ПОРАДНИК ЮНОМУ ЖУРНАЛІСТУ

Осіпова Анастасія
 1. Бутьте спостережливими.
Професія журналіста накладає на нас певний обов’язок.
Він полягає у тому, щоб ми ставили на одне запитання
більше, ніж це необхідно. Навіть тоді, коли нам здається,
що все зрозуміло. Бо сотні, тисячі, мільйони людей
послуговуються нами як джерелом інформації, щоб
дізнатися те, чого без нас ніколи не дізнаються, щоб мати
враження і відчуття, бо вони ніколи не опиняться в такій
самій ситуації. Їм буде дуже корисно знати, що ми
відчували. Спостережливість – одне із засадничих умінь
журналіста.
 2. Працюйте якісно, попереджайте суспільство про
небезпеки, розповідайте про можливості.
Людина, яка не звикла до якісного інфопродукту, не
завжди може оцінити якість. Навіть тоді, коли
найкращий, як нам здається, інформаційний продукт не
знаходить поціновування в аудиторії, ми все одно маємо
прагнути працювати якісно, бо від нас залежить безпека
людей, добробут суспільства – усе те, що називають
добрим буттям. Від того, яку картину ми подаємо. Ми
попереджаємо суспільство про небезпеки, розповідаємо
про можливості.
 3.Уникайте сенсаційності у новинах.
Роль фейків полягає в тому, аби задовільнити
нашу потребу у новому. Іноді причин радіти буває
настільки мало, що людина радіє, тому що біда,
яку бачить на екрані чи про яку читає, сталася не з
нею. Але є медіа, редакційна політика яких
полягає в досягненні успіхів через оприлюднення
саме таких повідомлень. Маємо уникати
сенсаційного подання новин, бо після цього
виникає недовіра до журналіста і ЗМІ.
 4.Правда дієвіша за брехню.
Ми не просто запитуємо, описуємо, а й структурно
організовуємо інформацію, бо потрібно вразити чимось
аудиторію, привернути її увагу. Це відповідь на запитання,
чому в нас так багато негативу в ЗМІ. Пропаганда дуже часто
використовує негативне враження, бо це привертає увагу.
Розіп’ятий хлопчик – уже хрестоматійний приклад. Коли
ідеться про нав’язування образів, у хід ідуть усі прийоми.
Але правда дієвіша за брехню. Дуже правильно, що ми
почали говорити правду про мародерство, пияцтво,
непрофесіоналізм військових, доки війна ще триває, а не
опісля. Розв’язання війни «не впаде» нам від Москви,
Вашингтона, Києва, воно залежить від нас із вами.
 5.Спочатку змонтуйте, а потім пишіть супровідний
текст.
Телебачення – це такий вид ремесла, мистецтва, де треба
показувати картинку. Коли немає картинки, аби
підтвердити сказане, тоді пропагандист входить у кадр.
За тим, наскільки часто журналіст з’являється у кадрі,
можна більш-менш визначити, чи це пропаганда.
Українській телешколі властиво те, що ми спочатку
пишемо текст, а потім знімаємо. Тому часто
використовуємо архів. Мені здається, що найкраще
спочатку відзняти, змонтувати відео, а потім писати текст.
6.Пропонуйте якісні матеріали замість криміналу.
Що робити, коли кримінал приваблює аудиторію, а ти
не хочеш про це писати? По-перше, змінити редакцію.
По-друге, запропонувати хороший матеріал своїм
читачам і показати редактору, що такі тексти теж
важливі й цікавлять аудиторію.

7.Здобувайте журналістську освіту.

8. Не бійтеся ризикнути.
Якщо люди ставлять незручні запитання, це означає, що їм
цікаво. Доводьте чиновникам, що для публіки цікавіша
суперечність, багатоманітність. Не бійтеся ризикнути і запитати
людину про те, що справді цікаво. Під час телерадіоінтерв’ю дуже
уважно стежте за реакцією співрозмовника. Завжди пам’ятайте,
що людина не одновимірна, вона стає зовсім іншою, коли
запитуєте про те, чим вона цікавиться.
 9.Дотримуйтеся стандартів.
Патріотизм журналіста сьогодні, на моє переконання, полягає в тому,
щоб працювати за стандартами. Якщо нас щось турбує, то не треба
відкладати це на повоєнний період. Бо тоді нам, може, й не захочеться
вже працювати за стандартами, оскільки звикнемо працювати по-
іншому. Думаю, такі люди, як ви, мають достатньо енергії, знань,
навичок, щоб відстоювати на своє слово, свою позицію.

10.Єдине правило
журналістики полягає в
тому, що жодних правил
немає.