1.Визнач.історії медиц. Основні задачі і принципи історії мед. як науки.

Історія медицини - це історія розвитку медичної науки, історія важливих і основних

принципів щодо нових поглядів на хвороби, винайдення нових інструментів,методів
лікування з урахуванням історії людських помилок. Саме історичний метод лежить в
основі повсякденної практичної діяльності лікаря. Це наука про виникнення і розвиток
медичної діяльності та медичних знань у різні історичні періоди у тісному зв’язку з
загальною історією, філософією, природознавством ,культурою.
Історія медицини збагачує загальнокультурний і медичний світогляд майбутнього
лікаря, допомагає «вжитися» у свою професію, зберегти традиції відданості хворому та
відповідальності перед суспільством,об’єднує різні галузі науки. Водночас історія
медицини допомагає набути і розвинути знання що є компонентами мистецтва
медицини:гуманізм, альтруїзм, ретельність, високі морально-етичні якості. Окрім
того,лікар повинен володіти знаннями що його можна назвати «особливим відчуттям».
Складається з двох великих частин: загальна та спеціальна ІМ.Загальна ІМ вивч. питання
розвитку всієї медиц,а спеціальна вивч. питання історії окремих медичних дисциплін.
Основний метод вивчення предмету історії медицини - історичний.Загальні питання,
основні закономірності історичного розвитку медицини становлять предмет історії
медицини як окремої науки, самостійної дисципліни. Спеціальна історія медицини
висвітлює розвиток окремих галузей медицини. Вона є складовою усіх медичних
дисциплін і викладання здійснюється фахівцями відповідних профільних кафедр.
Для пізнання минулого історія медицини використовує такі історичні джерела:1.
писемні;2. Речові;3.етнограф.;4.усні;5.лінгвіст.;6.кіно-,фото-,фоно-документи;
Періодизація:1)первісне суспільство(близько 2 млн р. тому- 4 тис. до н.е);2)Стародавній
світ( 4 тис. до н.е.-476р.);3)Середні віки(476р.-кін 15ст);4)ранній Новий час (кін 15 ст- кін
18ст);5)Пізній Новий час (кін 18 ст.-поча 20 ст);6)Новітній час(із 1918р.)
2.Монастирська медицина Київ. Русі . Діяльність лікарів-монахів.
Існування лікарів у Київській Русі добре відомі із пам’яток писемності. Найдавнішої
згадкою про « лічця» є повідомлення в Руській правді про те, що кривдник який завдав
побої повинен оплатити потерпілому лікування в -лікаря.
У 996р. Князь Володимир видав статут, у якому згадується лікарі і лікарні. У монастирях
зосереджувалася значна частина інтелігенції, у тому числі медики. «Безвозмедное
врачевание» було одним із завдань Києво-Печерського монастиря.
За Студіїським статутом, запроваджені Феодосієм Печерським, чернечі осередки
засновували лікувальні заклади, благодійній інші доброчинні закладі. Монастирська
медицина була організатором перших на Русі лікарень. Найдавніша на Русі Монастирське
лікарня виникла в Києво-Печерській лаврі.
Ченці подвижники прославилися лікарські мистецтвом і високими етичними принципами,
скромністю, добродійсністю.
Серед ченців був алібі, який лікував хворих переважно шкірними та ученими
захворюванням. Особливо відзначився ченець лічець Києво-Печерської лаври Агапіт,
який безкоштовно лікував мешканців монастиря і мирян.
3.Медицина Старод.Греції. Джерела вивчч медицини та особлив. її розвитку.
Найвищий внутріш. розквіт мед. Старод. Греції припадає на класичний період, у той час
як доба еллінізму стала щабелем найвищого зовнішн. розквіту грецької медиц.
Джерелом відомостей про давньогрецьку мед. Крито мікенського перед полісного та
полісного періодів є епічні поемі Гомера «Іліада» та «Одіссея». Про мед. класичного
періоду розповідає видатний пам’ятник мед.літератури «Гіпократів збірник», складений із
творів давньогрецьких лікарів. Деякі відомості містяться в «Історії Геродота» .Про мед.
епохи еллінізму розповідають праці Александрійський вчених у викладі Галена і Цельса
бо оригінали не збереглися.
У грецькій міфології значне місце приділяється Богам-лікарям. Боги в Давн. Греції були
антропоморфними їх уявляли в образі людей і наділяли всіма людськими
якостями.Першим серед них був один із найважливіших богів олімпійського пантеону,
син Зевса-Апполон. Найважливішим мед.божеством був син Апполона-Асклепій.
Для кріто-мікенського періоду характерний розклад родових відносин і становлення
раннього класового суспільства. У цей період найдавніша грецька цивілізація центром
якої був Кріт. Кріт мав високо розвинені ремесла, мистецтво.Основними досягненнями
цього періоду у медичній справі є наявність санітарно-технічних споруд: каналізації,
бань,водопроводу.
У передполісний період через численні міжусобні війни спостерігалося послаблення
царств і значний занепад у багатьох галузях культури. У поемах Гомера «Іліада» та
«Одіссея» описано 141ушкодження тулуба кінцівок. Лік. ран полягало у вийманні стріл та
інших предметів, видавлювання крові та застосування знеболювальних й кровоспинних
рослинних присипок із подальшим накладання пов’язки. Мед. номенклатура Іліади та
Одісеї створила основу термінології грецьких лікарів і входить до сучасної анатомічний
мови.
Лік. перев’язуванням ран у давньогрецькому війську займались як самі воїни, так і
майстерні лікарі, які знали властивості цілющих трав. У поемах Гомера згадуюється також
про епідемії чуми, про сірчані обкурювання для запобігання захворюванням і
використання сірки як лік. засобу, а також про запозичення деяких знань про лік. засоби у
давніх єгиптян.
У8-6 ст до н.е. формувалися міста-держави-поліси.
Полісний період історії давньої Греції відзначився 2 важливими для історії медицини
явищами : 1)формування давньогрецької філософії і 2)Становлення храмового лікування,
що пов’язане зі зміцненням рабовласницького ладу в Давній Греції, посиленням релігії і,
як наслідок, становленням храмів.
Храмове лікування в Давній Греції розвивалося на тлі емпіричного лікування(яке існувало
здавна). У Греції були споруджені перші святилища на честь Асклепія-
асклепейони(загалом 300) Найвеличнішим вважалося святилище Асклепія в
Епідаврі.Практика лікування в асклепейонах базувалася на інкубації, тобто стані
штучного сну, які досягався шляхом застос. наркотиків або методів психологічного
впливу. Цей ритуал називався енкомісіс і проводився у довгих критих галерея уздовж
стіни храму — абатоні.Основними методами лікування була використання природних
лікарських засобів, водолікування, дієти, режиму, гімнастичних вправ.
У класичний період Греція досягла найвищого економ. політ. і культ. рівня. Цей період
найвищого внутрішнього розквіту Греції тісно пов’язаний з дня державної діяльністю
Перікла.
Лікарі Греції були різних категорій: лікарі військові, спеціалісти з лікування ран,
придворні лік.,громадські л. і л-періодевти,які не були пов’язані з певним місцем і
переїздили з міста в місто, інколи переходили на службу міста.
4.Світська медицина в Київс Русі
Під час раннього періоду існування Київській Русі медицина не була виділена в окремий
фах. У ранніх збірниках законів („Руська правда", XI ст.) згадується про лікарів і
винагороду їм за лікування. Вже в ці часи окремі з них „спеціалізувалися" на лікуванні
ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші — на замовлянні зубів (зубоволоки),
лікуванні очей, допомозі породіллям тощо .Основою знань цих лікарів-ремісників був
віковий досвід народної емпіричної медицини з елементами містичного характеру, що
зумовлювалося тогочасним світоглядом. Велике значення надавалось дотриманню
особистої гігієни. Широко користувалися лазнями. Княгиня Анна Всеволодівна заснувала
першу в українській історії світську школу, де, крім інших дисциплін, викладали основи
медицини. В містах України, вперше в Європі, по дерев'яних трубах проводили воду, було
зроблено каналізаційні відтоки. Видатним медиком, першою в світі жінкою, яка
прославилася своїми медичними знаннями була внучка Володимира Мономаха, дочка
Мстислава -Євпраксія Мстиславівна. В зв'язку із постійними війнами, в яких перебувала
Україна - Русь, одним із пріоритетних напрямків тогочасної медицини була травматологія.
Значно затримали розвиток медицини, як і всього господарського життя й культури
України - Руси, навали кочівників (XIII—XV ст.), що призвело до занепаду Руської землі.
5.Мед. в Арабс. Халіфатах е поху ран. та розв. Середн.Особлив. її розвитку.
Вони виникли внаслідок політичних перетворень після смерті пророка Магомета. З
середини VII ст. феодальна і торгівельна арабська аристократія почала під прапорами
Ісламу численні війни. Швидко розвивалися географія, астрономія, математика, ботаніка.
В галузі хімії вчені досягли блискучих результатів. Вони вперше сконструювали
перегінний куб, водяну баню, ввели у застосування дистиляцію, фільтрацію та ін.
Видатними діячами медицини були представники різних народів: сирійці (які були
засновниками перших лікарень ще з ІV ст.), іранці, вірмени, азербайджанці, євреї,
хорезмійці та багато інш.
В Халіфатах з’явилися. перші світські лікарні. Вони створювалися на кошти правителя
міста, були під його контролем і щедро фінансувалися, тому що допомога знедоленим
вважалася справою, що догоджає Богу.«Батьком лікарняної справи» можна без сумнівів
назвати султана Ахмада ібн Тулуна (кінець ІХ ст.). Він здобув слави організацією лікарень
для бідних. На утримання першої лікарні в Каїрі (яка призначалась виключно для бідних)
він відпускав 60 тис. динарів на рік із своїх особистих коштів, а сам відвідував лікарню
кожну п’ятницю. Медична освіта в Халіфатах отримувалась різними шляхами:
· Більшість відомих лікарів арабського світу «створювали себе самотужки», займаючись
самоосвітою. Вони багато читали, мали широку ерудицію, навчались у філософів, але не в
інших лікарів. Таким був Авіценна.На початковому свого етапі розвитку вчені
середньовічного арабомовного Сходу, зберегли, відредактували та повернули до Європи в
удосконаленому вигляді всі найважливіші знання, що були накопичені на той час. Далі
вони зробили вагомий внесок у розвиток медичної науки і практики. Це становлення і
розвиток хімії, фармації, розвиток лікарняної справи; розповсюдження медичної допомоги
на всі прошарки населення; створення бібліотек та систематизація наукових знань. Вони
вчинили значний вплив на розвиток наук в Західній Європі, наблизивши тим епоху
Відродження.

7.Клавдій Гален-найвидатн. Представник медиц. Ст.Риму

Кла́вдій Гале́н — грецький лікар, хірург і філософ римської доби.Вважав, що людське
тіло склад.із щільних і рідких частин, він досліджував організм шляхом спостереження за
хворими і розтинанням трупів. Одним з перших застосував вівісекцію і став
основоположником експериментальної медицини. Його основні праці з анатомії:
«Анатомічні дослідження», «Про призначення частин людського тіла».Зробив суттєвий
внесок в розвиток анатомії і фізіології, практикуючи анатомування трупів людей і
здійснюючи досліди на тваринах,оисував головн.мозок,як орган зосередження чуттєвості,
психічної діяльності та руху. Описав близько 300 м'язів, а також середній мозок, сім
пар черепно-мозкових нервів, блукаючий нерв; Гален стверджував,що
артеріальна  і  венозна кров різні за природою рідини.Він твердо вірив в
існування «пневми» — духа або «дихання життя», вважав що усе на землі оточене
пневмою. Дотримувався і розвинув вчення Гіппократа про 4 рідини, які циркулюють в
організмі.Цим 4-ом рідинам, на думку Галена, відповідають чотири
типи темпераменту: крові — сангвінік, флегмі — флегматик, чорній жовчі — меланхолік,
жовтій жовчі — холерик. Крім того Гален поставив у відповідність кожній із
фізіологічних рідин природні стихії: землю, повітря, вогонь і воду.Гален також поклав
початок фармакології. Досі «галеновими препаратами» назив.настоянки та мазі,
приготовані певними способами. Він систематизував уявлення античної медицини у
вигляді єдиного вчення, що залишалося теоретичною основою медицини фактично до
завершення Середньовіччя.
Гален — автор величезного числа праць (загалом близько 300)
.з філософії, медицини і фармакології.Особливо авторитетною вважається праця «Метод
лікування» ,відома також як «Велика наука».
Внесок у розвиток сучасної медицини внесли трактати Галена.Навідоміший-Про
доцільність частин людського тіла”.

8. Розв. і становлення хірургії як наук дисципліни

В своєму історичному розвитку медицина, в тому числі і хірургія, пройшла довгий шлях.
Багатовікову історію хірургії умовно поділ на 4 основн. етапи її розв:1ет.-це давні часи і
до д\п 19 ст., коли теор. пізнання предмета були незначні, а об’єм допомоги був
мінімальний і використовувався в основному при травмах і гострих гнійних
захворюваннях;2ет. – д\п 19 століття, коли різко виросло число оперативних втручань. В
цей час прогрес в розвитку як теоретичної так і практичної хірургії був пов’язаний з
відкриттям наркозу, асептики і антисептики;3ет – п\п 20 століття, коли виділились і
перетворились в самостійні спеціальності такі галузі: травматологія, урологія,
нейрохірургія та ін. Це час розвитку спеціалізованої хірургічної допомоги: торакальної,
серцево-судинної, проктологічної та інш;4ет. – д\п 20 і початок 21 століття, коли
оформились і отримали широкий розвиток новий напрямок – реконструктивна і
відновлювальна хірургія. Наукові відкриття привели до ще однієї галузі хірургії –
трансплантації органів та тканин, завдяки чому в багатьох країнах світу стало
виконуватися велика кількість пересадок серця, нирок, печінки та ін.Помітний прогрес в
лікуванні багатьох захворювань пов’язаний з розвитком ендоскопічної та інших видів
малоінвазивної хірургії.
Хірургія давніх і середніх віків
Східна медицина асоціювалася з Китаєм та Індією. Прощупування пульсу в Китаї –
важливий діагностичний інструмент того часу; в той же час використовувалась
акупунктура, яка використовується і в наші дні. В давній Індії хірургічна практика
розвивалась досить активно. Пластична хірургія почалась в Індії з відновленням вух та
носу. Застосовувались ампутації кінцівок, кровотечу зупиняли каленим залізом. Індійські
лікарі перші почали застосовувати кесаревий розтин.
Розвиток західної давньої медицини пов’язують з єгипетською цивілізацією. Розвитку
хірургічної практики сприяли війни, що вели фараони. В давньому Єгипті на папірусах,
що дійшли до наших днів, збережені рекомендації по витягненню із людського організму
гострих предметів (стріл, списів), про лікування ран мазями, що складались із різних
рослин. В той час проводились такі оперативні втручання, як кастрація молодих чоловіків,
ампутації кінцівок. В єгиптян появились зачатки анестезії. Для цього часу вони
застосовували опій, коноплю, мандрагору.
Наступником ранніх цивілізацій є антична і давньоримська цивілізації.
В часи розквіту Давнього Рима в античну хірургію найбільший вклад внесли Корнеліус
Уельс та Клавдій Гален. Оскільки в епоху Давнього Риму велись постійні війни, головним
завданням хірурга при наданні допомоги була зупинка кровотечі. У випадках
неможливості гомеостазу за допомогою стискуючої пов’язки К. Цельс запропонував
перев’язувати кровоточиву судину. У відомому трактаті про медицину і хірургію він
приводить опис характерних ознак запалення і описує методики багатьох операцій. Гален
розвинув вчення про лікування ран, в якості дренажу використовував бронзові труби,
запропоновував свій спосіб зупинки кровотечі, при якому проводилася не тільки
перев’язка кровоносних судин, але і їх скручування. Гален проводив пластичні операції,
зокрема, корекцію заячої губи.
Середні віки почались з часів падіння Риму 476 р. і закінчилися падінням
Константинополя 1453 р. Негативізм християнської церкви до наук привело до заборони
грецьких і римських вчених, які заснували західну цивілізацію. Але з’явилася арабська
медицина. Один з найбільш впливових лікарів арабського періоду був Абу Алі ібн Сина,
або Авіцена, одна з найбільш відомих його книг — «Канон лікарської науки». В «Каноні»
були описані багато хірургічних хвороб  і різні операції, такі як трахеотомія, зшивання
нервів, видалення пухлин. Він вперше застосував гіпсову пов’язку, описав техніку її
накладення при різних переломах. Іншим найбільш відомим представником арабської
медицини був Абул-Касім аз Захраві.Абул-Касім глибоко вивчив накладення швів, він
багато оперував, лікував пахові грижі, фістули, літотомію і навіть трепанацію черепа.ґ
Головним досягненням медицини середньовіччя та Ренесансу — відновлення регулярного
навчання лікарів, введення ліцензійних екзаменів і спеціалізація в перші роки закінчення
навчального закладу під наглядом приватного лікаря. Зусилля хірургів надавати якіснішу
допомогу потребували вивчення анатомію людини.
Найбільш відомими лікарями в той період були швейцарець Т. Парацельс (вів кочовий
спосіб життя і мав великий досвід лікування ранених. Серед військових хірургів йому не
було рівних. При лікування ран він застосовував в’яжучі засоби і різні хімічні препарати) і
француз А.Паре(займався воєнною хірургією,вперше запропонував штучні протези верх і
ниж кінцівок).

10.Нобелівські премії в галузі фізіології і медицини.

Першу Ноб. Прем. з фіз.. або мед. було вручено 1901 р. Емілю фон Берінгу «за працю з
сироваткової терапії, перш за все — за її застосування в лікуванні дифтерії, що відкрило
нові шляхи в мед. науці й дало лікарям переможну зброю проти хвороб та смерті». Кожен
лауреат отримує медаль, диплом та грошову винагороду. Нагороду вручають на щорічній
церемонії в Стокгольмі 10 грудня — у річницю смерті Нобеля. Наймолодшим лауреатом
став Фредерік Бантинг 32 р, найстаршим — Френсіс Пейтон Раус 87 р. Премія
присуджувалася 110 раз. а її лауреатами ставала 219 осіб.
На-д:1)Рональд Росс (Вел. Британія) 1902 р. - показав, яким чином її збудник малярії
потрапляє до організму;2)Карл Ландштейнер (Австрія) 1930 р. - За відкриття груп крові
людини;3)Герман Джозеф Мюллер (США) 1946 р. - За відкриття появи мутацій під
впливом рентгенівського випромінювання;4)Макс Тейлер (США) 1951 р. - За відкриття,
пов'язані з жовтою гарячкою та боротьбою з нею.

11.Завдання історії медицини як навчальної дисципліни. Які існують першоджерела

для вивчення історії медиц.
Завдання викладання історії медицини складні і різноманітні:1.Вивчення фактичних даних
з минулого історії медицини;2.Розвиток історичного мислення в розумінні процесів
становлення медицини для кращого оволодіння спеціальними медичними
знаннями;3.Виховання почуття патріотизму, гуманізму, честі, гідності лікаря на основі
вивчення досвіду світової та вітчизняної медицини, її позитивних традицій, ознайомлення
з життям і заслугами кращих її представників;4.Виховання якостей морально-етичного
характеру, що сприяють становленню лікаря нової формації.
Джерела вивчення історії медицини.1. Письмові джерела(рукописи, друк, папірус,
кераміка тощо)2. Речові (знаряддя праці, інструменти, пам’ятники, кістки тварин та
людей, медалі, монети тощо).3. Етнографічні(обряди, звички, пісні, перекази, засоби
лікування).4. Спосіб життя сучасних племен, які живуть на рівні минулих епох.5. Фото- та
кінодокументи.6. Фонодокументи, що відображають звукову сторону історичних подій.

12.Медицина та медична справа за часів феодальної роздробленості України-Русі

XXIII-XVII ст.
Складалися сприятливі умови для розвитку культур. життя, зокрема для розвитку мед.
З`являються переклади творів творів Гіппокр., Арістотеля, Галена. Найпоширенішим був
переклад «Галіново на Гіпократа»—коментарі Галена до праці Гіппокр. «Про природу
людини» в дуже скороченому переказі. В ній подається вчення про чотири рідини, з яких
складається люд. тіл. : кров, слиз, жовту і чорну жовч. Другий поширений твір більш
практичного змісту «Тайная тайних, або Арістотелеві врата» — псевдоарістотелева праця
арабського походження. У творі даються вказівки, як належить лікареві обстежувати
хворого, описуються деякі захвор. , подаються поради про харчування і т.д. Чимало
медичних відомостей знаходимо в «Проблематах», де докладніше, ніж у всіх відомих
стародавніх перекладних писемних джерелах, описано будову і функції людського
організму.
Лікарів готували в Замойській академії в м. Замості (коло Львова). Академ. в м. Замості
заснов. була з ініц. графа Яна Замойського в 1593 р. Мед. факл. академії був слабшим від
краківського. Викладали в ньому всю медиц. два--три професори. Док. відом. про
ремісників-лікувальників, або цируль. , знаходимо в архівах з кінця XIV ст., коли по
містах України заведено було самоврядування. Дипломов. лікар мав коло себе кількох
учнів, які допомагали йому. Вони могли працювати самі, але не в тих містах, де були
цирюль. (штраф).
13.Лікарські школи Ст.Греції:Кротонська,Кнідоська,Коська
Кротонська мед.школа .Основні досягнення:1)організм є єдністю
протилежностей;2)здоровий організм є наслідком
рівноваги протилежних сил: сухе й вологе,тепле і холодне,солодке і гірке..(переважання
одного з них є причиною хвороби);3)протилежне виліковується протилежним (теза,яка
приписується Гіппократом).
Лікар Кротонської школи був філософ-піфагорієць Алкмеон -відкрив перехрест зорових
нервів і слух. канал,писав про головн. Мозок,як про орган пізнання і причинах деяких
хвороб,пов‘язаних з витіканням зайвого слизу.
Кнідонська мед школа (охарактер. як школа спеціальної патології,виокремлювала
комплекси хворобливих симптомів та описувала їх як окремі хвороби).Розроблялась
спеціальна патологія і терапія,виходячи з лікарської діагностики. Заслуга школи : дала
чітке формулювання гумораоьної патології у вигляді вчення про 4 основні рідини
організму (кров,слиз,світлу і чорну жовч).Видатний лікар школи Еврифон.
Коська мед.школа -головна мед школа Давньої Греції класичного періоду.Лікарі школи
сприймали людину,її здоров‘я і хвороби в тісному зв‘язку з навколишнім світом,прагнули
підтримувати в організмі його природні цілющі сили. Хвороба в їхньому розумінні-
внаслідок впливів навк. середовища і порушень харчування. Розквіт коської мед школи
пов‘язаний з ім‘ям Гіппократа.
Розвивали вчення про 4 тілесні рідини. Згодом,на основі давньогр. уявлень про 4
рідини,сформ. вчення про 4 темпераменти,кожен з яких задежав від переважання в
організмі однієї з 4 тіл. Рідин: 1)Крові- сангвінічний тип;2)Слизу- флеграмичний;3)Жовтої
жовчі- холеричний;4(Чорної жовчі- меланхолійний.
14.Вітчизняна медиц. Ран.Нов. часу, Епохи Відродж.Підготовка лікарів виникн.
братств
Відчизняна медицина Раннього Нового часу характеризувалась тим,що широкі маси
населення обслуг. не дипломовані лікарі,а знавці народної медицини -хірурги-
костопоави,знахарі.Акушерки( баби-повитухи,пупорізки) не лише приймали пологи,а й
давали поради пр жіночих та дитячих захворюваннях. Терапія того часу поєднувала
раціональні та ірраціональні методи та ліки. У містах досвід народної медицини
застосовували цирюльники.В цехах навчали як надавати медичну допомогу,особливо при
травмах,пораненнях,кровотечах. Велику роль у розвитку практичної медицини відігравали
братства.Перші були на Львівщині у (16ст).У 1615-засноване Київське братство. Крім
братствв той час відкривали й шпиталі -добродійні притулки для хронічно хворих,які
утримувались за рахунок благодійних жертв.Вони розміщувались у кожному населеному
пункті.В містечках к-сть шпиталей = к-сті церков. Представник Єпіфаній Славинецький
-переклав слов‘янською мовою підручник анатомії А.Везалія.
15.Медиц в державах Стар.Месопотамії(Шумер,Вавилон,Ассирія).Основ відмінності
між ними
Найбільші цивілізації в Месопотамії -Шумер,Вавилон та Ассирія. У Давній Месопотамії
сформувались 2 осн.напрямки лікування: асуту (мистецтво цілителів)-ним займалися
лікарі-емпірики асу (ті,що знали воду).Другий напрямок лікуванн ашипуту (мистецтво
заклинателів).Займались ашипу(ті,що замовляють) Між ними велась боротьба,в якій
перемогли ашипу.В столиці Ассирії розміщувалась найдавніша в світі бібліотека царя
Ашшурбанапала (були серії мед змісту).У Вавилоні лікар-емпірик Мукаллім лікував
травми та шкірні хвороби,гарячку та запалення.У Шумері було створено найдавнішу
фармакопею світу : гниняну таблицю,що міст. 15 рецептів шумерською мовою
16.Вітчизняна медицина Ран-Нов часу,Епохи Відродж,Козацька мед
Козацька медицина. Запорожці лікувалися попелом, слиною та ковальською водою, вміли
знезаражувати болотяну воду, а також їх «не брав» наркоз. Середня тривалість життя
європейця у XVI ст. становила 60-70 років, тоді як запорожця – 80-90 років. Поважним
віком здебільшого завдячували тодішнім дієвим методам лікування і профілактики.
Козаки лікувалися у шпиталях, перший із яких заснували між річками Нова і Стара
Самара на Дніпропетровщині. Головний запорізький госпіталь був розташований у
Межигір’ї коло Києва. Більшість усіх шпиталів базувалися при монастирях. Монахи
лікували зіллям і молитвою, мали можливість здійснювати повноцінний догляд. Взагалі
під час лікування поранених і хворих молитві приділяли велику увагу. Причому молилися
не тільки ченець і сам хворий, а робили це гуртом – усе козацтво. Куріння
люльки,запорожці примішували до тютюну багато різних висушених трав – залежно від
недуги, яка дошкуляла. Найчастіше використовували полин, чебрець, м’яту, борщівник.
Таким чином куріння перетворювалося на своєрідну цілющу інгаляцію. До речі, у
приміщенні ніколи не курили, тільки на свіжому повітрі. Запорожці завжди мали при собі
значну кількість сивухи та інших міцних напоїв, проте лише з єдиною метою – як ліки.
Вони змішували горілку з гарматним порохом, землею (використовували тільки чорнозем)
і попелом. Запорожці завжди купалися у водоймах, незважаючи на погоду і пору
року(закалялися). Для отримання вітамінів запорожці вживали узвар, який варили у
величезному казані, куди кидали чебрець, м’яту, гілки та листя калини, осики, липи та
інші рослини. Узвар не кипів, лише «млів» на легенькому вогні. Цікаво, що під час
походів козаки не пили сиру воду. Якщо не було змоги її прокип’ятити, то додавали
звіробій, адже ця трава має антимікробну дію. Якщо доводилося пити брудну воду,
наприклад болотяну, то перед тим ковтали негарячу вуглинку з багаття. Фактично це було
те ж саме активоване вугілля, яке нині кожен зберігає в домашній аптечці. «ковальську»
воду із кузень, яку використовували для гартування виробів із металу. Така вода
насичувалася оксидами заліза і відповідно могла використовуватись як для пиття, так і з
метою приготування різноманітних напоїв. Часто на Запорізькій Січі практикували
самолікування. Наприклад, козак самотужки обробляв рану сумішшю слини, пороху,
землі та попелу. Для компресу застосовували щойно впійману рибу. Наркоз «не брав»
козаків через умови в яких вони виростали.
17.Авіцена-найвидатн. Лікар-вчений Середньовічн. часу
Ібн Сіна написав близько 450 трактатів на теми з різних галузей науки, з них збереглося
близько 240. Більшість з його праць (близько 150) присвячені філософській тематиці,
40 — медицині. Найвідомішими роботами є «Книга зцілення», обширна філософська і
наукова енциклопедія, і «Канон лікарської науки», який був основним підручником для
вивчення медицини у багатьох середньовічних університетах. Був лікарем і візирем
правителів середньоазіатських держав тих часів.
«Канон лікарської науки»
Книга є відомою тим, що у ній вперше описано заразні хвороби і захворювання що
передаються статевим шляхом,також карантин,як засіб запобігання поширенню інфекцій.
Авіценна у своїй книзі почав досліджувати таку галузь медицини, як нейропсихіатрія, та
першим висунув ідею про синдром і діагностуванні окремих захворювань,Ібн Сіна
перейняв від давньогрецьких медиків теорію про те, що епідемії спричиняються викидами
у повітря (теорія міазмів).
* на ліки не повинні впливати фактори, що можуть змінити його активну дію;
* хвороба, на якій випробовують ліки, повинна бути простою, без ускладнень;
* ліки слід випробовувати на протилежних хворобах, оскільки іноді вони мають
лікувальний ефект при одній хворобі за своїм призначенням, а при іншій — як побічний
ефект.

У «Каноні» багато уваги приділяється не лише способам лікування різних хвороб, але й
питанням профілактики, попередження хвороб, збереження здоров'я. Важливе значення
Авіценна надає фізичним вправам, режиму харчування, відпочинку, особистій гігієні
людей різного віку.
«Канон лікарської науки» складається з п'яти книг.
У першому томі, який у свою чергу под. на 4 част., викладені теоретичні відомості про
медичну науку, до якої Авіценна включив такі галузі знання як анатомія, фізіологія,
діагностика, хірургія. Також сформував вчення про пульс, яке з деякими доповненнями
використовується сучасною медициною. Описав будову м'язів людського ока.
У другому томі описано 811 лікарських засобів рослинного, тваринного та мінерального
походження, розташованих за алфавітом. Авіценна описує їхню дію на організм, способи
застосування, правила збору і зберігання.
Третій том «Канону» є найбільшим за обсягом і присвячений патології і терапії.
Четвертий том присвячений хірургії. Авіценна детально описує лікування вивихів та
переломів, лихоманки, окремо виділені методи лікування різноманітних пухлин, гнійних
запалень. У свій час Авіценна першим з хірургів провів трепанацію черепа.
Написана арабською «Книга зцілення» («Кітаб аш-Шифа») також є багатотомною
філософською та науковою енциклопедією. Вона складається з 18 томів, поділених на
чотири частини.
Перша частина «Книги зцілення» присвячена логіці. Але поряд із широким аналізом
проблем логіки .
18.Внесок укр.вчених у розвиток і становл. Медико-біол. дисциплін
Олександр Михайлович Шумлянський (1748-1795) народився на Полтавщині в козацькій
сім’ї. Навчався в Києво-Могилянській академії, у Шпитальній школі в Петербурзі, в
Страсбурзькому університеті, де захистив дисертацію «Про будову нирок» (1782). У ній
вперше у світі найдосконаліше дослідив та описав особливості мікроскопічної будови
нирок: звивисті канальці, судинний клубочок і капсулу навколо нього, яку пізніше описав
англієць В.Боумен (капсула Шумлянського-Боумена). Пізніше професор патології та
терапії в Московському медико-хірургічному училищі та акушерській школі.
Ілля Ілліч Мечников (1845-1916), лауреат Нобелівської премії. Він народився на
Харківщині, навчався в Харкові в гімназії та в університеті. У 25 років став професором
зоології та порівняльної анатомії Одеського університету, заснував Одеську
бактеріологічну станцію, був членом української громади в Одесі. Відкрив явище
фагоцитозу (1882), розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883) та заклав основи
імунології. Опрацював теорію порівняльної патології запалення (1892), вніс вагомий
вклад в проблеми геронтології та геріатрії. Удостоєний Нобелівської премії разом з
П.Ерліхом (1908) за працю «Імунітет при заразних хворобах».
Учень Мечникова Володимир Ааронович Хавкін (1860-1930) – відомий в Європі та Азії
мікробіолог і епідеміолог.
За самовіддані дослідження на собі став широко відомим Григорій Миколайович Мінх
(1835-1896) – епідеміолог і патолог, професор Київського університету. Він ввів собі кров
хворого на поворотний тиф і важко захворів, але у такий спосіб вперше довів заразність
хворих та передачу хвороби кровосисними комахами.
Лікарі України зробили вагомий внесок у розвиток світової хірургії. Ілля Васильович
Буяльський (1789-1866) – блискучий анатом і чудовий хірург, засновник пластичної
анатомії, вчений європейського рівня.
Юрій Карлович Шимановський (1829-1868) вперше в світовій хірургічній практиці описав
вільне перещеплення шкіри.
Микола Маркіянович Волкович (1858-1928) видатний хірург, народився на Чернігівщині.
відкрив збудника риносклероми (паличка Волковича-Фріша). Описав атрофію або атонію
м’язів правої половини живота при хронічному апендициті (симптом Волковича),
запропонував навскісний розріз у правій клубовій ділянці для апендектомії (розріз Мак-
Бернея Волковича-Дьяконова), вперше висловився про необхідність холецистектомії в
усіх випадках калькульозного холециститу. Зробив великий внесок у травматологію,
винайшов шину для іммобілізації кінцівки (шина Волковича), описав вимушену позу
хворого при переломі переднього відділу таза (симптом Волковича), запропонував
операцію резекції колінного суглоба при гнійному або туберкульозному гоніті (резекція
Волковича).
Видатний біохімік Олексій Миколайович Бах (1857-1946) народився на Полтавщині,
закінчив Київський університет, вдосконалювався в лабораторіях Європи та США.
Опрацював перекисну теорію повільного окислення, запропоновані ним методи виділення
і очищення та способи визначення їх активності заклали фундамент технічної біохімії.
В Києві народився Олександр Олександрович Богомолець (1881-1946) – закінчив Одеський
університет (1906), працював у Києві, академік кількох академій, Президент Академії наук
Української Радянської республіки. Вивчав проблеми патологічної фізіології,
ендокринології, реактивності організму. Розвинув вчення про сполучну тканину, її
трофічну і захисну функції, яке пізніше лягло в основу уявлення про колагенози. Створив
антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС) яка стимулювала функції
ретикулоендотеліальної системи та посилювала захисні властивості організму.
20.Великі природничо-наукові відкриття кінця 18-19 ст
Особливий вплив на розвиток природознавства, медицини і фармації справили три великі
природничо-наукові відкриття.
1. Закон про збереження і перетворення енергії. Він посприяв більш повному розумінню
питань обміну речовин, їх механізму та ролі в живих організмах за їхнього різного стану
(Лавуазьє, 1773).
2. Єдність клітковової будови тваринного і рослинного організму. (Закон сформований
ботаніком Теодором Шлейдером та лікарем Томасом Шванном, 1859).
3. Еволюційне вчення Чарльза Дарвіна. Праця "Про походження видів", 1859 р., розкрила
причини різноманітності організмів, пристосування їх до умов існування.
Медицина і фармація все більш набуває характеру природничо-наукових дисциплін. Їхній
розвиток набуває експериментального характеру.
Анг. фізик Дж. Томсон 1897 р. відкрив першу елементарну частинку - електрон, що
входив до складу атома. Виявилося, що атом, який до того вважався останньою,
неподільною мірою матерії, сам складається з дрібних частинок.
У 1911 р. англійський фізик Е. Резерфорд запропонував першу планетарну теорію будови
атома, відповідно до якої атом подібний до Сонячної системи: навколо позитивного ядра
рухаються електрони - негативні частинки. У 1913 р. цю теорію доповнив датський фізик
Н. Бор, який ввів уявлення про стрибкоподібний перехід електрона з однієї орбіти на
Іншу. При цьому структура атома змінюється: він отримує або поглинає квант енергії. Ідеї
Планка та Бора стали фундаментом для окремого розділу сучасної фізики - квантової
механіки.
Спираючись на досягнення біології, теорію чеського натураліста Г. Менделя про фактори,
що впливають на спадковість, німецький вчений А. Вейсман і американський вчений Т.
Морган створили основи генетики - науки про передачу спадкових ознак у рослинному і
тваринно
Класичні дослідження фізіології серцево-судинної системи та органів травлення здійснив
російський вчений І. Павлов. Вивчивши вплив вищої нервової діяльності на перебіг
фізіологічних процесів, він розробив теорію умовних рефлексів.
Досягнення біологічних наук стали потужним поштовхом до розвитку медицини.
Продовжуючи дослідження визначного французького бактеріолога Л. Пастера,
співробітники Пастерівського інституту в Парижі вперше розробили запобіжні щеплення
проти сибірки, курячої холери І сказу. Німецький мікробіолог Р. Кох і його численні учні
відкрили збудників туберкульозу, черевного тифу, дифтериту, сифілісу і створили ліки
проти них.
Завдяки успіхам хімії медицина поповнилася низкою нових препаратів. В арсеналі лікарів
з'явилися широко відомі ліки: аспірин, пірамідон та ін. Лікарі різних країн світу
розробляли основи наукової санітарії та гігієни, заходи профілактики й попередження
епідемій.
В результаті успіхів в дослідженні функцій центральної нервової системи, кровообігу,
органів травлення, розробки рефлекторної теорії, методик оперативного втручання,
фізіологія стала сформованою галуззю природознавства і невід'ємною частиною клінічної
медицини. В складі лікарень почали створювати клініко-фізіологічні лабораторії.
22.Видатні українські лікарі та дослідники Ран.Нов.часу.Життя та
діяльність(Ю.Дрогобич Котермак, Дан.Самойлович,Ів.Потелич Мартин
Тереховський,Ол.Шумлянський)
1.Ю.Дрогобич до ХХ століття відомий як Джорджо да Леополі.Народився у Дрогобичі в
1450 р в сім'ї солевара Михайла-Доната.
Першу освіту отримав у священика церкви святого Юра о. Евтимія.Вивчав медицину
та вільні мистецтва в Болонському університеті, де став доктором філософії (бл. 1478) і
медицини (бл. 1482)З 1481 до 1482 був ректором Болонського університету —
найстарішого в Європі, в історію якого він увійшов під іменем «Джорджо да Леополі»-
Юрія зі Львова.7 лютого 1483 у Римі видав книгу «Прогностична оцінка поточного 1483
року»З 1487 року працював професором медицини Ягеллонського університету, мав чин
королівського лікаря.Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на
поширення гуманістичних ідей епохи Відродження. 
2.Данило Самойлович -народився  1744 року, село Янівка (тепер
село Іванівка Чернігівського району Чернігівської області). Український лікар,
засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового
медичного товариства. Був військовим лікарем діючої армії в російсько-турецькій війні,
який згодом понад 20 років працював головним лікарем Катеринославського намісництва.
Першим довів можливість протичумного щеплення.
Самойлович першим у світі встановив, як передається чума. Відкинув міазматичну теорію
походження цієї хвороби і довів контагіозність чуми (тобто, що зараження чумою
відбувається при безпосередньому контакті з хворими або зараженими предметами).
Запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи власної системи
протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що
чума — інфекційна хвороба, він уже 1771 року пропонував різні засоби дезінфекції речей
хворих на чуму, зокрема одягу; прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини,
яка одужувала після захворювання чумою.Одним із перших у Європі широко практикував
розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії (а, можливо, і в Європі) спробу
виявити збудника чуми, існування якого передбачав.
3.Полетика Іван Андрійович доктор медицини, професор, директор Санкт-Петербурзького
генерального сухопутного госпіталю, керівник головного в Україні Васильківського
карантину багато зробив для становлення карантинної служби, яка набула в межах
України певної системи.На початок вересня 1770 очолювана Политикою медична бригада
встановила на Подолі перші в Києві випадки захворювання на чуму, які переросли в тяжку
епідемію. У цей час доклав багато зусиль до налагодження карантинної служби в місті,
госпіталізації хворих у Кирилівській лікарні, їх ізоляції на Трухановому острові, працював
у тимчасовому чумному госпіталі в приміщенні Кловського палацу. Його будинок на
Печерську став своєрідним центром організації боротьби з епідемією чуми, а також
осередком медичної громадськості міста.
4.Тереховський Мартин Матвійович— біолог і лікар, один з перших дослідників-
мікроскопістів, родом з міста Гадяча (Полтавщина). У 1770 році він виїхав за кордон для
подальших студій медицини. З 1770 до 1775 року навчався на медичному факультеті в
Страсбурзі. А в 1775 захистив докторську дисертацію у Страсбурзькому
університеті.Вперше в науці застосував методи вивчення впливу електричних іскор
на риб та інфузорій у воді. 1777 — викладач у Кронштадтській медико-хірургічній школі
та молодший доктор в Кронштадтському морському шпиталі. У школі він викладав
загальну патологію, фармакологію та медичну практику. З 1780 — викладач анатомії у С.-
Петербурзькій медико-хірургічній школі (з 1783 — професор). В цей час сенат Російської
імперії виніс постанову про реорганізацію медичної освіти в Росії. У 1792 році
Тереховського було обрано почесним членом Державної медичної колегії.
Вивчав флору Східної Європи, зібрав багато рослин для Петербурзького ботанічного саду,
склав «Каталог растений Петербургского ботанического сада» (1796), написав працю
«Польза, которую растения смертным приносят» (1796), рецензує наукові праці, що
надходять до Державної медичної колегії.
5.Олександр Михайлович Шумлянський
1748, с. Малі Будища — 1795, м. Москва) — лікар-учений, медичний діяч,
засновник гістологічної науки в Росії.Закінчив Київську Духовну Академію і до 1773 був
перекладачем у Московському державному архіві. Згодом закінчив медичну школу
при Петербурзькому адміралтійському шпиталі (1776), став лікарем.У  1777—1783 рр.
на стипендію княгині К. Д. Голіциної вивчав акушерство в Страсбурзькому університеті і
в 1783 р, захистивши там дисертацію на тему «De structura renum», отримав ступінь
доктора медицини і хірургії. Захистив у Страсбурзькому Університеті дисертацію про
будову нирок (1782), в якій на 60 років раніше В. Бовмена описав капсулю навколо
судинного клубочка нирки. Склав іспит у медичній колегії, отримав право практики в
Росії і був призначений професором у Калінкінську лікарню. Професор вищих медичних
шкіл у Петербурзі й Москві, де керував організацією медичної освіти. У 1783 обраний
почесним членом Медичної Колегії. З 1786 р. отримав кафедру патології й терапії в
Московському лікарському училищі, а з 1793 р. переведений на таку ж кафедру в
Московську акушерську школу.
23.Прийняття християнст. та його вплив на розв. мед. Київ. Русі
За давньоруської держави ще до прийняття християнства лікуванням займалися
ворожбити і знахарі - всілякі відуни, обавники, потворники і кудесники, - які лікували за
допомогою трав у парі із закляттями і замовляннями. З прийняттям християнства (988 р)
рівень медичних знань підвищився, бо Русь увійшла в тісні стосунки з Візантією. Учений
лічець, або лічитель зайняв місце знахаря. Всі лічителі належали до церковних людей, що
підлягали єпископському судові. Перші шпиталі також виникали і діяли при церквах і
монастирях. Першою монастирською лікарняною установою по праву називають лікарню,
відкриту ігуменом Киево Печерського монастиря Теодозією (1062-1074). Ця лікарня
виконувала функції піклування інвалідів і надання стаціонарної лікувальної допомоги
хворим.Як ліки використовували настої, приготовлені з різних рослин, ліки тваринного
походження і мінерали.Але паралельно з цим відбувався розвиток народної медицини,
були широко розповсюджені різні методи народного лікування.

В той час вже були відомі такі хвороби, як златяниця (жовтячка), вдушь (астма), усові
(запалення плеври), падуча неміч (епілепсія), огнева (тиф), трясучка (малярія), мозоліє
(бубонна чума), сухотка (сухоти, туберкульоз), розслабнення (параліч) та інші.
24. Розв. і становл. епідеміол. як вчення про інфекц. хвороби
Попередньо виникнення інфекцій пов'язували зі шкідливим впливом особливих міазмів –
хвороботворних "випарів" – у повітря. Лише талановитий італійський лікар Джіроламо
Фракасторо у ХVІ ст. обгрунтував і сформулював учення про контагії та контагіозні
хвороби, передбачивши відкриття мікроорганізмів.Наукова історія інфекційних хвороб
починається із середини ХІХ ст., коли німецький лікар Гуфеланд запропонував термін
"інфекційні хвороби" (від латинського слова infectio – заражати), який здобув міжнародне
визнання, та було доведено, що причиною цих хвороб є мікроорганізми. Відкриття
мікроорганізмів (перша половина ХІХ ст.) – збудників інфекційних хвороб –
ознаменувало справжній переворот у медицині того часу . Особливий внесок в розвиток
вчення про інфекційні хвороби належить Л.Пастеру,Р. Коху, І.І. Мечнікову, Г. Мінху, Д.
Івановському та багатьом іншим закордонним та вітчизняним вченим.
В.К. Стефанський (1867-1949рр.), автор цінних праць з чуми, прокази, дифтерії.
С.П. Боткін в 1887р. ретельно описав "катаральну жовтуху" (хвороба Боткіна), вказав на її
інфекційне походження, встановив її зв'язок з цирозом печінки і можливість
безжовтяничного перебігу. Видатний вчений Л.В. Громашевський (1887-1980рр) відкрив
закономірності поширення інфекційних хвороб, створив класифікацію інфекційних
хвороб.Самойлович першим у світі встановив, як передається чума.
Відкинув міазматичну теорію походження цієї хвороби і довів контагіозність чуми (тобто,
що зараження чумою відбувається при безпосередньому контакті з хворими або
зараженими предметами). Запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи
власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що
чума — інфекційна хвороба, він уже 1771 року пропонував різні засоби дезінфекції речей
хворих на чуму, зокрема одягу; прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини,
яка одужувала після захворювання чумою.
Успіхи мікробіології сприяли тому, що інфекційні хвороби, які раніше розглядалися, як
внутрішні, були відокремлені в самостійну наукову дисципліну. В 1894 р. була відкрита
кафедра інфекційних хвороб при Військово-медичній академії у Петербурзі.
Завдяки досягненням науки і планомірній профілактичній роботі вдалось ліквідувати
деякі інфекційні хвороби (натуральну віспу). Але й сьогодні заразні хвороби, а
нараховується їх майже 1 500, залишаються однією з найчастіших причин смерті та
інвалідності. Вони займають перше місце серед причин тимчасової втрати
працездатності. 
25.Основні характерні риси медиц в рабовласницькому сусп
Основні риси медицини рабовласницького ладу.
Характерне для рабовласницького ладу розвиток жрецької, храмової медицини знайшло
вираження в країнах стародавнього Сходу - Єгипті, Месопотамії (Вавилоні, Ассирії), Індії,
Ірані, Китаї. Численні медичні відомості та вказівки, виявлені в єгипетських папірусах,
наочно показують історичне співвідношення храмової, жрецької медицини та медицини
світської, емпіричної. У папірусах, що належать до періоду Стародавнього царства
(близько 3 тис. років до н. е..), переважають практичні вказівки - опису травм і операцій,
поради по допомозі в пологах, застосування різних ліків. У папірусах Середнього царства
(21-18 ст. до н. е.) зустрічаються поряд з практичними порадами молитвослів'я, звернення
до богів. У папірусах Нового царства (16-11 ст. до н. е.) релігійні моменти переважають
над світськими.
. У збережених текстах індійських «Вед» (збірників побутових приписів) до власне
медичних моментів (в пізнішій їх редакції) приєднані молитвослів'я, заклинання і т. п.
Сильну сторону індійської медицини становила гігієна. Гігієнічні приписи у зводі законів
Ману ставилися в першу чергу до привілейованих каст.
Сліди благоустрою виявлені при розкопках великих міст Месопотамії - Вавилона, Ніневії.
Велике місце в культурі ассиро-вавилонян, особливо пізніших століть, займала разом з
релігією астрологія.  Статті, що стосуються медичної справи, відображають суспільні
відносини при рабовласницькому ладі і положення лікаря - винагорода за зцілення і кару в
разі невдалого лікування. За проведену операцію встановлювалося різне винагороду
сріблом (по вазі) в залежності від суспільного становища пацієнта за трьома категоріями:
«людина» (рабовласник), вільний бідняк або громадянином і, нарешті, раб.
27.Київ.Русь.Монастирська медиц
Монастирська медицина була організатором перших на Русі лікарень. Вони були відкриті
при монастирях у Переяславі та Києві на Дніпрі, згодом в Новгороді, Смоленську, Львові.
Жоден монастир на Русі не будувався без «шпитальних палат». Монастирські лікарні
перетворювались на військові шпиталі під час воєнних дій, облоги міст, на карантинні
лікарні — під час епідемій.
Представники монастирської медицини були головними медичними діячами Русі до XVI
ст.Медична допомога в монастирських лікарнях полягала у застосуванні цілющих трав та
мазей. Сюди відносився і догляд, який отримували хворі в монастирських общинах у
вигляді регулярного харчування, чистого одягу та білизни, промивання ран та доброго
заспокійливого слова. Лікування супроводжувалось релігійними обрядами, такими як
молебень, помазання єлеєм тощо.
28. Розвиток медиц у Зах. Європі в період Середньов.
За доби раннього середньовіччя в Західній Європі виникають монастирі зі шпиталями та
медичними школами при них. В монастирях переписувались праці Гіппократа і Ґалена.
Окрім медичних шкіл при монастирях, виникають світські медичні школи.
Початок світській (немонастирській) медичній освіті поклала в IX ст. Салернська медична
школа в Італії. Навчання проводилось за працями Гіппократа, Ґалена та Авіценни. В книзі
«Пассіонарії» надавались практичні рекомендації з діагностики та лікування різних
хвороб.
Оригінальною була праця лікаря Архіметея «Про прихід лікаря до хворого», яка
користувалася широкою популярністю.
В школі викладав Арнольд із Вілланови. Він здобув широку популярність, захоплювався
алхімією, пропагував свій шлях до приготування багатьох ліків. Він об’єднав хімію і
медицину. Захоплювався токсикологією і засобами продовження життя й боротьби зі
старістю. Наголошував на лікувальних властивостях вина, розробляв питання дієтетики і
гігієни.
У Західній Європі значного розвитку хірургія досягла саме в університетах Італії. Проте у
Франції відзначилися цирульники-хірурги, що у 1260 р. офіційно зареєстрували "Братство
св. Козьми і Даміана". Нових членів до братства приймали лише після закінчення двох
років навчання на медичному факультеті.

29.Медицина Старод.Риму.Джерела вивч. та особлив. розв.медиц

Лікарі Стародавнього Риму зробили надзвичайний внесок у розвиток світової медицини.
Історичний розвиток держави і формування медичних знань римлян пройшли три етапи:
- Царський (VІІІ-VІ ст. до н. е.);
- Республіка (510-31 рр. до н. е.);
- Імперія (до 476 р.).
Необхідність вузької спеціалізації зумовила появу таких професій, як стоматолог, окуліст,
уролог, хірург. Більш того, існував розподіл навіть в межах однієї спеціальності: були
лікарі, що лікували тільки сечовий міхур, хірурги, що займалися тільки видаленням
каменів або гриж певної локалізації. Набір хірургічних інструментів того часу був дуже
багатий, вони мали зручну конструкцію. Складність відомих в ті далекі часи операцій з
хорошими результатами дає підставу думати, що хірурги вже тоді особливу увагу
приділяли чистоті рук, інструментів, операційного поля. Успішності операцій сприяло те,
що для промивання ран використовували гаряче червоне вино, яке має певні антисептичні
властивості. Античні хірурги дуже обережно використовували для знеболення хміль,
білену.
Медичні знання Стародавнього Риму в більшості своїй були засновані на вченні грецького
лікаря — Гіппократа. Римляни активно користувалися всіма методами діагностики і
лікування, відомими в Стародавній Греції.
Безліч відомостей про лікарські трави римляни могли почерпнути з «Природній історії»
Плінія Старшого.
Популярністю користувалися праці Галена. У працях, присвячених фармакології, він
писав про те, що цілющу силу мають не самі ліки, а якісь невідомі речовини, які в них
містяться. Гален, як і грецькі лікарі, надавав велике значення профілактиці хвороб. Він
докладно писав про дію на організм повітря та продуктів харчування, про значення сну,
дієти та гігієни, а також - руху і душевної рівноваги.
Заслугою Галена, якого традиційно вважають засновником експериментальної фізіології, є
створення закінченої системи медичних знань про будову і функції організму. У книгах
Галена міститься повна енциклопедія медичних знань його часу. Його анатомічні праці
протягом чотирнадцяти століть служили керівництвом для лікарів.
30.Внесок укр вчених у розв. і становлення клін.дисциплін.
Укра. лікарі зроб. внесок у розвиток світової клін. медиц. Степан Хомич Хотовицький
(1796-1885) – видатний акушер і педіатр. В підручнику «Педіатрика» (1847) вперше
висловив думку про своєрідність дитячого організму, про його суттєві відмінності від
дорослого в будові, функціях і хворобах. Чітко обґрунтував необхідність особливого
підходу до хвороб дитячого віку, розробив класифікацію симптомів захворювань,
сформулював принципи лікування дітей.
Михайло Борисикевич (1848-1899) - професор окуліст, опублікував оригінальні праці з
офтальмології (німецькою мовою).
Василь Парменович Образцов (1851-1920). Розробив глибоку ковзну методичну пальпацію
органів черевної порожнини, яка дозволила розпізнавати багато хвороб органів травлення.
Він виділив у самостійну клінічну форму ентерити, описав клініку різних форм
апендициту, вдосконалив діагностику інших шлунково-кишкових захворювань.
Вдосконалив методи перкусії та аускультації серця, сформулював вчення про механізм
роздвоєння тонів серця, описав нормальний третій тон, докладно охарактеризував ритм
галопу. Разом із М.Д.Стражеском вперше в світі описав клінічну картину тромбозу
коронарних артерій серця (1909, 1910), чим започаткував прижиттєву діагностику
інфаркту міокарду.
Олександр Андрійович Кисіль (1859-1938) професор-педіатр. Вивчав малярію,
туберкульоз, ревматизм у дітей, вроджені вади серця. Розвивав профілактичний напрямок
у педіатрії, першим впровадив поняття хронічної туберкульозної інтоксикації (1918).
Виділив п’ять «абсолютних ознак ревматизму», що дістали назву критерії Киселя-
Джонса– Нестерова.
«Святим лікарем» наз. видат. терапевта Теофіла Гавриловича Яновського (1860-1928).
Досліджував туберкульоз, гострі інфекційні захворювання, хвороби нирок, легень. За
життя хворого встановив діагноз інфаркту легені (1902). Вперше описав
«кон’юнктивальний симптом» при висипному тифі.
Антін Хомич Каковський (1871- помер в роки Д.св.в) – терапевт. Дослідження в галузі
легеневого туберкульозу, лікування раку, фармакології. Запропонував низку інструментів,
предметний мікрометр, металеве зубне дзеркало, гортанне асептичне дзеркало, які
отримали світове визнання.
Микола Дмитрович Стражеско (1876-1952) - видатний терапевт. Разом з В.П.Образцовим
опублікував працю «До симптоматології і діагностики тромбозу вінцевих артерій серця»
(1909, 1910), в якій описано різні клінічні форми недуги, що дало можливість зажиттєво
розпізнавати інфаркти міокарду і вживати необхідних лікувальних заходів. Вніс вклад в
розвиток кардіології, гастроентерології, гематології, алергології, широко використовував
клініко-експериментальний метод. Обґрунтував теорію ревматизму як інфекційно-
алергічного захворювання стрептококової етіології, виявив зв’язок між сепсисом,
ендокардитом і ревматизмом.
Іван Опанасович Соколянський (1889-1960). Сконструював читальну машину для сліпих,
винайшов оригінальну методику навчання сліпоглухонімих.
Нарциз Лук’янович (1907-1985) – лікар-психіатр. Досліджував злочинність молоді,
взаємовідносини батьків і дітей, парагалюцинаційні явища, аспекти сексуальних
відхилень.
32.Коротка істор вищого мед навч закладу(ДВНЗ УжНУ)
Історія створення медичного факультету невіддільно зв’язана з історією відкриття самого
Ужгородського університету, адже медичний факультет – один із перших серед чотирьох
новостворених факультетів університету.
19 липня 1945 року Центральний комітет Комуністичної партії Закарпатської України та
Народна Рада Закарпатської України декретували створення Закарпатсько-українського
університету в місті Ужгороді з чотирма факультетами. Прийом заяв абітурієнтів на
історичний, філологічний, біологічний та медичний факультети був оголошений з
наступного дня.
18 жовтня 1945 року, коли Рада Народних Комісарів УРСР видала Постанову за № 1709
про відкриття Ужгородського державного університету, вважається офіційним днем
народження Ужгородського національного університету і медичного факультету зокрема.
Перший набір студентів на медичний факультет відбувся зимою 1946 року всупереч усім
канонам початку навчання у вузах. Другий набір був здійснений традиційно – влітку, і з
першого вересня 1946 року до навчання приступив ще один перший курс медичного
факультету у кількості 50 студентів.
Першим деканом об’єднаного медичного і біологічного факультетів був призначений 
Іван Герасимович Рогаль, а у зв’язку з призначенням його проректором із навчальної
роботи УжДУ. З лютого 1946 року деканом медичного факультету стає доцент
П.О.Євдокімов, якого через  3,5 місяців замінила на цій посаді доцент
Н.М.Краснопольська, яка очолювала факультет  до вересня 1947 року.
33.Особл. розв. медиц. В Київ.Русі.Давньоруські травники
Мед. Київської Русі була доволі розвинена й не відставала від загальнолюдських
середньовічних канонів. А народне цілительство випередило свій час й успішно застосов.
й зараз. Знахарі були вельми популярні й займалися практикою професійно.З покоління в
покоління передавалися знання по фітотерапії.Всі знали лік. власт. трав  і уміли  готувати
"зілля" – відвари, настої, чаї.Важливою "галуззю медицини" було, звісно,
акушерство.Також популярна в народі була "домашня фізіотерапія" – лазні, компреси,
розтирання, масаж. Була розвинена хірургія  – війни вимагали великої кількості фахівців з
лікування ран. Була для хірургів робота й у мирний час – у літописах згадуються навть
операції по видаленню пухлин. Тогочасні хірурги володіли технікою операції на черепі
при епілепсії та інших захворюваннях.Приводили і приносили людей з різними хворобами
у монастир. Відомий тогочасний лікар був Агапіт, що без заклику йшов до хворого і
служив йому доти, поки хворий не вставав.

34.ВООЗ
ВООЗ почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав—членів 00Н
ратифікували її статут. Ця дата щорічно відміч. як Всес. день здор. Створенню ВООЗ
передували багаторічні зусилля, спрямовані на налагодження міжнародного співробіт-
ництва в галузі охорони здоров'я. Штаб-квартира ВООЗ знаходиться у Женеві
(Швейцарія). ВООЗ об’єднує близько 200 держав. Головні структури ВООЗ - Всесвітня
асамблея охорони здоров’я, Виконавчий комітет та Секретаріат. Головною метою ВООЗ є
сприяння забезпеченню охорони здоров’я населення усіх країн світу. Текст Стату ВООЗ
можна коротко сформулювати як «Право на здоров’я».  У Женеві після зуст. шести
радянських і американських учених-медиків утв. міжнародний рух «Лікарі світу за
запобігання ядерній війі». Одним із співголов цього руху став академік Євген
Чазов. Україна – член ВООЗ з 1948 р. З 1992 р. в Україні діє Всеукраїнське лікарське
товариство (ВУЛТ) –добровільна організ., яка об’єднує лікарів України.
35.Зародки релігійних уявлень про хвороби та  лікування в первіснообщинному
суспільстві
Найважлив. характ-ми особливостями історії первісного сусп. є те,що:
-первісна доба-найбільший період історії (99% іст людства)
-первісний період-безписемний
-первісна ера – докласова
-первісна епоха універсальна, бо всі народи світу пройшли цей етап іст розв.
В історії первісної ери виокремлюють три етапи:1)становлення;2)розквіт;3)звнепад.
Археологічна періодизація:1)Кам’яний вік;2)Бронзовий вік;3)Ранній залізний вік
Лікування у первісному суспільстві поділяється на три періоди:
1.Становлення первісного лікування (найтриваліший період ) накопичення емпіричних
знань.
2.Лікування в період розквіту первісного суспільства, цілеспрямоване застосування
емпіричного досвіду лікарювання.
3.Лікування в період занепаду.
Перші форми лікарювання:1.аутоятрія (самодопомога);2.взаємодопомога;3.колективне.
Ранні форми релігійних уявлень:Табу, тотемізм, фетишизм, анімізм, магія.
1-ше уяв. про причини хвороб.  Світогляд первісних людей харак. словом "анімізм" або ж
"фетишизм": всі люди і предмети мають душу; вона покидає нас під час сну або після
смерті, але продовжує постійно перебувати біля живих; вона поселяється в здорову
людину і викликає хворобу, і щоб її вигнати, необхідно зробити всякі хитрості. Отже,
хвороба походить від загубленої та застряглої в чужому тілі душі; щоб вилікувати
хворобу, необхідно вигнати дух. Це завдання виконує первісний лікар, використовуючи
заклинання і даючи різноманітні засоби хворому. Від цього часу в глибокій давнині лікар
був разом з тим і жрець і вступав у спілкування з невидимим світом. Дух предка
виганяється шляхом страхітливих прийомів. З цією ж метою робиться трепанація, щоб дух
предка виходив через отвір. Щоб хвороба вийшла ще швидше,тіло піддається скарифікації
і насічкам.
З прийняттям християнства рівень медичних знань підвищився, бо Русь увійшла в тісні
стосунки з Візантією. Учений лічець, або лічитель зайняв місце знахаря. Всі лічителі
належали до церковних людей, що підлягали єпископському судові. Перші шпиталі також
виникали і діяли при церквах і монастирях. Але в той же час з цим відбувався розвиток
народної медицини, були широко розповсюджені різні методи народного лікування.
38.Історія становлення Міжнародного Товариства Черв.Хреста і Черв.Півміяця
Червоний Хрест або Червоний Півмісяць - всесвітній рух, основне завдання якого
надавати допомогу та захист жертвам воєн,конфліктів і катастроф через національні та
ідейні причини. Організація бере свій початок з переживань швейцарця Анрі Дюнана в
північній Італії в 1859 році. Він організував добровільну допомогу жертвам битви при
Сольферіно. У 1863 році в Женеві був створений комітет, який пізніше отримав назву
"Міжнародний комітет Червоного Хреста". Після цього в Європі стали швидко виникати
національні товариства Червоного Хреста.
39. Гіппократ-батько клін.медиц
Гіппократ- батько медицини.Гіп жив між 459 і 377 р. до н.е. . Батько його був
Гераклід,стародавній рід асклепіадів, мати акушерка Фенарета. Гіп був лікарем в 17-му
поколінні. Мед вивчав з дитячих років. Багато подорожував з метою вивчення мед., був
періодевтом.Визнаний "Батьком медицини" та засновником власної мед. школи. Ця школа
виокремила мед. як окрему дисципліну, зробивши її професією. Гіп відкинув забобони,
легенду і віру, що хвороба надприродна. Він стверджував, шо хвороби спричинені
скоріше зовн. чинниками, шкідливими звичками. До наших днів дійшов "Кодекс
Гіппократа" у якому 15 книг-внутрішні хвороби, 8-хірургія, 9-жіночі хвороби. Згідно з
вченням Гіпа людське тіло містить 4 соки: кров, слиз, чорну і жовту жовч. Перевага
одного із соків зумовлює темперамент людини. Кров-сангвінічний, слиз-флегматичний,
жовта ж.-холеричний, чорна ж.-меланхолічний. Сприятливе переміш. соків забезпечує
ейкразію, несприятливе-дискразію.
Вел. успіхів було досягнуто у діагностиці хвороб. На підставі спостереж. за їх перебігом
були виокремлені і описані такі хвороби і патологічні стани: пневмонія, плеврит, гепатит,
нефрит, діарея, дизентерія, епілепсія та ін. Терапія захв. ґрунтувалась на такій засаді:
протилежне лікувати протилежним. Також Гіп казав, що спостерігати за хворобою
потрібно біля ліжка хворого. Головна заповідь лікаря, сформульована Гіпом це Не
Нашкодь. Гіп також відомий як хірург давнини, він описав правила положення хірурга і
його рук під час операції, розміщення інструментів, освітлення при операції. Отже, Гіп
зроб. величезний вклад у медиц.
40.Світська медиц. В Київ.Русі
На зміну лісним чаклунам прийшли лічці – як світські лікарі. З часів Ярослав Мудр. на
Русі з’яв. світська медиц.З введенням законодавства на Русі з’яв. вільні лікарі, що
лікували князів та бояр за великі гроші. В літописах згадуються двірські лікарі – лікар-
вірмен та Петро Сиріянин. Сх. лікарі ставили діагноз згідно з пульсом, звертали увагу на
зовн.вигляд хворого і досить успішно долали недуги. Світська медиц, на відміну від
монастирської, була платною.Велике знач.надавалось дотриманню особист. гігієни.
Широко користув. лазнями. При археологічних розкопках російських міст виявлені
фундаменти суспільних лазень. Вони звичайно складалися з 3 відділень: для роздягання,
„мильня" і службове, де розташов. ємності для води і дрова для опалення лазні.Широко
застосовували купіль з настоями різних трав. Культові обряди носили гігієнічний
характер, зокрема в лазнях. Слов'яни знали основи особис. гігієни.