Науковий стиль мови - це функціональний різновид мови, який використовується в

галузі науки та освіти. Він призначений для повідомлення, пояснення, тлумачення

досягнутих наукових результатів, відкриттів.

Основні ознаки наукового стилю:

1. Точність і об'єктивність викладу: науковий текст повинен містити лише

достовірну інформацію, яка викладається у строго логічній послідовності.
2. Використання спеціальної лексики: науковий стиль використовує велику
кількість термінів, які є універсальними засобами для спілкування науковців у
межах певної галузі знань.
3. Суворе дотримання мовних норм: науковий текст повинен бути написаний у
відповідності з правилами літературної мови.

Приклади використання наукового стилю:

 Наукові праці: статті, дисертації, монографії, підручники.

 Наукові доповіді: виступи на наукових конференціях, семінарах.
 Наукові звіти: звіти про наукові дослідження.
 Наукові експерименти: досліди, які проводяться з метою отримання наукових
результатів.

Висновок: науковий стиль мови є важливим засобом спілкування в галузі науки та

освіти. Він забезпечує точність, об'єктивність і логічність викладу наукової
інформації.

Додаткова інформація:

Науковий стиль мови має свої особливості, які відрізняють його від інших
функціональних стилів мови. До таких особливостей можна віднести:

 використання термінів;
 логічність викладу;
 об'єктивність;
 суворе дотримання мовних норм.

Науковий стиль мови має свою структуру, яка складається з таких елементів:

 вступ;
 основна частина;
 висновок.

Вступ має на меті ознайомити читача з темою та метою дослідження.

Основна частина містить обґрунтування теми, виклад теоретичних положень, аналіз
фактичного матеріалу.

Висновок підводить підсумок дослідження, формулює висновки.

Науковий стиль мови має свої особливості оформлення, які включають в себе:

 використання стандартних формулювань;

 використання численних посилань на джерела інформації;
 використання стандартних мовних зворотів.

Підстилі наукового стилю мовлення

Технологічний розвиток суспільства сприяє появі великої кількості нових слів і

термінів. Тож науковий стиль широко застосовується в багатьох сферах діяльності
та має такі підстилі наукового стилю:

Власне науковий (академічний). Цей стиль використовують вчені та

вузькопрофільні фахівці. Його мета полягає в знаходженні та представленні нових
знань або відкриттів.

Академічним підстилем пишуться дисертації, монографії, статті наукових журналів,

інструкції, ДСТУ, словники, резюме, анотації.

Науково-популярний (науково-публіцистичний). Основна мета цього підстилю –

зацікавити читача наукою. Він дозволяє познайомитися з науковими явищами та
фактами всім охочим. Текст містить мінімальну кількість спеціальних термінів, має
художнє забарвлення. До нього відносяться наукові статті та повідомлення в газетах
та журналах, рецензія, науково-популярна література, публічні виступи фахівців на
наукові теми тощо.

Науково-навчальний. Цей підстиль включає багатопрофільні навчальні матеріали,

методички, конспекти, книги, які адресовані студентам й учням. Його головна мета
– доступний виклад інформації, спрощеність системи доведень, програмність
викладу матеріалу.

Науково-діловий. Він складається з технічної інформації, інструкцій, звітів про

виконану наукову роботу або дослідницьких матеріалів. Науково-інформаційний.
До нього відноситься анотація, відгуки, реферати, інформаційні описи.

До наукового стилю ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання мовних

норм і способу викладу матеріалу. Мовні засоби наукового стилю мають
забезпечити точне розкриття теми та чітку послідовність думок:
Однозначність уживання слів – багато термінів, таблиць, інформативних схем і
графіків, цитати, посилання, наукова фразеологія (стійкі термінологічні
словосполучення).

Чітка структуризація тексту – речення мають бути інформативними, а перехід від

однієї фрази до іншої – логічним і «непоміченим».

Відсутність суб'єктивної та мінімізація особистої думки (рідко вживається

займенник «я» і дієслова в першій особі однини). Вживаються такі
словосполучення: «вважають, що...», «відомо, що...», «розглянемо проблему...».

Особливе інформаційне навантаження на дієслова та дієслівні форми. Форма

майбутнього часу часто позбавлена свого граматичного значення: замість слова
«буде» вживається «є». Широко вживаються форми недосконалого виду.

Поширеність вказівних займенників – цей, той, такий, який, котрий. Вони не лише
конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами
висловлювання. Неозначені займенники у науковому тексті майже не
використовуються.

Мінімізація експресії. Переважна форма оцінки – констатація ознак, що притаманні

певному предметові або явищу. Тому більшість прикметників є частинами
термінологічних виразів.