пам’ятка

Потерпілого
 Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)

ч.2 ст.1 Кримінальне процесуальне законодавство України

складається з відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР),
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Стаття 25 Прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції

розпочати досудове розслідування в кожному випадку
безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення
(за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може
бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі
надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального
правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів
для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка
його вчинила.

ч.2 ст.55 Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту

подання заяви про вчинення щодо неї кримінального
правопорушення або заяви про залучення її до провадження як
потерпілого. Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні
права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення
кримінального правопорушення.

Заздалегідь ознайомитись із:

 Наказ МВС України № 575 від 07.07.2017р. «Про затвердження

Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з
іншими органами та підрозділами Національної поліції України в
запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та
розслідуванні»;

 Наказ МВС України № 357 від 27.04.2020р. Про затвердження

Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про
кримінальні, адміністративні правопорушення або події та

1 / 50
 оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної
поліції України;

 Наказ МВС України № 100 від 08.02.2019р. «Про затвердження

Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв
і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події»;

 Наказ Генерального прокурора № 298 30.06.2020р. «Про

затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових
розслідувань, порядок його формування та ведення»;

 Наказ Генерального прокурора № 125 від 03.12.2012р. «Про

затвердження інструкції про порядок приймання, реєстрації та
розгляду в органах прокуратури України заяв, повідомлень про
вчинені кримінальні правопорушення».

Як подати Заяву про злочин (не звернення, а злочин):

 Дзвонити на гарячу лінію "102";

 Оператор преставиться, але можливо не коректно – потрібно
перепитати ім’я, прізвище та посаду оператора;
 Заявити, що бажаєте приїзду слідчу групу оперативного реагування
(СОГ) щоб подати Заяву про злочин;
 Коротко викладаєте фабулу події із попередньою кваліфікацією
відповідно до положень кримінального кодексу що були порушено;
 Вказуєте власне прізвище, ім’я, по-батькові і адресу для листування
(проживання не обов’язково);
 Вимагаєте в оператора номер реєстрації вашого повідомлення про
злочин в єдиний облік (дев’ять цифр);
 Очікуєте СОГ;
 За практикою, спершу прибувають патрульні (УПП) і вимагають
надати пояснення і т.п., щоб потім вашу заяву віднести до
«звернення громадян» і закрити. Тому працівникам УПП
повідомляєте, що вони не мають повноважень приймати заяви про
злочини і вимагаєте викликати СОГ. Якщо відмовляються – дзвоните
знову на "102" і повторно викликаєте СОГ;
2 / 50
 По приїзду СОГ усно викладаєте суть кримінального
правопорушення, коротко. Вимагаєте слідчого скласти Протокол про
вчинення кримінального правопорушення чи іншу подію на
відповідному бланку. Не заяву на чистому аркуші, не заяву на ім’я
начальнику ГУНП, а конкретно ПРОТОКОЛ, тому що маніпулюють і
підсовують будь що окрім відповідного протоколу (див. Додатки!);
 Заповнювати протокол може слідчий який приймає заяву. Після
складання протоколу – ретельно ознайомитись з написаним, якщо є
помилки – вимагати заповнити заново на іншому протоколі.
Обов’язково повинно бути зазначено кваліфікація статей
правопорушення. Підписувати виключно у визначених для цього
місцях (не внизу аркуша, не на полях, ніде окрім місць для «підпис»);
 Того ж дня, невідкладно, в чергового ГУНП витребувати ТАЛОН
повідомлення (див. Додатки!);
 Перевірити правильність заповнення фабули в Талоні, граматику та
відповідність до фабули, які вказували в Протоколі. Обов’язково
повинно бути зазначено кваліфікація статей правопорушення;
 Протягом 24 годин вимагати в ГУНП витягу з ЄРДР та обов’язково
«Пам’ятку про права і обов’язки потерпілого». Важливо, без
Пам’ятки не давати жодних пояснень, доказів і т.п..

Стаття 214. Початок досудового розслідування

1. Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин

після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне
правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого
джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального
правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до
Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та
через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати
заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий,
який здійснюватиме досудове розслідування, визначається
керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником
органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником
органу досудового розслідування.

3 / 50
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення
відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення
про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його
формування та ведення затверджуються Офісом Генерального
прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України,
Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро
України, Державним бюро розслідувань, органом Бюро економічної
безпеки України.

3. Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених

цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого
внесення не допускається і тягне за собою відповідальність,
встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення
відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути
проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після
завершення огляду). Для з’ясування обставин вчинення
кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру
досудових розслідувань може бути:

1) відібрано пояснення;
2) проведено медичне освідування;
3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних
приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки,
відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису;
4) вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку,
речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального
проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого
огляду або огляду речей.

4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на

прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні
правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи
повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи
повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

4 / 50
5. До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості
про:

1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне

правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що
можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або
заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про
вчинення кримінального правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення
кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником
чи виявлених з іншого джерела;
5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з
зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну
відповідальність;
6) прізвище, ім’я, по батькові та посада службової особи, яка внесла
відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості
до реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр
досудових розслідувань.
У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується
дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального
провадження.

6. Слідчий, дізнавач невідкладно у письмовій формі повідомляє

керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування,
підставу початку досудового розслідування та інші відомості,
передбачені частиною п’ятою цієї статті.

7. Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного

реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він
зобов’язаний протягом п’яти робочих днів з дня внесення таких
відомостей з дотриманням правил підслідності передати наявні у
нього матеріали до відповідного органу досудового розслідування та
доручити проведення досудового розслідування.

5 / 50
 Стаття 56. Права потерпілого

1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:

1) бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим

Кодексом;
2) знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про
обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого
заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення
досудового розслідування;
3) подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
4) заявляти відводи та клопотання;
5) за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо
себе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла;
6) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
7) оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора,
слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;
8) мати представника та в будь-який момент кримінального
провадження відмовитися від його послуг;
9) давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він
вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися
послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою
чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;
10) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням
шкоди в порядку, передбаченому законом;
11) знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються
вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку,
передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів
згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з
матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо
стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у
випадку закриття цього провадження;
12) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні
засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому

6 / 50
застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної
дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою
нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється
законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що
виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);
13) одержувати копії процесуальних документів та письмові
повідомлення у випадках, передбачених цим Кодексом;
14) користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом.

2. Під час досудового розслідування потерпілий має право:

1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне

правопорушення, визнання його потерпілим;
2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву,
документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3) подавати докази на підтвердження своєї заяви;
4) брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях,
під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження
та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до
протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових)
та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються
вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після
закінчення досудового розслідування.

3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий

має право:

1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;

2) брати участь у судовому провадженні;
3) брати участь у безпосередній перевірці доказів;
4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора
від підтримання державного обвинувачення;
5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про
призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою

7 / 50
думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів
медичного або виховного характеру;
6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання
і технічним записом кримінального провадження в суді;
7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим
Кодексом.

4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право

примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про
примирення. У передбачених законом України про кримінальну
відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою
для закриття кримінального провадження.

5. У разі якщо потерпілим є адміністратор за випуском облігацій,

здійснення ним відмови від обвинувачення, апеляційної скарги,
касаційної скарги, укладення угоди про примирення можливі за
згодою зборів власників облігацій, отриманою відповідно до
положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні
ринки".

Стаття 57. Обов’язки потерпілого

1. Потерпілий зобов’язаний:

1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а

в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про
це, а також про причини неможливості прибуття;

2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального

правопорушення;

3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості,

які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні
і які становлять охоронювану законом таємницю.

8 / 50
Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві» (3782-12)

Стаття 2 Право на забезпечення безпеки шляхом застосування

заходів, зазначених у статтях 1 і 7 цього Закону, за наявності
відповідних підстав мають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне

правопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла
виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю
кримінальних правопорушень;
б) потерпілий та його представник у кримінальному провадженні;
д) свідок;
є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах "а" - "е"
цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них
робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.
Заходи забезпечення безпеки можуть бути застосовані до осіб,
зазначених у проханні Міжнародного кримінального суду.

Стаття 7. Заходи забезпечення безпеки

1. Заходами забезпечення безпеки є:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;
б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення
про небезпеку;
в) використання технічних засобів контролю і прослуховування
телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
г) заміна документів та зміна зовнішності;
д) зміна місця роботи або навчання;
е) переселення в інше місце проживання;
є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів
соціального захисту населення;
ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;
з) закритий судовий розгляд.

9 / 50
2. З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров'я,
житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші
заходи безпеки.

Закон України «Про Національну поліцію» (580-19)

Філія компанії ДПП ЄДРПОУ: 40108646

Компанія ГУНП у Чернівецькій обл. ЄДРПОУ: 40109079

КВЕД 84.24 (Діяльність з охорони громадського порядку та безпеки)

Цей клас включає:

-управління та функціонування регулярних і допоміжних силових

структур, фінансованих органами державної влади, а також портових,
прикордонних, міліцейських сил, сил берегової охорони й інших
спеціальних силових структур, у т.ч. регулювання вуличного руху,
реєстрацію іноземних громадян, облік арештів
-забезпечення населення предметами першої необхідності у
випадках надзвичайних ситуацій у мирний час
-діяльність із захисту та нагляду за виловом риби
Цей клас не включає:
-управління діяльністю міліцейських лабораторій, див. 71.20
-управління та регулювання питань, пов'язаних зі збройними силами,
див. 84.22

Стаття 2. Завдання поліції

1. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах:
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і
держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам,
які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок
надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

10 / 50
Стаття 5-1. Використання найменування та ознак належності до
поліції
1. Ознаками належності до поліції є символіка поліції, однострій
поліцейських, спеціальні звання, відомчі відзнаки, спеціальний жетон
та службове посвідчення поліцейського.

Стаття 17.
2. Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон.
Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних
жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України.

Стаття 18. Основні обов’язки поліцейського

1. Поліцейський зобов’язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів

України та інших нормативно-правових актів, що регламентують
діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
3. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до
поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище,
посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове
посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в
ньому інформацією, не випускаючи його з рук.
(Наказ МВС № 347 від 26.04.2017р. відсутній в Єдиному державному
реєстрі нормативно-правових актів (ЄДРНПА)

Стаття 3. Правова основа діяльності поліції

1. У своїй діяльності поліція керується Конституцією України (254к/96-
ВР), міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України,
актами Президента України та постановами Верховної Ради України,
прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами
Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них
актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-
правовими актами.

11 / 50
Положення про патрульну службу МВС (z0777-15)

I. Загальні положення
3. Концепція «міліція та громада» становить основу діяльності ПС
МВС.
4. Працівники ПС МВС мають право застосовувати заходи фізичного
впливу, у тому числі прийоми рукопашного бою, спеціальні засоби та
вогнепальну зброю, у випадках та порядку, визначених статтями 12-
15, 15-1 Закону України «Про міліцію» (Розділ III застосування заходів
фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї).
5. Працівники ПС МВС мають єдиний формений одяг, жетони і
відзнаки.

V. Комплектування патрульної служби

Особовий склад комплектується відповідно до Положення про
проходження служби рядовим і начальницьким складом органів
внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, відповідних положень,
що регламентують діяльність підрозділів ПС МВС України, та інших
нормативно-правових актів.

VII. Обов'язки працівників патрульної служби

1. При виконанні службових обов’язків працівник патрульної служби
зобов’язаний:
1) поважати і не порушувати права та свободи людини і громадянина;
2) обмежувати права і свободи людини лише в спосіб та у випадках,
що встановлені законом;
3) звертаючись до людини, привітатися, прикласти праву руку до
головного убору, назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та
пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість
ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, при цьому не
випускати його з рук;

Постанова КМ УРСР № 114 в редакції 12 квітня 2023 року Про

затвердження ПОЛОЖЕННЯ про проходження служби рядовим і
начальницьким складом органів внутрішніх справ

12 / 50
п.85 Переведення осіб середнього, старшого і вищого начальницького
складу з органів внутрішніх справ до Збройних Сил, у війська і органи
Комітету державної безпеки СРСР у зв'язку з призначенням їх у
персональному порядку на дійсну військову службу може
провадитися за погодженням відповідно з Міністерством оборони
СРСР або Комітетом державної безпеки СРСР з урахуванням їх
бажання і оформляється наказом Міністра внутрішніх справ,
начальників управлінь внутрішніх справ Кримської АРСР, областей і м.
Києва.

У тексті Положення слова “Збройні Сили СРСР” в усіх відмінках

замінено словами “Збройні Сили” у відповідному відмінку, слова
“Законом СРСР “Про загальну військову повинність” - словами
“Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу”
згідно з Постановою КМ УРСР № 1137 від 05.12.2012р.

Положення про ЄДРПОУ

1. ЄДРПОУ - це автоматизована система збирання, накопичення та
опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та
організаційно-правових форм господарювання, відокремлені
підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а
також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що
знаходяться за її межами.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (254к/96-ВР)

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і
повинні відповідати їй.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких

надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України.

13 / 50
Стаття 17. На території України забороняється створення і
функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених
законом.

Стаття 20 Опис державних символів України та порядок їх

використання встановлюються законом (а не постановою), що
приймається не менш як двома третинами від конституційного складу
Верховної Ради України.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за
вмотивованим рішенням суду.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і

сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Стаття 60. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні

розпорядження чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу
настає юридична відповідальність.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не

може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у
вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви
щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

14 / 50
Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати
показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів,
коло яких визначається законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод;
основні обов'язки громадянина;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи
державної служби, організації державної статистики та інформатики;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є
злочинами, адміністративними або дисциплінарними
правопорушеннями, та відповідальність за них.

Постанова УРСР Про Державний герб України (2137-XII)

1. Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним

елементом великого герба України

Указ президента УКРАЇНИ Про Велику Державну Печатку України

(1230/96)

2. Установити, що Великою Державною Печаткою України

скріплюються підписи:
-Президента України на оригіналах текстів законів України,
указів Президента України, міжнародних договорів України;
-Голови Верховної Ради України на оригіналах рішень Верховної Ради
України щодо міжнародних договорів України;

Віденська конвенція про право міжнародних договорів (995_118)

Стаття 27 Внутрішнє право і додержання договорів - Учасник не може

посилатись на положення свого внутрішнього права як на
виправдання для невиконання ним договору.

15 / 50
Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи
державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та
обов'язки (994_a38), Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість
та роль суддів» (994_323) та ін..
враховуючи положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція), в якій
зазначено, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд
його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, встановленим законом", та відповідне прецедентне право
Європейського суду з прав людини.

Сфера застосування Рекомендації

1. Ця Рекомендація застосовується щодо кожної особи, яка здійснює
судочинство, зокрема й осіб, на яких покладено вирішення
конституційних питань.
2. Положення, викладені в цій Рекомендації, також застосовуються
щодо непрофесійних суддів, крім випадків, коли з контексту стає
очевидним, що зазначені принципи застосовуються лише до
професійних суддів.

Резолюція ООН про Основні принципи незалежності судових органів

(995_201)
Незалежність судових органів

1. Незалежність судових органів гарантується державою і

закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші
установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів і
дотримуватися її.

5. Кожна людина має право на судовий розгляд у звичайних судах

або трибуналах, які застосовують встановлені юридичні процедури.
Не повинні утворюватися трибунали, що не застосовують встановлені
належним чином юридичні процедури, з метою підміни
компетенції звичайних судів або судових органів.

16 / 50
Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів та
зловживання владою (995_114)
A. 1. Под термином «жертвы» понимаются лица, которым
индивидуально или коллективно был причинен вред, включая
телесные повреждения или моральный ущерб, эмоциональные
страдания, материальный ущерб или существенное ущемление их
основных прав в результате действия или бездействия, нарушающего
действующие национальные уголовные законы государств-членов,
включая законы, запрещающие преступное злоупотребление
властью.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими

(995_153)

Стаття 2 Крім положень, які виконуються в мирний час, ця

Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-
якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи
більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не
визнаний однією з них. Конвенція також застосовується в усіх
випадках часткової або повної окупації території Високої Договірної
Сторони, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір.

Стаття 3 У випадку збройного конфлікту, який не має

міжнародного характеру та виникає на території однієї з Високих
Договірних Сторін, кожна сторона конфлікту зобов'язана
застосовувати як мінімум такі положення:

1) З особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, зокрема з

тими особами зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тими,
які припинили участь у воєнних діях у зв'язку з хворобою,
пораненням, триманням під арештом чи з будь-якої іншої причини,
поводяться за будь-яких обставин гуманно, без будь-якої
дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи
вірування, статі, походження чи майнового становища чи будь-якими
іншими аналогічними критеріями. Із цією метою заборонено зараз і
надалі вчиняти стосовно зазначених вище осіб такі дії:

17 / 50
 a) насилля над життям та особистістю, зокрема всі види вбивств,
завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
b) захоплення заручників;
c) наругу над людською гідністю, зокрема образливе та
принизливе поводження;
d) засудження та застосування покарання без попереднього
судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином
і який надає судові гарантії визнані цивілізованими народами як
необхідні.

Стаття 4 A. Військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи,

які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких
категорій:
1. Особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів
ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних
сил.
2. Членів інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема членів
організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й
діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію
окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі загони,
зокрема організовані рухи опору, відповідають таким умовам: a)
ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих; b) вони
мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані; c)
вони носять зброю відкрито; d) вони здійснюють свої операції
згідно із законами та звичаями війни.

Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни

(995_154)

Стаття 2 На додаток до положень, які втілюються в мирний час, ця

Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-
якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи
більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не
визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків
часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть
якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. Хоча

18 / 50
одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею
цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються
зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони
зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання
приймає та застосовує її положення.

Стаття 3 З особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому

числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із
тими, хто hors de combat унаслідок хвороби, поранення, затримання
чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої
ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри,
релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які
інші подібні критерії.

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-

коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб:
a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств,
завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
b) захоплення заручників;
c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе
поводження;
d) засудження та застосування покарання без попереднього судового
рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який
надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (995_043)

В преамбулі Пакту (995_043), закладено, що згідно з Загальною

декларацією прав людини (995_015) ідеал вільної людської особи,
яка користується громадянською і політичною свободою і свободою
від страху та нужди, можна здійснити, тільки якщо будуть створені
такі умови, за яких кожен може користуватися своїми економічними,
соціальними і культурними правами, так само, як і своїми
громадянськими та політичними правами. За Статутом Організації
Об’єднаних Націй держави зобов'язані заохочувати загальне
поважання і додержання прав і свобод людини.

19 / 50
Стаття 1
1. Всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього
права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно
забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.
Пункт «b» ч. 3 статті 2 забезпечити, щоб право на правовий захист
для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось
компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими
властями або будь-яким іншим компетентним органом,
передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості
судового захисту. Якщо це вже не передбачено існуючими
законодавчими чи іншими заходами, кожна держава-учасниця цього
Пакту зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх
конституційних процедур і положень цього Пакту для вжиття таких
законодавчих або інших заходів, які можуть виявитися
необхідними для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті (ч.2 ст.2
Пакту №995_043).

Стаття 5
1. Ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як таке, що означає,
що якась держава, якась група чи якась особа має право займатися
будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на
знищення яких-небудь прав чи свобод, визнаних у цьому Пакті, або
на обмеження їх у більшій мірі, ніж передбачається в цьому Пакті.

2. Ніяке обмеження чи приниження будь-яких основних прав

людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі-учасниці цього
Пакту на підставі закону, конвенцій, правил чи звичаїв, не
допускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі
права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

Стаття 7
Нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому,
нелюдському або принижуючому гідність поводженню чи
покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди
піддано медичним чи науковим дослідам.

20 / 50
Стаття 8
1. Нікого не можуть, держати в рабстві: рабство і работоргівля
забороняються в усіх їх видах.
2. Нікого не можуть держати в підневільному стані.

Стаття 9
1. Кожна людина має право на свободу та особисту
недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи
триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше,
як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено
законом.
2. Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини
його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке
пред'явлене йому обвинувачення.
3. Кожна заарештована або затримана за кримінальним
обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді
чи до іншої службової особи, якій належить за законом право
здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом
розумного строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які
чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але
звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки на
суд, явки на судовий розгляд у будь-якій іншій
його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку.
4. Кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання під
вартою, належить право на розгляд його справи у суді, щоб цей суд
міг невідкладно винести постанову щодо законності його
затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є
незаконним.
5. Кожен, хто був жертвою незаконного арешту чи тримання під
вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.

Стаття 16 Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на

визнання її правосуб'єктності.

21 / 50
Стаття 17
1. Ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного
втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи
незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю
його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і
репутацію.
2. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання
чи таких посягань.

Стаття 19
1. Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх
поглядів.
2. Кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це
право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку
інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно,
письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи
іншими способами на свій вибір.
3. Користування передбаченими в пункті 2 цієї статті правами
накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Воно може
бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають
встановлюватися законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб;
b) для охорони державної безпеки, громадського порядку,
здоров'я чи моральності населення.

Стаття 20
1. Будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом.
2. Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної
ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації,
ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.

Стаття 25 Кожний громадянин повинен мати без будь-якої

дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень
право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як
безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних
представників;

22 / 50
Стаття 26 Всі люди є рівними перед законом і мають право без будь-
якої дискримінації на рівний захист закону.

Загальна декларація Прав Людини (995_015)

щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення

того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього
засобу до повстання проти тиранії і гноблення

Стаття 1 Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та

правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні
один до одного в дусі братерства.

Стаття 2 Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи,

проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри,
статі, мови, релігії, політичних або інших переконань,
національного чи соціального походження, майнового, станового або
іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого
розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного
статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно
від того, чи є ця територія незалежною, підопічною,
несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму
суверенітеті.

Стаття 3 Кожна людина має право на життя, на свободу і на

особисту недоторканність.

Стаття 5 Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого,

нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і
покарання.

Стаття 6 Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на

визнання її правосуб'єктності.

23 / 50
Стаття 7 Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої
різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний
захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю
Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої
дискримінації.

Стаття 8 Кожна людина має право на ефективне поновлення у

правах компетентними національними судами в разі порушення її
основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 9 Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання

або вигнання.

Стаття 10 Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для

встановлення обґрунтованості пред'явленого їй кримінального
обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її
справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог
справедливості незалежним і безстороннім судом.

Стаття 11
1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право
вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в
законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при
якому їй забезпечують усі можливості для захисту.
2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення
будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не
становили злочину за національними законами або за міжнародним
правом. Не може також накладатись покарання тяжче від
того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12 Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його

особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на
недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його
честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від
такого втручання або таких посягань.

24 / 50
Стаття 14 Кожна людина має право шукати притулку від
переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це
право не може бути використане в разі переслідування, яке в
дійсності ґрунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння,
що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 15
1. Кожна людина має право на громадянство.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства
або права змінити своє громадянство.

Стаття 17
1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і
разом з іншими.
2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 19
Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх
виявлення; це право включає свободу безперешкодно
дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і
поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно
від державних кордонів.

Стаття 28
Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при
якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути
повністю здійснені.

Стаття 30
Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-
якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-
якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і
свобод, викладених у цій Декларації.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

(995_004)

25 / 50
Стаття 3 Заборона катування
Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому,
що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 5 Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не

може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до
процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного
припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку,
встановленого законом;

2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований

зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке
обвинувачення, висунуте проти нього.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого

всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією
право на відшкодування.

Стаття 6 Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи

упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та
обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-
якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове
рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не
допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його
частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної
безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси
неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою,
що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин
публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

26 / 50
2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального
правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не
буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення

має щонайменше такі права:
a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього
мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти
нього;
b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу
захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх
коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку
допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а
також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах,
що й свідків обвинувачення;

Стаття 7 Ніякого покарання без закону

1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого
кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи
бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального
правопорушення згідно з національним законом або міжнародним
правом.

Стаття 8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя,

до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього
права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із
законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах
національної та громадської безпеки чи економічного добробуту
країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту
здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

27 / 50
Стаття 10 Свобода вираження поглядів
1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право
включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і
передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної
влади і незалежно від кордонів.

Стаття 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено,
має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному
органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які
здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 14 Заборона дискримінації

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має
бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі,
раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань,
національного чи соціального походження, належності до
національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою
ознакою.

Стаття 17 Заборона зловживання правами

Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що
надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою
діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-
яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в
більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Резолюція N 690 (1979) Парламентської асамблеї Ради Європи

"Декларація про поліцію"
A. Этика
<1> Разделы "A" и "B" Декларации распространяются на всех
сотрудников и организации, включая такие органы, как секретные
службы, военная полиция, вооруженные силы или милиция,
выполняющие полицейские функции, которые ответственны за

28 / 50
правоохранительную деятельность, расследование правонарушений,
охрану общественного порядка и государственной безопасности.
2. Полицейский должен действовать честно, беспристрастно и с
чувством собственного достоинства. В частности, он должен
воздерживаться от всех проявлений коррупции и решительно
противодействовать им.

3. Дисциплинарные взыскания, пытки и другие формы негуманного

или унижающего обращения или наказания запрещаются при
любых обстоятельствах. Сотрудник полиции не должен повиноваться
или исполнять любой приказ или инструкцию, предписывающие
подобные меры.

4. Полицейский должен исполнять указания, изданные надлежащим

образом его вышестоящим начальником, но он должен
воздерживаться от выполнения указаний, если ему известно или
должно быть известно о том, что они незаконны.

9. Полицейский должен нести личкую ответственность за свои

собственные действия и за незаконные действия или бездействие,
совершенные по его указанию.

10. Должна существовать четкая цепочка указаний. Всегда должна

иметься возможность установления начальника, ответственного в
конечном итоге за действия или бездействие того или иного
полицейского.

11. Законодательство должно предусматривать систему правовых

гарантий и мер, направленных на защиту от ущерба, который может
быть вызван действиями полиции.

B. Статус.
1. Полиция является государственной службой, созданной в
соответствии с законом, в обязанности которой входит поддержание
и охрана правопорядка.

29 / 50
3. Полицейский должен пройти в полном объеме общую подготовку,
профессиональную и служебную подготовку, а также получить
соответствующий інструктаж по социальным проблемам,
демократическим свободам, правам человека и, в частности, по
Европейской конвенции по правам человека ( 995_004 ).

11. Полицейский должен пользоваться такими же правами перед

судом или трибуналом, как и всякий обычный гражданин.

C. Война и другие чрезвычайные обстоятельства - оккупация

иностранной державой <2>.

<2> Этот раздел не распространяется на военную полицию.

1. Полицейский должен продолжать выполнять свои задачи по

защите граждан и собственности во время войны и вражеской
оккупации в интересах гражданского населения. В связи с этим он не
должен иметь статуса "воюющей Стороны", и к нему не должны
применяться положения Третьей Женевской конвенции ( 995_153 )
от 12 августа 1949 г.

2. Положения Четвертой Женевской конвенции ( 995_154 ) от 12

августа 1949 г., касающиеся защиты гражданских лиц во время
войны, распространяются на гражданскую полицию.

3. Оккупирующая Сторона не должна давать указания сотрудникам

полиции по выполнению задач, не предусмотренных пунктом 1
настоящего раздела.

4. В период оккупации полицейский не должен:

- принимать участие в действиях, направленных против членов

движения сопротивления;

30 / 50
- принимать участие в осуществлении мер, направленных на
использование населения для военных целей и для охраны
военных объектов.

Хартія основних прав Європейського Союзу (994_524)

Статья 51 Сфера применения

1. Положения настоящей Хартии адресуются институтам и органам
Европейского Союза при соблюдении принципа субсидиарности, а
также к государствам-членам сключительно в случаях применения
ими права Европейского Союза. Соответственно они соблюдают
права, следуют принципам и способствуют их применению согласно
своей компетенции.

Статья 52 Сфера действия гарантируемых прав

3. В той мере, в которой настоящая Хартия содержит права,
соответствующие правам, гарантируемым Европейской конвенцией
о защите прав человека и основных свобод (995_004), их смисл и
применение совпадают со смислом и применением установленными
названной Конвенцией. Данное положение не является
препятствием
для их более широкой защиты по праву Европейского Союза.

Статья 1 Достоинство человека неприкосновенно. Его необходимо

уважать и защищать.

Статья 3 Право на личную неприкосновенность

1. Каждый человек имеет право на физическую неприкосновенность
и непри-косновенность психики.

Статья 6 Право на свободу и личную неприкосновенность

Каждый человек имеет право на свободу и личкую
неприкосновенность.

Статья 7 Уважение частной и семейной жизни

31 / 50
Каждый человек имеет право на уважение его частной и семейной
жизни, на неприкосновенность жилища и тайну корреспонденции.

Статья 8 Защита сведений личного характера

1. Каждый человек имеет право на охрану касающихся его
сведений личного характера.

2. Эти сведения должны использоваться в соответствии с

установленными правилами в определенных целях и на основании
разрешения заинтересованного лица либо на иных правомерных
основаниях, предусмотренных законом. Каждый человек имеет
право на доступ к относящимся к нему собранным сведениям и
добиваться внесения в них исправления.

3. Соблюдение этих правил подлежит контролю со стороны

независимого органа.

Статья 11
Свобода выражения свого мнения и свобода информации

1. Каждый человек имеет право на свободу віражать свое мнение.

Это право включает свободу придерживаться свого мнения, получать
и распространять информацию и идеи без какого-либо
вмешательства со стороны публичных властей и не зависимо от
государственных границ.

Статья 17 Право собственности

1. Каждый человек имеет право владеть, пользоваться,

распоряжаться и завещать свою законно приобретенную
собственность. Никто не может быть лишен своего имущества, иначе
как в интересах общества и на условиях, предусмотренных
законом, при условии справедливой и своевременной компенсации
за причиненный ущерб. Пользование собственностью может
регламентироваться законом в соответствии с общественными
интересами.

32 / 50
2. Интеллектуальная собственность охраняется.

Статья 20 Равенство в правах

Все люди равны в правах.

Статья 42
Право на доступ к документации

Каждый гражданин или гражданка Европейского Союза, или любое

физическое или юридическое лицо, проживающее или имеющее
официальное зарегистрированное местопребывание в одном из
государств-членов, обладает правом доступа к документам
Европейского парламента, Совета и Европейской комиссии.

Статья 47
Право на эффективное средство правовой защиты и доступ к
беспристрастному суду

Каждый человек, чьи права и свободы, гарантированные правом

Европейского Союза, были нарушены, имеет право на эффективное
средство правовой защиты в суде при соблюдении условий,
предусмотренных настоящей статьей.

Каждый человек имеет право на справедливое, публичное и

своевременное разбирательство его дела независимым и
беспристрастным судом, созданным на основании закона. Каждый
человек может прибегнуть к помощи адвоката, защитника и
назначить своего представителя.

Те, кто не располагает достаточными средствами, освобождаются от

судебных расходов, в той мере, в которой это освобождение
необходимо для обеспечения эффективного доступа к правосудию.

Статья 48
Презумпция невиновности и право на защиту

33 / 50
1. Каждый обвиняемый считается невиновным, пока виновность его
не будет установлена согласно закону.
2. Каждому обвиняемому гарантируется соблюдение его права на
защиту.

Статья 53 Уровень защиты

Ни одно из положений настоящей Хартии не должно толковаться как

ограничивающее или наносящее ущерб правам человека и основным
свободам в соответствующей сфере их применения, признанням
правом Европейского Союза, международным правом и
международными конвенциями, участниками которых являются
Европейский Союз, Европейское сообщество или все государства-
члены, и в особенности Европейской конвенцией о защите прав
человека и основных свобод (995_004), а также конституциями
государств-членов.

Віденська конвенція про право договорів між державами та

міжнародними організаціями або між міжнародними
організаціями (995_a04)

Статья 8 Последующее подтверждение акта, совершенного без

уполномочия

Акт, относящийся к заключению договора, совершенный лицом,

которое не может на основании статьи 7 считаться уполномоченным
представлять государство или международную организацию с этой
целью, не имеет юридического значения, если он впоследствии не
подтвержден данным государством или данной организацией.

Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду

(995_010)
(Документ чинний, поточна редакція — Редакція від 16.09.2005,
підстава - 995_e56)

34 / 50
Пункт 1 статті 23 Совет Безопасности состоит из пятнадцати Членов
Организации. Китайская Республика, Франция, Союз Советских
Социалистических Республик, Соединенное Королевство
Великобритании и Северной Ирландии и Соединенные Штаты
Америки являются постоянными членами Совета Безопасности.
Генеральная Ассамблея избирает десять других Членов Организации
в качестве непостоянных членов Совета Безопасности, уделяя, в
особенности, должное внимание, в первую очередь, степени участия
Членов Организации в поддержании международного мира и
безопасности и в достижении других целей Организации, а также
справедливому географическому распределению.

Стаття 93
Всі Члени Організації є ipso facto учасниками Статуту Міжнародного
Суду.

В розумінні функціонального підходу щодо визначення імунітету

держави, згідно Резолюції 59/38, прийнятої Генеральною Асамблеєю
Організації Об’єднаних Націй, «Конвенції Організації Об’єднаних
Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власність» (995_e49,
поточна редакція — Прийняття від 02.12.2004), в разі, коли держава
здійснює публічну або суверенну владу (acts de jure imperii), вона має
імунітет, а в разі, коли держава діє як приватна особа (acts de jure
gestionis), вона не наділена імунітетом (H. Fox, The Law of State
Immunity, Oxford University Press, 2002, P. 22).

Декларація щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи

держав, про захист їх незалежності та суверенітету, прийнята
21.12.1965 Резолюцією 2131 (XX) на 20-й сесії Генеральной
Ассамблеи ООН (995_818)

6. Все государства должны уважать право народов и наций на

самоопределение и независимость, и это право должно
осуществляться свободно и без какого-либо внешнего давления и
при полном соблюдении прав человека и основных свобод.
Вследствие этого все государства должны содействовать полному

35 / 50
устранению расовой дискриминации и колониализма во всех их
формах и проявлениях.

Декларація про надання незалежності колоніальним державам та

народам (995_280)

1. подчинение народов иностранному игу и господству и их

эксплуатация являются отрицанием основных прав человека,
противоречат Уставу Организации Объединенных Наций и
препятствуют развитию сотрудничества и установлению мира во всем
мире;

2. все народы имеют право на самоопределение; в силу этого права

они свободно устанавливают свой политический статус и
осуществляют свое экономическое, социальное и культурное
развитие;

3. недостаточная политическая, экономическая и социальная

подготовленность или недостаточная подготовленность в области
образования никогда не должны использоваться как предлог для
задержки достижения независимости;

4. любые военные действия или репрессивные меры какого бы то ни

было характера, направленные против зависимых народов, должны
быть прекращены, с тем чтобы предоставить им возможность
осуществить в условиях мира и свободы свое право на полную
независимость; а целостность их национальных территорий должна
уважаться;

5. в подопечных и несамоуправляющихся территориях, а также во

всех других территориях, еще не достигших независимости, должны
быть незамедлительно приняты меры для передачи всей власти
народам этих территорий, в соответствии со свободно выраженной
ими волей и желанием, без каких бы то ни было условий или

36 / 50
оговорок и независимо от расы, религии или цвета кожи, с тем чтобы
предоставить им возможность пользоваться полной независимостью
и свободой;

6. всякая попытка, направленная на то, чтобы частично или

полностью разрушить национальное единство и территориальную
целостность страны, несовместима с целями и принципами Устава
Организации Объединенных Наций;

7. все государства должны строго и добросовестно соблюдать

положения Устава Организации Объединенных Наций, Всеобщей
декларации прав человека и настоящей Декларации на основе
равенства, невмешательства во внутренние дела всех государств.

Декларація Організації Об’єднаних Націй «Про права корінних

народів» (995_l56)

Стаття 3
Корінні народи мають право на самовизначення. З огляду на це вони
вільно встановлюють свій політичний статус та вільно здійснюють свій
економічний, соціальний та культурний розвиток.

Стаття 6
Кожен представник корінного народу має право на громадянство.

Стаття 7
1. Представники корінних народів мають право на життя, фізичну та
психічну недоторканність, свободу та особисту безпеку.
2. Корінні народи мають колективне право на життя в умовах
свободи, миру та безпеки як самобутні народи та не повинні
зазнавати жодних актів геноциду або будь-яких інших актів
насильства, включаючи примусове переміщення дітей, які належать
до групи, в іншу.

37 / 50
Стаття 8
1. Корінні народи та їх представники мають право не зазнавати
примусової асиміляції або впливу з метою знищення їхньої культури.
2. Держави забезпечують ефективні механізми попередження та
правового захисту щодо:
a) будь-якої дії, метою або результатом якої є позбавлення їх
цілісності як самобутніх народів або їхніх культурних цінностей, чи
етнічної ідентичності;
b) будь-якої дії, метою або результатом якої є позбавлення їх своїх
земель, території або ресурсів;
c) примусове переміщення населення у будь-якій формі, метою або
результатом якої є порушення або підрив будь-якого їхнього права;
d) примусової асиміляції або інтеграції у будь-якій формі;
e) пропаганди у будь-якій формі, метою якої є заохочення або
розпалювання спрямованої проти них расової чи етнічної
дискримінації.

Стаття 29
1. Корінні народи мають право на збереження та охорону
навколишнього середовища та родючості їхніх земель або територій
та ресурсів. Держави створюють та здійснюють програми допомоги
для корінних народів з метою забезпечення такого збереження та
охорони без будь-якої дискримінації.

2. Держави здійснюють дієві заходи щодо недопущення зберігання

небезпечних матеріалів на землях або територіях корінних народів
або вивозу небезпечних матеріалів на землі або території корінних
народів без їхньої вільної, попередньої та усвідомленої згоди.

Стаття 30
1. Військова діяльність на землях або територіях корінних народів не
проводиться, за винятком випадків, коли її проведення виправдано
наявністю відповідних державних інтересів або щодо неї є іншим
чином вільно висловлена згода або прохання зі сторони відповідних
корінних народів.

38 / 50
2. Перед використанням земель або територій корінних народів для
військової діяльності держави проводять ефективні консультації із
зацікавленими корінними народами шляхом належних процедур і,
зокрема, через їхні представницькі інституції.

Стаття 32
1. Корінні народи мають право визначати пріоритети та розробляти
стратегії освоєння або використання своїх земель чи територій та
інших ресурсів.

Стаття 38
Держави, консультуючись та співпрацюючи з корінними народами,
здійснюють ефективні заходи, у тому числі законодавчі заходи, для
досягнення мети цієї Декларації.

Стаття 40
Корінні народи мають право на доступ та швидке вирішення в рамках
справедливих процедур врегулювання конфліктів та спорів з
державами та іншими сторонами, а також на ефективні засоби
юридичного захисту у випадку будь-яких порушень їхніх
індивідуальних та колективних прав. У таких рішеннях належним
чином беруться до уваги звичаї, традиції, норми та правові системи
відповідних корінних народів та міжнародні права людини.

Стаття 42
Організація Об’єднаних Націй, її органи, включаючи Постійний форум
з питань корінних народів, і спеціалізовані установи, у тому числі на
державному рівні, держава сприяють дотриманню та повному
застосуванню положень цієї Декларації та приймають наступні заходи
для ефективного застосування цієї Декларації.

Стаття 43
Визнані в цій Декларації права становлять собою мінімальні
стандарти для забезпечення виживання, поваги гідності та добробуту
корінних народів світу.

39 / 50
Стаття 44
Всі права і свободи, визнані цією Декларацією, рівною мірою
гарантуються чоловікам та жінкам, які є представниками корінних
народів.

Десять принципів Нюрнберзького кодексу 1947р.

1. Абсолютно необхідною умовою проведення експерименту на

людині є добровільна згода останнього.
2. Експеримент має приносити суспільству позитивні результати,
недосяжні іншими методами чи методами дослідження; він
повинен носити випадковий, необов'язковий за своєю суттю
характер.
3. Експеримент повинен ґрунтуватися на даних, отриманих у
лабораторних дослідженнях на тваринах, знанні історії розвитку
даного захворювання або інших проблем, що вивчаються. Його
проведення має бути так організовано, щоб очікувані результати
виправдовували факт його проведення.
4. При проведенні експерименту необхідно уникати всіх зайвих
фізичних та психічних страждань та ушкоджень.
5. Жоден експеримент не повинен проводитись у разі, якщо є
підстави припускати можливість смерті або інвалідного поранення
випробуваного; винятком, можливо, можуть бути випадки, коли
лікарі-дослідники виступають як випробувані під час проведення
своїх експериментів.
6. Ступінь ризику, пов'язаного з проведенням експерименту,
ніколи не повинна перевищувати гуманітарну важливість проблеми,
на вирішення якої спрямований даний експеримент.
7. Експерименту повинна передувати відповідна підготовка, та
його проведення має бути забезпечене обладнанням, необхідним
для захисту випробуваного від найменшої можливості поранення,
інвалідності чи смерті.
8. Експеримент має проводитися лише особами, які мають
наукову кваліфікацію. На всіх стадіях експерименту від тих, хто

40 / 50
 проводить його або зайнятий у ньому, потрібно максимум уваги та
професіоналізму.
9. У ході проведення експерименту випробуваний має мати
можливість зупинити його, якщо, на його думку, його фізичний чи
психічний стан унеможливлює продовження експерименту.
10. У ході експерименту дослідник, який відповідає за його
проведення, повинен бути готовий припинити його на будь-якій
стадії, якщо професійні міркування, сумлінність та обережність у
судженнях, що вимагаються від нього, дають підстави вважати, що
продовження експерименту може призвести до поранення,
інвалідності або смерті випробуваного.

Декларація про право та обов'язок окремих осіб, груп і органів

суспільства заохочувати та захищати загальновизнані права людини
та основні свободи (995_349)

признавая важную роль международного сотрудничества и ценную

работу отдельных лиц, групп и ассоциаций по содействию
эффективному устранению всех нарушений прав человека и основных
свобод народов и отдельных лиц, в том числе массовых, грубых или
систематических нарушений, таких, как нарушения, которые
являются результатом апартеида, всех форм расовой
дискриминации, колониализма, иностранного господства или
оккупации, агрессии или угроз национальному суверенитету,
национальному единству или территориальной целостности, а
также результатом отказа признать право народов на
самоопределение и право каждого народа на осуществление
полного суверенитета над своими богатствами и природными
ресурсами,

Статья 1
Каждый человек имеет право, индивидуально и совместно с другими,
поощрять и стремиться защищать и осуществлять права человека и
основные свободы на национальном и международном уровнях.

41 / 50
Статья 6
Каждый человек, индивидуально и совместно с другими, имеет
право:

a) знать, искать, добывать, получать и иметь в своем распоряжении

информацию о всех правах человека и основных свободах, включая
доступ к информации о том, каким образом обеспечиваются эти
права и свободы во внутреннем законодательстве, в судебной или
административной системах;

b) как предусматривается в международных договорах о правах

человека и других применимых международных договорах,
свободно публиковать, передавать или распространять среди
других мнения, информацию и знания о всех правах человека и
основных свободах;

c) изучать, обсуждать, составлять и иметь мнения относительно

соблюдения всех прав человека и основных свобод как в
законодательстве, так и на практике, и привлекать внимание
общественности к этим вопросам, используя эти и другие
соответствующие средства.

Статья 8
Каждый человек имеет право, индивидуально и совместно с
другими, иметь реальный доступ на недискриминационной основе к
участию в управлении своей страной и ведении государственных дел.

Статья 9
1. При осуществлении прав человека и основных свобод, включая
поощрение и защиту прав человека, упомянутых в настоящей
Декларации, каждый человек, индивидуально и совместно с
другими, имеет право на пользование эффективными средствами
правовой защиты и на защиту в случае нарушения этих прав.

3. С этой же целью каждый человек, индивидуально и совместно с

другими, имеет, в частности, право: c) предлагать и предоставлять

42 / 50
профессиональную квалифицированную правовую помощь или
иные соответствующие консультации и помощь в деле защиты прав
человека и основных свобод.

43 / 50
 "ГАРЯЧІ ЛІНІЇ"
ДБР (+38 044) 300-27-07, (044) 294-64-63, (044) 294-64-26
ТУ ДБР (+38 0382) 69-98-20

МВС України 15-36

Гаряча лінія МВС України для звернень рідних та близьких полонених,
зниклих безвісти, загиблих українських захисників (+38 089) 420-18-66
Інформаційна автоматична довідка МВС України (+38 044) 256-03-33

Гаряча лінія Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за

особливих обставин (0800) 10-3333

Національна поліція України (0800) 21 21 51, (0800) 50 02 02

Телефон довіри (+38 044) 226-22-52
Прес-служба (+38 044) 249-28-70

Генеральна прокуратура (+38 044) 200-76-24

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону:
(+38 032)-233-00-94, (+38 044) 200-77-93

Міноборони про корупційне правопорушення (+38 044) 271-39-86

Урядова 15-45, (+38 044) 284-19-15

Уповноваженого ВРУ з прав людини: 0-800-501-720

ГУНП в Чернівецькій області 102, (+38 0372) 55-26-02

телефон чергової частини – (+38 0372) 55-26-02

Управління генерального інспектора Департаменту оборони США

+1 703-604-8799, +1 800-424-9098
Державний департамент США (включно з Агентством США з
глобальних медіа)
+1 202-647-3320, +1 800-409-9926
Агентство США з міжнародного розвитку
+1 202-712-1023, +1 800-230-6539

44 / 50
 Зразок документа
ПРОТОКОЛ
прийняття заяви про кримінальне
правопорушення та іншу подію
_________________ ______________________________
(місце складення) (дата і час складення)

________________________________________________________________________
(слідчий, прокурор, інша посадова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію
заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, назва органу
(підрозділу) поліції, прізвище, ініціали)

у присутності осіб:
________________________________________________________________________
(їх прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання)
________________________________________________________________________,
дотримуючись вимог статей 60, 104, 214 Кримінального процесуального кодексу
України, прийняв усну заяву від
________________________________________________________________________
(прізвище, ім'я, по батькові,
________________________________________________________________________
рік народження, посада, місця роботи і проживання заявника, контактний телефон,
________________________________________________________________________
документ, що посвідчує особу)
про
________________________________________________________________________
(кримінальне правопорушення)

Гр. ______________________________________ попереджено про кримінальну

(прізвище, ініціали заявника)

відповідальність згідно зі статтею 383 Кримінального кодексу України за завідомо

неправдиве повідомлення про вчинення злочину.
__________________
(підпис заявника)
Гр. ____________________________________________ роз'яснено права заявника
(прізвище, ініціали заявника)
відповідно до статті 60 Кримінального процесуального кодексу України, а саме про
те, що він (вона) має право:
отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її
прийняття і реєстрацію; отримати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
подати на підтвердження своєї заяви речі та документи;
отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.
__________________
(підпис заявника)
45 / 50
Гр. ___________________________________________________________ заявив(ла):
(прізвище, ініціали)
1. Обставини (дата, час, місце)______________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________

2. Якої матеріальної шкоди завдано протиправними діями, на яку суму, яким

способом злочинці заволоділи майном (проникнення в житло чи інше приміщення,
напад, вимагання, обман чи зловживання довірою, інше); якщо проникнення, то
яким шляхом (злам запірних пристроїв, підбір ключа, виставлення вікна, через
кватирку, іншим способом); яке майно викрадено, де воно знаходилося, наявність
документів, які підтверджують право власності на втрачене (пошкоджене) майно,
його вартість, прикмети, коли і де придбано
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
___________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________

3. Чи застосовувалося фізичне насильство або погроза його застосування, у чому це

конкретно проявлялося, які предмети (ніж, пістолет, газовий балончик, палиця
тощо) використовувалися під час нападу; якщо було вимагання майна чи права на
нього або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою застосування
насильства, заподіяння тілесних ушкоджень, пошкодження майна тощо, в чому
конкретно проявлялися такі дії _________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
___________________________________________________________________
4. Чи заподіяно кому-небудь тілесні ушкодження, до якого закладу охорони
здоров'я звертався(лася), його місцезнаходження, чи перебував(ла) на
стаціонарному або амбулаторному лікуванні
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
____________________________________________________________________
46 / 50
5. Чи є посилання на обставини вчинення кримінального правопорушення, які
можуть свідчити про мотиви нетерпимості (расова, національна належність, релігія
чи переконання тощо)
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
6. Чи бачив(ла) особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, чи може її
впізнати, за якими прикметами
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
7. Чи підозрює когось у вчиненні кримінального правопорушення (якщо так, то
зазначити, з якої причини, а також відомості про цю особу)
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
8. Чи були очевидці вчинення кримінального правопорушення, що відомо про них
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
Заявник зазначив _____________________________________________________
(власноруч написати про ознайомлення та правильність викладених даних)

____________ ___________________________
(підпис) (ініціали, прізвище заявника)
Заяву прийняв:

________________________________________________________________________
(слідчий, інша посадова особа органу (підрозділу) поліції, уповноважена на
прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та
інші події, посада, підпис, прізвище, ініціали)

___ ____________ 20__ року

47 / 50
 Зразок документа

ТАЛОН-ПОВІДОМЛЕННЯ ЄДИНОГО ОБЛІКУ № ___

ПРО ПРИЙНЯТТЯ І РЕЄСТРАЦІЮ ЗАЯВИ (ПОВІДОМЛЕННЯ) ПРО

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ІНШУ ПОДІЮ

Шановний(а) ____________________________________________
(прізвище, ім'я, по батькові)

Вашу заяву (повідомлення) такого змісту (викладається коротка фабула події):

зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал

Національної поліції України" (журналі єдиного обліку)______________ за № _____
(орган (підрозділ) поліції)

Для отримання інформації про результати розгляду заяви (повідомлення) Ви можете

звернутися до органу (підрозділу) поліції за тел. __________________
Уповноважена службова особа ____________ _________________________
органу (підрозділу) поліції (підпис) (ініціали, прізвище)

___ ____________ 20__ р.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------
КОРІНЕЦЬ ТАЛОНА-ПОВІДОМЛЕННЯ ЄДИНОГО ОБЛІКУ № ___________

Заяву (повідомлення) прийнято від Посада, звання, прізвище та підпис особи,

яка прийняла заяву Підпис заявника про отримання талона-повідомлення
Прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, дата народження, місце проживання,
контактний телефон

Заяву (повідомлення) Посада, звання, прізвище Підпис заявника про

прийнято від та підпис особи, яка отримання талона-
прийняла заяву повідомлення
Прізвище, ім'я, по батькові,
число, місяць, дата
народження, місце
проживання, контактний
телефон

48 / 50
w w w.youtube.com /@ user-dz9xw 5hr5s

t.m e/bagnet_chernivtsi

w w w.facebook.com /groups/3884655388303205

w w w.facebook.com /groups/554305264906288

bagnetnacii.blogspot.com

bagnet.natsii.chernivtsi@ gm ail.com

bagnet_natsii_chernivtsi

(+38 096) 781 95 50

49 / 50