ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ

Кафедра вищої математики

ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри ______________
Барабаш О.В.

"___" _____________20___ року

Замрій І. В.

ЛЕКЦІЯ № 3
з навчальної дисципліни
вища математика
Тема. Похідна функції однієї змінної
Заняття 3. Застосування диференціального числення до дослідження
функцій
Навчальний час – 2 години.
Галузь знань: 12 Інформаційні технології

Спеціальність: 121 Інженерія програмного забезпечення

Групи: ПД-11, 12, 13, 14

Навчальна та виховна мета:

1. Студенти повинні знати теоретичні питання з теми «Похідна». Правила та

формули диференціювання, схему дослідження функції.
2. Розвиток мислення студентів, залучення до вивчення математики, як
необхідної складової фахівця технічного університету

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

“___” _________ 20___ року Протокол №____

Київ – 20 __
 План лекції:

1. Правило Лопіталя.
2. Перетворення невизначеностей виду 0  ; 00 , 0 , 1 ,   до виду
0  
0 або   .
   

3. Формули Тейлора і Маклорена.

4. Дослідження функції на монотонність.
5. Екстремуми функцій. Необхідні і достатні умови існування екстремумів
функцій.
6. Найбільше та найменше значення функції на відрізку.
7. Опуклість та угнутість графіка. Точки його перегину.
8. Асимптоти графіка функцій.
9. Схема дослідження функції і побудови її графіка.

Література.
1. Дубовик В.П., Юрик І.І. Вища математика. – Київ, «А.С.К.» – 2006. –
с. 647.
2. Барковський В.В. Барковська Н.В. Вища математика для економістів.–
Київ, «ЦУЛ» – 2002. – с. 399.
Вступ.
При дослідженні функції важливо визначити її інтервали зростання,
спадання, опуклість графіка функцій, при яких х має найбільше та
найменше значення, знаходження асимптот графіків функцій. В лекції
буде показано, що всі ці дослідження зручно проводити за допомогою
похідної.
 1. Правило Лопіталя.

x 
Розглянемо відношення f ( x)  , де функції x  і x  визначені й
x 
диференційовні в деякому околі точки а, виключаючи, можливо, саму точку
а. Може бути, що при x  a обидві функції x  і x  прямують до 0 або до ,
тобто ці функції одночасно є нескінченно малими або нескінченно великими
величинами при x  a . Тоді говорять, що в точці а функція f (x) має
невизначеність виду

0 
 0  або    . (1)
   

У цьому випадку, використовуючи похідні x  і x  , можна

сформулювати правило для знаходження границі функції f (x) при x  a ,
тобто визначити спосіб для розкриття невизначеностей виду (1).

Теорема (правило Лопіталя). Границя відношення двох нескінченно малих

або нескінченно великих функцій дорівнює границі відношення їхніх похідних
(скінченній або нескінченній), якщо остання існує.

Зауваження. Якщо x  і x  при xa прямують одно-

часно до 0 або до  і задовольняють ті умови, які були на-
кладені теоремою на функції x  і x  , то до відношення x  / x  знову
застосовуємо правило Лопіталя і виводимо формулу
x  x  x 
lim  lim  lim
x a  x  x  a x  x  a x 

і т. п.
sin 7 x
Приклад. Знайти lim
x 0 2 x
.

0
 Виконавши граничний перехід, дістанемо невизначеність вигляду 0 .
 
Застосовуємо правило Лопіталя:

lim
sin 7 x
 lim
sin 7 x   lim 7 cos x  7 .
x 0 2x x 0
2 x  x 0 2 2
 2. Перетворення невизначеностей виду 0  ; 00 ,  0 , 1 ,   до виду
0  
0 або   .
   

Правило Лопіталя можна застосувати тільки для розкриття

0  
невизначеностей вигляду 0 або   . При розкритті інших типів
   
невизначеностей їх перетворюють до одного з цих видів.

Невизначеність виду 0   . Нехай lim ux   0, lim vx    .

xa xa

Потрібно знайти

lim ux   v  x  . (2)

x a

Це невизначеність типу 0  .

Якщо вираз (2) записати у вигляді

u v
lim u  v  lim або lim u  v  lim ,
x a x a 1 x  a x  a 1
v u
0  
то при xa дістанемо невизначеність відповідно вигляду 0 або   .
   

Приклад. Знайти 
lim x3 ln x
x 0
.
 Тут маємо невизначеність вигляду 0   . Зобразимо добуток функції у
 
вигляді частки, а потім, отримавши невизначеність   , застосуємо правило
 
Лопіталя:
1

lim x 3 ln x   lim
ln x
 lim
ln x   lim x   1 lim x 3  0.
x 0 x 0 1
3
x 0
x 3  x0  34 3 x0
x x

Невизначеність вигляду 0 0 ,  0 , 1 . Нехай маємо функцію ux v  x  .

При x  a (а — скінченне або нескінченне) можливі три випадки:

а) u  0, v  0 маємо невизначеність виду 0 0  ;

б) u  , v  0 дістанемо невизначеність  0  ;

в) u  1, v   маємо невизначеність виду 1  .

 Ці невизначеності за допомогою логарифмування зводяться до
невизначеності вигляду 0  . Справді, позначимо дану функцію через у,
тобто візьмемо y  u v . Прологарифмувавши цю рівність, дістанемо
ln y  v ln uu  0 .

Легко перевірити, що при x  a добуток v ln u буде невизначеністю 0  

для всіх трьох випадків.

Відповідно до підпункту 1 розкриємо невизначеність 0  , тобто знайдемо

границю lim ln y  k (k — скінченне або ).
x a

Звідси lim y  lim u v  e k .

x a x a

Приклад. Знайти границю lim sin x x .

x 0

 Це невизначеність виду 0 .
0
Позначимо функцію, що стоїть під
знаком границі, через у, тобто y  sin x x , і прологарифмуємо її:

ln sin x
ln y  x ln sin x  .
x 1

Обчислимо границю логарифма даної функції. Тут маємо невизначеність

 
   . Застосуємо правило Лопіталя:
 

ln sin x cos x x 2 cos x

lim ln y  lim  lim   lim 0.
x0 x 0 x 1 x 0 sin x x  2  x 0 sin x

Звідси lim sin x  x  e 0  1 .

x0

1
Приклад. Знайти границю lim x x1 .
x 1

 При x 1 маємо невизначеність 1  .

1
1
ln x ln x
yx x 1
, ln y  ; lim ln y  lim  lim x  1 .
x  1 x1 x 1 x  1 x 1 1

1
Звідси lim y  lim x x1  e1  e .
x 1 x 1

Невизначеність    . Якщо функції ux  , vx   при x  a (а -

скінченне або нескінченне), то різниця u  v при x  a дає невизначеність
   . Остання з допомогою алгебраїчних перетворень зводиться до
0  
невизначеності 0 або   .
   

 1 1
Приклад. Знайти границю lim
x  0 sin x
 .
x

 Маємо невизначеність виду    . Алгебраїчним перетворенням

0
приведемо цю невизначеність до невизначеності 0 , а потім двічі застосуємо
 
правило Лопіталя:

 1 1 x  sin x 1  cos x sin x 0

lim    lim  lim  lim   0.
x0 sin x  x cos x x0 cos x  cos x  x sin x

x0 sin x x  x0 x sin x 2

3. Формули Тейлора і Маклорена.

Для функції, яка диференційовна (n  1) раз включно в околі точки x 0 має

місце формула Тейлора:

Останній доданок у формулі Тейлора

називають залишковим членом у формі Лагранжа, і якщо (n  1) похідна

обмежена, то він прямує до нуля при x  x0 .

При x0  0 ця формула набуває вигляду:

де .

Її називають формулою Маклорена.

 4. Дослідження функції на монотонність.

Нагадаємо: функція f (x) називається зростаючою на проміжку, якщо

більшому значенню аргументу відповідає більше значення функції (якщо
x2  x1 то f x2   f x1  ); функція спадна на проміжку, якщо більшому значенню
аргументу відповідає менше значення функції (якщо x2  x1 , то f x2   f x1  ).

Теорема 1 (необхідна умова зростання (спадання) функції):

1. Якщо диференційовна функція зростає на деякому проміжку, то

похідна цієї функції невід’ємна на цьому проміжку.
2. Якщо диференційовна функція спадає на деякому проміжку, то
похідна цієї функції недодатна на цьому проміжку.

Теорема 2 (достатня умова зростання (спадання) функції):

1. Якщо похідна диференційовної функції додатна всередині деякого

проміжку, то функція зростає на цьому про-
міжку.
2. Якщо похідна диференційовної функції від’ємна всередині проміжку,
то функція спадає на цьому проміжку.

Для знаходження інтервалів монотонності заданої функції у  f (х)

доцільно дотримуватись такого порядку дій:

1. знайти область визначення та похідну f (х) ;

2. знайти корені рівняння f ( х)  0 ;

3. поділити область визначення функції знайденими коренями рівняння

f ( х)  0 на інтервали знакової постійності f (х) ;

4. визначити знак похідної f (х) в кожному інтервалі і зробити висновок, в

якому інтервалі функція зростає, а в якому спадає.

Приклад . Знайти інтервали монотонності функції y  2 x 3  6 x  5 .

Розв’язання. Ця функція визначена при х є (-, ). Знаходимо похідну

функції: y’= 6х2 - 6 = 6(х2 - 1).

Із рівності 6(х2-1)=0 знаходимо х1=1, х2=-1, які поділяють вісь Ох на

інтервали (-, -1), (-1, 1), (1, ).
При х є (-, -1), похідна y(х)  0;

При х є (-1, 1), похідна y(х)  0;

При х є (1, ), похідна y(х)  0.

Згідно достатньої ознаки монотонності функції робимо висновок:

функція y(х) зростає при х є (-, -1)  (1, ) і спадає при х є (-1, 1).

Означення. Функція у  f (х) має при х=х0 максимум (мінімум), якщо

існує такий окіл точки х0, для усіх точок х якого виконується нерівність:

f ( x0 )  f ( x) для максимуму,

f ( x0 )  f ( x) для мінімуму.

5. Екстремуми функцій. Необхідні і достатні умови існування

екстремумів функцій.

Максимум або мінімум функції називається екстремумом функції, а ті

значення аргументу, при яких досягаються екстремуми функції, називаються
точками екстремуму функції (відповідно точками максимуму або мінімуму
функції).
Означення. Критичними точками першого роду функції у  f (х) називають
точки, в яких f (х) не існує або дорівнює нулю.

Рівність f ( х)  0 називають необхідною умовою існування

екстремуму функції у  f (х) .

Щоб визначити, в яких з критичних точок функція має екстремум і

який саме, використовують достатні умови існування екстремуму.

Достатні умови екстремуму функції. Із того, що f x0   0 , не

випливає, що функція f x  має екстремум при x  x0 .

Теорема 1 (перше правило).

Нехай функція f x  неперервна на деякому інтервалі, в якому

міститься критична точка х0, і диференційовна в усіх точках цього
інтервалу (крім, можливо, самої точки х0). Якщо при переході зліва направо
через цю точку похідна:
1) змінює знак з «+» на «–», то при х = х0 функція має максимум;

2) змінює знак «–» на «+», то функція має у цій точці мінімум;

3) не змінює свого знака, то функція в точці х = х0 екстремуму не має.

Порядок дій при дослідженні функції на екстремум:

1. знаходять похідну f (х) заданої функції;

2. знаходять критичні точки першого роду (значення х, при яких f (х) не

існує або дорівнює нулю);

3. визначають знак f (х) зліва та справа в околі кожної критичної точки;

4. роблять висновок, чи має функція екстремум і який саме у знайдених

критичних точках;

5. обчислюють екстремальні значення функції в точках екстремуму.

Дослідження функції на екстремум доцільно виконувати з використанням

таблиці.

Приклад 11. Знайти екстремуми функції

у = 2х3 - 9х2 + 12х + 5.

Розв’язання. Знаходимо похідну:

у = 6х2 - 18х + 12 = 6(х - 1) (х - 2)

Знаходимо критичні точки першого роду: із рівності

6(х - 1)(х - 2) = 0  х1 = 1, х2 = 2.

Інших точок не має тому, що у визначена при усіх х є (-, ).

Критичні точки х1 та х2 поділяють область визначення функції (-, ) на

інтервали постійного знака похідної (критичні точки та відповідні інтервали
записуємо у перший рядок таблиці 1).

Визначаємо знак f (х) в кожному інтервалі (записуємо ці знаки у другий

рядок таблиці 1)

Згідно з достатніми умовами існування екстремуму функції робимо висновок

відносно кожної критичної точки (характер поведінки функції вказуємо у
третьому рядку таблиці 1).
 х (-, 1) 1 (1, 2) 2 (2, )
f (х) + 0 — 0 +
f (х) max min

Обчислимо максимальне та мінімальне значення функції:

уmax = у(1) = 2 · 1 - 9 · 1 + 12 · 1 + 5 = 10;

уmin = у(2) = 2 · 8 - 9 · 4 + 12 · 2 + 5 = 9;

6. Найбільше та найменше значення функції на відрізку.

Функція, неперервна на відрізку a, b , досягає на цьому відрізку

найбільшого та найменшого значень. Ці значення функція може досягнути
всередині відрізку або на одному з кінців відрізку.

Для знаходження найбільшого та найменшого значень функції на

відрізку a, b , які позначають:

max f ( x) та min( x) , відповідно, треба:

а , в  а , в 

1. знайти усі критичні точки першого роду функції f (х) ;

2. знайти значення функції f (х) в тих критичних точках, що належать

відрізку a, b , а також значення функції на кінцях відрізку f (a) та f (в) ;

3. із одержаних значень функції обрати найбільше та найменше значення

функції на відрізку.

7. Опуклість та угнутість графіка. Точки його перегину.

Означення. Крива у  f (х) називається опуклою на проміжку (а, в),

якщо усі точки графіка функції лежать нижче її дотичних на цьому
проміжку.

Крива у  f (х) називається угнутою на a, b  , якщо усі точки графіка

функції лежать вище її дотичних на цьому інтервалі.
 Означення . Якщо в досить малому околі точки дотику з абсцисою х0
крива у  f (х) зліва та справа цієї точки лежить по різні боки дотичної, то
точку х0 називають точкою перегину графіка функції.

Достатні умови опуклості

Нехай у  f (х) визначена і двічі диференційована в проміжку (а, в). Тоді

якщо f ( х)  0 для х  а, в  , то графік функції в цьому проміжку опуклий, а
якщо f ( х)  0 - угнутий.

Необхідна умова перегину

Нехай f (х) визначена в околі точки х0 і двічі диференційовна в цій

точці. Якщо х0 є точкою перегину, то f ( x0 )  0

Означення . Значення х, при яких f (x) не існує або дорівнює нулю,

називають критичними точками другого роду функції f (х) .

8. Асимптоти графіка функцій.

Означення. Пряму лінію називають асимптотою кривої у  f (х) ,

якщо відстань точки М(х, у) кривої від цієї прямої прямує до нуля при
віддаленні точки М в нескінченність.

Асимптоти можуть бути вертикальними, похилими та

горизонтальними

Якщо в точці x  a функція f (х) має розрив другого роду, то x  a

буде рівнянням вертикальної асимптоти.

Рівняння похилої асимптоти функції у  f (х) шукають у вигляді

y  kx  b (1)

f ( x)
де к  іт (2)
х  x

в  іт  f ( x)  kx (3)

х 

Якщо не існує скінченого значення границі (2), то похилої асимптоти

не існує. Якщо к = 0, то за формулою (3) одержимо в  хіт
f (x) і пряма
y  b буде горизонтальною асимптотою.
 9. Схема дослідження функції і побудови її графіка.

Науково обґрунтовано дослідження функції та побудова її графіка

здійснюється за такою схемою:

Перший етап (використовується вид заданої функції)

1. Знаходимо область визначення функції, точки розриву та однобічні

границі функції в цих точках, інтервали неперервності.

2. Досліджуємо функцію на парність, непарність, періодичність.

3. Знаходимо асимптоти графіка функції.
4. Знаходимо точки перетину графіка функції з осями координат та
значення функції на кінцях відрізку, якщо область визначення функції є
замкнений відрізок.

Другий етап (використовується похідна першого порядку)

5. Знаходимо критичні точки першого роду, інтервали зростання та

спадання, точки екстремумів та екстремальні значення функції.

Третій етап (використовується похідна другого порядку)

6. Знаходимо критичні точки другого роду, інтервали опуклості та

угнутості графіка функції, точки перегину та значення функції в точках
перегину.

Четвертий етап

7. Будуємо у системі координат точки та значення функції,

асимптоти, які одержані в ході дослідження. Потім будуємо графік функції
з урахуванням інтервалів неперервності, монотонності, опуклості та
угнутості, періодичності, парності чи непарності.

Висновки.

В даній лекції ми розглянули як досліджувати функцію, яка задана

аналітично, за допомогою поняття похідної. На практиці дані вміння можуть
бути використані в складанні економічних моделей, а також
використовуватись при досліджені завантаженості інформаційних мереж.