Земська медицина

 У губерніях і повітах формувалися виборні земські установи-земські збори

та земські управи, які безпосередньо керували розвитком медицини у
повітах. На допомогу їм майже в усіх губерніях було створено повітові
лікарські або лікарсько-санітарні ради. До заснування земських закладів
охорони здоров’я більшість населення Російської імперії, окрім великих
міст, не одержувала, по суті, майже ніякої медичної допомоги.
 Надання медичної допомоги населенню повітових сіл і містечок
забеспечували невеликі лікарні в деяких повітових містах на 10-20 місць,
які раніше були підпорядковані приказам громадського опікування. Їх було
передано до відання повітових земських органів – усього 53 повітові
лікарні з 1000ліжок.
Земська Лікарня
 «Лікарняні будівлі старі, ветхі, покриті соломою»- зазначали пізніше
земські лікарі. Перші кроки повітових земських зборів зі створення
доступної медичної допомоги населенню полягали в поділі повітів на
лікарські дільниці, кожна з яких охоплювала 4-5 волостей, в асигнуваннях
на упорядкування переданих земству лікарень, а також у запрошенні до
повітів лікарів і фельдшерів.
 Наприкінці 19ст.-після 1880р. Почали впроваджувати стаціонарну систему,
і до кінця століття вона майже повністю замінила роз’зну. Земства
будували нові лікарні в селах, що розширило для хворих можливість
стаціонарної допомоги.
 У центрі дільниці була дільнича лікарня та ін. по периферії дільниці
розміщувалися фельдшерські пункти. Багато молодих лікарів після
закінчення університетів добровільно їхали у сільську місцевість, щоб
надавати медичну допомогу селянам,і поповнювали ряди земських
медиків. Так, з 1870 по 1910рр. Кількість лікарів збільшилась із 610 до
3100.
 Найбільш укомплектованими лікарськими кадрами в Україні вважали
Чернігівську й Полтавську губернії. Українська земська медицина, як і
російська, була суто громадською акцією. Лікарі використовували відпустки
для поїздок до університетських міст з метою фахового вдосконалення.1880-і
роки стали початком активного розвитку повітової медицини
 Фінансування земських медичних закладів відбувавлося за рахунок
загального оподаткування населення. З великими труднощами на початку 20
ст. лікарські ради добились у земської верхівки права на безплатну медичну
допомогу.
 Коли лікування стало безкоштовним ( лише деякі земства збирали незначну
плату), люди зверталися за медичною допомогою частіше, в окремих повітах
– у 10 разів. До цього сільське населення рідко зверталося до лікарів,
оскільки медична допомога була платною.
 Організація дрібних лікарень
Створені в 1865-70-х рр. XIX століття в Україні (за винятком Київщини, Волині
й Поділля) земські установи перейняли від «Приказів громадської опіки»
дрібні лікарні і всю медичну справу в повітах (53 повітові лікарні з 1000
ліжками). Єдина сільська лікарня на 14 ліжок була споруджена у
славнозвісному Батурині особисто першим президентом Імператорської
академії наук та останнім гетьманом України графом Кирилом Розумовським
ще наприкінці XVIII ст.
Ставши вільними, селяни почали користуватися послугами фельдшерів. Тому
потреба в більшій кількості кваліфікованого медичного персоналу, а також у
створенні амбулаторій стала нагальною. Раніше на селі лікарі сприймалися як
урядовці, котрі інколи виконували функції судмедекспертів або залучались
поліцією для отримання дізнань.
Земський лікар і земський учитель – симбіоз у царині народної медицини та
просвіти – став потужною інтелектуальною силою, що допомогла кмітливим
селянам долучитися до пізнання правил елементарної гігієни та здорового
харчування, відвести від них епідемічні загрози захворювань на сифіліс та
дифтерію. Самовіддана праця земців допомогла тисячам учорашніх кріпаків
вийти на широкий шлях цивілізованого життя.
«Просвіта, і тільки вона вирішує все, тому що жоден закон, жодна обов’язкова
установа не в змозі вплинути на особисте, домашнє життя, і лише вона, просвіта,
має силу розбити міцну оболонку невігластва, звичаїв та звичок, які
вибудовувалися віками», – слова ці належать видатному земцю, першому
санітарному лікарю Росії І.І. Моллесону. Сповідуючи такі принципи, і працювали
невтомні земські лікарі. Основною фігурою тогочасного лікарського корпусу
назвав земського лікаря голова Пироговського товариства лікарів М.В.
Скліфосовський, відкриваючи установчі збори товариства. Правління
Пироговського товариства фактично стало ідеологічним провідником земської
медицини.
У разі смерті лікаря родина отримувала пенсію, існували також відпустки за
казенний кошт на досить чималий термін (до чотирьох місяців). Можливо, це
винагорода за нескінченні мандри в спеку і холод, за незручності похідного
побуту та ризик «підхопити» якусь інфекцію? Насправді ж усе не так, хоча за
таку працю дійсно потрібна справедлива компенсація. Без перебільшення
можна стверджувати, що розумні й далекоглядні люди тих часів вбачали в
оздоровленні народу гарантію національної безпеки, про що й писав наприкінці
XIX століття в журналі «Современная медицина» професор медичного
факультету та перший завідувач кафедри санітарної гігієни Київського
університету А.П. Вальтер: «Медицині по праву належить місце не лише біля
ліжка хворого або помираючого, не тільки в шпиталях під час епідемії або
після баталій, а й у радах держав та під час роздумів про минуле й майбутнє
народів. А правильне розуміння медицини для нашої держави не менш
важливе, аніж формування вірних принципів нашої зовнішньої політики».
Видатні земські лікарі

 Овксентій Трохимович Богаєвський (1848-1930) –український хірург,

науковець, громадський діяч. Після закінчення медичного факультету
Київського університету О. Богаєвський пройшов курси удосконалення при
Санкт-Петербурській медико-хірпургічній академії. Працював на посаді
дільничного лікаря в Комишні,що під Миргородом, обслуговуючи один до
40 тис. населення. Через деякий час земство перевело його на посаду
старшого лікаря Кременчуцької міської лікарні.
 Людвіг Іванович Малиновський (1875-1917)-хірург. Закінчив з відзнакою
медичний факультет Юр’євського університету, після чого на Поділлі
завідував лікарнею на 19 ліжок. 1905р. Малиновського призначили
старшим лікарем і хірургом Вінницької повітової земської лікарні.
Головний хірург шпиталю.
Дякую за увагу