Тема: Аналіз типових помилок у перекладі

Турецька Ірина
 2
ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ В
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОМУ ДИСКУРСІ 5
1.1 Роль та місце перекладу в науковому стилі 5
1.2. Проблема оцінки якості перекладів. Адекватність і еквівалентність
перекладу 9
1.3. Класифікації перекладацьких помилок. Перекладацькі помилки,
обумовлені лінгвокультурними чинниками 15
Висновки до розділу 1 21
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ВИРІШЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЛІНГВІСТИЧНИХ
ПРОБЛЕМ ПЕРЕКЛАДУ 23
2.1. Загальні засади аналізу функціонально-лінгвістичних аспектів
перекладу 23
2.2. Виявлення і вирішення мовленнєвих проблем перекладу в науково-
технічному дискурсі на матеріалі німецької та української мов 28
Висновки до розділу 2 29
ВИСНОВКИ 31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32
ДОДАТКИ 35
 3
ВСТУП

Актуальність роботи У сучасному світі, де процес глобалізації набуває

все більшого значення, роль перекладу стає важливішою у зв'язку з посиленням
потреби у встановленні міжкультурного спілкування між різними країнами та
їх громадянами. Особливо важливою є роль перекладної творчості у передачі
національного етносу та культурних досягнень, зокрема у сфері художньої
літератури. Ця проблематика привертала увагу вчених лінгвістів і
перекладознавців на різних етапах розвитку наукової думки, серед яких видатні
дослідники, такі як О. Огуй, А. М. Науменко, Н. С. Жмаєва, В. П. Кіоссе, А.Я.
Коваленко, О.О. Мушніна та ін.
Забезпечення високої професійної підготовки перекладачів вимагає
систематизації знань з загальних та спеціалізованих аспектів перекладу, що
стосуються конкретних мовних пар. Незважаючи на наявні досягнення і нові
дослідження у цій області, які відображають її специфіку та глибину, проблема
перекладу художніх текстів залишається відкритою та потребує подальшого
дослідження та аналізу. Цей факт підтверджує актуальність подальших
досліджень у цьому напрямі.
Мета дослідження – вивчення особливостей виявлення та класифікації
типів перекладацьких помилок, які виникають при перекладі німецьких текстів
українською мовою.
Із мети випливає ряд завдань, що потребують свого почергового
вирішення в кваліфікаційній роботі:
 визначити роль та місце перекладу в науковому стилі;
 описати проблему оцінки якості перекладів, адекватність і
еквівалентність перекладу;
 вивчити класифікацію перекладацьких помилок, перекладацькі
помилки, які обумовлені лінгвокультурними чинниками;
 4
 охарактеризувати загальні засади аналізу функціонально-лінгвістичних
аспектів перекладу;
 оцінити виявлення і вирішення мовленнєвих проблем перекладу в
науково-технічному дискурсі на матеріалі німецької та української мов.
Об’єктом дослідження є дослідження є перекладацькі помилки в процесі
перекладу.
Предмет дослідження – виявлення та класифікація типів перекладацьких
помилок, які виникають при перекладі німецьких текстів українською мовою.
Методи дослідження. Для досягнення мети, розв’язання поставлених
завдань, було використано сукупність методів наукового дослідження:
теоретичні: аналіз і синтез, узагальнення; емпіричні: метод аналізу документів,
контент аналіз, методи обробки інформації, метод порівняння, статистичний
метод.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків, списку використаних джерел, 1 додатку. Обсяг основної роботи – 29
сторінок. Список використаної літератури містить 22 найменування
(викладених на 3 сторінках).
 5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ В
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОМУ ДИСКУРСІ

1.1 Роль та місце перекладу в науковому стилі

Стиль є специфічним способом вираження думок, ідей та концепцій через

мову, характерний для письмового або усного мовлення. Кожен стиль має
власні характеристики, що визначаються особливостями його використання.
Наприклад, науковий стиль є одним зі стилів літературної мови, який активно
використовується в науці, освіті та науково-технічному прогресі. Він
характеризується використанням спеціалізованої термінології, що має чітке
визначення, стійкі термінологічні словосполучення, а також посилання на
використані джерела та цитати. Тексти наукового стилю мають чітку структуру
та організацію, включаючи поділ на розділи, параграфи, пункти та
ілюстративний матеріал у вигляді таблиць, схем та інших форм.
Метою наукового стилю є систематизація, аналіз і висвітлення
результатів наукових досліджень, а також обґрунтування теорій, гіпотез та
класифікація знань. Такий стиль дозволяє вченим висловлювати свої відкриття,
розвивати наукові концепції та сприяти розвитку наукового дискурсу. Він є
основним інструментом для передачі наукової інформації та сприяє розвитку
наукових досліджень та взаєморозумінню між вченими.
Науковий стиль володіє своєрідними нормами та правилами, які
регулюють його використання. Він забезпечує точність, конкретність та
об'єктивність у висловлюваннях, що дозволяє забезпечити якісну передачу
наукової інформації та сприяти розвитку науки в цілому [7, с. 157].
У тексті в науковому стилі важливо дотримуватися принципів наукової
точності, лаконічності та інформативності. Чіткість, логічність та
узагальненість є ключовими характеристиками такого стилю. Також важливо,
 6
щоб текст був орієнтований на конкретну аудиторію та містив повну та
обґрунтовану інформацію. При оформленні тексту слід дотримуватися
правильності використання пунктуації та граматики. Експресивно-емоційна
лексика у науковому стилі зазвичай відсутня [8].
Науковий стиль мовлення використовується у наукових працях з метою
представлення результатів наукових та дослідницьких досліджень. Він
використовується для повідомлення, пояснення та інтерпретації досягнень
наукових відкриттів. Цей стиль характерний для таких жанрів, як монографія,
наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник та лекція. Основна
мета полягає у викладенні результатів досліджень щодо людини, суспільства та
явищ природи, обґрунтуванні гіпотез, доведенні істинності теорій та
систематизації знань. Наука має значення для суспільства, сприяючи розвитку
нових технологій та підвищенню якості життя, а також розширенню
інтелектуального кругозору людей [2, с. 240].
Кожне значне наукове відкриття зазвичай відбувається перед
трансформаціями у звичайній реальності, тому наукові комунікації виконують
роль системного діалогу між піонерами нових знань та тими, чиє життя може
бути змінене цими знаннями. Інтерес до досягнень науки важливий як для
науковців, так і для суспільства. Важливо підтримувати цей інтерес для
розвитку країни за допомогою конкретних наукових розробок. Ідеї вчених
стимулюють появу нових продуктів, послуг та розвиток суспільства. Важливо
широко популяризувати наукові досягнення в умовах глобальних криз та
катастроф.
Наукові знання є важливим суспільним ресурсом та критичним
елементом для стимулювання інновацій. У зв'язку з швидким розвитком науки
та техніки інформація про нові досягнення, теорії та розробки в цих галузях
поширюється широко. Це призводить до зростання важливості та ролі науково-
технічного перекладу. Переклад наукових текстів сприяє популяризації та
підвищенню значущості науково-технічної літератури як засобу обміну та
поширення інформації у всесвітньому масштабі [4, с. 37].
 7
Переклад наукових знань для широкого кола читачів, не обізнаних із
специфікою даної галузі, є ключовим елементом популяризації науки. Цей
процес дозволяє реалізувати громадську місію науки та сприяє обміну
науковою інформацією. Зацікавленість громадськості у наукових проблемах та
її ставлення до них залежать від доступності наукової інформації. Відповідно,
науковці, як передавачі наукових знань, зацікавлені у їх поширенні та
стимулюванні інтересу до науки. Популяризація науки сприяє залученню
більшої кількості осіб до наукової діяльності шляхом стимулювання інтересу
до неї [3, с. 206].
Робота вчених не обмежується лише відкриттям нових наукових фактів та
одержанням результатів. Вони також мають зобов'язання пояснювати свою
діяльність та підкреслювати її корисність для суспільства. Забезпечення
доступності та зрозумілості наукової інформації сприяє залученню нових
учасників до наукової сфери. Таким чином, активна популяризація науки є
важливим елементом не лише з точки зору сприяння інтересу до неї, а й для її
подальшого розвитку та відтворення.
Наукова діяльність визначається постійним рухом до передових
інновацій, який сприяє розвитку як технологій, так і людей. Вчені та
дослідники, публікуючи результати своїх досліджень у перекладі, мають
можливість підвищити свій науковий статус, який спочатку розглядається в
межах власної країни, а потім може здійснювати своєрідну експансію за
кордон. Це може призвести до кар'єрного зростання та підвищення наукової
кваліфікації дослідника. Публікації також забезпечують підвищення визнання і
доступності наукових розробок шляхом їх входження у міжнародні індекси
цитування та співпраці з іноземними колегами. Цей процес створює можливості
для міжнародних проектів, грантів, спільних публікацій і сприяє розширенню
сфери наукової діяльності. Такий обмін досвідом сприяє підвищенню
ефективності наукової роботи та матеріальному заохоченню вчених [1, с. 169].
У сучасному періоді інтенсивного науково-технічного розвитку переклад
наукових текстів виконує ключову роль як посередник у світі науки, що не має
 8
кордонів, і виступає важливим інструментом у процесі міжнародної наукової
співпраці. Завдяки цьому, переклад стає невід’ємною складовою частиною
наукового прогресу [6].
Переклад наукових текстів може розглядатися як процес, результат і
самостійна дисципліна, що виникає внаслідок науково-технічного розвитку та
потреби у співпраці між різними національностями з метою обміну знаннями,
особливо у галузі науки та техніки [3, с. 106].
Протягом останнього століття багатьма вченими досліджувалася
проблема створення нової дисципліни, яка задовольняла б вимоги суспільства в
сучасному житті. В.І. Карабан, відомий перекладознавець і фахівець із науково-
технічного перекладу, підкреслював необхідність аналізу факторів, що
впливають на типові помилки чи неточності перекладу, щоб подолати труднощі
перекладу [5]. А.Я. Коваленко також висловлював думку про переклад науково-
технічної літератури як окремої дисципліни, надаючи пояснення стосовно її
основних принципів та місця у загальній теорії перекладу [8].
Переклад науково-технічної літератури вимагає поєднання знань як у
лінгвістиці, так і в науково-технічній сфері. Це означає, що перекладач повинен
мати розуміння як лінгвістичних принципів, так і основних понять у науково-
технічній галузі. Згідно з О.О. Мушніною, вдалому перекладу необхідні не
лише практичні навички, але й глибоке розуміння лінгвістичних
закономірностей і взаємозв'язків між мовами.
У зв'язку з цим, переклад науково-технічних текстів вимагає від
перекладача не тільки володіння мовою, але й особливий науковий підхід. Це
може включати розуміння термінології, особливостей структури та
форматування таких текстів, а також здатність адаптувати матеріал для різних
аудиторій.
Отже, переклад науково-технічної літератури вимагає комплексного
підходу, що поєднує в собі лінгвістичні і наукові аспекти. Ця специфіка
перекладу потребує від перекладача ретельного вивчення не лише мови, але й
предметної області, що є предметом перекладу.
 9
1.2. Проблема оцінки якості перекладів. Адекватність і
еквівалентність перекладу

Мова відображає культурні особливості та унікальність її носіїв, що

породжує складнощі у перекладі культурної реальності, особливо тоді, коли
відсутня еквівалентність між двома мовами та культурами. Різноманітність мов
базується на різноманітності їх походження, а також на історичному та
культурному контексті, в якому вони розвивалися, утворюючи мовну мозаїку у
процесі взаємодії між народами [1].
Всі зазначені фактори свідчать про унікальність кожної мови, що часом
ускладнює завдання перекладачів і веде до зіткнення з проблемою
неможливості точного перекладу певних висловів або змісту текстів, які
виражені однією мовою, на іншу.
В другій половині минулого століття було запропоновано значну
кількість теорій перекладу, більшість з яких мають спільну набір ключових
термінів, які кожен теоретик перекладу намагається нововизначити. Серед цих
термінів особливої уваги заслуговують поняття еквівалентності та адекватності
перекладу, які є ключовими у перекладознавстві [2].
Поняттю еквівалентності присвячені праці видатних дослідників, таких
як Ю. Найда, А. Нойберт, В. Винограденко, М. Гарбовський, Р. Зорівчак, В.
Балахтар, Л. Латишев та інші.
В. Балахтар визначає еквівалентність як «смислову спільність
прирівнюваних один до одного одиниць мови й мовлення». Цей термін
використовується для вказівки на семантичну подібність між мовою оригіналу
та текстом перекладу, де еквіваленти виступають як функціональні замінники
вихідних мовних одиниць. Оскільки абсолютна ідентичність ситуаційного
контексту та системи значень у різних культурах є неможливою, то й повна
еквівалентність стає недосяжною.
Вживання терміну «еквівалентність» є відносно новим, оскільки раніше
широко використовувався термін «адекватність», який тлумачився досить
 10
буквально, тому він вийшов з ужитку. Однак лінгвіст В. Балахтар пропонує
розмежовувати ці два поняття, зазначаючи, що адекватний переклад є більш
широким поняттям, ніж еквівалентний, оскільки він здійснюється на всіх рівнях
мови, а не лише між мовними одиницями. Наразі, на пострадянському просторі,
ці терміни є синонімічними, але зарубіжні вчені різко розмежовують їх [17].
Поняття розмежування між еквівалентністю та адекватністю перекладу
вперше набуло значення в контексті теорії Скопос, розробленої Катаріною Райс
та Гансом Фермеєром, німецькими лінгвістами. Відповідно до цієї теорії,
замовник перекладу визначає головну мету та аудиторію, а також затверджує
методи і способи перекладу вихідного тексту. Вимоги замовника можуть
варіюватися від чіткого відтворення оригіналу до повного ігнорування його
структури та стилю. Таким чином, поняття «адекватність» відноситься до
процесу перекладу, визначаючи його відповідність поставленій меті незалежно
від обраних перекладачем методів та внесених змін [12].
Теорія Скопос дала змогу відрізнити поняття «еквівалентність» та
«адекватність» у контексті перекладу. Еквівалентним вважається переклад, що
забезпечує зв'язок між вихідним текстом і цільовим, тоді як адекватний
переклад відповідає поставленій меті незалежно від обраних методів та
внесених змін перекладачем [17].
Академічні публікації детально обговорюють процедури та стратегії, які
допомагають аналізувати та категоризувати еквівалентність перекладів. Ці
вивчення також сприяють вдосконаленню навичок перекладу, оскільки вміння
порівнювати їх є важливими для досягнення адекватності у перекладі.
Відповідно до О.В. Іванової адекватність перекладу в контексті
спеціалізованого тексту можна оцінювати на основі двох умов. Перша
передбачає правильний переклад усіх термінів та їх поєднань, тоді як друга
полягає в зрозумілості тексту спеціалісту, який має чітке уявлення про зміст і
не має питань до перекладача. Однак адекватний переклад передбачає не лише
відтворення змісту та форми оригіналу, а й використання різноманітних
перекладацьких методів для досягнення цієї відповідності.
 11
Н. Голубенко вводить чотири параметри адекватності перекладу:
передачу семантичної, емоційно-оціночної, експресивної та естетичної
інформації. Кожен з цих параметрів визначається як ключовий аспект у
відтворенні оригінального тексту в перекладі [10]. У той же час, Е. Найда
пропонує дві категорії еквівалентного перекладу: динамічну еквівалентність і
формальну еквівалентність. Ці поняття відображають різні підходи до
перекладу, які спрямовані на досягнення різних рівнів буквальності між
вихідним та цільовим текстами. Найда пізніше відмовився від терміну
«динамічна еквівалентність» на користь «функціональної еквівалентності» [17].
Поняття динамічної еквівалентності у перекладі визначається як процес
передачі значення або змісту вихідного тексту, використовуючи в цільовій мові
різні мовні одиниці, ніж у вихідному тексті. У такому підході акцент
здійснюється на передачу смислу речення, не обов'язково дотримуючись
лексичної чи синтаксичної структури оригіналу. З іншого боку, формальна
еквівалентність визначається як переклад, що відтворює значення слів і фраз в
більш дослівній формі, зберігаючи граматичну точність оригінального тексту.
Сутність динамічної еквівалентності полягає в тому, що вона надає
перекладачеві більшу свободу в адаптації вихідного тексту до сприйняття
цільовою аудиторією, не обов'язково обмежуючись буквальними аналогіями
між мовами. Цей підхід особливо корисний у випадках, коли зрозумілість та
природність перекладу виявляються важливішими за строгу відповідність
граматичним структурам оригіналу [17].
Таким чином, динамічна еквівалентність дозволяє перекладачеві більш
гнучко адаптувати оригінальний текст до потреб цільової аудиторії, зберігаючи
його смислову цілісність, в той час як формальна еквівалентність акцентується
на більш літературному і точному відтворенні мовної структури та лексики
оригіналу [10].
Формальна еквівалентність часто є більшою метою, ніж реальністю в
процесі перекладу, оскільки одна мова може мати термін для концепції, що не
має прямого відповідника в іншій мові. У таких випадках використовується
 12
динамічний переклад або створюється нове слово у цільовій мові для передачі
цієї концепції, іноді шляхом запозичення з мови джерела. Чим більше
відмінностей між мовами оригіналу та перекладу, тим складніше може бути
дійти точного дослівного перекладу без зміни або перестановки слів у цільовій
мові. З іншого боку, формальна еквівалентність може дозволити читачам,
знайомим з мовою оригіналу, проаналізувати, як саме значення виражено в
оригінальному тексті, зберігаючи неперекладені ідіоми, риторичні засоби, такі
як хіастичні структури в Біблії. Такий підхід є необхідним при перекладі святих
сакральних текстів [16].
Класифікація, яку презентувала Є. Барміна, ідентифікується в п'ять рівнів
еквівалентності між оригінальним та перекладним текстами [15].
На першому рівні еквівалентності перекладу, що стосується мети
комунікації, переважає збереження лише тих елементів тексту, які відповідають
основній цілі комунікації. Особлива увага приділяється вираженню емоцій, яке
замінюється в перекладі на українську мову мовними одиницями, що

зберігають експресивність виразу. Наприклад, фраза « Sieht aus, als hätte ich das
auch vermasselt» може бути перекладена як «Прокляття, я зовсім не це хотіла
сказати», зберігаючи таким чином емоційне навантаження оригінального
висловлювання [15].
Характерні риси цього типу включають в себе:
 Різницю у лексичному складі: оригінальний текст і його переклад
використовують різні лексичні одиниці.
 Несумісність синтаксичної організації: структура речень у вихідному
тексті і перекладі не відповідає одна одній.
 Неможливість встановлення відносин між лексикою оригіналу та
перекладу через семантичне перефразування.
 Неможливість встановлення відносин між структурою оригіналу та
перекладу через синтаксичну трансформацію.
 13
 Відсутність прямих логічних зв'язків між обома текстами, які
підтверджували б, що обидва текста описують ту саму ситуацію.
 Мінімальна спільність змісту між оригіналом і перекладом порівняно з
іншими перекладами, що вважаються еквівалентними.
2. На рівні опису ситуації переклад відображає не лише мету комунікації,
але й конкретну позамовну ситуацію, яка описується, ретельно передаючи
навіщо було сказано та про що саме [15]. У цьому контексті основними
характеристиками цього рівня еквівалентності є ідентифікація однієї і тієї ж
ситуації в оригіналі та перекладі, навіть при зміні способу її опису.
Цей рівень відзначається відсутністю порівнянності в лексичному складі і
синтаксичній організації між оригіналом та перекладом, що ускладнює
завдання збереження семантичної спільності між ними. Неможливість пов'язати
лексику і структуру двох текстів відносинами семантичного перефразування
ставить перекладача перед викликом забезпечити максимальну точність
передачі ситуації.
Проте у перекладі на цьому рівні зберігається вказівка на ту саму
ситуацію, що в оригіналі, що підтверджує існування прямих логічних зв'язків
між двома повідомленнями. Це дозволяє забезпечити збереження семантичної
цілісності та вірно передати ситуативний контекст у перекладі.
3. На рівні висловлювання здійснюється передача не лише мети
комунікації і вказівки на ситуацію, але й способу її опису, що робить цей рівень
найбільш повним серед усіх [15]. Смислова спільність між оригіналом та
перекладом на цьому рівні включає максимальну близькість значень
співвіднесених лексичних одиниць, що сприяє збереженню семантичної
точності.
Характерною особливістю цього рівня є відсутність паралелізму як у
лексичному складі, так і в синтаксичній структурі між оригіналом і перекладом.
В цьому контексті неможливо пов'язати структури оригіналу та перекладу
відносинами синтаксичної трансформації, що може створювати складнощі у
збереженні семантичної спільності між ними.
 14
Проте у перекладі на цьому рівні зберігається мета комунікації та
ідентифікації тієї самої ситуації, що і в оригіналі. Крім того, у перекладі уважно
відтворюються загальні поняття, які використовуються для опису ситуації в
оригінальному тексті, що дозволяє забезпечити збереження семантичної
повноти і точності в перекладі.
4. На рівні повідомлення відтворюється значення синтаксичних структур
оригінального тексту, доповнене іншими компонентами перекладу [15]. Цей
рівень характеризується значним, хоч і неповним, паралелізмом лексичного
складу між оригіналом і перекладом. В перекладі використовуються
синтаксичні структури, які аналогічні тим, що мають місце в оригіналі, або
пов'язані з ними відносинами синтаксичної трансформації.
Досягається збереження мети комунікації, вказівки на ситуацію та
способу її опису, а також передається інформація про те, навіщо було сказано,
що було сказано, як було сказано та яким чином. Цей рівень відображає більш
повний інформаційний зміст оригіналу порівняно з попередніми рівнями
перекладу, включаючи синтаксичні структури, які розширюють і розгортають
значення тексту, а також додаткові елементи, які допомагають зрозуміти
контекст та інтенції автора.
5. На рівні мовних знаків досягається найбільша близькість між
оригіналом і перекладом, яка можлива між текстами. Цей рівень відзначається
високим ступенем паралелізму у структурній організації тексту та
максимальною співвіднесеністю лексичного складу в обох текстах. Крім того, в
перекладі зберігаються всі основні частини змісту оригіналу, включаючи мету
комунікації, спосіб опису ситуації та синтаксичну структуру [15].
Теорія Барміної відзначається важливістю у контексті розвитку теорії
перекладу. Він розробив ієрархічну структуру рівнів еквівалентності і
обґрунтував основні концепції, які допомагають визначити відмінності між
оригіналом і перекладом на рівні мінімальних мовних одиниць. Це дозволяє
краще розуміти процес перекладу та визначати його ефективність з точки зору
збереження мовної інформації та структури.
 15
Таким чином, термін «переклад» використовується для опису передачі
значення, яке виражене у вихідній мові, за допомогою мовних засобів цільової
мови відповідно до комунікативної спрямованості тексту. В теорії перекладу
висвітлюються концепти адекватності та еквівалентності.
Еквівалентність передбачає максимально повний переклад інформації та
стилістичних особливостей, що вбудовані у вихідний текст. Проте абсолютна
еквівалентність у перекладі не досягається через лінгвокультурні, історичні та
інші відмінності між мовами. Тим не менш, еквівалентність може бути
відображена на різних рівнях (лексичний, синтаксичний тощо). Адекватність
перекладу проявляється лише на рівні всього тексту. Крім того, перекладачі
використовують різні перекладацькі трансформації під час процесу перекладу.
У цьому дослідженні враховується класифікація чотирьох видів таких
трансформацій: лексичні, граматичні, лексико-граматичні та стилістичні.
1.3. Класифікації перекладацьких помилок. Перекладацькі помилки,
обумовлені лінгвокультурними чинниками

Перекладач – це давня професія, яка вимагає від свого представника

значного запасу знань і навичок. Проте, навіть за наявності достатньої
кваліфікації не завжди гарантується бездоганний переклад, що може призвести
до появи різноманітних перекладацьких помилок. Ці помилки можуть мати
неприємні наслідки, включаючи міжнародні скандали та вплив на подальшу
історію.
Навіть оминаючи політичні аспекти, помилки в перекладі зустрічаються
достатньо часто, особливо в сфері художнього перекладу. Вони можуть
виникнути на будь-якому етапі перекладу оригінального твору, а також під час
редакції, що в результаті призводить до виникнення якісно недолугого
продукту.
Ця проблема є актуальною для загальної лінгвістики та теорії перекладу,
особливо у зв'язку з широким використанням машинного перекладу, де часто
зустрічаються різноманітні помилки.
 16
За визначенням А. Д. Швейцера, помилка у перекладі виявляється як
непідтверджений відхід від стандартних вимог до забезпечення еквівалентності
[62, c. 21]. Теоретик Р. К. Міньяр-Білоручов розглядав помилку як вимір
невідповідності між перекладом і оригіналом [3, c.33].
Згідно з поглядами В. Н. Комісарова, помилка в перекладі є засобом,
спрямованим на дезінформацію читача [15].
У сучасній перекладознавчій науці неможливо визначити єдину
універсальну класифікацію перекладацьких помилок, яка б задовольнила всіх
дослідників цієї галузі. Саме тому існує різноманітність класифікацій, які
досліджують термін «помилка» з різних точок зору та методів впливу.
У перекладознавстві виділяють два основні типи помилок, які виникають
під впливом різних зовнішніх чинників: помилки, що виникають через вплив
рідної мови, та помилки, пов’язані з особливостями структури мови перекладу.
Основними причинами виникнення таких недоліків, як описує М. К.
Гарбовський у своїй праці «Теорія перекладу», є ряд факторів, що він детально
розглядає і аналізує (рис.1.1).
 17

-недостатнє володіння мовою

оригіналу;

-недостатні лінгвістичні та
екстралінгвістичні знання в
спеціалізованій області перекладу;

-недостатня увага до авторської

позиції в тексті;

-невміння дотримуватися
авторського індивідуального стилю
та передавати його в перекладі.

Рис. 1.1.Фактори виникнення помилок в перекладі

Джерело: складено на основі [12]

Деякі академіки додають до переліку перекладацьких помилок також

невміння впізнавати «фальшиві друзі перекладача» або
псевдоінтернаціоналізми. Це слова, що мають схоже звучання в різних мовах,
але різне значення. Для систематизації і категоризації перекладацьких недоліків
розгляд кількох класифікацій є доцільним, з метою вибору оптимальної для
практичного аналізу.
I. Класифікація помилок з погляду мови (рис.1.2).
 18

3. Лексичні
(неправильне
використання
основного або 1. Орфографічні, тобто
контекстуального неправильне
значення слова, а написання слова;
також порушення
норм сполучності
слів).

2. Граматичні: морфологічні та
синтаксичні (невірне
словотворення або неправильне
складання речення);

Рис.1.2. Типологія помилок (за Р. Штейнбахом та М.А.Куніловською)

Джерело: складено на основі [17]

ІІ. Класифікація помилок за ступенем дезінформуючого впливу.

Класифікація помилок за ступенем дезінформуючого впливу, розроблена
лінгвістами Л. К. Латишевою та А. Л. Семеновим, є важливою для аналізу
перекладацьких неточностей. Вони відокремлюють помилки на дві основні
групи: помилки в передачі основного змісту та помилки, пов'язані з адаптацією
тексту до комунікативної компетенції аудиторії [5, c.164-171].
Основна класифікація помилок включає п'ять категорій. Перша категорія,
спотворення, відображає суб'єктивне відхилення змісту перекладу від
оригіналу, що може призвести до дезорієнтації читача. Друга категорія,
неточності, описує неспівпадіння у деталях тексту через неправильне розуміння
 19
оригіналу або невдачу знайти відповідний еквівалент. Третя категорія,
неясності, виникає через невідповідність синтаксичних конструкцій, що
ускладнюють розуміння. Четверта категорія включає нормативно-мовленнєві та
нормативно-мовні помилки, які виявляються у порушенні лексико-семантичних
сполучень слів та недостовірному перенесенні реалій. Нарешті, п'ята категорія,
стилістичні помилки, відображає вживання мовних одиниць, які не
відповідають загальному стилю тексту [18].
ІІІ. Класифікація помилок за етапами перекладу, у яких вони виникають.
М.К. Гарбовський та А.Б. Шевнін структурують помилки в перекладі в
залежності від їх виникнення на певному етапі перекладацького процесу.
Гарбовський зауважує, що помилки можуть виникати як через невірне
розшифрування знаків, що утворюють одиницю орієнтування, так і через
неправильний вибір знаків для відтворення цієї одиниці у перекладі [12].
Концепція класифікації помилок в перекладі, яку визначають М.К.
Гарбовський та А.Б. Шевнін, базується на різних рівнях визначення помилок,
які виникають у перекладі в залежності від різноманітних факторів [12].
Першим рівнем є розгляд найпростіших понять, що охоплюють ситуації,
де перекладач стикається з реаліями, діалектизмами або багатозначними
словами, які неправильно передають зміст.
На другому рівні розглядаються складні поняття, що включають у себе
помилки в словосполученнях.
Третій рівень стосується суджень, де помилки виникають через
невідповідні перекладу синтаксичних конструкцій, що може вплинути на зміст
тексту.
Четвертий рівень відображає ставлення до предметної ситуації, де
помилки можуть виникати через недостатній досвід перекладача та його
неорієнтованість у змісті тексту.
Лінгвіст А.Б. Шевнін доповнює цю класифікацію узуальними
порушеннями, які включають невідповідність жанрово-стилістичним
 20
особливостям тексту, що перекладається, а також визначає когнітивні, мовні та
лінгвокультурні невідповідності [13, c. 26].
Лінгвокультурні помилки в перекладі вважаються одними з
найпоширеніших. Цей тип недоліків включає в себе не лише недотримання
загальноприйнятих стандартів у мові, але й відсутність передачі нюансів та
особливостей культурного контексту країни-джерела. Вони виявляються у
використанні мовних форм, характерних для певних соціокультурних груп за
віком, походженням, соціальним статусом та професією [13].
Ефективний лінгвокультурний переклад вимагає від перекладача
глибоких лінгвістичних та екстралінгвістичних знань, а також ретельного
ознайомлення з культурними особливостями обох країн. Це дозволяє
перекладачеві передати читачеві всі аспекти реалій та викликати в ньому ті ж
самі емоції, які відчув оригінальний автор.
Розділ науки про переклад, що займається аналізом перекладацьких
помилок, відомий як перекладацька ерратологія [14]. Інші назви для цієї галузі
включають «девіатологію» та «аналіз помилок». У цьому дослідженні буде
використовуватися термін «ерратологія», оскільки він є вибором А.Б. Шевніна,
автора відомої класифікації перекладацьких помилок.
IV. Класифікація помилок із урахуванням прагматики тексту.
Класифікація перекладацьких помилок, зорієнтована на прагматику
тексту, є важливим інструментом аналізу, який був розроблений В.В.
Здобніковим, відомим російським мовознавцем і перекладачем. В основі цієї
класифікації лежить утвердження про те, що об'єктом перекладу є сам текст, а
головною метою перекладача є правильна передача його комунікативної
функції. Здобніков, подібно до А.Б. Шевніна, відзначає важливість
лінгвокультурного чинника, підкреслюючи значення менталітету, культури та
інших фонових знань під час перекладу [12]. У своїй класифікації він
виокремлює такі помилки, що базуються на прагматиці тексту: невідповідність
змісту оригіналу на рівні окремих речень, невідповідність нормі і узусу мови, а
також невідповідність комунікативної інтенції автора оригіналу.
 21
Додатково, важливою класифікацією на пострадянському просторі є та,
яку презентував В.Н. Комісаров у своїй роботі «Теорія перекладу (лінгвістичні
аспекти)». Він визначає наступні типи помилок: ті, що спотворюють зміст
оригіналу і спричиняють дезорієнтацію читача, ті, що невірно передають деталі
тексту, помилки, що знижують якість тексту через неправильний стиль,
використання невідповідних одиниць та інші недоліки, а також порушення
обов'язкових мовних норм, що свідчить про непрофесійність перекладача [15].
Таким чином, з урахуванням наведених класифікацій перекладацьких
помилок, запропонованих як іноземними, так і вітчизняними лінгвістами,
можна виокремити основні категорії недоліків, на яких буде зосереджено
аналіз. Перша категорія - це змістовні помилки, які включають функціонально-
невмотивовані відхилення від первинного змісту, такі як неточності і неясності.
До цієї категорії належать також помилки предметної логічності, коли сенс
оригінального тексту не відповідає сенсу перекладу, та помилки понятійної
логічності, які порушують логічну послідовність тексту та ускладнюють його
розуміння.
Друга категорія - це нормативно-мовні та нормативно-мовленнєві
помилки, які включають порушення лексико-семантичної сполучності слів та
вживання неправильних прийменників та сполучників.
Третя категорія - прагматичні помилки, які характеризуються
невідповідністю стилю та комунікативної мети автора оригіналу та перекладу.
Четверта категорія - це лінгвокультурні помилки, що виникають
внаслідок неадекватного перекладу в контексті нових лінгвокультурних умов.

Висновки до розділу 1

У рамках вивчення ролі та місця перекладу в науковому стилі можна

визначити його ключову значущість у сприянні міжкультурному спілкуванню
та обміну знаннями між різними національностями та культурами. Переклад в
науковому стилі виступає як мостик, що з'єднує дослідницьку спільноту з
 22
різних країн, дозволяючи обмінюватися інформацією та досягненнями в різних
галузях науки та технологій. Його роль полягає в точному та акуратному
передаванні інформації, збереженні наукової термінології та контексту, що
допомагає зберегти цілісність та достовірність оригінального матеріалу.
Проблема оцінки якості перекладів, зокрема адекватності та
еквівалентності, є ключовою у сфері перекладу. Адекватність передбачає
відповідність перекладу цілей, мети та контексту оригінального тексту, в той
час як еквівалентність прагне до точного відтворення значення, стилю та
емоційного відтінку оригіналу. Оцінка якості перекладу є складним процесом,
який вимагає уважного аналізу та врахування лінгвістичних, культурних та
контекстуальних аспектів.
Класифікація перекладацьких помилок є необхідною для розуміння та
уникнення них у процесі перекладу. Помилки можуть бути спричинені
різноманітними факторами, включаючи лінгвокультурні особливості,
неправильне розуміння контексту або термінології, а також недостатню
майстерність перекладача. Розуміння цих факторів допомагає розробляти
стратегії уникнення помилок та підвищувати якість перекладу в майбутньому.
 23
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ТА ВИРІШЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ЛІНГВІСТИЧНИХ
ПРОБЛЕМ ПЕРЕКЛАДУ

2.1. Загальні засади аналізу функціонально-лінгвістичних аспектів

перекладу

Переклад текстів, незалежно від їх форми оригіналу та призначення, є

складним комунікативним процесом, який вимагає встановлення відповідності
між оригіналом і перекладом на рівні комунікативної еквівалентності. Підходи
до оцінки якості перекладу часто визначаються типом тексту і процесом його
перекладу, а також мовними особливостями кожного функціонального стилю.
Індивідуальні риси тексту, такі як стиль і жанр, впливають на лінгвістичне
оформлення його компонентів та структуру.
Ускладнення роботи перекладачів також виникає через різницю в мовних
і стилістичних нормах між мовами. Наприклад, наукові тексти англійською та
українською мовами можуть відрізнятися за стилістичним оформленням, що
становить труднощі при перекладі. Те ж саме стосується комерційної
документації та кореспонденції. Перед початком перекладу, обов'язково
проводиться лінгвостилістичний аналіз оригіналу, який має поєднуватися з
процесом перекладу. Успішність цієї роботи залежить від кваліфікації
перекладача, який часто має бути експертом у лексикографії та текстології, як
зазначає І.І. Халєєва [13].
Перед початком перекладу важливо визначити тип тексту, який буде
перекладатися, через аналіз його структури та мети. Чітке розрізнення між
типами текстів є важливою передумовою для об'єктивної оцінки якості
перекладу. Розробка типології текстів, що відповідає вимогам перекладу, є
ключовою для розуміння принципів і методів перекладу.
 24
У перекладознавстві виділяють два основних типи перекладу:
інформативний і художній, залежно від домінуючої комунікативної функції
тексту оригіналу. Цей вибір визначається за головною метою та спрямованістю
тексту. Художні тексти орієнтовані на естетичні цінності, тоді як інформативні
тексти зосереджені на передачі змістовної інформації.
Науково-популярні тексти характеризуються предметною точністю,
достовірністю і сучасністю мови. Вони можуть використовувати спеціалізовану
термінологію та фразеологію, спрямовані на різні аудиторії - від фахівців до
широкого загалу. Переклад таких текстів вимагає точної передачі фахових
термінів та уважної уваги до стилістичного оформлення відповідно до цільової
аудиторії [22].
В розгляді різноманітних форм інформативного перекладу зазвичай
виокремлюють переклад наукових та технічних текстів, ділової кореспонденції,
а також інформаційно-описових матеріалів у газетах. Незважаючи на
багатоформатність текстів, які підлягають перекладу, створення всеосяжної
класифікації залишається завданням викликаючим, оскільки пріоритетом для
перекладача є визначення основної комунікативної мети тексту та подальший
аналіз лінгвістичних характеристик, що сприяють її досягненню.
Перед початком перекладу текст повинен бути ретельно розглянутий і
сприйнятий як цілісний мовний твір. Незважаючи на варіації в стратегіях
перекладу різних типів текстів, безпосередній текстологічний аналіз передбачає
декодування усіх аспектів змісту оригіналу для їх подальшого відтворення в
перекладі. Аналіз тексту може використовувати різноманітні методи та
підходи.
Процес перекладу зазвичай розпочинається з попереднього аналізу
тексту, що стає об'єктом уваги перекладача. Розглядаючи зовнішню та
внутрішню структури тексту, а також його прагматичні та соціолінгвістичні
аспекти, перекладач визначає ключові параметри тексту та розподіл інформації,
щоб забезпечити ефективну комунікацію між автором, перекладачем та
читачем [22].
 25
До цього часу номенклатура текстових категорій не до кінця розроблена і
не має загального прийняття, однак існують певні універсальні категорії, які
завжди враховуються при створенні тексту і мають важливе значення для його
перекладу. Аналіз ролі цих категорій та методів їх вираження в оригінальному
тексті дозволяє визначити його унікальні характеристики та розробити
стратегію перекладу.
У своїй роботі, присвяченій перекладу та лінгвістиці тексту, Н. М.
Шутова пропонує схему попереднього аналізу тексту для покращення
перекладацького процесу. Ця схема включає такі кроки: визначення типу
перекладу (інформативний, художній); аналіз структури тексту; загальний
огляд засобів вираження основних текстових категорій (інформативність,
цілісність, зв’язність, точка зору, часовий і просторовий континууми,
модальність); розгляд основних лінгвістичних засобів передачі змісту
(стратифікація лексики, частотність використання певних граматичних
категорій і структур, стилістичні характеристики); дослідження прагматики
тексту та взаємозв’язку між відправником інформації та її потенційним
одержувачем [19] (додаток А).
Розгляд різних аспектів тексту, таких як точка зору, часовий і
просторовий контекст, має велике значення не лише для перекладу художніх
творів, але й для інформативних матеріалів. Наприклад, категорія часу іноді
визначає провідну роль у науково-популярних текстах, тоді як у публіцистиці
зміна точок зору може бути такою самою частою, як і у художніх творах.
Аналіз категорій модальності і зв'язності важливий для передачі сполучення
між фрагментами тексту, що може бути складним завданням при перекладі, а
також для відтворення модальності тексту, що вважається однією з найбільш
складних перекладацьких задач.
Урахування комунікативної мети автора є ключовим для визначення
перекладацьких стратегій. Кожен текст спрямований на певний вид
комунікації, тому перекладач повинен усвідомити, яку повідомлення автор
 26
намагався передати: чи то акцентувати увагу на певній проблемі, викликати
емоційну або естетичну реакцію, чи просто передати інформацію.
Розуміння цих стратегічних завдань дозволяє перекладачу перейти до
тактичних кроків, які включають аналіз тексту і вибір оптимальних способів
передачі смислу та прагматичної адекватності. Метод інтерпретації оригіналу
через детальний лінгвістичний аналіз є ключем до успішного перекладу,
оскільки це дозволяє перекладачеві глибше зрозуміти текст і забезпечити
відповідність між оригіналом та перекладом.
Перекладацький аналіз тексту включає ряд складових, що охоплюють
різні аспекти перекладу. Це включає класифікацію лінгвістичних характеристик
тексту, які є важливими для процесу перекладу, а також аналіз етапів
виконання перекладу на різних рівнях мови, таких як лексичний та
граматичний. Крім того, розглядаються проблеми стилістичної адекватності та
можливості досягнення прагматичної та функціональної еквівалентності
перекладу. Під час аналізу лексичних проблем виникає питання про
необхідність пояснень чи коментарів до тексту, що допомагає врахувати всі
нюанси та імплікації автора. Перекладач також докладно вивчає граматичні
характеристики тексту, щоб забезпечити правильне вираження семантики та
структури. Це може включати заміну граматичних форм або структур у мові
перекладу в залежності від їх доступності та семантичного контексту [11].
У процесі перекладу зазвичай відбувається відбір функціональних
аналогів для елементів оригінального тексту. Варто зауважити, що, незважаючи
на те, що у художньому перекладі стилістичні аспекти мають переважний
характер, вони присутні практично в усіх типах текстів. Стилістичні
характеристики включають не лише тропи та фігури мови, але й вибір слів,
їхню частотність вживання та відповідність функціональному стилю мови. При
перекладі важливо відзначити та передати як домінантні, так і периферійні
стилістичні засоби, які можуть мати різне значення для конкретного перекладу.
Для досягнення адекватності перекладач застосовує різноманітні
трансформації в тексті перекладу порівняно з оригіналом. Ці зміни можуть
 27
стосуватися лексики, лексико-граматичних аспектів, граматики та стилістики.
Під час цього процесу важливо вибирати перекладацькі прийоми з урахуванням
їхньої доцільності. Створення «вторинного тексту» вимагає уваги до фактичної
інформації, лінгвістичних особливостей та досягнення певного впливу на
адресата перекладу з метою максимальної комунікативної близькості між
оригіналом і перекладом.
Сучасна наука розглядає текст як складову частину дискурсу,
інтерпретуючи його як компонент більш широкого явища [20]. Розуміння
сутності тексту та його перекладу можливе лише при врахуванні динаміки
мовного спілкування, що зумовлене не лише лінгвістичними аспектами, але й
соціальними та культурними чинниками. У цьому контексті дослідники
акцентують увагу на досягненні прагматичної адекватності та функціональної
еквівалентності у процесі перекладу [10].
Будь-який текст виходить з конкретної ситуації спілкування, де
перекладач виступає не лише як перекодувальник слів, але як посередник, який
сприяє ефективності та належній презентації цієї ситуації. Одним із завдань
перекладача є активізація в носіїв мови перекладу необхідних концептів і
асоціацій через обрані мовні форми, що можуть охоплювати як окремі
висловлювання, так і весь текст.
У перекладі часто не обов'язково надавати максимально точне
відтворення значень лінгвістичних одиниць, але важливо зберегти їхні функції.
Оцінка результатів перекладу, яка здійснюється перекладачем, є важливою
частиною перекладацького процесу. Перекладач аналізує свою роботу,
спираючись на передачу основних типів мовних значень та на відбір типових
засобів опису ідентичної ситуації у мові перекладу [4].
Теоретичні знання лінгвістики, що описують системи мов на всіх рівнях
мовної ієрархії, допомагають перекладачеві краще зрозуміти сутність
перекладу та можливість його здійснення. Застосування лінгвістики тексту
дозволяє перекладачу проводити комплексний аналіз мовних одиниць з метою
відтворення їхнього змісту на іншій мові зі збереженням комунікативної
 28
значущості, що часто потребує урахування зовнішньомовних факторів для
правильного сприйняття текстового сенсу та контексту.

2.2. Виявлення і вирішення мовленнєвих проблем перекладу в

науково-технічному дискурсі на матеріалі німецької та української мов

У сфері науково-технічного дискурсу виникають певні мовленнєві

проблеми, які потребують виявлення та вирішення при перекладі текстів між
німецькою та українською мовами. Порівнюючи дві мови, можна виявити
різноманітні відмінності у виразності, структурі та термінології, які впливають
на процес перекладу та його результат.
Однією з проблем є відмінності у фаховій термінології між німецькою та
українською мовами. У наукових текстах часто зустрічаються специфічні
терміни та поняття, які можуть мати різні еквіваленти у різних мовах. Важливо
точно визначити значення цих термінів та забезпечити їхнє правильне
відтворення в перекладі для збереження наукової точності та зрозумілості.
Ще однією проблемою є різниця в структурі речень та вживання
граматичних конструкцій між німецькою та українською мовами. Наприклад,
українська мова може мати інші вимоги до порядку слів у реченні чи
використання різних часових форм. Перекладач повинен урахувати ці
відмінності, щоб забезпечити логічність та зрозумілість тексту.
Також важливо враховувати різницю в стилі між науковими текстами у
німецькій та українській мовах. Наприклад, українська мова може бути більш
формальною або малоформальною в порівнянні з німецькою мовою.
Перекладач повинен підібрати відповідний стиль для перекладу, щоб
забезпечити адекватність та відповідність мовним очікуванням читачів.
Зважаючи на те, що мовленнєві проблеми перекладу можуть бути досить
конкретними та відображати специфіку науково-технічного дискурсу, надамо
кілька прикладів зазначених проблем [9]:
 29
 Термінологічна еквівалентність: У німецькому науковому тексті може
зустрічатися термін "Wärmeübertragung", що відповідає українському
"теплопередача". Однак, у деяких контекстах може бути потрібне вживання
більш конкретного терміну, такого як "конвекція" або "теплопровідність", що
відповідають різним методам теплопередачі.
 Граматичні особливості: Наприклад, у німецькій мові речення може
мати складну структуру з багатьма відносними та підрядними реченнями, тоді
як українська мова може вимагати більш простої конструкції. Наприклад:
Німецькою: "Die Forscher, die an diesem Projekt arbeiten, haben interessante
Ergebnisse erzielt." Українською: "Дослідники, які працюють над цим проектом,
отримали цікаві результати."
 Стильові відмінності: У науковому тексті на німецькій мові може бути
вжите формальне й технічне мовлення. У перекладі на українську мову
важливо відтворити цей стиль, але при цьому врахувати мовні особливості та
стилістичні нюанси української мови.
Ці приклади демонструють лише деякі з мовленнєвих проблем, з якими
можуть зіткнутися перекладачі при перекладі науково-технічних текстів з
німецької на українську мову.
Отже, виявлення та вирішення мовленнєвих проблем перекладу в
науково-технічному дискурсі між німецькою та українською мовами вимагає
уважного аналізу та ретельного вибору перекладацьких стратегій для
забезпечення якісного та точного перекладу тексту.

Висновки до розділу 2

Аналіз та вирішення функціонально-лінгвістичних проблем перекладу у

науково-технічному дискурсі вимагає системного підходу та врахування
різноманітних аспектів мовленнєвого взаємодії. Однією з основних загальних
засад аналізу є ретельне вивчення специфіки оригінального тексту, включаючи
 30
його структуру, термінологію, стильові особливості та інші лінгвістичні
аспекти.
При виявленні мовленнєвих проблем перекладу важливо враховувати
контекст та призначення тексту, а також вимоги мовленнєвої ситуації. Це
передбачає адаптацію перекладу до потреб цільової аудиторії та забезпечення
максимальної передачі інформації, зберігання функціональних аспектів
оригіналу та досягнення комунікативної ефективності.
Важливим етапом є ідентифікація лінгвістичних аспектів, які можуть
викликати найбільші труднощі у перекладі. Це може включати термінологічні
виклики, граматичні або стилістичні різниці між мовами, а також особливості
науково-технічного мовлення.
Для вирішення цих проблем перекладачеві слід використовувати різні
лінгвістичні стратегії, включаючи вибір адекватних еквівалентів та вживання
спеціалізованої термінології, розгляд можливості трансформації граматичних
конструкцій та стилістичних прийомів, а також адаптацію тексту до специфіки
мовленнєвої ситуації та вимог цільової аудиторії.
Отже, аналіз та вирішення мовленнєвих проблем перекладу у науково-
технічному дискурсі вимагає комплексного підходу, системної роботи з
текстом та врахування специфіки мовленнєвого взаємодії.
 31
ВИСНОВКИ

У рамках наукового стилю переклад виступає як важливий інструмент

для передачі знань, інформації та дослідницьких висновків між мовами.
Розуміння ролі та місця перекладу у науковому стилі передбачає врахування
специфіки мовленнєвих практик у цій галузі, а також особливостей
використання термінології та стилістичних прийомів.
Проблема оцінки якості перекладів, зокрема питання адекватності та
еквівалентності, вимагає системного аналізу текстів та збалансованого підходу
до оцінювання. Важливо враховувати контекст, цільову аудиторію та мету
перекладу, щоб забезпечити максимальну передачу змісту та ефективність
комунікації.
Класифікація перекладацьких помилок допомагає ідентифікувати та
розуміти причини невдач у перекладі, зокрема ті, що виникають з
лінгвокультурних відмінностей. Розуміння цих помилок сприяє удосконаленню
перекладацьких навичок та покращенню якості перекладу.
Загальні засади аналізу функціонально-лінгвістичних аспектів перекладу
використовуються для розуміння та передачі специфіки мовлення у різних
мовних середовищах. Цей аналіз допомагає виявляти та вирішувати мовленнєві
проблеми, зокрема у науково-технічному дискурсі, де важливо забезпечити
точність та чіткість передачі інформації.
Таким чином, розглянуті аспекти підкреслюють важливість системного
підходу до перекладу в науковому стилі, а також необхідність постійного
вдосконалення перекладацьких навичок для досягнення якості та ефективності
у цій галузі.
 32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ботвина Н. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: навч.

посібник. Київ: Артек, 1999. 264 с.
2. Гургула О.Б. Мельник В.Д. Тексти науково-технічного стилю у
перекладацькому аспекті. Молодий вчений. 2017. № 3 (43). С. 310-314.
3. Деркач Л.М. Актуальні проблеми науково-технічного перекладу:
колективна монографія. Дніпропетровськ: НГУ (Нац. гірничий ун-т.), 2007. 256
с
4. Жогіна І. В. Українська мова. Науковий стиль мовлення: посіб. для
студентів-іноземців економічних спеціальностей. Киьв: НАУ, 2013. 144 с.
5. Зарівна О. Т. Основні способи та прийоми перекладу науково-
технічних текстів у вищих навчальних закладах. Вісник Чернігівського
державного педагогічного університету. Чернігів, 2011. С. 97-100.
6. Кияк Т.Р. Науково-технічний переклад (теоретичні та практичні
аспекти). Київ: Київський університет, 1992. 458 с.
7. Кияк Т.Р., Науменко А.М., Огуй О.Д. Перекладознавство
(німецькоукраїнський напрям): підручник. Київ: Київський університет, 2008.
543 с.
8. Кочерган М.П. До питання про безеквівалентну лексику і лакуни та
способи їх компенсації. Проблеми зіставної семантики: зб. статей за
доповідями Міжнародної наукової конференції з проблем зіставної семантики
23-25 вересня 1999 р. / за. ред. М. П. Кочергана. Київ, 1999. С. 42-45.
9. Лабінська Б.І. Значення структурно-семантичних модифікацій у
сучасній фразеологічній науці. Гуманітарний вісник. Сер. Іноземна філологія:
зб. наук. пр. Число 10: Т 2. Черкаси: ЧДТУ, 2006. С. 313-316.
10. Левченко О. Науковий стиль: культура мовлення: навчальний
посібник. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. 204 с
 33
11. Непийвода Н. Мова української наукової технічної літератури
(функціонально-стилістичний аспект): автореф. дис. ... д-ра філол. наук. Київ,
1997. 40 с.
12. Онушканич І.В. Закономірності перекладу науково-технічної
літератури Наукові записки Національного університету «Острозька
академія». Сер.: Філологічна. Київ, 2013. С. 258-260.
13. Рябоконь Я. Комунікативно-прагматичні особливості
науковотехнічного перекладу. Людина в мовному просторі: історична
спадщина, проблеми, перспективи розвитку: матеріали III Міжнародної
науково-практичної інтернет-конференції: збірник тез і статей / упоряд. В. В.
Богдан, Б. А. Салюк, А. М. Сердюк. Бердянськ: БДПУ, 2020. С. 349-353.
14. Рябоконь Я. Лінгвістичні проблеми перекладу науково-технічних
текстів матеріалі англійської та української мов. Вісник студентського
наукового товариства Горлівського інституту іноземних мов: збірник
наукових праць: У 2 т. Бахмут: ГІІМ, 2020. Т. 1. Мовознавство. С. 189-192.
15. Рябоконь Я.В. Особливості моделювання перекладу в
науковотехнічному дискурсі. Вісник студентського наукового товариства
Горлівського інституту іноземних мов: матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф.
молодих учених «Мовна комунікація і сучасні технології у форматі
різнорівневих систем». Вип. 6. Бахмут: Вид-во ГІІМ ДВНЗ ДДПУ, 2020. С. 228-
231.
16. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава:
Довкілля, 2008. 62 с.
17. Селігей П. Світло і тіні наукового стилю / НАН України. Інститут
мовознавства ім. О. О. Потебні. Київ, 2016, 627 с.
18. Стегалюк В.А. Особливості перекладу українською мовою
професійної термінології текстів науково-технічного спрямування.
Інформаційні технології в освіті, науці та виробництві. 2014. Вип. 5(10). С.
216-225.
 34
19. Сурмін Ю. П. Наукові тексти: специфіка, підготовка та презентація.
Київ: НАДУ, 2008. 184 с.
20. Сухенко К. Лексичні проблеми перекладу. Київ: Вид-во Київ, ун-ту,
1972. 213 с.
21. Шаблій О. А. Міжмовна інтерференція як психолінгвістична
універсалі. Мовні та концептуальні картини світу, зб. наук. пр. Київ: Вид. дім
Дмитра Бураго, 2004. Вип. П.Кн. 1. С. 371-375.
22. Jumpelt R. W. Du Ubersetzung naturwissenschaftlicher und teclmischer
Literatur. Berlin, 1961. S. 187-199.
 35
ДОДАТКИ
Додаток А
Типова частотність використання перекладацьких прийомів