ЗМІСТ

Модуль 1. Елементи аналітичної геометрії

Тема 1. Лінії на площині
Тема 2. Площина і пряма у просторі
Тема 3. Криві другого порядку
Тема 4. Поверхні другого порядку

Тема 5. Скалярний добуток двох векторів

Тема 6. Векторний та мішаний добутки
 Тема 1. ЛІНІЇ НА ПЛОЩИНІ

Def. Рівняння
F  x, y   0
називають рівнянням лінії L на площині O x y , якщо це
рівняння задовольняють координати х і у кожної точки
лінії L і не задовольняють координати будь-якої точки, яка
не лежить на цій лінії.
Якщо лінія задана рівнянням, то про кожну точку
площини можна сказати, лежить вона на цій ліній, чи не
лежить. Наприклад, точка M 3; 4  є точкою кола x 2  y 2  25 ,
оскільки 32  4 2  25 , а точка M 1 3; 0 не належить колу, бо
32  0 2  25 .
У полярній системі координат лінії задають рівнянням
F  ,    0 або      . Наприклад, рівняння   1 задає коло
радіусом 1 з центром у початку координат. Інші приклади
ліній, заданих рівнянням у полярних координатах,
зображені на рис. 1.1 – 1.2.

Рис. 1.1. Лемніската Рис. 1.2. Спіраль Архімеда.

Бернуллі. Рівняння в Рівняння у полярних
декартових координатах координатах   a  , a  0
x 2  y 2 2  a 2 x 2  y 2  , у
полярних координатах
  a  cos 2

Нехай змінні х і у залежать від змінної t, тобто

x  xt  , y  y t  .
 Змінна t називається параметром і визначає положення
точки  x; y  на площині. При зміні параметра t рухома
точка xt , yt  опише деяку лінію. Такий спосіб задання
називають параметричним.

Наприклад, якщо x  R cos t , y  R sin t , то значенню t 
2
відповідає точка 0; R  . Якщо змінна t змінюватиметься від 0
до 2  , тоді точка xt , yt  опише коло x  y  R .
2 2 2

На рис. 1.3 та 1.4 зображені відомі лінії, які часто

використовуються у вищій математиці:

Рис. 1.3. Циклоїда. Рис. 1.4 . Астроїда.

Параметричне завдання Рівняння в декартових
x  a t  sin t  , y  a 1  cos t  , 2 2 2

координатах x  y  a 3 , у
3 3
a  0.
параметричній формі
x  a cos 3 t , y  a sin 3 t .

Види рівнянь прямої на площині

Загальне рівняння прямої

Виведемо рівняння прямої L , яка проходить через
точку M 0 x0 , y0  перпендикулярно до вектора n  A, B (рис.
1.5). Вектор n називають нормальним вектором прямої.
Візьмемо на прямій L довільну точку M  x, y  й
утворимо вектор M 0 M  x  x0 , y  y 0  .
Оскільки за умовою шукана пряма L і нормаль n
взаємно перпендикулярні, то довільний вектор прямої M 0 M
і вектор n також перпендикулярні.
 За умовою
перпендикулярності двох
векторів скалярний добуток
n  M 0M  0 , або в
координатній
формі Ax  x0   B y  y0   0 .(1.1)
Рівняння (1.1) називають
Рис. 1.5. Пряма L , що рівнянням прямої, яка
проходить через точку проходить через точку
M 0  x0 , y0  перпендикулярно до
M 0  x0 , y 0  перпендикулярно
вектора n  A, B до нормального вектора
n  A, B.

Розкривши у рівнянні (1.1) дужки і позначивши

 A x1  B y1  C , дістанемо рівняння прямої L
A x  B y  C  0, (1.2)
яке називають загальним рівнянням прямої на площині.
Тут А і В – координати вектора n , перпендикулярного
до прямої.
Розглянемо окремі випадки розміщення прямої
залежно від значень коефіцієнтів А, В, С (табл.1.1):
 Таблиця 1.1.
Розміщення прямої залежно від значень
коефіцієнтів А, В, С
Умова Рівняння прямої Положення прямої
A  0, B  0 ByC 0 паралельна осі O x
B  0, A  0 Ax  C  0 паралельна осі O y
C 0 Ax  B y  0 проходить через
початок
координат
A  0, C  0 , B  0 y0 проходить через
вісь O x
B  0, C  0 , A  0 x0 проходить через
вісь O y
Канонічне рівняння прямої
Нехай пряма проходить через точку M 0 x0 , y0 
паралельно до вектора a  l ; m (рис. 1.6), який називають
напрямним вектором прямої L .
Візьмемо на прямій
довільну точку M  x, y  .
Тоді вектори
M 0 M  x  x0 , y  y 0  , а
a  l ; m колінеарні,
отже, їхні координати
Рис. 1.6. Пряма, що проходить пропорційні:
через точку M 0 x0 , y0  паралельно x  x0 y  y0
 . (1.3)
до вектора a  l ; m l m
Рівняння (1.3) називають канонічним рівнянням прямої.
Рівняння прямої, що проходить
через дві задані точки
Нехай пряма L проходить через дві точки M 1 x1 , y1  і
M 2  x2 , y 2  (рис. 1.7).
 Вибравши вектор
M M  x  x , y  y  за напрямний
1 2 2 1 2 1

вектор прямої L і
скориставшись рівнянням (1.3)
дістанемо рівняння
x  x1 y  y1
Рис. 1.7. Пряма L , що  ,
(1.4)
x 2  x1 y 2  y1
проходить через дві точки яке є рівнянням прямої, що
M 1  x1 , y1  і M 2  x2 , y 2  проходить через дві задані
точки.
Векторно-параметричне рівняння прямої
Пряма L проходить через точку M 0 x0 , y0  паралельно
до напрямного вектора a  l ; m (рис. 1.8).
Візьмемо на прямій
довільну точку M  x, y  і
розглянемо радіус–
вектори r0  O M 0 та
r OM . Вектори
M 0 M  r  r0 і a
Рис. 1.8. Пряма L , що проходить колінеарні, тому
через точку M 0 x0 , y0  паралельно r  r0  t  a , або
до напрямного вектора a  l ; m r  r0  a  t . (1.5)
Рівняння (1.5) називають векторним параметричним
рівнянням прямої. Змінну t, яка може набувати будь-яких
значень, називають параметром.
Параметричні рівняння прямої
Позичимо у формулі (1.3) відношення через t, тобто
x  x0 y  y 0
 t.
l m
Звідси дістаємо
 x  x0  l t ,
 t  R.
 y  y0  m t ,
 Ці рівняння прямої називають параметричними. Їх
можна дістати також з рівняння (1.5), прирівнявши
відповідні координати векторів r та r0  a  t .
Рівняння прямої у відрізках на осях
Нехай пряма L проходить через дві точки Aa, 0  і
B 0, b  , тобто відсікає на осях координат відрізки довжиною
a і b (рис. 1.9).
Підставивши координати
точок Aa, 0  і B 0, b  в
рівняння (2.4), дістанемо
рівняння
x y
  1, (1.6)
a b
яке називають рівнянням
Рис. 1.9. Пряма L , що проходить прямої у відрізках на осях.
через дві точки Aa, 0  і B 0, b 
Загальне рівняння прямої (1.2) можна звести до
вигляду (1.6) тільки у разі, коли всі його коефіцієнти
відмінні від нуля. Тоді
x y
  1.
C/A C/B
Тут  C / A  a ,  C / B  b .
N.B. Пряма A x  B y  C  0 за умови A  0 , B  0 і C  0 ,
перетинає осі координат у точках  C / A; 0 та 0;  C / B  . Для
знаходження цих точок достатньо по черзі покласти x  0 та
y  0.
Рівняння прямої з кутовим коефіцієнтом
Якщо пряма L проходить через точку M 0 x0 , y0  і
утворює кут  з додатним напрямом осі абсцис (рис. 1.10),
то число k  tg  називають кутовим коефіцієнтом прямої.
 Обравши довільну точку
M  x; y  на прямій, дістанемо
з трикутника M 0 MK
MK y  y0
k  tg    ,
M 0 K x  x0
Звідки y  y 0  k  x  x0  –
рівняння прямої L , яка
Рис. 1.10. Пряма L , проходить через точку
щопроходить через точку M 0  x0 , y0  і має кутовий
M 0  x0 , y0  і утворює кут  з коефіцієнт k .
додатним напрямом осі
абсцис
Якщо за точку M 0 візьмемо точку B 0, b  , то дістанемо
рівняння
ykxb (1.7)
яке називають рівнянням прямої з кутовим коефіцієнтом. Тут
b - початкова ордината (ордината точки перетину прямої з
віссю O y ).

Кут між двома прямими. Умови

паралельності та перпендикулярності
прямих

Прямі L1 і L2 задані рівняннями з кутовими

коефіцієнтами y  k1 x  b1 і y  k1 x  b1 (рис. 1.11).
Позначимо кути
нахилу цих прямих до осі
Ox через  1 та  2
відповідно, причому
tg  1  k1 , tg  2  k 2 . Тоді
Рис. 1.11. Прямі L1 і L2 ,що задані гострий кут  між
рівняннями з кутовими прямими визначається за
коефіцієнтами формулою   a 2  a1 .
 Звідси
tg  2  tg  1 k  k1
tg   tg a 2  a1    2 . (1.8)
1  tg  1 tg  2 1  k1 k 2
Якщо прямі L1 і L2 паралельні, то   0 , tg   0 , отже,
k 2  k1  0 . Тому умова паралельності прямих:
k1  k 2 . (1.9)

Якщо прямі L1 і L2 перпендикулярні, то   . У цьому
2
разі tg  не існує, отже, у формулі (1.8) 1  k1 k 2  0 . Тому умова
перпендикулярності прямих:
1
k2   . (1.10)
k1
Нехай прямі L1 і L2 задані загальними рівняннями
A1 x  B1 y  C1  0 і A2 x  B2 y  C 2  0 . Тоді:
1) кут  0    90   між цими прямими визначають
через кут  між їхніми нормальними векторами n1  A1 , B1 
та n2  A2 , B2 :
A1 A2  B1 B2
cos  ,
A12  A22 B12  B22
причому    , якщо cos  0 (рис. 1.12, а), і   180    , якщо
cos  0 (рис. 1.12, б);

Рис. 1.12, а. Кути    , якщо Рис.1.12, б. Кути   180    ,

cos  0 якщо cos  0
2) умова паралельності 3)умова перпендикулярності
прямих (рис. 1.13) -
A1 B1
 ; (рис. 1.14) - A1 A2  В1 B2  0 .
A2 B2

Рис. 1.13. Умова Рис. 1.14. Умова

паралельності прямих перпендикулярності прямих

Відстань від точки до прямої

Задамо пряму L рівнянням A x  B y  C  0 і точку

M 0  x0 , y0  (рис. 1.15).
Відстань d точки M 0 до прямої
L дорівнює модулю проекції
вектора M 1 M 0 , де M 1 x1 ; y1  -
довільна точка прямої L , на
прямій нормального вектора
n  A; B.
Рис. 1.15. Зображення
прямої L і точки M 0 x0 , y0 
Отже,
M1 M 0  n  x 0  x1   A   y 0  y1   B
d  пр n M 1 M 0   
n A2  B 2
A x 0  B y 0   A x1  B y1  A x0  B y 0  C
  .
A2  B 2 A2  B 2
Отже, відстань від точки M 0 x0 , y0  до прямої
A x  B y  C  0 обчислюють за формулою
A x0  B y 0  C
d . (1.11)
A B
2 2
 Тема 2. ПЛОЩИНА І ПРЯМА У
ПРОСТОРІ

Завдання площини у просторі

Загальне рівняння площини

Через точку простору M 0  x0 , y0 , z 0  перпендикулярно до

вектора n  A; B; C проходить одна-єдина площина (рис.

1.16). Тут вектор n називають нормальним вектором
площини.
Знайдемо рівняння цієї
площини. Нехай M  x, y, z 
– довільна точка
площини, тоді вектори

n  A; B; C і
M 0 M  x  x0 ; y  y0 ; z  z0 
Рис.1.16. Зображення площини,
перпендикулярні, отже,
що проходить через точку
скалярний добуток
простору M 0  x0 , y0 , z 0  
векторів n і M 0 M дорівнює
перпендикулярно до вектора 
 нулю: n  M 0 M  0 .
n  A; B; C
У координатній формі ця рівність набирає вигляду
A  x  x0   B  y  y 0   C  z  z 0   0 . (1.12)
Рівняння (1.12) – рівняння площини, яка проходить
через точку M 0  x0 , y0 , z 0  перпендикулярно до вектора

n  A; B; C. Розкривши дужки і позначивши
 A x0  B y0  C z 0  D , дістанемо рівняння
Ax  B y  C z  D  0, (1.13)
яке називають загальним рівнянням площини.
N.B. При довільних значеннях A , B і C , одночасно не
рівних нулю, рівняння (1.12) визначає в'язку площин –
сукупність площин, які проходять через дану точку
M 0  x0 , y 0 , z 0  – центр в’язки.
Неповні рівняння площини
Рівняння (1.13) називають неповним, якщо принаймні
один із коефіцієнтів дорівнює нулю. При цьому
A2  B 2  C 2  0 . Окремі випадки загального рівняння
площині подано у табл. 1.2.

Таблиця 1.2.
Випадки загального рівняння площині
Рівняння
Умова Положення площини
площини
проходить через
D0 Ax  B y  C z  0
початок координат
A0 ByCz D0 паралельна осі Ox
паралельна площині
A  0, B  0 Cz D0
Oxy
A  0, B  0,
z0 площина Oxy
D0
A  0, D  0 ByCz0 проходить через вісь Ox
Інші можливі випадки неповного рівняння площини
розгляньте самостійно.
Рівняння площини, що проходить через три точки
Нехай точки M 1  x1 , y1 , z1  , M 2  x2 , y 2 , z 2  , M 3 x3 , y3 , z3  не
лежать на одній прямій (рис. 1.17). Знайдемо рівняння
площини, яку однозначно визначають ці точки.
Для цього візьмемо у цій
площині довільну точку
M  x, y , z  й утворимо
вектори
M 1 M  x  x1 ; y  y1 ; z  z1 ,
Рис.1.17. Зображення площини, M M  x  x ; y  y ; z  z ,
що проходить через три точки,
1 2 2 1 2 1 2 1

M 1 M 3  x3  x1 ; y3  y1 ; z3  z1  .
які не лежать на одній прямій
 Оскільки усі чотири точки лежать в одній площині, а
отже, і утворені вектори, то ці вектори компланарні. За
умовою компланарності мішаний добуток
M 1 M  M 1 M 2  M 1 M 3  0 , або в координатній формі
x  x1 y  y1 z  z1
x 2  x1 y 2  y1 z 2  z1  0 . (1.14)
x3  x1 y 3  y1 z 3  z1
Отже, (1.14) – рівняння площини через три задані
точки, що не лежать на одній прямій.
Розкриваючи визначник за елементами першого
рядка, після спрощень дістанемо загальне рівняння
площини.
Рівняння площини у відрізках на осях
Нехай площина перетинає осі координат у точках
A a; 0; 0  , B 0; b; 0 і C 0; 0; c  (рис. 1.18), тоді рівняння (1.30)
набуває вигляду
xa y z
a b 0  0,
a 0 c
яке рівносильне рівнянню
x y z
   1. (1.15)
a b c
Рівняння (1.15) називають рівнянням площини у
відрізках на осях.
Загальне рівняння площини (1.13) можна звести до
вигляду (1.15) тільки тоді, коли усі коефіцієнти A , B , C і D
не рівні нулю. Тоді a   A D , b   B D , c   C D .
Нормальне рівняння площини
Нормальне рівняння площини одержуємо у разі
завдання площини довжиною p перпендикуляра OP ,
опущеного з початку координат на площину і кутами  ,  ,
 , які перпендикуляр OP утворює з осями координат
(рис.1.19).
 Візьмемо на площині довільну точку M  x, y, z . За
умовою проекція радіус-вектора OM на вектор-нормаль

n0  cos  , cos  , cos   дорівнює p : пр n OM  p , звідси
0

OM  n0 x cos   y cos   z cos 
p   .
n0 cos 2   cos 2   cos 2 

Рис. 1.18. Зображення площини, Рис. 1.19. Зображення

що перетинає осі координат у нормального рівняння
точках A a; 0; 0  , B 0; b; 0 і площини
C 0; 0; c 
Оскільки cos 2   cos 2   cos 2   1, то в результаті
приходимо до рівняння
x cos   y cos   z cos   p  0 . (1.16)

Рівняння (1.16) називають нормальним рівнянням

площини.
Властивості цього рівняння:
а) сума квадратів коефіцієнтів при x , y , z дорівнює
одиниці;
б) вільний член входить у рівняння зі знаком « – ».
Для зведення загального рівняння (1.13) до
нормального вигляду потрібно помножити його на
нормувальний множник
1
 ,
A2  B 2  C 2
знак якого вибирають протилежним до знака D .
 Знаходження
відстані від точки до площини

Нормальне рівняння (1.16) застосовують для

знаходження відстані d від точки M 0  x0 , y0 , z 0  до площини.
Цю відстань обчислюють за формулою
d  x0 cos   y 0 cos   z 0 cos   p ,
або
A x0  B y 0  C z 0  D
d . (1.17)
A2  B 2  C 2
Величину
  x0 cos   y0 cos   z 0 cos   p

називають відхиленням точки M 0  x0 , y0 , z 0  від площини.

Якщо точка M 0 і початок координат лежать по один
бік від площини, то   0 , якщо ж по різні сторони – то   0 .

Знаходження кута між двома площинами

та про умови їх паралельності і
перпендикулярності

Задамо площини
 1 : A1 x  B1 y  C1 z  D1  0 ,  2 : A2 x  B2 y  C 2 z  D2  0 .
Кут  0    90 між цими площинами знаходять з
умови
 
n1  n2 A1 A2  B1 B2  C1C 2
cos      .
n1  n2 A12  B12  C12 A22  B22  C 22
Умова паралельності площин:
A1 B1 C1
 
A2 B 2 C 2
Умова перпендикулярності площин:
A1 A2  B1 B2  C1C 2  0 .
 Завдання прямої у просторі

Канонічні рівняння прямої у просторі

Задамо у просторі задано M 0  x0 , y0 , z 0  і напрямний
 
вектор a  l; m; n . Через точку M 0 паралельно до вектора a
проходить єдина пряма (рис. 1.20), її рівняння отримуємо з
умови коллінеарності векторів М 0 М і а :
x  x0 y  y 0 z  z 0
  . (1.18)
l m n
Рівняння (1.18) – канонічні рівняння прямої у просторі.
Ці рівняння виводять так само, як і канонічне рівняння
прямої на площині (формула (2.3)).

Рис. 1.20. Зображення прямої, що проходить через точку


M 0 паралельно до вектора a

Параметричні рівняння прямої

Позначивши у рівняннях (1.18) відношення через t :
x  x0 y  y 0 z  z 0
  t,
l m n
дістанемо рівняння:
 x  x0  l t ,

 y  y0  m t, (1.19)
z  z  n t,
 0

де t   ;   – довільний параметр.
Рівняння (1.19) – параметричні рівняння прямої у
просторі.

Рівняння прямої, що проходить через дві задані точки

Пряма L проходить через дві точки M 1  x1 ; y1 ; z1  і
M 2  x2 ; y 2 ; z 2  . Вектор M 1 M 2  x2  x1 ; y2  y1 ; z 2  z1 , який лежить
на прямій L , – напрямний вектор прямої M 1 M 2 . Тоді
 x  x1 y  y1 z  z1
  –
x 2  x1 y 2  y1 z 2  z1
рівнянням прямої, яка проходить через дві задані точки.
Загальне рівняння прямої
Дві непаралельні площини перетинаються по прямій
лінії. Задамо ці площини рівняннями
A1 x  B1 y  C1 z  D1  0 та A2 x  B2 y  C 2 z  D2  0 ,
 
причому нормальні вектори n1  A1 , B1 , C1  і n2  A2 , B2 , C2  не
 
колінеарні, тобто n1  n2  0 . Тоді система рівнянь
 A1 x  B1 y  C1 z  D1  0,
 (1.20)
 A2 x  B2 y  C 2 z  D2  0
визначає у просторі пряму лінію, і цю систему називають
загальним рівнянням прямої (рис. 1.21).

Рис. 1.21. Зображення прямої, що лежить на перетині двох

площин

Звичайно, більш зручними для практичного

застосування є канонічні рівняння прямої. Щоб звести
загальне рівняння (1.20) до канонічного вигляду (1.18),
потрібно знайти точку M 0  x0 , y0 , z 0  на прямій L і

напрямний вектор a  l; m; n прямої.
Для знаходження точки M 0 одну з її координат,
наприклад z  z 0 , обирають довільною або рівною нулю.
Далі з системи (1.20) знаходять відповідні значення двох
інших координат. Якщо система несумісна, то довільне

значення надають іншій змінній. За напрямний вектор a
прямої можна взяти векторний добуток нормальних
 
векторів n1  A1 , B1 , C1  і n2  A2 , B2 , C2 .
 N.B. Застосовують і інший спосіб зведення рівняння
(2.20) до канонічного вигляду: знаходять дві точки на
прямій L , тобто M 1  x1 ; y1 ; z1  і M 2  x2 ; y 2 ; z 2  , тоді M 1 M 2 –
напрямний вектор прямої L .

Кут між двома прямими та про умови

паралельності й перпендикулярності двох
прямих

Задамо прямі L1 і L2 канонічними рівняннями:

x  x1 y  y1 z  z1 x  x2 y  y 2 z  z 2
L1 :   , L2 :   .
l1 m1 n1 l2 m2 n2
Кут  між цими прямими за означенням є кутом між
 
їхніми напрямними векторами a1  l1 ; m1 ; n1  і a2  l2 ; m2 ; n2 ,
тобто
 
a1  a2 l1  l2  m1  m2  n1  n2
cos     .
a1  a2 l  m12  n12 l22  m22  n22
1
2

Якщо прямі L1 і L2 паралельні, то їхні напрямні

вектори колінеарні, отже, відповідні координати
пропорційні. Тому умова паралельності прямих:
l1 m1 n1
  .
l2 m2 n2
Якщо прямі L1 і L2 перпендикулярні, то й напрямні
вектори перпендикулярні, отже, скалярний добуток
 
a1  a 2  0 . Тому умова перпендикулярності прямих:
l1  l2  m1  m2  n 1 n2  0 .

Кут між
прямою і площиною та про умови їх
паралельності й перпендикулярності

Def. Кут між прямою і площиною є кут між прямою і її

проекцією на площину (рис. 1.22).
 Рис.1.22. Кут між прямою і площиною

Задамо пряму L канонічними рівняннями (1.18), а

площину P – загальним рівнянням (1.13). Позначимо кут
між прямою L і площиною через  , а між нормальним
вектором площини і напрямним вектором прямої – через
 . Тоді якщо  – гострий кут, то кут   90   і cos  sin  ;
якщо  – тупий кут, то кут     90 і sin    cos . В обох
випадках sin   cos .
Отже, кут між прямою і площиною знаходять за
формулою
 
na Al  B m  C n
sin      .
n  a A  B C
2 2 2
l m n
2 2 2

Якщо пряма паралельна площині (рис. 1.23), то

 
вектори n і a перпендикулярні, отже, їхній скалярний
добуток дорівнює нулю:
Al  B m  C n  0 .

Рис. 1.23. Зображення прямої Рис. 1.24. Зображення прямої

паралельної площині перпендикулярної площині

Якщо пряма перпендикулярна до площини (рис. 1.24),

 
то вектори n і a колінеарні, отже, їхні координати
пропорційні:
A B C
  .
l m n
 Знаходження точки перетину прямої і
площини

Для знаходження точки перетину прямої і площини,

заданих рівняннями (1.18) і (1.13) відповідно, потрібно
розв’язати систему рівнянь
 x  x0 y  y 0 z  z 0
   ,
 l m n
 A x  B y  C z  D  0,
або
 x  x0  l t ,
 y  y  m t,
 0

 z  z0  n t ,
 A l  B m  C n t  A x0  B y 0  C z 0  D  0.
Кількість розв’язків останньої системи визначається
рівнянням Rt  S  0 , де R  Al  B m  C n ,
S  A x0  B y 0  C z 0  D . Можливі випадки:
1) R  0 , тоді рівняння R t  S  0 має єдиний корінь
S
t*   . Отже, пряма і площина мають одну спільну точку
R
x0  l t*, y0  m t*, z0  n t * ;
2) R  0 , S  0 , тоді рівняння R t  S  0 не має розв’язків.
Це означає, що пряма і площина не мають спільних точок;
3) R  0 , S  0 , рівняння R t  S  0 має безліч розв’язків.
У цьому випадку пряма належить площині.
Отже, належність прямої площині описується двома
умовами:
 A l  B m  C n  0,

 A x0  B y 0  C z 0  D  0,
перша з яких означає паралельність прямої і площини, а
друга – належність площині точки M 0  x0 , y0 , z 0  прямої L .
 Знаходження відстані між
паралельними прямими

Відстань між паралельними прямими

x  x1 y  y1 z  z1 x  x2 y  y 2 z  z 2
L1 :   і L2 :  
l m n l m n
дорівнює висоті
паралелограма, побудованого
на векторах a  (l, m, n) і M 1 M 2 ,
де M 1 – довільна точка прямої
Рис. 1.25. Зображення L1 , а M 2 – довільна точка
відстані між паралельними прямої L2 (рис. 1.25).
прямими 
a  M 1M 2
Отже, d   .
a
Відстань між паралельними прямими L1 і L2 можна
визначити ще так:
1) через точку M 1  x1 ; y1 ; z1  провести площину,
перпендикулярну до прямої L1 ;
2) знайти точку O перетину площини з прямою L2 ;
3) обчислити довжину відрізка M 1O . Це і буде шукана
відстань між паралельними прямими.

Тема 3. КРИВІ ДРУГОГО ПОРЯДКУ

Криві другого порядку

Def. Лінією (кривою) другого порядку називають множину

точок площини, координати яких задовольняють рівняння
ax 2  by 2  cxy  dx  ey  f  0 ,
де хоча б одне з чисел a, b, c відмінне від нуля.
До ліній другого порядку належать коло, еліпс, гіпербола
і парабола.
 Коло
Def. Колом називають множину точок площини,
відстані яких від заданої точки цієї ж площини (центра
кола) дорівнюють сталому числу (радіусу).
Рівняння
 x  a 2  ( y  b ) 2  R2
описує коло з радіусом R, центр якого міститься у точці
K(a,b) (рис. 1.26).
У разі, коли центр кола – початок координат (рис.
1.27), рівняння кола набуває канонічного вигляду
x2  y2  R2

Рис. 1.26. Коло з радіусом R, Рис. 1.27. Коло, центр якого,

центр якого у точці K(a,b) початок координат

Еліпс
Def. Еліпсом називають множину всіх точок площини,
сума відстаней яких від двох даних точок цієї площини
(фокусів) є величина стала і більша, ніж відстань між
фокусами (рис. 1.28).
Розглянемо на площині точки F1 і F2 - фокуси еліпса.
Розмістимо координати осі так, щоб вісь Ox проходила
через ці точки, а вісь Oy - через середину відрізка F1 F2
перпендикулярно до Ох. Позначимо відстань між
фокусами F1 F2  2c , а суму відстаней від довільної точки
еліпса до фокусів – 2a . 2a  2c . Тоді фокуси матимуть
координати F1 (c,0) та F2 (c,0) .
За означенням довільна точка M ( x, y) належить еліпсу
тоді і тільки тоді, коли виконується рівність
 ( x  c) 2  y 2  ( x  c) 2  y 2  2a .
Піднесемо двічі до квадрата ліву і праву частини цього
рівняння, дістанемо
x 2 (a 2  c 2 )  y 2 a 2  a 2 (a 2  c 2 ) .
Позначимо різницю a 2  c 2  b 2 . Тоді
x 2b 2  y 2 a 2  a 2b 2 ,
звідси
x2 y2
  1.
a2 b2
Це рівняння називають канонічним рівнянням еліпса.
Величини A1 A2  2a та B1 B2  2b називають відповідно
великою та малою осями еліпса.
Якщо a  b , то рівняння набуває вигляду x 2  y 2  a 2 .
Отже, коло є частинним випадком еліпса, у якого фокуси
збігаються в одну точку – центр.

Рис. 1.28. Зображення побудови кривої еліпсу

Міру відхилення еліпса від кола характеризує

величина   c , 0    1 , яку називають ексцентриситетом
a
еліпса.
Відрізки F1 M і F2 M називають фокальними радіусами
точки M :
r1  F1 M  ( x  c) 2  y 2 і r2  F2 M  ( x  c ) 2  y 2 .
 a a2
Прямі x , або x , називають директрисами
 c
a2
еліпса. Оскільки 0    1, то  a, тобто директриси еліпса
c
лежать поза ним.
Для директрис має місце таке твердження.
Відношення фокальних радіусів довільної точки еліпса до
відстані цієї точки до відповідних директрис ε стала величина,
що дорівнює ексцентриситету еліпса, тобто
r1 r
 2 .
d1 d 2
Гіпербола
Def. Гіперболою називають множину всіх точок
площини, модуль різниці відстаней яких від двох заданих
цієї площини (фокусів) є величина стала і менша від
відстані між фокусами (рис. 1.29).
Позначимо відстань між фокусами F1 F2  2c , а модуль
різниці відстаней від довільної точки гіперболи до фокусів
– 2a , 2a  2c . Тоді фокуси матимуть координати F1 (c,0) та
F2 (c,0) .
За означенням довільна
точка M ( x, y) належить
гіперболі тоді і тільки тоді,
коли виконується рівність
( x  c) 2  y 2  ( x  c) 2  y 2  2a .
Після належних перетворень,
дістаємо канонічне рівняння
гіперболи
x2 y2
  1,
a2 b2
де b 2  c 2  a 2 .
Гіпербола складається з двох
Рис. 1.29. Зображення віток і має дві асимптоти
побудови кривої гіперболи y
b
x.
a
 Відрізок A1 A2  2a називають дійсною віссю гіперболи, а
відрізок B1 B2  2b - уявною віссю.
Рівняння
y2 x2
  1,
b2 a2
визначає гіперболу, яку називають спряженою до гіперболи
x2 y2
  1,
a2 b2
її графік зображено на рис. 1.29 пунктирною лінією.
Ексцентриситет гіперболи визначають як відношення
фокальної відстані гіперболи до довжини її дійсної осі:
c
 ,  1 .
a
a
Прямі x , де а – дійсна піввісь гіперболи, називають

директрисами гіперболи. Вони мають ту саму властивість,
що і директриси еліпса:
r1 r
 2  .
d1 d 2

Парабола
Def. Параболою називають множину всіх точок
площини, рівновіддалених від даної точки (фокуса) і даної
прямої (директриси) (рис. 1.30).
Запишемо рівняння параболи.
Нехай на площині задано фокус F і директрису таким
чином, що відстань між ними дорівнює p. Розмістимо вісь
Ox так, щоб вона проходила через фокус перпендикулярно
до директриси, а вісь Oy ділила навпіл відстань між
фокусом і директрисою.
Тоді фокус має координати F ( P ,0) , а рівняння
2
P
директриси x .
2
Довільна точка M ( x, y) належить параболі тоді і тільки
тоді, коли виконується рівність MB  MF , де
 P P
MB  x  , MF  ( x  ) 2  y 2 .
2 2
Тоді
P P 2
x  (x  )  y2 ,
2 2
звідки після перетворень дістаємо канонічне рівняння
параболи:
y  2 px

Рис. 1.30. Зображення побудови кривої параболи

Вісь симетрії параболи називають віссю параболи. Точку

перетину параболи з віссю називають вершиною параболи, а
число p, яке дорівнює відстані між фокусом і параболою,
називають параметром параболи.
Параметр p характеризує ширину області, яку
обмежує парабола (чим більше p, тим ширша парабола).

Тема 4. ПОВЕРХНІ ДРУГОГО ПОРЯДКУ

Рівняння поверхонь другого порядку

Загальне рівняння поверхні другого порядку

Def. Поверхнею другого порядку називають множину
точок, координати яких задовольняють рівняння
a x 2  b y 2  c z 2  dxy  exz  fyz  gx  hy  kz  l  0 ,
де хоча б один з коефіцієнтів a , b , c , d , e , f відмінний від
нуля. Таке рівняння називають загальним рівнянням поверхні
другого порядку.
Як геометричний об’єкт поверхня другого порядку не
зміниться при переході від однієї системи координат до
іншої. Існує система координат, в якій рівняння поверхні
має найпростіший (канонічний) вигляд.
До поверхонь другого порядку відносять циліндричні,
канонічні поверхні, поверхні обертання, сферу, еліпсоїд,
однопорожнинний та двохпорожнинний гіперболоїди,
еліптичний та гіперболічний параболоїди.
Циліндричні поверхні
Def. Циліндричною поверхнею називають поверхню,
утворену множиною прямих (твірних), які перетинають
задану лінію L (напрямну). Найчастіше розглядають такі
циліндричні поверхні, напрямні яких лежать у
координатній площині, а твірні паралельні осі, що
перпендикулярна до цієї площини. В цьому випадку
рівняння циліндричної поверхні збігається з рівнянням її
напрямної. Наприклад, рівняння
f  x, y   0
описує циліндричну поверхню з напрямною у площині Oxy
і твірними, паралельними осі Oz .
Циліндричні поверхні, напрямними яких є криві
другого порядку, називають циліндричними поверхнями
другого порядку. Їхні канонічні рівняння такі:
1. Круговий циліндр x2  y2  R2 .
x2 y2
2. Еліптичний циліндр   1 (рис. 1.31).
a2 b2
x2 y2
3. Гіперболічний циліндр   1 (рис. 1.32).
a2 b2
4. Параболічний циліндр y 2  2 p x (рис. 1.33).
 Рис. 1.31. Рис. 1.32. Рис. 1.33.
Зображення Зображення Зображення
еліптичного гіперболічного параболічного
циліндра циліндра циліндра

Конічна поверхня
Def. Конічною поверхнею називають поверхню, утворену
множиною всіх прямих (твірних), які проходять через
фіксовану точку (вершину) і перетинають задану плоску
криву (напрямну), причому вершина не належить
напрямній. Канонічне рівняння еліптичного конуса (рис.
1.34) має вигляд
x2 y2 z2
2
 2  2  0.
a b c
Переріз даного конуса площиною z  z0  0 є еліпсом, а
площиною z  0 – точка 0; 0; 0 (вершина конуса).
У випадку a  b  c маємо прямий круговий конус
x2  y2  z2 .
Сфера
Def. Сферою називають поверхню, утворену
обертанням кола (півкола) навколо його діаметра.
Рівняння сфери з центром у точці M 0  x0 , y0 , z 0  і
радіусом R має вигляд
 x  x0 2   y  y 0 2   z  z 0 2  R 2 .
Якщо центр сфери – початок координат, то маємо
канонічне рівняння сфери
 x2  y2  z2  R2 .
Еліпсоїд
Def. Поверхню, задану рівнянням
x2 y2 z2
   1,
a2 b2 c2
називають еліпсоїдом (рис. 1.35).
Тут a , b , c  0 – задані півосі еліпсоїда. Зокрема, у
x2 y2 z2
випадку a  b маємо еліпсоїд обертання 2  2  2  1 , який
a a c
2
x z2
одержується обертанням навколо осі Oz еліпса 2  2  1 .
a c

Рис. 1.34. Зображення Рис. 1.35.

еліптичного конуса Зображення еліпсоїда

Однопорожнинний гіперболоїд
Def. Однопорожнинним гіперболоїдом називають
поверхню (рис. 1.36), яку описує рівняння
x2 y2 z2
  1.
a2 b2 c2
Зокрема, у випадку a  b маємо однопорожнинний
гіперболоїд обертання, який утворюється обертанням
x2 z2
навколо осі Oz гіперболи 2  2  1 , що лежить у площині
a c
Oxy .
Переріз однопорожнинного гіперболоїда площиною
z  z 0 є еліпсом, а площинами x  x0 або y  y0 – гіперболами.
 Відзначимо, що через кожну точку будь-якого
однопорожнинного гіперболоїда проходить деяка пряма,
яка повністю належить цьому гіперболоїду.
Двопорожнинний гіперболоїд
Def. Двопорожнинним гіперболоїдом називають поверхню
(рис. 1.37), яку описує рівняння
x2 y2 z2
2
 2  2  1 .
a b c
Еліптичний параболоїд
Def. Еліптичним параболоїдом називають поверхню
(рис. 1.38), канонічне рівняння якої має вигляд
x2 y2
  2 z ,  p, q  0  .
p q
За умови pq маємо круговий параболоїд
x 2  y 2  2 pz , утворений обертанням параболи x 2  2 pz ,
що лежить у площині Oxz , навколо осі Oz .
Точка 0; 0; 0 – вершина еліптичного параболоїда.
Переріз еліптичного параболоїда площиною z  z 0  0 є
еліпсом, а площинами x  x0 або y  y0 – параболами.

Рис. 1.37. Рис. 1.38. Рис. 1.39.

Зображення Зображення Зображення
однопорожнинного двопорожнинного еліптичного
гіперболоїда гіперболоїда параболоїда
 Гіперболічний параболоїд
Def. Гіперболічним параболоїдом називають поверхню
(рис. 1.40), канонічне рівняння якої має вигляд
x2 y2
  2 z ,  p, q  0  .
p q
Цю поверхню ще називають сідлоподібною поверхнею.
Переріз гіперболічного параболоїда площиною
z  z 0  0 є гіперболою; площиною z  0 – парою паралельних
прямих; площинами x  x0 або y  y0 – параболами.

Рис. 1.40. Зображення гіперболічного параболоїда