Ведення хворих з функціональною (шлунковою) дисперсією

Функціональна (шлункова) диспепсія (ФД) – функціональне захворювання

шлунка (гастродуоденальної зони), що проявляється характерними скаргами і пов’язане з
порушеннями моторики, тонусу та шлункової секреції при відсутності органічних змін у
шлунку та цибулині 12-палої кишки, які б могли пояснити ці скарги.

Коментар до визначення:
 діагноз ФД виставляється при наявності відповідних скарг не менш як 3 місяці за
останні півроку з частотою не рідше 1 разу на тиждень;
 основні скарги при ФД – болі і/або дискомфорт в епігастрії, а також відрижка і
нудота;
 офіційний сучасний термін (ФД), як і ряд попередніх (невиразкова, ідіопатична
тощо) диспепсія не повністю відображає суть хвороби, оскільки, по-перше, не
вказує на локалізацію процесу (у шлунку), а, по-друге, в основі розвитку даної
хвороби лежать не стільки порушення внутрішньопорожнинного травлення
(диспепсія), як порушення моторики і тонусу (дискінезія, дистонія). Можливо,
дану хворобу краще було назвати шлунковою дисфункцією (по аналогії з
біліарними дисфункціями) або залишити назву «синдром подразненого шлунка»
(по аналогії з синдромом подразненої товстої кишки).
Згідно т. зв. Римських критеріїв з визначення та діагностики функціональниї
захворювань органів травлення, до функціональних хвороб шлунку належать:
1. Функціональна диспепсія.
2. Аерофагія (повторна відрижка, обумовлена заковтуванням повітря, що
турбує хворого і спостерігається не менш як 3 місяці на рік).
3. Функціональне блювання (повторне блювання аналогічної частоти, не
пов’язане з будь-якими органічними хворобами органів травлення).

Актуальність проблеми ФД :
- значна частота диспепсичних розладів серед населення ( до 30-40% дорослого
населення), з них – до 60-65% мають саме функціональні порушення;
- ФД може бути стартовим етапом в розвитку таких органічних хвороб, як
гастрит, дуоденіт, виразка, рак;
- великі кошти і час витрачаться на дообстеження даної групи пацієнтів, оскільки
діаноз ФД ставиться методом виключення органіки.

Етіологія та патогенез ФД.

Серед причин розвитку ФД називають порушення нервової регуляції, що приводять до
моторно-евакуаторних розладів у гастродуоденальній зоні, наявність активного
гелікобактеріозу, що сприяє гіперсекреції HCl, Серед провокуючих факторів розглядають
також аліментарні порушення, шкідливі звички, прийом ряду медикаментів, стреси.
Helicobacter pylori (Нр)– грам-негативна паличкоподібна бактерія, що бере участь в
розвитку ряду хвороб гастродуоденальної зони (гострі і хронічні гастрити, дуоденіти,
виразка шлунку і 12-палої кишки, рак і MALT-ома шлунку) та грає додаткову роль в
етіопатогенезі ряду хвороб інших органів та систем.
При виявленні активного гелікобактеріозу при ФД є велика імовірність подальшого
переходу ФД в органічну патологію, тому в цьому випадку застосовується тактика “test
and treat” (виявляти Нр, а після виявлення – лікувати). В Нр-негативних випадках, при
переважанні нервово-вегетативних і моторно-евакуаторних порушень, диспепсія тривалий
час може залишатися функціональною.
Основний патогенетичний механізм розвитку ФД – порушення моторики і тонусу
шлунка і 12-палої кишки:
- сповільнення евакуації з шлунку;
 - зниження частоти і глибини перистальтики антрального відділу шлунку;
- ослаблення постпрандіальної моторики антрума та тонусу (аж до гастропарезу);
- дискоординація скорочень шлунка і 12-палої кишки;
- підвищення чутливості механо- і барорецепторів у шлунку, що приводить до
виникнення відчуття швидкого насичення, нудоти тощо.

Класифікація ФД
I. За клінічними особливостями.
За Римськими критеріями II (1999) виділяли виразкоподібний (біль в епігастріі натще),
дискінетичний (дискомфорт, переповнення, швидке насичення, нудота), рефлюксний
(печія) та неспецифічний (поєднання різних ознак) варіанти ФД.
Римські критерії III (2005) виділяють 2 основні варіанти хвороби:
a. Епігастральний больовий синдром.
b. Постпрандіальний дистрес-синдром.
Перший варіант є аналогом виразкоподібного варіанту, а другий – дискінетичного.
Рефлюксний (його симптоми віднесено до проявів ГЕРХ) і неспецифічний варіанти не
виділяються. Водночас в повсякденній клінічній практиці рекомендується обмежитись
терміном «функціональна диспепсія», а клінічні варіанти виділяти лише в спеціальних
наукових дослідженнях.

II. За глибиною обстеження шлункову диспепсію поділяють на:

a. Необстежену диспепсію (до інструментально-лабораторних методів
дообстеження).
b. Дообстежену: первинну функціональну диспепсію чи вторинну органічну (при
цьому вказується конкретна органічна патологія).

Клінічні прояви ФД

Включають хоча б одну з наступних місцевих скарг:

 Епігастральний біль ниючого чи пекучого характеру - натще або після нервових
навантажень, зменшується після їжі, відпочинку, седативних засобів, антацидів.
Нічний біль не характерний.
 Важкість, жар, переповнення, дискомфорт в епігастрії після їжі, нервових
навантажень, швидке насичення, відрижка їжею, нудота, рідше – блювання,
анорексія.
Місцеві шлункові скарги при ФД нерідко поєднуються з проявами, характерними для
інших органів травлення – стравоходу, кишок тощо (печія, здуття, порушення стільця та
ін.).
Хвороба має хронічний інтермітуючий характер. Серед хворих на ФД переважають особи
до 40 років, жінки, вегетативно-лабільні особи, існує досить чіткий зв’язок між
виникненням скарг та психоемоційними чинниками.
Часто виявляють загальні симптоми вегетативної лабільності:
астенізація, дратівливість, втомлюваність, депресивний настрій, порушення сну,
тахікардія, пітливість, сухість в роті, що змінюється гіперсалівацією тощо.

Діагностичні критерії ФД

1. Типові скарги – зараз і в анамнезі, болючість в епігастрії при пальпації.

2. Достатньо тривалий період появи симптомів – 3 і більше місяців за останні
півроку.
3. Лабораторні методи дослідження: можливе виявлення Нр, загально клінічні аналізи
– в нормі.
 4. Інструментальні методи дослідження:
- рентгеноскопія, електрогастрографія, сцинтиграфія – виявляють ознаки
гастропарезу та інших моторно-тонічних порушень;
- рН-метрія – може виявляти підвищення кислотності і не знаходить
явища гастроезофагеального рефлюксу;
- езофагогастродуоденоскопія – без органічних змін; аналогічно не
виявляють органічні патзміни при проведенні ультрасонографії, ЕКГ
тощо.
5. Консультація невропатолога, психоневролога – мое виявити наявність вегетативної
дисфункції або певних психоорганічних змін.

Диференційна діагностика.

Функціональну шлункову диспепсію диференціюємо з вторинною диспепсією на

фоні органічних змін ( при дообстеженні – виявлення органічної патології
гастродуоденальної зони). ФД також слід диференціювати з функціональними
хворобами інших локалізацій (синдром подразненої товстої кишки, аерофагія, біліарна
дисфункція, ендоскопічно-негативна ГЕРХ та ін.).
Слід не пропустити т. зв. симптоми тривоги: дисфагію, гематемезис, мелену,
безпричинне схуднення в осіб старшого віку, анемію, лейкоцитоз тощо.

Лікування

Включає в себе:
1. Загальні заходи.
2. Медикаментозну терапію.
3. Нейропсихологічну та фізичну реабілітацію.
Лікування – амбулаторне, стаціонарне лікування, як правило, не показане.
Загальні заходи:
 Усунення нервових стресів;
 Достатній період відпочинку і сну, прогулянки на свіому повітрі
 Підтримання помірної фізичної активності;
 Усунення алкоголю, куріння;
 Раціональне харчування – харчуватися 4-5 р. на добу, невеликими
порціями, їсти повільно; уникати міцних м’ясних наварів, гострих прянощів,
кофеїновмісних та газованих напоїв, жирного м’яса.

Медикаментозна терапія:
Препарати вибору – антисекреторні препарати (інгібітори протонної помпи, Н2-
гістаміноблокатори, антациди) та регулятори моторики і тонусу – прокінетики
(метоклопрамід, краще – домперидон або мосаприд).
Застосовують:
- при епігастральному больовому синдромі – поєднання ІПП (напр.,
рабепразолу по 20 мг 2 р. на день) або фамотидину (по 20 мг 2 р. на день)
з седативними засобами (седасен, ново-пассит, ксанакс тощо) або
антидепресантами (еглоніл, амітриптилін, флуоксамін та ін.);
- при постпрандіальному дистрес-синдромі – поєднання покінетиків
(домперидон по 10 мг 3 р. на день) та антидепресантів (напр., флуоксамін
по 50 мг вечором);
- при наявності активного гелікобактеріозу – антигелікобактерна потрійна
терапія по схемі 7 днів, далі- місячний курс антацидів (напр., маалокс по
1-2 дози 3-4 р. на день) або фамотидину (20 мг на ніч).
Нейропсихологічна та фізична реабілітація
- психотерапія, аутотренінг;
- апаратна фізіотерапія заспокійливої дії: електрофорез з бромом,
дарсонвалізація голови, гальванізація комірцевої зони тощо;
- заспокійливий масаж голови і спини;
- водні процедури (лікувальний душ, обливання, заспокійливі ванни,
плавання).

Для вторинної і первинної профілактики ФД застосовують корекцію стилю життя

(загальні заходи) та та немедикаментозні методи психологічної та фізичної реабілітації.