ЛК 2.

АКАДЕМІЧНЕ ПИСЬМО ЯК ОДИН ІЗ ВИДІВ НАУКОВОГО

СПІЛКУВАННЯ
План
1. Поняття академічного письма, його основні характеристики.
2. Науковий стиль та його особливості.
3. Види академічних текстів за формою комунікації та способом
викладу матеріалу.
4. Моделі академічного тексту.
5. Лінгвістичні особливості академічних текстів.

Література:
1. Ревуцька С.К. Курс лекцій з дисципліни «Академічне письмо» / М-во
освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-
Барановського, каф. українознавства; уклад.С.К. Ревуцька. Кривий Ріг :
ДонНУЕТ, 2018. 81 с.
2. Колоїз Ж. В. Основи академічного письма : практикум. Кривий Ріг :
ФОП Маринченко С. В., 2019. 178 с.
3. Семеног О., Фаст О. Академічне письмо: лінгвокультурологічний
підхід: навч. посіб. / Олена Семеног, Ольга Фаст. – Суми: СумДПУ імені А.С.
Макаренка, 2015. – 221 с.
Додаткова:
Берегова Г.Д. Ділова українська мова. Курс лекцій: навч.-метод. посіб.
– Херсон: Айлант, 2004. – 240 с
Бутенко Л.В. Мовлення ділових людей на нарадах, засіданнях, зборах:
навч. посіб. для студ. нефілол. спец. / Л.В. Бутенко. – 2-е вид., доп. і випр. –
Алчевськ: ДГМІ, 2003. – 253 с.
Гальченко С.І., Силка О.З. Основи наукових досліджень: навч.-метод.
посіб. / С.І. Гальченко, О.З. Силка. – Черкаси: АММО, 2015. – 93 с.
Гриценко Т.Б. Етика ділового спілкування: навч. посіб. / за ред. Т.Б.
Гриценко, С.П. Гриценко, Т.Д. Іщенко та ін. – К.: Центр учбової літератури,
2007. – 344 с.

Поняття «академічне письмо» («scientific writing») фахівці

розглядають як методологію і процес написання наукових текстів
(кваліфікаційних робіт, наукової статті, наукової монографії, наукового есе
та ін.), практику (формування умінь і навичок формулювати думки, ідеї,
умінь структурувати, компресувати, редагувати, створювати науковий текст,
доносити його до ціьової аудиторії).
 Академічне письмо — це діяльність дослідника чи викладача зі
створення спеціалізованих фахових наукових чи навчальних текстів. Це
представлення у письмовій формі результатів наукового дослідження.
Вміння висловлювати власну позицію з використанням опорної
літератури та наданням посилань на використані джерела є невідʼємною
частиною навчання студентів більшості західних закладів вищої освіти
(ЗВО), що впливає на якість їхніх письмових робіт за фахом. Тому
виникнення такої дисципліни як «Академічне письмо» у ЗВО України є
істотним кроком на шляху до освітніх реформ, глобалізації освіти та
зменшення, а згодом і подолання проблеми плагіату, що існує зараз в
українській освіті на всіх рівнях.
Академічне письмо – один із різновидів наукового (академічного)
спілкування.
Словничок:
Академічна комунікація – це процес обміну власне науковою, або
академічною, інформацією між представниками тих чи тих галузей науки,
виробництва, освіти в усній чи писемній формах із використанням як
вербальних, так і невербальних засобів.
Комунікація наукова – процес обміну власне науковою,
науковонавчальною, науково-популярною і т. ін. інформацією між
представниками тих чи тих галузей науки, виробництва, освіти в усній чи
писемній формах із використанням як вербальних, так і невербальних
засобів.
Письмо академічне – результат самостійної науково-дослідницької
діяльності, утіленої в писемній формі за допомогою системи графічних
знаків певної мови, який засвідчує нові шляхи пізнання, розв’язання тієї чи
тієї проблеми.
Текст академічний – результат академічної комунікації, який являє
собою структурно цілісний, логічно завершений комунікативний блок, її
структурно-мовна складова й водночас реалізація.
Текст науковий – результат наукової комунікації, який являє собою
структурно цілісний, логічно завершений комунікативний блок, її
структурно-мовна складова й водночас реалізація.
Текст науковий (академічний) первинний – різновид наукового
(академічного) тексту, основна мета якого – передавання первинних
наукових відомостей, отриманих у процесі наукових досліджень (монографія,
дисертація, дипломні, магістерські роботи, наукова стаття, наукова доповідь
та ін.).
 Текст науковий (академічний) вторинний – різновид наукового
(академічного) тексту, основна мета якого – опис змісту первинних текстів
(конспекти, реферати, анотації, рецензії, тези, науково-технічні огляди,
наукові звіти, резюме і т. ін.).

2. Науковий стиль та його особливості.

Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що

використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і
науки.
Підстиль академічний (власне науковий) – різновид наукового стилю,
призначений для написання первинних і вторинних наукових текстів, що
повідомляють наукову інформацію, яка вирізняється актуальністю, новизною
наукових ідей, теоретичною значущістю, перспективністю подальших
наукових пошуків.
Підстиль науково-навчальний – різновид наукового стилю,
призначений для написання підручників, навчальних та методичних
посібників, практикумів (збірників завдань і вправ), навчальних програм,
курсів лекцій, словників, конспектів, методичних рекомендацій, хрестоматій
і т. ін., що за допомогою різних каналів, засобів і форм поширюють раніше
отримані наукові знання як усередині наукового співтовариства, так і за його
межами.
Підстиль науково-популярний – різновид наукового стилю,
призначений для написання статей, есе, наукових праць, інтерв’ю, оглядів
наукової інформації, який демонструє взаємозв’язок наукового
співтовариства з широким загалом, транслює наукові знання в масову
свідомість, популяризує науку.
Стиль академічний – функціональний різновид літературної мови, що
забезпечує академічну комунікацію, механізми й процеси обміну власне
науковою інформацією в межах державних наукових і навчальних установ,
одним із завдань яких є розбудова і поширення наукових ідей. Стиль
науковий – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує різні
галузі науки, виробництва, освіти, репрезентує відповідні результати
науково-дослідницької діяльності як окремих науковців, так і наукових
колективів, актуалізує й популяризує їхні наукові ідеї у спеціалізованих
текстах різних жанрів.
Стиль функціональний – історично сформований різновид
літературної мови, суспільно усвідомлена сукупність прийомів уживання,
відбору та сполучення мовленнєвих засобів, функціонально зумовлена
соціально значущою сферою спілкування.

Сфера використання наукового стилю – наукова, науково-виробнича,

науково-навчальна діяльність.
Загальні ознаки наукового стилю: здебільшого писемна монологічна
форма викладу, поняттєвість, об’єктивність, точність, лаконічність,
логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальненість,
абстрагованість і т. ін.
Мовні особливості: широке використання термінів та іншомовної
лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків,
цитат, покликань, переважання складних речень, стандартних виразів,
наявність чіткої композиції і т. ін.
Тип мовлення: міркування, використання розповіді, опису й
визначення як способу аргументації в міркуванні.
Основні функції наукового стилю:
- аргументованого доказу (наведення фактів, які підтверджують
істинність тих чи тих тверджень),
- впливу (прагнення адресанта переконати адресатів у
правильності своєї позиції),
- гносеологічна (розширення, оновлення знання про ті чи ті реалії
навколишнього світу),
- діалогічна (зіставлення власних підходів із підходами інших
науковців),
- епістемічна (систематизація та збереження наукових знань),
- інформативна (повідомлення про ті чи інші наукові факти,
результати досліджень),
- когнітивна (отримання абсолютно нового знання),
- комунікативна (засіб спілкування між представниками тих чи
інших наукових спільнот),
- перформативна (установлення певних фактів або зв’язків за
допомогою мовного матеріалу).
Ознаки наукового стилю:
- поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість,
аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість,
висновки; мовні ознаки;
 - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної
лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем,
графіків, цитат, переважання складних речень;
- форма тексту - монологічна (опис, міркування).

Основні підстилі наукового стилю:

1) Академічний, або власне науковий (дисертація, монографія, стаття,
курсова і магістерська роботи, наукова доповідь, академічне (наукове) есе і т.
ін.)
2) Науково-навчальний (підручник, посібник, науково-навчальне есе,
програма тощо).
3) Науково-популярний (книга, нарис, лекція, стаття, есе).
4) Науково-публіцистичний (хроніка, науковий огляд, наукове інтерв’ю,
репортаж).
5) Науково-інформативний (реферати, анотації, рецензії, відгуки, резюме).
6) Науково-технічний (інструкції, патенти, авторські свідоцтва).
7) Науково-довідковий (словник, енциклопедія, довідник, каталог).
8) Науково-діловий (науковий звіт, довідка про впровадження результатів
і т. ін.).

3. Види академічних текстів за формою комунікації та способом викладу

матеріалу

Різновиди академічних текстів (Колоїз Ж., с. 48-50).

№різновид Мета створення Особливості будови Спосіб викладу
1 текст- доведення використовують пояснювальний,
міркування певних розмірковування, матеріал
положень через умовиводи, пояснення; актуалізує певні
осмислення, смислові частини положення, що
зіставлення й висловлення подають у потребують
узагальнення логічній послідовності; підтвердження,
відповідних спираються на обґрунтування,
наукових конкретні наукові пояснення
фактів та їх факти; розташовують
взаємозв’язків матеріал двома
способами:
дедуктивним (думки
рухається від
загального положення
до його обґрунтування
або до його
 демонстрації
конкретними фактами)
та індуктивним (думка
рухається від
одиничних, часткових
фактів до загального
висновку, загального
положення).
2 текст-доказ підтвердження дотримуються чіткого узагальнено-
істинності тих структурування: теза пояснювальний,
чи тих (положення, що матеріал
положень через потребує доведення) – актуалізує
демонстрацію й аргументи (судження, систему
обґрунтування що підтверджують умовиводів, що
певних доказів істинність тези) – переконують в
демонстрація (спосіб істинності тези,
доведення) – висновок; демонструють
використовують закономірний
дієслова першої особи зв’язок
множини на позначення наукових
логічних операцій фактів
(визначимо, знайдемо,
отримаємо і т. ін.),
вставні компоненти,
конструкції наслідку і т.
ін.
3 текст- з’ясування суті виокремлюють узагальнено-
визначення ключових узагальнені категорійні описовий,
понять через їх ознаки, характерні для матеріал
змістове всіх предметів і явищ актуалізує ті чи
наповнення, певного ряду; ті узагальнені
категорійні з’ясовують родові й ознаки,
ознаки, видові ознаки того чи властивості,
взаємозв’язки і того поняття; подають риси,
т. ін. лаконічні, точні, чіткі характерні для
дефініції, що об’єкта
демонструють суттєві дослідження
риси предмета й загалом
відмінності від
подібних до нього;
витлумачують невідоме
через відоме за
допомогою
стверджувальної
модальності
 4 текст-опис опис певних уявлення про предмет описовий,
ознак, дослідження загалом матеріал
властивостей, подають переважно на актуалізує ті чи
особливостей початку; кожен ті ознаки,
функціонування наступний компонент властивості,
того чи того додає відомості до риси,
наукового попереднього; характерні для
факту деталізацію основних об’єкта
моментів здійснюють з дослідження в
урахуванням певний момент
смисловою значущості
деталей;
послуговуються
неозначено-особовими
реченнями;
використовують
прийоми зіставлення,
протиставлення,
аналогії і т. ін.
5 текст- повідомлення розміщують матеріал епічний,
розповідь про ті чи ті переважно в матеріал
наукові події, хронологічній викладено у
явища і т. ін., послідовності; хронологічній
демонстрація їх виокремлюють ключові чи тематичній
у розвиткові з події та явища, послідовності
виокремленням з’ясовують їх
ключових взаємозв’язки;
фактів і використовують засоби,
показом їх що забезпечують
взаємозв’язків динамічність, змінність
подій, зокрема й
різновидові дієслова.
(Колоїз Ж., с. 48-50).

4. Моделі академічних текстів

1. «Гамбургер-модель». Така проста метафорична модель
уможливлює, з одного боку, наочно уявити текст як громадський продукт, а з
іншого – виявити принципову різницю між тим, що зазвичай пишуть
студенти, і тим, що вони повинні писати, якщо хочуть стати справжніми
дослідниками. Отже, уявіть собі гамбургер і, зібравши воєдино всі наявні у
вас уявлення про текст, позначте кожен його елемент в термінах
академічного письма.
 Основним змістом гамбургера є котлета, і в гамбургер-моделі вона
відповідає вашим власним ідеям. Якщо їх немає, то немає і наукового
(академічного) тексту. Іншими словами, рамка залишиться порожньою.
Однак просто котлета в булочці – теж не гамбургер. Там є ще й гарнір, який
робить його смачним і «їстівним». Це підтримка ваших ідей, яка дозволяє
читачеві засвоїти зміст. Зрозуміло, що фактичний матеріал служить лише
тому, щоб ваші ідеї взяли і зрозуміли. Якщо цих ідей немає, то ніякі факти
(статистика, цитати, приклади та ін.) їх не замінять, точно так само, як гарнір
не може замінити собою м’ясо. Читач замість котлети отримає вінегрет в
булочці і, природно, відчує себе обдуреним. Крім того, симетрія елементів
гамбургер-моделі свідчить про те, що вступ і висновок міцно тримають текст.
Вступ повідомляє про те, які саме ідеї і в якому порядку будуть
розвиватися автором, а висновок представляє читачеві висновки з цих ідей.
Таким чином, у вступі та в основній частині ідеї будуть представлені в
одному і тому ж порядку. Наприклад, якщо ідей три, то у вступі вони можуть
бути перераховані, як три проблеми в певному логічному порядку
(наприклад, за пріоритетністю), потім ці три проблеми будуть розглянуті і
вирішені в тій же послідовності в основній частині тексту і, нарешті,
узагальнені і представлені в вигляді трьох висновків.
Розглянуту метафору організації тексту відносять саме до есе, тобто до
навчального науково-дослідного тексту. Есе – це академічний, тобто
навчальний науковий або науково-дослідницький текст. Достатньо прибрати
слово «навчальний» (по-англійськи academic), і залишиться «науковий».
Саме тому для нас важливо не стільки вміння читати, конспектувати або
реферувати (це навички, що розвиваються в інших дисциплінах), скільки
будувати власне дослідження і власний текст.
2. Центральна модель базового академічного письма. Центральна
модель побудови есе, яку можна в схожих варіантах знайти майже в кожному
закордонному підручнику з академічного письма, описує так зване
п’ятиабзацне есе (five-paragraph essay). Зв’язок цієї моделі з гамбургер-
моделлю очевидна, але це вже не метафора і не ілюстрація, а справжня
модель тексту. Вона має свої обмеження, оскільки великий академічний
текст більший і складніший, зате вона дуже зручна для відпрацювання
базових умінь академічного письма і є першим етапом на шляху до
написання більш складних і серйозних робіт.
Отже, в основі п’ятиабзацного есе лежить вже знайомий нам принцип
тріади: текст складається з трьох частин (вступ, основна частина, висновок),
а основна частина складається з трьох абзаців, кожен з яких розвиває один з
трьох аспектів основної ідеї у відповідному порядку. У тому ж порядку
основні аспекти ідеї доцільно навести у вступі, і всі три аспекти у вигляді
висновків доцільно навести в заключній частині. Крім того, кожен абзац має
схожу структуру: в ньому є головне (вступне) речення, розвиток даного
аспекту ідеї (легко здогадатися, що в ідеалі воно повинно спиратися на три
факти) і бажано заключне речення, завдання якого – здійснити зв’язний
перехід до наступного абзацу. Звичайно, це ідеальна структура, і в реальному
тексті не завжди все так симетрично і врівноважено, але відхилятися від
ідеалу занадто далеко означає йти в морок хаосу.

3. Риторична тріада: фокус, організація і механіка.

Фокус – про що?
Організація – як?
Механіка – словесне чи схематичне оформлення

5. Лінгвістичні особливості академічних текстів

В описах частіше перераховують у певній послідовності ознаки та

властивості того чи того об'єкта. Кожний наступний елемент додає нові
відомості до попереднього.
Наприклад: Індивідуальне завдання – це форма організації навчання, що
має на меті поглибити, узагальнити та закріпити знання, які студенти
отримують у процесі навчання (В.Дороз).
В описі досліджень, приладів широко використовують неозначено-
особові речення, які дозволяють зосередити увагу на дії: Основоположним
принципом будь-якого наукового дослідження вважають методологічний
принцип об'єктивності. Він виражається у всебічному врахуванні факторів,
які зумовлюють те чи інше явище, умов, в яких ті розвиваються,
адекватності дослідницьких підходів і засобів, які дають можливість
одержати справжні знання про об'єкт, передбачають виключення
суб'єктивізму, однобічності й упередженості в підборі й оцінці фактів
(С.Гончаренко).
Розповідь у науковому тексті застосовують для повідомлення. Вона
характеризується, як правило, наявністю різновидових дієслів. Наприклад:
Випрацювання української морфологічної термінології на живомовній
національній основі припадає на середину – другу половину ХІХ ст.
Національне іноді стихійно, але більшою мірою цілеспрямовано вироблялося в
західноукраїнських граматиках Т.Глинського, І.Могильницького, М.Лучкая,
М.Осадци... Активно долучилися до випрацювання наукової термінології
граматисти початку ХХ ст. (І. Ярошевич).
 Власне описові та розповідні наукові тексти функціонують рідко.
Частіше використовують змішаний тип викладу – розповідно-описовий. У
текстах-міркуваннях досліджують явища або предмети, розкривають їх
внутрішні ознаки і доводять певні положення.
Міркування дає можливість на основі зафіксованих фактів осмислити
їх, зіставити, прийти до певного висновку. У таких текстах можливі два
способи розташування матеріалу: 1) від загального до часткового, від
узагальнень до фактів, спостережень, тобто спочатку подають тезу, а потім
аргументи та ілюстрації; 2) від часткового до загального, від спостережень і
фактів до узагальнень, висновку. Наприклад: У дисертації зосереджено
увагу на лінгвістичній об'єктивації феномену неокласичного тексту, де
критерій стилістичної домінанти в аналізі аргументується дослідницькою
увагою до екстра- й інтралінгвальних факторів. До екстралінгвальних
віднесено позамовну культурну ситуацію, що спричинила текст, зумовила
його цілісність і приналежність до “поля культури”. Інтралінгвальна
сутність зумовлена особливостями мовної свідомості, репрезентованої в
тексті та його одиницях, що розгортається у просторі мовної системи,
можливості реалізації функцій (А.Калєтнік).
Доказ у науковому мовленні є одним із різновидів міркування.
Науковий доказ оформлюється як текст із чіткою структурою (теза -
аргументи (система умовиводів) – висновок) і системою мовних засобів,
що необхідні для досягнення істинності висловленого судження. Тези містять
відповідь на запитання «Що доводиться?», аргументи реалізують мету –
надати теоретичні або емпіричні узагальнення, які переконують в істинності
тези, демонструють закономірний зв'язок явищ.
До типових мовних засобів доказу відносять сполучники і прислівники
якщо, так що, звідси, тоді, тому, дієслова 1-ї особи множини для
позначення логічних операцій (визначимо, отримаємо, знайдемо) та ін.
Висновок доказу будують як своєрідний повтор тези й оформлюють за
допомогою слів висновок, результат, наслідок, вставних слів (отже, таким
чином), конструкціями наслідку (встановлено, що..; можна легко
довести….; це підтверджується існуванням…; вважаємо, що, такі умови
достатні для…). Наприклад: Не будь-який пошук відповіді на запитання
можна віднести до проблемних. Якщо в результаті дослідження з'ясується,
що аналізоване нами відоме явище підпорядковане вже відомому закону, то
поставлене запитання не є проблемним. Отже, до проблемних відносимо
монографічні дослідження, які містять поєднання аналізу непізнаного,
невідомого з припущенням про можливість дії невідомого з припущенням про
можливість дії невідомого закону в певному непізнаному середовищі
(С.Гончаренко).
Науковому тексту мішаного типу властиві ознаки різних видів
наукових текстів (теоретичного з елементами оглядового, емпірико-
фактологічного або пояснювального текстів). При своїй типовості кожний
науковий текст індивідуальний. Це залежить від автора, його досвіду
текстотворення, прагнення до самовираження і знаходить вияв в авторських
стилістичних прийомах застосування різних мовних засобів. У науковому
мовленні широко використовується абстрактна лексика, яка відображає
якість (продуктивність), взаємозв'язок (зумовленість), дії (відтворення),
сукупності (тематика, проблематика). Слова використовуються зазвичай в
одному значенні, що є виявом необхідної точності.
Серед лексичних засобів наукового стилю виділимо також і такі:
лексичний повтор, синонімічна заміна, анафора, протиставлення,
стилістично нейтральне вживання слів, міжнародні словотворчі
елементи, з допомогою яких утворюються терміни (макро – великий, мікро
– малий, ду – два; інтер – між; мульти – багато). До типових помилок у
слововживанні належить також не завжди чітке розрізнення паронімів.
Пароніми – слова, близькі за звучанням, але різні за значенням. У я в а
– це здатність змальовувати, відтворювати кого-, що-небудь у думках,
свідомості; фантазія: багата уява, уява письменника; у я в л е н н я (рос.
представление) – це відомості про що-небудь, розуміння, поняття: мати
уявлення про філософію, помилкове уявлення. Варто розмежовувати
значення слів дружний і дружній: д р у ж н и й – згуртований, одностайний,
зв’язаний дружбою, взаємною прихильністю: колектив, сім’я; д р у ж н і й –
доброзичливий, прихильний, належний другові, заснований на дружбі:
контакт,зв’язки, візит, критика.
Паронімічна пара: здібний – „який має природні здібності;
обдарований” і здатний – „який має можливість, силу, певні дані щось
зробити; спроможний”. Слово зумовлювати означає бути причиною чогось,
приводити до чогось, викликати щось; будучи умовою існування, розвитку,
формування чогось, визначати його характер, якість, специфіку та ін., слово
обумовлювати – ставити в залежність від певних умов, обставин; визначати
умови, термін чогось.
Українська дослідниця культури мови Є.Чак пропонує не
ототожнювати слова напрям і напрямок. У переносному значенні, коли
йдеться про шлях розвитку, ідейну спрямованість, суспільний, літературний
рух, течію, уживають слово напрям. Коли ж говорять про лінію фізичного
руху на невеликих відстанях, частіше вживають слово напрямок.
 Не варто сплутувати і слова запитання і питання. Запитання - це
словесне звернення, яке потребує відповіді. Слово питання здебільшого
вживають, коли йдеться про якусь проблему, справу, що потребує
розв'язання або вивчення.
Слово ставлення уживають у значенні „характер поводження з ким-,
чим-небудь”, слово відношення має такі значення: 1. „взаємозв’язок між
предметами, явищами, величинами”, 2. „діловий лист”.
Фразеологія наукового тексту покликана виражати логічні зв'язки між
частинами висловлювання (як показав аналіз, навести приклади, звідси
випливає, на основі отриманих даних, віддавати належне, привертати
увагу, наводити аргументи, опиратися на факти) і позначати певні поняття,
тобто виступати терміном (ступінь дослідженості, наукова новизна,
теоретичне значення, питома вага, нагальна потреба).
Суворо нормативними вважають морфологічні норми. Це виявляється
в деякій обмеженості у використанні одних граматичних форм і частій
повторюваності інших. Відхилення від морфологічних норм призводять до
морфологічних помилок. Ідеться, зокрема про неправильне утворення
відмінкових форм іменників, прикметників, числівників, займенників
(писати лист замість писати листа, семи експертами замість сімома
(сьома) експертами); неправильне визначення граматичного роду іменників
(ґрунтовна рукопис (ж.р) замість ґрунтовний рукопис (ч.р.); неправильне
утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників (більш
складніша ситуація замість більш складна ситуація, найбільш ефективніше,
замість найбільш ефективно); неправильну словозміну числівників (від
пʼятидесяти до шестидесяти відсотків замість від пʼятдесяти до
шістдесяти відсотків); відхилення від морфологічних норм у межах
лексико-граматичного класу займенників (саме завдяки ньому замість саме
завдяки йому); порушення категорії стану, категорії особи дієслів (вибачаюся
замість вибачте, хотять замість хочуть); неправильного утворення
дієслівних форм (говорючи, починаючий дослідник замість говорячи,
дослідник-початківець) тощо.
Найбільш уживані в наукових текстах іменники з абстрактним
значенням і віддієслівні іменники (вивчення, застосування, узагальнення,
дослідження). Надмір таких іменників значно ускладнює текст, тому фахівці
радять віддавати перевагу дієсловам: вивчати, застосовувати,
узагальнювати, досліджувати. Недостатнє розуміння значень іменників
спотворює відмінкові форми. Значна кількість помилок зумовлена вибором
форми родового відмінка однини іменників чоловічого роду 2-ї відміни.
Зокрема, важливо враховувати, що деякі терміни мають і закінчення – а, і
закінчення – у. Наприклад: термін у значенні «слово» – терміна, у значенні
«строк» терміну, апарата (прилад) — апарату (установа), елементу
(абстрактне) — елемента (конкретне), інструмента (одиничне) —
інструменту (збірне), рахунка (документ) — рахунку (дія), фактору (чинник)
— фактора (маклер). Власні назви, що вживаються з паралельними
закінченнями –а і –у, можуть набувати нових значень.
Власні назви із закінченням –а, -у
Власна назва Власна назва з Власна назва з закінченням
закінченням -а -у
Абакан Абакана (місто) Абакану (річка)
Алжир Алжира (місто) Алжиру (країна)
Бар Бара (місто) Бару (річка)
Вашингтон Вашингтона (місто) Вашингтону (штат)
Лейпциг Лейпцига (місто) Лейпцигу (округ)
Люксембург Люксембурга (місто) Люксембургу (країна)
Рим Рима (місто) Риму (держава)
У складних словах, назвах населених пунктів відмінюється кожна
частина: Кам’янець-Подільський - Кам’янця-Подільського; Корсунь-
Шевченківський - Корсуня-Шевченківського; Могилів-Подільський -
Могилева-Подільського, Новоград-Волинський - Новограда-Волинського;
Переяслав-Хмельницький - Переяслава-Хмельницького та ін.
Варто пам'ятати особливості закінчень родового відмінка множини
таких слів: статей, гостей, облич, відкриттів і відкрить, сумішей,
старост і старостів, воєн – війн, татів – тат.
У давальному відмінку можуть уживатися паралельні закінчення
іменників: декану і деканові, ректору і ректорові. Коли поряд
використовують декілька іменників  назв осіб у давальному відмінку,
закінчення потрібно чергувати: ректорові Полтавського національного
педагогічного університету імені В.Г. Короленка Степаненку Миколі
Івановичу.
У звертаннях використовується кличний відмінок іменників (Миколо,
Маріє, Любове). Звертаючись до особи на ім'я та по батькові, ставлять у
кличному відмінку обидва іменники: Іване Степановичу. У звертаннях, які
складаються з двох загальних назв або із першої - загальної, а другої –
іменної, обидва слова вживають у кличному відмінку: добродію Андрію.
Чоловічі прізвища на -ко, -ук та з нульовим закінченням відмінюються,
жіночі - ні: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але
Зоряни Марченко).
Іменники на позначення жінок за професією або родом занять у
наукових текстах використовують у чоловічому роді: заслужений учитель
України Ольга Рудницька, професор Пентилюк, академік Мацько, декан
Ольга Рудь, старший викладач Ірина Кожем'якіна. Хоча зараз відбувається
тенденція до ширшого вживання фемінітивів: психологиня, завідувачка.
Серед прикметників у науковому мовленні переважають відносні
прикметники (компромісний, аналітичний, концептуальний,
експериментальний), що максимально точно вказують на ознаки.
Використовуються в наукових творах й аналітичні форми вищого і
найвищого ступенів порівняння якісних прикметників (більш удалий, менш
критичний, найбільш доцільний), рідше синтетичні форми ступенів
порівняння. Наприклад: Морфологію справедливо вважають чи не
найосновнішим предметом термінологічних досліджень, особливо в галузі
творення нових термінів (І.Ярошевич).

Уживання прикметників у наукових текстах

Неправильно Правильно
Високоосвідчений Високоосвічений
Вживання у більш вужчому значенні Вживання у вужчому значенні
На підставі достовірних даних На підставі перевірених даних
Сприйнятний Сприйнятливий
Таке припущення — вірогідне Таке припущення — імовірне
Учбовий заклад Навчальний заклад
Слід звертати увагу на значення прикметників. Так, здатний — це
такий, що має змогу, силу, певні дані щось зробити: аспірант здатний
виконувати експериментальне дослідження; здібний означає «обдарований,
такий, шо має здібності»: здібний аспірант. Загальноприйнятий — це
визнаний усіма, узвичаєний. натомість загальноприйнятний - такий, якого
всі можуть визнати і прийняти.
Числівники. Однозначні числа, які не мають посилань на одиниці
виміру, у науковому тексті записують словами, складні і складені кількісні,
дробові числівники - цифрами. Порядкові числівники часто використовують
на позначення часу. Утворюючи такі сполуки, слід правильно підбирати
прийменники (о (об), пів, на, до, за): о сьомій годині, пів на дванадцяту.

Уживання числівників у наукових текстах

Неправильно Правильно
Більше ста опитаних Понад сто опитаних
Підвищується у 2 рази Підвищується вдвічі
У 20 столітті У XX столітті
Одна третина учнів Третина учнів
Півтора мільйони гривнів Півтора мільйона гривень
У тисячу дев'ятисот шестидесятому У тисяча дев'ятсот шістдесятому році
році Двохрічна перерва Дворічна перерва
Тривав протягом кількох днів Тривав кілька днів

Займенник - частина мови, що маловживана в науковому тексті. Не

слід використовувати займенники я, ти. Займенником ми послуговуються,
коли необхідно представити думку певної групи людей, однак частіше він
функціонує у сполуках на нашу думку, на наш погляд.
Не завжди етичне в науковому мовленні використання займенників він,
вона, вони. Присутню на засіданні особу слід називати на ім'я і по батькові чи
за прізвищем. Поширена форма викладу від 3-ї особи: автор доводить,
майстер слова наголошує, вчений розглядає. В українській науковій мові
послуговуються вказівними займенниками цей, той, такий з
прийменниками, що визначають логічні зв'язки між частинами
висловлювання: в тому випадку, з цією метою.
Усне і письмове наукове мовлення характеризується значною кількістю
дієслівних форм. Інфінітив має форму на –ти (починати, виконувати);
закінчення –ть переважає в розмовному мовленні.
Більшість дієслів у наукових текстах функціонує у формі теперішнього
часу, що виражають значення констатації факту: розглядається,
спостерігаються, виявляються, відбуваються. Рідковживані в науковому
мовленні форми дієслів 1-ї та 2-ї особи однини (виконую, прослідковую,
пишеш, конспектуєш, доповідаєш), натомість у відгуках і виступах
використовують форми першої особи множини: Відзначимо струнку і
достатньо продуману структуру роботи; Цінність роботи вбачаємо в
наявності "наскрізної" ідеї.
Поширеними в наукових текстах є різновидові дієслова дійсного
способу (охарактеризувати, інтерпретувати, мотивувати, доводити,
вважати), рідше вживають дієслова умовного способу. Недоречні дієслова
наказового способу. Багато дієслів у науковому стилі виступають у ролі
зв'язки: бути, стати, слугувати, вважатися, характеризуватися.
Недоконаний вид у текстах фахового спрямування переважає у складених
формах (будуть проводитися, буде здійснюватися), доконаний вид
утворюється за допомогою префіксів (відвідати, започаткувати).
Характерні для наукових текстів стійкі дієслівно–іменникові сполуки
(брати участь, дотримуватися вимог, надавати слово ставити запитання),
інфінітиви у поєднанні з модальними словами (необхідно відзначити, слід
підкреслити, у попередньому розділі було розглянуто; подібне вирішення
питання є доцільним).
 Суть наукового тексту зосереджена в безпосередній дії, вираженій
дієсловом, тому типовою помилкою є надуживання віддієслівними
іменниками на -ння. Наприклад: Вивчення світових тенденцій та
узагальнення зарубіжного досвіду професійної підготовки майбутнього
вчителя-філолога сприяло виявленню найбільш вагомих ідей, що
заслуговують упровадження у вищих навчальних закладах України.
Активні дієприкметники теперішнього часу на -учий (-ючий) є
маловживаними: випускаюча кафедра, узагальнюючий виступ. В українській
науковій мові помітна тенденція до уникнення дієприкметникових форм на –
уч-(-юч-) теперішнього часу і заміна їх – увальн-: констатувальний замість
констатуючий, формувальний замість формуючий, об'єднувальний замість
об'єднуючий.
Варто уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками,
прикметниками, підрядними означальними реченнями. Наприклад:
головуючий на засіданні спеціалізованої вченої ради – голова засідання
спеціалізованої вченої ради; відповідаючий на запитання дисертант -
дисертант, який відповідає на запитання; виступаючий – промовець.
Уживання дієприкметників у наукових текстах
Неправильно Правильно
Добавлена вартість Додана вартість
Знаючі працівники Обізнані працівники
Об'явлений конкурс Оголошений конкурс
Приведені показники Наведені показники
Розгорнутий план роботи Розгорнений план роботи
Уточнюючі запитання Уточнювальні запитання
Дієприслівники недоконаного виду необхідно відрізняти від близьких
за звучанням активних дієприкметників у називному (знахідному) відмінку
множини, які, на відміну від дієприслівників, відповідають на питання які? і
мають закінчення –і: читаючі (які?) студенти і читаючи (що роблячи?)
книжку; думаючі (які?) учні і – думаючи (що роблячи?) про художній твір.
У наукових текстах використовують прислівники зі значенням ознаки
дії (попереду, угорі, щоразу, згарячу, обов'язково, принагідно) чи стану особи
(приємно, радісно, образливо), іншої ознаки (мудро, вдячно, сердечно).
Можливі також ступеневі форми якісно-означальних прислівників
(найсердечніше подякувати, розглянемо це більш детально, проаналізовано
це менш ретельно).
Українська наукова мова послуговується сурядними, підрядними
сполучниками та сполучниковими словами (і, але, однак, проте,
відповідно до того, що; після того, як, у залежності від того, що; внаслідок
того, що). Серед розділових сполучників чи – або автори наукових текстів
надають перевагу сполучнику чи. Наприклад: Для точного запису вимови
окремих звуків, слів чи цілого тексту використовують фонетичну
транскрипцію (З «Універсального словника української мови», 2009).
Серед сурядних градаційних сполучників, що вказують на перехід дії
або стану через певну межу в бік посилення чи послаблення, найбільш
уживаними є не лише ...а й, не лише ...але й.
У наукових текстах для вираження причинових семантико-
синтаксичних відношень використовують причинові сполучники зважаючи
на те що, з огляду на те що. Наприклад: Зважаючи на те що активний
розвиток науки і техніки зумовлює постійний пошук назв для нових понять,
проблема синонімів та варіантності й надалі залишається актуальною (З
автореферату). З огляду на те що останнім часом спостерігаємо збільшення
запозичень складних слів, актуальним є вивчення продуктивності наявних та
запозичених терміноелементів (Зі статті). З-поміж прийменників
незважаючи на і попри у наукових текстах більш уживаним є прийменник
незважаючи на (незважаючи на помічені недоліки, незважаючи на попередні
зауваження). Уживання не дивлячись на ... допустимий лише в реченнях
типу: «Корній встав і, не дивлячись на матір, хотів вийти з-за стола» (Леся
Українка), коли йдеться про відведений від когось чи чогось погляд.
Прийменники щодо і стосовно мають тотожні значення, однак у
науковому мовленні перевагу надають прийменнику стосовно (стосовно
цього питання). У наукових текстах іноді плутають прийменники з огляду і з
погляду. Зі значенням «через те, що», «зважаючи на те, що» слід уживати
прийменник з огляду. Наприклад: З огляду на зазначене нову структуру
курсу української мови для 4- річної початкової школи ми побудували за
відомим у педагогічній психології принципом «від загального до часткового»,
відійшовши від принципу відзеркалення у шкільному курсі мови вузівського
системного курсу від фонетики до синтаксису (М.Вашуленко).
Серед прийменників, уживаних у науковому стилі, звернемо увагу і на
такі: комісія для голосування; відповідно до вимог; дослідження з педагогіки,
обчислити за формулою, під час виконання; по черзі; через непорозуміння.
Функціонують у наукових текстах і варіанти прийменника з, із, зі: з
довідкою; із Сумщини, зі школи (із школи), зі свого погляду.
Синтаксис наукової мови відзначається книжністю, яскраво
вираженим сполучниковим зв'язком, складними конструкціями і водночас
«виразно виявляє національний спосіб формування і висловлення думки»
(В.Кухарєва). У двоскладних реченнях зазвичай уживають простий
дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої
особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу.
Наприклад: Кафедра виконує планову наукову тему... Аспірант урахував
зауваження… Спеціалізована рада розгляне дисертацію…
Уживані в наукових текстах більшою чи меншою мірою різні види
односкладних речень. Обмежено використовуються хіба що називні речення.
Це назви розділів, підрозділів і пунктів, підписи під рисунками, діаграмами,
ілюстраціями.
Найчастіше вживаються в наукових текстах безособові речення, що
позначають дію взагалі, спрямовують увагу читача на об’єкт чи дію і яскраво
відображають об’єктивний характер наукового викладу: З цим висновком
важко погодитися; Прилади можна використовувати; Важливо
підкреслити, що... Особливе місце у наукових текстах посідають безособові
речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, та
об’єктом – прямим додатком, вираженим у формі іменника у знахідному (або
родовому) відмінку без прийменника: застосовано (що?) метод; прочитано
(що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, яка
відбулася або відбудеться. Наприклад: Речення «Модель професійно-
мовленнєвої підготовки фахівців біржової діяльності представлена на рис. 1»
варто замінити на речення: Модель професійно-мовленнєвої підготовки
фахівців біржової діяльності подано на рис. 1»; розрахунки приведено в
табл. 2 (потрібно розрахунки наведено в табл. 2).
Поширеною стилістичною помилкою наукових текстів є уведення в
речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку: Курсову
роботу було виконано студенткою Іриною Тимченко; Доповідь виголошено
професором Струганець; Зауваження дисертантом враховані. Орудний
відмінок діяча тут неможливий, адже дієслівні форми на –но, -то незмінні і
не потребують особи-виконавця. Отже, правильно буде: Курсову роботу
виконала студентка Ірина Тимченко; Доповідь виголосила професор
Струганець. Дисертант врахував зауваження.

Знання й академічний текст

Знання також можна визначити формою існування і
систематизації результатів пізнавальної діяльності. Згідно з
Аристотелем, коректною і операціоністськи перспективною є його
структуризація на інтуїтивне та дискурсивне – опосередковане
умовиводами і логічними доказами. Існує декілька видів знання:
буденне (здоровий глузд), особистісне, неявне тощо. Знання –
основна і визначальна складова світогляду.
Світогляд є системою принципів, знань, ідеалів, переконань,
ціннісних орієнтацій, надій та вірувань, котрі визначають діяльність
 індивіда або соціального суб’єкта, є формою його суспільної
самосвідомості, через яку суб’єкт усвідомлює свою соціальну
сутність і оцінює духовно-практичну діяльність. Однак не кожне
знання є світоглядом. Щоб стати ним, знання має отримати
відповідне узагальнення, пройти через горнило людського досвіду,
отримати як інтелектуальне, так і емоційно-чуттєве наповнення.
наукове знання – провідний елемент наукового простору,
впорядкована в просторі й часі знаково-символічна система
вираження пізнавальної діяльності людини (Чернова Л. П.
Специфіка наукового знання. Вісник Харківського національного
університету імені Г. С. Сковороди. Філософія. 2014. Вип. 43. С.
256–265. URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhnpu_filos_2014_43_25)

Висновок:
Інформативність, членованість, зв’язність, лінійна послідовність,
цілісність, проспекція, модальність, завершеність – основні категоріальні
ознаки академічного тексту.

Загальні методи наукового пізнання:

- емпіричні (спостереження, порівняння, вимірювання,
моніторинг, експеримент),
- емпірично-теоретичні (абстрагування, аналіз і синтез,
індукція і дедукція, моделювання),
- теоретичні (структурно-системний аналіз, діахронний,
історичний, прогностичний).

Кожен тип тексту (художній, діловий, публіцистичний, розмовний і т.

ін.) вирізняється лише йому властивими ознаками. Для наукового тексту
такими первинними ознаками є цілеспрямованість і прагматична установка,
оскільки його створення висуває на передній план завдання щодо
трансформації поглядів адресата на предмет дослідження або стосовно зміни
обсягу відомої йому інформації. Зразковий науковий текст (його до текстові
й текстові одиниці, композиційне розгортання, анотація, заголовок і т. ін.)
автор упорядковує так, аби створити максимально гнучку й інформаційно
багату структуру, яка, поступово розгортаючись перед адресатом у
комунікативному акті, впливала б на його наукову й світоглядну картину
світу.
Прагматика наукового тексту виявляється на різних рівнях його
організації – від композиційно-смислової до поверхово-мовленнєвої: і в
чергуванні старого й нового знання, і в «порційному» поданні інформації, і у
відображенні або імітації логіки розв’язання проблеми з фіксуванням
окремих пізнавальних етапів (проблеми, ідеї, гіпотези, «кроків» доказів і т.
ін.), і в надлишковості змісту (варіативних повторах). Відповідно, науковий
текст лише в тому разі не викликає труднощів під час читання і сприймається
як зразковий, коли він легко членується із урахуванням різних вимірів (у
зв’язку з його багатовимірністю) і рівнів розгортання (у зв’язку з його
багатошаровістю).
Наукова теорія, згідно з позицією Альберта Ейнштейна, повинна
відповідати таким критеріям: 1) не суперечити даним досвіду, фактам; 2)
бути перевіреною на наявному дослідницькому матеріалі; 3) вибудовуватися
на логічно простих засадах (основних поняттях і співвідношеннях між ними);
4) містити найбільш витлумачені терміни (з двох теорій, які
послуговуватимуться однаково «простими» основними положеннями,
перевага надаватиметься тій, яка відчутніше обмежує можливі апріорні
(незалежні від досвіду) якості систем); 5) не бути логічно довільно обраною
серед приблизно рівноцінних і аналогічно побудованих теорій; 6) вирізнятися
красою і гармонійністю; 7) поєднувати в цілісну систему абстракцій
різноманітні об’єкти; 8) мати широку сферу застосування; 9) вказувати шлях
для створення нової, загальнішої теорії, у координатах якої вона залишиться
граничним випадком. (Колоїз Ж., с. 64).
Інтертекстуальні зразки в академічному тексті:
Цитата - формально маркований фрагмент раніше опублікованих
академічних текстів – чужих або власних (оформлений як пряма мова,
супроводжувана словами автора, відповідно до чинних вимог, із
використанням лапок).
Покликання - фонові покликання на наукову теорію або наукову ідею,
висловлену раніше (оформлені відповідно до чинних вимог, із
використанням квадратних дужок і математичного чи словесного позначення
позиції джерела та номера сторінки)
Переказ - переповідання у формі непрямої мови фрагментів із
академічних текстів інших авторів (оформлене за зразком складнопідрядного
з’ясувального речення).

Джерелами наукової інформації є:

- офіційні (публікації законодавства, нормативноправових актів
державних і господарських органів управління),
- наукові - теоретичні й практичні результати науково-дослідницької
діяльності у різних сферах знань
- науково-популярні (відомості з різних галузей науки і техніки,
розраховані на непрофесійного адресата),
- підручники (знання наукового і прикладного характеру, зведені у
систему, використовувані в навчальноосвітньому процесі),
- виробничі (знання з технології, техніки, організації виробництва,
призначені для використання у практичній діяльності фахівцями певного
профілю),
- довідкові (містять коротку наукову й прикладну інформацію для
фахівців з певної царини знань, їх науково-дослідницької і професійної
діяльності),
- нормативно-виробничі (правила, норми і нормативи, технологічні
вимоги, стандарти, призначені для використання у виробничо-практичній
діяльності),
- патентно-ліцензійні (право на використання інтелектуальної власності,
трудову діяльність у певній сфері виробництва),
- каталоги (нормативно-виробничі довідники різних видів знань
науково-прикладного характеру).

Додатково:
3D-модель грамотності була побудована австралійським професором
Біллом Гріном. Уже чверть століття вона успішно застосовується в різних
контекстах грамотності. Проте сам Білл Грін підкреслює, що створював її, в
першу чергу, для письма, тому вона особливо ефективна для сприйняття
письма як нелінійного процесу.
Три виміри по відношенню до академічного письма будуть означати
наступне:
Операційний вимір - це мова і організація тексту, тобто його фізичне
втілення. Сюди відносяться структура тексту, абзацу, а також використання
мовних засобів. Іншими словами, це те, як пише автор, як він володіє мовою і
технологіями створення тексту.
Культурний вимір - його знання предмета (як нових, так і класичних
досліджень в даному полі), розуміння обговорюваних питань в їх контексті,
правильний вибір стилістики та мови в залежності від адресата і призначення
тексту, тобто від жанру і дисципліни. Іншими словами, це інформованість
про предмет письма, його читачів та про прийняті норми комунікації в даній
області.
Критичний вимір - це ідеї, які генерує, обґрунтовує і доводить автор
своїм текстом. Сюди входить вся лінія побудови доказів від тези до
висновків. Іншими словами, це та сама власна ідея, яка спонукала автора
написати текст, тим самим надавши їй гласності і спонукавши інших до її
обговорення. Виділення стрілки на малюнку та її спрямованість вгору
вказують на пріоритетність цього виміру.