Ліцей №33

Полтавської міської ради

Реферат

На тему: Боротьба народів Африки проти

колонізаторів на початку ХХ ст.

Виконала:
учениця 9-В класу
Ромасенко Анна
 Зміст
Вступ
Розділ 1:
Колонізація Африки:
1.1 Встановлення європейського панування в Африці;
1.2 Проникнення у Тропічну й Південну Африку;
Висновки до розділу 1
Розділ 2:
Соціально-економічний розвиток:
2.1 Період економічного піднесення;
2.2 Розвиток економіки африканських країн;
Висновки до розділу 2;
Розділ 3:
Національно-визвольний рух;
3.1 Різниця в характері колонізації й відмінності в характері визвольного руху.
3.2 Перша світова війна у життя африканців.
Висновки до розділу 3
Загальні висновки
Використана література
Ілюстрації
 Вступ
На початку 20-го століття територія Сахари на південь від сахари
залишалася останнім незмінним регіоном в світі якого ще не торкнувся
імперіалізм який являв собою практику і пропаганду розширення, і панування
держави шляхом прямого захоплення території або за рахунок отримання
політичного і економічного контролю. Дана територія для кожного мала свою
значимість, але перш за все це була економічна складова.
Інтерес в даній території в кожного був свій, для Європи це була
економіка та расова привабливість, тобто дешева робоча сила, для Британії це
був як один зі шляхів вирішення її торгового дефіциту. В той період часу
Африка обіцяла Сполученому Королівству, Німецькій імперії, Франції та
іншим країнам відкритий ринок, що забезпечив би позитивний торговий баланс
— цей ринок купував би в метрополій більше, ніж продавав би їм. Це
спричинило стратегічне суперництво та конфлікти між імперіалістичними
державами.
 Розділ 1
Колонізація Африки
1.1 Встановлення європейського панування в Африці.
Спроби європейців закріпитись у Північній Африці почалися наприкінці XVІІІ
ст. Першим реальним здобутком стало загарбання в 1830 р. Францією Алжиру.
На початку XX ст. всю територію Північної Африки було поділено між
європейськими державами. Алжир, Туніс, Марокко належали Франції, Лівія —
Італії, Єгипет, Судан — Англії, частина Марокко, Ріо-де-Оро — Іспанії.
1.2 Проникнення у Тропічну й Південну Африку було повільнішим. Попервах
європейські держави прагнули встановити контроль над работоргівлею. Вони
створювали опорні пункти, в основному на узбережжі. Досвід колонізації
показував, що в Африці можна розвивати плантаційне господарство для
вирощування тропічних культур. Проникнення вглиб гальмувалося кепськими
шляхами та наявністю вогнищ захворювань, від яких європейці не мали ліків.
Особливо небезпечною була малярія. Висновки до розділу 1: Оскільки розділ
Тропічної та Південної Африки європейськими державами відбувався за
відсутності там відносно стабільних державних утворень, він виявився
довільним; кордони колоній не збігалися ні з етнічними, ні з географічними
межами. Це спричинило роз’єднання багатьох і породило безліч проблем, що
дають про себе знати по теперішній час.
 Розділ 2
Соціально-економічний розвиток
2.1 Міжвоєнні роки для більшості африканських країн були періодом
економічного піднесення, якому сприяли зростання виробництва
сільськогосподарських товарів, збільшення видобутку мінеральної сировини на
експорт. З іншого боку, це приводило до тісного прив’язування економік
африканських країн до світового ринку і залежності від його коливань.
Найбільшого економічного піднесення зазнали регіони зі значними
європейськими загалами: Південно-Африканський Союз, Родезія, окремі
регіони Бельгійського Конго, Танзанії, Нігерії, Анголи. Тут створювалися
значні добувні підприємства, будувались електростанції, системи комунікацій,
міста.
2.2 Розвиток економіки африканських країн зумовив і формування відповідних
прошарків суспільства — підприємців, найманих робітників.
Важливим для африканських країн стало формування еліт із місцевого
населення. Потреба колоніальних адміністрацій у місцевих кадрах спонукала
колонізаторів до створення шкіл та інших навчальних закладів, які готували
дрібних чиновників, учителів, підприємців.
Висновки до розділу 2: Ці люди згодом стали тим середовищем, в якому
формувались ідеї національно-визвольної боротьби та її лідери.
 Розділ 3
3.1 У Північній Африці він прибрав форму відновлення незалежності держав,
які раніше там існували. У XX ст. ці вимоги зазвичай поєднувалися з
програмами модернізації держав на європейський кшталт. Яскравим прикладом
стала національно-визвольна боротьба в Марокко, де населення підняло
повстання та утворило Республіку Ріф, що проіснувала 6 років (1920-1926 рр.).
Повстанці спромоглися розгромити під Анвалем іспанську армію. Після
об’єднання зусиль Іспанії та Франції колонізатори, застосувавши танки, авіацію
і залучивши на свій бік частину марокканців, відновили колоніальне панування.
3.2 Перша світова війна не внесла суттєвих змін у життя африканців. Значних
бойових дій на їхній території не було. Німецькі колонії порівняно легко
захопили війська країн Антанти. Крім Танганьїки, де німцям вдалось
організувати партизанський рух з місцевого населення, що тривав до кінця 1918
р. Єдиний значний фронт виник для захисту Суецького каналу. У бойові дії на
боці Антанти було втягнуто Єгипет. Своєрідною віддякою за це стало надання
йому в 1922 р. незалежності. Проте англійські війська залишились у країні,
Суецький канал теж знаходився в їхніх руках. Таке становище закріпив договір
1936 р.
Висновки до розділу 3: Колишні німецькі колонії було оголошено
підмандатними територіями. Змінилася лише метрополія.
 Загальні висновки
- На початку XX ст. переважна більшість території Африканського континенту
входила до складу колоніальних імперій Великої Британії, Франції, Німеччини,
Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії. Німеччина внаслідок Першої світової війни
втратила свої колонії, площа яких в Африці становила 2,5 млн. кв. км, а
кількість населення - до 13 млн. чоловік.

- Поділ колоніальних володінь Німеччини був юридичне оформлений

мандатною системою, створеною Паризькою мирною конференцією. Стаття 22
пакту Ліги Націй передбачала, що для забезпечення розвитку окремих народів,
які не в змозі управляти самі, деякі великі держави можуть опікуватися ними як
мандатарії Ліги Націй.
Використанні джерела
1. Підручник Всесвітня історія - Новітній період (1914-1939 рр.), 10 клас.
Параграф 35
https://geomap.com.ua/uk-wh10/1282.html
2. Освіта.UA
Всесвітня історія: країни Африки в 20-30-ті роки.
Використано тільки: Міжнародне становище африканського континенту.
https://osvita.ua/vnz/reports/world_history/32614/
 Ілюстрації

Король Єгипту Фуад І

Абд-аль-Керім – президент
Республіки Ріф

Монохи одного з єфіопських

монастирів йдуть на захист батьківщини