Августин Волошин

Августин Волошин народився 18 березня 1874 року в селі Келечині в родині

греко-католицького священика. Хлопець здобув початкову освіту в народній
сільській школі. Але в Ужгородську гімназію зміг вступити тільки після 4 класу
нормальної школи. Це сталося в 1883 році. Ще в юному віці Августин вивчив
угорську мову. Закінчивши в 1892 році гімназію, він за рекомендацією греко-
католицького єпископа вступає на теологічний факультет Будапештського
університета.

Через рік навчання він захворів і покинув університет. Повернувшись в

Ужгород, Волошин закінчив навчання в богословській семінарії.

22 березня 1897 року Августина висвятили на священика та направили до

преображенської Ужгородської церкви на Цегольні. Волошин активно
виступає проти мадяризації українського населення і проти того, щоб
перевели богослужіння на угорську мову. Він бере участь у нарадах в
Будапешті, виступаючи проти заміни алфавіту кирилиці на латинський.
Августин хотів стати викладачем в горожанських школах, тому додатково
складав іспити щоб отримати бажану посаду.

В період 1900-1917 років він був профессором учительської Ужгородської

семінарії, а в 1917-1938 роках її директором.

В 1919 році діяч вступає на політичний шлях і перше, що він зробив – ухвалив
в складі Хустської, Ужгородської і Пряшівської рад рішення про приєднання
до Чехословаччини, ініціатором створення якої він був. В період 1920-1939
років очолював Християнсько-народну партію Підкарпатської Русі Напротязі
1919-1921 років він входив до складу Директорії.

В 1921 році починає видавати релігійну газету під назвою «Благовісник», яка
захищала церкву від нападків зі сторони різних конфесій. Діяч виступав за
видавництво українських підручників для народних шкіл. В 1928 році
організовує «Кружок духовенства християнської народної партії». Потім
вирішив передати свій будинок в 1933 році під сиротинець.
Загалом він займався і писеменицькою діяльністю. За роки керівництва
семінарією, Волошин написав 63 підручники – читанки, граматики, методичні
праці, букварі.

В 1937-1938 роках він керував педагогічним товариством Підкарпатської Русі,

а в 1938 році – виступав ініціатором створення в Ужгороді вищого
навчального закладу з 4-ма факультетами.

Августина Волошина згодом обрали статс-секретарем по питанням

соціального забезпечення і питань охорони здоров’я. Міністри
Підкарпатської Русі ухвалили рішення про створення окремої цілісної
державності, прем’єром якої став Волошин.

Разом з помічниками 1 листопада 1938 року він виїздить на Віденський

арбітраж. Результатом арбітражу стало відібрання від Підкарпатської Русі
міст Мукачево, Ужгород, Берегово і частину сіл, які були передані до
Угорщини.

За сприяння прем’єра було запроваджено українську мову в якості державної

та введено в загальний вжиток назву «Карпатська Україна».

Августин Волошин президент Карпатської України

13 січня 1939 року було створено партію – Українське національне
об’єднання. А вже 15 березня цього ж року відкрилося перше засідання
сойму. На ньому обрали першого президента Карпатської України – ним став
Августин Волошин. Вже через декілька днів Карпатську Україну окупували
угорські війська. Рівно через 2 місяці його арештували і відвезли в Москву,
посадивши його в Лефортовську тюрму. 22 травня 1939 року почалися
допити, але президента так і не встигли судити: 19 липня 1945 року він помер
в Бутирській тюрмі.

15 березня 2002 року Авґустину Волошину надали посмертно звання Героя

України.

У нього було три сестри – які, в дитинстві, називали його Густі.

Він як літератор друкувався під псевдонімом А. Верховинський.

Отримав не тільки теологічну освіту, а ще і вищу педагогічну, отримавши фах
викладача фізики і математики.

У 1933 році його обрали папським прелатом Мукачівської греко-католицької

епархії.

Був одружений з Іриною Петрик. Але, на жаль, дітей з нею він не мав. Тому
сімейна пара утримувала приватний сиротинець, в якому виховувалося 22
дітей-сиріт. Існував цілий домашній оркестр, танцювальна група і хор.

Августин Волошин був одним із творців першого карпатського українського

акціонерного товариства під назвою «Уніо».

Майже 40 років він працював професором та директором Ужгородської

учительської семінарії. Він викладав фізику, математику, методику,
граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, педагогічну
психологію. Писав шкільні підручники і згодом став провідним ученим-
педагогом Закарпаття, брав активну участь у культурно-просвітних процесах
краю.