1

Розвиток охорони здоров`я населення і медичної науки у СРСР.

В перші місяці Радянської влади було виголошено нові принципи, які докорінно
перетворювали все життя суспільства. В галузі медичної справи Рада Народних Комісарів
у перші дні після її утворення щодо формування спеціальних медичних органів видала
Декрети про восьмигодинний робочий день (11 листопада 1917 р.), про безплатну
передачу лікарняним касам усіх лікувальних закладів на підприємствах (27 листопада
1917 р.), про допомогу потерпілим від нещасних випадків на підприємствах
(21листопада 1917 р.), про страхування робітників на випадок хвороби (4 січня 1918 р.).
Сюди ж належить і перший Кодекс законів про працю (1918 р.), доповнений у 1922 р.
Лікарські колегії, утворені при деяких Народних Комісаріатах, звернулися 14 грудня 1917
р. до населення з листом «О борьбе с заболеваемостью, смертностью и
антисанитарными условиями жизни широких масс населения». У цьому документі
сформульовано нові завдання медичної справи. У зверненні були порушені питання
санітарного законодавства, санітарного нагляду, медичної статистики, боротьби з дитячою
смертністю, туберкульозом, сифілісом, інфекційними захворюваннями, розвитку
санаторно-курортних закладів, вилучення аптек у приватних осіб та ін. Завдання, що
стояли перед лікарськими колегіями Народних Комісаріатів, природно викликали потребу
їх об`єднання, яке було здійснено 4 січня 1918 р. утворена Тимчасова Рада. Це об`єднання
було офіційно затверджене декретом Раднаркому 6 лютого 1918 р. Відповідно до
декрету Рада лікарських колегій є вищим медичним органом робітничого і селянського
уряду.

5-18 червня 1918 р. відбувся І Всеросійський зїзд депутатів медико-санітарних Рад, на

якому були затверджені такі основні принципи організації і діяльності радянської
медицини: 1. Насущним організаційним завданням радянської медицини на місцях є
усунення колишніх міжвідомчих рамок і об`єднання її. 2. Лікувальна медицина має бути
побудована на послідовному здійсненні принципів: а) загальнодоступності і б)
безплатності. 3. Негайно потрібно вжити заходів до піднесення якості медичної допомоги
(спеціальні прийоми, спеціальні амбулаторії, спеціальні лікарні). 4. Належить негайно
розвинути якнайширшу санітарно-освітню діяльність серед населення (бесіди, лекції,
виставки). 5. Форма участі в медико-санітарній діяльності і форма самодіяльності мають
бути радикально змінені: потрібна найширша активна участь у цій діяльності
організованих робітників і сільської бідноти. На цьому з`їзді було вирішено порушити
клопотання про організацію Народного комісаріату охорони здоров`я. П`ятий
Всеросійський з`їзд Рад 10 липня 1918 р., приймаючи першу Радянську Конституцію,
узаконив створення такого наркомату, і 11 липня 1918 р. було підписано декрет Ради
Народних Комісарів про створення першого в світі державного центру з охорони здоров`я
Народного комісаріату охорони здоров`я РРФСР. Народним комісаром охорони здоров`я
було призначено М. О. Семашка, його заступником 3. П. Соловйова. Микола
Олександрович Семашко організовує боротьбу з епідеміями, охорону материнства й
дитинства, боротьбу з соціальними хворобами, курортну справу. Під його керівництвом
створюється мережа наукових інститутів. Велика заслуга у науковому обгрунтуванні
радянської охорони здоров`я, у створенні нової науки соціальної гігієни. 3. П. Соловйову
належать важливі праці з розробки основ радянської медицини. Він приділяв велику увагу
 2

охороні здоров`я дітей. За його ініціативою було організовано в Криму відомий тепер
піонерський табір-санаторій «Артек». Основна увага новоствореного наркомату була
спрямована на боротьбу з епідеміями.

В січні 1919 р. у складі Тимчасового робітничо-селянського уряду України було створено

Народний комісаріат охорони здоров`я. Лише з 1921 р. Наркомздоровя України зміг
поширити свої організаційні заходи на всю республіку. Внаслідок великих зусиль молодої
Радянської влади, героїчної роботи медичних працівників епідемії на кінець 1923 р.
значна зменшилися, і можна було розпочати планову побудову охорони здоров`я за
принципами радянської медицини: єдності радянської медицини, профілактики як
провідного напряму, безплатності, загальнодоступності, кваліфікованості медичної
допомоги, широкої участі трудящих в організації радянської медицини.

Зростання з роками лікарської мережі по районах республіки дало змогу розвивати

спеціалізовану стаціонарну і поліклінічну допомогу. На початку першої п`ятирічки в
УРСР працювало вже 118 тубдиспансерів і 103 дермато-венерологічні диспансери. Це
були спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади. У Радянській державі з перших
днів її існування особлива увага приділялася справі охорони материнства та дитинства.
Вже в грудні 1917 р. Рада Народних Комісарів видала декрет про надання відпусток у
зв`язку з вагітністю із збереженням заробітної плати. В 1920 р. було організовано
відділ охорони материнства та дитинства при Наркомздоров`ї УРСР. В 1928 р. цей відділ
мав уже по республіці мережу закладів (74 будинки немовлят, 513 консультацій, 200 ясел,
188 молочних кухонь і 1124 сезонних ясел).

У 1922 р. було видано декрет «Про санітарні органи республіки», яким визначалися
завдання, права і обов`язки санітарної служби, підтверджувався державний характер її
діяльності. В 1928 р. на Україні вже працювало 544 санітарних лікарі (в 1913 р.- 95), яким
допомагали 955 середніх санітарних медичних працівників. У роботі санітарної служби
велику роль відігравали як Київський, Катеринославський (Дніпропетровський) і
Харківський бактеріологічні інститути, що існували в дореволюційні часи, так і
новостворені в 1920 р. на Україні бактеріологічні інститути в Одесі та Чернігові.
Одночасно з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства в нашій країні
широко провадилися роботи з житлового будівництва, комунального благо у організації
громадського харчування, санітарно-технічні заходи для оздоровлення умов праці на
промислових підприємствах, у колгоспах і радгоспах.

В 1933 р. постановою ЦВК і Раднаркому СРСР було створено Державну санітарну

інспекцію. Профілактичні заходи в Радянському Союзі забезпечуються не лише органами
охорони здоров`я, а й іншими органами Радянської влади за найактивнішої участі
громадських організацій. 20 липня 1936 р. рішенням ЦК ВКП та Раднаркому СРСР було
створено союзно-республіканський Народний комісаріат охорони здоров`я з Ученою
медичною радою при ньому. Створення такого комісаріату сприяло поліпшенню
планування охорони здоров`я в союзному масштабі. Було розроблено загальні
положення, нормативи і методичні вказівки щодо діяльності лікувально-
 3

профілактичних і санітарно-профілактичних закладів, введено дільнично-

територіальний принцип позалікарняної допомоги.

Розвиток охорони здоров`я після ВВ війни.

Після перемоги почались відбудова зруйнованого господарства і будівництво нового в

усіх галузях життя, зокрема і в справі охорони здоров`я. Важливим організаційним
заходом у цей період було об`єднання поліклінік з лікарнями, що значно поліпшило
діагностичну і лікувальну роботу, сприяло більш своєчасній госпіталізації хворих,
поліпшився зв`язок стаціонарної і позалікарняної допомоги. Для підвищення кваліфікації і
правильного використання кадрів введено систему атестації лікарів. Як свідчення високої
оцінки народом праці медичних працівників, поваги до їхньої гуманної праці Указом
Президії Верховної Ради СРСР 10 грудня 1965 р. було встановлено відзначати щорічно
День медичного працівника у третю неділю червня.

У вересні 1977 р. було прийнято постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про
заходи щодо дальшого поліпшення охорони здоров`я народу». Постановою визначено
широку програму будівництва поліклінік, великих багатопрофільних лікарень, пологових
будинків, дитячих поліклінік, дитячих санаторіїв та інших медичних закладів.
Встановлено завдання щодо створення і виробництва нової медичної техніки, яка
використовується передусім у кардіології, реанімації, анестезіологічній і лабораторній
служб.

Передбачається розширення мережі лікарських амбулаторій, розвиток швидкої і

невідкладної медичної допомоги у сільських районах; підвищення якості профілактичних
оглядів і диспансеризації населення, передусім жінок і дітей; організація дистанційно-
діагностичних центрів для діагностики серцево-судинних захворювань при
республіканських, крайових і обласних лікарнях, спеціалізованих установ по мікрохірургії
ока, пульмонології, урології, гематології.

Науково-дослідна медицина.

У перші дні роботи Народного комісаріату охорони здоров`я було створено Вчену
медичну раду, в обов`язки якої входили розробка і розгляд науково-практичних питань у
галузі медицини та санітарії. До складу ради ввійшли вчені різних спеціальностей. Очолив
раду найближчий учень І. І. Мечникова професор Л. О. Тарасевич (1868-1927). В 1920 р.
створено Державний інститут охорони здоров`я населення (ДІНЗ). Це був комплексний
заклад, до складу якого входило 6 інститутів (санітарногігієнічний, контролю вакцин і
сироваток, фізіології харчування, експериментальної біології, мікробіології, біохімії).
У період відбудови народного господарства було створено цілу мережу спеціалізованих
наукових інститутів (туберкульозу, акушерсько-гінекологічних, педіатричних, дермато-
венерологічних, рентгенологічних, онкологічних, гігієни праці), в яких велася науково-
дослідна і практична робота за завданням керівних органів охорони здоров`я. Для
більшого об`єднання наукових сил, матеріальних і технічних можливостей у справі
вивчення патології людини Рада Народних Комісарів СРСР у 1932 р. прийняла постанову
про заснування Всесоюзного інституту експериментальної медицини (ВІЕМ). В
 4

організації цього інституту активну участь брав Максим Горький. ВІЕМ, який відіграв
позитивну роль у розвитку теоретичних наук, не зміг стати методологічним центром
теоретичної і клінічної медицини. З цих міркувань у 1944 р., ще в період Великої
Вітчизняної війни, було створено авторитетний центр вітчизняної науки Академію
медичних наук СРСР у складі 28 провідних теоретичних і клінічних інститутів. Першим
президентом академії було обрано відомого хірурга М. Н. Бурденка (1876).

Активна участь Академії наук УРСР у розвитку медичної науки почалася з обрання в
1928 р. президентом академії Д. К. Заболотного, який організував у складі академії
Інститут мікробіології. З 1930 р. протягом 16 років президентом Академії наук УРСР був
видатний патофізіолог О. О. Богомолець, за ініціативою якого було створено інститути
клінічної фізіології, біохімії та ін. Ці інститути відіграли велику роль у розвитку
вітчизняної науки.

1.6. ПРО МОЗ

РАДА МІНІСТРІВ УРСР – вищий виконавчий і розпорядчий орган державної

влади в Україні, утворена указом Президії ВР УРСР від 25 березня 1946 у складі голови.

Встановлений конституціями СРСР (1936) і УРСР (1937) поділ галузевих органів

на загальносоюзні, союзно-республіканські й республіканські не змінився.

М.Хрущов – ініціював появу постанови ЦК КПРС "Про серйозні недоліки в роботі

партійного і державного апарату" (25 січня 1954). Під гаслом розширення прав союзних
республік деякі загальносоюзні міністерства були перетворені на союзно-республіканські.

У травні 1957 більшість міністерств були ліквідовані. Майже всі (за винятком
військових) підприємства промисловості та будівництва були передані радам народного
господарства.

Ухвалений 19 грудня 1978 закон "Про Раду Міністрів Української РСР" затвердив
такий склад уряду: голова, його заступники, 28 керівників союзно-республіканських
міністерств, 6 республіканських міністрів (автомобільного транспорту, будівництва і
експлуатації шосейних доріг, комунального господарства, місцевої промисловості,
побутового обслуговування населення, соціального забезпечення).

Від травня 1990 підпорядкування РМ УРСР Верховній Раді УРСР стало фактичним.
18 квітня 1991 «Верховна Рада України» перетворила РМ УРСР на Кабінет Міністрів
УРСР (Закон УРСР № 980-XII від 18 квітня 1991 року).

Відповідно до Закону УРСР № 980-XII від 18 квітня 1991 року Рада Міністрів
Української РСР: Рада Міністрів Української РСР зберігає свої повноваження до
затвердження персонального складу Кабінету Міністрів Української РСР (стаття 2).

Згідно до акту - ПОСТАНОВА Верховної Ради Української РСР Про проголошення

незалежності України 24 серпня 1991 року № 1427-XII : «З моменту проголошення
незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови
Уряду (не КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ) та інші акти законодавства республіки.
 5

Список персон, які керували Міністерством охорони здоров'я УРСР та України з

1917 року.

1 Голова крайової лікарсько-санітарної Ради

2 Директори Департаменту охорони здоров'я УНР
3 Міністри народного здоров'я і опікування Гетьманського уряду України
4 Міністри народного здоров'я і опікування Директорії України
5 Державний секретар з охорони здоров'я при уряді ЗУНР
6 Народні комісари охорони здоров'я Української СРР/РСР
7 Міністри охорони здоров'я УРСР
8 Міністри охорони здоров'я України

Міністерство охорони здоров'я Української РСР — союзно-республіканське

міністерство, входило до системи органів охорони здоров'я СРСР і підлягало в своїй
діяльності Раді Міністрів УРСР, (яка формально є Верховною Радою УРСР) і
Міністерству охорони здоров'я СРСР.

Раді Міністрів УРСР організовує роботу апарату управління і очолює його

відповідно до ст.. 43 Конституції УРСР від 30 січня 1937 року (Документ 001_001
поточна редакція).

Відповідно до Глави 13 Конституції (Основний Закон) Української Радянської

Соціалістичної Республіки від 20 квітня 1978 року (Документ 888-09 поточна редакція),

«…» Рада Міністрів Української РСР - Уряд Української РСР - є найвищим

виконавчим і розпорядчим органом державної влади Української РСР (стаття 115
перша редакція закону).

«…» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є органом державної виконавчої

влади України (стаття 115 в редакції Законів N 1048-12 від 21.05.91, N 2113-12 від
14.02.92).

!!! Тобто ДІЮЧИМ урядом є Уряд Української РСР і він же є ВИКОНАВЧИМ

і РОЗПОРЯДЧИМ органом державної влади Української РСР.

«…» Рада Міністрів Української РСР утворюється Верховною Радою Української

РСР у складі Голови Ради Міністрів, перших заступників і заступників Голови, міністрів
Української РСР, голів державних комітетів Української РСР (стаття 116 перша редакція).

За поданням Голови Ради Міністрів Української РСР Верховна Рада Української

РСР може включити до складу Уряду Української РСР керівників інших органів і
організацій Української РСР.

Рада Міністрів Української РСР складає свої повноваження перед новообраною

Верховною Радою Української РСР на її першій сесії.

«…» Кабінет Міністрів України утворюється у складі Прем'єр-міністра України,

Першого віце-Прем'єр-міністра, віце-Прем'єр-міністрів України, міністрів України,
Міністра Кабінету Міністрів України, голів Служби безпеки України, Правління
 6

Національного банку України, Фонду державного майна України, Антимонопольного

комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України
та Державного митного комітету України (стаття 116 у редакції Законів N 1048-12 від
21.05.91, N 1213а-12 від 19.06.91, N 2113-12 від 14.02.92, N 2734-12 від 27.10.92, N
171/94-ВР від 21.09.94).

!!! Тобто персональний склад Ради Міністрів не відповідає закону!!!

Відповідно до статті 33 закону УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ

РЕСПУБЛІКИ Про Раду Міністрів Української РСР, до складу Ради Міністрів Української
РСР в установленому порядку включався Керуючий справами Ради Міністрів
Української РСР

«…» Апаратом Уряду Української РСР, який здійснює підготовку питань для
розгляду в Раді Міністрів Української РСР і забезпечує систематичну перевірку виконання
рішень Партії і Уряду, є Управління Справами Ради Міністрів Української РСР, яке
складається з відділів та інших структурних підрозділів.

Апарат Уряду Української РСР очолює Керуючий Справами Ради Міністрів

Української РСР, який у встановленому порядку включається до складу Ради Міністрів
Української РСР.

Положення про Управління Справами Ради Міністрів Української РСР і його

структура затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

ГОСПОДАРСЬКО-ФІНАНСОВИЙ ДЕПАРТАМЕНТ СЕКРЕТАРІАТУ

КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ код за ЄДРПОУ 00019442, утворено 25 липня 2002
керівником організації є Шамрай Віталій Борисович, адреса Україна, 01008, місто Київ,
ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 12/2, основний вид діяльності суб’єкта права -
84.11 Державне управління загального характеру, засновником суб’єкта приватного права
є КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ М. КИЇВ, ВУЛ.ГРУШЕВСЬКОГО, 2/12. За даними
американської компанії, що спеціалізується на зборі, каталогізації та аналізі інформації
про суб'єктів бізнесу за посиланням: https://www.dnb.com/ суб’єкт приватного права
зареєстровано під назвою GOSPODARSKO-FINANSOVY DEPARTAMENT
SEKRETARIATU KABINETU MINISTRIV UKRAINY, DERZHUSTANOVA, Doing
Business As: GFD SKMU, Key Principal: VOLODYMYR MYKOLAIOVYCH GRECHUKHA,
Address: 12/2 Vul. Grushevskogo Kyiv, 01008 Ukraine.

GOSPODARSKO-FINANSOVY
DEPARTAMENT SEKRETARIATU
KABINETU MINISTRIV UKRAINY,
DERZHUSTANOVA
 7

D-U-N-S® number: 36-363-5153

Company information
Address:
12/2 Vul. Grushevskogo
01008 Kyiv

Секретаріатом Кабінету Міністрів України керує Державний секретар Кабінету

Міністрів України - Ярема Олександр Йосипович. Структура СКМУ затверджується
Кабінетом Міністрів України за поданням Державного секретаря КМУ.

Відповідно до акту - ПОСТАНОВА від 6 травня 2000 р. N 761 (документ 761-

2000-п, поточна редакція), Секретаріат Кабінету Міністрів України (далі - Секретаріат) є
постійно діючим органом, що забезпечує діяльність Кабінету Міністрів України «як»
вищого органу в системі органів виконавчої влади (п. 1.).

Основними завданнями Секретаріату є серед інших – правове забезпечення

діяльності Кабінету Міністрів України (п. 3.).

Відповідно до основних завдань, визначених цим Положенням, Секретаріат

виконує такі функції: координує розроблення та виконання органами виконавчої влади у
тому числі законопроектних робіт відповідно до пріоритетів урядової політики; координує
роботу органів виконавчої влади, пов'язану з підготовкою проектів нормативно-правових
актів та інших документів; готує експертні висновки щодо документів, стосовно
відповідності цих документів пріоритетам урядової політики; у разі потреби - розробляє
пропозиції щодо коригування урядової політики; здійснює правову експертизу проектів
нормативно-правових актів та інших документів (п. 4.).

Урядовий Секретар Кабінету Міністрів України: організовує роботу Секретаріату

і несе персональну відповідальність за виконання покладених на Секретаріат завдань;
особисто подає на підпис Прем'єр-міністрові України проекти нормативно-правових актів;
організовує взаємодію з апаратом центральних і місцевих органів виконавчої влади,
зокрема щодо підготовки проектів нормативно-правових актів (п. 9.).

З огляду на те, що

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ код за ЄДРПОУ 00012925,

утворено 24 липня 2000 року керівником організації є ЛЯШКО ВІКТОР КИРИЛОВИЧ,
адреса Україна, 01021, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГРУШЕВСЬКОГО, будинок 7, основний вид
діяльності суб’єкта приватного права - 84.11 Державне управління загального характеру,
засновником суб’єкта приватного права є КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. За даними
американської компанії, що спеціалізується на зборі, каталогізації та аналізі інформації
про суб'єктів бізнесу за посиланням: https://www.dnb.com/ суб’єкт приватного права
зареєстровано під назвою MINISTERSTVO OKHORONY ZDOROV'YA UKRAINY,
ORGAN DERZHVLADY, Doing Business As: MINISTRY OF HEALTH PROTECTION OF
 8

UKRAINE, Key Principal: VIKTOR KYRYLOVYCH LYASHKO, Address: Bud. 7 Vul.

Grushevskogo Kyiv, 01021 Ukraine, Website: moz.gov.ua.

MINISTERSTVO OKHORONY ZDOROV'YA

UKRAINY, ORGAN DERZHVLADY
D-U-N-S® number: 36-363-5052

Company information
Address:

Bud. 7 Vul. Grushevskogo

01021 Kyiv

Міністерство охорони здоров'я України — «ніби» центральний орган як виконавчої

влади України у галузі охорони здоров'я. Мав би забезпечувати формування та реалізацію
державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації
лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері
обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх
незаконному обігу, а також мав би забезпечити формування державної політики у сфері
санітарного та епідемічного добробуту людей, народу, громадян.

Міністерство охорони здоров'я України у своїй діяльності керується Конституцією

та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України,
прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів
України, іншими актами законодавства.

Керівництво - Ляшко Віктор Кирилович — міністр охорони здоров'я України. До

його обов'язків належать:

координація діяльності Державної служби України з лікарських засобів та

контролю за наркотиками та Національної служби здоров'я України (крім питань
реалізації програми медичних гарантій та впровадження реформи фінансування охорони
здоров'я);

контроль діяльності Патронатної служби Міністра, Управління правового

забезпечення, Сектору оцінки та усунення корупційних ризиків, Сектору мобілізаційної
роботи та цивільного захисту, Режимно-секретного сектора, Управління аудиту та
аналітики, Колегії МОЗ України, Вченої медичної ради;

координація та спрямовування діяльності — Директорату стратегічного

планування та євроінтеграції , Управління екстреної медичної допомоги та медицини
катастроф, Управління організації роботи керівництва Міністерства, відповідних
державних установ, закладів і підприємств МОЗ;

виконання безпосередніх обов'язків керівника міністерства, у тому числі

очолювання міністерства, здійснювання керівництва його діяльністю, визначання
 9

пріоритетів роботи Міністерства та шляхів виконання покладених на нього завдань,

затверджування планів роботи Міністерства, звітування про їх виконання.

Відповідно до ст. 6 Конституції України (імперативний припис), Державна влада в

Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Так,
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ є юридичною особою приватного права, однак всупереч
норм верховенства права і порядку утворення органів публічної влади, все ж таки
виконує функції виконавчої влади. А з огляду на те, що КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
є засновником юридичної особи приватного права МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ
ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ (далі МОЗ), то МОЗ відповідно є юридичною особою приватного
права, яка здійснює аналогічні функції. Слід зазначити, що до компетенції МОЗ не
входить створення законів!!! Виключно підзаконні акти, однак і вони мають відповідати
вимогам Конституції України (імперативний припис) (ст..113 КУ)!!! В протилежному
випадку накази, постанови, розпорядження, листи тощо, несуть виключно інформаційно-
рекомендаційний характер!!!

Так, накази, постанови, розпорядження, листи КМУ, МОЗ суперечать нормам

Конституції України (імперативний припис).

Відповідно до статті 3 Конституції України (імперативний припис) Держава

відповідає перед людиною за свою діяльність.

Перш за все стосовно Декларації з сімейним лікарем. Нормативною базою в

даному питанні є:

1. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»

(Документ 2801-XII від 19.11.1992);
2. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 19.03.2018 № 503 «Про
затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу,
та форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу»
3. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 19.03.2018 № 504 «Про
затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги»

Слід звернути увагу на те, що Закон про основи законодавства України,

по-перше: базується на Конституції (документ 888-09), а відповідно з її положеннями

саме в Українській РСР діють і розвиваються державні системи охорони здоров'я,
соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, побутового
обслуговування і комунального господарства (ст..24 перша редакція);

Громадяни Української РСР мають право на охорону здоров'я. Це право забезпечується

безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними
закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення
здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії;
проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навко-
лишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління,
включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням;
 10

розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захво-

рюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.

По-друге: підписання Постанови Верховної Ради УРСР №1427-XII «Про проголошення

незалежності України» (далі документ №1427-XII) та Акт проголошення незалежності
України (далі Установчий Акт), які були прийняті 24 серпня 1991 року є документами, які
змінили систему зобов’язальних відносини між державою та громадянами. Так як на час
підписання документу №1427-XII, України, як держави ще не існувало, тому в даному
контексті Україна розглядалась виключно як територія (абз.3 документу №1427-XII), на
якій діє законодавство республіки в складі Союзу РСР / Української РСР.

Згідно до законодавства, Акт проголошення незалежності набуває чинності з моменту

оприлюднення, тобто не раніше 01 грудня 1991 року. Згідно до статті 2 Закону Союзу РСР
«Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федерації» N 1457-I від
26.04.90 року Рішення про вихід союзної республіки з СРСР приймається вільним
волевиявленням народів союзної республіки шляхом референдуму (народного
голосування). Порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з
СРСР, визначається Законом СРСР. Рішення про проведення референдуму приймається
Верховною Радою союзної республіки за власною ініціативою або на вимогу, підписану
однією десятою частиною громадян СРСР, а сам референдум згідно до Закону СРСР від
03.04.1990 № 1409-I «Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної
республіки з СРСР» проводиться таємним голосуванням не раніше ніж через шість і не
пізніше ніж через дев'ять місяців після прийняття рішення про порушення питання про
вихід союзної республіки з СРСР, тобто не раніше 24 лютого 1992 року і не пізніше 24
травня 1992 року.

Вищі органи державної влади в належний спосіб створені не були, так є чинним Закон
України «про президента УРСР» від 05 липня 1991 року, та Постанова ВР УРСР «про
вибори президента Української РСР» від 05 липня 1991 року, якою призначені вибори
президента УРСР на 1 грудня 1991 р. Однак, постанови ВР УРСР про призначення виборів
президента України наразі не виявлено.

Отже, внесення змін до законів є повноваженням Верховної Ради Української РСР, а

відтак закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», який було
прийнято 19 листопада 1992, нелегальною ВРУ змінюватись не може, отже доповнення
закону статтею 24_2 є виключно інформаційним.

По-третє: ч. 3 ст. 22 Конституції України (імперативний припис) зазначає наступне

важливе до уваги уповноважених осіб, а саме, «…» При прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав
і свобод, це означає, що ненадання кваліфікованої медичної допомоги в разі не підписання
декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу та/або незгода
людини приєднатись до вашого «порядку функціонування електронної системи охорони
здоров’я», та/або ненадання фінансування, відмова у фінансуванні медичного
обслуговування, є нічим іншим за порушення вищенаведеного права.
 11

По-четверте: В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст..8 КУ). Чинні
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства України (ст..9 КУ).

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші

правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то
застосовуються правила міжнародного договору (стаття 2 закону N 2801-XII ).

У п’ятих: виходячи з норм міжнародного права, вам відоме таке поняття, як принцип
невтруча́ ння — міжнародне зобов'язання не втручатися в питання, що належать
винятково до внутрішньої компетенції незалежної держави. Цей обов'язок співвідноситься
з поняттям суверенітету і виражає основні практичні наслідки суверенітету для інших
держав. Цей принцип закріплений у пункті 7 статті 2 Статуту ООН. Принцип
конкретизований у міжнародних документах: Декларації про принципи міжнародного
права 1970 року (документ № 995_569), Заключнім акті НБСЄ 1975 року (документ
№994_055), Декларації ООН про неприпустимість інтервенції і втручання у
внутрішні справи держави, про відгороджений їх незалежності і суверенітету 1982
року (документ № 995_818).

Це означає, що підписання Договору про заснування Європейської Спільноти

(документ 994_017), який є чинним і має поточну редакцію, та протоколів до нього,
передусім увагу для даного правочину привертають ст.. 152 п. 3, ст..152 п. 4, ст.. 152 п. 5.;
ст..174, ст..207, ст.. 308, особливо коли мова йде про «якості субстанцій людського
походження», «положення про донорство», «медичне використання органів», «охорони
довкілля», «кількісного регулювання водних ресурсів», «використання земельних
ресурсів», «заходи, що суттєво впливають на вибір між різними джерелами»; підписання
РЕГЛАМЕНТу ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ (ЄС) № 763/2008 від 9 липня
2008 року про переписи населення та житлового фонду, особливу увагу наразі викликає
Протокол про роль національних парламентів у Європейському Союзі від 2 жовтня
1997 року (Документ 994_621), відповідно з яким визначені Радою Пропозиції Комісії
щодо законодавства та заходу, що належить ухвалювати «національним парламентам»;

Кіотського протоколу документ №995_801, Конвенції про біологічне розмаїття

документ №995_030, якою передбачено роль жінки у збереженні та використанні
біологічного розмаїття, при цьому, «Біологічна різноманітність» означає варіабельність
живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, морські та інші водні
екосистеми та екологічні комплекси, а "Біологічні ресурси" включають генетичні ресурси,
організми або їх частини;

Нагойського протоколу документ 995_k03, який передбачає розподіл вигод підписантів

при здійсненні цілей у ньому зазначених, при використанні генетичних матеріалів;

Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне розмаїття

документ 995_935, з метою розвитку Декларації тисячоліття, передбачає отримання
будь-яких живих змінених організмів, їх обробку, транспортування, використання,
 12

передачу та вивільнення, при якій «живий змінений організм» означає будь-який живий
організм, що містить нову комбінацію генетичного матеріалу.

Монтеррейського консенсусу в якому уряди забезпечують основу для функціонування

ділових підприємств як надійних і вірних партнерів у процесі розвитку, який передбачає,
окрім іншого, проекти, спрямовані на усунення «цифрової прірви», що дає
повноваження адміністративним органам (структурам) працювати виключно у власних
інтересах і сприяє маніпуляції, використання з метою осіб адміністративних структур
правами і свободами людини, таким чином пригнічується воля людини як така. Відсутня
центр відповідальності та джерело доказової бази за наявності порушень з боку
адміністративних структур;

Конвенції про захист прав та гідності людини щодо застосування біології та

медицини (документ 994_334): Конвенції про права людини та біомедицини, від 4 квітня
1997 статус Конвенції див. док. №994_529, особливо глави про геном людини, про її
видозміну, про дослідження ембріонах in vitro, про видалення органів і тканин у
живих донорів для трансплантації, про використання віддаленої частини тіла
людини;

та інших угод, протоколів, регламентів тощо є порушенням принципів невтручання

у відповідності до норм міжнародного права, тобто є фактичним порушенням
суверенітету держави!!!

У шостих: законом про охорону здоров'я від 15 липня 1971 року N 27-VIII в СРСР, до
складу якого, на основі добровільного об'єднання і рівноправності з іншими союзними
республіками, входить Українська РСР, здійснюється широка система соціально-
економічних і медичних заходів, які сприяють підвищенню рівня охорони здоров'я
населення, а також загальнодоступна безплатна і кваліфікована медична допомога (не
медичні послуги), розширюються оздоровчі і санітарні заходи, всебічного розвитку
набирають масова фізична культура і спорт.

А відтак, регулювання суспільних відносини в галузі охорони здоров'я населення з

метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, здоров'я, високого
рівня працездатності і довголітнього активного життя громадян; запобігання і зниження
захворюваності, дальшого скорочення інвалідності і зниження смертності; усунення
факторів і умов, які шкідливо впливають на здоров'я громадян визначено в ст.1 закону.

Слід зауважити, що чинність і дія розмежовані поняття. Нормативно-правовий акт

втрачає чинність після закінчення строку, у разі змін обставин, у разі прямого скасування
іншим законом, або актом Конституційного суду України, або у разі фактичного
скасування коли ухвалено закон стосовно того ж питання. Так можливим є ретроактивна
та ультра активні дії, тобто випадки коли нормативно-правовий акт діє, а точніше
застосовується, щодо правовідносин, які існують поза часовими межами його чинності.
(http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32814).
 13

Норми прямої дії Конституції України (імперативний припис) зазначають, що ваші закони
та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони
пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст..58).

У сьомих. Відповідно до ПОСТАНОВИ від 2 серпня 1988 р. N 218 (поточна редакція)

було визначено «…» Основний напрямок розвитку охорони здоровя населення і
перебудови охорони здоровя. Так, виконкомам місцевих Рад народних депутатів,
Міністерству охорони здоров'я УРСР, міністерствам і відомствам УРСР з метою
збереження та зміцнення здоров'я радянських людей здійснити великомасштабні заходи
щодо профілактики захворювань, повного та повсюдного задоволення потреби населення
у висококваліфікованій медичній і лікарській допомозі, підвищення професійної
підготовки медичних кадрів і культури їх роботи, розвитку матеріально-технічної бази та
прискорення впровадження досягнень науково-технічного прогресу в практику закладів
охорони здоров'я (ч. 1).
Лікарів, провізорів, середній медичний та фармацевтичний персонал і членів
їх сімей, які проживають і працюють у сільській місцевості забезпечити безплатними
квартирами (ч. 6)
Утворити централізований фонд грошових коштів у розмірі до 5 процентів асигнувань,
що виділяються на придбання інвентаря та обладнання для закладів охорони здоров'я
системи Міністерства (ч. 7).
Прийняти виділені органам охорони здоров'я 10 тис. санаторних путівок строком на 24
дні для доліковування хворих після гострого інфаркту міокарда, оперативного втручання
в разі аорто-коронарного шунтування та аневризми серця і 1,2 тис. - для тих, які
перенесли операції у зв'язку з виразковою хворобою шлунку, дванадцятипалої кишки і
видалення жовчного міхура (ч. 8).
Відповідно до частини 12, Рада Міністрів СРСР постановою від 20 червня 1988 р. N 764:
1) Зобов'язали Міністерство охорони здоров'я СРСР у 3-місячний строк подати на затверд-
ження в установленому порядку проекти державного акта про санітарно-гігієнічні правила
і норми, Положення про санітарно-епідеміологічну службу та нову редакцію
Положення про державний санітарний нагляд в СРСР!!!
2) «…» Державному комітетові СРСР по стандартах у 1989-1995 роках привести
державні стандарти й технічні умови на продовольчі товари у відповідність з гігієнічними
вимогами !!!; включити в ці стандарти показники, що характеризують калорійність і вміст
основних харчових речовин, і вказувати їх на індивідуальній упаковці продуктів.
7) Зобов'язали Міністерство охорони здоров'я СРСР з участю ВЦРПС, міністерств і
відомств розробити і в 1989-1995 роках впровадити систему етапного лікування та
реабілітації хворих з використанням для вказаних цілей санаторно-курортних закладів.
8) Поширили на дошкільні заклади (групи) санаторного типу для ослаблених дітей і
тих, які часто хворіють, що будуть організовуватись починаючи з 1991 року, норми
харчування, передбачені підпунктом "а" пункту 6 постанови Ради Міністрів СРСР
від 12 квітня 1984 р. N 317 (підпункт 3 пункту 11 постанови Ради Міністрів УРСР від 15
травня 1984 р. N 210), для санаторних дошкільних закладів.
 14

«…» Надали право закладам охорони здоров'я дозволяти в необхідних випадках

госпіталізацію дітей віком до 3 років з одним із батьків з забезпеченням його харчуванням
за нормами терапевтичних відділень стаціонарів (Абз. 5 п. 8).
24) Зобов'язали Міністерство охорони здоров'я СРСР і Держбуд СРСР переглянути в
1989 році типові та індивідуальні проекти закладів охорони здоров'я з урахуванням вимог
передової технології лікувально-діагностичного процесу і досягнень науки і техніки,
доводячи частку коштів на оснащення цих закладів сучасною медичною технікою до 30
процентів.
27) Вирішили ввести розрахункові норми витрат:
з 1 січня 1991 р. на придбання медикаментів і перев'язочних засобів у стаціонарах,
бюджетних санаторіях і амбулаторно-поліклінічних закладах (підрозділах) та м'якого
інвентаря в лікувальних і амбулаторно-поліклінічних закладах (підрозділах), диспансерах,
родильних будинках і бюджетних санаторіях згідно з додатками N 1 і 2;
з 1 січня 1992 р. - на харчування в стаціонарах і бюджетних санаторіях згідно з додатком
N 3.
28) Зобов'язали Міністерство охорони здоров'я СРСР розробити і затвердити в 1989-1991
роках типові табелі оснащення закладів охорони здоров'я медичною технікою,
спеціальним і господарським обладнанням, інвентарем, предметами догляду за хворими
(не пацієнтами!!!).
Згідно до затверджених заходів щодо дальшого поліпшення охорони здоров'я
населення і зміцнення матеріально-технічної бази охорони здоров'я (див.додаток до
постанови №218),
П. 1. «…» Розробити в 1988-1990 роках і до 2000 року здійснити заходи щодо
приведення умов праці та навчання на підприємствах, в організаціях і навчальних
закладах у відповідність з санітарними правилами і нормами, вимогами техніки
безпеки, маючи на увазі першочергове забезпечення виведення жінок з несприятливих
умов праці.
П. 2. «…» Розробити конкретні плани будівництва очисних споруд і організації
санітарно-захисних зон навколо підприємств.
П. 7. Забезпечити докорінне підвищення якості та культури роботи амбулаторно-
поліклінічних і стаціонарних закладів, для чого: усунути недоліки, що мають місце в
роботі цих закладів, ефективно використовувати їх потенціал з метою повного за-
доволення потреб населення в медичній допомозі (не медичних послугах);
продовжити розвиток мережі поліклінік з тим, щоб у 1995 році один такий заклад
обслуговував, як правило, не більше 30 тис. міських жителів, передбачаючи подальшу
централізацію діагностичних служб;
завершити в 1989-1990 роках організацію в усіх поліклініках відділень (кабінетів)
профілактики, а також консультативно-діагностичних поліклінік на базі вищих медичних
учбових закладів, науково-дослідних установ і багатопрофільних лікарень згідно з
додатком N 1;
створити до 1995 року в мм. Києві, Севастополі, обласних центрах та інших великих
містах госпрозрахункові амбулаторно-поліклінічні й стаціонарні заклади згідно з
додатком N 2;
здійснити в 1991-1995 роках організацію в усіх поліклініках відділень відновного
лікування і, при необхідності, будівництво корпусів для них;
П. 8. Організувати до 1993 року в містах з населенням понад 300 тис. чоловік лікарні
швидкої медичної допомоги; створити в 1989-1995 роках у м. Києві та обласних центрах
об'єднання "Швидка медична допомога", до складу яких включити станції швидкої
 15

медичної допомоги, санітарну авіацію і лікарні швидкої медичної допомоги; переглянути

структуру бригад швидкої медичної допомоги, довести до 1995 року частку бригад
інтенсивної терапії до 50 процентів загальної їх кількості.
П. 10. З метою поліпшення охорони здоров'я жінок і дітей: забезпечити розробку і
реалізацію довгострокових регіональних комплексних програм по зниженню дитячої і
материнської смертності;
- здійснити у дванадцятій - тринадцятій п'ятирічках докорінну перебудову роботи
закладів охорони материнства і дитинства шляхом поліпшення наступності в
діяльності акушерської, терапевтичної та педіатричної служб, створення
поліклінічних і лікарняно-поліклінічних комплексів, перинатальних і неонатальних
центрів, а також закладів відновного лікування для дітей згідно з додатком N 3;
забезпечити в 1989-1992 роках організацію акушерсько-гінекологічної допомоги по
цеховому принципу з розрахунку 2,5 тис. робітниць на лікаря акушера-гінеколога;
- завершити в 1989-1990 роках організацію обласних родильних будинків,
спеціалізованих відділень для лікування новонароджених і виходжування
недоношених дітей, а також відділень анестезіології-реанімації, реанімації та
інтенсивної терапії в родильних будинках, дитячих соматичних та інфекційних
стаціонарах;
- розширити в 1989-1995 роках мережу консультацій "Шлюб і сім'я", кабінетів дородової
діагностики захворювань плоду, а також медико-генетичних консультацій і кабінетів
згідно з додатком N 4;
- при реконструкції і будівництві акушерських і дитячих стаціонарів передбачати
створення умов для спільного перебування матері і дитини;
П.14. «…» забезпечити в 1989-1995 роках укрупнення діючих і будівництво нових
онкологічних закладів (не менш як на 240-450 ліжок) з пансіонатами при них, а також
введення в експлуатацію радіологічних корпусів у 1991-1995 роках у містах Запоріжжі і
Харкові (останній - на 4 каньйони), оснастивши їх сучасним лікувально-діагностичним
обладнанням;
П. 21. Вести непримиренну боротьбу з такими негативними явищами, як черствість,
бездушність, грубість, бюрократизм і вимагання. Добитися створення в кожному
колективі здорової, доброзичливої моральної атмосфери.
Взяти участь у розробці пропозицій про зміну законодавства про права і обов'язки
медичних і фармацевтичних працівників та їх відповідальність за порушення
професійних обов'язків аж до позбавлення права займатися медичною та
фармацевтичною діяльністю на строк від одного до трьох років.
П. 24. Докорінно поліпшити діяльність медичних і науково-дослідних інститутів,
забезпечити ефективне використання наявного наукового потенціалу для вирішення
пріоритетних проблем охорони здоров'я населення і якнайшвидшого впровадження в
практику охорони здоров'я передових, новаторських методів діагностики і лікування.
П. 28 Забезпечити будівництво і введення в експлуатацію: амбулаторно-
поліклінічних і лікарняних закладів, диспансерів, будинків дитини і дитячих
санаторіїв згідно з додатками N 13-15.
Будівництво амбулаторій на селі здійснити відповідно до завдань, схвалених
постановою від 23 листопада 1987 р. N 381;
П. 31 «…» Створювати починаючи з 1991 року: у системі житлово-комунального
господарства і побутового обслуговування населення спеціалізовані організації по
поточному ремонту й технічному обслуговуванню будівель, споруд, інженерного
обладнання, енергопостачання, ліфтів, внутрішніх систем водопостачання, каналізації,
вентиляції та іншого обладнання закладів охорони здоров'я !!!;
 16

П. 32 При розробці проектів планів передбачати виділення Міністерству охорони здоров'я

УРСР необхідних лімітів меблів і бавовняних тканин для закладів охорони здоров'я.
І на завершення, заходами затвердженими додатками 2 - 24 постанови № 218 від 2
серпня 1988 року, було визначено організацію консультативно-діагностичних
поліклінік, в т. ч. стоматологічних, косметологічних, а також, лікарні відновного
лікування, гомеопатичні відділення (кабінети) на 1989-1990 роки, по містах; мереж
медико-генетичних консультацій на 1989-1995 роки по містах; кардіологічних відділень у
лікарнях і диспансерах на 1989-1995 роки, по містах; будівництво та введення в
експлуатацію амбулаторно-поліклінічних та лікувальних закладів, диспансерів, будинків
дитини, будинків, санаторіїв, лабораторних корпусів санітарно-епідеміологічних станцій,
аптечних складів, на 1991-1995 роки; було визначено норми витрат на придбання
медикаментів і перев’язочних засобів у стаціонарах, бюджетних санаторіях і амбулаторно-
поліклінічних закладах (підрозділах) на одного хворого на день; витрат на харчування
хворих в стаціонарах і бюджетних санаторіях на одного хворого на день.

Отже випливає висновок, про колізію, відповідно до якої, зміст двох НПА це закон
про охорону здоров'я від 15 липня 1971 року N 27-VIII в СРСР та закон України
«Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Документ 2801-XII від
19.11.1992) має розбіжності між собою!!!

Цивільним кодексом України визначено положення про порядок утворення та

правовий статус юридичних осіб публічного права, так порядок утворення та правовий
статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України
(імперативний припис) та законом (абз. 2. п. 3. ст. 81); юридична особа публічного права
створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади!!!, органу
влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (абз. 3 п. 2. ст.
81).

Перейдемо до утворення вашої внутрішньо-корпоративної організації

НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ і що ми бачимо?! Навіть з огляду на
те, що юридичною особою приватного права ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ,
повноваження якої розповсюджуються виключно на юридичних осіб приватного права,
прийнято 17 березня 2011 року так званий закон про центральні органи виконавчої влади,
то, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізу-
ються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Як, вже зазначалось вище, Прем'єр-міністр України суб’єкт правовідносин, який до

держави відношення не має, це є виключно діюча особа в рамках приватної компанії
(організації) УКРАЇНИ.

Закону про утворення юридичної особи публічного права Національна служба

здоров`я України не має, розпорядчого акту Президента України теж, однак є акт -
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 27 грудня 2017 р. № 1101 Про
утворення Національної служби здоров’я України, так, Кабінет Міністрів України
постановляє:

1. Утворити Національну службу здоров’я України як центральний орган

виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
 17

України через Міністра охорони здоров’я, який реалізує державну політику у сфері
державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

Далі, п. 15 положення про Національну службу здоров’я України (НСЗУ)

визначено, що НСЗУ є юридичною особою публічного права ?!!, має печатку із
зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки
в органах Казначейства.