Міністерство охорони здоров’я України

Національний медичний університет

імені О.О. Богомольця

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до практичних (семінарських) занять

для студентів

Навчальна дисципліна «Хірургія»

Напрям «Медицина»
спеціальність «Лікувальна справа»
Кафедра хірургії № 1

Затверджено на засіданні кафедри від __25.08._ 2022 р., протокол № 1

Розглянуто та затверджено: ЦМК з хірургічних дисциплін від « 29.08 » 2022року,
протокол №1
Правила проведення антибіотикотерапії при профілактиці і лікування
хірургічної інфекції

Актуальність.

За даними Центру контролю та профілактики хвороб США щорічно

фіксується до 500 000 випадків хірургічної інфекції. Хірургічна інфекція —
друга за частотою причина внутрішньолікарняних інфекцій. Частка
післяопераційних ранових інфекцій становить близько 25% усіх
внутрішньолікарняних інфекцій. У 2–5% пацієнтів після чистих
позачеревних і у 20 % після внутрішньочеревних операцій виникає
хірургічна інфекція.
Проблема профілактики післяопераційних гнійних ускладнень у
хірургії дотепер залишається актуальною. Це в значній мірі пов'язано з тим,
що із зростанням числа складних операцій збільшується обсяг і тривалість
оперативних втручань, підвищуються травматичність тканин і крововтрата,
які сприяють розвитку післяопераційних інфекційних ускладнень.
Незважаючи на удосконалення техніки оперативних втручань і впровадження
системи профілактичних заходів, частота післяопераційної інфекції ран при
операціях на органах черевної порожнини продовжує залишатися високою.
За даними звітів національної системи спостереження за нозокоміальними
інфекціями США, інфекція ділянки хірургічного втручання є третьою за
частотою, складаючи від 14 до 16% усіх нозокоміальних інфекцій серед усіх
госпіталізованих пацієнтів.
У теперішній час більшість дослідників дійшли висновку про
необхідність і важливість застосування антибіотикопрофілактики у
хірургічних хворих. Сьогодні антибактеріальна профілактика
післяопераційних інфекційних хвороб – стандартна частина хірургічної
практики при будь-яких оперативних втручаннях.
Антибіотикопрофілактика призводить до скорочення числа
післяопераційних нагноєнь, а також до зниження економічних витрат,
пов'язаних з розвитком інфекції. У той же час антибіотикопрофілактика
раньової інфекції в плановій абдомінальній хірургії в цей час на багато
питань ще не знайшла остаточної відповіді.
Сучасна терапія хірургічної інфекції, що дає найбільш сприятливий
результат, включає чотири кроки: 1) ранній діагноз, 2) раннє застосування
антибіотиків широкого спектру дії , 3) адекватний контроль вогнища
інфекції (хірургічний або радіологічний), і 4) ідентифікація патогенної флори
та своєчасне зниження антимікробної терапії.
Мета антимікробної терапії – досягти такої концентрації антибіотиків у
вогнищі інфекції, що перевищує мінімальний барʼєрний рівень патогенів.
Раннє застосування антибіотиків широкого спектру дії є важливим
чинником контролю за вогнищем хірургічної інфекції. Численні
дослідження щодо використання антибіотиків, які не покривають активність
патогенів вогнища інфекції, вказують на високу смертність. У пацієнтів з
важким сепсисом або септичним шоком, затримка кожної години
антимікробної терапії асоційована з підвищеною смертністю.

Мета. Вивчити існуючі класи антибіотиків та правила проведення антибіотикотерапії при

профілактиці і лікування хірургічної інфекції.

Студент має знати:

1. Сучасну класифікацію антибактеріальних препаратів;
2. Фармакодинаміку та фармакокінетіку основних антибактеріальних препаратів.
3. антибіотикопрофілактики при хірургічних утручаннях;
4. Основні принципи антибіотикопрофілактики: показання, принцип вибору
антибактерійного препарату, режим дозування і введення антимікробного
препарату, терміни проведення; антибіотикопрофілактики
5. Фактори, що сприяють антибіотикорезистентності;
6. Заходи, що спрямовані на подолання антибіотикорезистентності в стаціонарі;
7. Емпірична і этіотропна антибіотикотерапія в хірургії;
8. Показання для антибактерійної терапії у хірургічних пацієнтів;
9. Оптимальні схеми та дози проведення антибіотикопрофілактики та
антибіотикотерапії;
10. Побічну дію основних антибактеріальних препараті;.
 11. Методи боротьби з побічними ефектами антибіотикотерапії.

Студент має вміти:

1. Аналізувати та оцінювати дані скарг хворого, дані анамнезу, дані епіданамнезу;

2. Правильно верифікувати та інтерпретувати у хворих ознаки основного
захворювання та його хірургічних ускладнень;
3. Оцінювати дані інструментальних методів дослідження хворих з хірургічною
рановою інфекцією;
4. Визначати покази до проведення антибіотикопрофілактики та антібактеріальної
терапії;
5. Запропонувати комплекс діагностичних заходів підтвердження розвитку
ранової інфекції ;
6. Класифікувати стадійність протікання ранової інфекції і вміти чітко
формулювати діагноз;
7. Розробити комплекс профілактичних та лікувальних заходів при розвитку
раньової інфекції;
8. Виконувати пробу на індівідульну переносимість антибактеріальних препаратів,
та оцінювати її результати;
9. Виконувати внутрішньом’язові та внутрішньовенні ін’єкції антибактеріальних
препаратів.

Термінологія.

Термін Визначення
Інфекція процес взаємодії макроорганізму з мікроорганізмом,
при якому відбувається проникнення мікроорганізму в
організм хазяїна, розмноження мікроорганізму і
можливе ураження тканин (інвазія) в результаті
прямого впливу, включаючи виділення
мікроорганізмом токсинів, чи за допомогою імунних
реакцій
Антибіотикопрофілактика дуже короткий курс призначення антимікробного
(АБП) препарату безпосередньо перед початком операції, під
час проведення оперативного втручання чи нетривало
в післяопераційному періоді з метою профілактики
раньової інфекції
Антибіотикотерапія застосування антибіотиків з лікувальною метою в разі
виникнення раньової інфекції
Викладення теми.
Основними постулатами успышного проведення антибіотикотерапії при
профілактиці і лікування хірургічної інфекції э розумыння наступних
положень[1]:
1. Хірургічні інфекції включають внутрішньочеревні інфекції (апендицит,
холецистит/холангіт, дивертикулі, коліт, у тому числі C. difcile коліт,
панкреатит, і перитоніт), інфекції м'яких тканин (некротичні і ненекротичні),
хірургічні внутрішньолікарняні інфекції, у т.ч інфекції, які розвиваються у
хірургічних пацієнтів (пневмонія, катетер-асоційована інфекція центральної
або периферичної вен, сечового тракту).
2. Рання емпірична антимікробна терапія широкого спектру дії, що покриває
усі потенційні патогени, - важливий додаток до початкового контролю в
лікуванні хірургічних інфекцій. Невідповідна антимікробна терапія
супроводжується підвищеною смертністю.
3. Будь-яка з цих хірургічних інфекцій може призводити до важкого сепсису
або септичного шоку.
4. Ключове поняття в хірургічних інфекціях - "вогнищевий контроль",
визначений як будь-яке фізичне втручання, щоб усунути або видалити
вогнище інфекції (дренаж, очищення рани, інтрументальний дебрідемент) і
відновити оптимальну анатомічну функцію.
5 Патогенна ідентифікація і деескалація антимікробної терапії мають
першочергове значення в лікуванні хірургічних інфекцій, оскільки в
збільшення поширеності стійких до антибактеріальних препаратів патогенів
ідентифіковано як для внутрішньочеревної інфекції, так і для хірургічні
інфекції шкіри.
6 Ускладнена внутрішньочеревнa інфекція (cIAI) є наслідком ушкодження
органу черевної порожнини і супроводжується утворенням абсцесу, або
перитоніт.
7. Початкове лікування інфікованого панкреонекрозу шляхом черезшкірної
катетеризації або ендоскопічного (черзшлункового, трансдуоденального)
дренування є необхідним.
8. Відсутності клінічного покращення інфікованого панкреонекрозу після
черезшкірної пункції та дренування потребує використання мінімально
інвазивної техніки для панкреатонекректомії шляхом відеоасистовано
дебрідементу або лапаросокпічної заочеревинної панкреатектомії, або
трансілюмінарної прямої ендоскопічної некректомії.
9. Гостра бактерійна інфекція шкіри та оточуючих структур визначається як
бактерійна інфекція шкіри з зоною ушкодження розміром що найменше 75
cм2 (розміри ушкодження оцінюють по межі зони почервоніння, набряку, або
інфільтрації), включаючи целюліт, інфекцію рани, і абсцес.
10. Ранній оперативний дебрідемент - головний предиктор прогнозу
ефективності лікування ускладненої інфекції м'яких тканин. Відстрочення
оперативного дебрідементу залишається одним найбільш важливих чинників
ризику смерті.
Сучасна класифікація хіміотерапевтичних препаратів, яка враховує
особливості хімічної будови, механізму та спектра дії, включає такі групи
цих засобів:

Антибіотики
І. Бета-лактамні антибіотики:
А. Пеніциліни.
Б. Інгібітори бета-лактамаз і комбіновані препарати, до складу яких
вони входять.
В. Цефалоспорини.
Г. Монобактами.
Д. Тієнаміцини (карбапенеми).
ІІ. Макроліди, азаліди, стрептограміни, пристинаміцини.
ІІІ. Лінкозаміди.
IV. Тетрацикліни.
V. Аміноглікозиди.
VI. Хлорамфеніколи.
VII. Глікопептиди.
VIII. Циклічні поліпептиди (поліміксини).
IX. Фторхінолони.
X. Інші антибіотики.
XI. Протипухлинні антибіотики:
Нітроімідазоли
Нітрофурани
Сульфаніламіди
Диамінопіримідини
Антимікобактеріальні препарати
Протигрибкові препарати
Противірусні препарати

Останнім часом прийнятий розподіл антибіотиків

на дозозалежні та часозалежні (табл.1). До перших належать
аміноглікозиди, фторхінолони, метроні-дазол, амфотерицин В, до других –
бета-лактами, глікопептиди, макроліди, лінкозаміди.
Таблиця 1. Дозо- та часозалежні антибіотики (І.Г. Березняков, 2002)
Дозозалежні антибіотики Часозалежні антибіотики
Аміноглікозиди Бета-лактами
„Нові” макроліди Еритроміцин та інші “старі”
(азитроміцин, кларитроміцин) макроліди
Фторхінолони Глікопептиди
Амфотерицин В Кліндаміцин
Метронідазол
Кетоліди (телітроміцин)
Стрептограміни
(хінупристин/дальфопристин)

Основна роль антибіотикопрофілактики в хірургії полягає в

запобіганні інфекцій, що виникають внаслідок операції або інших інвазивних
втручань або що мають прямий зв'язок з ними, а побічна мета - у зменшенні
тривалості і вартості перебування хворого в стаціонарі.
Її суть полягає в досягненні ефективних концентрацій антибіотика в
операційній зоні під час її мікробного забруднення і підтримці бактерицидної
рівня препарату протягом всієї операції і перші 3-4 годин після оперативного
втручання, оскільки цей відрізок часу є вирішальним для розмноження та
адгезії на клітинах господаря що потрапили в рану мікробів, що служить
пусковим механізмом для початку інфекційно-запального процесу в рані.
Антибіотикопрофілактика, розпочата після закінчення цього періоду, є
запізнілою, а її продовження після закінчення операції в більшості випадків
зайвим, оскільки профілактична роль антибіотика в основному полягає у
зменшенні порогової концентрації бактерій у рані і перешкоді адгезії
збудника.
Показання до антибіотикопрофілактики показана в тих випадках, коли ризик
інфекційних ускладнень без застосування антибіотикопрофілактики
перевищує 5%:
— при тяжких операціях, коли розвиток інфекції може призвести до тяжких
ускладнень та ризику для життя хворого (операції на відкритому серці, на
аорті);
— у випадках імплантації стороннього тіла (штучні клапани, суглоби);
— у хворих з імуносупресією, у тому числі при пересадці органів.
Критерії для антибіотика, який застосовують для профілактики:
— ефективність щодо вірогідних збудників ранової інфекції, у першу чергу
стафілококів;
— період напіввиведення, достатній для підтримання бактеріальної
концентрації в зоні операційного поля протягом хірургічного втручання та
перших годин після нього;
— відсутність негативної інтеракції з лікарськими засобами, що
застосовуються під час операції;
— добре проникнення у тканини в зоні операційного втручання;
— мінімальні побічні ефекти;
— добра переносимість.
Бажані обмеження за умови вибору антибіотика для періопераційної
антибіотикопрофілактики:
— антибіотики широкого спектра резервують для антибіотикотерапії;
— не призначають бактеріостатичні антибіотики;
— за умови короткого періоду напіввиведення необхідні повторні введення;
— слід уникати застосування з метою профілактики антибіотиків, до яких
швидко виникає резистентність;
— розумна ціна;
— можливість внутрішньовенного введення.
Надмірне або нераціональне профілактичне застосування антибіотиків
зумовлює ряд негативних чинників:
— збільшення вартості лікування;
— збільшення ризику побічних ефектів;
— збільшення ризику розвитку полірезистентних штамів бактерій;
— утруднення діагностики шляхом «затушування» клінічної картини
інфекційного ускладнення.
Антибіотикопрофілактика повинна бути направлена на бактеріальну
мішень, яку визначено як найчастішу причину можливої інфекції. Вона не
повинна брати до уваги всі бактерії, що випадково було виявлено. Протокол
антибіотикопрофілактики повинен включати засоби, що забезпечують
активність проти цієї бактеріальної мішені. Необхідно вибирати препарати
вузького спектра дії.
Раннє призначення антибіотиків, зазвичай протягом 12 годин з
моменту перфорації або травми, розцінюється як профілактика, більш
пізніше, коли розвинулися ознаки серйозної інфекції, - як лікування.
В залежності від ступеня мікробної контамінації операційної рані
виділяють операції:
1. Чисті - рана виникає в ході планової операції, що виконується в
стерильних умовах з дотриманням правил асептики й антисептики; у зоні
хірургічного утручання відсутні вогнища запалення; операція здійснюється
без розкриття порожніх органів шлунково-кишкового тракту –
антибіотикопрофілактика зазвичай непотрібна.
2. Умовно-чисті - операція протікає при розкритті просвіту органів
шлунково-кишкового тракту, але їхній уміст не попадає в операційну рану -
антибіотикопрофілактика зазвичай потрібна.
3. Контаміновані або «забруднені» - при виконанні операції
передбачається неминуче улучення вмісту порожніх органів у рань; операції
з залученням у зону операційного поля перифокальних вогнищ запальної
інфільтрації; операції виконуються з порушенням асептики -
антибіотикопрофілактика потрібна завжди.
4. «Брудні» або інфіковані - операції виконуються з приводу гнійних
процесів; перфорація висококонтамінованих дистальних відділів товстої
кишки – потрібна антибактеріальна терапія.
У більшості випадків для профілактики післяопераційної
інфекції достатньо однієї дози антибіотика (під час премедикації; другий
доза вводиться при 3-годинних і більш тривалих операціях) або проводять
сверхкраткій курс антибіотикопрофілактики, обмежений двома-трьома
дозами препарату. Така тактика, заснована на численних клінічних і
експериментальних спостереженнях, цілком ефективна, знижує ймовірність
побічних дій антибіотика, обмежує можливість розвитку стійкості бактерій
до хіміопрепаратів, забезпечує меншу вартість лікування.
Профілактичне застосування антибіотиків задовго до операції або
більше 48 годин в післяопераційному періоді призводить до порушення
біоценозу шлунково-кишкового тракту і колонізації верхніх його відділів
мікрофлорою товстої кишки з можливим розвитком ендогенної інфекції
шляхом бактеріальної транслокації умовних патогенів через лімфатичну
систему тонкого кишечника. Крім того, зростає небезпека суперінфекції у
оперованих хворих за рахунок селекції антибиотикорезистентности штамів.
Тому антибіотик слід вводити хворому у відповідній дозі безпосередньо
перед операцією (за 10-15 хв. Внутрішньовенно під час наркозу або за 40-60
хв. До операції (внутрішньом'язово) з подальшими повторними ін'єкціями за
показаннями, але не більше 24-48 годин.
Для профілактики ранової інфекції найчастіше призначають
цефалоспорини 1-го і 2-го покоління (препарати 3-го покоління істотно
дорожче і використовуються в основному для лікування), тому що вони
мають достатній спектр бактерицидної активності проти найбільш
поширених збудників післяопераційних ускладнень, і перш за все
стафілококів; при парентеральному введенні створюють високі концентрації
в операційній зоні; відрізняються малою токсичністю і частотою побічних
дій. До числа недоліків всіх цефалоспоринів слід віднести неефективність
при грамнегатиної інфекції; погане проникнення через гематоенцефалічний
бар'єр (крім цефтазідіма і деяких інших препаратів 3-го покоління); можливе
збільшення нефротоксичності в комбінації з аміноглікозидами.
Крім цефалоспоринів при високому ризику стафілококової хірургічної
інфекції у ортопедичних і деяких інших категорій хворих застосовують
ванкоміцин. При колоректальних операціях разом з пероральним
промиванням кишечнику фізіологічним розчином за добу до операції
хворому призначають всередину неоміцин, 1 г + еритроміцин, 1 г на 13, 14 і
22 год, а в день операції - цефалоспорини 1-2-го покоління в / в двічі з
інтервалом 8 ч. При катаральному і флегмонозно апендициті досить
одноразового застосування в / в цефазоліну (1 г) або цефуроксиму (1,5 г) або
проведення короткого курсу (2-3 дози). При гангренозному апендициті
додатково вводять метронідазол, 0,5 г в / в. Якщо в післяопераційному
періоді виникає підозра на перитоніт та / або абсцедуванням, продовжують
застосування антибіотиків протягом 3-5 діб.
Варіанти антибіотикопрофілактики ранової інфекції при деяких
видах хірургічних втручань
Хірургія вертебральна
При нетривалій операції (до 2 годин) — без АБП.
У хворих із підвищеним ризиком — цефалоспорини 1–2-ї генерації за 1
годину перед операцією.
ЧМТ (закрита) — без АБП; ЧМТ (відкрита, включаючи перелом основи
черепа з ліквореєю) — захищені пеніциліни — 2 г перед операцією.
Абдомінальна хірургія
Хірургія шлунково-кишкового тракту без його розтину, включаючи
ендо-скопічні втручання — цефалоспорини 1–2-ї генерації — 2 г перед
операцією.
На жовчних шляхах та операції з розтином ШКТ, операції на
підшлунковій залозі — цефалоспорини 3-ї генерації + метронідазол.
Проста герніопластика — без АБП.
Колоректальна хірургія
Антимікробна профілактика може включати пероральну антимікробну
підготовку кишки, доопераційну парентеральну антимікробну профілактику
чи комбінацію обох методів. Рекомендована пероральна профілактика
включає еритроміцин плюс метронідазол, починається не пізніше ніж за 18–
24 години перед операцією поряд із механічною підготовкою кишки
(вірогідних даних про переваги цієї методики немає).
 Цефалоспорини 3-ї генерації + метронідазол рекомендуються для
парентеральної профілактики.
Альтернатива — захищені пеніциліни.
При алергії на β-лактами: кліндаміцин із гентаміцином, азтреонамом чи
ципрофлоксацином; або метронідазол із гентаміцином чи
ципрофлоксацином. Одноразове введення 750 мг левофлоксацину може
замінити ципрофлоксацин.
Апендицит (гнійний) — цефалоспорини 3-ї генерації + метронідазол;
альтернатива — захищені пеніциліни.
Кардіоторакальна та судинна хірургія
Рекомендована АБП — цефалоспорини 1–2-ї генерації.
Для пацієнтів з алергією на β-лактами альтернативою є глікопептиди
чи кліндаміцин. У великій кількості досліджень не виявлено переваг більш
тривалої ніж 24–48 годин профілактики у пацієнтів після кардіоторакальних
операцій.
Всі операції на серці потребують АБП (рівень 2С).
Чисті торакальні операції (видалення пухлин середостіння) не
потребують АБП (рівень 2В).
Операції на венах не потребують АБП (рівень 1В).
Операції на стравоході
Цефалоспорини 3-ї генерації + метронідазол перед операцією.
Тривалість 3 доби. Суперечне положення: деконтамінація ЖКТ перед
пластикою товстою кишкою.
Акушерські та гінекологічні операції
Пацієнток, які переносять кесарів розтин, можна розподілити на групи
низького та високого ризику післяопераційної інфекції. До високого ризику
включають пацієнток, які не отримували антенатального догляду; жінок, які
погано харчуються; жінок із тривалими пологами (тривалість пологів 16
годин та більше), особливо в разі порушення цілісності плідного міхура;
жінок, яким були проведені численні піхвові дослідження в пологах, а також
жінок, які мають системні захворювання, надмірну вагу та анемію, а також за
умови невідкладних операцій, для яких доопераційна підготовка була
неадекватною. Хоча АБП рекомендується для обох груп ризику, користь її
більша для пацієнток високого ризику.
Застосовують цефалоспорини 1–2-ї генерації в дозі 2
г (внутрішньовенно одноразово) після перетискання пуповини (рівень 1В).
АБП не проводиться до перетискання пуповини. Хоча немає чітких
доказів необхідності такої тактики, цей метод є стандартною практикою й
підтримується неонатологами.
 Використання повторних введень антибіотиків у післяопераційному
періоді не є більш ефективним порівняно з однократним введенням
антибіотика після перетискання пуповини, а тому є недоцільним.
Для внутрішньочеревної чи піхвової екстирпації матки —
цефалоспорини 1–2-ї генерації, можливо з метронідазолом. У випадках
алергії до β-лактамів — кліндаміцин із гентаміцином, азтреонамом чи
ципрофлоксацином; метронідазол із гентаміцином чи ципрофлоксацином.
Одноразова доза 750 мг левофлоксацину може замінити ципрофлоксацин.
Добровільне переривання вагітності — доксициклін 200 мг перорально
за 1 годину до аборту.
Хірургія молочних залоз: цефалоспорини 1–2-ї генерації за 1–2 години
до операції. Пластика ареол молочних залоз, встановлення
внутрішньоматкових спіралей не потребують АБП.
Травматологія та ортопедія
Проведення періопераційної АБП в ортопедії слід проводити за умови
остеосинтезу металевими пластинами, стержнями та при ендопротезуванні
суглоба.
Антибіотикопрофілактику вважають неефективною, якщо в області
первинного операційного розрізу виникла післяопераційна інфекція; якщо
з'явилася необхідність дренування операційної зони; якщо протягом 4-
тижневого періоду після первинної операції знадобилося не знаходить
пояснень застосування антимікробних препаратів.
При вже розвинутій хірургічної інфекції на початковому етапі
лікування призначення антибіотиків носить емпіричний характер до
отримання результатів бактеріологічного дослідження матеріалів з рани
(після чого призначається етіотропна антибактеріальна терапія). При цьому
вибір тактики хіміотерапії залежить від характеру хірургічної патології, що
визначаєть специфіку ранової інфекції. Цілком природно, що при перитоніту,
де превалює анаеробна флора в асоціації з ентеробактеріями, і при інфекціях
кісток і м'яких тканин, де провідну роль відіграють стафілококи, алгоритми
емпіричної антибіотикотерапії будуть різними.
При травматичних ранах з ознаками нагноєння призначають
комбіновану терапію, з огляду на переважання стафілококів та високу
питому вагу мікробних асоціацій (до 70%) при посттравматичних інфекціях.
Зазвичай використовують амікацин (4,5 мг / кг на добу) в поєднанні з
амоксіцилліном, цефтріаксоном (2 г на добу) або кліндаміціном при
високому ризику розвитку анаеробної інфекції.
Сучасна терапія гострих інфекцій органів малого тазу (ендометрит,
тазовий целюліт, параметрит, абсцеси, флегмони) повинна бути прямо
 направлена проти аеробного і анаеробного компонентів полімікробні флори,
де комбінація гентаміцину з кліндаміцином досягає 88% ефективності. З
інших препаратів слід виділити пеніциліни широкого спектру дії, і перш за
все піперацилін (який характеризується досить високою активністю проти
Enterobacteriaceae і грампозитивних анаеробів) і його комбіновану форму
піперацилін / тазобактам (тазоцін).
Останній особливо активний проти продукують бета-лактамазу штамів
ентеробактерій і Bacteroides spp. - Провідних представників мікрофлори
кишечнику і генітального тракту, що істотно підвищує можливості тазоціна
не тільки в терапії гінекологічних інфекцій (78-95% клінічної ефективності),
а й у лікуванні інтраабдомінальних інфекцій, а також септичних станів, де
клінічне одужання при монотерапії відзначалося у 82% хворих (Intensive Care
Med., 1994, 20, Suppl.3, 43-48).
Але особливо слід виділити антисиньогнійну активність піперациліну і
тазоціна, що дозволяє використовувати їх для лікування
внутрішньолікарняних інфекцій у вигляді монотерапії (4 г / 0,5 г тазоціна)
або в комбінації з нетилміцину (4,5 г / кг на добу).
При гострих інтраабдомінальних інфекціях (80%) з них виникає поза
стаціонару), коли точна локалізація невідома, лікування направляють проти
змішаної флори кишечника, що включає факультативні грамнегативні
бактерії і часто зустрічаються анаероби (Clostridium spp. І Bacteroides spp.).
Одна з вживаних в даний час схем протиінфекційної терапії передбачає
комбінацію аміноглікозидів з антианаеробним препаратом (метронідазол або
кліндаміцин). Багато хірургів вважають за краще додавати ампіцилін для
впливу на ентерококи.

Література.
Основна

1. Greenfield’s surgery: scientific principles and practice / editors, Michael W.

Mulholland, Keith D. Lillemoe, Gerard Doherty, Gilbert R. Upchurch, Jr., Hasan B. Alam,
Timothy M. Pawlik ; illustrations by Holly.- 2017.- 5916 р.
2. Практикум з хірургії (навчальний посібник). Модуль 4.- К: Виданичий дім
«Асканія», 2010.- 639 с
3. Стандарти організації та професійно орієнтовані протоколи надання невідкладної допомоги
хворим з хірургічною патологією органів живота та грудної клітки під редакцією
Я.С.Березницького / К.,- 2008.- 308с.
Види ран: 1. Різана рана. 2. Колота рана без пошкодження кісток. 3. Вогнепальна рана з
пошкодженням кісток. 4. Рвано-забійна рана. 5-8 Загоєння рани вторинним натягом: 5.
Рвана рана. 6. Рана очищується та виповнюється грануляціями. 7. Рана виповнена
грануляціями. 8. Утворення рубця.

Фаза І - фаза запалення (1-5 доба). В ній виділяють період судинних змін та період
очищення рани від некротичних тканин
Фаза ІІ - фаза регенерації (6-14 доба)

Фаза ІІІ - фаза утворення і реорганізації рубця та епітелізації (з 15 доби).

Види загоєння ран: 1-2. первинним натягом; 3. вторинним натягом; 4. під

струпом.