12.

Втілення ідей іонічної філософії у вікових періодизаціях Піфагора і

Гіппократа
Фалес, Геракліт та ін. шукає основу буття в матеріальних елементах
природи /воді, вогкі/ і тому тяжіє до матеріалістичної відповіді на основне
питання філософії. Одночасно поряд з матеріалістичними школами
виникають філософські школи, серед яких переважають ідеалістичні
орієнтації.
Так, близько 532 р. до н.е. у Критоні виникає впливова релігійно-філософська
група - Піфагорійський союз засновником якого був виходець з о. Самоса
Піфагор /517-497 рр. до н.е./. Слід зазначити, що серед членів цього союзу
були й жінки, чого ми не спостерігаємо в інших філософських школах.
Першоосновою для Піфагора є кількісне відношення - число, але слід
зауважити, що число для нас - це величина арифметична і математична, а для
еллінів - величина геометрична, що існує у вигляді геометричних
співвідношень
Так одиниця - це точка, двійка - пряма /як можливість, що виникає із двох
точок/. Трійка - площина. Четвірка - тіло, або об’єм. Таким чином, перші
чотири числа є достатні, щоб визначити усе розмаїття світу чуттєвого
сприйняття. Сума цих чисел дає десятку /1+2+3+4=10/, яка для піфагорійців
служила втіленням достатньої повноти та вдосконалення. Цей ряд чисел у
взаємному співвідношенні елементів включав такі основні музикальні
інтервали: 2 : 1 - октава; 3 :2 - квинта, 4 : 3 - кварта. Таким чином, десятка
виражає собор і повноту звучання.
Піфагором був відкритий взаємозв'язок числа і звуку. Він встановив що
збільшення або зменшення струни дозволяє точно задати висоту звуку. Усе
своє життя та духовні зусилля Піфагор сконцентрував на пошуку гармонії. В
будові Всесвіту, в геометричних пропорціях, у суспільному житті, у
стосунках між людьми, у всіх проявах буття і людського існування - скрізь
відшукує він гармонію, яка привносить у все суще красу та благо. Гармонія
космосу мислиться піфагорійцями як чисельно-кількісна упорядкованість
світу, але справжньою, повною гармонією вона стає у поєднанні з такими
характеристиками реальності, як справедливість, добро, зло, душа тощо.
Гармонія є втіленням істинного буття - буття, обумовленого мірою. Міра
міститься в самому бутті. Міра присутня в кожній речі, але не може бути
виділена як частина, або елемент. Міра будь-якої речі, якою б малою вона не
була, підпорядкована Всесвіту, є основою цілісності і порядку космосу.
Основною характеристикою Всесвіту для античної думки було те, що космос
- це упорядковане буття, яке протистоїть небуттю. Космос виникає Із хаосу
/ніщо, небуття/. Світ виникає з нічого і це ніщо завжди присутнє у космосі.
Одним з принципових моментів Піфагорового вчення була віра у
"переселення" душ після смерті людини з одного тіла в інше. Згідно з
вченням Піфагора після смерті людська душа не може одразу звільнитися від
гріхів своїх, тому повинна вселитись у інше тіло, в якому продовжує свій
шлях до очищення і порятунку. І як тільки душа досягне бажаної чистоти,
вона звільняється з кола нових народжень і закінчує земне існування. Шляхи
очищення грішної душі різноманітні: - пост, вегетаріанство, релігійні обряди.

З словника Крайнікова.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВІКОВА - виділення в онтогенезі людини якісно своєрідних

вікових періодів , що послідовно змінюють один одного.

ФІЛОСОФІЯ ІОНІЙСЬКА — найдавніша філософія (VI—IV ст. до н.е.);

виникла в Іонії (середземноморське узбережжя Малої Азії). Відрізнялася
космогонічністю (намагання пояснити виникнення світу та закономірності
його розвитку) та натурфілософським і "фізіологічним" характером (спроби
пояснити природу з метою поєднання розрізнених знань про неї, дослідження
найважливіших її категорій, пізнання її зв'язків і закономірностей). Іонійські
мислителі (Фалес Мілетський, якого з часів Аристотеля вважають першим
філософом, Анаксімандр, Анаксімен тощо) вперше поставили науково
значуще питання про вічну першоматерію, субстанцію, із якої у своєму
розвитку походить та в яку повертається все існуюче

Найбільш життєздатними виявилися дві ідеї іонійської філософії. Одна,

висхідна ще до поганства, стверджуввла фундаментальну єдність природи,
природних та надприродних сил. Згідно з нею світ розуміється як єдина
система, що побудована на основі закону космічного детермінізму, який
обумовлює все – від руху планет і сезонних змін до долі людини. Згодом ця
ідея знайшла своє відображення у класифікації віку людини за Піфагором.
Другою укоріненою у сучасній свідомості ідеєю є символізм цифр; згодом
вона розвинулася у класифікацію віку людини за Гіппократом.
ГІППОКРАТ (Ітгттократгісг) (бл. 460—бл. 377 до н.е.) — давньогр, лікар,
"батько медицини.

Перу Гіппократа приписують 58 творів, що складають "Corpus

Hippocraticum". Автор вчення про чотири типи темпераменту, що засноване
на уявленні про співвідношення в організмі людини чотирьох соків (кров,
слиз, жовта та чорна жовч); на основі гуморального принципу описав
емоційні прояви людини. Вважав, що органом мислення та відчуттів є мозок
Пов'язував особливості характеру людини та соціальну організацію
суспільства із впливом клімато-географічних умов місцевості.

Запропонував класифікацію віку людини (див. Періодизація вікова), що

базувалася на ідеї пропорційності періодів життя. У ній Г. виходив із давніх
поглядів про клімактеричні (первломні) роки життя, у чому проявлялася
притаманна іонійській філософії ідея цифрового символізму. Розділяв життя
людини на 10 вікових періодів: 0—7; 7—14; 14—21; 21—28; 28—35; 35—42;
42—49; 49—56; 56—63; 63—70.роки; кожні 7 років в організмі людини
відбувається небезпечна перебудова систем.

ПІФАГОР (Pythagoras) (580—500 до н.е.) — давньогр. філософ, математик,

астроном.

Прихильник ідеї іонійської філософії про фундаментальну єдність природи;

вважав, що принципи математики — числа — водночас є і принципами світу,
а числові відношення, пропорції віддзеркаленням гармонії самого світу та
об'єктивної природи речей у ньому. Числові відношення, за Піфагором, — не
випадкові зовнішні аналогії, а істотні характеристики світового порядку.
Звідси "космос" — назва світу у піфагорійській традиції, що підкреслює лад
та гармонію, які панують у ньому. П. прагнув знайти аналогію між
життєвими періодами людини та зміною періодів року, яка відображена у
його класифікації віку (див. Періодизація вікова):

1.Період становлення (від народження до прибл. 20 років) - ВЕСНА

2.Молода людина (прибл. від 20 до 40 років) — ЛІТО.

3.Людина у розквіті с и л (прибл. від 40 до 60 років) -ОСІНЬ.

4.Стара й згасаюча людина (прибл. від 60 до 80 років) — ЗИМА.

Тривалість кожного вікового періоду становить 20 років.