ZIGZAG

<
 PIXELS

КНИГА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА

©
Видавництво „Крок" спільно з літературною студі- Книги дуже маленькі. А6, 48 с. — це дуже маленька
єю „87" започатковує нескінченну серію книг мо- книга, але кращого формату для серії молодих ав-
лодих літераторів різних стилів, світобачень і май- торів підібрати буде важко. Сенс в тому, щоб узруч-
стерностей „Pixels". Це фраґменти, що складають нити формат „метелика" і підштовхнути людей зби-
цілісний образ фраґмента; це найпростіші систе- рати серію, адже вкупі ці книжечки виглядатимуть
ми, що впроваджують неспокій та безлад до гид- ще краще. Головною метою дизайну було зробити
кої впорядкованості; це квадрати, що округлюють щось яскраве і відтворюване, тому відштовхувався
всесвіт. Ми поставили за мету накреслити обрій на від робленої для „Кроку" перекладної поетичної се-
картині розчиненого в реальних і віртуальних сві- рії— менше строгости, більше експресії. Поруч, до
тах сьогочасного літературного процесу, і зробити речі, серії мають виглядати близькими родичами,
се влучно, коротко, смачно й рентабельно: одна- як і задумувалося.
ковий обсяг кожної книги в сорок вісім сторінок і
формат книги під розмір задньої кишені джинсів.
стронґовський,
Серія відкрита до продовження, пам'ятайте. Га-
дизайнер серії
даю, такий формат найбільше пасує тим, хто хотів
би спробувати ковтнути реального повітря після
довгих блукань у мережі. Це також причинок зби-
ратися разом і творити текст, що для всіх має зна-
чення. Щиро надіюся, що ця серія не буде лишень
купою паперу, а спільнотою. Спілкування, виявля-
ється, існує.

Юрій Заводський,
керівник видавництва „Крок"

\
ТЕТЯНА ГРИЦДН

Я. ZIGZAG
2013

ІНФОТА
ПОДКАСТИ
СЕРН P I X E L S
НА САИТІ
87.TE.Ufi
 Серед безладу знайдіть простоту,
серед розбрату знайдіть гармонію, ТУІІИ ЧАС НА КРИЛАХ МЕТЕЛИКА
у труднощах знайдіть можливість.
Мозолить папір крапка.
Альберт Ейнштейн Невидима сила —
Латка
і Вражає песимізмом люд,
Ти йди, може ще встигнеш,
Певне, протопчеш,
Або загубиш слід.
Мій відгомін — очі ночі,
А зорі — довкола ніг,
Мої сни, моці дівочі.
Не втямлю весни.
Сніг, поріг.
Ти йди — там усе, як треба.
Там йітер несе гранульовані долі,
А запізніле перо
І потреба
Вимальовують доли і гори.
Вібрації книги
Стомлених днів
Принесли за собою сторінку.
Не благай — вже за мить
У вогні
Побачиш диво-жінку.
Говори
і йди.
Від тиші
Болить спогад.
У серці прогрішень
Вчорашніх творів
Корок.
Тисне <

7
Сучасне На крилах
На світло — Аркуша — прогрес.
Морок.
У стильних руках
Влада.
Яка з неї користь?
У снах?
У твоїх словах? БІЛА ВЕЖА ЧАСУ
Совість
Шукає мотив, Палити мости
Стогне. Треба вміти.
У сизих літах Палити думки
Конає стара Крізь попіл часу
Повість. Лиш генії здатні.
Про те, як моя Єзуїти?
Зрада Латентні стіни
Пізнала крах. Виглядають
Пробивала нічні тропи На білу вежу.
(Страшенно самотня) Страшно.
Допоки Аж ніби
Не встала з порожнечі Сяйво спопеляє непокору,
Мрій. Спрямовує в дорогу
Мозолить папір Кривавою мотузкою
Крапка — Сталеву балку,
Очі Підтримує безсмертність.
Невмитих чудес. То весна.
Стирають підошву зливи — Хоча тобою,
Невідворотний життя процес. Ще незнана,
У гравірованих краплинах Зеленою галузкою
Солодкі диво-звуки. По сонячних кларнетах,
Дарують віри, сили Зайчиком бряжчить.
І літо — Про тебе та інертність.
Теплоту сердець. Ми в різних вимірах.
То сльози радості і злуки. Ти — метал,

11
8
Я — вода.
Ти не знав, ДОВЖИНА
Я істину пізнала...
Мить. Застій на серці —
Не можеш Рука не виводить
Збагнути, Акорди.
Що полеміка роду — Які там ходи?
То я. А, може, оди
Ти холодний, Розіпнуть день
Без дна. На широчінь небесну?
Смертність, Життя стріпнеться.
Як прозірна земля. Бо вже пульсує в оці
Ще впотужнює спротив. Ливна жарина —
Я ж виношую сонячну тінь Ущільнюється час
А вже потім — До проявів
Моменту музика дивна На небоширі
Крізь вічності слова Рожевого вина.
Приструнює .Зростає днина,
Простори. Бо не.у снах,
Море, гори... А наяву
Десь там — урозтіч Сонце
Ти і я... Стомлене,
На глухих порохнах З камінням у руках,
Світло дня. З напівзруйнованим
і сяйво високості Обличчям,
У покорі, І серце,
Що благодійно Вим'яте
Сповнює тебе У прах.
Жменями Атак непросто
Ясної долі. На дні узбіччя
Я — не я... Знайти свій рай.
Я — Земля. Відкрити в безіменних
Попіл, вогонь...
Верховинах
Зорі.
З білими вишнями

10 11
Тендітні спогади зими. Один і легіон.
А на бурштиновім лані Один — не так багато.
Золотом Багато — не один...
Спадають до ніг Якби знаття?
Соняхи. Бо нівелюються
Десь там Всі грати.
Заблукали і ми. Один —
Скоморохи Це більше,
Незвані. Ніж багато.
Навкіл рілля, Один зуміє
Шматоване віршами, Всесвіт поєднати
Просякнуте потом... І навпіл розділити
При долині здичілій Часу плин.
Пройшов прогноз Де плачуть легіони —
Погорди. Живе один.
Хто я? Він виривається
Хто ти? із хороводу,
Бо не від центру
Дивиться на ґрати
А бачить
Ззовні оберти
Доріг.
ОДИН Через вогонь і воду
Один
Там дзиґарі Несе
Один одному Прикмету
Поклони б'ють. Віх.
Де плаче легіон — і зичить
Один радіє. Щедро
Годинами-штрихами Вищий
Заповнює життя.
Дух
Там безліч стріл — Землі
Один удар. Ту силу,
І тисячі зневір'я. Що вже колись

12 11
Трепетно і небесні фавори,
Віддавалась Зорі.
Мені й тобі. І чути дивну проповідь:
І вічно віддаватимете — Сьогодні
Надмірне світло, Я твій
Що йде від посмішки Джин.
Її. У серці — золото,
І розум
Прагне
Яси.
Благословенне світло
До ніг
ВІДБИТКИ СОНЦЯ Весни
Скидає шати.
Денне світило
І гулко стелиться
Втомлено
По обрію
Стрясає піт. Земля,
Весни манливий
Неначе дзвін.
Погляд, Тепер вже я —
Весни політ. Те ливне било.
Коли зерна кохання А монстр зими
У серці Заснув навіки.
Діамантом Мої життєві сили
Проростають, У сповіді
А сонце стріли посилає Духмяної трави,
До землі, У покаянні,
До мозку правди, У поклику землі...
Відміткою Там тиша.
Тоді Там час виходить
Знеможено З берегів
І переможно І розчиняється
Час єднають У водах слів.
Дві долі: Заграва.
Сила ядра землі Там ми, щасливі.

14 11
І нам співають Щасливе непоборне
Зорі глибини — Не6о
Рамена віри. Тиіп
Ми без журби. Теж знаєш.

СОНЦЯ ДЗВІН РАТИЩЕ

Під небом голубим, Життя —
В столітній зливі, Це пісня,
Все починається з молитви, і виклик долі,
З весняних буревісних хвиль. І дорога — лише твоя.
З маленьких слів — А твій коханий —
Великі злети. Лишень відбиток
Гонитви Твого
Гончих Шляху —
Псів — твої апологети? Зорі,
Ти світ довершити хотів, Земля.
Амфалос. Якщо ти надто високо —
А місяць Дівизна тоді
Пам'ять розпинав, Зникає в яму.
Приречений Ти ходиш низиною,
У завтрашньому часі. А посаг — в небесах .
Лиш ти гінців до слави Коли настане
Посилав, Мить безвісна —
Конаючий в розповній ясі — Попливеш понад світами,
Дух землі. Йому незнаними.
Усі шляхи від себе Твоє серденько,
Відпускаєш... Духом зранене,
Схилило голову Жде особисті
Додолу Вісті.

16 11
Ти — угорі, Як сонячний дзвінок.
Він — поміч знизу, Коли життям царює мрія,
Ти — в низькодолі, До здійснення бажань
Він крила зефіру... Єдиний крок.
Неначе проказу Очей барвистих
Сіру, Чистий спомин.
Від землі коріння Чарівна усмішка
Відриваючи, і пригорща вогню.
Зірви заслони Ти кажеш —
Чужої міри, Пригорща вогню,
і обіймай свої світи, То надто мало.
Себе в собі шукаючи. Ні, більше,
Ти , тільки ти — Ніж гадаєш.
Мірка власної Одна жарина
Віри. Тугу-пітьму
З'їдає.
Не знаю,
Що на людину
Більше враження
Справляє,
ОРКЕСТР УСМІХНЕНИХ ОБЛИЧ Печаль чи біль?
Чи, може, треба трепету
Чому серце щемить,
Такого,
Якщо нестерпний жах
Щоб заіскрився світ весною,
Побачить? Щоб серце стукотіло
Хіба не більше Від розвою щастя?
Потрясіння — мить, Тоді світи спиватимуть
Щасливі душі і тіла? Молитву сонця,
Хіба не рідкісне Неначе мед-вино,
Створіння — Тоді святитиметься
Диво-життя у щасті? Сміх,
Коли душа злітає, Тоді лелечий рід
Талант Піднесе до неба
Дзвенить, На сизих крилах

18 11
 Землі усміхненої У Босфорі.
Світло. Його зіниці —
Яси Феба. Дзвони
Такої радості бажаю, Зеленої галактики.
Щоб стрепенувся світ Удушу
Любов'ю. Зорі дивляться мені.
Від позаземної Душа прозориться
Великої скрижалі, До дна.
Із написом Дозвольте народитися
Месії кров'ю: Весні.
Любіть себе, Під ритуальний
Світло в собі любіть. Танець простору
Від захвату, Несу гостинець
Від повноти життя. Матері-Землі,
І тоді, Те,
Упившись уділу таланом, Що вона віддавала
Людство вільнішим стане. Тобі.
І моя стезя Приношу в подарунок
Сонце достане. Світу те,
Що він
Віддасть
Тобі потім.
Вогонь.
А нетрі виходять
РІЗЬБА ПО ПРОСТОРУ З берегів
І розчиняються
Хлопчик малює. У них.
Тіні. Осінь.
Тінь неба — голуба. Магнолії доріг.
Тінь трави — зелена. Один
Тінь сонця — золота. І Легіон,
Листопад — Один — не так багато.
Тінь ясножара-клена. Коли митець
Голуб купається Завзятий

20 11
Захоче Іманентна краса —
Виміряти То любов.
Час Неначе підліток,
1 замінити повсякдень Падаю ниць
На свято, 1 закриваю світ
А легіон — Очима.
На мить. / А там, в тумані,
Один. За плечима —
Самотністю Твоє життя
Борець запеклий — 3 моїм
Це більше ніж один. ' Розкручує
Він розчиняє Жалі.
Зсуви літ, 1 тайкома стікає
Єднає час. У вчорашнє,
Усесвіту він В мозок.
Син. Я жити хочу,
Такі яскраві обриси, Мушу.
Такі чіткі картини. Трюмо і затвор —
Це той, що йде по вулиці, Муті злі.
Маленький хлопчик Неначе порошу,
У подобі Складне розбиває нас
Джина. (Морок)
На друзки, крупинки історії.
Ми малі.
Розпродалися в часі,
Немає вже нас.
Горить свіча
ЗНИКОМЕ РОЗЦВІТАННЯ Амфор
По той бік сонця.
Світ Далі важіль.
У поезії росте Стати хочу збоку,
До точки відліку, Щоб не бути співучасником
А точка ділиться Втекти від себе?
На тисячі дрібниць. Мало строку,
і

11
22
Стану співвласником
Нетлінних ідей. Сині та жовто-оранжеві.
Слово несе Що ж мені?
В собі пам'ять, Звуки землі вловлюю.
Офіруючи душу і тіло... Гостею
Впотужнилась вода, Верхи на голубім коні.
Жінка з алебастровим Хочу радіти — стомлена...
Дзбанком Знову пустую
Під аркою У твоїм сні.
Молочного шляху Парад півоній
іде в нікуди. Ледь-ледь зримих —
А я? Метаморфози.
Чого хотіла? Порадить що
Небо, Спіноза?
Земля. Заношені відсівки
Я не я — Зімкнули золотом зеніт.
Один із семи шляхів. Це все для тебе.
Я — роди. Вижити,
Я бачу те, Без блокування,
Що бачили віки. Без агонії.
Я— І тільки (хтозна?)
Перезріла глина. По вертикалі
Стрижнем білий світ.
Важливих мислень
Відраховує політ,
Намотує на вісь землі
Мелодію.
ТОТЕМ Мелодію єднання,
Що через ґвалт віків,
Біла папороть снів. Крізь темінь
Зелень землі До світання
У прорості. Весну несе
Розмахом Тобі.
Чітко кидає обриси: І розчиняється у серці

25 11
Палом. Рахую кроки.
Вогонь той, У глибинах синя
Певне, Доля в снах.
Слід кохання. Флюїди сну —
Повір, мені цього То стомлені
Так мало. Від горя строки.
Єдиний постріл — До тебе прагну.
У пітьму, Йду.
Одне прохання — Де ти?
На вимогу. Я так... карбую кроки.
Дійти, доповзти Брукує
Чи пірнути у простір, Сонце з каменем
Що означає — В руках.
Повернутися знову. Мережить
Айсберг
Синій кит —
То знак
Твого кохання,
То ключ моїх
СІМ СОЛОДОЩІВ НЕБА Мірил.
Маленький
Один, два, Сірий камінь,
Три... Бентежний простір
Шість, сім. Лебединих крил.
А потім — А сонце в нім —
Восьмого ґатунку Пухнастий котик —
Затамовую кроки, Напише лапкою
Заглушую Слова:
Час.
Стираю все, У сяйві я.
Що єднало нас. Замовкне безмір,
ІДУ- Стихнуть зорі.
іду в пітьму. Де ти? Хто ти?
В собі до себе Хто я?

27 11
 Отець чи вітчим?
Там золотяться Ким став віднині ти —
Гори Тим стану згодом я.
Від світанкових Сонце з каменем
Вір.
Магічним —
Там колосяться
Земля.
Доли.
А там — єдинокровний біль.
За морем —
Море сліз.
Повір,
Голодні душі, ОДИНАК
Безхлібні стомлені тіла...
Ізраїль — тінь тартюфи, Один завис
А Пакистан — земля свята? На клині часу.
Нащо лячна химера? Стій! Його вітали,
Ось на узгір'ї хризантеми. Співали оди.
Схилили голови. Його ж зламали
Не смій Невинні парнаси.
Паплюжити Ескулапи,
Історію, До абсурду,
Не смій замовчувати, ні! Намагалися зцілити тіло.
А пам'ятаєш, Душа занепала,
Таке колись було... Серце ж зомліло.
Нас нищили, Гоголь дивак —
Викручували руки, Сам прагнув
Насіння наше кидали, Змінити світ.
Як сміття, в гній. Народ у зневірі.
Та зерна проросли, Замислений політ —
Заколосилось жито —
У чистім полі
Розщедрилась земля.
Безроздільний
Бо вистояла мати.
Орел невільно
Бо витримали
Підганяє час.
Діти.
Син, Перлиться світ.

29
28
Несміливо І неба лазурі —
Підноситься Незвані-неждані.
Глас. Художник малює
Ні! Одинак живий, Гармонії, гами.
І досі серед нас. Живописець дивує,
Показує світ бездоганний.
І випромінює
На полотно
Щедроти серця
Гір і долу.
КРИВАВІ СУТІНКИ Я з дивним
Світом
Весни і сни. Заодно.
Поміж діброви сині Весь світ
Хтось кров Залився
Налляв, Екзотичним Світозаром.
Узяв туман у жмені,
Неначе вени
Перетяв.
Заливши небо кров'ю
Вогнисто багровою.
Згасає сонце за горою — ТАЇНА
Де ми, де я з тобою.
Там битва йде кривава Сіре небо ридає,
Між ніччю й днем, Тремтить
Там я колись палала І хрестом
Твоїм незайманим вогнем... Над прірвою має...
Гордий, То хто ж той поет,
Замислений погляд Що мовчить,
У небо, до зір заглядає. Не виголошує,
І тут, на землі, поряд Не кричить,
Картину дивну розгортає. А руки до неба
Один — серед бурі. Благально
Один — у тумані. Здіймає?

ЗО 31
То хто ж той мовчун, На лобі виблискує
Що душею ридає, Зірка огнива.
Тугу розганяє у нетрі? Сутінки.
Кому сторонній крик Гори
Здається власним зойком Сповили дбайливо
Хто бачить приховані І випили день.
Рани чужі? О, дивна годино,
І вже не видить свої. Що мить полонила
В очі смерті В Драконовім ложі пісень!
Хто заглядає сміливим
Джигітом?
Кохання, що керує
Миттю по світу.

МІЖ ДВОХ ВОГНІВ

Блукаю в пошуках
Щоднини.
В ОБЄ'КТИВІ-ДРАКОН Бо істину пізнати
Потребує в
Вечірня година. Людині
Фіалкові фарби Божий дух.
Вилив художник Де сили неземні,
На небо молочне... Там серце щире.
Поплив бороною Суцільний поділ.
Кривавий напій Всеосяжність гнеться.
Ночі. Довічний шлях
Порочно, Пізнання.
Де захід — спочило Де це?
Натомлене серце, В кінці тунелю
Вороного коня грива. Правдою
Його осідлав Палає.
Дракон, Крізь поділ-пал іду.
Молодого запалу сила: Іду, щоб жити.

33 11
Непереможно Дивно сяє
Сонце грає, Богочоловік.
Наказує життя і вже не боляче
Любити. (о дивний світ!),
Я молю Бога, Уже ясні, погожі дні.
Величаю. Ми в світі не самі.
Інколи все іще чекаю Пробачиш всім,
Благої миті на землі. Простиш усе.
Крізь просвіт Тебе на крилах
Де-не-де вникаю Час несе.
У образ струн и-течії.
Коли журчать
Роєм слова,
Здається, пісня — не нова,
То наповняє серце вимір,
Що є мірилом всіх чуттів. ІНТЕНСИВНІСТЬ
Кохання — біль,
Кохання — сила, Служити щиро я бажаю
Любов — життя Великій Силі
Людських життів. Неземній,
А найніжніше з усіх див, Що крізь віки — попереду,
Яскравий місяць. А я — позаду...
Леґінь Див Іду навпомацки —
Каблучкою виблискує Роки.
До ранку Віки
На милих пальчиках Не заважають,
Весни в серпанку. Тільки плачуть,
Коли Коли невігласом стаю.
Земля напівзатуляє його, Поклони б'ють
Здається, Землі,
Мить — А я глуха, незряча,
Останній штрих Ниць падаю.
Життя твого. Узвишшя,
На небі Із глибини до тебе шлю

35 11
Палкий привіт і віру. СОНЯЧНИИ ПТАХ
В нескоренім пориві
Відгорю, По вертикалі —
Відновлюючись у В небо.
Бурхливу На стику душ
Зливу... Засмаглі зграї
Марія в сад мене впустила, Зрілих птиць
Послала постіль: Розірвуть тишу,
Спи. Навпомацки
Я трохи припочила. Запишуть вірші.
Крізь долі неземні. Неначе білі ягниці
Душа до вирію На чорному тлі,
Злетіла. Стрижнем важливих
Прости, Пречиста, Дум
Себе я загубила, Залишать спогади
Бо струни стиглості У мерехтінні зірниць.
Вже розідрати знов Німі,
Готова. і тільки
Тепер я — в нерухомості, Крізь ґвалт віків
Не вмію жити. Абсурд
Обнови Засипле
Прагне замучене тіло. Страх.
Натура вітру хотіла,
Крилами змах...
Жадала вогню...
Сонячний Птах
Крізь лоно його не сміло
Не хоче
Тепер за сяйвом іду.
Такого лету.
І марю
Вір не вір,
Великою
А великий звір
Силою
Не кане в Лету.
Руху.
Жди,
Або йди.
Вічність не знає
Зупинку.

37 11
Світи, До світла.
Палай, Хто ти?
Гори, Диво-життя,
І не здавайся, синку. Що вирує
Ніч неминуче У звичаях.
Зросте до ранку. Що квітує
Хто освічує темінь, У травах
Діждеться свого світанку. Буйністю життєсили,
Що вдячно подає
Творцеві
Руку миру.

АБСОРБЦІЯ МИСЛЕННЯ
Біла папороть
Снів. КАЗУАЛЬНІСТЬ І ЛОГІКА
Там дівчина
На голубім Ажурна діва,
Коні. Берегиня вітру,
Вібрують звуки Стояла край дороги.
Злуки. На межі простору
Радіють стомлені Доспіле жито
Надії. Гнулося від болю.
Вивершується Пора збирати урожай?
Сподівання час. Рано-рано.
Тебе огортають Так перекочують
Пеклом Осінні Фалди
Муки. Ясної пані
В тобі вирує Вкрай.
Спротив. А стиглі
А ти — неначе Зерна,
Невинне ягня, Заглибившись
Біжиш крізь нетрі У власний профіль,

39 11
Знов кільчаться. Меандри.
Крізь обрій, Зволожена сльозою
Кидаючи сліди Павутинка
Пророслого насіння, Розперезала
Замовкли Часу плин...
Всі... Хтось розітре твоє єство,
І я затихла, Як грудочку
Пісня осіння. Землі.
Лиш піднесу свічу На кпин.
Із неба А свідомість,
(аби тінь зникла) Вчепившись
За мене, за тебе, За соломинку
За людське прозріння. Мрій,
Утамує
Збуджені реалії,
Як золотий пилок
На віях
Бджіл.
ІДЕАЛ Твої
Зелені очі —
Хитається на вінцях
У них прозора
Небесної Чаші Тінь.
Твій відбиток. А лазуровий
Перетираючи Зодчий
На пальцях ланцюжок, Підфарбує
Торкаєшся Далечінь.
Святого, Сапфірну.
Аріадни Смуток зникне
Ниток. У поцейбічнім.
Вдосталь напившись А ти відродишся
Чистої води, У дусі стильно.
Ще хочеш У Вічність.
Вичавити соки Ти — собі вірна.
З горянської Ти — вільна.

41 11
 Ти мислиш
ТАЄМНІ/1 ЦЯ ЛАЗУРОВОЇ ТИШІ Темінь розпізнати,
Вона бажає
Рукоділля світів, Сонце упіймати.
Що воює зі світом Вагома думка,
Проектів. і та, і ця,
Наші очі — Щоб мудрістю зростати.
То наші життя,
Вчинку прожектори.
Аплікація долі
На долівку упала,
А я?
Палаючі ворота ДОРОГАДОСЕБЕ
На місяці шукала.
Спектри Дозріти до схилу.
Натури Одні наповнюють оселі
Без вороття. Безсмертям,
Лише А інші безсилі —
Пентакль — «Нога друїда», Три кроки
Заповнить суть аспектів. До смерті.
Єдиний постріл у пітьму, Хороми у будинку,
Одна заявка на вимогу. Житло в гнізді,
Дійти, доповзти. А я в собі.
Пірнути у простір. У слові слава.
А там... Бо що та мова,
Старий москіт То лиш земна забава.
Висмоктує Про неї ще не знають
Кров, Небеса.
Трансформуються кості. Її малює осінь
У серці Янгола — За тисячні пороги.
Два білі вістря. У сотах мозку
Один наскрізь пронизує, Золотом прозорим.
А інший — то я, Я на яснім дозорі.
Таємниця схованого часу. Місячна

42 43
Земля Що поєднує нас.
Гаптує сапфірні дороги. В собі до себе рахую
Осіння просинь... Кроки.
Політ крізь зорі, Вдаряюся гулко
Все в обнові, У тьмяні пороги
І я. Сапфірних прикрас...
Індигове небо Не можу
Малиновим дзвоном Мовчати до глухо обернених
Нагадує знову: Спин.
Крізь неба синь,
Вирує життя. Вдаряючи сокирою
Щастя, коли в серці В обломки темені,
Музика органом, Шукаю долю
А почування У долині парнасу,
Танком душі поміж зірниць... Єднаю небо і траву.
Ти у боргу перед Землю у землю,
Його буттям, Світло у світло,
Покірно падаєш ниць. Темінь у темінь,
За те, що йдеш, і вже наяву
Допоки в серці пустка У прорізі часу
Виросте у простір Сію дзбанок пшона
Достатній крилам У сніги межичасся.
На політ, Я жду!
Допоки намалює Натхнення сила
Ніжний спокій У злото-синіх вібраціях,
Бурхливу течію А простір — у небі,
Бажань Крила
Амбітних літ. Торкаються веселкової вдачі.
На мілині вирує Іммортилізм —
Простір, Сигналізація
Що розпорошує Цифрових рухів.
На попіл час, Там безкінечність
Заглушує ходи, Взялася вогнем,
Заглушує все, Там світло дня,

45 11
І я за днем. І знову ти —
Озеро у відсвіту сонця. І знову я.
Сонце пожадливо Трансформація.
Влилося в стоки Ініціація.
Землі. А геніальність
Поряд, тут,
Впотужнилась вода.
Бо там
Зелені очі в ополонці,
Невивершеність
У них немає тіні.
Прагне
Зодчий
Знайти до серця путь.
Таїнної сині
Довершеність
Малює повільно.
Відбитками
Я — вільна.
Гаптує вік.
А її доля,
Вихолощуючи злу неволю,
Нове життя цілує
У закривавлені мозолі
НІЧНІ СЕНТЕНЦІЇ Своїх долонь —
Тисячоліть.
Там сотні свіч.
А за межею —
Водопійний ріг.
Віки.
Роди.
Така піднесеність
Велична.
Така язичність,
Без'язика —
Коли сам вбивця
Проти вбивства,
Коли життя
Проти життя.
Там наші погляди
На стику.

11
46
Літературно-художнє видання

Серія «Pixels»

Тетяна Грицан
Я. Zigzag

Серія «Pixels»
ISBN 978-617-692-044-1

Грицан T. Я. Zigzag. — Тернопіль: Видавництво «Крок»,

2013. — 48 с. — Серія «Pixels»
ISBN 978-617-692-046-5

Дизайн обкладинки: стронґовський.

Макет і верстання: Юра Пікасо.
Друкується в авторській редакції.

Підписано до друку 15.01.2013.

Формат 84x90/16. Папір офсетний.
Гарнітура Open Sans. 1,4 ум. др. арк.
Тираж 100 пр.

Видавництво «Крок»
Свідоцтво ДК N0.3538 від 30.07.2009 року
вул. Гайова, 56, Тернопіль, Україна, 46006
тел. +38 0352 248436
info@krokbooks.com
KrokBooks.com