Колоніальний розподіл Африки

Франко-туніська війна

Повстання махдістів

Англо-єгипетська війна

Війни з мандінго

Битва при Догалі

Перша франко-дагомейська війна

Pioneer Column Expedition

Друга франко-дагомейська війна

Англо-ашантійські війни

Перша італо-ефіопська війна

Друга італо-ефіопська війна

Перша англо-матабельська війна

Друга англо-матабельська війна

Англо-занзібарська війна

Бенінська експедиція

Центральноафриканська експедиція

Фашодський інцидент

Перша англо-бурська війна

Друга англо-бурська війна

Геноцид племен гереро і нама

Повстання Маджі-Маджі

Перша Марокканська криза

Повстання Бамбата

Франко-вадайська війна

Агадірська криза

Захоплення Марокко Францією

Італійсько-турецька війна

Повстання Марітца
 Причини роздирання Африки
Територія на південь від Сахари залишалася останнім регіоном світу, якого ще не торкнувся
неформальний імперіалізм. Для правлячої еліти Європи вона мала ще й економічну та расову
привабливість. Тоді, як торговий баланс Британії накопичував дефіцит з огляду на надзвичайно
протекціоністський континентальний ринок впродовж тривалої депресії (1873—1896), Африка
обіцяла Сполученому Королівству, Німецькій імперії, Франції та іншим країнам відкритий ринок,
що забезпечив би позитивний торговий баланс — цей ринок купував би в метрополій більше, ніж
продавав би їм.

Британська імперія на той час розвинулася в першу у світі пост-індустріальну націю. Фінансові
послуги ставали дедалі важливішим сектором її економіки. Заморські капіталовкладення з
надлишком компенсували негативний торговий баланс, особливо капіталовкладення в нові ринки:
Африку, білі колонії, Близький Схід, Південно-Східну Азію та Океанію.

Крім того, надлишковий капітал часто з вигідніше було вкласти в заморських країнах, де дешева
робоча сила, обмежена конкуренція та багаті сировинні ресурси створювали можливість для
високих прибутків. Приваблювало імперіалістів, звісно, й те, що зростав попит на сировину,
недоступну в Європі, особливо на мідь, бавовну, гуму, чай, олово, до яких призвичаївся
європейський покупець, і від яких стала залежати європейська промисловість.

Однак у Африці, за винятком Південної Африки, європейські капіталовкладення були відносно

малими в порівнянні з іншими континентами. Тому компанії, які проводили торгівлю з тропічною
Африкою були відносно малими, якщо не рахувати Де Бірс Сесіла Родса. Родс зумів урвати для
себе Родезію так, як потім, і зі значно більшою брутальністю, бельгійський король Леопольд II
експлуатував Вільну державу Конго. Ці розмірковування можуть відволікти увагу від таких
проімперських аргументів колоніального лобі, яке вбачало в заморських африканських ринках
розв'язання проблеми низьких цін та надвиробництва, спричинених зменшенням континентальних
ринків. Проте, за класичною тезою Джона Гобсона у книзі «Імперіалізм» (1902), яка вплине
згодом на таких авторів, як Ленін (книга 1916 року «Імперіалізм як вища стадія капіталізму»),
Троцький та Арендт (книга 1951 року «Походження тоталітаризму»), саме зменшення
континентального ринку було основним чинником розвитку нового глобального імперіалізму.
Історики пізнішого періоду зазначали, що така статистика лише затуманювала той факт, що
формальний контроль над тропічною Африкою мав важливе стратегічне значення в еру ворожнечі
між імперіями, особливо зважаючи на стратегічне розташування Суецького каналу. В 1886 році
виникла золота лихоманка в Південній Африці, яка призвела до заснування Йоганнесбурга й стала
найважливішим фактором у Другій бурській війні 1899 року. Ця лихоманка призвела до
виникнення надлишку грошей та людського ресурсу, який отримав волю покинути Британію
назавжди, що, як зазначає Ганна Аренд, було новим явищем в імперіалістичну епоху.
 Список африканських колоній
Бельгія
Вільна держава Конго та Бельгійське Конго (сьогодні включає Руанду (період 1916—
1960), Бурунді (1916—1960) та Демократичну республіку Конго).

Франція

Алжир

Берег Слонової Кістки

Туніс

Французьке Марокко

Французька Західна Африка

Мавританія

Сенегал

Камерун

Французький Судан (тепер Малі)

Гвінея

Нігер

Французька Верхня Вольта (тепер Буркіна-Фасо)

Французька Дагомея (тепер Бенін)

Французька Екваторіальна Африка

Габон

Середнє Конго (тепер Республіка Конго)

Убангі-Шарі (тепер Центральноафриканська республіка)

Чад

Французький Сомаліленд (тепер Джибуті)

Мадагаскар

Коморські острови

Німеччина

Німецький Камерун (тепер Камерун та частина Нігерії)

Німецька Східна Африка (тепер частково Танзанія, Руанда та Бурунді)

Німецька Південно-Західна Африка (тепер Намібія)

Німецький Тоголенд (тепер Того та західна частина Гани)

Італія

Італійська Північна Африка (тепер Лівія)

Еритрея

Італійський Сомаліленд (тепер частина Сомалі)

Португалія[ред. | ред. код]

Португальська Західна Африка (тепер Ангола)

Континентальна Ангола

Португальське Конго (тепер Кабінда)

Португальська Східна Африка (тепер Мозамбік)

Португальська Гвінея (тепер Гвінея-Бісау)

Острови Зеленого Мису

Сан-Томе і Принсіпі, до складу яких входили:

Острів Сан-Томе

Острів Принсіпі

Форт Сан-Хуан Баптіста до Ажуда (тепер Уїда, в Беніні)

Іспанія

Іспанська Сахара (тепер Західна Сахара), до складу якої входили:

Ріо-де-Оро

Сагвія ель-Амбра

Іспанське Марокко

Сектор Тарфайя

Іфні

Іспанська Гвінея (тепер Екваторіальна Гвінея), до складу якої входили:

Фернандо По

Ріо Муні
Аннобон

Сполучене Королівство[ред. | ред. код]

Єгипет

Англо-Єгипетський Судан (тепер Судан)

Британська Східна Африка

Кенія

Уганда

Занзібар

Британський Сомаліленд (тепер частина Сомалі)

Південна Родезія (тепер Зімбабве)

Північна Родезія (тепер Замбія)

Бечуаналенд (тепер Ботсвана)

Трансвааль (тепер частина Південно-Африканської республіки)

Капська колонія (тепер частина Південно-Африканської республіки)

Наталь (тепер частина Південно-Африканської республіки)

Оранжева Вільна Республіка (тепер частина Південно-Африканської республіки)

Південно-Африканська республіка)

Британська Південна Африка

Гамбія

Сьєрра-Леоне

Нігерія

Камерун (західні провінції)

Британський Золотий Берег (тепер Гана)

Ньясаленд (тепер Малаві)

Незалежні держави
Ліберія, заснована США в 1821. Оголосила незалежність у 1847.

Ефіопія

Судан, незалежний при правлінні Махді між 1885 та 1899 роками

 Висновок
Колоніа́льний розпо́діл А́фрики — процес розділення
африканського континенту на сфери впливу між великими
європейськими державами в кінці 19-го і на початку 20-го
століття, до Першої світової війни. Розподіл
супроводжувався численними конфліктами між
державами-імперіалістами, тому в англійській літературі
отримав зневажливу назву scramble for Africa, що
перекладається як «видряпування Африки» або «роздирання
Африки».

Колоніальний розподіл Африки характеризувався переходом

від непрямого імперіалізму до контролю територій за
допомогою військового впливу, економічного домінування
аж до прямого правління[1]. Спроби упорядкувати
конфлікти між імперіями на зразок Берлінської
конференції (1884—1885) між Британською імперією,
Третьою французькою республікою та Німецькою імперією
виявилися марними.