Правильна верстка ИНІ ЧАСИ

Тетяна Грицан-Чонка
ИНІ ЧАСИ,
або Завтра кінця світу
не буде
Київ
Друкарський двір Олега Федорова

2023
УДК 821.161.2’06(477)-14
Г85
Грицан-Чонка, Тетяна
Г85 Ині часи, або Завтра кінця світу не буде / Т. Грицан-Чон-
ка. — К. : Друкарський двір Олега Федорова, 2023. — 136 с.
ISBN 978-617-8252-40-3
Грицан-Чонка Тетяна Василівна — українська
письменниця, живе на Закарпатті. Членкиня Національної
спілки письменників України, лауреат міжнародних та
Всеукраїнських премій та переможець багатьох конкурсів.
Твори автора перекладені польською, японською,
китайською, італійською, турецькою, грецькою, англійською,
азербайджанською та іншими мовами.
УДК 821.161.2’06(477)-14
© Грицан-Чонка Т., текст, 2023

ISBN 978-617-8252-40-3 © Федоров О. М., видавець, 2023
Інші часи, інші птахи!
Інші птахи, інші співи!
Може б, я їх і вподобав,
Якби мав я інші вуха!
Генріх. Гайне
(Переклад Лесі Українки)
Усі німі
Іди,
Або не позбавляй
Життя…
За, просто, нотки
Щасливого буття…
Він став дощем,
Бо на небі не гниють…
Він плакав на вікні,
На друзки рвався
Світлом при мені.
Йому навзамін,
Виявили стра́хи:
За нинішні години,
За прийдешні родини,
За добрий намір,
За весняні прома́хи,
За скупий біль…
Мені не жаль, мені оте виття
Щоночі сниться, никає в обзорі.
Мені такі його щемливі долі
Геть лізуть із нутра…
А він не знав, ревів і ждав,
І плакав, і молився…
Помилився…
Не я його сюди принесла,
Не я йому зламала весла,
Не я карала при спочині…
4
Ині часи, або Завтра кінця світу не буде
Не я —
А вийшло — всі провини
Понесла…
Стомився…
У світлі вийшов, наче цар,
Прийнявся ніжно кликати до Раю.
Я вивела собі нову печаль.
Чому не йде молитва до Скрижалей?
Я вивела нові простори,
Новими стопами в Гостомель…
Де крики кривили вуаль,
Де біле чорним стало на вікні…
Усі німі…
Мені нічого. Що тобі?
Мені нікому, ні за чим,
Нізвідки — просто Даль.
Лише прийнялася трощити
Світло…
Макітри — вітром горицвіти.
Поговори зі мною. Говори,
Бо можеш тільки говорити…
А так хотів ще
Жити.
У тім далекім світі,
Де є ще ми…
5
Болісно
Сьогодні, завтра, вкотре…

Німіють пальці, стигне погляд:
Перед очима жертви, поряд
Лежить маленький клаптик неба —
Шукає живину останніх вдихів…
Спаплюжений, зчорнілий, ніби так і треба,
Неначе визрів тут на світ востаннє —
Дзеркалом корчів, рухів.
А потім — море сліз, і зболотнілі очі,
А потім все, неначе в другім часі,
Не так, не зараз… сеї ночі,
Неначе то не з нами, ніби Парастаси
Не за нами, не від нас, не про нас,
А над померклим ливнем тіл…
Плакало небо, місяць посивів,
Постилась Райдуга, без слів,
У чорно-білій іпостасі
Лиш Бог дивився і німів.
6
Неопалима Купина Прийдешнього
Вже впали сльози Сонця

На перший подих Осені,
Я стала поміж Весен,
Сріблясто-синіх і німих, акрилових.
Оту росинку дивну, хто ж мені?
Отою зрілою весною проросте…
Весь світ завис на волосині бабиного літа,
Весь світ чекає Перемоги, Світла.
А я — пройтись по Небу
Босими ногами.
На варті Миру
Вмитись
Синіми сльозами.
7
Гусячий крик
І гусяча шкіра століть —

Примхлива природа.
Вода і пахкіть,
І нехіть
Погоди…
Соки у стічнім
Прийдешнім,
Моліть
Сили небесні
За нинішні дні
І народи.
8
Криничний плач
У надлишку твого прийдешнього

Завтра встану.
До щиколоток притулю кропиву,
Твого кохання пізнього спротиву,
Настояного в гаморі пікантних сліз.
Вчорашні півні,
Вчорашні — такі дивні, різні.
У першім поцілунку
Дарують щастя, забирають смуток.
А я у сум’ятках
Вмиваю руки,
Між цифрами й словами:
Бути і забути…
Ми тіні — вчорашнього тіні,
Прозорі тіні прозорих спамів…
Ми тіні — забуті тіні,
Хотінь, бажань,
Ми тіні тіней, війни хитань.
9
П П О
Вподобав Бог людину,

Назвав її при днині
Своїм Крилом.
Людина вдало приземлила
Добро і зло…
Вподобав Бог Людину,
Людина визріла єдино,
Прийняла гріх,
Спасала всіх,
Бо воплотилась в П П О.
10
Надія
Коли сонце кидає тіні —

Вітер чекає мене на дорозі…
Я сповнена співу.
В хатині —
Прийшле німе клеймо.
Я все ж таки хочу співу.
Полинню
Замісити нове місиво,
Нове малювати тло.
На повному вимірі сили,
На новому Крилі Весни…
Пороблено, досить…
Віднині
Я
В сонячнім промені.
Ти —
Станеш поряд,
Зірками у сині.
Більш не стрілятиме, бо
Першою стану при днині,
Першою буду у сні,
Першою Явкою при долині,
Першою Зіркою у трюмі,
Першим дозрілим вітром,
Першим спочилим, амбітним —
Л ю б л ю.
11
Валькірія
Вона щоночі яблука просила,

Вона збирала їх до купи.
Зелені, сині, сірі —
У Сонячні Огнива…
Вона збирала Очні Яблука
У сітки.
Ніяк вже насититися не хоче…
Вона життя всі рушить, мочить…
Вона збирає людські душі…
Вона щоразу опівночі
Реве ревучим,
Мече груші.
Вона приймає людські душі…
Вона блудницею розверзлась,
Щодуху стопами уперлась.
Вона ковтає людські душі…
Вона з Апостолом не в мирі,
Вона за постоли
В обширі
Міняє людську Славу,
Силу,
Віру.
Перевертає людські душі…
12
Образ Життя
Оговтуючись від прикрас,

Приймаю пекло, рай
І сильця на вчора.
Мені не жаль, мене не жаль,
На мене сиплються обра́зи,
І образи́, і Образи, й тонка вуаль,
Аби прийняти,
Так, відразу —
Тонкі слова, тонкі діла,
Відра́зи,
І рай у пеклі, й пекло у ра́ю,
І муки в муках, і прока́зи,
У жертвах жертви,
Білої муки́ віконні стрази…
І чистий вимір,
Пташенят Любови.
Бо гонор все спирає.
Аж до крови
Усе стирає сановитість,
Усе — до першого в гонитві
Жити,
І до останнього — Життя.
13
НI!
За кожним разом
Світло з Чаші
Приймає Дух,
І душі наші…
Добігли сонячного зриву.
Назад — до пекла,
У обриви,
До абсурду… бо всі активи
Вже у небесному Хостелі.
Кінець іще не зараз.
То лише почини.
Тепер — все вище,
Далі, далі…
Кінець єднає
Замордоване Капи́ще…
У Коло Ка́лі.
А німий Пророк
Німує, бо проникнувся
До днища,
У часи бісної
Бідноти,
Коли ми знайдені скорбні.
Лиш Божий день дарує
Живоноти,
Крізь молитовну Дірку у вікні.
14
Міст через Вічність
Довкружний попіл.
Сліз наземна паморозь
Чатує нетрі
Силами в замерзлому…
Кидає хто мені
Поношені окурці плахти?
Хто ти, що йдеш до неба крізь безодню?
Як ти?
Хто йде вже за тобою?
Спиняю міць.
Стискаються в двобою
Площин і ребер, в прийнятті пілюлі.
Не камінь нині, ні,
Не жертви, а каменеві Люди…
Усюди.
Попіл, перелази…
Усюди біль, усюди стрази
Вчорашнього
«Не можна».
Скажи,
Навіщо нам кидатися на рожна?
Для чого назбирали жахів?
Для чого і навіщо?
А нам ще по місточку йти?
Каміння дозбирати в Куш…
Камінням ще поборемо,
А втож*
Піде́мо у прийдешній вимір,
Торкнутися того, хто нас, ану́ш** —
Давно уже спровадив на шпаці́р***,
Поміж каміння — в Полонини.
*
Втож — потім.
**
Ану́ш — точно.
***
Шпаці́р — прогулянка.
15
Як вберегти себе
Як не стати ціною жертви?

Як собі не стерти стрій,
Як себе не загнати в не́трі,
Коли ще не готовий йти?
Не йди, не смій…
Як не бути маячнею смерти,
Як не вийти із берегів,
Як не бути собі померлим,
Коли тіло ще при тобі?
Не час, смій…
Коли вітер кидає вутлі
Слова, міри —
І поготів
Хочеш вийти за темні верхи,
Завершити життя ходів…
Нейди, не смій…
Як не стати німим гінцем
Учорашнього плину часу,
Як не бути тим папірцем,
Що радіє через непотріб,
Гучні парнаси?
Мовчи, німій…
Як не бути собі топірцем,
Що вбиває себе самого,
Вже вкотре?
Радій і дій
Із Вічности Творцем.
Стань сонцем.
Любов’ю Стій!
16
До Полонин
Наскрізь застигнув біль

У переповнених пеленах воєн,
Я із жалю уже в руці твоїй,
Немов Сирена.
Я на твоїй руці — журлива осінь,
Я у твоєму роті — спо́чин.
Я ще зумію стати синім,
Приємним перекресленням війни…
Захочеш, стану смертю,
Де лише тихі журавлі…
Хочеш?
Ні! Не вмерти,
А жити.
Наяву
І в тому сні,
Де сині Лебеді у зграї,
Крізь по́темки до вічних гір течуть.
Неначе Віра,
Що у нас настане Мир…
Із тою твердою Косою,
Що нищить, тисне ворогів,
Прийми мене, Коханий,
Таку ізнищену, заболену,
Із полонинських гір,
З низини, із вишніх плаїв…
Хоча й пекучою сльозою,
Але Життям,
Живою кров’ю
Доверши
В зелений Лист
Мій Аркуш-Дух-Папір.
17
Свіча прощення
Ці очі в душу дивляться мені.

Чи мусить той нам час настати?
Ну, хоча б уві сні…
Прийди до мене, величі Ісусе,
Прийми мене, приблуду з Лісу,
Із темних, нищених хащів.
Твій Посох дивний —
Я завищено наївний,
Я у вічній Ґривні,
Вірю ще…
Та тільки спів мій занімів.
18
Знаки
Коли? Куди?
Ще не всі гармати
На нашу землю позносили.
Хочу знати,
Що Веселка в небі
Зможе болі
Нівелювати…
Всю зброю заховати…
Не сміє білий білого вбивати…
То, певне —
Нечисть чорних хмар,
Що нищить наші хати.
Наш стрій
До себе приміряє,
Аби собі забрати.
У Бога всі однакові —
І вітер,
І сонце,
І квітки.
А ми — одні посеред хати —
У синяві гріхи.
У Бога всі несуть причастя і поминки…
Ми на своїй землі, як в комині Лучинки…
Ми всі — на синім Камені пісень,
Аж, ген…
У просторі Лелеки
Прикрили Мамі очі.
19
Ми проти ночі,
При тускнім Верлені,
Затерті…
Смерті…
Перед Воротами Раю,
У тім незнайденім гаю,
Ридає одинока Мати.
Приніс їй син одну Лучинку з хати,
Аби світилася Земля.
А ми, не просто, Янголята,
Ми Стоосо́нні немовлята.
Нас десь шукає сліпа Мати
На комині Нуля…
Лишень Іриди* лелет,
Чистий спомин…
Лиш перший ключ
На крилах Журавля
Оберне зойк, пригорне Волю
Зеленим Клином…
У Високості
Я.
*
Іри́да — вісниця.
20
Тулюся до співу солов’я,

О, Господи, прости,
Що у мотуззю я,
Обплетена у сумніви тріско́ти.
Занурююсь в пустелю Сині.
Я…
А ти питаєш:
«Хто ти нині?»
Якщо падає небо —
Спочинь.
Там чесно́ти…
Залишайся на синіх губах —
Якщо все буде чорним.
Коли вітер стискає у тінь —
Не журися,
Твій прах стає всенародним.
Твій погляд засяє в Літах,
Коли тіло на камені цяткою —
Вічність і Синь
Німо падають в небо,
Плоть Янголом, згадкою,
Птахом…
Переведе лиш рід
У просвітлений рід,
У Полинь…
Геть, змозолений страху.
21
Неначе вчора прийняли Життя
Скажіть, для чого кривди ці,

І пекло?
Чи може прийняти Душа
Незвіданих з Говерли,
Мою просякнуту журбу,
У три десятий милий Фатум?
Скажіть, чому малює спин Душа,
Чому жива, а просить жертви?
Нате, Вам, нате!
Неначе вчора ще — останні соки…
Перші нетрі.
Скажіть, коли востаннє Вас побачу?
Скажіть, коли найперше?
Уже не плачу…
А закликаю всіх до столу,
Аби нагоститися знову,
Аби прийти додому
Іще незайманим дитям…
Скажіть, то 50 — багато років?
Тоді — ще стільки.
І, нівроку, вже сто проникнуться у часі …
Тепер тримаю у руках листівку Вашу:
«Учіть оце дитя, із нього будуть люди».
Так, вийшли, вилетіли — всюди…
Уквітчані роки його Словами.
Усі зробилися малими дітлахами,
Усі прийшли на спомини,
Усі — назустріч йдуть літами…
А Ви — століттями над нами…
Ми — щедро долю місимо руками,
Бо стали болем однієї Мами.
Неначе вчора прийняли Життя.
22
Скиглить Осінь
Відлітувало Літо за вікном,

Завис над світом клапоть тіла.
На стесаних одвірках скиглить Осінь.
І тільки музика зрадлива
Кидається до ніг
Прийдешніх ночей.
Неначе блудний пес,
Стою у стометровій тиші.
У сто озонних Вишах —
Світанки.
Ранку,
Прийми мене,
Себе в мені прийми.
А решта — то лише потемки…
Ген-ген турботливо, вразливо
Снують останні Німфи за селом.
Неначе сон, плете весна у тіняві вітрила.
На мрійній Виші палахкоть Зими.
На вишній стрісі тужавіє поле.
Бринить по мочарах маленький Гном.
До першого Обжинку заливає потом
Останні комірчини Аполлон.
Пленарний спротив на вугіллях
Дону.
Листя…
Зібрались всі — і чисті, і нечисті.
Усі на чистім Вересі подій,
Усі очолюють на зі́м’ять звуки…
23
На шпа́цер* — в Сонячний окіл.

А згодом вийде з лісу в Осінь.
Закине в чистоту сердець
Соломинку надії.
У пристроях біноклів —
Блиски.
Там апогей Любові…
Чорнильним випаром моросять
Нові сторінки Часу.
Зиски…
Пеленами Лелечими прийме
Життя нові потреби,
Нового Парастасу.
І люд замучений зійде
На п’єдестал з погребів
Часу.
*
Шпа́цер — прогулянка.
24
Життя
Як святість, що опікує сльозами,

До схилу, до небес, до мами…
До жовтої із небом глини.
Людино,
Чого тобі іще потрібно?
Ти — в межибріддя, ти за рідних
Повзеш лозою, носиш спомин,
Ти знаєш де, ти віддаєш про вчора,
А не приймаєш Нині…
Надто рівна дорога
Вийшла перед тебе.
Чого тоді, чого ще треба?
Людина не знає відради.
До білого світу
Людина привнесла принади…
Людина вийшла з пекла в рай,
Людина написала вкрай
Важливу Точку…
Людина одягла сорочку,
Людина вибілила Ґривні…
Тепер уже лиш час і ливні
Напишуть про її Життя.
25
На горбі вчорашнього вітру
Мушу встигнути,
Не застигнути,
Не проникнути у обман.
Маю встигнути день пропірити*,
Маю ще дописати роман…
Жили в жилавих пальцях
На видно́ті…
Я маленький невидний баклан.
Білим поверхом, білим маревом
У долині друкую клан,
Свою першу сторінку…
Я на горбі вчорашнього вітру,
Я собі не належу,
Макітру
Говерли вичісую і завершую
Перші виходи на екран.
Я на споді маленького світу,
Я в епосі великих бажань…
Ще замінюю в колесі скіпу,
Ще брукую шпацівку**, а пак***
Стану травкою світло-синьою,
Зеленавим пелехом — в мак.
*
Пірити — чистити.
**
Шпацівка — доріжка.
***
Пак — потім.
26
Все буде потім, а зараз

Спішу прояснити Знак —
Вийти в поле,
Проникнути в зорі,
Зазирнути у Коло Врат,
Написати про віру, прикрити горе,
Горам клонитися, як дітвак.
Маю статися, мущу знатися
Із прийдешнім,
Де завтра сонорний співак
Синьозвором пройде по стежині…
У ротику пташки,
У тілі рослини, у реві маржини,
У гуркоті — в прах…
Бо як
Тоді статися?
Забуватися
Як?
27
Бути собою
Дозволити бути собою

Дозволь собі зайти далеко,
Дозволь пройти усі світи.
Дозволь знайти свої апологети,
Дозволь із Сонцем йти на Ти.
Дозволь прийти до неба з небом.
Дозволь радіти і рости.
Дозволь не бачити пустоти,
Дозволь у темені знайти
Свічу.
Дозволь прийти до перших сходин…
Самі собі у собі суть.
Дозволь собі радіти сповна,
Дозволь у собі світ зростить.
Дозволь …
Твій світ сіятиме назовні,
А завтра всі світи
З тобою в Світ підуть.
28
Голуб Одиниця
Гітлер танцює по клавішах.

Зчиняється великий ґвалт…
Так виживає нація — нація живих Лекал.
Сутужно мечуть люди вивиди
На стопроцентний позов.
Де я, де ти?
Громи і грози
Йдуть до нас із Іонічного:
Слова, Стопи́ і Діл…
Нас ділять, при означені —
На чисті і позначені,
На чорних й Визнач — Енних.
На білих, голубих,
На жовтих-золотих,
На срібних і червоних,
Підвищених і зрілих,
На вірних і невірних —
Тих,
Що зрушують Епоху.
Прийняли в часі Час,
Пройшли по трасі,
І загубилися у ній…
Нас розділили на черниць,
На геть спаплюжених
І тих,
Що горіли́ць
Віддали́ся ґвалту…
29
На транші — гроші.
На грошиках — гріхи.
І О л і г а р х и…
У тій спокусі — усі ми.
І Піаніно, Світове,
Із клавішами
Всього Людства.
По клавішах біжить Ар — Шин —
Одна Підкова,
Одна вікова Птиця.
І зв’язує усіх в Один
Проникливий життєвий плин —
Людськості виміру —
Голуб Одиниця.
30
Сорокова осінь
Шовком вишиті дні,

Забувають птахи про втому.
Ми з тобою в цілім світі одні,
На закритому просторі.
Знову —
У твоїм вікні
Чисті Образи гостями.
Знову —
У твоєму мовчанні сотні обра́з.
Знову —
У небеснім вимірі крапка споминів.
Знову —
Ми малі, ми без імені,
Женемо корови…
Знову
Нас молоком замулило.
Затопило знову…
Ми в твоєму коханні — голуби,
На моїм світанковім просто́рі.
Ми — незнайдені бджоли імли…
Ми не вдома.
Знову перші птахи́ сідають гніздитись,
Знову ми — першокласники діти,
Ніжитись вже не зможемо знову,
Як колись на небеснім плащі,
Од юності…
Станемо знову стовпами —
Німфи пограються з нами…
Море птиць у повітрі хрестами.
Храм вчорашніх дійниць
Перекоченими вогнями,
Заганяють все і всіх…
До тілесних Очиць,
До небесної Ями.
31
Урок з майбутнього
Закрий долонями лице,

Прийми мене,
Я знову те, я знову це…
Твоє Кохання…
Прийми мене, торкнися серця…
Пройти крізь пекло,
Вийти з герця,
І знову визріти весною…
У птахи є Крило,
У сонця Промінь.
Я — навзамін за зло —
Тобі віддячу
Л ю б о в ’ю.
32
Д Н К
Я — Пил, який розмовлятиме з тобою,

У кожнім порусі Життя.
Я сила Слова, коли бракує мови
Для буття.
Я чорний дрібок Осені,
Осикою внизу небес.
На крилах понесу до просині,
Прийму останні видихи, де з
Тобою буде вже зима.
Я споконвічна витворів принада,
Я твій небесний випещений но́ров
У проривну стихію дня —
Я синя стрічка, перший звук,
Я проміневий Гріх,
Що ще чекає Сонця.
Я твій небесний Мозок.
Я — Ти, твоя Весна,
Твій перший Хист і Лист…
Твоя предметна винність,
Я споконвічний Позов,
Я Твій норо́в,
Твоя Родина і Родинність.
33
Реінкарнація
Примружую очі,
Стискаю в клубочки
Вчорашні Слова.
Зазивно при ночі,
Зі світлом, триденно,
Я — в світі жива…
Ще знайдена вчора,
А вийшла на Завтра.
А очі щоночі питають:
Хто я?
Замріяний перстень, повітряний човен?
Чи вчена Людина, що вийшла з Небес?
Я та, що схилилась до Сьомого Неба,
У п’ятім прийшла при Свідомому Денні,
А далі прониклася пруттям, листками,
І хмиззям буденним…
Бо мушу пройти всі Етапи буття:
Ненависть в Любові,
Любов у злобі,
Усі сторінки
Книги Слова, Життя,
Усі, що єднають Роди.
34
Небо
Небо малює хмарками крапки, картину,

Сонце гойдає в Орелі правічну дитину —
Карпатські Обриси. Прикордоння…
Вітер бризками малює небо.
Ген, на осонні,
На просторі — зима,
А наче вже весняний Феба
Прийшов провідати Укра́їну…
Ми — спротивом за волю,
Ми сонцем у зимі — а голуби навзамін
Несуть солодкі кряжі
Медового гостинця …
Микола сіє Славу тобі й мені,
Малює небом, хмарками
У Обріях життя.
Малює, вимальовує у просторі
Буття
Твого й мого весня́ного
Зростання.
35
Кохання
Те тління, то — не квиління,
А Успіння…
Коли згинається Творець,
Аби пройтися понад нами,
Коли одинним Найменням —
Єдиний топірець — Кохання.
Не все стається чистотою,
Коли, навзамін за юрбою,
Як з битим Яблуком…
На трапезі вінець.
Не всім кінець,
Не всіх купець
Захоче душу вимінять за гріш.
Не всяк мастак, що носить більш,
Ніж той останній…
Залишилися Очі —
Прозорість неба, чистоти.
Залишилось Кохання,
Весна, Вода і Ти,
Той юний хлопчик із піснями,
Той світлий Свічник із книжками,
Куди злітаються усі світи,
Коли зосталося рости
До стежки спільної.
У строї Сонячнім —
Усі тепер на Ти.
36
I Яблуком у синє небо
Зелені віти, золо́чений папір.

Повір,
Ти знову в полі жертви…
Ні, не вампір,
А трохи з мертвих,
Трішки від живих,
І трохи від вчорашніх,
І крапельку від на Завтра…
Співає півень, тьохка соловій.
Прямо до пекла, а затим — Сувій,
Де зачинається Родина,
Де сходяться усі години,
Де буде сонце, місяць,
Хороми і хати́,
і Яма і Пророк Єзекіїля.
І Єлісей прийде на Плахту,
І вітер, і каміння.
А поки — ти Один,
Прямий як спиця,
Вперто йдеш до Єремії.
Несеш у жменях спротив,
У серці палахкоть.
І Яблуком у синє Небо
Ідеш, ідеш
До Спомину,
До днів Потреби.
37
Безкінечність
Усі на площі заніміли —

І вітер, і птахи, і квіти…
На мінному просторі уціліли
Лиш зойки, крики, єзуїти…
Там ще танцюють гопака.
Усі — у сні, навпроти…
На восьмім плоті,
У стислій плоті…
Лиш ворон нищить черв’яка…
А небо плаче,
І вимиває крихти часу…
І козака.
Гей, громе ясний,
Білий вітре, омий Отчизну,
Сльози витри,
Даруй жита,
Знищи із українського Життя
Зловонного рашиста корсака.
38
Синява очей
Небом Освітлені очі,

Промінням — Життя.
Натхненно малює природа Роди.
Народини Бога,
Єдиннозмога —
На нашому спілім прозрінні,
На втоптанім поросі тлінні
Зростає змальований гай.
Пронизливо синя прозорість,
Над сонячним променем —
Треба…
Моїх напів зітканих стрі́чок.
Треба…
Твоїх, ні, не незвіданих Точок,
Твоєї небесної Нитки,
Твого надтілесного Звитку…
Тебе і Твою Пектораль.
Витчи мене,
Із Неба зіткай.
39
Новий День
Зірки зіркам в тумані синім

До вишніх ніг схиляють хтиво
Останні дні останнього часу.
Найпершим визрів Окіл ниви,
Що спечена на маренні…
Абсурд.
Самі стоять змальовані покло́ни,
Самі гниють.
У вишкіл долі…
Занадто повний,
Одним однісінький у небі Місяць —
На завтра буде Новий день.
Постане мовний витязь
З Престолу неба, серед Ґрані,
Постане у небесній рані
Омитий крик,
Нового Сану,
Нового витинку Освітленого Фабія*.
Проречення Життя.
*
Фабії — один з найстаріших родів рим. патриціїв, що дав багатьох відо-
мих полководців і політиків.
40
Iз мамою до мами
І світлотіні гамірний леме́нт,

У безсебесному мовчанні
Вона так голосно просила:
«Боже, поможи!
Додай і ще до ночі днину…»
Вона на руку тиснула щосили,
На голову наносила Життя мастила.
Вона хотіла жити…
І поки жила…
Лишень окремий камінець
Щось шепотів поміж каміння:
“Не знаю, де кінець.
Мабуть — це божевілля?
Одна ти в світ зійшла,
Одинно зможеш вийти…
А далі — всі гостинно
Розтрощать в часі миті
Твоєї стильної чарчини,
Коли зійдуться в Звитки
Кохання, Біль і Мішура…”
Ти — наш Огонь, ти Солончак,
Вода…
Моя найкраща в світі, моя єдина з нитей,
Моя остання-перша, моя вершина з решти,
Котрі іще не знав…
Тепер синіє небо, співають нишком трави
Молитвою Вершин.
41
Тепер — Я в полі воїн — Один.

Родинне Світло з нами,
Родинний вимір — Мами,
Одна єдина книжка,
Самотня вишка,
Годинний Час,
Що вже піснями йде із роком,
До гори — за нами…
Із Мамою до Мами
Йде Світло серед нас.
42
Душа
Душа по вінця вкрита жахом.

А нині, тільки, гей, як вчора…
Чомусь не знає тіло ані радости,
Ні непокори…
Лишень одні ненавчені проєкти.
На полі, русі — непрості аспекти
Прогірклого від вибоїв Життя.
Душа замкнулася на ключ.
Стоїть обдерта…
Чекає прийми в рай, чи прямо в пекло…
Душа танцює на проломлених кістках.
Душа мізкує без мізків, бо Дах
Уже не може витримати жахів…
Тому наповнюється аж
До краю спеціями Знаків
І звичаїв…
До чистої водиці ллє помиї…
О, Господи, очисти час —
Учора, завтра, нині.
Зроби ті Знаки з нас
Людини гідними.
У душах — єдності Родини.
43
Крила України
У дівчинки синьоокої
Виросли крила…
Вона із ними по воду ходила,
До лісу, до темного гаю…
Вона не завжди приміряла
Свої синьоокі звичаї.
У дівчинки крила горіли,
А дівчина просто німіла…
Жіночому тілу не довіряла.
Дівчина мила
Із тілом жіночим,
Душею дитини
У синіх віках залишилась
Єдинно…
Все віддавала тілами, шматками —
На Плахту,
На неймовірно оправдану Плахту
Любові…
Все, що сприймала,
Нестерпні Прориви та жахи.
Ще й ополисті людські негативи —
Аж били!..
Душі у черзі і страху.
На яку росомаху?
Ні! Так не вийде!
Не треба!
Бо людськості Плахту
Вже запозичили чисті Рамена —
Сонця знамена.
Вже приїздять, прилетять золоче́ні
Сонячні Птиці —
Чиста, пречиста, свята Ойкумена
Миром, добром насититься.
44
Усім нам — по Небу
По сонячнім полю,
По зайчику, вітру, по долю…
Усім нам ще сниться,
Що йде білий Лицар
І носить нагору вітри.
І в синьому Ярі,
Що так молодиться,
Усі ми ідем у світи.
Усім нам все треба,
Усього усьому…
Усім нам — до Неба.
Ади*, і дерева стоять чисто голі,
Аби не застати нам Сонця,
Аби ми поволі
До Неба ступали…
Напів намальовані,
Сині,
З зірками,
Напів заницьовані —
До Амальгами**,
До сонячних зайчиків,
До Апогею***,
До прірви,
Де Рай є Життям.
В Неоновім гелю…
Де доля, де Неня,
Де сонячні Ями —
Я там.
*
Ади — дивися.
**
Амальга́ма (англ. amalgam, нім. amalgam) — сплав ртуті з іншим металом.
Більшість металів, крім заліза і платини, можуть бути частиною амальгами.
***
Апоге́й (грец. απογειος — далекий від Землі) — точка еліптичної навко-
лоземної орбіти небесного тіла.
45
Впадати в небо
Торкнутись Неба,
Впасти у Любов,
Знайти загублену спокуту.
Люблю тебе,
Найвищий з Крові.
В кров —
Люблю, а серце крає смута…
Впасти у Небо,
Затремтіти болем,
Знайти свої мірила…
З Чорним полем
Прийти до Раю…
На зіницях гойдатися
До земляної мови — пак
Воскреснути у снах…
Торкочучи крізь гори.
46
Треба
Небом Освітлені очі,

Промінням — Життя.
Натхненно малює природа Роди
Народини Бога.
На одинно змога
На Вищому спілім прозрінні,
На утоптанім поросі-тлінні,
Зростає змальований Гай.
Пронизливо синя прозорість,
Пронизливо синильна на Прорість
Над Сонячним променем
Треба…
Моїх напів зітканих строчок.
Треба…
Твоїх най незвіданих точок,
Твоєї небесної Нитки,
Твого над тілесного
Звитку…
Життя.
47
Новий день
Я тютюном задихалася в зорях,

Хотіла прийняти присягу
Народоволі, долі, поволі…
Вивела в поле.
З розмаху пірнула у прірву
Нового життя…
Навпереміш зорі, очиська.
Я стала псом, ні, стала ангелом,
Бо дниська…
На пробі білий день у чорному переймі,
Бо днись родилися, бігме,
Чужі й свої проблеми.
У прийми вийшов Місяць,
Прийнявся чистити амбіції…
Прийнявся нищити слівце сліпе…
Видюще в просторі — Слово святе.
Проникливе, прозоре, неозоре.
На зорях лічить нові долі,
На долях мостить Новий день.
48
Я тут
Насилу час єднаю

Із пройденими вежами, що впали
Колись тут,
На задвірках часу.
Я тут.
Плекайте гори гномів, торгуйте ногавицями,
На спомин
Зайду до Храму голубів.
Я тут.
Прийми мене, Всеношна.
Зроби із мене крихту Спасу…
Я тут,
Аби назавжди статися в прийдешнім.
Аби прийти, і час до часу…
Я тут,
В обіймах полудневих,
У чистих водах голубів.
Я тут.
Прийми мене, народе,
Стою, чекаю — час наспів.
Я тут.
Чого мені так гірко,
Неначе весь тягар прильнув і піт?
А на чолі руїни-зморшки,
Печалі, болю, плачу, бід…
Я тут.
Не запозичу більше
Твоїх нехитрих усмішок гаю.
49
Я тут,
Я трохи зігнута, неначе, Вишні
Видивом стою.
Я тут,
Прийми мене Отчизно, сховай, обласкай,
Відпусти.
Я тут.
Я стала трохи вище…
А все таки, Я — ще дітвак,
З тобою в поле зранку вийду,
І розперезаним любистком
На крилах Янгола молю:
Не пустоцвітом будь, не кладовищем,
А стань апартаментами Раю.
50
Табулятор * Осені
Межа на Сіль.
На сто проривних ярів.
Межа часів…
Межа на світ —
Сумні стожари.
Межа…
Без слів:
Ґарадичі** на першу і останню.
Межа — за мною, поміж нами.
Межа на Вишній,
Нижній
Стоси.
Табу на табулятори.
Понад просторами Габани***.
Табу на стигми «Мі» шляхами.
На ходиках хромують цейси,
А циферблати — Іси.
Списи…
На цифрах блати,
На блатах цифри.
Далеко — звуки…
Ославлена процесія із Простору.
Там звіти:
У Осені зазначена сторінка.
На світанковому Освітті
Злітає щогодинне:
Павук і Єзуїти.
Між ними —
Осінь-Жінка.
*
Табулятор — електромеханічна машина, призначена для автоматичної
обробки (підсумовування і категоризації) числової і буквеної інформації.
**
Ґарадичі — східці.
***
Габана — препарат для лікування тривожного стану, судорогів.
51
Віншування
Замалюю тебе, намалюю

Жовтим променем, сонячним світлом.
Викарбую у колір Веселки.
Поторочу кольо́ри сумні.
Стану першою в світі, не сердься,
У твоїм світанковім огні.
Стану пташкою, вітром, долиною.
Ясним променем першого дня,
Скатертиною синього інею.
Перелестком першого «Я».
І твою незбагненну Натуру
Замалюю у барви рожеві:
У краплини медово-духмяні,
Медвяного цвіту у травах…
Долю тобі світанкову,
Білими штрихами ранню,
Золоту насолоду Любові…
Стану зіркою у коханні.
Захищу від біди, захищу.
Намалюю червоні троянди.
Естети…
Аби став ти удачливим, Юрію.
В пшеницях Меандр*
Піднесу аж до неба,
В Готар**
Твого Веселкового лету.
І впаду до милості
Урії***.
______________________
*
Меандр — орнамент. Меандр був особливо популярний у стародавній
Греції.
**
Готар — край, межа.
***
Урія Хетеянин — хоробрий воїн, який служив у війську ізраїльського
царя Давида. Мабуть, етнічний хет, що жив в Ханаані.
52
Небесний щит
Зросійщені щенята,
Хто ваша мати,
Чи маєте тата?
Чи вийшли на світ,
Наче тать, стати демоном?
Нащо у чужій стороні
Топанками* топчите?
Нащо нам такі вироджені гості?
Ми вас не гукали,
Ми вас не шукали,
Ми з вами не діти єдиної мами.
Відріжуть великі, перетнуть малі —
Усі ваші наміри гепнуться в крах.
Над нами щит Бога,
Ми в Неба в руках.
*
Топанки — черевики.
53
Освідчення
Дівчинко, Україно,
Кохаю.
Тебе безмежно обіймаю,
Очима, словом, крилами за талію…
На тонкі рученьки вдихаю
Колосків браслети,
Стрічечки лугівок, долини розмаю,
Уже на кожний пальчик нині
Вливаю Серпень — жовтий, синій…
Уже на голову кладу маленький
Дивний капелюшок,
Із синіми і жовтими квітками…
Уже на ніженьки даю
Пшеничні колосочки…
Раю…
Лелеками полинемо до Мами.
54
Перетиначи межі
Першим визрів Янгол

Поміж сто світів.
За плечима сперся,
Строго шепотів:
Ти — на світлі,
Варгол*.
Ти на кожнім кроці Гал**…
Стала в стійку струнко, витиснула:
Вибач,
Я не смію бути на порозі Віри.
Загубилась в разі, загубилась в русі.
Визріла вампіром…
Десь на п’ятім сталім, десь на шостім дусі.
Начебто нічого, ніби так і треба,
Лем*** відкрито видно — стиснуті лабети.
Вирватися прагну зі стійкої сітки,
Вийняти все серце, загорнути стуки
По небеснім версі в круговерті звуків…
Генієм проникну на підставі «Вишні».
До воріт закрались… старість, біль колишні…
Виникла тобою — мукою епохи,
Виникла юрбою, що Хреста нехаяла…
*
Енді Ворхол — це ім’я у 20 столітті звучало на наймодніших культурних
тусівках США. Цей митець із українським корінням став ідолом поп-арту для
мільйонів.
**
Гал — паразитичне новоутворення на органах рослин.
***
Лем — тільки.
55
Виникла молитвою на устах невинного,

Виникла заглибиною
На грудях нужденних,
Виникла сокирою, стильним топірцем,
Виникла короною,
Ницим ялівцем,
Виникла болячками, спицями у горлі,
Виникла одним єдиним Янголом на небі.
Генієм вповилася, вилетіла Птахом…
До людей юрбилася жахом, махом, дахом…
Проникаю в душу Господа мого:
Муками все тіло вкрилося на часі…
Колюча корона, кресала і ряси…
Прагнули вар-ва́ри…
Не змогли, не знали,
Що Живим навіки Вічне Світло в небі,
Бо з утроби сталось світлої Марії…
Розкололось небо,
Потрусило землю,
Вийшов Дух із ребер —
І зайшов між ребер…
Замовчало серце, зціпенілись люди,
Кров’ю і водою укривались груди.
Як Хреста знімали, умивались плачем,
Зрошували землю. Наче
Милостиню з неба вислав Бог повітрям —
Сто ярдів бальзаму, сто мірил олії, ладану, алоє,
Миру, митри… На душевні — Віру.
Взяв Іван Марію, притиснув до серця…
Мамо, не тужи, не сердься,
Всі ми твої діти, всі твоє насіння…
Засвітилось Слово:
Йдіть, а Я за вами…будемо у русі,
Вас знайду в дорозі,
Вірте!
Я — Життям із вами.
Поміж вами — в Дусі.
56
Крапля меду
У краплі крові цілий світ.

Торкається обличчя,
Геномами змальовує тебе,
Моя земна Любове і магічність.
Я крапелинами зрошу останні кроки,
Пергою часу і віків — у стильні стоки
Уллюся кров’ю.
А потому — на сонячному клавесині
Полину у світи,
У ті блавати сині,
Де ще живими Я і Ти…
У краплі меду цілий світ.
Верни до мене, голосне, верни.
Наспівуючи бджолами і сонцем,
Верни мене крізь засвіти в світи,
На той щиток, де мед стікає в часі
У нашому віконці…
Ще солодиться вітер і печаль
Ше коромислами збирає осінь,
Нектар, пергу, і віковічний чай,
Крізь пальці в жменьки… А покоси
На сивину стікають струменем любові.
Верни мене у лепет ще дитинний,
Коли цвіт липи, і акації неспинні,
Коли збираю вдихами життя,
Коли на небі тільки Ти і Я.
57
Мовчу
Мовчу… А сонце знає.

Мовчу, нікуди не тікаю.
Бо нікуди тікати…
Всередині ношу загати
Про тіло те,
Коли іще не чула,
Коли не знала ні про горе,
Коли не відала про гори,
Про чистоту води…
Не знала про конання,
Про чистоту єднання
Із болем, річкою і сном.
Іще не знала про обра́зи,
Про голод, мор, про крик прока́зи…
Нарешті все в своїм узбіччі:
Нела́ди, голод, свіччя…
Нарешті Я — на зеленавім сплаві,
Коли летять журавки праві,
Коли сама себе прощаю,
Коли собі даю управу,
Коли себе вітаю
Із усім,
Що вистоять змогла.
Нарешті Я — собі,
В собі сама.
58
Свобода
На вірш нанизана Свобода.

Так, ви́разно і напоказ…
Трафунок* миром
Пророзносив
Красиво, сиво, мило, млою…
На вірш, на низинні
Коралі…
Чогось навіки скривдженого,
Знятого з небес.
Скрижалі…
Пророчих Перстенів запкані агати —
Свобода спониж,
Свобода в сітях.
Свобода — бути, стати, спати.
Свобода — винайти, забрати,
Свобода — втратити, не бути,
Свобода — трутити**, не жити,
Нити…
Сво(є)Бо(г)да водить водами.
По водах —
У Сводопристрої Свободолюди.
На неземних підводах —
Всюди, всюди — вкраїнські Люди.
*
Трафунок — випадок, пригода.
**
Тручати — штовхати.
59
Єдналось Слово
Там, десь посередині,

Тоді, коли на небі Слова зіллялися,
У сині
Весняних весен і пісень,
Там, на невіднині, на сьомому
Блаженнім вересі,
У тому ще десятім пересні,
На поміж них,
Між весел і води,
Між Сонця злетів
І Вітрових проявів,
Там, у прозорому вбранні,
Там, на світанку — зрання,
Єдналось Слово
У мені.
60
Світку наш
Світку наш білий,

Сльозами сповитий,
На золоті впещені ині часи…
Світку мальований, жінкою взутий.
Заюрмлений ласкою,
Сонцем забутий.
Світку коханий,
Я в світі не сплю…
Іду наче вітер, торкаючись гавані,
Черкаю вершини
Вітрильним крилом.
Я в сонячнім зайчику,
У зорянім приплатку…
А досі здається — життя тільки сон.
61
Нумери
Назустріч сонцю, до весни,

До перших променів кохання.
Ану, попровбуй, сядь у сни,
Коли наколо стільки…
Ну-мер-ів.
Дошкульно вивітрився кисень,
Прийнявся зичити слова.
У стометрівці тягнуть з вишень
Солодкі спомини Нуля.
Ну-ме-ри.
Гойднули вивіски завзято,
Провітрили останні лати
Останні-перші свята.
Прийшли до хати
Ну-ме-ри.
62
Нова борона
Червоній троянді осіннього ранку

Запле́ли колосся в маківку.
На плечі накинули синю вуаль.
Ціна на сьогодні — вчорашня сторінка.
Стомилася Зірка, доходячи в небо —
Застигла Скрижаль.
Спринтово на світ поглядає.
Гукає: не зайвий нам місяць уповні!
На завитку квіти…
Сную вся.
У небі Головні*.
В кристалах танцюють
Винайдені діти,
Втамовують несмак,
Втикають на колір,
Вином наливають бокали…
За нами снігами образливий вітер,
Снував золотими стежками.
Поодаль — спочинок роками.
Лякливого ранку
Зупиняє всі сни:
Я — Теслі Новими стопами.
Варуй** борону, борони.
*
Головня́ — недогоріле обвуглене або тліюче поліно.
**
Варувати — охороняти.
63
Безмежжя і Я
Серпень світить свіччям Сонця

На барвистій Яроплоті.
Мій найперший промо-сточний,
Мій пробачений на пробі…
Оком виснаженим, хтиво
Дивиться на велич часу.
Я знайду щасливу днину,
Я зумію… я пробачу.
Я із пазолів до ряси
Вимощу пряму дорогу…
В Небо Синє — в світ порогів
Понавішаю гірлянди.
На молитви, сіножаті,
На Кохання…
Дріт не зайвим буде нині.
Я занизаю долини
На простори для покори.
І знайду маленьку квітку,
Замалюю денце Світлом.
Раєм стану серед вітру.
Так, ввостаннє…
64
Синява
Синява білого світу

Довгоміром синім забила
На сторінку вчорашнього дня.
Милий, певне, ми ще не жили?
Чи прожити вдалось за пів дня?
Вимір — теплі провОди,
Синє, синім акорди.
Стопором… стопи у заваді.
Виміри щемко щипцями,
Шини із шилами — вкрито.
Любий, життя нанівець: шито-крито.
Винайшли пози, звірили пазли…
Стомлено сіли
Замучені в часі вампіри —
Євро в екстазі.
65
Благо
Летять лелеки…
Додому линуть.
Ми зло зламаємо в стегно.
Ми створимо маленьку Віру,
Насиплемо до пазухи Ампіру
Небесних проявів Весни.
Не спи, не сни, рости,
Маленький Ясе Сонця,
Верни, нам Сонячні рясні
Життєві сили… Божий Сину,
Сьогодні, завтра, вкотре
Насип в долоні Миру.
66
Всеукраїна
Писати? Можна.
Але не писати — не можна.
Тільки Слова…
Хоч стоять ще в потоці промови.
Мову відняти не вдасться нікому.
Якщо і мовчати — то Словом Любові,
Шани до рідного всього,
До долі, до мами, до мови.
67
Ви чули?
Життя починається з жовтої стрічки —

Іванка дарунок для Діви Марічки.
Життя виходить з кольору Неба,
Инших фарб ми не кликали,
Їх нам не треба…
Життя має силу Вкраїнської Ниви,
Життя у продовженні променя Сонця,
Життя під покровом Небесної сині.
Архангели Вишні у нас охоронці.
Наші діти не винні.
Ми не повинні
Нести поклони ідолу Мору.
Ми в Україні, у Мами в Подолі.
Доволі смерті! Доволі!
Нам треба МИРУ!
68
Нескорена Красуня
Нескорена, жива моя Украйна.

Квітка ясна́ — моя найкраща.
Пташко синя.
Завжди поміж долонь весняних трав,
Завжди на чистім полі світиш
Чарівним плескотом Десни.
Прокинься, Зінонько, не спи.
Позбав, від болю нас, позбав*
У точці відліку зрости
У новий, чистий
Струмінь Янтарю,
Коли доокола українки,
Коли навколо діти, мами
І їхні татусі навколо них.
Коли усі щасливі, в залі.
Втрамбовуємо в яму орків злих.
Коли ми знову,
Ізнову — Ми…
Коли оточені не гниллю,
А Людьми.
*
Позбавляти — забирати, віднімати щось у кого-небудь, залишати кого-,
що-небудь без чогось.
69
Кожному по круку…
Чи то живі слова на каторзі,

Коли навшпиньки ходить кат?
Із недоязіком руцкім?
За наших матерів, за наших дочок, немовлят,
Ще ненароджених, котрі змогли би…
За наші болі, наші непомірні муки,
О, Господи, дай їм на груди круків,
Най кожного частинками видзьобують,
І вороги каліками залишать наші луки…
Щоб наші вже народжені Життя
Вкраїнською
Скропили благодатні
Мови звуки.
70
Котрі за нас вмирають
Господи, з такими чистими очима,

З такими синіми, як небо,
Господи, тобі вподібнюються діти,
Котрі за нас вмирають.
Щебінь
На їхніх крилах
Сонцем стане —
Доріжку нам дають зелену.
Мої найкращі, янголята,
Приймайте тихий дзвін,
Приймайте: я кохаю,
Приймайте і злітайте,
Ми з вами теж до раю.
Бо не знайдеться в світі
Чистішого наймення,
Маленькі ясноокі Ельфи,
Чудові Незабудки,
Прекрасні сонячні Нагідки,
За ваші кроки молимось з усюди,
До вас, за вас, без вас нам трохи сумно…
Ви — із нізвідки —
Проростом у Люди.
71
Амбасадор Осені
Мить просить простить,

Мить — стиснута нить…
Досить! Болить!
Надто юрить,
Зболена в росах
Мить стане в момент
Чорною осінню.
Оросить, здощить
Залпами, стосами —
Не пустимо злодія жить —
Нагостримо коси ми.
72
Гроза
Гроза просилася в сльозу,

Маленьку крапелину долі.
Гроза просилася, а я біжу,
Біжу до Схимника по волю.
Земля застогнала від болю,
Спиняла міць у синій крові…
Просився вітер припинити,
Трава просилася, щоб жити.
У безмірі заплакав воїн,
Що прагне вижити життям.
Навзамін, море сліз,
Сирен виття…
У ночі повний місяць
Щось шепотів до молодої,
Блаженний Білий лицар
Прийняв життя в свої покої,
А мати у землі далекій
Чекала сина й, мов лелека,
Злітала виссю в Небозорі.
73
Біле Сонце
То чорний світ так стиснеться у Часі,

Що стане білим Сонцем.
Стане білим білий світ…
У Сонце в сизій оболонці
Вросте Життя,
Життя сколихнеться у вітті,
Земля знайде свої нові шляхи́,
Маленькі діти
Відшукають тата.
А потім серед свіття…
А тоді вде знову виростуть сади,
І знову вибілимо хати,
І знову… станемо в Роди,
Бо українці ми,
Щиріша в світі Віра.
Ми в Подолку у Богомами,
За пазухою Бога Сина.
74
Ніколи
Ми до війни були малі,

Ми до війни не знали плачів,
Ми не лічили журавлів,
Аж не повернуться…
Одначе,
Ми до війни були не злі,
Не зловживали лайкою.
Неначе,
Не з нами все —
Ми стали в один раз:
Великі, злі, вогненні, сильні,
Ми стали вищими —
Бо вільні.
Ми вільними були, хоча були малими,
Ми — вільні, будемо свобідні.
Ніколи, чуєте,
Ніколи нас не зламають
Ті, що і людьми назватися не гідні.
75
Народження
Народження нового на шиї у старого.

Танцює миротворчий сік
На персах випрілої осені,
Торочить вік
Малинами на паперті.
Туманиться мереживом
Троїстий вимір.
І постає із-під небесся
Прозорий Перший, милий
Проросток генія Весни.
Впотужнилася мати.
Народження благати…
Народження дитяти.
Зродилося в Калині
Посвячене буття.
Зродилося життя:
Народження Весни.
У перший крок, у світ ясний…
Торкнулися небесного лаштунку
Маленькі краплі золотого трунку
Хтивих перших пань,
Життя стрічань.
Вода, Любов і Мрія.
Торує відданість
На першу Рань
Земля бажань…
Сонце
В прощанні мімікріє.
76
В дорозі до Неба
В дорозі димно щось ячить,

Приймає спори і насінини…
Ми ще не завтра, може вмить,
Стаємо вищими, старими…
Здається, сині ручаї
На смерть забили горлиць в зливі,
Здається, я вже інша, вже не болить,
Лиш трохи моторошно нині…
Здається, йду світами в світ,
Прямую вищими лугами,
О, Боже, як мені в цю мить
Не загубитися у сині?
Вже все позаду:
Чорні хвилі, тужні прориви, чесні вісті…
Геть на все чисто в чистім вирі
Змалюю білу віру й відчай…
В однім стривоженім часу,
В одному вишколі, в одній манері…
Назавше вийду спозарання,
Хлюпну очищену сльозу
Із піднебесних чистих вирів…
Проникну ся водою всіх часів,
Найпершою росою зрання.
Уже не плачу, не реву,
Уже у тиші чую гомін гір:
Святий Петро Ключі розносить
У Маріуполь, Охтирку, Ірпінь,
У Бучу, Горенку, Гостомель…
77
На Оливній горі
Солодом пахне
Стопа мозолиста.
Сльози найперше судили
Пречисту.
Сталося
Слово у Славі.
Врочисто
Сповнився замисел Божий
Людське дитя — на Олтарі,
У судній рогожі:
Винен
У доброму Слові.
На власних плечах возніс
Людські печалі і болі…
В своїй хаті — не Пророк,
Носій чистого Спомину…
Зорі
В дії і ролі —
Сорок дів і сорок сорок.
Солодом повняться гори.
78
Трелі
Прийде час, й постав уже.

Кожна Діва заповзято
Свою родину вбереже,
Свій рід, своє начало…
Можливо, згодом,
Щось колись це означало,
Родинне слово « Є» …
А зараз кожен стримує своє,
Свої слова, свої ампірні кроки,
Свої незаймані стерні,
Свої надривні стогони і строки…
Світланочки, Співаночки, Наталії —
Маленькі зіроньки,
Голубоньки мої,
Сердечні жони,
Добрі, а не злі…
Свої цінують цноти,.
Живорід носять у собі,
Аби злораду побороти.
79
Вершилось
Навзамін зашморг дали…

Зелений, ілюзорний.
Заскиглив місяць вповні,
Весна вже має силу.
Танцює перший промінь.
На проростах вчорашніх,
Малює перші фрази,
У образа́х хрустальних…
Іще немало,
Згодом…
Іще, навзамін
Душу в гомін…
І зрештою,
Закуту
Принести в жертву Снові.
Іще силкує плачем…
Небесна дума й тіло.
Іще не видний в русі,
А вже сто раз кортіло
Носити воду в палях…
На виднім Колі —
Дух у Дусі.
80
Ночі слід за нами
Ночі в мене стало мало.

Стало зовсім мало ночі,
Прорости не встигли снами
Молитовні дні дівочі…
Його вели до першої молитви,
До першого розгубленого «Є»…
Його любили, потім били…
Люди привознесли,
Люди прицвящили
Його тіло…
Собою люди забивали сміло
І руки, і системний стан думок.
Лишали тільки хаос, біль
І наболілу паморозь.
На чистих помислах святого
Собою рани бичували,
Втискаючи у душу Богу…
Собою люди знемагали
Священне Тіло.
Собою гнали на Голгофу
Слово…
Молили й кляли Віру…
А Він в боргу перед Життям,
Життя просив своїм катам.
Як завше —
Птахи в полі.
Як завше —
Вітер похиля тополі.
Як завше, йде весна.
81
А долі?
Доволі!
Долі до долів,
До самих огненних низів.
До пекла…
Розмай у тенетові*,
Везувій
Трощить чисту душу,
Ворог озвірів.
О, Боже,
Ще кобись**
Нам днись***
Став у защиту.
А потім змушу долю зрушить,
Весну водою виповнити вволю,
В ослону стати берегів,
На захист Миру,
Захист Матерів.
*
Тенеті́в — цвинтар.
**
Кобись — якби.
***
Днись — нині.
82
Пташині врата
Заховаюсь у хліби,
У сапфірне небо німбом…
Заховаюся у сни.
До смерічки,
До живого сонячного співу.
Звуком полуниці,
Жовтої синиці,
Журавля, веселки…
Боже, де ті йглиці,
Щоб збудити весла,
Доплисти до Паляниці,
Де живе завсігда*
Синій світ Ясниці
І щасливе Вседня?
Хлі́бами від краю
До сапфіру лину,
Край до поля раєм,
Сивиною сливи.
Хоч журливо полю
Плакати в ожині,
Є окраєць неба,
Ще земля в годині,
Де трава зелена,
Де пісні родинні…
Одним оком плачу,
Другим бачу небо:
Не журись, козаче,
Живина крізь тебе
Поверне до гаю.
Мир прийде, фореве…
Крізь наземні муки Брами
У Пташині Врата — знаю.
*
Завсігда — завжди.
83
Рокаш *
Я — є,
Україна, сонце, вітер, небо, пісня —
Це моє,
Я — є,
Небо, гори, море, ріки,
Наші світи навіки — є.
Я — є,
Ми — є.
То не твоє, освободітелю, те — не твоє!
Я — є,
Бо разом — в Тілі ми однім,
Ми — є.
Я — Є.
Ми рідні всі,
Ми всі свої.
*
Рокаш — гуртом.
84
Заново мислити
Сьомі двері сьомого ранку.

Від народження до останку
Прямує, німує привид
До бранки…
Де першими кроки
Буття.
Щирими стоками,
Тінями, блоками…
Роїлось життя.
Приймає долонями…
Проймає агонія.
Я в світі — не та.
Заново вчитися в Слові,
Заново взяти перо,
Заново мислити…
Може, сльозами?
Бо звуками щось не виходить,
Волю
Заламує зло.
Здригаються кроки.
Довкола трава,
Знеможена горем,
Змальована прахом,
Долю
Вже далі нести не змогла…
Одним віддзеркаленим махом
Злетіла Журавка.
Промовила Знаком:
Я в світі жива.
Бери, вимальовуй,
Принось мені їсти,
І тішся, і тішся —
Вкраїно Нова,
Господня Невісто.
85
Говори
Говори
І за долею йди,
Говори, поки сил, поки моці.
Говори, май дорогу опріч*
Бід і горя пророчих.
Не забудь про зволожені крила,
Не забудь запізнатися з Небом
Чистих душ і сердець,
Щоб могила
Не загнала життя аж до пекла…
Говори, говори, говори,
Поки йде до нас думка і звуки,
Говори, щоб не бачили мли
Твої кроки і діти, і внуки…
Говори, аби серце звелося
Дзвоном сяйва і Перемоги.
Говори, долітай від землі
Від погребів, руїн і знемоги —
До святого Крило́са**…
Слава Воїнам, Слава Землі! —
Чули дзвонами різноголосся́.
*
Опріч — окрім.
**
Крилос — підвищення для співаків та читців у храмах православної цер-
кви та католицьких церков східного обряду.
86
Колись
Були колись — Ми,

Стали різни-ми.
Ти в своїй пітьмі,
Я у зав’язі…
Пізно нам.
Були разом,
Стали по окремо.
Кожен сам —
Доменіко Мерліні*,
Кожен сам собі пан.
Всередині
Себе виводить джерела.
Замість Пруста Марселя**
Серце йде до невинних гріхів.
Кожен грабає граблями воду,
Кожен носить до виру, до споду
Останні частини Життя.
Кожен прагне іти за народом,
Кожен у собі шукає наймення,
Кожен собі зичить долі.
Коріння
Врізається в жили…
Ми — жили.
*
Доменіко Мерліні — італійський архітектор. Представник пізнього кла-
сицизму і ампіру.
**
Марсель Пруст (Marcel Proust) — французький письменник, есеїст та
критик. Найбільш відомий завдяки семитомному роману-епопеї «У пошуках
втраченого часу».
87
Кожен по собі,
Кожен по черзі,
Кожен на рожна,
Кожен на версі
Чудернацького стану.
Кожен до себе іде,
До останку,
До самого ранку,
До кожного третього,
Сьомого нано-світанку.
До кожного, кожного проситься Сонце,
Усім начеркає краплями стронцій,
Усіх заарканює час —
Одинадцять —
Достоту
Заплатить Всевишній однаково,
Усім, як і кожному…роду
Води дощем.
У кожного трохи радіє душа,
Трохи щему.
У кожного свій імунний жилет,
У кожного Сонце на виліт,
Земля — в пірует*
Ментального потім.
*
Пірует — круговий поворот під час стрибка в повітрі.
88
***
Надривно
Мовчать дороги,
Востаннє доходжу до неба,
Востаннє, уже без потреби,
Ноги доходять до спину дороги,
Ноги мої, не наземні,
Ноги на небі,
Ноги в дороги, до рогу, до Треби,
Ноги мої — дороги.
89
Трисуття Вишні
За живцем — стеблинкою
Листочок,
На кожнім вимірі дзвіночок.
У сонячнім сплетінні
Три позолоти-жили…
То вишні предки,
Єдинорідно
Свічі так палили.
У кожного своє вістря,
На кожнім вістрі — алича
Планує зацвітати…
Допоки ніжиться весна,
Допоки син, допоки мати.
А потім всі прийдешні шати
Злітатимуть у світло тіні,
Носитимуть краплинами води
У роті, виплекають мову,
Три суття Вишні у обнову…
Вкраїни суть — Українську Мову.
90
Різноголосся руки
Втомлено сягає небо

Простоту,
Що йде од синіх гір.
Я стою, назустріч тебе…
Я росту
З непройдених доріг.
За призначеним початком
Непочатий край років.
Мамо рідна,
Перло в’язка …
Запізніла пісня слів.
Я торкаюся глибинно
Сивих висвітлених брів.
О, моя найперша сило.
Соловієм стигне піт.
Я торкаюся очима
Перших променів живих…
Може, потім, може, нині
Стану вкотре вороттям,
Вкотре слушною дитиною,
Вкотре ще малим дитям,
Так, четвертим поміж Пять …
За собою — пальці, предки,
А за пальцями секрети —
Перших кроків перші сходи,
Перший лепет, перші сльози
І танцююча Рука.
Дякую за спів дівочий,
За косички, за сестрички,
Дякую різноголоссям
За Ж И Т Т Я.
91
Війна
У цій війні страждають всі —

І діти, і дорослі, птахи́ і квіти.
Хворує лютий кат,
І той, що змушений терпіти…
Страждають гори, горизонту світ,
Світи, блавати і сюїти…
І те, шо нам здається білим —
Все накривається сірезним двигунцем.
Зрівнявся порох із зірками…
Прийшов нелюдний в хату.
І серше вихолошує у мами.
Не все на світі має силу,
Не все нам сталося віднині,
Закрила пальцями лице…
Де син? А Син з зірками,
Щоночі блискає до мами…
Яснимим промінням, ду́ші каганцем…
До неба всім кортить віднині,
До неба, де блавати сині.
Там співом вижовклі Листи…
Як ти?
Не розкидайте бісер сви́ням.
Плавець пливе, бо ще плисти
Йому належить завтра, нині.
І пекло, й рай, і ті Листи…
Де змушено приймають квіти,
І запахи колись комусь.
А птиці й діти
Виспівують «Червону в лузі»
Приймають світ у суєті і тузі.
92
Приймають і даються взна́ки

І предків вчення, й ті уроки,
Котрі над люлькою співала мати.
І зарубцьовані Слова,
І почорнілі руки від Пера,
І рани, болі, сирен звуки…
Давай, присядемо на мить…
Уже не плачу, не болить —
Уже стою над часом,
Уже у іншій іпостасі…
З тобою вже на Ти.
Може, правда, слідами,
Може, Ми вже не з Нами,
Може, Ти, може Я?
Стане знову Твоя
Мова чистою, сильною,
Стане знову Моя
Чиста Віра синильною,
Наче Небо…
Стану Я зовсім смілою, стану Я,
У потребі,
Знову милою, знову білою,
Як намисто із стебел
Вчорашнього інею…
Я, навзамін за болі,
Киріє Елейсон*, ирієм
Схимника** Феба***.
*
Κύριε ελέησον — Киріє елейсон — християнське молитовне звернення,
що означає «Господи, помилуй».
**
Схимник (схимниця) — одне з ступенів посвяти в чернецтво.
***
Феб — давньогрецький бог сонця і музики.
93
На Небі
Приймав у небі Бог людину,

Із серця вийняв Він жердину,
Котру носила вона вік…
Людина за свою родину
Понесла біль,
Прийняла гріх.
Людина геть зломила спину,
Людина винайшла провини
На землю, рі́ки, на усіх…
Людина довго щось тулила
До брам, одвіків,
До стола,
А потім, згорблена,
Присіла…
Втопилась у своїх сльозах…
Людина винайшла Слова —
Прости, Великий,
Загубилась…
Знайди мене, прийми мене —
Тоді крізь Небо я погляну.
Ти не побачиш більше мене ту,
Крізь рани в землю проросту.
94
Блавати
Пройдуть часи
І жах залишиться в задвірках Сині.
Бо Синій Птах — єдиний,
Що сповнює буття.
Так слізно!
Хочеться вгрузнути в землю,
Геть по самі вуха…
Але життя, життя мене мине, не слуха…
Втомилося від сліз,
Слюною бризкає щодуху,
Аби прийняти біль, аби прийняти Духа.
На щибениці в кров.
У мій забитий нерв орденоносець стука.
Я йду до си́ні знов.
У небо Синє…
Синіми знаками по синьому колу,
Синіми сто́пами по синьому полі
В синіх плугах, на синіх дорогах —
Синя Земля.
95
За кордоном
Як воно гарно — тримати синицю в руці.

Коли понесуться лелеки у далеч,
Коли ті лелеченьки, Леле,
Далеченько!
Коли синій гай тільки сниться,
А синє небесне віконечко — …зречення
Настигло у синьому пелесі часу…
Як то воно дуже мило — одна, єдина,
Однісінька жовто-синя —
Одна-однісінька, завше єдина,
Моя Незалежна Незламна країна.
96
Ходімо
Ходімо в пекло, любий друже.

До раю нам не дотягнути.
Ми надто всердно пхали «Руту»*,
Ми надто сміло мили руки,
Від першого Буття…
Ми не зуміємо пірнути
В Нірвану Миру,
Чи забути останні стогони…
Весна, як вороття,
Дарує все,
Що розгубили,
Що не зуміли
Прийняти у Дар.
Лише дощі, лише кумири
На п’єдесталі — п’єдесталь…
Потім — кулі, сталь…
Гармонія?
Життя на друзки,
І вже котрий удар.
*
Рута — «Червона Рута», пісня, символ України.
97
Новоутворення
Пізно…
Європа за ширмою знаків.
Ріки розлилися — стигми в сто кроків.
Поки Україна в задумі,
Розтята на скарбі жадань,
Розпещений камінь
Хризолітом стікає,
Сльози оливкові
В купу згрібає…
На прорізі — грань.
Лелека на терені сліз.
В індиговім полі — Бог.
У небі обвуглена птаха-душа.
А на землі день конає,
Розпечений болем.
У небозводі пороша,
Складає листа обгорілого…
Європа за ширмою знаку.
Планета обвуглилась в небі газетою,
У просторі гріються вікна.
Злетіла лелечою мірою
Примхлива зозуля, вагітна.
98
Щастя
Щастя — кольору неба.

Щастя, коли не плачеться, бо не треба.
Серце окрилене радістю в герці —
Щастя малює світанки над нами.
Щастя таке, що не скажеш словами…
Щастя — освітлені душі, утішене серце.
Щастя — дорослі, як діти,
Щастя — пророщені квіти,
Краплина водички — над повне відерце,
Очищене слово, без зла, без ниття.
Щастя — коли все довкола завітне і миле,
Як рідне дитя.
Щастя — радіти за себе, за світ, за родину,
За кожну рослину, за кожен листок,
За світло, зернину, за воду…
Щастя — найвища з усіх нагород —
Н а г о р о д а.
99
Пам’яті мами
Я вже колись Тебе бачила, мамо,

Коли гори сходилися з небом…
Німбом, Заревом, Градом …
Із нами, за нами…
Там стрічала Твою голубину долоню,
І чесала Твоє курчаче волосся.
Хоч ще не явилася в доню,
Саме ростила пшеничне колосся…
Тебе колись щедро поїла медами (здалося…)
Соком весни, нектаре́м березовим…
Я з Тобою на Сонці — над росами…
Ми обнімалися зором, зорями, сонцесловами.
Тебе вже стрічала маленьким дівчам,
Ти ще не вміла ходити — із долонь і корита
Увесь світ у життя тоді починав…
Де в любистку купалися роси…
Я Тебе ще такою у тямці стрічаю,
Коли ми одинакові — єдині покоси,
Коли Я — то Ти. Й тоді нас пам’ятаю,
Коли я із Тобою стрічаю вихід Сонця
І першу зорю, і перші ужинки женцям роздаю…
Печу паляниці, вина наливаю,
В Тобі, над Тобою пісню співаю
Про світ, про життя:
Любила, любитиму, ніжно люблю,
Сумую, і знову чекаю… Якби ж то знаття…
Коли ми зустрінемось (Богу відомо),
Ясніти крізь віхи у першу Зорю.
100
Моє Я
В маленькій частинці принишклого Я.

У тій незрівнянній епосі чуття,
Де ще заколишуть трави кохання,
Де вітер приносить любов, а зітхання
Хіба що від жаги пізна́ння…
Тоді, коли крила росли із води,
Коли всім єством сходились сюди
І чесні пірати, й залюблений Стрий*.
Тоді так забавно, іще до печалі,
До клятого щему поміж реберець,
Тоді, коли Кир** із Янголом званим,
Обнявшись, приймали в кошару овець:
Натруджених геніїв,
Працьовитих кілець з простого народу,
Культурних пройдисвітів,
Щирих дослідників і милих сердець
Материнської мови…
Усіх нас єднала кошара одна — Адін*** куш.
Одна голова, один відмикач, одні перевесла…
Війна нас замучила, долі рознесла —
Ми стали розгублене стадо по світу,
Та зціплені ланця́ми синьо-жовтого Мітра****
Нового завіту.
*
Стрий — місто у Львівській обл. Лідер націоналістичного руху Степан
Бандера навчався у стрийській гімназії з 1919 до 1927 року.
**
Кир — Цар чотирьох сторін світу.
***
Адін — чудовий, розкішний.
****
Мі́тра, Мі́трас (грец. Μίθρας, ав. Mithra) — народжене зі скелі
божество сонця і світла.
101
На руках у Неба
Золотом зліплені слова

У золотих стільничках медом стигнуть,
Я знову та, котра змогла
З тобою бути — серце у вигини…
На руках у Сонця Я —
Небо на руках у мене…
Золоченою промовою,
Стиглим співом Солов’я.
Чистими просторами,
Чемериця з болями —
Земля
На руках у Неба.
102
Чужа
Я гусінь, сповнена у снах,

Оновлена на крилах Одноднівки…
Я сила слова, коли Знак
Стає притичиною у вишніх —
І перший пройдений промах,
І перша зважена дорога.
Насіння, говірки…
Навзнак, рухає усе — і чистий спомин,
І білий плин,,
І чорний артефакт…
Блаженних похотінь весни
Я — прсто мірка часу.
Я просто Я,
Доволі наша,
Наскрізна́, чиста і проста.
Я просто Я,
Чужа,
Споріднена у іпостасі
Творення
Єдиного Життя.
103
Сонце в Огні
Білим комином, білим пломенем

В білому, сестро, притоні
Виграні, ґравіровані, ґранчасті камені —
На дорогу упали з небес.
Сила Слова. Абсцес
Поміж брів…Земля
Заточилася, вила.
Як уміла,
Так жила.
Повинна вона, не винна війна.
Переболіло.
На морськім прибої,
На троїстім устрої
Сидять два дядьки:
Поет і нікчема… Байки.
Не того згадала,
Не тому давала розраду щодня.
На коня!
Йди, полети у простори.
Возня… у Виші,
До Бога в покорі.
Зціпила зуби,
Зцілило згубу.
Колись. Не те,
Не такої. Молись.
Напиши мені спів молитовний у ранок,
Залиши́ сто велінь на осонні,
У дзбанок поклади щіпку солі.
Прорости щирим видивом.
Вирівняй горб і гори, і горе
До низин,
До пустель,
До Основи…
Немислимо милий,
Зостанься у Слові.
104
Перії *
Нямиші
Вільховецького обійстя…
Перила довгого життя
Приймають руки, пальці,
Стики вчорашнього,
Де навіть я,
І навіть нині стоять навстріч
Хвали майбутнього.
Перила прийшлих, німих, хтивих,
Перила трохи наболілих,
Трохи заяложених, трохи кривих,
Таких завзятих, таких милих,
Моїх найкращих, незникомих,
Зримих марінь Життя.
*
Перія — ряд будинків, тут — найбагатші купці.
105
Без звуку
Так ось, ми взялися за руки,

Прийшли до неба.
Ми без звуку,
Долинули до чистоти глибин,
І знову похапцем знайшлися серед днини,
Тепер одні під небом… Щогодини
Співають пройдені літа,
Співають і спивають десь мартіні.
А ми, навзамін,
Між ребер, у Янгола бринінні,
У холо́дінні кривавих норм,
Кривавого життя…
От вже і все — чинімо двері,
Приймаймо в гості спілі сливи…
Зелені віття посивіли,
Ми йдемо до кінця…
До вівтаря,
Бо все пропилили,
Бо вже нам сили
І не треба,
Бо не приймає нас ні піп, ні босорканя*,
Ми вийшли із заможного стискання,
Прийшли до першого лиття,
Коли ізнову починаються
Сім Дзвонів,
І бевкання вчорашнього
Життя.
*
Босорканя — відьма, міфологічний персонаж народів Карпат.
106
Світилась Дорога
Коли нас навчали любити,

Ми плакали гірко — ми діти —
І нам було надто незвично,
Коли треба куснем останнім ділитись…
Ми торохтіли, що хочемо теж наЖивитись,
Наїстися і народитись
Конче для свого життя…
Нас вчили,
Що треба ділитись,
Що треба останнє із себе віддати…
Нас так навчали…
Ми трохи стомились.
Бо нас скористали —
Той, хто душею нечистий,
Той, хто не було нічого святого,
Перед ким навіть главу схиляла Пречиста,
Аби повернути до Бога.
Тепер розумію — нас так учили,
Аби нам світилась
Дорога.
107
Листопад
Сонячні зміни за волю,

Сонцем закриті і дні,
Але порушу — нікому…
Просто закриюсь на дні…
Геть запорошились зливи,
Став на пів неба Листок,
Нащо нам способи зривів,
Ми ще у загребі нервів?
Ми ще між пеклом і раєм,
Поміж пісень молитов.
Нащо нам чорні мотиви,
Нащо червоні стрічки?
Я всю себе вже закрила,
Порозділила кістки…
А жити так хочеться,
Жити, біліти поміж осокір.
Біліти?
То визнано — тліти?
То треба нам йти до Основ.
Гайда, огорнемося Небом,
Гайда, проминемо пітьму,
А, може, нам треба,
Нам треба та Треба*?
Ні круга, ні кола,
Чи значення Пі**, не війну…
Не треба, о дуже не треба,
Ні того, ні сього…
Миру нам треба,
Нам треба спокійного сну.
*
Треба — церковне богослужіння.
**
Пі — число пі — математична константа (3,1415…), що виражає відно-
шення довжини кола до довжини його діаметра.
108
Жінко…
Жінко, чого тобі?

Навіщо платиш, жінко,
Словами за слова?
Тобі оця манірність
Іще, взаправду, не твоя.
Тобі такого, майже,
Не снилося буття…
З тобою йду, а завше*
Нигда** тобою не була.
*
Завше — завжди.
**
Нигда — ніколи.
109
Перепоясати світ до Сходу
Ранкове скло понад горою

Багатим стовпом мріє.
Пробиває німбом крізь
Бескиди в сходи.
Там луна загубленого гаю
Зріє, мліє.
— Хто ти?
— Глабель — Всевидяще око,
Духовна брама,
Зором прагну охопити світ.
Збігає слідом срібний стік.
Переростає у Сварогу —
У Дорогу
До Дев’яти храмів,
Де заплітає дарунками
Життя.
Тобі вже визначено
Спротив…
Околотом непорочним
Конвульсії роздумів.
Роздираючись навпіл,
Вітер кров’ю моєю
Малює на Ості
По штабелях Буття.
Зсувається Час…
Інкунабули, Рукописання,
Велесова книга — Парнас.
Коло-вороття…
110
Крізь прірву прощання

Вік спопелів…
Зникаючи на плівці
Молитовних
Слів…
Соліони-торсони розносять:
Мамай ти, Ніхто.
По норову сунеться тінь
Невинним ягням. Я ярію.
У висотах Ампір сповіщає:
Маленьке дівча
Прагне Віри,
Жадає зануритись в позову
Тінь,
Аби відживитись
Іскрою Надії.
Агонія. Храм.
Світло. Насіння.
Зростає звеличена Синь.
111
Біо- Бог
Руденькі віражні —
Соняхи-головки,
Ваготи норовисті.
Руденьке сонце,
Рудий котик,
Рудий вітер,
Рижий сон.
Червоно-жовтий
Жовток спілий,
Ясноволосих неоформ —
Соняшники…
Долею спивають
Зорі літ в озоні кохання.
Знайти принади слід…
Ні, ти не зміг
Змінити напрям.
Потік минає у водах
Родоводу.
Із чорних цяток висохлих
Виважує сорокаденне світло.
Живить насінням,
Буллою святих
Зелене виміру тіло.
По чорній землі — сокорух.
І тільки те називається
Сущою Кров’ю,
Що сповнює Життям,
Де на крайнебі —
БІО*,
Бог Любові.
*
БІО — біологічна ідентична особа.
112
Восьминіг із тінню дзеркал
У сонячній обнові
Крок до виднокола.
Обірвані квіти —
Покраяні звуки,
Розстріляні діти
Яріють на вітрах
Рахунком життя.
Трутою з-під пера
Стомлено тиснуть події,
Центром душі,
Евфонією Слова стали.
Цілунком-трунком
Неопалимі миряни
З глибини віків повстали.
Аби зродитися наспілими
З початку очного Буття,
Впасти у очі
Владарю ночі,
Сніпками золочених днів…
Кожна сила має звіра.
Мій вимір — Карпатський Сокіл.
О-Оскіл.
Пиряє яструбом осьми Осміл*.
Світ навиворіт —
Сонця Окіл
Совістю шириться крізь ідеали.
Рівновага — ходіння,
Де в сінях осінніх
Тумани-аксакали…
*
Осьміл — комаха, Осьміл звичайний, занесений до Червоної ниги, ще
називають — мокош.
113
Зі сну подаю веснам руку.

Чотирикутним ямбом,
Дощовими кроками,
П’ятикутними крилами,
Три Лики стоками.
Я — до рожевого міста Тулузи.
За Витоками,
За Прийдешнім у тузі.
114
***
Гори ваніллю росили.

Тиса.
Золотиться літо
Сонячним крилом.
Світло…
Синьо — зеленим
Обрій тисне настилом,
Смужкою котиться
Сиза тіснина.
Соромно тулиться
Чорна обвідка:
Я — не спочила,
Просто, не зовсім ожила,
Не зуміла сховати
Зерна куріпка.
Просто, схотіла згорнути
Крихти роки,
Тут, неподалік,
У річці Чорно-Тис,
Де Тиса стікає у море Чорне.
З чорним обрамленим зводом,
Там синій Дунай
Зичить сили.
Де стигле привілля…
Чи помилує зливою?
Точиться глухо вода
Крізь води сапфірні.
Щемить у смерічки верхів’я,
Щогодини, щоднини
Прагне статися в крапельках синіх.
Де Карпатські реви-голосіння раптово
Стікають крізь землі ряднину
У море Чорне, у гори родинні…
Ми, брате, не винні.
115
Три краплі
Там ніжно цілує ранок

У сповнені соком тумани.
Хочеш, мовчатиму,
Стану зіркою орфограми
Із твоїх снів.
Стану сонячним спомином,
Трунком кохання…
Встелила річка краплі
У невагомість прозору.
Знаєш, гіркого мало.
Все переповнює ласка.
Крізь пересили-мори
Смокчу твій сік останній,
Як запізніле літо —
Трунки мої незвані…
Я закосичу світло,
Повію м’ятною наливкою.
П’ю, упиваюсь неспокоєм.
І непритомнію
В небі оливковім.
116
Пів темрява
До чистого, світлого
Віщого — до Роду мого народу.
Схиляюся Диском
Його Ореолу.
Рахую монетами дні,
Спиваю нектар синьо-жовтий.
Забути — ми не самі,
Там сяйвом перший-сотий.
Зупинка — виходь.
Пів темрява, спокій.
Танцюють замучені діти…
П’явки, банкіри, пророки…
Спочили, поплили…
Допоки?
117
Маленька священна країна
Навстіж розкриті груди,

Навколішки йду…
О, люди, юди-люди,
Куди, коли, чому?
Лежу…
Навшпиньки місяць грудень,
Складає сніг в грудки…
На колах, в колі люди,
Між них Христос і дим.
На попелі спочили
Вчорашні півні снів,
Дивись — то наші гени летінь,
І ми, і тінь…
Біжать крізь мир.
У мирі мирні люди,
На мирнім плесі мирний Кіт,
А там, далеко, Грішний
На паперті підпертий…
Там сонце не пече,
Там місяць не німує.
Там Гродни аташе
Відмерлого цінують..
А люди крутяться у житі —
Вчорашні пильні миті.
118
Добро завжди поверх людини
А що там, в старих газетах?

Історія, долі, доволі…
Затерлися літери, подумки, кволі
Виходять назовні слова.
Що то за ритми?
Що то за дзвони?
Чи я ще жива?
В газетах такі виникають промови,
Такі голосні і німі Хорогові,
Що хочеться бігти,
А бігти куди?
До кого? Когось вже нема…
Що то за стигми, за пещені рими?
Що то за стильні колА?
По колу, додому,
До пекла, до гною…
Де мама жива?
119
Пусте…
Народження благає почекати,

Іще не має тут,
Іще не знає те,
Іще зовсім просте — пусте.
Іще наповнюється замір,
Іще навзамін,
Займи
Іще кому навіщо?
Іще на те звертати
Аж таку увагу?
Не зовсім вивели в пусте, просте оте
Навшпиньки никання:
Хто, де ви?
Іще не час, іще аванс не виплатили…
Злобно танцює півень на вікні,
Іще не йди в потойбіч, ні…
120
Україна
Знаєш, уже не плачу,

Тільки схлипи по світу,
Знайди слова,
Я позначу
На повітрі Стронцій,
Дев’ять сотень,
Сто сили…
Чуєш, сонце,
Потрать в синє Зомбо,
У пропасть руське зло,
Антипка козири…
Вітре орлиний, покрику ясний,
Вижени з Раю
Злоріку нещасного.
Ні, не чекаю, ні, не прощаю…
Німо спостерігаю…
Знаєш, Я стала усюди,
Знаєш, ми — Люди,
Ми Люди.
Зі Стронцієм* згинуть паскуди.
*
Стронцій — не відіграє значної біологічної ролі, і не є небезпечним
у концентраціях, що зустрічаються в природі. У великій кількості можливе
ураження кісткової тканини і клітин печінки, лейкемія, та інші радіаційні
ушкодження.
121
До земляків, херсонців
На заднім дворику пісень

Стояв Один, незнаний нині.
Зате — найперший в світі день,
Де спопеляють звуки сині…
Стояв чогось,
Неначе тінь,
Прикрившись тинтовим плащем
Сирен алеї,
Яке то право, як то? … дай мені лишень
Твої слова, аби вої не знали
Тих пісень
Котрі зриваються крізь поплави і сплави
Зруйнованих осель…
Один стояв, а тисячі
Так гірко плакали… Крізь дронів брами,
Пройти крізь пекло має син,
Пройти і повернутися до мами…
За тими крилами уже не видно крил,
Одні папери, сині стигми…
Акрил… весни покрив,
І перші промені проблиску ритмів
На кришталевих краплях сліз.
О, Водевіль*…
А ні, карниз вчорашніх німфів…
Нам Скарабей** в сльозі приніс
Любов, нуль градусів під Гринфільд***.
* Водевіль — легка комедійна одноактна вистава з музикою, куплетами,

танцями.
** Скарабей — у єгипетській міфології шанували символ священного ска-
рабея, жука-гнойовика як символ, що допомагає відродженню.
*** Гринфільд — засаджена ділянка.
122
Лемніската
Душе моя, з тобою бути нам

В цім світі небезпечно…
То иріють хліби, то синіють небесно
Ізпалені бажання…
А завтра, завтра зрання,
Залишуся у ще вчорашнім часі…
На що́ки падає сльоза,
На плечах вивішені ряси.
Ми ще не вийшли в чисте поле,
Іще хворіє час від часу,
Ще снуємо старі нитки,
О Зоре, відданице моря,
Дай нам спочити між віки —
Так чисто, витончено, свято,
Так стовідсотко́во, заповзято…
Від завтра дай у нашу хату:
Довіру, рай, живого тата…
Дай радости, в цвітінні жита,
Дай насолоди в Слові,
У молитві дай увічнити Життя.
Дай вивідати все,
Дай нам не знати злого,
Най Перемогу час несе.
Дай вийти на оте пшеничне,
Чепурне, чисте, запашне.
Прийми мої Слова до Вишини святої,
Мені ж дай тільки Миру,
Озвучити на Лемніскату шлях —
Всеукраїнську Рідну мову.
123
На Престолі
У тумані святому
На тисячу літ, на сонце, на першу світлину…
Потому на тисяча літ ще со́лодко
Пити сия́яву Листа і годину…
Ще тисячу литиме чисті світлини
Святого в святині Єства.
А решта тих тисяч по тисячі знову
Знайдуть на світлині тебе і мене.
Ще тисячу літ молитися в тому
Гетсиманському саду, і поготів
В найпершому цвіті, коли мине горе,
Ще тисяча стануть тобі не знайомі,
А решту побудуть тобою
Між Світла світів…
124
Душа вкрита жахом
Душа повінця вкрита жахом…

А нині тільки, гей, як вчора…
Чомусь не знає тіло ані радости, ні непокори…
Лишень одні за навчені проекти —
У полі, в русі, не прості аспекти
Прогірклого від вибоїв життя.
Душа закрилася на ключ, стоїть обдерта…
Чекає прийми в рай, чи прямо в пекло?
Душа танцює на пробілених полях,
Душа мізкує, без мізків, бо дах
Уже не може витримати жахів…
Тому наповнюється аж до краю
Плюндрованими спеціями знаків
І звичаїв…
До чистої водиці ллє помиї…
О, Господи, очисти нас,
Учора, завтра, нині.
Очисти нас, прийми такими,
Зроби у Знаках нас
Людини гідними,
У душах — чистими, простими.
125
Крила
У дівчинки синьоокої
Виросли крила…
Вона із ними по воду ходила,
До лісу, до темного гаю…
Вона не завжди приміряла
Свої синьоокі звичаї.
У дівчинки крила горіли,
А дівчинка просто німіла…
Жіночому тілу не довіряла дівчинка мила.
Із тілом жіночим, душею дитини
У синіх віках залишилась.
126
Бути собою
Якщо Вам пощастить,

Ви зможете стати собою…
Коли сонце прийме останній цілунок неба,
коли вітри займуться писати Треби,
коли всі світи стануть у один затвір —
прийде мить, що створить тебе з тебе,
частинками, крапелинами поту і сльози,
крихтами хліба і глини,
і місивом ночі та днини.
Коли ти за плечі закинеш літа,
а в кожному серці бринітиме мова вкраїнського роду —
тоді прийде здир Пітьма, аби закрити небо…
Не бійся — кожна кіпочка сині
у погляді Нині,
у твоїх руках,
у русі, у темряві світиться Знак.
Прийде перша іскорка Миру — зануришся далі,
глибинно, до щему нутра,
і закосичиш Словами міста, села, долини…
Ти вийдеш із пекла просвітленим дивним Іридієм.
Ти зможеш пройтися по кожному пальчику видом…
Світилом зазначишся в часі,
у Чаші любові вогнем,
у чистім любистку — Нік-Нейм,
що всім роздаватиме море любові.
Тоді ти станеш Лебідкою у ясній блакиті, Гай-Сином,
проникливим світком щасливих пісень…
127
Чуття
Такі чутливі квіти нині,

Прийняли спротиву причастя…
На посивілій від війни долині,
На почорнілому, почасти
Святому полі сіють насінини…
Жовтець, цикорій,
Цикламени,
У синяві стоять моменти —
Життя…
У синяві жовтіє тіло,
Пшеничний лан.
Понад життям
Чорніє нині
Війни виття…
А що ви хочете — життя, як казка.
Там стиглий овоч, там маски, маска…
Життя пливе — приймай, баюкай.
Життя іде — фразуй, не грюкай…
Бо двері не завжди одперті…
А ми, не все такі відверті,
А ми літати хочемо уперто —
Тоді нам є заради чого вмерти.
128
Лінк Ангела
Шукаю здоров’я, шукаю щастя,

Глядаю Бога.
Шукаю народ, люди — не люди,
Бо що від очей, які я маю?
Ніщо у відсвітах шукаю.
Святий Боже, покірно
Світло всередину себе приймаю.
Хто буде найближче до істини,

той переможе
Василь Симоненко
129
Розбризкані смерті…
Багатий, хто?
Хто завше носить світ в своїх руках?
Боже, де ти? Боже, нащо?
Нам надто сонячно на верхах…
Нам надто болісно — плаче птиця.
Обірвалося немовля…
Ні мовити, навіть навити
Не можу ні ти, ні я…
Боже, як там? Як світить сонце?
Чи прийме весна сліди?
Чи ще ходять слідами Маври?
Де ви, сестри, де долі три?
Боже, як там?
Чом птахи плачуть?
Як там сліпий горобець?
Боже, нащо,
Я став жертвою чужих болів, сердець?
Боже, дай нам зігнутися в Кокон,
Заснути, забути…
Лиш вітер розвіює стомлений локон:
Все з нами, все всує — суне ЗИМА…
НА ПОВЕРХАХ СУТІ —
ВІЙНА.
130
Нині я поговорю зі Стіною
Стіни завжди грали роль пере-гор-одки, пере-тину між до і після,

пере-мовини між світом всередині і поза нутрощами, пере-мичка до
лету, і пере-вага перед стрибком до низу. Стіна…
Я би вже й стала тією Стіною…
Знайшла би собі місцину, де не так сильно віє вітер, де не чути
війни… Я стіною припинила би рухи злодія, я стіною зрушила би
вітер Миру, прийняла би тепло, так щиро, так впевнено всотала би
фарбу сині, що вже ніхто не зміг би перейнятися злом, не зміг би на-
віть подумати про зриви, вбивства, руйнування… Я стала би стіною
часу, де кожен бажаючий намалював би свою долю, де співали би
пісні жайворонки, а ворони прилітали би лишень тоді, коли треба би
очистити простір.
Вони сідали би на стіну, каркали, клювали — очищали від плісняви,
від гнилі, від вчорашньої біди. Я спробую стати стіною, просто стоя-
тиму тут, обійнявшись із сонцем. Воно мене не закриє, але випустить
промінець, промінчик Миру, і спочине на моїх плечах.
Я стану стіною, перегороджу війну, пере-кричу бійню, пере-креслю
злість. Я стану стіною у очах синіх, зелених, сірих. Я стану стіною для
ніг воїнів, крилами для маленьких українців.
Енців, котрі зупинилися поза межею батьківщини. Я стану стіною
для бабусі і дідуся, котрі виглядають своїх дітей у прорізі часу, вигля-
дають додому. Я стану стіною, глухою до болю, до крику, до стогону,
але звучною до Любові, до Життя… Я стану Стіною…
А ти хочеш побути ось тут, серед вирви, серед хаосу? Побути міц-
ною Стіною?
131
Зміст
Усі німі ........................................................................................................ 4

Болісно ........................................................................................................ 6
Неопалима Купина Прийдешнього .......................................................... 7
Гусячий крик .............................................................................................. 8
Криничний плач ......................................................................................... 9
П П О ......................................................................................................... 10
Надія ...........................................................................................................11
Валькірія ................................................................................................... 12
Образ Життя ............................................................................................. 13
НI! .............................................................................................................. 14
Міст через Вічність .................................................................................. 15
Як вберегти себе ....................................................................................... 16
До Полонин............................................................................................... 17
Свіча прощення ........................................................................................ 18
Знаки.......................................................................................................... 19
Я ................................................................................................................. 21
Неначе вчора прийняли Життя ............................................................... 22
Скиглить Осінь ......................................................................................... 23
Життя......................................................................................................... 25
На горбі вчорашнього вітру .................................................................... 26
Бути собою................................................................................................ 28
Голуб Одиниця ......................................................................................... 29
Сорокова осінь.......................................................................................... 31
Урок з майбутнього .................................................................................. 32
Д Н К ......................................................................................................... 33
132
Реінкарнація .............................................................................................. 34
Небо ........................................................................................................... 35
Кохання ..................................................................................................... 36
I Яблуком у синє небо .............................................................................. 37
Безкінечність ............................................................................................ 38
Синява очей .............................................................................................. 39
Новий День ............................................................................................... 40
Iз мамою до мами ..................................................................................... 41
Душа .......................................................................................................... 43
Крила України .......................................................................................... 44
Усім нам — по Небу ................................................................................. 45
Впадати в небо.......................................................................................... 46
Треба .......................................................................................................... 47
Новий день ................................................................................................ 48
Я тут .......................................................................................................... 49
Табулятор Осені ....................................................................................... 51
Віншування ............................................................................................... 52
Небесний щит ........................................................................................... 53
Освідчення ................................................................................................ 54
Перетиначи межі ...................................................................................... 55
Крапля меду .............................................................................................. 57
Мовчу ........................................................................................................ 58
Свобода ..................................................................................................... 59
Єдналось Слово ........................................................................................ 60
Світку наш ................................................................................................ 61
Нумери ...................................................................................................... 62
Нова борона .............................................................................................. 63
Безмежжя і Я ............................................................................................ 64
Синява ....................................................................................................... 65
Благо .......................................................................................................... 66
133
Всеукраїна................................................................................................. 67
Ви чули? .................................................................................................... 68
Нескорена Красуня .................................................................................. 69
Кожному по круку… ................................................................................ 70
Котрі за нас вмирають ............................................................................. 71
Амбасадор Осені ...................................................................................... 72
Гроза .......................................................................................................... 73
Біле Сонце................................................................................................. 74
Ніколи ........................................................................................................ 75
Народження .............................................................................................. 76
В дорозі до Неба....................................................................................... 77
На Оливній горі ........................................................................................ 78
Трелі .......................................................................................................... 79
Вершилось ................................................................................................ 80
Ночі слід за нами ...................................................................................... 81
Пташині врата .......................................................................................... 83
Рокаш ......................................................................................................... 84
Заново мислити ........................................................................................ 85
Говори........................................................................................................ 86
Колись ....................................................................................................... 87
«Надривно…» ........................................................................................... 89
Трисуття Вишні ........................................................................................ 90
Різноголосся руки .................................................................................... 91
Війна .......................................................................................................... 92
На Небі ...................................................................................................... 94
Блавати ...................................................................................................... 95
За кордоном .............................................................................................. 96
Ходімо ....................................................................................................... 97
Новоутворення ......................................................................................... 98
Щастя ........................................................................................................ 99
134
Пам’яті мами .......................................................................................... 100
Моє Я ....................................................................................................... 101
На руках у Неба ...................................................................................... 102
Чужа ........................................................................................................ 103
Сонце в Огні ........................................................................................... 104
Перії......................................................................................................... 105
Без звуку.................................................................................................. 106
Світилась Дорога ................................................................................... 107
Листопад ................................................................................................. 108
Жінко… ................................................................................................... 109
Перепоясати світ до Сходу .....................................................................110
Біо-Бог ......................................................................................................112
Восьминіг із тінню дзеркал....................................................................113
«Гори ваніллю росили…» ..................................................................... 115
Три краплі ................................................................................................116
Пів темрява ..............................................................................................117
Маленька священна країна .................................................................... 118
Добро завжди поверх людини ................................................................119
Пусте… ................................................................................................... 120
Україна .................................................................................................... 121
До земляків, херсонців .......................................................................... 122
Лемніската .............................................................................................. 123
На Престолі............................................................................................. 124
Душа вкрита жахом................................................................................ 125
Крила ....................................................................................................... 126
Бути собою.............................................................................................. 127
Чуття........................................................................................................ 128
Лінк Ангела ............................................................................................ 129
Розбризкані смерті… ............................................................................. 130
Нині я поговорю зі Стіною.................................................................... 131
Літературно-художнє видання
Ині часи,
або Завтра кінця світу не буде
Малюнок на обкладинці Юрій Нагулко

Макет обкладинки і верстка Друкарський двір Олега Федорова
Формат 60 х 84 1/16. Наклад 200 прим. Зам. № 2403
Папір 80 офсет. Друк цифровий. Ум. друк. арк. 7,95
Гарнітура «Times New Roman».
Підписано до друку 30.09.2023 р.
Видавець Федоров О. М.,

«Друкарський двір Олега Федорова»
Адреса: а/с 24, Київ-205, 04205, Україна,
е-mail: relaks-oleg@ukr.net
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців,
виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції
серія ДК № 3668 від 14.01.2010 р.
Віддруковано в друкарні ТОВ «7БЦ»

Адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, б-р Незалежності, 2/148
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців,
виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції
серія ДК № 5329 від 11.04.2017 р.

Правильна верстка ИНІ ЧАСИ

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Правильна верстка ИНІ ЧАСИ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Тетяна Грицан-Чонка

Друкарський двір Олега Федорова

© Грицан-Чонка Т., текст, 2023

Сьогодні, завтра, вкотре…

Неопалима Купина Прийдешнього

Вже впали сльози Сонця

І гусяча шкіра століть —

У надлишку твого прийдешнього

Вподобав Бог людину,

Коли сонце кидає тіні —

Вона щоночі яблука просила,

Оговтуючись від прикрас,

Міст через Вічність

Як не стати ціною жертви?

Наскрізь застигнув біль

Ці очі в душу дивляться мені.

Тулюся до співу солов’я,

Неначе вчора прийняли Життя

Скажіть, для чого кривди ці,

Відлітувало Літо за вікном,

На шпа́цер* — в Сонячний окіл.

Як святість, що опікує сльозами,

На горбі вчорашнього вітру

Все буде потім, а зараз

Дозволити бути собою

Гітлер танцює по клавішах.

Шовком вишиті дні,

Закрий долонями лице,

Я — Пил, який розмовлятиме з тобою,

Небо малює хмарками крапки, картину,

I Яблуком у синє небо

Зелені віти, золо́чений папір.

Усі на площі заніміли —

Небом Освітлені очі,

Зірки зіркам в тумані синім

І світлотіні гамірний леме́нт,

Тепер — Я в полі воїн — Один.

Душа по вінця вкрита жахом.

Усім нам — по Небу

Небом Освітлені очі,

Я тютюном задихалася в зорях,

Насилу час єднаю

Замалюю тебе, намалюю

Першим визрів Янгол

Виникла молитвою на устах невинного,

У краплі крові цілий світ.

Мовчу… А сонце знає.

На вірш нанизана Свобода.

Там, десь посередині,

Світку наш білий,

Назустріч сонцю, до весни,

Червоній троянді осіннього ранку

Серпень світить свіччям Сонця

Синява білого світу

Життя починається з жовтої стрічки —

Нескорена, жива моя Украйна.

Чи то живі слова на каторзі,

Котрі за нас вмирають

Господи, з такими чистими очима,

Мить просить простить,

Гроза просилася в сльозу,

То чорний світ так стиснеться у Часі,

Ми до війни були малі,

Народження нового на шиї у старого.