Адам Здислав Коцко - діяч українського студентського руху в Галичині, борець за

український університет у Львові. Адам Коцко народився 23 грудня 1882 року в

селі Шоломия Бобрецького повіту, тепер Пустомитівський район Львівської області[2] в сім'ї
Андрія Коцка і Соломії (Саломеї) з роду Павліковських. Охрестив його аж через три
місяці — 25 березня 1883[1] року греко-католицький священник і парох храму святого
пророка Іллі в Шоломиї о. Олександр Радзикевич. При хрещенні отримав подвійне ім'я
Адам Здіслав[1].
Сім'я Коцків у пошуках кращого життя переїхала до Бережан, далі в Бучач, а 1901 року —
до Львова. Батько Адама працював у страховому товаристві «Дністер» переписувачем
документів, а мати походила з польської родини та була домогосподаркою. Прадід по
матері брав участь у Листопадовому повстанні[3].
Через часті переїзди родини Адам спочатку навчався у Бережанській та Бучацькій
гімназіях. Брат був чотарем УГА, служив, зокрема, у 1-й сотні Літунського полку в (Дулібах,
тепер Стрийський район).
У 1905 році Адам Коцко закінчив Академічну гімназію у Львові. Був членом театрального
гуртка, його малярські твори історичної тематики експонувались у приміщеннях
Академічної гімназії. 1905 року вступив на правничий факультет Львівського університету.
Здійснив багато подорожей по Галичині та Наддніпрянській Україні, розповіді про які
вміщував у львівських газетах.
Адам Коцко був членом українського академічного молодіжного товариства «Вільна
громада» і товариства робітників «Воля». Побував в Америці разом із заробітчанами, після
чого у газеті «Громадський голос» опублікував враження від поїздки.
У 1906 році був поранений у Львівському університеті під час сутички між польськими та
українськими студентами. 1907 року через участь у демонстраціях українських студентів,
що вимагали створення українського університету, був заарештований. Через голодування
його звільнили.
1 липня 1910 року українцями було заплановане віче, проведенню якого намагалися
завадити поляки, спорудивши в приміщенні Університету барикади. Їхньою головною
метою було перешкодити українським студентам вийти з Університету й таким чином
зірвати запланований похід вулицями Львова. Після спорудження поляками барикад
почались сутички, під час яких поляки почали використовувати зброю. Перестрілку
зупинила поліція, яка прибула через 15 хв. В результаті 28 осіб було поранено.
Адам Коцко був важко поранений у голову польськими шовіністами. Помер через 9 годин
на руках у своєї матері.
Василь Мудрий згадує про це віче та вбивство Коцка в своїх спогадах про Український
таємний університет у Львові.[4] Він також згадує, що студент Леонтович був важко
пораненим в ногу під час сутичок.
Поліція заарештувала 127 українців, у тому числі шістьох дівчат. Зі студентів-поляків не
затримали жодного, лише записали їхні домашні адреси після чого відпустили.
Похорони Адама Коцка 4 липня 1910 року вилилися у багатотисячну маніфестацію. Він був
похований на Личаківському цвинтарі[5] (поле № 5, поряд могила Аполлона Ничая).
Промови біля могили Адама Коцка тривали близько шести годин. Слова прощання над
могилою студента промовили Кость Левицький, Михайло Грушевський, Кирило
Трильовський, Осип Назарук та Лонгин Цегельський.