Думка восьмикласника.

Яковенко Олександра. 8 клас.

«Доля будь-якої людини, як би складна і довга вона

не була, полягає в одній-єдиній миті - в тій миті, коли
людина раз і назавжди дізнається, хто вона.» Хорхе
Луїс Борхес «Алеф»

Для мене книга – це знання. Знання, які не тільки для

розуму, а й для душі. Емоції, почуття, їх поєднання з
реальним або нереальним.

Я читаю не так часто, як би мені хотілось, але коли

захоплююся книгою, не можу відірватися допоки твір
не добігне кінця.

Є книги, які читаються легко та визивають швидкі

емоції, що швидко виникають та швидко спливають,
залишаючи тонкий післясмак позитиву чи туги.

А є книги, які огортають немов павутиння, плавно

занурюють тебе в невідомий емоційний світ, їх треба
читати довго, вчитуючись у кожне слово, а в кінці –
отримувати більше запитань, чим відповідей.
Такими є історії Борхеса – аргентинського прозаїка,
поета та публіциста.

На перший погляд, його історії дуже лаконічні, але за

цієї лаконічністю – цілий світ. Вони як спалах, що
поглинає тебе на хвилину, а потім розчиняється у
просторі, залишаючи дзвінку порожнечу, яку повинен
заповнити ти сам, вкладаючи своє розуміння та свої
емоції як цеглини нової реальності.

Я прочитала тільки декілька історій цього автора, тому

що вважаю, що такі твори залишають після себе дуже
багато думок, і мені треба час, щоб над цим
подумати.

Чесно зізнаюся, с першого разу я не дуже зрозуміла

сенс та глибину цих коротких оповідань. Але я
прочитала їх знову. І з другої спроби вони почали
розкриватися, відкривати мені свій світ.

Найбільш вразила мене історія «Педро Сальвадорес».

Це історія страху. Того самого некерованого страху,
який повністю виключає нашу свідомість та здоровий
глузд.

Спочатку для цього страху є реальна причина, але

потім наш мозок діє сам, на свій розсуд – чи то
поступово долаючи страх, чи то роблячи його
основним тягарем на все життя.

Так і власник маєтку Педро Сальвадорес, який

отримав реальну підставу для страху у вигляді нападу
бандитів на своє майно, так і залишився у льоху, куди
сховався від нападників, разом зі своїм страхом,
обравши його супутником для усього подальшого
життя, позбавивши себе можливості бачити реальний
світ, жити в ньому, втративши навіть можливість
пам’ятати колишнє життя та його емоції.

«Спочатку він був утікачем, переслідуваним, а потім –

хто знає? – став принишклим звіром у норі або
якимось таємничим божеством»…

Як на мене – це саме тяжке відчуття… Не мати волі та

вибору. І навіть не мати можливості за це боротися.
Життя людини – це не тільки фізіологічні потреби, але
й мрії, прагнення, бажання та надія. Втративши цю
частину життя, людина перестає бути живою… Вона
стає істотою. І це страшніше за втрату самого життя…

Мені здається, наша вчителька літератури - Юлія

Михайлівна, вибрала для нас саме цього автора та ці
твори не просто так, а для того, щоб ми навчилися
розуміти більше, ніж можна побачити в буквах та у
задумі автора твору, для того, щоб ми вчилися самі
дивитися, думати, міркувати та відчувати . І тепер ці
історії –спалахи не виходять у мене з голови. Я
обов’язково повернуся до них в іншому віці та
порівняю свої відчуття зараз та тоді.