Реферат на тему:

«Болгарія і Югославія в перші повинні

роки»

Виконала

Югославія в 1918-1941 рр. 20 століття.

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ
ВОСЕНИ 1918 Р. ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКІ ЗЕМЛІ АВСТРО-УГОРЩИНИ БУЛИ
ОХОПЛЕНІ СЕЛЯНСЬКИМ РУХОМ, А В АРМІЇ ТА НА ФРОНТІ ВІДБУВАЛИСЯ
РЕВОЛЮЦІЙНІ ВИСТУПИ. ЗА ТАКОЇ СИТУАЦІЇ 5-6 ЖОВТНЯ 1918 Р. У ЗАГРЕБІ
(ХОРВАТІЯ) НА НАРАДІ ПРЕДСТАВНИКІВ РІЗНИХ ПАРТІЙ З УСІХ
ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ АВСТРО-УГОРЩИНИ БУЛО УТВОРЕНО
НАРОДНЕ ВІЧЕ СЛОВЕНЦІВ, ХОРВАТІВ І СЕРБІВ. ВОНО ПРОГОЛОСИЛО СВОЄЮ
МЕТОЮ "ОБ’ЄДНАННЯ ВСІХ СЛОВЕНЦІВ, ХОРВАТІВ І СЕРБІВ У НАРОДНУ, ВІЛЬНУ
Й НЕЗАЛЕЖНУ ДЕРЖАВУ". БУЛО ОГОЛОШЕНО ПРО РОЗРИВ УСІХ ВІДНОСИН ІЗ
ГАБСБУРЗЬКОЮ МОНАРХІЄЮ І ПРО СТВОРЕННЯ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ
СЛОВЕНЦІВ, ХОРВАТІВ І СЕРБІВ (ДЕРЖАВА СХС). НАРОДНЕ ВІЧЕ СТАЛО
ВЕРХОВНИМ ОРГАНОМ ВЛАДИ.

НОВА ДЕРЖАВА БУЛА В СКРУТНОМУ СТАНОВИЩІ. ПІД ГАСЛАМИ РОЗПОДІЛУ

ПОМІЩИЦЬКОЇ ЗЕМЛІ ПОСИЛЮВАВСЯ СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ, ТРИВАЛИ ВОЄННІ ДІЇ
ПРОТИ ВІЙСЬК АНТАНТИ. ІТАЛІЯ ПРАГНУЛА ЗАХОПИТИ НЕ ТІЛЬКИ
ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКІ ЗЕМЛІ НА УЗБЕРЕЖЖІ АДРІАТИЧНОГО МОРЯ, ОБІЦЯНІ ЇЙ
ДЕРЖАВАМИ АНТАНТИ, А Й ЗНАЧНО БІЛЬШУ ТЕРИТОРІЮ.

У ЦІЙ СИТУАЦІЇ РЕАЛЬНУ ДОПОМОГУ ДЕРЖАВІ СХС МОГЛА НАДАТИ СЕРБІЯ,

ЯКА СПРЯМУВАЛА СВОЇ ВІЙСЬКА НА УЗБЕРЕЖЖЯ АДРІАТИКИ, ЩО
НЕЙТРАЛІЗУВАЛО ДІЇ ІТАЛІЙСЬКИХ ВІЙСЬК. СЕРБІЯ ПРЕТЕНДУВАЛА НА
ОБ’ЄДНАННЯ ВСІХ ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПІД СКІПЕТРОМ ДИНАСТІЇ
КАРАГЕОРГІЄВИЧІВ. ХОРВАТСЬКІ ТА СЛОВЕНСЬКІ ЛІДЕРИ ПОБОЮВАЛИСЯ
ГЕГЕМОНІЇ СЕРБІЇ В ЄДИНІЙ ДЕРЖАВІ. НЕ МАЮЧИ ВЛАСНИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ,
ДЕРЖАВА СХС НЕ МОГЛА ЗАХИСТИТИ СВОГО СУВЕРЕНІТЕТУ, ЧЕРЕЗ ЩО І БУЛА
ЗМУШЕНА ПІТИ НА УГОДУ З СЕРБІЄЮ. ВНАСЛІДОК ПЕРЕГОВОРІВ МІЖ
ДЕЛЕГАЦІЄЮ НАРОДНОГО ВІЧА ТА УРЯДОМ СЕРБІЇ 1 ГРУДНЯ 1918 Р. БУЛО
ПІДПИСАНО УГОДУ ПРО СТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ ПІВДЕННОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ
ДЕРЖАВИ — КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ (КОРОЛІВСТВА
СХС). ДО ЙОГО СКЛАДУ ЗГОДОМ УВІЙШЛА ЧОРНОГОРІЯ.

Король Александр з членами королівської родини

 2. Видовданська конституція

Королівство СХС конституювалось як парламентарна монархія. 28

червня 1921 р., в день святого Вида (Видовдан) — день пам’яті
битви на Косовому полі, Установча скупщина прийняла
конституцію. Королю надавалися значні права, в тому числі право
разом із скупщиною (парламентом) здійснювати законодавчу владу.
Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав прем’єр-
міністра, міг увести в країні надзвичайний стан, зупинити дію
конституції. Король був непідзвітним ні перед скупщиною, ні перед
народом. Верховний законодавчий орган країни — Народна
скупщина складалася з однієї палати та обиралася на чотири роки.
Всупереч поділові на національні області, що склався історично,
держава була розділена на 33 жупанії (губернаторства), очолювані
великим жупаном, який призначався королем і мав повноваження
припиняти рішення виборних органів самоврядування.

Отже, було закріплено унітарний устрій Королівства СХС.

Домінуюче становище у країні здобула сербська еліта, яка зайняла
майже всі адміністративні посади в країні.

3. Національна проблема

У 20-ті рр. в Королівстві було проведено аграрну реформу, яка на

деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала
розвиватися промисловість, але країна залишалась аграрною, хоча
деякі райони Словенії та Хорватії були економічно розвиненими.

Найбільш гострим питанням для Королівства стала національна

великосербська політика, яку проводили король і уряд. Вона
привела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців і
мусульман, які вимагали зрівняння в правах усіх народів і надання
автономії. На чолі сепаратистського руху стояла Хорватська
республіканська селянська партія (ХРСП) з лідером С.Радичем.
Надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише на деякий
час послабило протиріччя. У 1927-1928 рр. національний конфлікт
досяг найбільшої гостроти. 20 червня 1928 р. під час бурхливої
дискусії у скупщині лідера опозиції С.Радича було поранено, а двох
інших парламентаріїв від опозиції вбито. Загострення національних
відносин спонукало короля Александра до встановлення особистої
влади.

Карикатура на королівську диктатуру

6 січня 1929 р. Александр опублікував маніфест, згідно з яким у країні

ліквідовувалася парламентська монархія, скасовувалася Видовданська
конституція, розпускалися Народна скупщина і всі партії та організації, які
проводили антидержавну політику. Король перебрав на себе всю повноту
влади. У жовтні 1929 р. держава дістала назву Королівство Югославія.
Одночасно було проведено і адміністративну реформу, за якою країна
поділялася на 9 банів і один столичний округ так, щоб у банах сербське
населення було домінуючим. Старі етнічні кордони було ліквідовано. Бани
призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.
У 1930 р. Югославію охопила економічна криза. Промислове виробництво
скоротилося наполовину, а ціни на сільськогосподарську продукцію —
вдвічі. У 1934 р. національний доход порівняно з 1929 р. складав 46,5%.
Крім того‚ загострилися національні, соціальні та ін. протиріччя у
суспільстві. Боротьба за права хорватів, мусульман, словенців набула
інтернаціонального характеру. Хорватські усташі (націоналісти) на чолі з
Анте Павеличем, яких підтримувала Італія, а згодом і Німеччина, почали
вдаватися до терористичних актів.
Уряд, намагаючись хоч якось послабити кризу, встановив контроль над
цінами на сільськогосподарську продукцію. Але обійтися без іноземних
кредитів було неможливо. У 1931 р. Франція надала Югославії значний
кредит за умови послаблення монархічної диктатури.
Не бажаючи виглядати в очах світової громадськості диктатором, король
погодився на конституцію, яка відновила деякі демократичні права і
свободи.
У жовтні 1934 р. в Марселі усташі, діючи згідно з розробленим у Німеччині
планом "Тевтонський меч", убили короля Александра і французького
міністра закордонних справ Барту. Знищивши двох найбільших
прихильників політики колективної безпеки, Німеччина домоглася своїх
цілей чужими руками. Останніми словами короля були: "Бережіть
Югославію!"

Вбивство короля Югославії Александра і міністра закордонних страв Франції Барту

У зовнішній політиці Югославія дотримувалася союзу з Францією,

входила до Малої Антанти і Балканської Антанти (Югославія,
Греція, Румунія, Туреччина). Найбільш напружені відносини
склалися в неї з Італією та Болгарією.
Після смерті Александра королем став його син Петар ІІ (11 років),
а регентом — принц Павел.
У 1935 р. уряд очолив М.Стоядинович. Він намагався подолати
кризу в національних відносинах. Розуміючи, що для приборкання
хорватських сепаратистів треба позбавити їх зовнішньої
підтримки, він уклав конкордат із Ватиканом, за яким католицька
церква (хорвати-католики) отримувала ряд привілеїв. Це
призвело до конфлікту між урядом і православною церквою , що
мала величезний вплив у суспільстві.
У 1937 р. Стоядинович уклав договір із Болгарією та Італією. За
договором Італія припиняла підтримку усташів, Югославія
визнавала окупацію Ефіопії та аншлюс Австрії, а після роз -
членування Чехо-Словаччини заявила про припинення існування
Малої Антанти. Але вирішити хорватське питання уряд не зумів.
Тоді король надав право формувати уряд Д.Цветковичу (лютий
1939 р.).
26 серпня 1939 р. новий керівник уряду підписав угоду з лідером
хорватського руху В.Мачеком про створення Хорватської
самостійної адміністративної одиниці.
Пронімецька політика Цветковича мала наслідком приєднання
Югославії до Троїстого пакту фашистських держав — Німеччини,
Італії та Японії.
27 березня 1941 р. стався переворот. Було усунуто регента принца
Павела та уряд Цветковича, а Петара ІІ короновано. Створювався
уряд національної єдності на чолі з Д.Симовичем. Це був
проанглійський державний військовий переворот, підтриманий
демократичною опозицією. Заколотники уклали союзницький
договір з СРСР. Це докорінно ламало плани А.Гітлера.

Уряд на чолі з Д.Симовичем

Болгарія в 1918-1939 рр. 20 століття.
У вересні 1918 р. болгарська армія капітулювала. Війська Антанти у
1918 р. окупували Болгарію
Монархічний режим тримався значною мірою на багнетах
окупаційних французьких та італійських військ. Гостра криза
правлячих верхів виявлялася в постійних реорганізаціях
болгарського уряду. Були прийняті закони про амністію учасників
антивоєнних дій, податки на прибутки воєнного часу, конфіскацію
майна, незаконно придбаного в часи війни.

У політичному житті країни зросла роль Болгарського

землеробського народного союзу (БЗНС) та Болгарської
робітничої комуністичної партії (БКП-тісняків) '. На
парламентських виборах 1919 р. БЗНС здобув 27% голосів, її лідер
Олександр Стамболійський сформував коаліційний уряд.

Підсумки війни для Болгарії були підбиті в листопаді 1919 р. у

Нейї (передмістя Парижа). Болгарія втратила Південну Добруджу
та інші території (10% усієї болгарської території), зобов'язувалася
сплатити протягом 37 років 2,25 млрд. франків репарацій. Крім
цього, вона повинна була поставити Греції, Румунії, Королівству
сербів, хорватів, словенців значну кількість худоби, кам'яного
вугілля та ін. Істотно обмежувалися збройні сили.

Після парламентських виборів 1920 р. БЗНС зібрав близько 39%

голосів і отримав тільки половину мандатів, було створено
однопартійний уряд Стамболійського, що вирішив провести
демократичні реформи. Найважливішою з них була аграрна, яка
передбачала вилучення всіх залишків земельних володінь, що
перевищували 30 га орної землі. Тільки за перший рік діяльності
уряду БЗНС було прийнято понад 100 законів стосовно різних
сторін життя болгарського суспільства. За характером вони були
демократичними, але втілення в життя багатьох із них
наштовхнулося на протидію зовнішніх та внутрішніх сил. Так, на
адресу уряду Болгарії надійшли ноти протесту Міжсоюзницької
контрольної комісії (країн Антанти), які вимагали припинити деякі
реформи, пролунала навіть погроза окупувати Болгарію. Це
змусило уряд піти на деякі поступки.

Протягом 1921-1922 рр. у країні сформувалася організація

Народна злагода - опозиційний політичний центр буржуазних
елементів, що почав боротьбу проти політики уряду
Стамболійського. Загострилася боротьба комуністів з БЗНС. А у
керівництві Землеробського союзу перемогли прихильники
"третього шляху" ("середньої лінії"), що передбачала протидію як
комуністам, так і буржуазним партіям.

У червні 1923 р. у Софію вступили військові підрозділи

заколотників з Народної злагоди та Військової ліги (офіцерська
організація). Усі міністри та багато парламентарів були
заарештовані. Главою нового уряду цар Тісняки - у 1903-1919 рр. -
назва болгарських соціал-демократів, які обстоювали
марксистські позиції на відміну від опортуністів - "широких
соціалістів". призначив лідера Народної злагоди, професора
Софійського університету Олександра Цанкова. Так праві сили
здійснили державний переворот. Червневий переворот 1923 р.
поклав початок установленню антидемократичного, поліцейсько-
монархічного режиму.

Звістка про повалення уряду Стамболійського викликала опір

змовникам, але збройні виступи селян були придушені, а
комуністи зайняли пасивну позицію. Після критики з боку
Комінтерну БКП усе ж організувала повстання (1923 р.), але воно
було розгромлено, а діяльність БКП заборонена.
Більшість населення Болгарії залишилася різко ворожою до
режиму, встановленого насильним шляхом. Найвойовничішою
була позиція БКП. Ультраліві, які здобули перевагу в керівництві
БКП, стали на шлях індивідуального терору, а уряд розпочав
терор проти лівих сил. Міжнародне засудження каральних акцій
уряду Цанкова привело до його заміни в 1926 р. урядом Ляпчева,
що амністував частину політичних в'язнів, дозволив діяльність
політичних і профспілкових організацій.

Економічне життя Болгарії середини 20-х рр. дещо пожвавилося.

Протягом 1923-1929 років промислове виробництво підвищилося
майже на 90%, а сільське виробництво досягло довоєнного рівня.

Під час економічної кризи 1929-1932 рр. різко скоротилося

виробництво, 30% працюючих втратили робочі місця, ціни на
сільськогосподарську продукцію зменшилися, що спричинило
масове розорення селян. Криза викликала соціальні заворушення
і політичну нестабільність.

1934 р. офіцери і профашистські елементи здійснили державний

переворот. Парламент, усі партії, профспілки та інші організації
були розпущені. Військово-авторитарний режим, що запанував у
Болгарії, спирався на армію. Проте відсутність широкої соціальної
бази цього режиму визначала його нестабільність, що призводило
до частої зміни урядів. У другій половині 1935 р. у Болгарії
склалися умови для виходу з економічної кризи: держава
контролювала залізницю, пошту, телеграф, вугільну
промисловість, електростанції.

У зовнішній політиці Болгарія лавірувала між двома блоками,

поступово віддаючи перевагу гітлерівській Німеччині. 1936 р. цар
Борис здійснив поїздку до Берліна, де провів переговори з
Гітлером. 1937 р. Болгарія уклала пакт "Про вічну дружбу" з
Югославією, а 1938 р. знехтувала рішенням Нейського мирного
договору про обмеження болгарської регулярної армії. Відразу
після початку Другої світової війни, у вересні 1939 р., Болгарія
офіційно проголосила про свій нейтралітет.