Лекція 5.

Наукова комунікація

План

1. Історія формування наукового стилю.

2. Поняття наукового стилю, його ознаки.
3. Підстилі наукового стилю, їх жанрові різновиди.
4. Особливості, структура наукового тексту.
5. Особливості оформлення наукових текстів:
5.1 Оформлення навчальних наукових текстів.
5. 2 Оформлення наукової статті.

1.Історія формування наукового стилю

1. Витоки наукового стилю спостерігаються ще в давній книжній українській мові періоду

Київської Русі (книжковий фонд того часу 130 -140 тисяч томів):
- перекладна література
 історичні переклади про Давні Грецію, Рим і Візантію;
 Хроніки Георгія Амартола, Георгія Сінкелла, «Хроніка» Георгія (Многогрішного) про
історію Візантії;
 «Християнська топографія» Козьми Індікоплова, «Джерело знання» Іоанна Дамаскіна;
-зародки вітчизняної наукової літератури
 Ізборник Святослава (1073 р.) – перша руська енциклопедія; яка охоплювала не лише
богословські питання, а й з ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики,
поетики, філософії;
 праці літописців Нестора, Сільвестра, твори митрополита-публіциста Іларіона, його
відоме «Слово про закон і благодать», Кирила Туровського – перші релігійно-
філософські праці ;
 «Руська Правда» - перший збірник законів Київської Русі;

2. XVI – XVII століття – поява перших наукових праць: трактати, лексикони, послання,
які готували та друкували в Острозькій, Києво-Могилянській академіях, Львівському
братстві, Києво-Печерській лаврі та інших навчальних закладах і монастирях України.

3. XIX ст. – потужний розвиток наукового стилю:

 період формування української наукової мови у статтях літературознавців,
мовознавців, етнографів, педагогів (журнал «Основа») – П. Гулака-Артемовського, Г.
Квітки, М. Костомарова, М. Максимовича, О. Потебні, Ф. Прокоповича, І. Срезнівського,
 М. Сумцова, М. Драгоманова, К. Михальчука, І Верхратського, А. Кримського, В
Гнатюка;
 український письменник, дослідний І Франко вивчав сутність, механізми наукової
творчості, ознаки наукової мови, а сформований ним стиль наукового мовлення був
репрезентований у працях з естетики, історії культури, літературознавства, критики;
 мовознавець, публіцист П. Куліш - теоретик вироблення наукового стилю на
Наддніпрянщині («Граматка української мови» (1857) - один із перших підручників нової
української мови, що упроваджувала новий фонетичний правопис);
 мовознавець О. Потебня визнавав домінанту наукової творчості як вирішальний чинник
формування професіонала;
 публіцист, філософ М. Драгоманов – творець науково-публіцистичного, науково-
популярного стилю української мови, нової української наукової термінології
(літератор, рецензент, філолог, лінгвіст), інтелектуалізатор української наукової мови
XIX ст.
 на кінець XIX ст. були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що
відображали рівень науки на той час;
 основне завдання вищої школи (традиція діалогічного спілкування зі студентами) – 1)
розвиток наукового, інтелектуально-творчого мислення, самостійності; у «Правилах»
(1844) Університету Св. Володимира, Статуті Харківського університету було
наголошено на обов’яковому написанні з першого року навчання наукових творів;
2) упровадження дослідницьких видів навчальних робіт, завдань: «елементи наукової
бесіди», «короткі диспути», «діалоги на лекціях», «пошуки в наукових книгах»;
 у «Записках Наукового товариства імені Т. Шевченка» (Львів, з 1893року) друкували
праці з історії, фольклористики, етнографії, мово- і літературознавства, економіки, права,
філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки.
4. XX ст. – подальше формування наукового стилю української мови
 вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання, підготовка та видання
термінологічних словників (діяльність Термінологічної комісії (1918), Інституту
української наукової мови (1921);
 створення цілісної системи термінологічної розбудови мови працював державний і
культурний діяч І. Огієнко: «Термін – це зовнішній знак певного наукового розуміння.
Найперша вимога від кожного терміна – щоб він найвідповідніше передавав сховане в
нім розуміння…»; «наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння»;
 у 20-і роки друкуються численні наукові записки, монографії, підручники;
 праці українських учених – вагомий вплив на розвиток наукової мови: математик В.
Левицький; природознавці В. Вернадський, І. Верхратський, В. Бєліцер,;
літературознавці. О. Білецький, Л. Новиченко, Ю. Барабаш; мовознавці А. Кримський,
О. Курило, С. Єрмоленко, Л. Мацько; правознавці І. Зацерковний, О Градовський, Ф
Тарановський; соціологи М. Капустіна, М. Коркунова; психологи О. Алексєєв, П.
Новгородцев; техніки Є. Патон, Б. Патон (мостобудування, електрозварювання);
медицини В Бец (анатомія), М. Амосов (хірургія); педагоги В. Сухомлинський, Л.
Штефан, І. Бех, І. Богданова, О. Бєляєв та ін.
 6. Сучасний етап розвитку наукового стилю: лінгвісти з’ясовують поняття «науковий
стиль», визначають його мету, описують категорії, ознаки і мовні засоби його
вираження (О. Бабич, Ф. Бацевич, Р. Зорівчак, М. Пентилюк, О. Пономарів, Л.
Мацько, О. Сербенська, Л. Струганець, О. Семеног, Г. Онуфрієнко та інші).

2.Поняття наукового стилю, його мета, функції, основні характеристики

Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує різні галузі

науки, виробництва, освіти і реалізується у спеціалізованих текстах різних жанрів.
Метою наукового стилю є повідомлення об’єктивної інформації, доведення істинності
наукового знання, пояснення причин явищ, опис істотних ознак, властивостей предмета
наукового пізнання.
Основні характеристики
наукового стилю

Сфера використання Наука, техніка, виробничі відносини

Ознаки Офіційний характер стосунків учасників мовлення,

підготовленість мовлення, переважно писемна форма мовлення
у вигляді монологу, логічна послідовність викладу,
однозначність, точність, стислість за інформативної
насиченості змісту, конкретність, об’єктивність викладу

Особливості Поняттєвість, насиченість термінами, наукова фразеологія,

превалювання абстрактної та іншомовної лексики,
номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем,
графіків, цитат, вживання переважно іменників,
багатокомпонентних складних речень

Функція Наукове спілкування

Тип мовлення Міркування; використання опису і розповіді як способів

аргументації в міркуванні

3.Підстилі наукового стилю, їх жанрові різновиди

Функціональна класифікація дає змогу виділити такі підстилі наукового стилю

Різновид наукового Жанрові різновиди Характерні ознаки

стилю
Власне науковий Статті, дисертації, Академічність, насиченість
передбачає написання монографії, наукові термінами, чіткість визначень,
первинних і вторинних доповіді точність, аргументованість,
наукових текстів логічність, лаконічність

Науково-популярний Нариси, статті, есе, Ілюстрованість наукової

ознайомлює з інтерв’ю, огляди наукової інформації, спрощені визначення,
науковими знаннями інформації загальновжавана лексика

Науково-навчальний Підручники, посібники, Аргументованість, доступність,

використовують для програми, збірники вправ, дидактична спрямованість,
написання навчальних лекції, конспекти ілюстрованість, логічність,
джерел стрункість

Інші підстилі

Науково- Науково-довідковий: Науково-технічний: інструкції,

інформативний: словники, енциклопедії, патенти, авторські свідоцтва,
реферати, анотації, довідники, каталоги промислова реклама
рецензії, відгуки,
огляди

Науково-публіцистичний: Науково-фантастичний:
статті, огляди, наукове фантастичні оповідання, повісті,
Науково-діловий: інтерв’ю, репортаж романи
наукові звіти, угоди
про наукову співпрацю

Жанри наукового стилю

За ступенем узагальнення За формою

первинні - вторинні - опис великі малі

передавання змісту первинних
первинних наукових робіт
відомостей у процесі
наукових досліджень

монографії, конспекти, реферати, дисертації, наукові статті,

дисертації, дипломні, анотації, рецензії, енциклопедії, реферати,
магістерські роботи, тези, наукові огляди, монографії, анотації, тези,
статті, доповіді звіти довідники, навчальні огляди, рецензії
 посібники

4. Особливості наукового тексту

1.Науковий текст – спосіб подання наукової інформації, результатів наукового дослідження.

Обов’язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на ноае знання,
характеризуються доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення
дослідницької мети та завдань.
2. Науковий текст має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів,
побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки.
3. Обов’язкове використання понятійного апарату науки, орієнтований на сферу
раціонального мислення..
4. Його призначення довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту

1. Вступна частина, у обґрунтовують проблему, мету і завдання, гіпотези і методи

дослідження.
2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.
3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення
подальших наукових досліджень.

Вимоги до наукового тексту

1. Текст має бути структурованим, переділятися на розділи та параграфи. Однак при

цьому має бути цілісним, а не фрагментальним.
2. Повинен мати деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Проте
надмірне дроблення тексту ускладнює його сприйняття, тому членування на абзаци
мають бути обґрунтованими.
3. Текст має вирізнятися композиційністю: мати вступ, дослідно-описову частину,
висновки. У тесті не має бути повторів, особливо це стосується висновків, написання
яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.
4. Під час виклад матеріалу неохідно уникати понять, які не можна тлумачити
однозначно.
5. Науковий текст позбавлений авторського «Я». Переважають безособові форми
викладу.
7. Має вирізнятися стислістю, чіткістю та ясністю викладу наукової інформації.
 5. Особливості оформлення наукових текстів

5.1 Оформлення навчальних наукових текстів

Реферат Курсова робота Дипломна робота

Вторинний документ, Самостійна робота Самостійне оригінальне

результат аналітико- дослідницького характеру, наукове дослідження з
синтетичного спрямована на вивчення актуальних проблем фаху
опрацювання інформації конкретної проблеми

Структура Структура Структура

1. Титульна сторінка 1. Титульна сторінка 1. Титульна сторінка
2. План 2. Зміст 2. Зміст
3. Текст: вступ, основна 3. Текст: 3. Текст:
частина, висновки. -вступ – актуальність -вступ – актуальність
4. Список використаної теми, значення, мета, теми, значення, мета,
літератури (5 – 10 завдання, об’єкт, предмет, завдання, об’єкт, предмет,
джерел). методи дослідження; методи дослідження;
- основна частина – - основна частина –
1) теоретичний розділ – 1) теоретичний розділ –
аналіз наукової аналіз наукової
літератури; літератури;
2) практичний розділ – 2) практичний розділ –
виконання дослідницького виконання дослідницького
завдання; завдання;
- висновки; - висновки;
- додатки; - додатки;
- список використаної - список використаної
літератури (20 – 25 літератури (50 джерел
джерел). вітчизняних та іноземних).

Обсяг – 10 – 12 сторінок. Обсяг – 20 -25 сторінок (2 Обсяг – 50 - 60 сторінок

курс), 30 35 сторінок (3
курс)

Оформлюють на папері А 4. Текст друкують через півтора міжрядкових інтервала,

кегль шифру -14. Поля – верхній, нижній – 2 см, лівий – 3 см, правий – 1 см.

5.2 Оформлення наукової статті

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, у яких подається кінцеві або
проміжні результати дослідження, визначаються перспективи подальших
напрацювань. У ній поєднано аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження
визначеної наукової проблеми.

Структура Елементи тексту Особливості

оформлення

1. Відомості про автора. 1.Формулювання проблеми, 1. У тексті статті

2.УДК її зв’язки з науковими та обов’язково подають
3. Назва статті. практичними завданнями. покликання на
4. Анотація. 2. Аналіз останніх використану літературу.
5. Текст: досліджень з обраної
-вступ проблеми. 2. Обсяг наукової статті
- основна частина 3. Визначення аспектів 6 – 22 сторінки (0, 35 –
- висновки наукової проблеми, яким 1 др. арк., 10 – 40 тисяч
присвячено статтю. знаків).
4. Формулювання мети,
завдань статті. 3. Оформлення статті
5. Виклад основного залежить переважно від
матеріалу дослідження з вимог друкованого
обґрунтуванням отриманих органу, куди її подано.
наукових результатів.
6. Висновки з дослідження.
7. Накреслення перспектив
подальших розвідок з
обраної наукової проблеми.