Тема «Філософія нового часу»

1) Характерні риси, особливості філософії нового часу. Емпіризм, сенсуалізм,

рационалізм(хз)
2) Френсіс Бекон засновник філософії нового часу та експериментарного
природознавства. Філософська позиція Бекона. Механістичний матеріалізм
Томаса Хопса.
3) Раціоналізм Рене Декарта. Сенсуалізм Джона Лока. Раціоналізм
Лейбніца.
4) Суб’єктивно-ідеалістичні течії нового часу. Суб’єктивний ідеалізм
Джорджа Берклі і скептицизм Девіда Юма.
Період ранніх буржуазних революцій в Зх Європі, період становлення
капіталістичного способу виробництва та початок його екстенсивного
розвитку отримав назву в історії людства нового часу. Цей період був
найбільш сприятливим та плідним для розвитку науки і філософії. У цей
період старе феодальне суспільство переживало глибоку соц.-економічну
кризу, духовний та політичний спад. Створювалось і зміцнювалось в
націоналі(хз) держаржави, розвивалися сучасні буржуазні нації. Передові
представники так званого нового дворянства та буржуазії починають
говорити про природні права людини, тобто про ті права, якими нехтували
феодали. Висувається сміливе положення, що суспільні відносини були
приведені, узгоджені з природними розумними потребами людини. Я
ПІДКРЕСЛИТИ «розумними», тому що потреби людей, як і дурість
безмежні, тільки розум має межу. Можете підкреслити – тільки межу має
розум, тому вимагали, щоб суспільні відносини були приведені у
відповідність з розумними, природними потребами людей. Не просто
потребами, а розумними природними потребами людей. Передові
представники нового дворянства і буржуазії висловлюють упевненість у
безмежні можливості людства і основною рушійною силою соціального
прогресу вважають людський розум, науку та освіту.
«Було б ганьбою для людства, - відзначав Бекон, фундатор філософії нового
часу – якби розумовий світ людей залишався б у відведених йому
стародавністю межах, у той час, як увесь зовнішній матеріальний світ: моря,
планети, країни безмежно розширились. Винаходи книгодрукування, пороху,
компасу змінили увесь стан та вигляд світу, по-перше, у справах писемних,
по-друге, у мореплавстві, по-третє, у військовій справі. Звідси виникли
надзвичайні зміни інших речей так, що ніяка влада, ніяка зірка, ніяке
птптре(хз) не змогли так плідно вплинути на людські справи аніж ці
механічні винаходи і Френсіс Бекон новому органоні пророче заявляє, що ані
людська рука сама по собі ані людський розум сам по собі мало що значать.
Досконалість досягається за допомогою інструментів та приладів.
(Подивіться на сучасний період і в цьому переконайтесь).
В новий час наука набуває кумулятивного росту. Її результати
стверджуються матеріальним виробництвом, різними формами соціальної
практики. Наука починає відігравати в суспільстві вирішальну роль, тому
орієнтація на науку як найвищу цінність складає першу та основну
особливість філософії нового часу. Друге, розвиваючи матеріальне
виробництво, передові представники нового дворянства та буржуазії
розвивали і природниці науки: механіку, математику, фізику, медицину,
географію і тп. Розвиваючи природничі науки, передові представники нового
дворянства і буржуазії так чи інакше розвивали таку філософську течію як
матеріалізм, тому що матеріалізм був завжди методологічною основою
природничих наук, цим пояснюється якраз і третя особливість філософії
нового часу, домінування матеріалізму як філософської течії.
Засновником, фундатором філософії нового часу і експериментального
природознавства був відомий англійський державно-політичний діяч,
філософ і вчений Френсіс Бекон 1561-1626 рр. Не тяжко побачити, що він
жив в період розквіту Англіїї, період Єлизавети І, застав також Якова
Теорте(хз). При Якові він займав високу посаду. Був зберігачем великої
королівської печатки і навіть був певний час лорд- канцлером. Згодом був
засуджений за хабарництво і помилуваний королем. Скажете хабарництво.
Як ви бачите, хабарництво процвітало ще в англії. Скажете не було
хабарництва, ні(я прошу вибачення, але я мушу сказати, курс лекцій
філософії Бекона читав Олександр Іліч(хз) Суботін), що він нам казав «це
наклеп був на Бекона, Бекон не був хабарником, корупціонером , говорячи
сучасною мовою», не правда, Бекон був справжнім хабарником. Якщо
подивитися, життя Бекона, його палац, його розкіш, розкішне життя, то
вибачте, за жалування короля, мати такі палаци було б неможливо. Дійсно
був корупціонером, але був помилуваний.
Після в’язниці Бекон уже не займався державно-політичною діяльністю, а
виключно науковою діяльністю. Ще змолоду він задумав велике відновлення
природничих наук і цьому він присвятив все своє життя. Уже в перших
розділах він прагне дати природничу класифікацію існуючих та природничих
наук. На його думку, в основі історії лежить людська пам’ять. В основі поезії
– людське уявлення, а в основі філософії – розсудлива діяльність. Саму
філософію він поділяє на вчення про Бога, природу та людину. Природу, з
точки зору Бекона, людина пізнає безпосередньо. Бога – через пізнання
природи, а саму себе – завдяки рефлексії, тобто завдяки критичному аналізу
власної свідомості і власного мислення.
Як вчений Френсіс Бекон різко виступив проти схоластики, тобто філософія,
яка відірвана від життя. На його думку, філософія повинна допомагати
людині ставати більш сильною, могутньою істотою, а не бути
безрозвинутою(хз). Філософа-схоласта Бекон уподібнює до павука, який
тягне свою мудрість ніби із самого себе, нічого нового не відкриваючи й не
створюючи.
Френсіс Бекон також різко виступив і проти емпірики. Імпіриків Ф.Бекон
уподібнює до мурах, які накопичують факти, як мурахи сміття, а не здатні їх
переробити, осмислити, упорядкувати. (Він на це звертає увагу, бо в деяких
книжках написано, що Бекон був засновником емпіризму. НЕПРАВИЛЬНО.
Бекон сам виступав проти емпіризму. От приклад – «теоретично
неосмислений досвід, - пише Бекон – схожий на незв’язаний віник, яким не
можна працювати». Який він тоді імпірік). Справжній, істинний філософ-
вчений у Бекона це бджола, уподібнення до бджоли, яка збирає нектар з
квітів, асимілює, переробляє, створює корисний продукт. Скільки бджола
повинна облетіти квітів, щоб створити один міліграм меду. Дуже багато –
10000, а прийде самий великий трутень в природі – пасічник, забере увесь, а
бджолам віддасть цукровий сироп, отака людина по відношенню до природи.
(Я навіть пам’ятаю у свій час і ви,може, пам’ятаєте один із президентів робив
собі рекламу, що він пасічник).
Сила, могутністю людини, з точки зору Бекона, полягає в тому, що людина
здатна пізнати природу, її закони і підпорядкувати свою діяльність цим
законам. Людина, пише Бекон, ніколи не панує над природою не
підкорившись природі. На шляху пізнання природи людина стикається з
різними перешкодами суб’єктивного характеру. Ці перешкоди Френсіс Бекон
образно називає примарами або ідолами.
Перша примара – це примара печери. Вона зумовлена тим, що людина
сприймає оточуючий світ із власного я, як із власної печери. І це сприйняття
світу, на думку Бекона, залежить від психології людини, її спрямованості,
виховання та освіти. Цю примару найлегше подолати, добре продумавши
виховання та освіту.
Друга примара або ідол – це примара театру або спектаклю. Вона пов’язана зі
сліпою вірою в авторитет. Найбільшою перешкодою для науки є сліпа віра в
середньовічний авторитет Аристотеля і тому проти Аристотеля Френсіс
Бекон пише свій новий органон. Він вважає, щоб позбутися примари театру,
спектаклю потрібно тільки дотриматись одного принципу «номінас слото
діоса(хз)» - не будемо посилатися на авторитет принципово.
Третя примара – це примара площі, ринку. Вона зумовлена тим, що
засвоюючи попередню кулютуру за допомогою мови, людина так чи інакше
засвоює забобони чи пересуди попередніх поколінь. Цю примару також
можна подолати коректно навчивши людей використовувати поняття та
терміни.
І найбільш тяжкою примарою(ВАЖЛИВО, БО БУДЕ ТЕСТ) – це примара
роду людського. На думку Бекона в людській голові природа відображається
як у кривому дзеркалі – спотворено. Це відображення спотворене, як у
кривому дзеркалі, зумовлено тим, що людина ставить природі не адекватні
питання, а свої власні людські. Наприклад, щоб не ставити питання природі
«чому?», людина ставить питання «для чого?». Звідси, говорить Бекон,
виникає найбільш мерзенне спотворення природи - телеологічне. (Філософ
Генріх Гейне каже «Однажды, - говорит Гейне – я встретил довольно таки
упитанного обывателя, который дурацким умным лицом обратил моё
внимание на целесообразность всего сущего в природе, деревья, - слазал он –
зелены, потому что зелёный цвет полезен для глаз, - я согласился с ним и
добавил – что Бог сотворил рогатый скот для того, чтобы человек
подкреплялся говяжьим бульоном, а самого человека Бог сотворил для того,
чтобы он питался говяжьим бульоном и не был ослом. Мой путник пришёл в
изумление, найдя во мне единомышленника». )
Як філософ Френсіс Бекон різко виступив проти дедуктивного методі
Аристотеля в науці. Він стверджує, що дедуктивний метод в науці породжує
лише аналітичні судження, а синтетичного судження немає, тому він для
науки є безплідним. І дедуктивним методам Аристотеля Френсіс Бекон
протиставляє індукцію і прагне створити вчення про неповну індукцію та
елімінативну індукцію. Істинним методом тлумачення природи, вважає
Ф.Бекон, є експеримент. Всі експерименти Ф.Бекон поділяє на плодоносні і
світлоносні. Плодоносні експерименти – це всі експерименти, на результати
яких ми очікуємо. Світлоносні експерименти не дають нам таких результатів,
але вони дозволяють нам відкривати причинно-наслідкові зв’язки, а це є
основою науки, тому Ф.Бекон закликав якраз проводити світлоносні
експерименти. Хоча сам Ф.Бекон був невдалим експериментатором,
випереджуючи дослідження Луї Пастера, Ф.Бекон прагнув показати, що
ніякого саморозпаду м’яса не відбувається, це все дія зовнішнього
середовища. Він прагнув набити курку снігом і заморозити, а в Англії це
зробити тяжко, застудився, була пневмонія і помер після експерименту.(ось
це коротенько знати про Ф.Бекона)Однак ще потрібно додати, що сам
матеріалізм Ф.Бекона був не послідовним. Ф.Бекон не заперечував існування
божественного одкровення й істин навіювання. Істини божественного
одкровення він ставив завжди поруч з істинами науки, він ніколи відкрито не
виступав проти релігії та церкви, стверджував існування натуральної
філософії. І як філософ він особливе місце (нам медикам це потрібно знати)
надає медицині, зараз це також особливе значення має. Медицину він
уподібнює, лікаря, медицину він уподібнює до сонця. Якщо сонце є
джерелом всього живого, що існує в природі, то лікар, продовжуючи життя, є
другим сонцем на землі. Так характеризує лікарську діяльність Ф.Бекон.
Крім того, йому належить принцип легкої смерті, цікаво, як він її
обґрунтовує. «Основне завдання лікаря, - пише Ф.Бекон – полягає в
попередженні хвороб, лікуванні хворих або в полегшенні страждань хворих,
а якщо це неможливо, то хоча б духовного підтримання хворого. А чи не піти
нам далі? – говорить Бекон – а чи не було б завданням лікаря і полегшити
смерть безнадійного, зробити смерть більш легкою».(оце от все, що він мав
розказати про Бекона).
Послідовником Бекона був англійський філософ, вчений, дослідник –
Томас Хопс. Т.Хопс прожив довго, 1588-1679 рр. Насамперед, Т. Хопс різко
виступив проти релігії. Він стверджує, що релігія – не сумісна з наукою, з
вченнями про ангелів, духів, які не є ні тілами, ані властивостями тіл. Вона
також не сумісна з істинами, джерелом яких є божественне одкровення або
навіювання, тому в Англії до цього часу гобізм асоціюється з атеїзмом.
Зразками науки Т. Хопс вважав механіку та геометрію. В історії філософії
Т.Хопс вперше створює закінчену систему механістичного матеріалізму.
Однак, на відміну від Френсіса Бекона, Томас Гобс основну увагу звертає на
дослідження не природи, а суспільства. На його думку, якщо ми зможемо
встановити прични таких соціальних катаклізмів як революцій та
громадянських війн, то ми зможемо їх попереджувати і народ буде більше
мати блага, жити більш спокійно і працювати. Тому що Томас Гобс, як ви
бачите, жив у період тоді коли був знищений Карл І, король Англії, до влади
прийшов Кромель і почалися безперервні громадянські війни, спустошення
країни, які спустошили країну. І тому в цей період якраз і жив Томас Гобс.
Томас Гобс вважав, що люди спочатку жили відокремлені одні від одних і
знаходилися в безперервній війні одні проти інших. Тобто, за територію
племена вели безперервні війни. І щоб племена не знищили і люди один
одного, вони домовилися про сумісне життя, віддавши добровільно більшу
частину своїх свобод та прав державі, державним органам, державі,
залишивши з прав за державою тільки збереження злагоди та миру,
благополуччя у країні. «Salus populi suprema lex» – благо держави, народу –
найвищий закон держави. Найвищий закон держави. Перевагу у державному
правлінні Томаг Гобс надає виключно монархічній формі правління і
недооцінює республіканську форму, а навіть ігнорує республіканську форму
правління, виступаючи проти республіканської форми правління. Томас
Гобс, на відміну від Френсіса Бекона, вважав. Що реально існують тільки
тіла, які різняться між собою розташуванням, формою та рухом. Усю
повноту руху він зводить до механічного переміщення тіл, він також
заперечує різноякісність матерії. В цьому відношенні він стоїть значно нижче
свого вчителя. Сполучною ланкою між фізикою Томаса Гобса, або його
натурфілософією, і соціально-політичним вченням слугує етика. Етика у
Томаса Гобса має природній характер, він вважає, що основне людське
прагнення – це прагненн7я до задоволення своїх природних потреб. Все що
збільшує людські потреби є благо для людини, а все що зменшує – є злом. І
етика полягає у розумінні того що є добро, благо, а що є зло, навпаки.
Третім представником філософії Нового часу був відомий французький
вчений-раціоналіст, засновник експериментальної фізики, експериментальної
фізіології, аналітичної математики і алгебри, національна гордість Франції,
Рене Декарт. Рене Декарт, так як і Томаг Гобс, і Френсіс Бекон вважав, що
філософія повинна допомагати людині ставати більш сильною, могутньою
істотою, але, на відміну від Френсіса Бекона і Томаса Гобса, Рене Декарт
апелює не до природи, до суспільства, до людини, а тільки до мислення. Він
вважає, що в основу філософії повинні бути покладені два основних
принципи. Перший: можливість перевірки будь-якого мислення за
допомогою природного світла розуму. І друге: ясність, очевидність
мислення, достовірність мислення. З цієї точки зору будь-які попередні
знання, традиції ілюстрації повинні бути переглянуті, переосмиленні. «Все
піддавай сумніву», все потрібно переосмислити. На думку Рене Декарта,
наука і філософія до цього часу мала невпорядкований, несистематизований
вигляд. Тут істини відкривали час від часу. Тому повинно все бути
переосмислено, піддано сумніву. «Все можна піддати сумніву, -- стверджує
слідом за Августином Блаженним Рене Декарт, -- окрім самого сумніву та
людини, яка сумнівається». Він звідси робить методичний висновок: Якщо я
сумніваюсь, значить я мислю, а якщо я мислю, значить я існую. «Cogіto ergo
sum» -- «Мислю, значить існую». Тобто, Рене Декарт виводить існування
людини із мислення, із сутності, саме існування людини. Раціоналізм Рене
Декарта, який збудований на сумніві, -- це перши раціоналізм в історії
філософії, тому що тут мислення не можна відокремити від людини, яка
здійснює сам процес мислення, цей суб’єктивно пережитий процес мислення.
Як філософ, Рене Декарт є класичний представником дуалізму. На його
думку, бог, як найбільш могутня, всесильна істота, одночасно створює ніби із
себе дві субстанції – матеріальну, тілесні і духовну або душу. Матеріальна,
тілесна субстанція протяжна, має величину, складається з частин і
знаходиться в русі. Вивчає матеріально-тілесну субстанцію фізика. Духовна
субстанція або душа неперервна, нерухома, здатна до мислення. Її вивчає,
досліджує метафізика, тобто філософія.