МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
РІВНЕНСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
Відділення літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства
Секція «Українська література»

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА У ФЕНТЕЗІЙНІЙ ТРИЛОГІЇ

ОЛЬГИ ВОЙТЕНКО «У СВІТЛІ СВІТЛЯКІВ»

Науково-дослідницька робота
учениці 11 класу
Обласного наукового ліцею
в м. Рівне
Рівненської обласної ради
Панчук Євгенії Андріївни

Наукові керівники:
Нагона А.В., учитель української
мови та літератури Обласного
наукового ліцею в м. Рівне
Рівненської обласної ради;
Хомеча Н.А., керівник гуртка
РМАНУМ

Рівне - 2024

1
 ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………

РОЗДІЛ І. ДО ВИТОКІВ ЖАНРУ ФЕНТЕЗІ В ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ…

РОЗДІЛ ІІ. ТРИЛОГІЯ ОЛЬГИ ВОЙТЕНКО “У СВІТЛІ СВІТЛЯКІВ” -

ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД ФЕНТЕЗІ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ……………………….

2.1. Проблема батьківства та ґаджетоманії в книзі першій "У світлі

світляків. На порозі ночі"…………………………………………………..

2.2. Дружба, перше кохання та взаємопідтримка в книзі другій "У світлі

світляків. У пошуках відправника" ………………………………………….

2.3. Синтез гуманістичних та екологічних мотивів в книгзі третій "У світлі

світляків. Там, де тиша" ………………………………………………………..

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..

2
 ВСТУП

Ольга Войтенко – письменниця та сценаристка (Додаток А). Пише

прозу для дітей та юнацтва, а також сценарії для кіно, анімації і телебачення.
Її творчість не належить до об’єкта частих літературознавчих зацікавлень,
хоча розглядається в контексті сучасної підліткової літератури.
Пояснюючи задум написання трилогії «У світлі світляків», Ольга
Войтенко коментує: «Ідея цієї книжки з’явилася в грудні 2014 року, коли
кілька разів на день вимикали енергопостачання. Лишаючись без світла,
ноутбука, інтернету, я міркувала над тим, що би було, якби світло
вимкнулося зовсім. Як би ми сьогодні жили? Так, я почала писати
оповідання… далі в історію потрапило все, що я люблю, вона писалася сама і
пишеться досі. Герої не питають, вони просто роблять як відчувають, а події
просто стаються і дивують навіть мене» [5]. Сама авторка не планувала
писати трилогію, лише маленьке оповідання про дівчинку, яка не виходила з
дому та в якої вимкнули світло. Головна ідея книги була сформульована ще у
2014 році саме в Миколаєві: тоді часто вимикали світло, оскільки були
проблеми з електропостачанням. Нині оповідання переросло в трилогію
повістей. У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука
18 вересня 2021 року Ольга Войтенко презентувала останню частину – «У
світлі світляків. Там, де тиша». Вона розповіла все найцікавіше про роботу
над книгами, про головних героїв, теми книжок та дорослішання у сучасному
світі.
«”У світлі світляків” – дивовижна історія про те, що тримає наш світ:
дружба, любов, світло наших сердець. Поки все це існує – доти ми живі, хай
у якій непроглядній пітьмі опинилися. Думаю, трилогія Олі Войтенко знайде
чимало шанувальників серед підлітків, адже їм так важливо впізнавати в

3
героях себе. А герої цієї історії – дуже впізнавані. Часто вони живуть на дві
реальності, одна з яких – віртуальна, і насправді дуже потребують
справжньої живої дружби, любові і підтримки», – ділиться враженнями
редакторка книги Наталка Малетич на сторінці сайту «Видавництво Старого
Лева» [5]. Видання Ольги Войтенко потрапило до топу «7 книжок для
підлітків». Також ця книга нагадує юним читачам, що дружба – важлива
складова людського існування; що не можна зневажати бідних, розумних або
неосвічених – їм потрібна любов і підтримка; що знання – це сила, а незнання
– тьма. Як стверджує авторка, її трилогія не тільки для підлітків, а також для
дорослих. «Однак дорослим теж є що почерпнути з цієї книги. Інколи вони
забувають, що з дітьми треба говорити багато і про різне. Адже якщо світ
поглине темрява, вони зможуть освітити його світлом своїх розумних і
щирих сердець або світляками, які принесе на своїй крилах дракон» [5].
Популярна українська книжкова блогерка та оглядачка, модераторка
багатьох розмов із українськими дитячими письменниками Анна Полегенько
позитивно відгукнулася на трилогію «У світлі світляків», зауваживши: «Я
назвала б ці книги пригодницькими романами. Але тут постійно додаються
такі елементи фентезі, як дракони, різні міфічні істоти. Тобто, окрім всього
іншого, у цій трилогії є також багато міфології» [5].
Трилогію «У світлі світляків. На порозі ночі» вважаємо прикладом
індивідуальної авторської моделі фентезі, яку представлено в річищі
сучасного українського письменства. Увага літературознавців до цього
жанру має особливу інтенсивність упродовж останнього десятиліття, адже
прикметні особливості таких творів дедалі активніше обговорюються на
різних наукових конференціях і семінарах. Проте важливо зосередитися на
вивченні індивідуальних моделей, що виникають у дискурсі фентезі.
Трилогія «У світлі світляків» Ольги Войтенко дає підстави саме для такого
літературознавчого дослідження, яке за допомогою звернення до
українського матеріалу дозволяє уточнити окремі елементи в жанровій

4
моделі та класифікувати певні генологічні риси. З огляду на це актуальність
дослідження зумовлена загальним інтересом сучасного літературознавства до
літератури фентезі, що викликає дедалі більшу зацікавленість з боку юних
читачів і митців, які часто експлуатують літературу фентезі як матеріал для
створення кіноверсій. Саме кінематографічний дискурс посприяв іще більшій
увазі до цього жанру, тому він потребує всебічного вивчення.
Мета наукового дослідження – схарактеризувати проблематику
трилогії «У світлі світляків» Ольги Войтенко як приклад літератури фентезі.
Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:
описати ознаки літератури фентезі;
- дослідити жанрову специфіку авторських моделей фентезійних творів
зарубіжної та української літератур;
- проаналізувати місце фентезі у творчому доробку української
письменниці Ольги Войтенко;
- визначити проблематику кожної із трьох книг Ольги Войтенко: "У
світлі світляків. На порозі ночі", "У світлі світляків. У пошуках
відправника", "У світлі світляків. Там, де тиша".
Об’єкт наукової роботи – трилогія Ольги Войтенко «У світлі
світляків» як приклад літератури фентезі.
Предмет дослідження – особливості проблематики фентезійної трилогії
«У світлі світляків» Ольги Войтенко.
Методи наукового дослідження: описовий, формального та
контекстуального аналізу.
Теоретичне значення роботи: у дослідженні зіставлені різні авторські
моделі фентезі, репрезентовані в зарубіжній та українській літературах, а
також розглянуті особливості цього жанру на прикладі творчості Ольги
Войтенко. У роботі зроблено внесок у дослідження в царині жанрології й
схарактеризовано специфіку фентезі за трилогією Ольги Войтенко «У світлі
світляків».

5
6
РОЗДІЛ І. До витоків жанру фентезі в літературознавстві

«Фе́нтезі (з англ. Fantasy – фантазія) – жанровий різновид фантастики –

одного з видів сучасного мистецтва, дія якого відбувається у вигаданому
світі, де чудеса і вигадка нашого світу є реальністю [9].
Важливим джерелом для фентезі є казки та легенди. Магія й інші
надприродні явища не обов'язково повинні бути головними елементами
сюжету, теми чи місця дії, проте в будь-якому випадку вони присутні у творі
як частина картини світу. Багато історій цього жанру відбуваються у
вигаданих світах, де чари є звичною справою. Як правило, від наукової
фантастики та літератури жахів фентезі відрізняється відсутністю (псевдо)-
наукових та макабричних тем, хоча усі три жанри мають багато спільного.
У популярній культурі переважає умовно середньовічна форма жанру
фентезі, особливо після всесвітнього успіху трилогії «Володар Перснів»
Дж.Р.Р. Толкіна. Проте в ширшому, вульгарному розмовному значенні до
фентезійного жанру зараховують твори багатьох письменників, художників,
кінорежисерів і музикантів, починаючи від стародавніх міфів та легенд і
закінчуючи сучасними творами, популярними серед широкого загалу.
Також у наші дні фентезі – це жанр у живопису, кінематографі, відеоіграх і
настільних іграх. Твори фентезі частіше за все нагадують історико-
пригодницькі романи, дії яких відбуваються у вигаданому світі, близькому
до реального. Герої змагаються з надприродними істотами та явищами.
Загалом жанр фентезі – це опис світів, подібних до нашого, світу із
наявною в них магією; світів із чіткою межею між Пітьмою і Світлом. Ці
світи можуть бути якимись варіаціями Землі в далекому минулому; далекому
майбутньому; альтернативному теперішньому часу, а також паралельними
світами, що є поза або ж у зв'язку з Землею.
Найголовнішими рисами жанру є фантастичні елементи, вмонтовані у
внутрішньо цілісне місце дії, а незмінною темою – запозичення з міфології та

7
фольклору. Така структура допускає існування будь-якого фантастичного
елемента: він може бути прихованим або проникати в наш реальний світ,
може втягувати героїв у світ із саме такими елементами або може
відбуватися у вигаданому світі, у якому такі елементи є невіддільною
частиною. По суті, фентезійний світ керується законами, які сам створює,
дозволяючи використання магії та інших фантастичних прийомів, однак
залишаючись внутрішньо цілісним» [9].
Згідно зі статтею «Літературознавчого словника», «фентезі (англ.
fantasy) – жанровий різновид фантастики, у якому при її запереченні
використовуються ірраціональні мотиви чарівництва, магії, лицарського
епосу в поєднанні з реалістичною нарацією (А. Блеквуд, М. Пік, Д. Лавкрафт,
Дж.-Р.-Р. Толкіен), змальовуються віртуальні світи із середньовічним
антуражем, нетехнічною психологією, де роль науки виконує магія. Такі
твори не піддаються прогнозуванню, не підлягають логічному
потлумаченню, як наукова фантастика. Натомість панує фатум, бінарна
етична опозиція «добро — зло», винагорода за зусилля подолання перешкод,
присутність дива, «трансцендентне бачення» як вияв свободи, на чому
наголошує автор багатотомної епопеї цього, філософськи означеного жанру
К. Кастанеда. Термін виник у 20— 30-ті XX ст. в англомовній літературі,
зазнавши певної еволюції, проте жанр утвердився у 60-ті, починаючи з
роману «Володар кілець» Дж.-Р.-Р. Толкіена (1954). Однак деякі
літературознавці вважають, що започаткував його Р. Говард («Конан», 1932),
творчість якого вплинула на Дж.-Р.-Р. Толкіена. Він став першим теоретиком
жанру, визначив такі його фабульні складники, як одужання (поновлення
ясного погляду на довкілля), втеча (не від життя, а від сучасності), розрада
(«несподівана і чудесна благодать, яка, либонь, ніколи не повернеться»).
Фантаст С. Лем стверджував, що фантастика – «це казка, позбавлена
оптимізму детермінованої долі, розповідь, в якій ця розповідь попсована
схоластикою випадковостей». Водночас він підкреслював відмінність жанру

8
від казки, який швидше має генетичні прикорні у християнських лицарських
романах (В. Гончаров). Нині фантастика пропонує свій наратив завдяки
віртуальній присутності гіпертексту, модельованого комп’ютером, і надалі
використовуючи елементи архаїчного міфу, чарівної казки, лицарського
роману з розроблюваним у ньому кодексом честі, героїчних пісень,
окультно-містичної літератури тощо. Перед такими творами ставлять вимоги
створення світів «за межею», пошуків пригод, присутності поетичної мови,
застосування рольових ігор та сценарності, втечі у світ мрій. Можливі
фабульні варіації перебування у далекій минувшині чи майбутньому з
обов’язковою альтернативою сьогоденню, існування у паралельних світах.
Надприродні, позаісторичні світи Ф. позбавлені звичної топоніміки та
хронотопу, події розгортаються в них в умовному, часто віртуальному
просторі, де його етапи взаємонанизуються. Романтичний принцип двосвіття
набуває багатовимірної перспективи, де самоздійснюється самотній герой,
приречений здійснювати Квест (шлях), тобто мандри передусім у власній
душі, у пошуках власної ідентичності, сподіваної гармонії. Існує кілька
різновидів Ф. (за А. Невядовським): героїчне, мрія та чарівництво, наукове.
В. Єшкілєв додає ще філософське і політичне. Відомі також епічні,
філософсько-бойові, притчеві, магічні, слов’янські історико-етнографічні
різновиди. Основи героїчного Ф. формувалися у творчості В. Морріса —
автора семи романів («Історія Дому Синів Вовката всіх кланів Четі», 1889;
«Коріння гір», 1889; «Повість про Осяйну Долину», 1891; «Ліс поза світом»,
1894; «Криниця на крайсвіту», 1896; «Води Дивних Островів», 1897; «Потік,
що розлічає», 1897, на яких позначилися кельтські саги, лицарський роман,
готична література, літературна казка. Відомі також епічні Ф. та література
меча і чаклунства. Західноєвропейське літературознавство, яке почало
вивчати цей жанровий різновид у 70-т XX ст., віднаходить, окрім героїчної
(Р. Говард, Е.-Р. Берроуз Е. Плаккет, Дж.-Р.-Р. Толкіен, В.-Л. Гуїн, А.
Нортон, Р. Желязни), ще кілька його варіантів: висока Ф. (вигадані світи),

9
низька Ф. (поєднання ірреального та реального світів), а також готична (М.
Пік, С. Кінг), християнська (А. Макдоналд, Ч. Кінгслі, К. Честертон, К.-С.
Льюїс), окультна (Е.-Дж. Буль вер-Літтон, Е. Блеквуд, А. Мейкен, А. Кроулі,
Д. Вітлі Х.-В. Лавкрафт). Ф. захопив чимало світових літератур, став
характерним для творчості Г. Бверса, М. Енде (Німеччина), Г. Майнрінк, Г.
Верфель, К.-Т. Штробл (Австрія); І. Кальвіно» [4, с. 693].
Сьогодні серед українських авторів жанр фентезі користується
неабиякою популярністю. Однією з перших, хто почав розробляти цей жанр
у сучасній українській літературі, стала Олена Захарченко зі своєю повістю
«Вишивані гарбузи», закоріненою в український фольклор із його легендами
та міфічними істотами. Далі авторка зреалізовує свої міфологічні
письменницькі візії як родзинку сюжетобудови в повістях «Брат і сестра»,
«Хутір» та «Метро до Темного Міста» (2022).
Також є не менш відомою Марина Павленко та її роман "Русалонька із
7-В, або Прокляття роду Кулаківських". Незвичайні історії в книзі
відбуваються в українських реаліях. Між тим, органічно поєднуючи реальне
й вигадане, автор розповідає не тільки про сучасних дітей, але й подає
родинну історію кількох поколінь, де події відбуваються навколо Софійки, де
її родина переїздить до нового помешкання. Серед багатьох речей, що
перевозять батьки дівчинки, є стара бабусина шафа, призначена для
подорожей у часі. Якщо розміститися в цій дивній машині часу, взявши з
собою будь-яке фото, то можна опинитися в тому періоді й за тих обставин,
за яких було зроблено фотографію [9].
Книга Галини Пагутяк "Слуга з Добромиля" стала лауреатом
Шевченківської премії. Історія цієї книжки вельми цікава, адже вона
написана у 2006 р., премією відзначена у 2010 р., а після великого попиту
вона була перевидана іншим видавництвом у 2012 р. Сюжет роману описує
історію сина опиря і відьми. Через сумнівне походження хлопцеві нема місця
у світі. Доля Слуги з Добромиля розгортається на тлі історичних подій.

10
Особливо цікаво читачу дізнатися про історію Ордену Золотої Бджоли –
опирів, що дбають про Галичину [8].
Один з найпопулярніших творів подружжя Марини та Сергія Дяченків,
визнаних найкращими фантастами Європи, який розповідає захопливу
історію про Принцесу, Дракона і Принца. Але принцеса – не слабка й сумна,
Принц – не мінливий і благородний, а Дракон – зовсім не злодій, а навпаки.
Макс Кідрук теж опублікував збірку фантастичних оповідань, більшість яких
написано задовго до виходу книги і видано у колективних збірках та
журналах, і лише три з десяти побачили світ вперше. Оповідання дуже різні:
тут вам і хорор, і техно, і містика, а також гостро соціальні та гумористичні
оповідання [8].
Роман Наталії Матолінець «Керамічні серця» – сповнена магії історія,
яка розгортається на тлі епохи раннього модерну. Але на першому місці тут
постає людяність, яка дається героям важкою ціною.
Книга Любові Відути «Ловці думок» про боротьбу за рівновагу. Квадроси і
вогнекрили, могутні маги й касти укладачів угод – усі вони ниточками
пов’язані з Правителем, мудра воля якого забезпечує лад і викликає заздрість
у темних сил.
Серед зарубіжних авторів у жанрі фентезі досить відомою є Діана Вінн
Джонс та її книга «Мандрівний замок Хаула». Дівчина потрапляє в
таємничий замок чарівника Хаула й укладає угоду з вогняним демоном,
завдяки якому i рухається замок. На шляху до звільнення від закляття Софі
доводиться розгадувати багато загадок та переборювати численні перешкоди.
Книга Дженіфер Л. Арментраут «Із крові та попелу» є досить популярною
серед підлітків. Це історія не просто осиротілої доньки багатіїв, наближених
до королівської родини, а ще й Діви. Діву роками готують до важливого
релігійного ритуалу, глибоко шанують і ревно стережуть, тож Маківка
виросла в достатку й має все, крім особистої свободи.

11
 Отже, проаналізувавши відповідну літературу про жанрові особливості
фентезі, ми окреслили такі головні його риси:
- запозичення з міфології та фольклору;
- фантастичні події, що вкраплюються у внутрішньо цілісне місце дії;
- використання казкових мотивів;
- фантастичні істоти;
- чарівні предмети;
- надприродні явища;
- магія і чаклунство;
- паралельне існування реального та вигаданого (фантастичного /
ірреального) світів.

12
РОЗДІЛ ІІ. ТРИЛОГІЯ ОЛЬГИ ВОЙТЕНКО "У СВІТЛІ
СВІТЛЯКІВ" - ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД ФЕНТЕЗІ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ

2.1. Проблема батьківства та ґаджетоманії в книзі першій "У світлі

світляків. На порозі ночі"
Перша книга трилогії Ольги Войтенко розпочинається з того, що у
звичайному реальному людському світі, сповненому безліччю новітніх
електронних гаджетів, умить зникло все світло, надворі стало темно. Зникло
світло – зник інтернет та мобільний зв’язок. Раптове загадкове й таємниче
зникнення світла є зав’язкою повісті й витворює передумови до
фантастичних подій, що відбуваються з головними героями-підлітками
Євою-Лізою та Тімом: вони нарешті полишають свої домівки, з яких не
виходили через тотальну зануреність у віртуальний світ, і вирушають на
пошуки батька дівчини – працівника електростанції.
Саме в першій частині трилогії – повісті «На порозі ночі» (Додаток Б) –
Ольга Войтенко окреслює низку актуальних проблем сьогодення, які
знайдуть свій розвиток та вирішення в наступних двох частинах трилогії.
Насамперед, це коло проблем, пов’язаних зі світом підлітків: на сьогодні
багато хто з юного покоління проводить багато часу в телефоні. Вони
вважають, що соціальні мережі та різні фільми або ж серіали набагато
цікавіші, ніж життя «за вікном». Вони не розвиваються інтелектуально, не
вважають необхідністю ходити у школу, читати книги, виходити на вулицю
та гуляти зі своїми друзями, адже це все може замінити гаджет. Віртуальна
реальність допомагає віднайти саме ту річ, яка потрібна в певний момент.
Саме такою зображена Єва-Ліза на початку повісті. «…Інтернет був її
життям – вона знаходила там кіно та серіали, розглядала фотографії з
усього світу і деколи спілкувалася з іншими користувачами під вигаданим
іменем… Сама ж вона ніколи не виходила надвір і ніколи не дивилась у вікно.
Що там могло бути цікавого?»[1, с.6-7]

13
 Також варто наголосити на одвічній проблемі стосунків батьків і дітей,
адже на прикладі головної героїні зображений світ підлітка і її батьків, які не
є спільним – ці світи існують паралельно. Родинна ідилія зводилась до того,
що «деколи Єва-Ліза і мама сідали разом на величезному шкіряному дивані й
кожна дивилась щось своє, недарма хтось винайшов навушники. Цими
довгими мовчазними годинами вони почували справжнє сімейне єднання.
Адже не всі мами приділяють своїм дітям так багато часу» [1, с.8]. Як
зазначає письменниця, Єва-Ліза ніколи не відчувала тепла батьківських
обіймів, вона нібито мала все необхідне, але навіть подарунки на день
народження купувала собі сама, тато лише давав гроші. Тому й не дивно,
коли дівчинка опинилася одна однісінька в темряві, вона неособливо відчула
самотність, адже постійно перебувала в такому стані.
Єва-Ліза рішуче вирушає на пошуки світла, адже в темряві вона
побачила вогники, які були схожі на фари автомобіля, і зрозуміла, що їй
потрібно рухатися саме туди. Вийшовши за межі свого селища, дівчина
наштовхнулася на Тіма, який розказав, що за містом є лише кладовище та ліс.
Він стверджував, що, можливо, Єлизавета побачила там світляків. Упродовж
пошуків свого батька та невідомого світла, який не лише бачила Єва-Ліза,
перед героями постають гарні краєвиди: поле з вітряками та квітами,
залізнична колія, міст, що веде до самого кладовища. Води під мостом давно
не було, все це перетворилося в річку. Побутувала легенда, що через міст не
можуть пройти злі люди та привиди. Тобто міст є відправною точкою
подорожі фантастичним місцем, про яке Тім знав багато легенд, почутих від
свого дідуся або бабусі. Сім’я Тіма кардинально відрізнялася від сім’ї Єви-
Лізи. Хлопчина ніколи не відчував самотності, він постійно був у центрі
уваги. Батьки його обіймали, пестили, дарували тепло та любов, підліток
досить добре орієнтувався в просторі людських взаємин, а от про Єву-Лізу
таке сказати складно.

14
 Проблема добра та зла об’єднує всі три повісті Ольги Войтенко. Ця
проблема розгортається у фентезійному світі повісті на прикладах багатьох
персонажів. Так, на початку повісті “На порозі ночі” згадується легенда про
Ліхтарника, яку знали містяни. Вона відразу актуалізує популярну для жанру
фентезі тему протистояння двох світів – світу Світла і світу Темряви. «…Є
місцева легенда про Ліхтарника, який щоночі запалює тут ліхтарі, хоча вже
давно помер. А ще кажуть, що через цей міст не можуть перейти привиди і
злі люди, тому привиди не виходять із кладовища, а злі люди не можуть
туди зайти…» [1, с. 32].
Ліхтарник мав досить незвичний вигляд для людського ока. Він
помітно відрізнявся від звичайної людини. Його постать була схожа на
людську, але не зовсім. Проблема була з його головою. Під час зустрічі
Ліхтарника з підлітками з головою відбувалися дивні метаморфози: вона
перетворювалася то на лисячу, то на козлячу, то на оленячу: «… мала голову
козла, увінчану широкими важкими рогами, зведеними назад двома великими
дугами» [1, с.36].
Ліхтарник своїм гавкотом вмикає світло в усіх домівках, тим самим
допомагаючи героям. Саме Ліхтарник допоміг підліткам у боротьбі з
темрявою. За допомогою своїх магічних можливостей він запалив світло у
всіх оселях.
На початку важливої й сповненої небезпек подорожі в пошуках світла
перед головними героями постають кам’яні статуї, які сперечаються про
привидів. На вигляд вони усі були різні: «кам’яні статуї, схожі на лева,
птаха та рибу, що були частиною кам’яної арки воріт, повернули голови і
подивилися на Єву-Лізу» [1, с. 33].
Далі в повісті з’являється ще одна легенда, пов’язана з незвичайною
дівчиною на ім’я Сміла. Імені Сміли давно ніхто не пам’ятає. Саме з її склепу
продовжилась подорож підлітків у пошуках батька Єви-Лізи. Легенда
оповідає, що Сміла була провідником для ворогів – армії вояків, котрих

15
дівчина завела до пастки, коли ті хотіли потрапити до міста. Коли вояки
усвідомили, що втрапили до пастки, вони вистрілили в дівчину. Вона витягла
стрілу, зламала в себе над головою й померла на місці. Ніхто не знав, чому
вона привела вояків саме в те місце, але оповідали, що потім вони
перетворилися на світляків. А наречений дівчини й досі блукає між двома
світами й запалює ліхтарі. Вона захищала свій ліс, і тільки та частина згоріла
тоді, коли дракон оберігав місто, створюючи вогняну стіну. Ця легенда вчить
Тіма і Єву-Лізу бути сильними і не боятися труднощів, які постають перед
ними.
Отже, у першій книзі трилогії “У світлі світляків” ми вбачаємо низку
проблем, досить актуальних насьогодні. Проблема гаджетоманії яскраво
виражена на прикладі сім’ї Єви-Лізи. У їхньому будинку все було технічно
налаштовано, а дівчинка навіть не ходила в школу, а ті знання, що її
цікавили, черпала із планшета. Проблема батьківства також наявна у повісті
“На порозі ночі”, ба там вона розкривається найсильніше. Батьки Єви-Лізи
були зайняті усім, окрім доньки, а дівчина навіть не усвідомлювала своєї
самотності, допоки не згасло світло. Добро і зло також є рушіями повісті. Цю
проблему ми розглядали на прикладі фентезійних героїв, яких зустрічаємо у
двох легендах, пов’язаних з казковим вигаданим міфічним світом та
персонажами, які вчать героїв протистояти світу темряви (як Ліхтарник) та
бути сміливими й мужніми (як дівчина Сміла).
Окрім двох легенд, що занурюють читача у фольклорний дискурс,
характерний для фентезі, у повісті має місце низка фантастичних, магічних
подій і перетворень. Наприклад, стежка, яка має властивість зникати:
«Стежка розбіглася? – запитала Єва-Ліза, зупиняючись неподалік. – Можна й
так сказати, – невпевнено відповів Тім» [1, с. 52].
Із вимкненням світла, яке збентежило Єву-Лізу, настала ніч, яка ніколи
не змінювалася на день. Вулиці міста були абсолютно порожні, ніхто не
виходив на головну площу, підлітки не розуміли, що сталося. Усі люди

16
поснули, і їх неможливо було розбудити. Почав падати сніг. Це дуже
здивувало головних героїв, адже була середина літа.
У повісті також подибуємо казкові алюзії. Авторка навіть сама подає
посторінкове покликання на відомі казки, казкові сюжети та казкових героїв,
принагідно згадуючи їх. Наприклад, коли герої повісті жартують між собою,
згадуючи різні події з усім відомих казок. Єва-Ліза згадує Білу Чаклунку,
Василіска, Білосніжку: «Тебе могли викрасти прибульці або Василіск*, а ще
ти міг упасти в кролячу нору, опинитися в часовому контурі одного дня**,
пройти крізь шафу і відчути дотик Білої Чаклунки***, або щонайменше,
заснути, вкусивши зачароване яблуко!» [1, с. 131]. Ольга Войтенко
запропонувала видавцеві оформити це, розмістивши покликання на тій самій
сторінці, що й основний текст:
«*Василіск- міфічна тварина, яка у різних джерелах змальована по-
різному. Так, у творах Джоан Ролінг про Гаррі Поттера він описаний як
гігантський змій. У книзі «Гаррі Поттер і таємна кімната» він викрадає
Джінні Візлі.
**Йдеться про подію, що сталося з Джейкобом Портманом у серії
книжок сучасного американського письменника Ренсома Рігґса «Дім
дивнихдітей». Джейкоб проходить через печеру і потрапляє в часову петлю з
вересня 1940.
***Посилання на сюжет твору Клайва С.Льюїса «Хронніки Нарнії: Лев,
Чаклунка і шафа» – Тім натякає на описаний там вхід до Нарнії крізь шафу і
‘дотик Білої Чаклунки’, що перетворює на камінь” [ 1,с. 131]. У такий спосіб,
з одного боку, авторка повісті «У світлі світляків. На порозі ночі» демонструє
обізнаність і цитує вже класичні для масової культури зразки фентезі, а з
іншого, – ніби грається з читачем, передбачаючи прогнозовані для цього
жанру сюжетні ходи.
Фантастичними істотами в повісті є зграї світляків, які протистоять
темряві й виконують роль провідників світла. Вони діють впродовж усієї

17
повісті: «Донизу корою дерева і далі прямували тисячі світляків! Вони, немов
зоряна зірка, тягнулися стежкою через ліс хтозна-куди»[1, с. 53].
Таким чином, можемо підсумувати, що у фентезі Ольга Войтенко
піднімає справді актуальні проблеми сучасності і робить це просто та
невимушено, натякаючи на те, до чого може призвести надмірне захоплення
гаджетами та ігнорування людських взаємин.

2.2. Дружба, перше кохання та взаємопідтримка в книзі другій "У

світлі світляків. У пошуках відправника"
Головні герої трилогії: Макс, Єва-Ліза й Тім - уже більше року
борються з пітьмою, морозом, сніговіями та самотністю. Усе тихо, спокійно
та досить рутинно. І ось одне-єдине повідомлення, яке отримує Макс,
перевертає їхнє розмірене життя з ніг не голову: потрібно втрушати в мандри
і шукати таємничого відправника. У другій книзі трилогії, а саме “У пошуках
відправника” (Додаток В), ми насолоджуємося першими кроками підлітків
стежиною дорослішання, на якій є і дружба, і перше кохання, і розчарування.
Авторка роздумує над проблемою дорослішання, дуже тонко і чуттєво, адже
для підлітків ця тема є особливо актуальною: “Тож у який момент людина
дорослішає - тоді, коли сама того хоче, чи тоді, коли цього вимагають
обставини? Для Єви-Лізи це однозначно було наслідком обставин” [ст.7].
Справді, Єва-Ліза ніколи б не подорослішала, якби так не склалися
обставини, тобто не зникло світло і вона не опинилася зовсім одна, огорнута
сутінками. Потрібно було вирішувати щось самій, навіть обрати одяг для
першого виходу в світ. А світ дівчина могла бачити хіба що з екрана
телевізора чи з монітора комп’ютера.
У процесі дорослішання змінюється і характер головних героїв. Єва-
Ліза це відчула перша: «Він змінився», — подумала Єва-Ліза. Тім і справді
став жорсткішим і категоричнішим, рідше усміхався та жартував,
останнім часом багато мовчав і вони мало бачилися... Він завжди був

18
спокійним, як двері, але зараз, здавалося, ці двері, власне, перед нею були
зачинені” [ст.14]. Дівчина не могла зрозуміти, чому вони не спілкуються
так, як раніше, звідки взялася ця категоричність та жорстокість. Єва-Ліза
хотіла, щоб усе лишалося, як і було, але усе змінюються і характери героїв
теж: “За цей час, а точніше, одразу в день їхньої зустрічі, Тім дуже
подорослішав, і якщо Єва-Ліза ще дозволяла собі якісь витівки, то він
цього більше не робив. А побачити його розслабленим і веселим годі було й
чекати”[ст.15].
Тім також помітив, що його товаришка змінилася і вирішив їй не
набридати: “Останнім часом він думав, що це Єва-Ліза від нього
замкнулася й не хоче бачитися та говорити. Вона постійно
просиджувала вдома за книжками. А він ніяк не міг звикнути, та й ніколи
не вважав нормальним вриватися отак ні з того ні з сього до неї додому”
[ст.7]. Як бачимо, головні герої, подорослішавши, утратили певний
емоційний зв’язок, хоча, як пізніше з’ясувалося, цей емоційний зв’язок
дружби трансформувався у почуття закоханості.
Герої у другій книзі трилогії не тільки шукають таємничого
відправника повідомлення, але й шукають ключі до самопізнання: “— Я
йому насправді не заздрю, це досить важко - розуміти, що ти сам себе
знаєш гірше, ніж хтось інший... - погодилася дівчина, згадуючи, як сама
дізналася те, що її памʼять так довго від неї ховала” [ст.62]. Досить
символічним є той факт, що Макс та Єва-Ліза багато чого не пам’ятали
про себе, а спогади, які з’являлися поступово допомагали їм краще
зрозуміти себе, свій душевний стан і в результаті подорослішати.
Як і в першій частині трилогії, так і в другій ми знаходимо прояви
інтертекстуальності. Авторка сама дає покликання на фантастичні твори
зарубіжних авторів: “Вона вже хотіла було перейти до наступного
розділу «Дивовижного чарівника країни Оз»*, аж раптом планшет, що
лежав на столі, засвітився - і Єва-Ліза почула майже забутий звук.”

19
* В оригіналі: The Wonderful Wizard of Oz. Роман американського
письменника Лімана-Френка Баума (1856-1919). [ст.9]
“Зараз йому хотілося вийняти серце і віддати його вогняному демону, як
це зробив Хаул*, настільки нестерпним було те, що він відчував.” [ст.150].
* Йдеться про героя книжки Діани Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула»
(також анімаційного фільму режисера Хаяо Міядзакі) чарівника Хаула, що
уклав угоду з демоном вогню, віддавши тому власне серце. Відтак, ставши
домашнім вогнищем, Кальцифер міг приводити в рух замок, у якому й
мешкав Хаул.
Герої не тільки мандрують, але й шуткують між собою, згадуючи
фрагменти із книг жанру фентезі : “Можна спробувати, - знизала вона
плечима. -Раптом знайдемо меч Ґрифіндора*”[ст.91].
* Меч Ґодріка Ґрифіндора — артефакт із серії книжок про Гаррі Поттера
Дж. К. Ролінг.
Отже, у другій повісті Ольги Войтенко “У пошуках відправника”
яскравими та неабиякими актуальними для підлітків постають проблеми
дружби, дорослішання та першого кохання. Самовіддана дружба Тіма та
Єви-Лізи поступово переростає в кохання, проте цей шлях сповнений
непорозумінь та образ. Підлітки усвідомлюють, що для того, аби
зрозуміти когось, потрібно спочатку пізнати себе. Зрештою проблеми
дружби та дорослішання досить природно уплелися в канву твору-фентезі,
а прояви інтертекстуальності перекидають невидимі смислові зв’язки з
фентезійними творами інших письменників.

2.3. Синтез гуманістичних та екологічних мотивів в книгзі третій "У

світлі світляків. Там, де тиша"
Третя, заключна частина трилогії Ольги Войтенко “У світі
світляків”, знайомить нас ще з кількома героями. У результаті світ людей
у книжці зростає, адже намагаються дізнатися про причину постійної ночі

20
уже не тільки Єва-Ліза, Тім та Макс, а також Нік, Анна, Крістіна. Анна
виявилася сестрою Ніка, а Макс - братом Крістіни. Крім Нюха,
з’являються ще інші дракони, які переносять наших шукачів правди в різні
куточки планети. Діти гостро відчувають потребу врятувати Землю, а тому
саме в цій повісті - “Там, де тиша” (Додаток Г), екологічні та гуманістичні
проблеми виходять на перший план. Сама Ольга Войтенко так
висловлюється про проблематику своєї книги: «Ми живемо не в капсулі, а
в реальному світі. Якщо раніше, якихось 50 років тому, був китовий
промисел і ми знищували 90% видів китів на планеті, то це не було видно.
А зараз вплив на природу стає помітним – і на прикладі погоди, і багато
чого іншого» [6]. Авторка показала читачам, яким може стати сві, якщо у
ньому запанує цілковита темрява: “Тім почав замерзати...Холодний сніг,
на якому він лежав, вже заморозив сльозу. Спробувавши вдихнути,
хлопець відчув у грудях сильний біль. Таки проштовхнувши дещицю
морозного повітря в легені й остаточно прийшовши до тями, він
розплющив очі” [ст. 17]. Як бачимо, якою б чарівною не була зима, усе-
таки вижити в умовах постійних морозів, вітру та снігопадів було досить
складно. Через холод Тім почав марити: “Здавалося, перед ним хтось
сидить. Він простягнув руку й торкнувся чогось мʼякого і гладенького.
Неначе допомагаючи йому, світло місяця повільно сковзнуло нечіткими
обрисами, а тоді вихопило з темряви світлі пасма волосся, що хвилями
опадали йому до руки” [ст.15]. У третій частині трилогії ми найбільше
відчуваємо, що людство знаходиться на порозі катастрофи, і якщо не
схаменутися вчасно, то оминути її практично неможливо. У повісті “Там,
де тиша” згадується про зміну клімата та жахливі наслідки, які
спричинили люди своїми необдуманими вчинками: “Деякі вчені, серед
яких і Джулія, вважають, що нам залишилося десять років до того, як
зміни клімату й усе, що ми натворили, призведе до катастрофічних
наслідків, — сказала Анна. — За їхніми даними, стрімке скорочення видів,

21
використання ресурсів, забруднення і кліматичні зміни призведуть до
того, що людство, найімовірніше, зникне як вид. Тоді вже буде не
смішно” [ст.101].
Оскільки через надмірну технологізацію планету Земля огорнули
заметілі, то єдиним способом пересування в такій хуртовині були дракони й
коні, перебуваючи на сідлі коня, Тім не тільки змінював своє
місцезнаходження, а й знаходив у ньому спокій: “Єдине, що в тій поїздці
було хорошого, це кінь —Тім буквально закохався в цього чорного красеня і,
вперше опинившись у сідлі, відчув небувалу силу і спокій. Неначе кінь знав про
цей світ щось таке, чого не знав він сам. Тому щоразу, виходячи з якоїсь з
ферм і забираючись у сідло, Тім видихав з полегшенням і на час дороги
заспокоювався” [ст. 41]. Саме у ставленні підлітків до тварин проявляються й
гуманістичні мотиви третьої книги трилогії. Герої самовіддано рятують
життя дракону-хижаку, який випадково врізався в скляний купол і дуже
поранився, надають прихисток тим тваринам, які залишилися живі, а токож
сумують, коли не можуть допомогти своїм чотирилапим друзям.
У третій частині трилогії теж є алюзивний компонент: “Анна просиділа
над ними весь вечір — вона проглядала щоденник, зазираючи в хлопцеві
думки, неначе в сито спогадів*. Водночас відчувала себе злодійкою, що
вломилася в чужий будинок і риється у особистих речах, та навіть
гірше”[91].
*Сито спогадів — в оригіналі Pensieve — те, чим користуються Гаррі
Поттер і професор Дамблдор. Це чаша, що дає змогу відтворювати чиїсь
спогади.
Отож у повісті “Там, де тиша” порушено проблеми екології й
гуманного ставлення до всього живого на планеті Земля. Ольга Войтенко
вважає, що ці проблеми варто проговорювати, аби потім не опинитися на
місці Єви-Лізи, Тіма, Макса, Анни та інших героїв фентезі.

22
 ВИСНОВКИ

У повісті подибуємо дві легенди, пов’язані з казковим вигаданим

міфічним світом та персонажами, які вчать героїв протистояти світу темряви
(як Ліхтарник) та бути сміливими й мужніми (як дівчина Сміла).
Окрім двох легенд, що занурюють читача у фольклорний дискурс,
характерний для фентезі, у повісті має місце низка фантастичних, магічних
подій і перетворень.
У тексті є фантастичні, чарівні або незвичайні істоти: Ліхтарник, привиди,
світляки, кам’яні статуї з химерними головами, які розмовляють, а також
дракон, який часто зустрічається в казках.
У повісті мають місце казкові алюзії. У своєму тексті Ольга Войтенко подає
посторінкове покликання на відомі казки, казкові сюжети та казкових героїв,
згадуючи їх у тексті, зокрема, коли герої повісті жартують між собою,
згадуючи різні події з усім відомих казок.
За законами жанру фентезі, персонажі повісті поділяються на людські (Єву-
Лізу, Тіма, Макса, батьків героїв) та фантастичні (Ліхтарник, кам’яні статуї,
привиди, світляки, дракон Нюх), а також на добрі і злі: які допомагають
головним героям
Проблематика повісті має як суто підліткову спрямованість, так і
загальнолюдське значення (стосунки батьків і дітей, залежність від гаджетів
та мережі інтернет, вірність, дружба, любов, проблеми екології), а отже,
йдеться про ідейну універсалізацію художнього наративу.
Повість-фентезі «На порозі ночі» О. Войтенко репрезентує уявлення про
одвічну боротьбу Добра зі Злом у координатах протистояння Світла й
Темряви. Зазначена тенденція є загальною властивістю фентезійних
наративів і вона, як ми дослідили, має місце в аналізованій повісті
української авторки.

23
Письменниця поєднує у своїй повісті як елементи європейської традиції, так і
інтерполяції з американських казок і легенд, зокрема і в авторській
модифікації. Авторка намагається наблизити власний твір до
загальносвітового дискурсу фентезі, що засвідчує добір імен (не з української
традиції), елементів казкового й фольклорного коду. Аналізована повість
оприявнює особливості, властиві багатьом сучасним світовим творам,
написаним у жанрі фентезі. Дослідниця не звертається до експлуатації
українського легендарного або казкового матеріалу й не вживає питомо
українських імен на позначення своїх головних героїв. Маємо тенденції
англізації літературного матеріалу, що, як нам здається, знову ж таки
пов’язані з намаганням авторки адаптувати твір під світовий канон фентезі.
Топіка твору також не відображає елементів української фольклорної або
літературної традиції, а відображає традиційний для європейського та
американського фентезі потенційно необмежений географічний простір.
Отже, повість О. Войтенко «На порозі ночі» цілком вкладається в русло
класичного канону літератури фентезі і відображає синтез казкового,
міфологічного, фольклорного та легендарного в одному творі. Письменниця
намагається дотримуватися світового літературного канону фентезі й
своєрідної моди, яка пов’язана з цим жанром. Проте у власній тканині тексту
вона залишає свідомі алюзії та ремінісценції, які в читацькій рецепції
пов’язують певні елементи сюжету або композиції з творами іноземних
літератур, водночас витворюючи якісний зразок сучасного українського
підліткового фентезі.

24
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Войтенко О. У світлі світляків. На порозі ночі. Львів : Видавництво

Старого Лева, 2019. 176 с.
2. Войтенко О. У світлі світляків. Пошуки відправника. Львів :
Видавництво Старого Лева, 2019. с.
3. Войтенко О. У світлі світляків. Там, де тиша. Львів : Видавництво
Старого Лева, 2019. с.
4. Гордієнко Т. Fantastic: 7 книжок від українських авторів фентезі та
фантастики. WoMo. URL: https://womo.ua/fantastic-7-knizhok-vid-
ukrayinskih-avtoriv-fentezi-ta-fantastiki/ (дата звернення: 09.11.2023).
5. Крисюк Т. «У світлі світляків» – історія про світло людських сердець.
Видавництво Старого Лева. URL: https://starylev.com.ua/blogs/u-svitli-
svitlyakiv-istoriya-pro-svitlo-lyudskyh-serdec (дата звернення :
27.11.2023).
6. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін.
Київ : ВЦ «Академія», 2007. 753с.
URL:https://shron1.chtyvo.org.ua/Hromiak_Roman/Literaturoznavchyi_slov
nyk-dovidnyk.pdf (дата звернення : 15.11.2023).
7. Ольга Войтенко презентує фентезі «У світлі світляків». Календар
подій. веб-сайт. URL: https://chytomo.com/olha-vojtenko-prezentuie-
fentezi-u-svitli-svitliakiv/ (дата звернення: 25.11.2023).
8. Ольга Войтенко: «Мої книги не про темряву, а про світло».
Видавництво Старого Лева. URL: https://starylev.com.ua/news/olga-
voytenko-moyi-knygy-ne-pro-temryavu-pro-svitlo (дата звернення:
25.11.2023).
9. Сюжет роману "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських".
Укрлітра. веб-сайт. URL: http://ukrlitra.com/tvory/tvory-ukrainskoiu/78-

25
 syuzhet-romanu-rusalochka-s-7-v-ili-proklyatie-roda-kulakovskij (дата
звернення : 15.11.2023).
10.ТОП-6 найцікавіших книжок фентезі українських авторів. Depoua.
URL: https://cutt.ly/R9vT9JQ (дата звернення: 23.11.2023).
11.Фентезі. Вікіпедія. URL:
https://www.wiki.uk-ua.nina.az/%D0%A4%D0%B5%D0%BD
%D1%82%D0%B5%D0%B7%D1%96.html (дата звернення: 09.10.2023).

ДОДАТКИ

26
Додаток А

Додаток Б

27
Додаток В

28
Додаток Г

29
30