1

Лекційне заняття № 7
Тема: 7. Організація соціально-культурної діяльності в сучасних
умовах
1. Нові тенденції в соціально-культурної діяльності: аналіз результатів
соціологічних досліджень
2. Основні види і форми ігротерапії з дітьми з обмеженими
можливостями
3. Арт-терапія, її цілі.
4. Музикотерапія.
5. Танцювальна терапія.
6. Казкотерапія. та лялькотерапія, їх основні прийоми.
Мета: розкрити нові тенденції в соціально-культурної діяльності: аналіз
результатів соціологічних досліджень, виокремити основні види і форми
ігротерапії з дітьми з обмеженими можливостями.

ЛІТЕРАТУРА
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
1. Бреусенко-Кузнецов, О. Застосування казки в контексті групової
арт-терапії / О. Бреусенко-Кузнецов // Психолог. Шкільний світ. – 2005. – № 39.
– С. 15–20.
2. . Власюк, М. Арт-терапія : лікування мистецтвом / М. Власюк //
Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2008. – № 7/8. – С. 90
3. Горбова, С. А. Музикотерапія. Досвід чи інновація? / С. А. Горбова
// Логопед. – 2012. – № 12. – С. 10–13.
4. Петінова О. Б. Теорія та історія соціокультурної діяльності:
навчальний посібник / О. Б. Петінова. – Одеса, 2018. – 77 с
5. Соціокультурна анімація: методичні рекомендації для студентів
спеціальності 231 Соціальна робота та 028 Менеджмент соціокультурної
діяльності / Г. М. Олійник, О. Л. Главацька; за ред. проф. В. А. Поліщук.
Тернопіль: Вектор, 2019. 122 с.
 2

6. Форми організації дозвілля дітей та молоді : метод. матеріали до

тренінгу / за заг. ред. І. Звєрєвої. – К. : Наук. світ, 2004. – 58 с.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Питання 1. Нові тенденції в соціально-культурної діяльності: аналіз
результатів соціологічних досліджень.
Соціально-культурна діяльність – це діяльність, спрямована на створення
умов для найбільш повного розвитку, самоствердження і самореалізації
особистості та групи (студії, гуртки, аматорські об'єднання) у сфері дозвілля.
Вона включає в себе все різноманіття проблем з організації вільного часу:
спілкування, виробництво і засвоєння культурних цінностей і т.д. Педагогам-
організаторам доводиться брати участь у вирішенні проблем сім'ї, дітей, у
вирішенні проблем в історико-культурній, екологічній, релігійної та інших
сферах, у створенні сприятливого середовища для соціально-культурної
діяльності та ініціатив населення у сфері дозвілля.
Культурно-дозвіллєва діяльність – складова частина соціально-культурної
діяльності, допомагає у вирішенні багатьох соціальних проблем своїми
своєрідними засобами, формами, методами (мистецтво, фольклор, свята,
обряди і т.д.)
Культурно-просвітницька робота також є частиною соціально-культурної
діяльності, але, на жаль, неефективно використовується в діяльності
культурних установ , тобто, немає лекцій, лекторіїв, народних університетів та
інших форм просвітницької роботи.
Важливість соціально-культурної діяльності полягає в тому, що це не
просто організація дозвілля, а організація в соціально-значущих цілях:
задоволення і розвиток культурних потреб та інтересів як окремої особистості,
так і соціуму в цілому.
Діяльність культурно-дозвіллєвих установ в даний час організовується на
основі документа – «Основи законодавства України про культуру». У ньому
чітко визначені «культурна діяльність», «культурні цінності», «культурні
 3

блага», «творча діяльність» і т.д., основні сфери діяльності держави в галузі

культури (охорона пам'ятників, народна творчість, художні промисли, художня
література, кінематографія і т.д.), а також основні права громадян в області
культурної діяльності (Див. «Закон про культуру»).
У науковий обіг активно вводяться такі поняття як “соціально-культурна
сфера”, “соціально-культурна діяльність”, “соціально-культурні технології”,
“соціально-культурні інститути”, “соціально-культурна освіта” тощо. Тому
аналіз поняття “соціально-культурна діяльність” виявляється доцільним і
необхідним. Чи можна соціально-культурну діяльність вважати логічним
спадкоємницею культурно-просвітньої та культурно-дозвіллєвої діяльності, а
культурологічну освіту – спадкоємницею культурно-просвітньої освіти?
Зазначимо, що еволюція соціально- культурної діяльності є не лише наслідком
її внутрішнього розвитку, але й результатом незворотних змін, які відбуваються
в сучасному суспільстві. Закономірний діалектичний розвиток культурно-
просвітньої роботи у багатоманітніше соціальне явище – соціально-культурну
діяльність – обумовлений визнанням людини головною цінністю для сфери
культури, просвітництва, дозвілля, відпочинку.
У перших ґрунтовних працях з соціально-культурної проблематики на
пострадянському просторі поняття “соціально-культурна діяльність”
розглядається вченими як специфічна людська діяльність, спрямована на
перетворення особистості та суспільства, певна сфера соціальної діяльності,
орієнтована на залучення людини до культури. На думку Т. Кисельової та Ю.
Красильникова, соціально-культурна діяльність – сфера соціальної діяльності,
орієнтована на залучення людини до культури, самостійна складова загальної
системи соціалізації особистості, соціального виховання та освіти. Ю.
Стрельцов розглядає соціально-культурну діяльність як синтез відносно
самостійних видів діяльності, у контексті яких культурна діяльність
пов’язується із світом свідомості особистості та її формуванням, а соціальна
діяльність спрямована на розвиток людських взаємин та організацію
суспільного життя в цілому. В.Туєв пропонує розглядати соціально-культурну
 4

діяльність як процес, що управляється суспільством та його соціальними

інститутами, як процес, до якого активно залучається людина. О.
Генисаретський вважає, що соціально-культурна діяльність є комплексним
об’єктом соціального управління, який охоплює аксіологічні, функціонально-
галузеві та територіально-мережеві аспекти життєдіяльності населення. А.
Марков та Г. Бірженюк визначають соціально-культурну діяльність як
діяльність соціального суб’єкта (особистості, спільноти, соціального інституту,
етносу, нації), “сутність та зміст якого складають процеси створення,
збереження, трансляції, засвоєння та розвитку традицій, цінностей та норм
культури – художньої, історичної, духовно-моральної, екологічної, політичної”.
Відомий український вчений О. Сасихов вважає, що соціально-
культурний процес складається з трьох “джерел”, трьох взаємопов’язаних видів
діяльності: високої культурної творчості, культурно-просвітньої роботи та
культурно-дозвіллєвої діяльності.
1. Результатом “високої культурної творчості” є оригінальні, суспільно
значимі, цінні витвори (наукові істини, художні образи, моральні заповіді,
прийоми праці).
2. Культурно-просвітня робота, сутність якої полягає саме у залученні
населення до багатопланової культурної діяльності, активізації культурного
потенціалу кожного, а не лише у знайомстві з культурою та популяризації
культурних цінностей. Саме культурно-просвітня робота є тією складовою
соціально-культурного процесу, що піддається управлінню та доступному
свідомому регулюванню.
3. У процесі культурно-дозвіллєвої діяльності людина засвоює певну
сукупність культурних цінностей, розвиває та реалізує свої культурні, істинно
людські потенції. О. Сасихов наголошує на різниці між засвоєнням культурних
цінностей та їх оволодінням і використанням. Для значної частки населення
культурно-дозвіллєва діяльність має величезну особистісну значимість та
велику привабливість. У ХХІ ст. зростає кількість тих, хто сприймає обрані
ними культурно-дозвіллєві заняття як найважливіші у житті, як сенс життя.
 5

Особливо це стосується тих, хто не може себе реалізувати у професійному,

соціально-політичному чи сімейному житті. У цьому випадку культурно-
дозвіллєва діяльність сприймається ними як засіб зміцнення почуття власної
гідності, підвищення соціального статусу та престижу, досягнення самоповаги.
Недаремно радянська влада намагалася відзначити любителів народної
творчості, твори яких досить часто поціновувалися вище, ніж досягнення
професіоналів. Висока оцінка суспільства відображалась у різноманітних
державних нагородах та почесних званнях. На думку вченого, саме культурно-
дозвіллєва діяльність “підживлює” дві попередніх складові соціально-
культурного процесу – творчу та культурно-просвітню.
Особливості соціально-культурної діяльності наступні:
Здійснюється у вільний час;
Відрізняється свободою вибору, добровільністю, активністю і т.д.;
Характеризується різноманіттям видів;
Україна має в своєму розпорядженні велику кількість інститутів, які
створюють умови для соціально-культурної діяльності (музей, бібліотека, клуб
і т.д.)
Відмінні риси соціально-культурної діяльності включають в себе:
Гуманістичний характер;
Культурологічний характер;
Розвивальний характер;
Опції соціально-культурної діяльності:
Розвиваюча;
Інформаційно-просвітницька;
Культурно-мистецька;
Рекреаційно-оздоровча.
Знання соціально-культурної діяльності необхідно для вдосконалення та
покращення культурно-дозвільної сфери.
Отже, умовами здійснення соціокультурної діяльності є:
 6

добровільна участь особистості в соціокультурних заходах.

Добровільність, свідомість вибору визначається інтересами та внутрішніми
потребами і бажаннями людини; сприйняття соціокультурної діяльності як
потреби, а не необхідності. “Якщо в побутових та особливо у трудових заняттях
ритм і темп діяльності, зазвичай, визначаються зовнішніми факторами, то тут
вони повністю залежать від внутрішньої необхідності та бажань людини. Такий
високий рівень свободи та самостійності є воістину ідеальним і в сучасних
умовах може мати місце лише в сфері вільного часу”; обмін не продуктами
діяльності, а самою діяльністю. В умовах вільного часу людина має право
вільно обрати вид діяльності, змінити його на інший, відкласти, перенести у
часовому просторі, самостійно визначити строк виконання запланованих
завдань; багатоманітність видів діяльності, що реалізуються в інституційних та
неінституційних формах. Альтернативність соціально-культурної сфери
створює можливості для вияву ініціативи та самостійності, творчості та
самоствердження людини, свободи у прийнятті рішень, соціальної поведінки та
соціальних орієнтацій; активність та ініціативність різних груп i окремих
особистостей у соціально-культурній діяльності; особистісна спрямованість
соціально-культурної діяльності, що обумовлює врахування індивідуальних
особливостей людини (біологічних, психологічних, соціальних, культурних).
Соціокультурна діяльність сприяє: гносеологічному розвитку
особистості. У процесі соціокультурної діяльності людина пізнає нове про
навколишній світ, засвоює нові вміння та навички; розкриттю аксеологічного
потенціалу людини. Педагогічно спрямована соціокультурна діяльність
збагачує ціннісні погляди людини, впливає на її ціннісні орієнтації; розвитку
творчих здібностей людини. Вирішення творчих завдань стимулює формування
багатої уяви, гнучкого мислення, спостережливості, важливого вміння
накопичувати досвід у нових умовах; формуванню комунікативного потенціалу
особистості. У процесі соціокультурної діяльності розвивається
комунікативність людини, практичні навички спілкування, вміння кооперувати
свої зусилля з діями партнерів.
 7

Питання 2. Основні види і форми ігротерапії з дітьми з обмеженими

можливостями.
Серед багатьох засобів психолого-педагогічної роботи з дітьми з
обмеженими можливостями особливе місце посідають різноманітні форми та
прийоми ігротерапії, в основі якої лежить улюблений вид діяльності дітей – гра.
Ігротерапія розглядається як засіб динамічної корекції розбалансованої
емоційно-вольової, комунікативної та опорно-рухової сфери дітей дошкільного
та молодшого шкільного віку. Цілеспрямованість використання ігротерапії в
організації довготривалого відновлюючого періоду по покращенню
самопочуття дітей із подібними медико-психологічними показниками у
вказаних сферах обумовлена, по-перше, тим, що гра для них залишається
найбільш засвоєним та органічним видом діяльності та спілкування, по-друге,
тут представлена єдність психологічної природи гри та спілкування, по-третє, у
грі, дитина може вільно виражати себе, вивільнитись від напруги фрустрації
повсякденного життя. Ігротерапія представляє собою унікальний досвід для
соціального та психічного розвитку дитини, відкриваючи йому можливість для
вступання у значимий особистісний зв’язок з дорослим психологом, педагогом,
батьками.
Ігрова діяльність активізує формування довільності психічних процесів:
довільної уваги та пам’яті, сприяє розвитку розумової діяльності, уяви –
переходу дитини до мислення у плані уявлень, розвитку здорової функції мови,
рефлексивного мислення дитини, вдосконаленню опорно-рухової та вольової
активності.
Ігротерапією можуть оволодіти спеціалісти-практики; психологи,
педагоги, соціальні працівники, батьки, які намагаються активно
використовувати у своїй діяльності підтримки та розвитку дітей з особливими
потребами найбільш гуманні засоби, що відповідають віковим інтересам та
психофізичним можливостям дітей.
 8

При визначенні функцій ігротерапії слід виходити з того, що вона

пов’язана з трьома основними, специфічними для дитячого віку положеннями:
1. Ігротерапія необхідна для корекційно-розвиваючої взаємодії дорослого
та дитини.
2. Ігротерапія сприяє формуванню системи між особистісних відносин
дітей.
3. Ігротерапія допомагає формуванню довірливих професійних відношень
психологів, соціальних працівників, педагогів з батьками дітей з обмеженими
можливостями, які потребують психологічної корекції.
З метою зміни відношення кожної дитини до себе та інших (дітей та
дорослих), покращення психічного самопочуття (підвищення самооцінки),
соціометричного статусу, емоційного мікросередовища, корекції засобів
спілкування з іншими людьми застосовують дві форми ігротерапії, що
відрізняється з функціями та ролі дорослого наставника у грі:
- направлена (директивна);
- не направлена (не директивна).
При застосуванні направленої ігротерапії наставник активно приймає
участь у грі дитини для актуалізації в символічній ігровій формі без відомих
пригнічених тенденцій та їх програвання у напрямі соціально-допустимих
стандартів та норм. В основі ігротехніки напрямів ігротерапії лежать методичні
прийоми та ігри з структурованим ігровим матеріалом та сюжетом. Це
педагогічно організовані сюжетно-рольові ігри, в яких діти беруть на себе
різноманітні соціальні та казкові ролі та в спеціальній ігровій ситуації яку
створюють самі діти, випливає діяльність та відносини дорослих та дітей
різного віку.
Згідно ігровим ролям вони проявляють ті якості, якими в реальності
володіють в малій мірі: комунікативність, впевненість у собі, наполегливість,
сміливість, тим самим стимулюючи та закріплюючи більшість суттєвих рис
свого характеру. Саме у ролі приховані корекційні механізми впливу гри на
індивідуальну та емоційно-вольову сферу особистості дитини.
 9

Застосування так званої не направленої (не директивної) ігротерапії

орієнтоване на самостійну гру дитини, яка дозволяє їй вільно виразити своє
самопочуття, свій внутрішній вплив. Така ігротерапія, що не організовується
педагогічно жорстко, дозволяє вирішити наступні корекційні завдання:
- розширення репертуару самовираження дитини;
- досягнення емоційної стійкості та саморегуляції;
- корекція відносин у системі „дитина-дорослий”.
Техніка направленої ігротерапії включає в себе вільні, тобто самостійно
організовані та розвинені дітьми сюжетно-рольові ігри, ігри-драматизації, ігри-
імпровізації, складання казок. Корекція особистості дитини в ненаправленій
ігротерапії здійснюється в результаті формування адекватної системи
відношень між дітьми, а також дітьми та дорослими. Дорослий наставник у
схожій позиції застосовує техніку дзеркального відображення почуттів та
думок дитини, яка грається шляхом їх вербалізації. В результаті такого
відображення поведінки дорослого, який грається, дитина відкриває шлях до
самопізнання через біологічне спілкування з дорослими, через її мовленнєві
висловлювання.
Дорослий наставник не відсторонюється від дітей, які граються, а
намагається:
- організувати атмосферу взаєморозуміння, емоційного співпереживання з
дитиною та передачі їй цього відношення;
- забезпечити переживання дитиною почуття особистої самоуваги;
- встановити межі у грі.
Якщо у направленої ігротерапії дорослий – це організатор та
інтерпретатор її символічного значення, то в не направленій ігротерапії він
виступає в декількох позиціях. Він рівноправний партнер по грі, що
підкоряється всім її правилам і тим самим відкрито знімає психологічну
напругу між дитиною, завойовуючи її довіру. Крім цього дорослий виступає у
грі з позиції „ідеального батька”, забезпечуючи дитині повнокровне
переживання відчуття батьківського тепла.
 10

При виборі форм ігротерапії слід виходити з конкретних завдань корекції

психічного розвитку, які можуть бути вирішені саме цими засобами, а також з
того, наскільки стабільні показники ефективного впливу на дитину саме
ігротерапією. В якості показників ефективності ігротерапії враховується
стрімкість дітей підтримувати спілкування та діяльність з іншими дітьми та
дорослими у групі та поза нею, що проявляються у:
- позитивних особистісних змін самосвідомості дітей;
- у покращенні емоційного самопочуття;
- позитивної динаміки розумового розвитку.

Питання 3. Арт-терапія, її цілі.

Арт-терапія – це напрямок в психотерапії, психокорекції та реабілітації,
засноване на заняттях клієнтів (пацієнтів) образотворчим творчістю. Арт-
терапія може розглядатися як одне з відгалужень психотерапії мистецтвом
поряд з музичною терапією, драм терапією і танцювальною терапією.
Термін «арт-терапія» вперше став використовуватися в англомовних
країнах приблизно в 40-ті роки ХХ століття.
Арт-терапія є приватною формою терапії творчістю і пов'язана, головним
чином, з так званими візуальними мистецтвами (живописом, графікою,
фотографією, скульптурою, а також їх різними комбінаціями з іншими
формами творчої діяльності). У вітчизняній літературі найбільш близьким
західному поняттю арт-терапії є ізо-терапія. У групу різних видів терапії
творчістю поряд, з арт-терапією, входять також музико-терапія, драма-терапія,
терапія танцем і рухами і т. д
Два основні підходи в арт-терапії:
1. Мистецтво має цілющим дією саме по собі, художня творчість дає
можливість висловити і заново пережити внутрішні конфлікти, воно є засобом
збагачення суб'єктивного досвіду, арт-терапія розглядається як засіб розвитку
особистості та її творчого потенціалу, основний механізм - сублімація і
трансформація. Ведучий стимулює членів групи довіряти своєму власному
 11

сприйняттю і досліджувати свої творіння як самостійно, так і з допомогою

інших членів групи.
2. На першому місці – терапевтичні цілі, творчі цілі вторинні, арт-терапія
як доповнення до інших терапевтичних методів, висловлюючи утримання
власного внутрішнього світу у візуальній формі, людина поступово рухається
до їх усвідомлення, основний механізм – трансфер. Керівником групи
заохочуються вільні асоціації членів груп та їх спроби самостійно знайти
значення власних робіт. Деякі вправи полягають у спільній груповій роботі,
наприклад створення групових фресок і створення загального групового образу.
Основні цілі арт-терапії – самовираження, розширення особистого
досвіду, самопізнання, внутрішня інтеграція особистості (різних її аспектів і
компонентів) та інтеграція з зовнішньою реальністю (соціальної, етнічної,
культурної). В арт-терапії спонтанне малювання і ліплення є різновидом
діяльності уяви, а не проявом художнього таланту. Образотворче творчість є
мостом між світом фантазії і реальністю. Воно включає в себе елементи того й
іншого, дозволяючи створити якийсь синтез, який ні дитина, ні дорослий не
можуть створити без допомоги художніх засобів.
Важливим поняттям арт-терапії є сублімація – вираз несвідомих
інстинктів і потягів (часом деструктивних) за допомогою трансформації їх у
витвори мистецтва; мистецтво може одночасно "направити в інше русло" і
висловити також почуття злості, болю, тривоги, страху.
Переваги методу арт-терапії в тому, що він:
1) надає можливість для вираження агресивних почуттів у соціально -
прийнятною манері. Малювання, живопис фарбами або ліплення є безпечними
способами розрядки напруги;
2) прискорює прогрес в терапії. Підсвідомі конфлікти і внутрішні
переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, ніж у розмові
під час вербальної психотерапії. Невербальні форми комунікації можуть з
більшою ймовірністю уникнути свідомої цензури;
 12

3) дає підстави для інтерпретацій та діагностичної роботи в процесі

терапії. Творча продукція з огляду на її реальності не може заперечуватися
пацієнтом. Зміст і стиль художньої роботи надають терапевта величезну
інформацію, крім того, сам автор може внести внесок в інтерпретацію своїх
власних творінь;
4) дозволяє працювати з думками і почуттями, які здаються
непереборними (втрати, смерть, перенесені травми і насильство, страхи,
внутрішні конфлікти, спогади дитинства, сновидіння). Іноді невербальне засіб
виявляється єдиним інструментом, розкриває і проясняє інтенсивні почуття і
переконання;
5) допомагає зміцнити терапевтичні взаємини. Елементи збіги в художній
творчості членів групи можуть прискорити розвиток емпатії і позитивних
почуттів;
6) сприяє виникненню почуття внутрішнього контролю і порядку;
7) розвиває і посилює увагу до почуттів;
8) підсилює відчуття власної особистісної цінності, підвищує художню
компетентність. Побічним продуктом терапії мистецтвом є задоволення, що
виникає в результаті виявлення прихованих умінь та їх розвитку.
 13

Питання 4. Музикотерапія.
Музика – феноменальне явище. Її стосунки з людиною дивні. Мелодійні
звуки вершать дива - в людині пробуджується, перетвориться душа,
змінюються стан, настрій ... Музика панує над нашими емоціями, які,
виявляється, навіть перемагають фізичну біль.
Узбецький учений Мірзакарім Норбеков встановив: здоров'я залежить від
емоційного центру людського організму. Він підкреслює: "Хаос не у світі, він
усередині нас". І саме музика перемагає цей хаос, гармонізує емоційну сферу
людини.
Науково доведено, що музика може зміцнювати імунну систему,
призводить до зниження захворюваності, покращує обмін речовин і, як
наслідок, активніше йдуть відновлювальні процеси.
Західні вчені, провівши численні дослідження і експерименти, прийшли
до переконання: деякі мелодії володіють сильним терапевтичним ефектом.
Духовна, релігійна музика відновлює душевну рівновагу, дарує відчуття
спокою. Якщо порівнювати музику з ліками, то релігійна музика – анальгетик у
світі звуків, вона полегшує біль. Спів веселих пісень допомагає при серцевих
недугах, сприяє довголіттю. Але найбільший ефект на людину надають мелодії
Моцарта. Цей музичний феномен, до кінця ще не пояснений, так і назвали -
"ефект Моцарта".
Медики встановили, що струнні інструменти найбільш ефективні при
хворобах серця. Кларнет покращує роботу кровоносних судин, флейта надає
позитивний вплив на легені і бронхи, а труба ефективна при радикулітах і
невритах. Але серед музичних інструментів можна виділити лідера по впливу
на стан людини це орган.
Певні ноти впливають на певні органи:
 звукова частота, що відповідає ноті до, впливає переважно на
функції шлунка та підшлункової залози;
 ре – на жовчний міхур і печінку;
 ми – на органи зору і слуху;
 14

 фа – на сечостатеву систему;
 сіль – на функції серця;
 ля – легені та нирки;
 сі – на функцію енергообміну, зігріваючи тіло.
Низькі звуки резонують більше з нижньою частиною тіла, високі – з
верхньої (головою).
Експериментально доведено, що музичніше звуки змушують вібрувати
кожну клітку нашого організму, електромагнітні хвилі впливають на зміну
кров'яного тиску, частоту серцевих скорочень, ритм і глибину дихання. Не
випадково в сучасній медицині все більшого поширення набуває поряд з
фітотерапією і арттерапією музикотерапія. Мова йде про відновлення здоров'я
людини за допомогою занять музикою.
Музична терапія використовується для лікування цукрового діабету, так
як було встановлено, що між рівнем цукру в крові і психічним станом існує
прямий зв'язок. Таким чином, змінюючи і регулюючи свій психічний стан,
людина може змінювати рівень цукру в крові. У цьому велику допомогу
надають звуки природних шумів: прибою, співу птахів, рокоту океанічних
хвиль, гуркоту грому, шуму дощу.
Дослідження центру під керівництвом М. Лазарєва показали, що музичні
вібрації роблять благотворний вплив на весь організм, особливо на кісткову
структуру, щитовидну залозу, масажують внутрішні органи, досягаючи глибоко
лежачих тканин, стимулюючи в них кровообіг. Музика підвищує здатність
організму до вивільнення ендорфінів – мозкових біохімічних речовин, що
допомагають справлятися з болем і стресом.
Особливо інтенсивно вивчається вплив музики в останні десятиліття.
Експерименти ведуться в кількох напрямках, таких як:
 вплив окремих музичних інструментів на живі організми;
 вплив музики великих геніїв людства, індивідуальний вплив
окремих творів композиторів;
 вплив на організм людини традиційної народної музики.
 15

Музична терапія разом з арттерапією, тобто терапією засобами

образотворчого мистецтва, може стати ефективним методом лікування
шкільних неврозів, які сьогодні все більше вражають вчаться, як у процесі
отримання освіти, так і в сучасному житті взагалі.
Музика існує в нашому житті як живе знання і уявлення людини про
самого себе, як засіб самопізнання і самовираження. Сприйняття і розуміння
музики полягає у відчутті її зв'язками, м'язами, рухом, подихом.
Використовуючи класичну музику в цілях музичної терапії, не слід забувати,
що серед творів сучасної легкої музики, в тому числі серед джазу і року, можна
знайти чимало таких, які можуть бути використані в терапевтичних цілях.
Музика як, мабуть, ніяке інше мистецтво, може впливати на настрій,
створювати його. Всі музичні твори можна умовно розділити на активізують,
тонізуючі і розслабляючі, заспокійливі. Сприйняття музики тісно пов'язано з
розумовими процесами, тобто вимагає уваги, спостережливості, кмітливості.
Музика, що сприймається слуховим рецептором, впливає на загальний стан
усього організму, викликає реакції, пов'язані зі зміною кровообігу, дихання.
В. М. Бехтерєв, підкреслюючи цю особливість, довів, що якщо
встановити механізми впливу музики на організм, то можна викликати або
послабити збудження.
Особливості музикотерапії, як психотерапевтичного методу
Являє собою метод, що використовує музику в якості засобу корекції.
Численні методики музикотерапії передбачають як цілісне і ізольоване
використання музики в якості основного і провідного чинника впливу
(прослуховування музичних творів, індивідуальне та групове музикування), так
і доповненням музичним супроводом інших корекційних прийомів для
посилення їх впливу і підвищення ефективності.
Музикотерапія активно використовується в корекції емоційних відхилень,
страхів, рухових і мовних розладів, психосоматичних захворювань, відхилень у
поведінці, при комунікативних труднощі і ін
 16

Шведська школа, будучи орієнтована на глибинну психологію, вважає,

що в корекційній роботі музикотерапії повинна відводитися центральна роль,
так як музика завдяки своїм специфічним особливостям в змозі проникнути в
глибинні шари особистості. Альтшулер виявила фізіологічні зміни у пацієнтів,
адекватні певних типів музичного впливу і обгрунтувала терапевтичний підхід,
названим нею ізо-принципом музикотерапії. Згідно з цим положенням при
скруті словесного контакту з хворим музика сприяє його встановленню, якщо
вона відповідає емоційного тонусу стану пацієнта, при депресії показана
музика тиха, спокійна, при збудженні - гучна, швидкого темпу. Музика здатна
встановлювати загальний настрій, причому емоційне забарвлення образів, що
виникають при її сприйнятті, різна в залежності від індивідуальних
особливостей музичного сприйняття, ступеня музичної підготовки,
інтелектуальних особливостей слухача.
Таким чином, музикотерапія може служити допоміжним засобом
встановлення контакту між психологом і клієнтом і засобом, що полегшує
емоційне відреагування в процесі корекційної роботи.
Розглядаючи основні напрямки корекційного дії музики, зазвичай
виділяють 4 наступних аспекти:
1. емоційне активування в ході вербальної психотерапії;
2. розвиток навичок міжособистісного спілкування – комунікативних
функції та здібностей;
3. регулюючий вплив на психовегетативні процеси;
4. розвиток естетичних потреб.
Фізіологічний вплив музики на людину грунтується на тому, що нервова
система, а з нею і мускулатура мають здатність засвоєння ритму. Музика як
ритмічний подразник стимулює фізіологічні процеси організму, що
відбуваються ритмічно як в руховій, так і вегетативної сфері. Ритми окремих
органів людини завжди відповідні. Між ритмом руху і ритмом внутрішніх
органів існує певний зв'язок. Ритмічні рухи являють собою єдину
функціональну систему, руховий стереотип.
 17

Таким чином, музикотерапія – це психотерапевтичний метод, що

використовує музику в якості засобу корекції. Численні методики
музикотерапії передбачають як цілісне і ізольоване використання музики в
якості основного і провідного чинника впливу (прослуховування музичних
творів, індивідуальне та групове музикування), так і доповнення музичним
супроводом інших корекційних прийомів для посилення їх впливу і підвищення
ефективності

Питання 5. Танцювальна терапія

“Танець - це жива мова, якою говорить людина...

Танець вимагає спілкування прямого, тому що його носієм і посередником
є сама людина, а інструментом вираження — людське тіло” Мері Вігман
Танець є одним з найдавніших способів вираження людиною своїх
почуттів та емоцій. Він зародився на самому ранньому етапі існування людства.
Танець поєднує в собі фізичну, психічну і естетичну діяльність.
Він здатний виражати цілу гаму людських емоцій і активно
використовується в сучасній терапії. При цьому у вільному русі та імпровізації
відбувається спонтанне вивільнення почуттів. Рухи танцю є своєрідним
засобом комунікації.
В основі танцювально-рухової терапії лежить рухова імпровізація. В цій
терапії немає місця хореографії, а є імпровізація, спонтанний танок, який
допомагає людині звільнити почуття, які вона відчуває в цю хвилину. Танець
сам по собі дає багато позитивних емоцій. Людина рухається і отримує
необхідні ресурси та сили, які допомагають вирішувати життєві питання та
психологічні проблеми.
У кожної людини є образ свого “я”, який виражений в образі тіла.
Стереотипи, породжені вихованням і перенесеними стресами, втілюються у
нашому житті й у нашому тілі. У людей є обмеження, страхи і нереалізовані
бажання, які виражає тіло. Тому танець – це також і взаємодія, історія людських
взаємин.
 18

Через танець ми можемо: – більш відкрито глянути на світ людських

взаємин;
– виразити ті почуття, які ми не вміємо і боїмося виражати;
– реалізувати ті бажання, які нам поки страшно чи ніяково втілити;
– знайти взаєморозуміння, якого так не вистачає в повсякденному житті.
Таким чином, танцтерапія працює в трьох галузях:
– наше тіло, його можливості та обмеження (“Що несе у світ моє тіло?”);
– наші уявлення про себе самих, розширення і розкриття цих уявлень
(“Хто
я?”);
– наша взаємодія з іншими людьми, сфера міжособистісних відносин
(“Хто ти і що ми можемо разом?”).
Суть танцювальної терапії
Будь-які переживання людини, як позитивні, так і негативні,
виражаються в напрузі будь-якої групи м'язів. На підтримку цього м'язового
затиску витрачається енергія. Після реакції зовні вона починає вільно
циркулювати по всіх частинах тіла.
Наприклад, дитину образили і вона не може на це відповісти. Як правило,
вона стискає щелепи, кулаки, дихання стає частим тощо. Це і є реакція тіла на
ситуацію. Якщо ж подібна ситуація повторюється кілька разів або емоційна
травма дуже значна, такий рух тіла закріпляється в тілі як стереотип,
знижується рівень емоційної чутливості.
Сучасна танцювальна терапія спрямована на зниження м'язової напруги.
Вона сприяє збільшенню рухливості людини.
Юнг зазначав терапевтичну цінність артистичних переживань. У танці
вони дозволяють з несвідомого витягти неусвідомлені потяги і потреби.
Відбувається звільнення людини від них.
Танцювальна терапія може вважатися первинним засобом заохочення
невербального взаємодії як між клієнтом і терапевтом, так і між учасниками
групи танцювальної терапії.
 19

Ця методика дозволяє членам групи краще усвідомлювати власне тіло і

можливості його використання. Таке усвідомлення призводить до поліпшення
фізичного та емоційного стану учасників.
Якщо говорити про підлітків, то такі заняття виробляють у них більш
позитивний образ власного тіла, що допомагає підвищити самооцінку молодої
людини. Оволодіння новими рухами і позами дає можливість опанувати
новими почуттями.
Танцювальна терапія також допомагає розвивати соціальні навички
людей. Танцювальні рухи є засобом зв'язку з оточуючими, дають людині
можливість самовираження.
Тілесна терапія і танцювально-рухова терапія – це методи
самовідновлення організму, застосування яких є доцільним як з метою
формування, так і зміцнення і збереження здоров’я дітей. Окрім цього,
танцювально-рухова терапія спрямована на розвиток комунікативних навичок
учнів і включає роботу з іншими видами мистецтв: малюнком, ліпленням,
музикою тощо.
Танцювальна терапія, по-перше, дає дитині можливість усвідомити, як і
чому щось відбувається в її тілі. По-друге, за допомогою спеціальних вправ
допомагає зняти чи знизити рівень “заблокованості” тіла, саме знизити, а не
знищити, адже жодна людина не може жити без своїх захисних механізмів:
м’язового панцира, який починає формуватися з раннього дитинства.
Немає такої людини, яка була б у будь-якій ситуації повністю відкрита.
Це неможливо і не треба, інакше її все вражатиме в цьому світі. З іншого боку,
якщо людина надто непроникна, вона стає малочутливою не лише до болю, але
й до радості.
Одним із головних принципів танцювальної терапії є можливість
навчитися чути сигнали свого тіла, йти за ними, вміти розслаблятися, коли
треба . Тіло мудріше за думку, тому що воно старше, ніж думка. Тіло має свою
пам’ять, і багато процесів у ньому проходять на підсвідомому рівні. Важливо
навчитися спонтанності, імпровізації на тілесному рівні, усвідомлено брати
 20

участь у своєму власному житті. Тілесні навички переносяться на психічний

рівень. Людина, яка не здатна на спонтанні реакції у складній ситуації, відразу
ж зазнає краху. Головне – навчитися довіряти своєму тілу.
Безперечним є той факт, що танцювальна терапія сприяє формуванню
почуття ритму . Доведено, що кожній біологічній істоті воно притаманне, адже
організм являє собою систему біоритмів. Проте досить часто почуття ритму
губиться – так діють на нього стреси, а також різноманітні події негативного
характеру. Отже, навчити дітей відчувати ритм – це не тільки рухатися в такт
музики, але і жити, на випадаючи із ритму часу. Танець сприяє розвитку
координації рухів, формуванні внутрішньої свободи дитини.
Танцювальна терапія поєднує в собі музику і рух. Не викликає сумніву,
що руховий досвід дитини пов’язаний з її музичним досвідом.
Дослідники говорять про взаємозв’язок музики і рухів, який має глибокі
онто- і філогенетичні корені . У прадавніх музичних культурах музика завжди
була невіддільною від танцювальних, трудових, ритуальних рухів, що її
супроводжують. Те ж саме можна сказати і про дитячі музичні ігри, що
супроводжуються театральними ігровими ситуаціями.
Отже, музичне спілкування дітей насичене різноманітними жестами, які
відбивають багатство невербальної комунікації, а танцювальна терапія вчить
учнів передавати свій настрій через рух, сприяє формуванню “музичності”
дитячих рухів навіть за умов відсутності музичного супроводу.
Існують різні види танцювальної терапії: танцювально-ритмічна
гімнастика; нетрадиційні види вправ; креативна гімнастика.
До складу танцювально-ритмічної гімнастики входять:
• ігроритміка;
• ігрогімнастика;
• ігротанок.
Нетрадиційні види вправ представлені такими складовими:
• ігропластика;
• пальчикова гімнастика;
 21

• ігровий самомасаж;
• музично-рухливі ігри;
• ігри-подорожі.
Креативна гімнастика включає в себе:
• музично-творчі ігри;
• спеціальні завдання.
Всі ці види танцювальної терапії використовують ігровий метод
проведення занять, який надає освітньому процесу привабливу форму,
полегшує процес запам’ятовування й освоєння вправ, підвищує емоційний фон
занять, сприяє розвитку мислення, уяви і творчих здібностей дитини.
Усе це сприяє зміцненню здоров’я дитини, її фізичному і психічному
розвитку.
Танцювальна терапія передбачає вирішення таких основних завдань:
• зміцнення здоров’я:
• створення оптимальних умов для зростання і розвитку опорно-
рухового апарату дитини;
• формування правильної постави;
• сприяння профілактиці плоскостопості;
• розвиток і функціональне вдосконалення органів дихання,
кровообігу, серцево-судинної й нервової систем організму;
• удосконалення психомоторних здібностей учнів:
• розвиток м’язової сили, гнучкості, витривалості , швидкісно-
силових і координаційних здібностей;
• сприяння розвитку відчуття ритму, музичного слуху, пам’яті, уваги,
вміння погоджувати рухи з музикою;
• формування навичок виразності, пластичності, граціозності і
витонченості танцювальних рухів;
• розвиток дрібної моторики;
• розвиток передумов творчих здібностей:
 22

• розвиток мислення, уяви, винахідливості і пізнавальної активності,

розширення кругозору;
• формування навичок самостійного виразу рухів під музику;
• розвиток лідерства, ініціативи, відчуття товариства,
взаємодопомоги і працьовитості.
Питання 6. Казкотерапія. та лялькотерапія, їх основні прийоми.
У науково-психологічній літературі є багато визначень терміну
казкотерапії. Коротко зупинимося на деяких з них.
Казкотерапія – лікування казками, спільне з клієнтом відкриття тих знань,
які живуть в душі та є психотерапевтичними в даний момент (Т. Д. Зінкевич-
Євстигнєєва).
Казкотерапія – процес утворення зв’язків між казковими подіями і
поведінкою в реальному житті; процес перенесення казкового сенсу до
реальності (В.Я. Пропп).
Казкотерапія – процес активізації ресурсів, потенціалу особистості (К.
Юнг).
Казкотерапія – процес екологічного навчання й виховання дітей (В.А.
Запорожець).
Казкотерапія – розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення
пережитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному клієнту своєї
особливої казки (Е.Берн).
Отже немає єдиного визначення казкотерапії. Але спільним у всіх
визначеннях є те, що казка розкриває внутрішній світ особистості, щоб
покращити його. Можна сказати, що казкотерапія – це терапія середовищем,
особлива казкова атмосфера, в якій можуть проявитися потенційні можливості
особистості, може матеріалізуватися мрія; а головне, в ній з’являється відчуття
захищеності та присмак таємниці.
Метою казкотерапії є підведення людини до усвідомлення своєї
внутрішньої сутності, своєї цілісності і неповторності, до відчуття гармонії із
собою і світом. У процесі казкотерапії людина навчається сприймати себе
 23

такою, якою вона є, усвідомлювати себе й інших людей, як неповторну

індивідуальність. У кожної людини є потреба у самовираженні, яка
здебільшого, залишається незадоволеною, що породжує внутрішній конфлікт.
В основі психологічної проблеми часто лежить незакінченість,
незавершеність. Людина зупиняється перед тим, що її лякає, повертаючись
багато разів до того самого, доходячи до найстрашнішого. Це може бути
залишком психологічної травми, коли індивід знову і знову повертається до її
початку, доходить майже до кульмінації – і тут зупиняється, витісняє у
несвідоме травматичний матеріал. Клієнт вважає, що якщо страшне місце
пройти, настає гарна кінцівка, з’являється світло і проблема вирішується,
людина залишається живою. Життя означає продовження, прихід нового дня
після завершення старого. Все це підкреслює важливість залучення самих
клієнтів до складання терапевтичних метафор. Не можна придумати для іншої
людини казку, яка мала б для неї більше значення, ніж метафора, придумана
нею для самої себе. Тому, з огляду на природу проблеми і темперамент, клієнта
можна попросити завершити метафоричну казку, розпочату терапевтом.
Першорядну важливість представляє початок казки, він повинен бути
правдивим. Головним героєм казка намагається зробити самого слухача, а для
цього треба коротко і ясно описати йому сутність його життя. Гарний слухач -
це той, хто намагається себе впізнати. Слухач, особливо дитина, стає героєм, і
далі розділяє його долю. Таким чином, ідентифікація дозволяє говорити про
казку не тільки як про опис поведінкових можливостей, але і як про досить
активне, хоча і не директивне, навіювання.
Важливою рисою казки є і те, що в ході її розповіді відбувається
трансформація змісту, героя. Хтось, маленький і слабкий на початку, в кінці
перетворюється на сильного, значущого і багато в чому самодостатнього.
Описуються історії про подорож героя, про нових помічників, про смерть і
воскресіння, про перемогу і возз’єднання. У результаті розширюється сфера
свідомого, що вже само по собі дає цілющий ефект. В основі казок лежать
обряди ініціації – сконцентровані процеси перетворення дитини в дорослого.
 24

Загалом чарівна казка описує процес досягнення героєм мети, яку може
описати тільки він, за допомогою подорожі в тридев’яте царство і використання
чарівних помічників. Іншими словами, людина робить перехід від проблемного
стану до бажаного шляхом підключення ресурсів, звичайно до певного ступеня
підсвідомих
Деякі дослідники наголошують на сприйнятті дитиною за допомогою
казки соціально значимих моделей поведінки. Так, В.В.Абраменкова вважає:
«Народна казка в поетичній художній формі дає суспільно-типові приклади
соціально-психологічних стосунків: подружжя між собою, батьків до дітей і
навпаки, відношення до старших членів сім'ї».
Щодо пошуку невмирущих цінностей у казці М. В. Єрмолаєва пішла далі,
вказуючи на вираженість у російських народних казках християнських
цінностей, таких як: віра, соборність, доброта до слабкого. Образ Івана-дурня,
зокрема, на думку автора, символізує протиріччя між життєвим здоровим
глуздом і справжньою духовною мудрістю.
Розглядаючи казково-фольклорний світ, О. Є. Сапогова звертає увагу на
наступні його особливості:
«мовлення», екстравертність; в ньому людина переважно діє, виявляє свої
думки і почуття зовні;
у казковому світі представлені квазі-реальність і квазі-логіка;
світ давньої казки все-таки досить замкнутий, обмежений;
казкова розповідь демонструє своєрідну абсолютизацію, максимальність
присутніх у казці характеристик і високий ступінь злиття індивіда з
навколишнім світом;
поза часовість казкового змісту.
Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості
(обряду ініціації);
Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від
дитинства до дорослості;
 25

Казкотерапія – це «дитячий» метод у тому значенні, що він адресований

творчому відкритому «дитячому початку» у людині. Але в будь-якому віці в
казці можна відкрити щось таємне і хвилююче: коли ми сприймаємо казку,
кожний вибирає для себе той зміст, що найбільш співзвучний його
світовідчуванню на даний момент, що може дати відповідь на внутрішнє
питання. У цьому секрет вічної молодості казок.
На сьогоднішній день крім комплексного підходу казка як вид метафори
застосовується для вирішення окремих психологічних задач, таких як розвиток
уяви, розвиток творчості, розвиток емпатії, викладання психології в початковій
школі, використовується в контексті символдрами, діагностики
міжособистісних стосунків, національно-патріотичного і навіть релігійного
виховання.
Казки використовуються також для розвитку творчості й уяви. В основу
методики покладені функції чарівної казки, виділені В. Проппом, на основі
яких роблять карточки, з яких викладаються різні комбінації. Потім дитина
намагається скласти історію, використовуючи ці картки. Треба сказати, що
прийом із використанням «пропповських» карток був запропонований ще Дж.
Родарі як один із методів стимулювання розвитку фантазії.
Т. В. Дорожевець розробляє методику використання «казкових
помічників» для активізації внутрішніх ресурсів дитини у важких ситуаціях
різного характеру. У результаті такої роботи з дитиною вона отримує
можливість звертатися до внутрішніх ресурсів, начебто до улюбленого
казкового героя [2].
Казки класифікуються по-різному. Томпсон виділив п’ять груп казок.
Розповіді про тварин.
Народні казки, релігійні розповіді, романтичні розповіді, історії про
чудовиськ.
Жарти та анекдоти.
Частушки з приспівом і повторами.
Інше.
 26

Лялькотерапія
8. Лялькотерапія
Лялькотерапія як метод заснований на процесах ідентифікації дитини
дитяти з із улюбленим любим героєм мультфільму, казки і з із улюбленою
любою іграшкою. Це індивідуальний метод арттерапії.
Як основний прийом коректувальної дії використовується лялька як
проміжний об'єкт взаємодії дитяти і дорослого (психолога, вихователя, батька).
Дитина дитя, пізнаючи реальний мир світ, його соціальні зв'язки і
стосунки, активно проектує сприйманий досвід в специфічну ігрову ситуацію.
Основним об'єктом такої соціальної проекції досить довгий час є з'являються|
ляльки.
Лялькотерапія широко використовується для вирішення інтра- і
інтерперсональних конфліктів, поліпшення покращання соціальної адаптації,
при коректувальній роботі із страхами, заїканням, порушеннями поведінки, а
також для роботи з із дітьми, що мають емоційну емоціональну травму.
Улюблена люба іграшка бере участь в постановці спектаклю, сюжет якого є
з'являється таким, що травмує дитину дитяти, коли вона потрапляє попадає в
страшну історію і успішно з із нею справляється. По мірі розгортання сюжету
емоційна емоціональна напруга напруження дитини дитяти наростає і,
досягнувши максимальної вираженост виказувати, змінюється бурхливими
поведінковими емоційними емоціональними реакціями (плач, сміх і так далі) і
зняттям нервово-психічної напруги напруження.
Можливі індивідуальна і групова форми лялькотерапії. Лялькотерапія
популярна як в зарубіжній, так і у вітчизняній практиці коректувальної роботи .
Процес лялькотерапії проходить минає в два етапи:
1. Виготовлення ляльок.
2. Використання ляльок для відреагування значущих емоційних
емоціональних станів достатків.
Процес виготовлення ляльок також є з'являється коректувальним.
Захоплюючись процесом виготовлення ляльок, діти стають спокійнішими,
 27

урівноваженими. Впродовж роботи у них розвивається довільність психічних

процесів, з'являються появляються навички навички концентрації уваги,
посидючість, розвивається уява.
У лялькотерапії використовуються такі варіанти ляльок, як ляльки-
маріонетки, пальчикові ляльки, тіньові ляльки, мотузяні ляльки, площинні
ляльки, ляльки рукавички, ляльки-костюми.
Маріонетки. Принцип виготовлення простих маріонеток запропонований
Вальдорфською школою. Така лялька складається з голови і плаття сукні з із
ушитими рукавами, вона дуже проста в управлінні: одна нитка служить для
управління головою, інша - руками. Лялька може мати одне обличчя або
змінних облич обличчя (що дозволяє дитині дитяті моделювати різні емоції), а
може бути без обличчя обличчя (що дозволяє дитині дитяті фантазувати – в
якому настрої знаходиться перебуває герой ляльки). Робота з із лялькою-
маріонеткою дозволяє удосконалювати вдосконалювати тонку моторику руки і
загальну спільну координацію рухів; проявляти виявляти через ляльку ті емоції,
відчуття почуття, стани достатки, які дитин дитя по якихось причинах не може
або не дозволяє собі проявляти виявляти. Пожвавивши пожвавлювати ляльку,
дитина дитя вперше уперше в житті відчуває дорослу відповідальність за дії
ляльки, за її життя; усвідомлює причинно-наслідкові зв'язки між своїми діями і
змінами рухів ляльки; вчиться знаходити находити адекватний тілесний вираз
вираження різним емоціям, відчуттям почуттям, станам достаткам; розвивати
довільну увагу і здібність до концентрації.
Пальчикові ляльки. Найбільш простим варіантом пальчикових ляльок є|
з'являються кульки від пінг-понгу або порожні пусті шкаралупи від яєць, на
яких намальовані різні вирази осіб облич, різні персонажі. Пальчикові ляльки
можуть також виготовлятися з із щільного картону у вигляді невеликих
циліндрів, розмір яких підбирається за розміром пальців дитини дитяти|.
Тіньові ляльки. Тіньові ляльки використовуються для роботи тіньового
театру і виготовляються з із чорного або темного картону або паперу. Такі
ляльки використовуються переважно для роботи над дитячими страхами.
 28

Граючи з із такою лялькою в тіньовому театрі, дитина дитя отримує одержує

досвід дослід вирішень своєї проблеми. Зазвичай звично страх невидимий.
Реалізовуючи страх у вигляді ляльки, дитина дитя оволодіває ситуацією, і
матеріалізований в ляльці страх позбавляється своєї емоційної емоціональної
напруженості, своєї лякаючої складової. Дитина дитя може робити чинити зі із
своєю лялькою-страхом все, що захоче схоче, аж до повного цілковитого
знищення. У цьому і полягає коректувальний сенс зміст тіньового театру і
тіньових ляльок.
Мотузяні ляльки є з'являються багатофункціональними. Вони ефективні
для опрацьовування проробляти у дітей проблем ідентифікації, спілкування,
підвищеної тривожності. Така лялька може бути розміром з дитину зріст
дитяти. Вона проста у виготовленні: з із мотузки вірьовки збирається контур
ляльки, за петельку голова ляльки пристібається на сорочку дитини, а палець
дитини дитяти протягується просмикує в петлі, що знаходяться перебувають на
долоньках ляльки. Таким чином, дитина дитя імітує рух ляльки разом з
власними рухами.
Площинна лялька є моделлю ляльки, вирізаної з із щільного картону
або тонкої фанери. Як правило, руки ляльки кріпляться зміцнюють на шарнірах
або на кнопках і є з'являються такими, що вільно рухаються сунуть. Такого
роду ляльки використовуються для роботи зі з дітьми, у біля яких є наявний
проблеми в спілкуванні, поведінці, з із порушенням образу зображення Я. Такая
лялька може мати змінний набір виразів обличчя, які відповідають різним
емоційним емоціональним станам достаткам.
Ляльки рукавичок традиційно використовуються для дитячих лялькових
театрів, різних інсценувань, зображень казок.
Об'ємні ляльки традиційно використовуються для програвання рольових
ігор. Це звичайні звичні іграшки розміром з зріст людину.

Укладач Олійник Г. М.
29