваєте свої
справжні потреби і їсте більше, ніж на даний час потрібно
організму, а ще й заїдаєте свої інші потреби, які не реалізовуєте, а
підмінюєте їжею. І тут ми виходимо знову на психологічні причини,
що впливають на фізіологію (психосоматика у прямому розумінні).
Який настрій у нас зазвичай переважає у старшому віці? Втома,
лінь, набридла робота, звичні рутинні стосунки зі своєю
«половинкою» або самотність, апатія, відсутність бажань, сіре
одноманіття, намагання «вивезти» оце все, забезпечити базові
потреби, відповідальність, стреси, які ми вже звично запихуємо
подалі вглиб, бо ми звикли бути сильними та витривалими, не
думати про себе, не нити і не розслаблятися. Тобто типова картина
різного ступеню депресивного, а з ним і тривожного стану. Мало
що радує, а свята, виходи в люди, подорожі тощо, чим ми себе
намагаємося розрадити і розважити – лиш короткочасне
відволікання, що не змінює нашого звичного способу життя, у
якому немає ніяких радісних перспектив, високих цілей, жаги
досягнень, бажання підкорення нових рівнів і вершин. Чи навпаки –
цілі хибні, придумані вами самими, з підміненими поняттями, коли
ви йдете не своїм шляхом, і замість самореалізації внутрішніх
прагнень, обираєте інший. Якщо художника за внутрішньою
сутністю посадити на роки у бухгалтерію, то у нього виникне
депресивний стан, а разом з ним стандартний набір: зайва вага,
варикоз, остеохондроз, геморой, артроз, порушення функції печінки
і жовчного міхура, кишківника, підшлункової. І йому скаже якийсь
«спеціаліст»: «у вас просто порушений обмін речовин, бо ви
неправильно харчуєтеся і мало рухаєтеся.» Йому немає куди
рухатися, агов. Він заблокував свій високий життєвий рух, зайшов у
глухий кут і біг трусцой ніяк цього не виправить, а лише
додаватиме зайвих страждань, бо буде проти волі і не принесе
результату. А їсть він, щоб заглушити власну підсвідомість, від
скуки, ліні робити неприємну роботу, щоб відволіктися і отримати
хоч якесь задоволення від життя. Це просто приклад. Ви можете
підставити сюди будь-який інший.
Але завжди, коли є недостатність гормонів щитоподібної залози –
гіпотиреоз, за спостереженнями офіційної медицини, присутній і
певний депресивний стан – явний чи прихований. Так само
спостерігається при надлишку гормону кортизолу, коли є хронічне
перенавантаження наднирників. Тому тут можна сперечатися – що
первинне: недостатність чи надлишок гормонів призводять до
депресивного синдрому, чи депресивний стан впливає на зміни
гормонального фону, але я не буду зараз цього робити, бо про це
буде у книжці про психосоматику. Але точно ніхто не
сперечатиметься, що хронічний стресовий стан призводить до
депресивного.
Як же працюють при цьому гормони. Всі знають, що адреналін
викидається під час стресу. Ми пам’ятаємо, що стрес – це
пристосувальна захисна реакція. Стрес – це не патологічна реакція,
а адреналін виділяється не лише коли нам страшно і треба бігти
рятуватися. Коли ми підкорюємо вершини, стрибаємо з парашутом,
пірнаємо на глибини, мчимо на великих швидкостях, верещимо від
екстазу та задоволення – за це також відповідає адреналін. Ні, він не
впливає на емоції. Тому примітивно його називати гормоном
певних емоцій. Це гормон, який дає нам внутрішній енергетичний
ресурс. Підвищує нашу силу у даний момент, дає можливість
вирішувати складні завдання, протистояти зовнішнім викликам і
проблемам. На адреналіні у нас інтенсивно переробляється глюкоза
в енергію, розщеплюються жири, якщо енергія глюкози вичерпана,
щоб забезпечити м’язи, внутрішні органи, серцево-судинну
систему, мозок необхідною енергією. На адреналіні у нас
підвищується частота скорочень серця, розширюються бронхи –
щоб забезпечити організм необхідною кількістю кисню.
Підвищується швидкість передачі нервових імпульсів, для
негайного прийняття рішень, підвищується тонус і сила м’язів.
Адреналіну байдуже – ви зараз будете втікати від загрози, бо вам
страшно і треба рятуватися, чи ви у захваті будете стрибати у
прірву, прив’язаний за ноги резинкою до моста. Творчий підйом,
бурхлива діяльність на роботі, що приносить задоволення,
грандіозні проекти, що втілюються, коли горять очі і кипить робота,
вирує натхнення – це також адреналін. Він просто забезпечує оце
все енергією і дає організму сили. Так само, як і при загрозливих
стресових факторах, коли треба втікати, протистояти небезпеці,
приймати бій. Але дія адреналіну короткочасна, він швидко
спалюється. Тому, коли загроза минула чи бурхлива ейфорія
пройшла – ви відчуваєте втому, іноді виснаження. Якщо такий
стресовий стан триватиме якийсь час, то підключаються інші
гормони наднирників – «антистресові», один з яких відомий всім
кортизол, тому ми його як загальну назву використовуватимемо. І от
кортизол виступає як раз на захист від виснаження і вигорання. На
відміну від адреналіну, що має катаболічну дію, тобто розщеплення
і витрату енергії, кортизол має анаболічну дію: накопичує глюкозу,
сприяє утворенню жиру із надлишків енергії, пригнічує занадто
бурхливі реакції нервової та імунної системи та інше, знижує
витрати енергії на обмін речовин, маючи вплив на регуляцію
гормонів щитоподібної залози. Тобто «наводить порядки» після
спустошливої дії адреналіну, або одночасно з ним. І він же нас
змушує краще їсти, щоб відновити запаси, як бережливий хазяїн.
Можна уявити навіть, як він ходить по організму, серйозний,
малоемоційний, наводить лад, складає все на місця, що розкидав
темпераментний бурхливий адреналін, і бурчить. Саме кортизол дає
нам можливість вистояти і вижити при тривалих діях стресових
факторів і в складних умовах. І саме він «вчить» нас не витрачати
енергію на бурхливе переживання емоцій, якщо можна так образно
висловитися. Це такий гормон «незламності». І ці два гормони
працюють у вічному тандемі, забезпечуючи нам можливість
протистояти і пристосовуватися під зміни зовнішнього впливу.
Вони працюють завжди, а не лише коли ми переживаємо якісь
сильні стресові впливи, бо життя – це постійне підлаштування,
пристосування, рух, дія, спротив. Тобто вони мають свій
нормальний базовий рівень.
 Але коли ми потрапляємо у якусь затяжну складну життєву
ситуацію, з якої не можемо вибратися, то постійний підвищений
рівень кортизолу, окрім інших негативних побічних наслідків:
підвищення тиску, рівня цукру, жирних кислот, порушення роботи
імунітету, пригнічення роботи щитоподібної залози та статевих
гормонів, заставляє нас ще й набирати вагу і більше підсвідомо
їсти. А вам потім розповідають про «метаболічний синдром», який
ви «заробили» неправильним харчуванням і нездоровим способом
життя, і пропонують вам перейти на капусту і броколі, а також на
біг і фітнес. І не розуміють, чому вам після таких «пропозицій»
хочеться нанести якихось тілесних «увєчій» їхньому стрункому
бодрому організму.
І саме тому ЗОЖ і фітнес часто не приносять ні ефекту, ні
користі. Бо ви психологічно до них не готові. І «встань і починай
щось робити» - або не працює зовсім, або швидко «іссяк запал», і
ви себе знову картаєте і знецінюєте, поглиблюючи незадоволення
собою.
Мені часто кажуть люди у відповідь на те, що вони незадоволені
собою: «Ніі, я себе дуже люблю і вважаю гарною!». І тоді я говорю:
«А напишіть список того, що б ви хотіли ще більше покращити у
собі». Сміються. Зрозуміли.
Незадоволення своїм зовнішнім виглядом майже ніколи не буває
ізольованим від незадоволення своїм життям, яке ми приховуємо
від себе, бо не знаємо де знайти вихід, або взагалі причини його
появи. Тому часто не усвідомлюємо. І тому часто, коли навіть
добиваємося результату у схудненні, не можемо його втримати або
шукаємо у собі ще якісь зовнішні недоліки. Можливо тому деякі
психологи з езотеричним ухилом, але недостатністю знань, кажуть,
що зайва вага нам дається для того, щоб ми навчилися полюбити
себе. У цьому є глибокий метафоричний зміст, але більшість
сприймає його буквально, а самі езотерики не можуть пояснити, як
це зробити. Що це не лише зовнішність треба полюбити. І це не про
те, щоб почати себе лише балувати і купувати яскраві речі. Із цього
«полюби себе» і виникло, мабуть, бодіпозитивне уявлення. Нє, ну
так теж можна, аби лише щасливі люди були від цього.
 Жироспалювальні засоби.

Якщо коротко: не існує в природі іншого жироспалювального

засобу, окрім адреналіну. І то, якщо він ваш власний. Про адреналін
ви вже мабуть зрозуміли з попереднього розділу. Він забезпечує нас
енергією, розщеплюючи глюкозу і жири. Точніше, розщеплюють
ферменти, звісно, але під впливом адреналіну.
Всі інші продукти, речовини, пігулки, що рекламуються і
підсовуються людям, як ті, що впливають на кращий обмін,
посилюють розщеплення жиру – це лише маркетинг.
Ні оцет, ні лимон, ні рослинні ферменти, ні біологічно активні
речовини, ні «Фейрі антижир» - нічого не пришвидшить, не
розщепить, не усуне ваш власний жир при прийомі всередину.
Це роз-вод-няк.
А от зашкодити може, іноді дуже сильно. Тому не грайте у ці ігри.
Сечогінні та послаблюючі засоби – це інше, але й вони не
виводять та не розщеплюють жир. І тривале їх використання
шкодить вашому здоров’ю.
Так само не допоможуть прибрати жир з «проблемних зон» ніякі
зовнішні мазі, креми, розтирання, чи закутування у плівку, фольгу
або іншу термоізоляцію. Ну типу «з потом вийде жир». З потом
вийде вода.
Нема. Змиріться. Бо немає у схудненні іншого бога, ніж
фізіологія, а вона говорить, що потрібно або менше споживати, або
більше витрачати.
І якщо потреби організму менші – той так званий «знижений
обмін», то потрібно менше споживати. А щоб «посилити» обмін, то
потрібно, щоб організму було куди витрачати ту енергію, яку ви
йому дали з їжею. І якщо організм з віком витрачає менше енергії
на ріст та відновлення, а це природні фізіологічні процеси
зниження інтенсивності метаболізму, то тоді треба або корегувати
кількість їжі відповідно до потреб, або витрачати енергію на
психологічну та фізичну роботу. Тому «знижений обмін»
підвищується рухом. Більше рухаєтеся – швидше обмін. Якщо
автомобіль стоїть, хоча й мотор працює, то він витрачає значно
менше палива, ніж коли він їде.
Якщо людина проживає будь-які сильні емоції чи виконує будь-
яку фізичну діяльність, вона витрачає енергію. За забезпечення
мозку і м’язів енергією відповідає адреналін. Бо саме за допомогою
адреналіну і норадреналіну здійснюється передача імпульсів у
симпатичній нервовій системі.
І до речі, адреналін сам спалюється у м’язах при їхній роботі,
тому фізичні вправи чи будь-яка механічна робота допомагають при
гострому стресі. Особливо, якщо людина дуже внутрішньо
емоційна, вразлива, але через вроджену делікатність не вміє
відреаговувати назовні свої емоції – крик, сльози, тому переживає їх
всередині себе. І таким людям я завжди кажу: «Я знаю, що ви не
вмієте постояти за себе, накричати на кривдника, скинути напругу
словами, тому починайте бігати – спалювати адреналін». І дуже
допомагає. Хтось скидає напругу і стресову реакцію на інших
людей – психологічно відреаговує, а хтось може лише фізично –
рухом. Ви бачили таких людей – зовні завжди спокійний начебто,
тримає лице, але не може стояти на місці – постійно ходить туди-
сюди. Так само нервовість людини ми можемо помітити, коли вона
під час розмови щось теребить у руках. Або якщо людина занадто
емоційна чи природно темпераментна, то самих слів їй не вистачає,
і вона інтенсивно жестикулює. Чому італійців ми завжди уявляємо
собі худими? Чому на дівчину, жінку жартома кажуть «відьма»,
коли вона їсть скільки завгодно, але не товстішає? Емоції. Тільки у
одних емоції ми бачимо – вони нам їх показують, активно
викидають назовні, а інші так само активно проживають їх
усередині. Причому, якщо перші, вихлюпнувши назовні емоції, на
певний час заспокоюються, то другі переживають постійно і увесь
час. Така у них внутрішня тонка і вразлива натура, хоча зовні вони
можуть вдавати з себе спокійних чи навіть холодних цинічних. А ви
– «відьма!») А вона фея, навпаки)
 Чому одні худнуть від стресу, а інші товстішають?

Отак плавно ми підійшли до теми, про яку мене запитували інші

люди з протилежного табору, хто навпаки худне на фоні стресу. Це
зазвичай такі тонкі, чутливі, вразливі люди, схильні до тривожності
і постійних внутрішніх переживань, з характером вічного підлітка у
душі: схильність до самокритики і знецінення себе, синдром
«відмінника», занижена самооцінка, загострене почуття
справедливості і вразливого самолюбства, у постійних сумнівах і
невпевненості. Оця купа різноманітних емоцій вимагає на
переживання їх такої ж купи енергії. Тому вони й солодке зазвичай
люблять. Їхнє життя – це постійний стрес. Від усього. Точніше
сказати: стрес – їхнє життя. Вони живуть у цьому постійному
адреналіні і не знають самого поняття «спокій», бо їм немає з чим
порівнювати.
Чи можуть такі люди мати колись зайву вагу? Так, можуть. Тоді,
коли вони з адреналіну перейдуть на кортизол. Умовно кажучи.
Коли, намагаючись стати сильними, навчаться не проживати свої
емоції всередині себе, а будуть запихувати вглиб себе, на
підсвідомість, ігноруючи їх. З цього виходить отой перший тип
людей, схильних до зайвої ваги, про які я писала на самому початку.
Я хочу, щоб ви розуміли принципову різницю: не показувати
емоції, тримати їх у собі, не проявляти зовні, бо такий характер чи
виховання, але відчувати їх, переживати всередині – це інше, ніж не
вміти відчувати якісь певні емоції: чи вроджено, чи навчившись їх
одразу перекидати на підсвідомість, не усвідомлюючи і тому не
проживаючи. Якщо перші постійно віддають енергію, то другі
навпаки – накопичують. У будь-якому сенсі – фізичному,
психоемоційному, метафізичному, езотеричному розумінні енергії. І
в усіх одразу.
 Сильні вольові люди також можуть худнути на фоні дуже
сильного стресу. При чому саме гострого, на початку дії потужного
стресового фактору. А це найчастіше страх. За своє життя, за дітей,
рідних, майбутнє, свій бізнес. Або дуже сильна відповідальність,
але це все одно глибинний страх не впоратися. Тому багато хто на
початку війни дуже схудли, коли не змогли впоратися з першими
складними емоціями. Або на кого ліг тягар гіпервідповідальності з
сильною тривогою. А хто звично сконцентрувався, звично запхав
страх подалі чи захлопнувся, ніби відгородившись від реальності,
пропускаючи її ніби через фільтр – «треба триматися, не час для
емоцій, не можна зламатися» - той почав інтенсивніше їсти, у
вигляді захисної реакції.
Одні й ті самі люди можуть худнути або товстішати в залежності
від ситуації і своєї реакції на неї.
Той же адреналін при сильному стресі, окрім того, що спалює
енергію у вигляді жиру, ще й пригнічує відчуття голоду, знижує
секрецію усіх травних ферментів. Бо дійсно – коли людині загрожує
небезпека, чи вона виконує якусь складну роботу, яка потребує
сильної концентрації усіх сил, то їй не до їжі. Якщо людина
перебуває якийсь час у цьому напруженні, не може з нього вийти чи
пристосуватися, звикнути, то у неї виникає генералізований
тривожний розлад, з панічними атаками або різними соматичними
проявами. Різке схуднення – одне з них. Бо такі люди просто не
можуть їсти, не можуть у себе нічого впхати, ще й шлунок ніби
стоїть, підперши діафрагму.
Зазвичай після припинення дії стресового фактору або виходу із
ситуації, такі люди дуже швидко набирають назад свою вагу, чи
навіть більше. Той самий «синдром рикошету». Людина неначе
видихає, але їжею ніби згладжує психологічну травму, приглушує
спогади, «заїдаючи минуле».
Тому, моя порада тим, хто читатиме це, із тих , у кого є проблема з
низькою вагою без інших об’єктивних причин: захворювань, травм,
оперативних втручань – шукайте, де сховався ваш страх, чого ви
боїтеся.
А може ваша нав’язлива ідея «поправитися» настільки
нав’язлива, як та мати, що заставляє дитину їсти, від чого пропадає
зовсім апетит. Тоді запитайте себе, чи це точно ваша ідея? Чи ви
знову намагаєтеся відповідати на запит інших людей
«соотвєтствовать» їхнім уявленням?
 Гормональні порушення. Вживання ліків, що
впливають на збільшення ваги.

Ми вже говорили про гормони і їхній вплив на метаболізм.

Так, одні гормони його пришвидшують, інші уповільнюють,
точніше діють на катаболізм – розщеплення, витрату, та на
анаболізм – синтез, відновлення. Це передусім стосується гормонів
щитоподібної залози та наднирників. І також звісно статевих
гормонів, бо їх синтез і регуляція напряму пов’язані і з тиреоїдними
гормонами, і з кортикоїдними, а увесь цей взаємозв’язок
коригується і керується головою – гіпофізом і гіпоталамусом.
Тому існує в народі таке переконання, що порушення
гормонального фону при певних захворюваннях, неодмінно
супроводжується зайвою вагою і нічого з цим не вдіяти. «Я повнію,
бо у мене ж гормони», «я не можу схуднути, бо у мене ж
щитовидка», «при клімаксі всі товстішають», - часто можна чути
такі пояснення-виправдання, які звучать скоріше для себе, як
заспокоєння і примирення з сутністю буття.
Давайте будемо розбиратися, тим більше про енергетичний обмін
і гормони ми вже говорили.
Отже, гіпофункція щитоподібної залози – гіпотиреоз. Коли
знижений рівень тиреоїдних гормонів, то дійсно обмін речовин
сповільнюється. Тобто розщеплення і спалювання того, що ви з’їли.
Але ж людина набирає вагу не від гормонів. А повертаємось знову
до того ж самого: вона споживає калорій більше, ніж витрачає. До
того ж, схильність до затримки рідини, пастозності тканин і
підвищення ваги при недостатності функції щитоподібної залози
спостерігається лише у крайній ступені недостатності – мікседемі.
Такого захворювання зараз майже не трапляється, бо недостатність
тиреоїдних гормонів діагностується зазвичай рано, вчасно: на
обстеження щитоподібної залози відправляють кожного другого,
коли є якісь підозри, а часто й просто так, щоб було –
профілактично і «нада ж шото робити, щось шукати, якщо є якісь
неясні скарги на втому, апатію, набір ваги і нестабільний тиск». І
здебільшого щось знаходять, бо 90% людей після 40-50 років мають
приховану схильність до змін щитоподібної залози, а 50% - явні
зміни чи порушення. І якщо виявляється зниження рівня гормонів,
зазвичай тироксину, то призначається замісна терапія, яка
компенсує цю недостатність, отже казати при цьому, що зайва вага
«від щитовидки» - виправдання, яке нічим не обгрунтоване. Але,
якщо ми згадаємо, що при депресивних станах також пригнічується
функція щитоподібної залози, а пригнічена функція
супроводжується депресією, то як не переставляй доданки у цьому
рівнянні, а на депресивний стан ми виходимо все одно. А далі – те,
про що ми говоримо у цій книжці. Детально про психосоматику
захворювань щитоподібної залози буде у відповідній книжці, але
можу сказати, що зниження функції щитоподібної залози виникає у
тих випадках, коли людина пішла не тим шляхом у житті, не
самореалізувалася, придушила свою індивідуальність, творчий
розвиток, чи навіть талант.
Тепер щодо гіперфункції кори наднирників, коли виробляється
надлишок кортизолу та інших гормонів. Це може спостерігатися
при хронічному стресі, про який ми вже говорили, при
довготривалій підтримуючій терапії кортикостероїдами під час
лікування певних станів - зазвичай аутоімунних та системних
захворюваннях сполучної тканини, а також при пухлинах
наднирників чи гіпофіза, коли виробляється надлишок гормонів.
Тобто у всіх випадках, коли виникає синдром або хвороба Іценко-
Кушинга. При цьому буде спостерігатися зайва вага, бо ми
пам’ятаємо, що кортикостероїдні гормони посилюють катаболізм,
сприяючи відкладенню жиру, при чому у характерних місцях:
живіт, боки і обличчя – існує навіть термін «кушингоїдне обличчя»
- широке, кругле, там буде ще багато різних симптомів, і вага з них
не найсерйозніший. Але навіть при цьому людина не обов’язково
повинна мати 90-100 і більше кілограмів ваги. Бо – повертаємося до
фізики, знову ж таки: вага не створюється від гормонів. Вони лише
сприяють відкладенню жиру із того надлишку калорій, який ви
своєю рукою поклали собі до рота.
Як боротися з усім цим «порочним колом»? Якщо ви не на
гормональній терапії кортикостероїдами чи не маєте захворювань
наднирників та гіпофізу, то повертаємося до теми кортизолу і
стресу, і перечитуємо.
Якщо ви приймаєте довготривало гормони, бо це призначення для
лікування якогось захворювання, то ви не обов’язково повинні мати
надмірну вагу. Це не вирок. Вам потрібно переглянути своє
харчування і фізичну активність, щоб вийти на якийсь баланс між
спожитими калоріями і витраченими. Ну, і також потрібно шукати
причини вашого основного захворювання, через яке ви змушені
приймати гормони, бо більшість із них мають психосоматичне
походження. І не забуваємо про зв’язок кортизолу з депресивними
станами: як прямий, так і обернений.

Тепер про клімакс і зайву вагу. Ви вже мабуть зрозуміли, що я

зараз скажу те саме: не знижується обмін речовин при настанні
фізіологічних вікових змін. Знижується потреба у харчових
речовинах і потреба у енергії, бо ви її менше витрачаєте, а їсти
хочете так само. А якщо ще й маєте приховану депресію, яка за
результатами досліджень присутня у 70-80% людей старшого віку,
то ви зазвичай маєте і хронічні стреси, які заїдаєте: це і самотність,
і відчуття, що життя промайнуло, і тривожність, і відсутність
перспектив, і страх майбутнього, і почуття невдоволення своїм
життям, і нереалізованість та застрягання в нудній одноманітності.
Так, естрогени пов’язані з кортизолом. Підвищений рівень
кортизолу пригнічує статеву функцію, що у жінок, що у чоловіків,
приводить до зниження утворення гормонів, викликає проблеми із
заплідненням у дітородному віці. Але фізіологічне зниження
естрогенів у зрілому віці не має призводити до підвищення
кортизолу та надлишкової ваги. Надлишковий жир пов’язаний лише
з надлишком їжі. А депресивний стан у зрілому віці та відсутність
цілей, бажань, прагнень утворюють це замкнене коло: заїдання
того, про що не хочеться думати, і що не хочеться відчувати. Тому
тема віку – не виправдання для самозаспокоєння. Є безліч
прикладів для наслідування, коли вік не впливає ні на стрункість, ні
на бажання розвиватися, досягати чогось, отримувати задоволення
від життя, ні на активність. Тому ви також зможете, якщо забажаєте
і вийдете із звичного уявлення про старість.
І ще один міф: надлишок жиру в організмі жінки в
клімактеричному періоді відкладається тому, що жирова тканина
бере на себе функцію яєчників і продукує естрогени. Це неправда.
Так, естрогени утворюються із молекул жиру, як і інші стероїдні
гормони, але сам жир не виробляє гормони.
Тому, збалансоване харчування, що відповідає потребам, легка
фізична активність, цікаве заняття чи захоплення, позитивне
сприйняття світу, чітка мета, вміння насолоджуватися тим
прекрасним, що дарує нам життя – і забуваємо про вік та зайву вагу.
 Ще про регуляцію відчуття голоду та про лептин.

Що ще цікавого. Розуміючи все про природню фізіологічну

регуляцію харчової поведінки та відчуття голоду, ми логічно
можемо зробити висновок, що у людини із зайвою вагою через
надлишок жиру взагалі не повинно бути відчуття голоду.
Справжнього. Того, який викликається імпульсом від рецепторів,
що визначають рівень глюкози та жирних кислот у організмі. Тому
що цих поживних речовин, зниження яких у крові має викликати
відчуття голоду, достатньо. Дійсно: у людей із зайвою вагою та
супутніми захворюваннями: діабетом, атеросклерозом, підвищений
вміст у крові глюкози та жирних кислот. То чому ж рецептори не
працюють? Звідки ми відчуваємо голод? Його не може бути
справжнього, природного. Тобто, мозок підміняє якісь інші відчуття
на відчуття голоду. Іншими словами – ми плутаємо ці відчуття, не
можемо їх чітко ідентифікувати, не розуміємо.
Хтось мабуть чув, а хтось – ні, але вчені не так давно, наприкінці
минулого століття виявили гормон лептин, який утворюється у
жировій тканині. «Гормон» - це умовна назва, бо це така речовина,
поліпептид, який підвищений у людей, які мають надлишок
жирової тканини в організмі, бо сам жир не вміє щось синтезувати,
але нехай – не будемо лізти в «дєбрі». Наявність цього лептину в
організмі підтверджена і він грає свою біологічну роль. Про нього
дуже люблять згадувати тренери та інструктори з правильного
здорового способу життя. Ті, що «продвинуті». Але, як завжди,
згадують вони про нього трохи збочено – як самі бачать і
відчувають. Цей гормон дійсно підвищений у людей із зайвим
жиром, а знижений у людей з недостатнім запасом. І він також
впливає на регуляцію відчуття голоду. Коли він знижується –
відчуття голоду підвищується. І навпаки – великий його вміст
пригнічує голод. Це логічно: коли є надлишок запасів, то немає
потреби їх збільшувати ще. А коли мало – потрібно запасатися,
тому хочеться їсти. Великої ролі це відкриття не має, бо воно нічого
нам не додає і не змінює у розумінні природної регуляції харчової
поведінки, бо інші механізми працюють так само, а це лише деталь
загального механізму. Проте, це «відкриття» так само підтверджує
думку, що якби ми не втратили вміння природної регуляції, то зайву
вагу не набирали б. А саме через хибне відчуття голоду. Бо
підвищений рівень лептину начебто мав би його блокувати. Але у
людей із зайвою вагою чомусь не блокує. І вчені з тренерами
ломають собі голову – «а що ж случілось?, чому цей гормон
перестає діяти? Мабуть щось його блокує?», і починають видавати
свої версії. Хоча, якщо подивитися з точки зору психологічний
причин, які ми довго і нудно вже тут розбираємо, то нічого ніде не
блокується на рівні фізіології. Того голоду і справді здебільшого
немає, або він не настільки сильний. І коли ви почнете звертати на
це увагу і ставити собі запитання – чи голодні ви, то зрозумієте,
якщо не одразу, то з часом, що справжнього голоду дійсно немає. Бо
його і не повинно бути, якщо у вас величезні залежі запасів. А
організм зайвого, як ми знаємо, нічого не тримає. То чому ми самі
тримаємося за цей жир? Що він нам компенсує і що ми
перетворюємо на жир, переводячи із психологічного в фізичний
вимір? На ці запитання ми вже вище детально відповіли.
Але я хочу, щоб ви запам’ятали і відчули гарно це твердження:
«Товста людина не голодна». Вона не може бути голодною. То якесь
інше відчуття, яке ви звично від себе ховаєте, заїдаючи, щоб не
відчувати і не думати.
Я розумію, що зараз складно собі це уявити і повірити.
«Шок!Сенсація! – я не голодний насправді!».
Тому спочатку ми просто вчимося контактувати зі своїм тілом та
емоціями, налагоджувати між ними стосунки.
 Спорт і зарядка. Чому ми врешті кидаємо.

Ми добралися до «найстрашнішої» для більшості теми.

Тому що всі чули і знають, що без фізичних вправ про ніяке
схуднення і мови бути не може, а коли ти втомлена,
перенавантажена усім іншим, не маєш часу, відчуваєш себе
апатично, депресивно, то місія здається нездійсненою, тому «не
варто і починати» - думає багато хто. І взагалі нічого не робить. Але
частина з тих, хто вже намагався схуднути, таки колись пересилили
себе, купили абонемент на фітнес чи придбали собі додому власний
тренажер з твердим наміром – «буду займатися! Ініщо мене не
зупинить!». Тепер той орбітрек виконує гарно роль вішалки чи
сушилки для одягу, а ентузіазм щодо фітнесу поступово «іссяк»,
тим більше «війна все перебила, не до фітнесів, а так би я, звісно,
ходила б».
Я звичайно, дуже підтримую тих, хто таки зміг знайти мотивацію,
а потім і задоволення від занять фізкультурою і спортом, кому в
радість тренування, і вони із натхненням ходять у спортзал,
слухають свого тренера і мають чудові результати. Я навіть
аплодую їм. Але вони про це не дізнаються, бо не читатимуть цю
книжку. Вона не для них. А для нас – ледачих, втомлених та
заклопотаних, без жодної мотивації кудись іти-їхати, а там під
бадьору музику виконувати вправи в оточенні однодумців і
соратниць. Бо, по-перше, у такому стані дійсно не відчуваєш ніяких
сил, а мрієш пошвидше добратися до дивану, по-друге, не всі мають
таку можливість у плані доступності: що фізичної наявності у
радіусі 100 км самої «тренажерки» чи спортзалу, що матеріальної,
бо за це треба платити. Ну, і по-третє, більшість інтровертів, або
просто втомлених людей, не відчувають радості від перспективи
контактувати ще з якимись людьми у загальному залі – відчувають
себе скуто чи просто соромляться. Некомфортно їм. Але навіть
якщо хтось і зібрав волю в кулак та почав ходити на тренування –
вмотивовано і натхненно, то через певний час почав відчувати, що
натхнення кудись поступово дівається, а мозок все частіше починає
вигадувати «відмазки», чому саме сьогодні ви не можете піти, а «от
наступного разу – точно піду!». Так само відбувається і з
придбаними додому тренажерами, бо вдома знаходиться безліч
справ: «От зараз оце ще зроблю, а потім як почну педалі крутити», а
потім – раз – і вже ніч, а хто ж вночі займається, то піду тоді поїм, а
вже завтра – точно. Завтра так само. І до речі, це дуже психологічно
напружує, бо люди, які схильні до зайвої ваги, як я вже писала,
дуже відповідальні з однієї сторони та мають занижену самооцінку
з іншої, тому оці «підвішені» завдання для самої себе підсвідомо
викликають занепокоєння, невдоволення собою, коли не виконані,
відчуття тягаря, що висить над тобою. Це дратує і псує настрій
одночасно. Знайоме відчуття, чи не так?
Тому моя вам порада: не треба собі ставити і підвішувати якісь
завдання. Хочеться – робіть, не хочеться – не плануйте. Але чесно
собі признайтеся, що вам не хочеться, що у вас немає сил і
мотивації. І видихніть. НЕ примушуйте себе. Ми вже вище
розбирали цю тему, що проти волі, насильно, примушуючи себе –
не буде ніякого результату. Окрім хіба ще більшого розчарування та
невдоволення собою і стійкого небажання взагалі щось колись
починати. Ще невідомо що шкідливіше: нічого не робити, проте не
смикати себе постійно через це, чи робити через силу, відчуваючи
спротив.
Давайте дамо відповіді на два запитання:
1. Чому ми починаємо робити вправи чи ходити на тренажери, а
потім кидаємо?
У нас начебто є і ціль схуднути, і мотивація виглядати краще,
бути здоровіше, гнучкіше, сильніше, бадьоріше, ми навіть
знаходимо на це час і сили, і навіть відчуваємо задоволення собою
під час, а особливо після занять. То у чому ж справа? Чому ми не
втягуємося в процес, не біжимо згодом на тренування, як на перше
побачення в юності, не перетворюємося на спортивних фігурних
«інста-красунь», які своє життя не уявляють без тренувань і спорту?
Де ж врешті оце все: «апетит приходе під час їжі», та «стерпиться –
звикнеться»? Чому воно не працює?
Бо його немає. Це вигадки для покірних. Нічого ніколи у житті не
«стерплюється – злюблюється». Ні стосунки, ні робота, ні тим
більше спорт, якщо ви по психотипу не спортсмен, і для вас завжди
бігати та стрибати були «пекельні борошна».
До речі, якісь вчені довели, що чим вищий у людини рівень
інтелекту, тим менше вона має потягу до фізичних вправ і до спорту
взагалі. Ми не будемо сперечатися із вченими, але і не будемо
стверджувати, що всі, хто займається спортом, тупі. Але і без цього
очевидно, що «очкарик-ботанік» і спорт не перетинаються в
принципі, а накачаний спортсмен навряд чи займається наукою. І
фітнес-тренери, при всій моїй повазі до них, також не «блєщуть»
якимись глибокими знаннями та не мають висококваліфікованого
фаху. Це не робить їх ні гіршими, ні кращими, бо у кожного своє
призначення у цьому житті.
Але коли звідусіль нав’язують тренування і спорт, як єдину
альтернативу вижити і бути здоровими, таким чином викликаючи
тривогу, страх, невдоволення і розчарування собою серед
«неспортивної» частини людства, то голос розуму і здорового
глузду повинен хоч звідкись звучати.
Я не кажу про те, що вправи і фізична активність не мають
жодного значення та непотрібні, але ж під тиском
суспільноприйнятих, часом необгрунтованих правил ніякої користі
від них немає.
Так чому ж ми зрештою кидаємо ті заняття та вправи, маючи
ціль, мотивацію та певне задоволення від них.
Бо ми плутаємо процес і результат. Часто доводиться чути: «Я
хочу цього, я дійсно бажаю цим займатися, я знаю, що мені від
цього буде краще, але я ніяк не можу почати, мені постійно щось
заважає». І це не лише про тренування. Це стосується будь-якого
заняття у житті.
Запам’ятайте: «Якщо дуже хочеться, але щось постійно заважає,
то значить не хочеться». То ви просто себе намагаєтеся запевнити,
бо ви знаєте чи навіяли собі такі установки, що вам буде краще, тож
треба лише тільки почати, а далі воно саме якось втягнеться.
Але ви хочете результату. Ви бажаєте отримати кінцеву ціль.
А процесу ви не хочете.
Відчуйте різницю: задоволення від результату і задоволення від
процесу.
От коли установка зміниться на «задоволення від процесу» - тоді
все буде легко вдаватися без зусиль і примусу.
А так зазвичай виходить, що ви твердо собі вирішили змінити
життя, схуднути, поставили собі мету, уявили кінцевий результат. І
ви палко його бажаєте. Але йти по шляху ви не хочете – у вас немає
на це ні сил, ні бажання. Особливо, якщо ви розраховуєте на
швидкий результат, а його лише від тренувань і вправ зазвичай
немає.
Тому, п’яте правило: на настроюйте себе на швидкий результат.
Так, я знаю, що це звучить нецікаво і не стимулює. Але я не кажу
про не очікування. Результат очікуйте, малюйте собі в уяві – нехай
це вас надихає. Я кажу про якісь певні чіткі плани по кількості
кілограм за тиждень, які ви собі встановили, а потім будете
відчувати розчарування та невдоволення, а згодом покинете
займатися взагалі. Вчіться відчувати задоволення від самого
процесу. Почніть з необтяжливого, що не викликає спротиву. А
поступово, помічаючи результат, ви самі захочете ще щось
додавати, ускладнювати. Раптом з’явиться бажання записатися на
фітнес, чи почати бігати. А ні, то й ні – будете продовжувати ту
фізичну мінімальну активність, яка не викликає у вас відторгнення.
2. Чому ми не маємо бажаного результату від вправ?
 Багато хто покладає великі очікування на тренування та фізичні
вправи у процесі схуднення. Бо нас про це запевняють із усіх щілин
різноманітні тренери і консультанти. Ми з дитинства чуємо, що
гіподинамія – зло, яке призводить до зайвої ваги, а з нею і до
захворювань. У підсумку ми нічого все одно не робимо, але
переживаємо через це. І цими переживаннями та страхами робимо
ще гірше: до існуючих стресових факторів додаємо іще один. Тому і
кажу: краще ляжте і лежіть, але не смикайте себе постійно через це.
Товста щаслива людина, що лежить, здоровіша від товстої
нещасної. Це жарт, але у ньому лише частина жарту. Ви зрозуміли
мою думку, яку я хочу донести. Згадайте, що я писала про зайву
вагу і хвороби.
Насправді великих сподівань на схуднення від стандартних
тренувань не треба покладати. Так, фізична активність спаює
калорії. Але не стільки, скільки ви думаєте. Наприклад, тренування
на популярному орбітреці (такий тренажер, як наче на лижах з
палками біжиш – хто не знав), спалює усього біля 200 ккал за 40
хвилин бігу середньої інтенсивності. Ви гадаєте, що 40 хвилин – це
мало? Якщо ви маєте зайву вагу та ще й не треновані взагалі, то
спочатку і 10 хвилин вам здаватимуться рабською працею на
галерах: зійде сім потів, захекаєтеся, м’язи будуть відмовлятися
далі крутити педалі, але датчик показуватиме, що ви спалили лише
нещасних 50 калорій. Але ви, задоволені собою, що таки розпочали
займатися нарешті, після такого «тренування» дозволите собі з’їсти
трохи більше – ви ж заслужили «винагороду» за те, що ви
молодець. Що таке 200 ккал? Це пів шоколадки чи один маленький
бутерброд з сиром. Всьо. 40 хвилин виснажливої праці викреслено
одним помахом руки, а ви той бутерброд навіть не відчули.
Ви чуєте також, що ходьба пішки дуже помічна для схуднення. І
починаєте плентатися з роботи додому своїми ногами, ледве їх
переставляючи, бо немає сил та бажання, але заспокоюючи себе
тим, що ви ж «палите» калорії і худнете по дорозі. А ви знаєте, що
для того, щоб спалити 500 ккал треба пройти 10 тисяч кроків? Або
6 км. Що таке 500 ккал? Це одна 100-грамова шоколадка. Або 200 г
пельменів.
Звісно, якщо людина працює на важкій фізично роботі,
вантажником, наприклад, чи увесь день бігає на ногах, то ця
витрата калорій буде мати значення, бо за шість-вісім годин
випалюватиметься і 1000 калорій, і навіть більше. Тому така
людина може добряче їсти, але не товстішати. Але якщо ви взяли за
мету схуднути у спортзалі, на фітнесі із звичайними
кардіотренуваннями, то тричі на тиждень по одній годині ніяк
особливо не вплине на зниження ваги, якщо ви не будете при цьому
створювати дефіцит вживання калорій.
І тоді приходить розчарування. Ви гаруєте після роботи ще
годину у спортзалі, виснажена та задоволена повертаєтесь додому,
де себе винагороджуєте чимось смачненьким, а через місяць не
бачите жодного результату на вагах. І вам стає сумно, і ви починаєте
запитувати: «що зі мною не так?»
З вами все гаразд. Так з усіма.
Так, звісно, тренери рекомендують для зниження ваги
використовувати силові вправи, бо дійсно – чим більше
навантаження з гантелями та штангами – тим більше спалюється
калорій. Але якщо у ваші плани не входить наростити собі м’язи та
перейти у світ спортивного життя, де існують свої правила, свої
переконання, часом далекі від реальності, або ви спробували, вам
сподобалося і затягнуло – і це стало вашим новим змістом життя, то
не мучте себе.
Ви просто маєте усвідомити, що заняття спортом та фізична
активність вам потрібна просто для підтримки тонусу організму,
підвищення його витривалості та сили. Та не покладати марних
сподівань, не очікувати швидких результатів, а отримувати
задоволення від самого процесу тренування, чи прогулянки пішки.
Але не треба випихувати себе силою ходити чи заставляти
тренуватися, якщо ви геть не відчуваєте бажання цього робити. Ви
помічали колись, що коли у вас гарний піднесений настрій, то ви
йдете, ніби летите? Вам легко йти, ноги ніби самі несуть, вам легко
дихати – ви навіть не помічаєте відстані чи поверхів, якщо
піднімаєтеся. І навпаки – як вам важко, і ноги ледве пересуваються,
налиті втомою, коли пригнічений стан. І ви собі думаєте: яка я вже
стара та нікчемна, сил немає, серце слабе, суглоби заіржавіли,
дихальна система взагалі забита. І настрій ще більше скочується у
депресивний. Одна радість – поїсти. А потім себе картати за оце
все. «І не тренована, і їм багато, і здоров’я не те, і робити нічого не
можу з цим».
А потім раптом у житті щось змінюється: цікава захоплююча
робота, нові стосунки, нова мета – і енергія сама звідкись взялася, і
хочеться щось робити, і робиться воно саме, з легкістю, і ноги
легкі, і задишки немає, і спина не болить, і серце раптом перестало
турбувати. Тоді і ходити хочеться, і бігати, і на тренування
записатися, а ще хочеться зачіску і нову сумочку) Згадали це
відчуття, так? Посміхнулися?
Я хочу ще декілька міфів розвіяти, щоб ви себе не мучили, що не
займаєтеся спортом, а це дуже погано, як кажуть всі лікарі та
тренери.
Уявіть собі корову. Здорову. Яка харчується тою ж таки
низькокалорійною корисною травою. Як часто вона бігає? Вона
кудись біжить лиш тоді, коли їй щось загрожує, коли вона злякана і
тікає. Тобто при стресі. В спокійних звичайних умовах корови не
бігають просто заради задоволення і тренування м’язів. Проте м’язи
у неї наявні у достатній кількості. Ви можете згадати будь-яку
тварину у природі. Коли тварини-хижаки бігають? Коли полюють,
ловлять здобич, або коли знову ж таки рятуються від чогось. Біг
завжди – це одна із реакцій на стрес. Чули таке: «Бий або біжи»?.
Це так пояснюють дві різні реакції на стрес у різних ситуаціях чи
при різних психотипах людей. Є ще реакція: «притворись
мертвим». Це зазвичай гіпотоніки так реагують на стрес у
переносному жартівливому значенні.
Тобто – біг або будь-які фізичні навантаження свідчать для
організму, що треба включати додаткові ресурси, щоб здобути їжу,
врятуватися чи дати відсіч ворогу. Це все стрес. У тому
справжньому, хорошому, пристосувальному розумінні. У
природному середовищі тваринам немає потреби якось спеціально
заздалегідь тренуватися, нарощувати м’язи, тримати в тонусі
організм, підвищувати витривалість і силу. Це все відбувається
автоматично, у процесі життя та виживання. У спокійному ситому
стані тварина нікуди не біжить. Хіба що дитинчата тварин
граються, у процесі оволодіваючи навичками, необхідними для
виживання. Наші домашні коти увесь день сплять – більшу частину
доби, а цей періодичний нічний «тигидим» - як еквівалент
полювання, бо воно хоч і домашнє, але інстинкти хижака
залишилися у вигляді гри. Тобто, висновок: біг та фізичні
навантаження – це реакція на стрес у позитивному плані, але вони
самі по собі також викликають стрес у непідготовленого організму.
Організму байдуже, він не розрізняє: м’язи працюють тому, що ви
рятуєтеся, відбиваєтеся від ворога чи просто качаєте їх на
тренажерах для краси та здоров’я. Йому просто необхідно
підключати резерви, щоб забезпечувати цю додаткову роботу.
Мозок, звичайно, розуміє різницю. Тому, якщо ви робите це з
власного щирого бажання, то це приносить задоволення. А коли ви
його насильно заставляєте, бо так вирішили, то задоволення не
буде, а буде спротив.
Що ми собі уяснили? Що для виконання тієї звичайної роботи,
яку ви постійно робите, вам немає потреби якось додатково щось
тренувати. Ви маєте той об’єм м’язів, ту силу і ту витривалість, яка
необхідна організму для виконання повсякденних функцій. Це
неправда, що м’язи, якщо їх не тренувати додатково, атрофуються.
Їх стільки, скільки необхідно на даний момент. Звісно, якщо людина
хвора і прикута до ліжка, то м’язи у неї поступово слабнуть. Але
коли вона одужає і поступово почне виконувати необхідні їй рухи,
то м’язи будуть відновлювати ту силу, яка необхідна для виконання
цих рухів. Ваші м’язи, навіть якщо ви не тренуєте їх додатково все
одно постійно виконують роботу: ви ж сидите, ходите, нахиляєтеся,
стоїте, навіть перевертаєтеся, коли лежите, потягуєтеся тощо. А це
все, навіть підтримка тіла у вертикальному положенні, вимагає
роботи м’язів. Просто сила цих м’язів та їхній об’єм пропорційні
тій роботі, яку вони виконують. Але вони не атрофовані. Справжня
атрофія виникає лише у випадку недостатності харчування, коли всі
резерви та запаси вичерпано, і організм починає розщеплювати
м’язи для забезпечення роботи серця і мозку, як найбільш важливих
органів, або коли є порушення нейром’язової передачі, тобто
травми чи захворювання нервової системи, коли є проблеми з
передачею нервового імпульса до м’язів. В усіх інших випадках ви
маєте стільки м’язової сили, скільки вам на зараз потрібно.
Для чого ж тоді потрібні тренування, запитаєте ви. А що,
виходить, що користі для здоров’я від вправ немає?
Давайте розглянемо це детально.
Якщо ви тренуєтеся, робите вправи, бігаєте тощо, то поступово
м’язова маса стає пропорційно навантаженню більшою, а разом з
цим і сила та витривалість. Тобто, якщо ви постійно
тренуватиметеся, а потім раптом вам у житті доведеться стикнутися
з якимись додатковими навантаженнями: дертися в гори,
підніматися пішки без ліфта на 15-тий поверх, захищати себе у
бійці, розвантажувати самостійно меблі тощо, то ця сила і
витривалість стане вам у пригоді – ви з легкістю впораєтеся з
додатковими викликами. Але, щоб мати просто красиве підкачане
тіло, чи бути постійно готовим до розвантаження меблів чи підйому
в гори, треба буде постійно підтримувати м’язи у тій формі, у якій
вони можуть виконувати можливі додаткові функції, з якими ви у
звичайному розміреному житті не стикаєтеся постійно. Бо не можна
м’язи накачати про запас. Це не жир. Хоча, навіть запаси жиру
треба підтримувати, якщо ви хочете залишитися у тій вазі, як зараз,
бо якщо ви перестанете стільки їсти як зараз, то почнете худнути. А
як тільки ви перестанете підтримувати м’язи у підвищеному
функціональному стані, то вони дуже швидко повернуться до того
стану, який вам необхідний для підтримання тієї фізичної
активності, яку ви виконуєте зазвичай. Тобто: «хочеш мати форму –
давай функцію» або: ми маємо ту форму, яка необхідна для
виконання функцій. Організм не тримає нічого зайвого. Як тільки
воно нам не треба – воно зникає. Навіть зайвий жир. А поки жир
виконує у вас функцію психологічного захисту, то він нікуди не
дівається.
Тому в принципі для повсякденного життя нам тренування ніякі
не потрібні. Ми маємо стільки, скільки нам треба. Згадуйте корову,
що мирно жує траву і нікуди не біжить, або лева, який увесь день
спить.
 Щодо тренування і здоров’я.

Нас же всі запевняють, що це дуже корисно, і без тренувань

здоров’я не буде.
Фізична активність справді корисна для здоров’я.
У яких випадках? Я вже писала, що м’язова активність спалює
зайвий адреналін. Той адреналін, що виробляється при стресі і
заставляє нас діяти. Точніше для дії він і виробляється. А ми не
діємо. А просто боїмося чи затиснулися у напрузі. Так от вправи чи
біг допоможуть зняти напругу, полегшити психологічний стан. Так
само регулярні вправи та фізична активність допоможуть
підвищити витривалість серцево-судинної системи, бо вона звикне
до навантажень, які ви їй постійно даватимете фізичними вправами,
і коли вам доведеться кудись підійматися, чи раптом виникне
сильне психологічне навантаження, при якому серце починає
посилено скорочуватися, то ваша серцево-судинна система буде вже
готова до такого випробування. Серце – це також м’яз. І він буде
виконувати ті навантаження, до яких ви його підготували.
Тренуваннями ви посилюватимете кровообіг, покращите дренаж,
тобто венозний та лімфатичний відтік, більше насичуватимете
клітини киснем, підвищите функціонування дихальної системи,
поліпшите стан шлунково-кишкового тракту та обмін речовин,
навіть можете позбутися початкових стадій певних хвороб
дихальної та серцево-судинної системи. Але пам’ятаємо, що
більшість хвороб мають психосоматичні корені, тому лише самими
тренуваннями ви їх не вилікуєте. Хоча, як я вже казала – якщо
тренування та процес схуднення викликатимуть у вас позитивні
емоції і будуть тягнути за собою позитивні зміни способу життя,
ставлення до себе, то це будуть ті зміни, які запустять процес
виходу із складної життєвої психологічної ситуації та одужання.
 Так само це працює із суглобами. А саме із артрозами, коли хрящі
втрачають свою еластичність, а суглоб поступово руйнується. Якщо
ми будемо постійно виконувати вправи і рухати суглобами, то це
буде давати живлення хрящам, покращуватиме продукцію
синовіальної рідини, що змащує і живить хрящ. І це буде
профілактикою хвороби, або навіть дозволить зупинити процес на
початковій стадії. Бо психосоматична причина цієї хвороби якраз і
полягає у тому, що людина ніби застрягла у своєму житті, не
рухається, бо не бачить перспектив попереду, відчуває апатію і лінь.
Чи не дивно, що саме ці відчуття ми маємо при депресіях? А при
депресії часто маємо проблему із суглобами. Тому фізичні вправи і
будуть компенсувати цю проблему. Але сама проблема у тому, що
якраз люди із схильністю до артрозів не можуть себе заставити
робити фізичні вправи. Це зазвичай так – де найбільша
психологічна проблема, там і найбільший спротив. Це будь-чого
стосується. Але це той випадок, де можливо клин вибити клином.
Тому робіть легкі вправи для суглобів, просто виконуючи кругові
рухи у кожному, і ви вже за тиждень-два відчуєте результат:
зменшиться чи зникне хрускіт, суглоб буде рухатися краще,
м’якіше, у більшому обсязі. Але, як і будь у чому, не треба
фанатизму, бо надмірні фізичні навантаження, особливо з
обтяженням, шкодять суглобам, та зрештою і серцю вони не
потрібні. Бо кожен орган має свій рівень компенсаторних
можливостей, і він має певну межу, коли закінчується користь і
починається шкода. Чули, мабуть, про спортсменів, які «зірвали»
серце надмірними тренуваннями. Але вам це не загрожує, бо ви
робитимете все поступово і помірно, не ставлячи рекордів
досягнень.
Проте, якщо після тренувань та вправ, навіть нескладних і не
важких, ви відчуваєте якийсь дискомфорт: болить голова, спина,
відчуваєте втому та слабкість, замість бадьорості та гарного
настрою – це свідчить, що ви щось робите не так. Або вам не
підходять саме такі вправи та навантаження, або – що найчастіше –
ви робили це проти волі, був якийсь психологічний спротив, ви
були напружені, скуті чи тривожні підсвідомо. У такому стані є
також більша схильність отримати травму чи розтягнення,
«потягнути» спину тощо. Ніби організм все робить для того, щоб ви
цього не робили, бо він не хоче. І у вас тоді з’являється тривожна
думка: «а може мені не можна цього робити?» і привід не йти на
тренування. Ви розумієте, що користі від того не буде. Але зате ви
тепер розумітимете, чому так відбувається, і що вправи тут не
винні. Тому аналізуємо, чому так відбувається, відпускаємо
внутрішню напругу і пробуємо ще, але вже з позитивними думками,
а не рахуючи час до того, коли це скінчиться. Ловили себе колись на
такому? У тренажерному залі, або вдома? Що крадькома поглядаєте
на годинник чи відмічаєте скільки ще вправ залишилося до кінця?
Отож бо. Коли процес подобається і приносить задоволення, то
такого не відбувається. Що робити? Не силувати себе, не ставити
собі надзавдань, не відміряти чіткий час: «я рівно о шостій годині
робитиму вправи протягом рівно сорока хвилин». Краще
прокинувшись, не підриватися одразу, а потягнутися в ліжку,
відчути кожен м’яз, поперекочуватися з боку на бік, зігнути-
розігнути ноги декілька разів, так само руки, зробити ногами
«велосипед» у повітрі, дістати ліктями колін почергово декілька
разів, а потім вже вставати, і в залежності від свого настрою та
стану, вирішувати – робити ще щось, чи на сьогодні цього
вистачить. Ви помічали, як легко і швидко ви можете перемити
дверцята кухонних шкафчиків або сантехніку, коли ви це не
планували заздалегідь, а спонтанно раптом глянули і вирішили? Бо
то натхнення зійшло, як я кажу. І як важко і непосильно буває
виконати те, що ви собі напланували, а потім не хочеться, коли
настав запланований час.
Вчіться спонтанності, прийміть і полюбіть її, особливо ті, хто все
звик до хвилин планувати, писати списки, розкладати все по
полицям у голові, і не любить різких змін. Це буде сприяти і
нормалізації тиску також. Плануйте, розкладайте час, але дозвольте
собі гнучкість у графіку – тоді, дивись, і плечі зі спиною не будуть
такі затиснуті. Будете помічати такі речі – розумітемете, наскільки
стан нашої голови тісно пов’язаний зі станом тіла. Важливі
термінові справи ви виконаєте все одно, важливі нетермінові
виконаються самі спонтанно, а не важливі не термінові виконувати
взагалі не потрібно. Цікаво, скільки у вас виявиться неважливих,
але дуже термінових справ?
Але повернемося до тренувань.
Ще хочу розвіяти міф, що можна худнути якось частинами. Тобто
качаючи прес нібито можна зменшити прошарок жиру на животі і
побачити нарешті талію, а присіданнями зменшити сідниці. Я
розчарую, але те, що у вас працюють м’язи під товщею жиру, ніяк
не «підкачує» жир, не розтоплює його локально. М’язи окремо, жир
окремо. Так само, як і плівка, яку іноді намотують на проблемні
ділянки, щоб від «парникового ефекту» розтанули залежі целюліту.
Жир завжди сходить рівномірно, по всіх ділянках тіла, тому
першими помітні саме ті, де його було менше з самого початку, а
найпроблемніші ділянки, з найбільшою товщиною, будуть завжди
помітніші у процесі схуднення, бо вони розтануть повністю
найостаннішими. От як ви товстішали – так само буде йти і
зворотній процес, у тій же послідовності. Тому не мордуйте себе
тим пресом, якщо не хочеться, будь-які інші вправи будуть
спалювати стільки ж жиру, на животі у тому числі. Робіть те, що
вам подобається.
Але із хорошого додам для підняття настрою: у вас є прес. У
кожної. Живіт стирчить не тому, що там слабкий прес, а тому, що
існують проблеми з кишківником, і він здутий, а зверху ще
прошарок сала. І якщо це все прибрати, то живіт у вас буде рівний
навіть без качання пресу. У вас достатній прес у будь-якому
випадку, інакше б ви без нього навіть з ліжка не піднялися, щоб
дійти до холодильника. Качати його треба, якщо ви після схуднення
захочете собі там ще й «кубиків» накачати. Але качання пресу все ж
таки покращує роботу органів травлення, стимулює їх. Проте,
повторюю, якщо вам важко це дається, то не треба починати саме з
преса.
Целюліту на сідницях та стегнах вправами ви теж не позбудетеся.
Так само як і різними кремами та мазями, які начебто покращують
кровообіг . У товщі сала майже немає кровообігу. І всі поверхневі
процедури, модні дорогі обгортання не проникають глибоко у
підшкірний шар. Так, зовнішній вигляд шкіри покращиться, бо в
епідерміс проникає, але далі – ні, і на жир точно не діє. Доведеться
лише просто рівномірно поступово худнути.
Але найкращі вправи для нижньої частини тіла – сідниці, ноги –
це все ж таки присідання. Але присідати потрібно вміти правильно,
особливо обережно людям з дуже надмірною вагою тіла та
хворобами суглобів нижніх кінцівок. Тому пораджу людям з
великою вагою і проблемами з суглобами – повзайте навколішки.
Боляче колінам – прив’яжіть собі до них щось, чи намотайте
рушники – і повзайте. На початку, поки не відчуєте, що вам вже
легше, ви стали гнучкіше і втратили вже якусь частину ваги. А для
розгрузки спини повзання на колінах – взагалі пісня. Так само, як і
перекочування зі спини на живіт і назад.
Тому, повзайте, перекочуйтесь по хаті з одного кінця в інший – це
дуже корисно, це не нашкодить і не травмує ніяк, це тренуватиме
м’язи та підвищить гнучкість, і ви дуже піднімете морально-
психологічний стан своїх домочадців, котрі це бачитимуть, а сміх –
запорука здоров’я)
Що ще хочу порадити із фізичної активності робити найпершим –
танцюйте. Включайте улюблену музику і танцюйте як можете, самі
для себе. Це буде найкраще тренування для початку. При цьому
працюватимуть одразу всі групи м’язів, тренуватиметься серцево-
судинна система, підвищуватиметься гнучкість суглобів, а головне
– настрій.
Це все не вимагатиме у вас якихось зусиль, планування часу, та не
викликатиме спротиву. Проте ви згодом помітите, що воно таки
допомагає.

Хочу тепер підсумувати все про спорт і тренування:

1. Не існує таких захворювань, окрім певних гострих станів або
травм, чи відсутності свідомості, коли не можна робити хоч якісь
вправи. Навіть лежачий хворий може згинати руки, обертати
кулаками, ворушити пальцями ніг, перевертатися з боку на бік,
потягуватися. Болять суглоби – робіть обережно вправи, хворе
серце і тиск – робіть вправи.
2. Немає таких захворювань, які викликаються лише
недостатністю фізичної активності. Це все виникає паралельно:
проблеми у житті, внутрішній психологічний конфлікт – постійна
втома та апатія – відсутність бажань, депресивний пригнічений або
тривожний стан – гіподинамія, відсутність бажання рухатися, поява
бажання лежати. Захворювання паралельно цьому можуть
виникати, або не виникати, якщо все не так «запущено» на рівні
голови.
Тому, робити чи не робити вправи – це лише ваш особистий
усвідомлений вибір. Немає сил і бажання щось робити – не робіть.
Лежіть, але лежіть щасливими, не картаючи себе за це. Проте
парадокс у тому, що лежати щасливими ми можемо лише після
того, коли щось зробили, відчуваємо приємну фізичну втому чи
задоволення від виконаного завдання. І коли у вас все гаразд у
житті, то лежати постійно ви теж не зможете, у психологічному
сенсі також – вас буде тягнути щось робити, діяти. А не отак:
«Доктор, що робити, коли дуже хочеться лягти, але ти вже лежиш?»
Тому давайте спочатку наведемо лад у голові, повністю
усвідомимо, а головне – приймемо свій стан і себе у цьому стані,
перестанемо себе зневажати за це та боятися щось змінювати. І
зміни самі поступово почнуться. З’явиться бажання, а з ним і сили.
З’явилося бажання – вперед!
 Програми для схуднення. Що далі, коли програма
закінчиться?

Як я вже писала – не може бути однакової ефективної програми

для всіх. Хоча зараз скрізь заманюють якимись спеціальними,
«тільки для вас», особистими дієтичними програмами,
«марафонами схуднення». Це бізнес, і я нічого не маю проти, якщо
воно працює, допомагає, але при цьому не шкодить.
Але виникає питання: Що далі, коли програма чи марафон
закінчиться? Припустимо, ви досягли результату, сидячи на
спеціальній дорогій, чи не дуже, дієті, відвідуючи регулярно і
вправно тренування, знаходячи час та сили, але при цьому ваш
спосіб життя не змінився – у вас стільки ж навантажень, нервів,
клопоту, та ж робота, діти, домашній побут. Вам або доведеться далі
притримуватися програми, хоча ви начебто з полегшенням
видихнули, що воно закінчилося, або ви повернетеся до
попереднього життя з тими з самими проблемами, що привели до
зайвої ваги.
Тому програма може бути лише індивідуальна, з урахуванням
вашого графіку життя, наявності супутніх захворювань, фінансових
та фізичних можливостей, ваших смаків та уподобань. Вашу
програму знаєте лише ви самі. Це та, яка дається вам легко і
невимушено, від якої ви відчуваєте задоволення у процесі.
Я спочатку планувала дати у цій книжці якусь приблизну
програму, яка б складалася з особливостей харчування та вправ.
Але вирішила у процесі, що не буду цього робити. Різних програм і
так вдосталь у безмежній кількості скрізь та усюди. Хто читав мою
книжку «Піzdёж про ЗОЖ», бачили там мою власну програму, якої
я дотримувалася на тоді. Там розписані два тижні. «А що далі?», -
багато хто запитував. А далі – як завжди: щось перебило, зірвалося,
відволікло чи навалилося. Потім ковід, тепер війна – і все
повернулося з лишком. Тому тепер вирішила застосувати інший
підхід, бо за більше ніж три роки від тієї програми багато чого
переосмислилося, усвідомилося, додалися нові знання і досвід з
психосоматики, постійно щось вивчаєш і вдосконалюєш. Але
зважаючи на багатьох зацікавлених, можливо після цієї книжки
напишу знову свою окрему програму по тижням, з конкретними
інструкціями – те, що я сама виконуватиму. І опублікую.
Там же у книжці є опис найбільш популярних дієт – у чому їхня
суть, і чому я не надаю перевагу жодній. Бо вони протирічать
здоровому глузду, фізіології та психології, про які я тут детально
розписала.
 Моя програма.

У якості своєї програми тут, яку я пропоную з метою

психологічного перезавантаження, я ще раз виділю окремо і
повторю основні правила, виконуючи які ви просто і без зусиль
зможете налагодити зв’язок тіла з відчуттями, повернути
природний механізм регулювання харчової поведінки, зможете
позбавитися від харчових порушень, і навіть почати змінювати
життя. Або принаймні просто перестанете тривожитися з цього
приводу, корити себе, зневажати. І заспокоїтесь, перестанете
«суєтиться» мозком, розслабитеся. Для початку. А за цим потім
прийдуть і рішення, і почнуться якісь процеси змін. Бо не можна
так – тіло окремо, а голова окремо. Тому давайте їх будемо нарешті
поєднувати.

Перше правило: Не треба змінювати різко продукти, якими ви

зазвичай харчуєтеся, щоб перейти на якісь «дієтичні». Їжте те, що
їли до цього. Але вдвічі менше.

Друге правило: Немає «правильного» режиму харчування,

єдиний правильний режим харчування встановлюється почуттям
голоду, тому ви їсте лише тоді, коли відчуваєте справжній голод.

Третє правило: Завжди, перед тим, як щось класти до рота з

їстівного, ставте собі запитання: «чи справді я зараз голодна?», і
випивайте склянку води.

Четверте правило: Постійно звертайте увагу на смак їжі,

намагайтеся відчувати насолоду від кожного шматка чи ложки, не
їжте механічно, не читайте та не дивіться нічого під час їжі.
 П’яте правило: Не настроюйте себе на швидкий результат, не
ставте собі якість терміни та плани, вчіться отримувати задоволення
від самого процесу.

Ці правила не вимагатимуть у вас ні часу, ні фінансових витрат, ні

зміни способу життя, ні фізичних зусиль, ні психологічного
конфлікту, ні спротиву. Бо вони не містять у собі обмежень і не
намагаються обманути мозок. Навпаки, вони вчать мозок
взаємодіяти з тілом, сприймати свої відчуття, повертають нас до
розуміння себе, своїх потреб – що мені необхідно, що я зараз хочу.
Це лише початок. А згодом, за цією ниткою почне розмотуватися
увесь клубок проблем.
Так, перший час ці правила вимагатимуть певного контролю, у
тому плані, що ви можете забувати про них. Тому можете залишити
собі на столі чи на холодильнику якесь нагадування яскраве, що
буде асоціюватися у вас з правилами. Проте, навіть якщо ви якийсь
раз забули про них, поки це не стало автоматичним процесом, то це
не зрив дієти і режиму тренувань – ніякого самобичування і
розчарування не буде: ви продовжите з того місця, де зупинилися.
Що відбуватиметься, коли ви будете дотримуватися цих правил. У
кожного буде по-різному, звісно, в залежності від психотипу та
глибини проблеми, проте перші результати ви помітите досить
швидко.
Ви почнете спокійніше ставитися до їжі, станете помічати усі
непомітні раніше перекуси. Ви будете наїдатися меншою порцією
їжі – гарантовано. Перестанете їсти вночі, або будете це рідше
робити, а їстимете лише усвідомлено: так, я зараз цього хочу, і я
собі це дозволяю. Але часто будете помічати, що просто вода вас
теж задовольняє, і їсти насправді вам не хочеться. Ви станете їсти
менше солодкого, а надміру солодке відчуватиметься приторним і
перенасиченим. Все менше буде хотітися дуже жирної, калорійної
їжі, бо після неї відчуватимете неприємну важкість, яка раніше
сприймалася, як відчуття насичення. Ви перестанете накидатися на
їжу, нагрібати всього багато в тарілку, та їсти безконтрольно і
механічно. Ви почнете відчувати справжнє задоволення від смаку,
тому ваш смак стане вибагливішим. І ви почнете переходити
поступово до більш вишуканих страв, а після того смак
напівфабрикатів здаватиметься дешевим і неприємним. Так само
відбудеться і з фастфудами, чіпсами, калорійними перекусами.
Це все відбуватиметься поступово, а разом з цим буде
зменшуватися вага. І коли ви побачите, що це працює, тоді вам
захочеться і спробувати якість програми, і піти на фітнес чи просто
почати робити зарядку, щось змінювати і змінюватися.
Але головне спочатку, коли ви почнете застосовувати ці правила,
ви помічатимете, що ви частіше посміхаєтеся собі, бо діалоги з
самим собою – то дуже цікаво і пізнавально).
Побачите, що відбуватиметься.
А я чекаю від вас відгуків та зворотнього зв’язку за вашими
результатами.

Бажаю успіху!

ПС. За перші два тижні написання цієї книги автор втратила 2 кг

ваги, без дієт і вправ.
ЗМІСТ
Вітаю!..............................................................................................................................................4
Бодіпозитив як самообман............................................................................................................7
Зайва вага і здоров’я......................................................................................................................9
Мотивація.....................................................................................................................................12
Зайва вага і сила волі...................................................................................................................13
Спротив організму насиллю. Чому виникає залежність..........................................................18
Що таке стрес. Психологічні проблеми і зайва вага.................................................................21
Що таке «відреагування» емоції.................................................................................................29
Алекситимія..................................................................................................................................33
Чому ми блокуємо свої емоції....................................................................................................35
«Чому бідні товсті?»....................................................................................................................37
Типи порушення харчової поведінки.........................................................................................42
Фізика і фізіологія. Калорійність і енергія................................................................................49
Основний обмін. Розрахунок калорій і кухонні ваги................................................................53
«Їжа для схуднення». Худнути на шоколадках, повніти від повітря, корова і трава.............57
«Чому худнути – дорожче, ніж поправлятися». Перше правило.............................................62
Режим харчування і друге правило............................................................................................64
«Біологічний годинник» і прийом їжі. Чи шкідливо їсти вночі?............................................69
Вода. Третє правило.....................................................................................................................73
Четверте правило.........................................................................................................................77
Обмін речовин і вік. Адреналін і кортизол................................................................................81
Жироспалювальні засоби............................................................................................................88
Чому одні худнуть від стресу, а інші товстішають?.................................................................91
Гормональні порушення. Вживання ліків, що впливають на збільшення ваги.....................94
Ще про регуляцію відчуття голоду та про лептин....................................................................98
Спорт і зарядка. Чому ми врешті кидаємо..............................................................................100
Щодо тренування і здоров’я.....................................................................................................110
Програми для схуднення. Що далі, коли програма закінчиться?..........................................117
Моя програма..............................................................................................................................119