Семінар з логіки 5.

1
Умовивід
1. Способи і правила побудови безпосередніх умовиводів.
2. Фігури, модуси і правила категоричного силогізму.
3. Види умовних, розділових та умовно-розділових силогізмів.
4. Правила побудови складних і складноскорочених силогізмів.

Загальне
Умовивід - це форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться
нове судження. Наприклад:
І. Будь‐яка планета є космічний об'єкт.
Отже, деякі космічні об'єкти – планети.
ІІ. Будь‐яка книга є джерелом інформації.
Будь‐який підручник – книга. .
Отже, будь‐який підручник є джерелом інформації.
ІІІ. Франція – член Євросоюзу.
Німеччина – член Євросоюзу.
Греція – член Євросоюзу.
Наведені приклади досить наочно показують, що умовивід як форма мислення, продукує із
одного судження (як у першому прикладі) або із двох і більше суджень (як в другому й третьому
прикладах) нове судження. За складом умовивід має вихідне знання та вивідне знання. Вихідним
називають знання, із якого за правилами та законами логіки отримують нове знання. Вивідним
називають знання, отримане із вихідного знання, згідно із правилами та законами логіки. У наших
прикладах усі судження над горизонтальною лінією являють вихідне знання, а під лінією –
вивідне знання.
Структура умовиводу складається із засновків та висновку.
Засновком називають судження, що містить вихідне знання.
Висновком називають судження, що містить вивідне знання.
У наведених прикладах усі записані над рискою судження – засновки, а під рискою – висновок.
Слід звернути увагу, що засновків в умовиводі може бути один і більше, а висновок – завжди
один.
Процес отримання висновку в умовиводі регламентується певними правилами та законами
логіки. Це зумовлює той факт, що процедура отримання висновку в умовиводі має закономірний
характер. Звідси, якщо поняття оцінюється як адекватне або неадекватне, судження – як істинне
або хибне, то умовивід – як правильний або неправильний.
За характером процесу виведення умовиводи поділяються на:
 дедуктивні;
 індуктивні.
Дедуктивним умовиводом - від загального знання до часткового. Приклад І і ІІ є ілюстрацією
цього виду умовиводу.
Індуктивним умовиводом від часткового знання до загального. Приклад ІІІ є ілюстрацією
цього виду умовиводу.
У сучасній логіці поняття дедуктивний умовивід та індуктивний умовивід мають уточнення. З
погляду сучасної логіки дедуктивним називають умовивід , в якому між засновками та висновком
має місце відношення логічного слідування. У зв'язку з цим доречно визначити відношення
логічного слідування: Між судженням А та судженням В існує відношення логічного слідування,
якщо й тільки якщо при істинності судження А обов'язково буде істинним судженням В.
У нашому випадку це визначення звучить так: Із засновків логічно випливає висновок тоді й
тільки тоді, коли за істинності засновків обов'язково істинним буде висновок, або, іншими
словами, коли істинність засновків гарантує, обумовлює істинність висновку.
 За ступенем обґрунтованості умовиводи поділяють на демонстративні (необхідні) та
недемонстративні (правдоподібні або ймовірні).
У демонстративних умовиводах висновок завжди необхідно істинний, а в недемонстративних
– імовірно істинний. Ураховуючи цю типологію умовиводів, до демонстративних умовиводів
зарахуємо умовиводи логіки суджень (де як засновки використовують комбінації одних лише
складних суджень, і комбінації складних суджень із категоричним судженням), умовиводи лише із
комбінації категоричних суджень (простий категоричний силогізм та безпосередні умовиводи). До
недемонстративних умовиводів належать усі види індуктивних умовиводів та аналогію.
За кількістю засновків умовиводи поділяють на безпосередні та опосередковані. Безпосереднім
називають умовивід, в якому висновок здійснюється із одного засновку (приклад І).
Опосередкованим називають умовивід, в якому висновок здійснюється із двох і більше засновків
(приклади ІІ і ІІІ).
В юридичній практиці найбільш поширеними є дедуктивні умовиводи. Дедукція дає достовірні
висновки, у цьому її перевага над іншими видами умовиводів. Якщо засновки дедуктивного
умовиводу істинні і правильно пов’язані, то висновок буде неодмінно істинним.

1. Способи і правила побудови безпосередніх умовиводів

Безпосередній умовивід - умовивід, до складу якого входить лише один засновок (і, звичайно ж,
- висновок).
Безпосередні умовиводи можна отримати 2 способами:
1) шляхом змін – перетворення, обернення, протиставлення предикату
2) через відношення суджень (в “логічному квадраті”).
Перетворення – це така операція, унаслідок якої висхідне судження перетворюється у
рівнозначне за змістом, але інше за структурою. Наприклад: "Будь-який договір є угода; отже,
жоден договір не є неугода". У процесі перетворення ствердні судження (А та І) перетворюються в
заперечні судження (Е та О) або навпаки.
Усі S є P. Отже, жоден S не є не – P.
Деякі S є Р. Отже, деякі S не є не - P
Перетворення дає змогу чіткіше окреслити сумісність чи несумісність предмета і властивостей.
У практиці мислення перетворенням користуються досить часто.
Обернення - це перебудова судження, внаслідок якої суб’єкт і предикат міняються місцями.
Наприклад: "Будь-який договір є юридичною угодою, отже, деякі юридичні угоди договори". При
цьому якість судження зберігається, а кількість може змінюватися, тому існує 2 види обернення:
 просте (коли кількість суджень не змінюється, так обертаються судження, обидва терміни
яких або розподілені, або нерозподілені)
 обернення з обмеженням (коли предикат висхідного судження не розподілений, він є
нерозподіленим і в висновку, де він стає суб’єктом, тому його обсяг обмежується).
Наприклад:
S-P.
Отже, P - S
Протиставлення предикату - перебудова судження, в ході якої одночасно здійснюється і
перетворення, і обернення в тій чи іншій послідовності. Наприклад: "Будь-який директор є
службовцем; отже, жоден не службовець не є директор".
SєР
Отже, не-Р не є S
Виокремлюють умовиводи, що грунтуються на відношеннях “логічного квадрату”.
До основних правил висновку за “логічним квадратом” належать правила, які регламентують
умовиводи за відношеннями суперечності (ці умовиводи засновані на законі виключеного
третього), відношеннями підпорядкування, відношеннями контрарності (відповідно до закону
суперечності), відношеннями субконтрарності.
 Безпосередні умовиводи (йдеться про різні види перебудови судження) дають можливість:
одержати нову інформацію (вивідне знання) на основі мінімальної кількості вихідних знань -
одного простого судження;
виявити ті знання, які містяться в судженні неявно;
уточнити співвідношення обсягів суб'єкта і предиката;
чітко усвідомити, яка інформація є в судженні, а якої немає;
тонко схопити майже невловимі нюанси думок.

2. Фігури, модуси і правила категоричного силогізму.

2.1 Основні види дедуктивного умовиводу:
1) Категоричний силогізм (тільки категоричні судження)
а) Простий категоричний силогізм
б) Скорочений силогізм (ентимема)
в) Складний силогізм (полісилогізм)
 Прогресивний полісилогізм
 Регресивний полісилогізм
г) Складно-скорочений силогізм
 сорит
 епіхейрема
2) Суто умовний силогізм (тільки умовні судження)
3) Суто розподільний силогізм (тільки розділові судження)
4)Умовно-категоричний силогізм
5)Розподільно-категоричний силогізм
6)Умовно-розподільний силогізм

2.2 Простий категоричний силогізм

Простий категоричний силогізм - вид дедуктивного умовиводу, в якому з двох істинних
категоричних суджень, пов’язаних середнім терміном, при дотриманні правил з необхідністю
випливає висновок.
Елементи силогізму:
Р – більший термін
S – менший термін
М – середній термін
квантори, зв’язки
Візьмемо такий приклад:
1) Будь-який умовивід (М) породжує нове знання (Р).
2) Категоричний силогізм (S) належить до класу умовиводів (М).
3) Отже, він (S) породжує нове знання (Р).
Аналізуючи наведений приклад, ми констатуємо, що за структурою він складається з 3
термінів: S, М, P. Термін, що входить до висновку як його суб’єкт, називається меншим і
позначається буквою S, а термін, який виконує роль предиката висновку, називається більшим і
позначається буквою Р. Більший і менший термін називаються крайніми. Термін, що входить в
обидва засновки, але відсутній у висновку, називається середнім і позначається буквою М.
Відповідно до назви термінів, засновок, до якого входить більший термін, називається більшим,
а засновок, до якого входить менший термін, називається меншим.
2.3 Аксіоми силогізму
Хоч силогізм має чимало проявів, модифікацій, та в його основі лежить загальне правило, яке
називають аксіомою силогізму. Є кілька її формулювань: Усе, що стверджується (або
заперечується) про клас предметів, може стверджуватися (або заперечуватися) про кожен предмет
даного класу. Сказано про все і про ніщо.
 Ознака ознаки речі є ознака самої речі, те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі.
Наприклад:
1) Всі громадяни повинні дотримуватися законів.
2) Петренко – громадянин.
3)Петренко повинен дотримуватися законів.
1)Жодна людина не може бути притягнута до кримінальної відповідальності без рішення суду.
2) Петренко не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності без рішення суду.
3) Петренко – людина.
Для того, щоб категоричний силогізм був істинним, треба не лише дотримуватися аксіоми
силогізму, але й знати певні правила, які теж забезпечують правильний висновок ( правила
термінів і правила засновків).

2.4 Правила категоричного силогізму:

1) У кожному силогізмі має бути лише три терміни – не більше й не менше.
2) Середній термін має бути розподілений хоча б у одному із засновків.
3) Термін, не розподілений у засновку не може бути розподілений у висновку.
4) Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку
5) Якщо один із засновків – заперечний, то й висновок має бути заперечним.
6) Із двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку.
7) Якщо один із засновків частковий, то й висновок має бути частковим.

2.5 Фігури і модуси простого категоричного силогізму:

Фігурами силогізму називаються форми силогізму, що відрізняються розташуванням
середнього терміну в засновках.

У першій фігурі середній термін займає місце суб'єкта у більшому засновку і предиката — в
меншому. Схема першої фігури:
М-Р
S-M
S - Р.
У другій фігурі середній термін займає місце предиката в обох засновках. Схема другої фігури:
Р-М
S-M
S - Р.
У третій фігурі середній термін займає місце суб'єкта в обох засновках. Схема третьої фігури:
М-Р
М–S
S - Р.
У четвертій фігурі середній термін займає місце предиката у більшому засновку і суб’єкта в
меншому засновку. Схема четвертої фігури:
Р-М
М–S
S - Р.
Перша фігура має свої правила:
1. Більший засновок має бути судженням загальним.
2. Менший засновок - судженням стверджувальним.
Перша фігура дає чотири правильних модуси: ААА (для запам'ятовування в логіці
використовують латинські назви модусів, де кожна голосна відповідає виду категоричного
судження: Barbara), АІІ (Darii), ЕАЕ (Celarent), ЕІО (Ferio).
Друга фігура має такі правила:
1. Більший засновок має бути судженням загальним.
2. Один із засновків - судженням заперечним.
Друга фігура силогізму дає такі правильні модуси: ЕАЕ (Cesare), АЕЕ (Camestres), ЕІО (Festino) та
АОО (Baroco).
Третя фігура має такі правила:
1. Менший засновок має бути ствердним.
2. Висновок має бути частковим.
Ця фігура застосовується для установлення часткового співіснування ознак, що відносяться до
предмету або для спростування загальних положень.
Третя фігура дає шість правильних модусів: ААІ (Darapti), ЕАО (Felapton), ІАІ (Disamis), ОАО
(Bokardo), АІІ (Datisi), ЕІО (Ferison).
Четверта фігура має такі правила:
1. Якщо більший засновок стверджувальний, то менший має бути загальним.
2. Якщо один із засновків заперечний, то більший засновок буде загальним.
Четверта фігура дає п'ять правильних модусів: ААІ (Bramantip), АЕЕ (Camenes), ІАІ (Dimaris),
ЕАО (Fesapo), ЕІО (Fresison).
Четверту фігуру дуже часто перетворюють у першу.

Модусами силогізму називаються різновиди фігур, що відрізняються кількістю і якістю

суджень у засновках і висновку. Модуси категоричного силогізму позначаються трьома
заголовними літерами тих суджень, із яких побудовано силогізм. Якщо більший і менший
засновки і висновок є судженнями загальноствердними, то цей модус позначається так: AAA.
Літери означають більший засновок, менший засновок і висновок. Оскільки кожен засновок
теоретично може бути загальноствердним (А), загальнозаперечним (Е), частковоствердним (І) та
частковозаперечним (О), то природно припустити, що кожна фігура силогізму має по 16 модусів.
Проте не кожне сполучення засновків дає істинний висновок. Дійсних, правильних модусів
силогізму значно менше. Щоб установити, які модуси має кожна фігура, необхідно керуватися
загальними правилами категоричного силогізму і особливими правилами фігур. Наприклад,
силогізм:
Всі білкові з'єднання містять у своєму складі азот.
Дана речовина не містить у своєму складі азоту.
Отже, дана речовина не є білковим з'єднанням
виступає у вигляді модусу АЕЕ.
Оскільки кожен засновок теоретично може бути загальноствердним (А), загальнозаперечним (E),
частковоствердним (I) та частковозаперечним (О), то природно припустити, що кожна фігура
силогізму має по 16 модусів. Проте не кожне сполучення засновків дає істинний висновок.
Дійсних, правильних модусів силогізму значно менше.
Щоб установити, які модуси має кожна фігура, необхідно керуватися загальними правилами
категоричного силогізму і особливими правилами фігур.
Існують такі правильні модуси:
1 фігура 2 фігура 3 фігура 4 фігура
ААА ЕАЕ ААІ ААІ
 ЕАЕ АЕЕ ІАІ АЕЕ
АІІ ЕІО АІІ ІАІ
ЕІО АОО ЕАО ЕАО
ОАО ЕІО
ЕІО

3. Види умовних, розділових та умовно-розділових силогізмів.

3.1 Умовний силогізм - вид дедуктивного умовиводу, в якому один або два засновки є
умовними судженнями. Залежно від того, якими судженнями (умовними, категоричними чи
розділовими) є другий засновок та висновок, умовні умовиводи поділяють на:
 суто умовні;
 умовно-категоричні;
1) Суто умовний силогізм – силогізм, у котрому обидва засновки і висновок є судженнями
умовними. Аксіома - результат наслідку є наслідком причини. Суто умовний силогізм відображає
такі причинно-наслідкові зв'язки трьох явищ, коли одне явище є причиною другого, а це друге
виступає водночас причиною третього явища. Суто умовний силогізм дає змогу від одного факту
або явища перейти до другого, причинно пов'язаного з першим, а від другого — до третього і
таким чином установити не дану безпосередню умовну залежність третього факту або явища від
першого, вихідного явища. Ця особливість суто умовних умовиводів широко використовується у
слідчій практиці для виявлення, аналізу і оцінки доказових фактів та джерел доказів. Справді,
якщо факти, ознаки, обставини причинно пов'язані між собою, то з визнанням одного факту ми
маємо визнати існування (або неіснування) другого факту, а з наявністю (або відсутністю)
третього факту і т. д. За вихідне (причину, основу) береться якийсь факт, повідомлений свідком,
потерпілим, обвинувачуваним, експертом, або факт, установлений слідством, і з нього за формою
суто умовного силогізму виводять інші факти. Схема суто умовного силогізму:

Наприклад:
Якщо свідок Мартиненко говорить правду, то Кринський не міг бути на місці злочину о восьмій
годині.
Якщо Кринський не міг бути на місці злочину о восьмій годині, то він має алібі.
Якщо свідок Мартиненко говорить правду, то Кринський має алібі.
2) Умовно-категоричний силогізм - умовивід, в якому один із засновків є умовне (імплікативне)
судження, а другий засновок – просте категоричне судження, в якому стверджується або
заперечується те, що говориться у підставі або наслідку умовного засновку. Аксіома -
ствердження причини призводить до ствердження наслідку, а заперечення наслідку до
заперечення причини. Він має два модуси – стверджувальний (modus ponens) та заперечний
(modus tollens). Кожен із модусів зустрічається у двох формах – правильній та неправильній. У
правильних формах висновки мають необхідний характер, а у неправильних – ймовірний.

3.2 Розділовий умовивід - опосередкований дедуктивний умовивід, до складу якого входять

розділові судження, а перший засновок завжди є розділовим. Поділяються на:
суто розділові,
розділово-категоричні
1) Суто розділовий умовивід - умовивід, до складу якого входять тільки розподільні судження.
Наприклад:
Всі паралелограми належать або до прямокутних, або до непрямокутних.
Прямокутні паралелограми є або квадратами, або неквадратами.
Отже, паралелограми належать або до прямокутних (квадратів чи неквадратів), або до
непрямокутних.

2) Розділово-категоричні - це умовивід, у якому один із засновків – розділове судження

(диз’юнкція), а другий – просте категоричне судження. Прості судження у складі розділового
засновку називаються альтернативами. Перший засновок розділово-категоричного умовиводу
представляє собою розділове судження, а другий засновок містить виражене у категоричній
формі ствердження або заперечення однієї або декількох (але не всіх) альтернатив розділового
судження. Висновок є також категоричним судженням, що містить утвердження або
заперечення іншої (інших) альтернативи розділового судження.
Розділово-категоричний умовивід має два модуси:
 стверджувально-заперечний (modus ponendо-tollens)
 заперечно-стверджувальний (modus tollendо-ponens)
У стверджувальному модусі засновок, що виражений категоричним судженням,
стверджує істинність основи (антецеденту імплікації) умовного засновку, а висновок
стверджує істинність наслідку (консеквенту імплікації). Міркування спрямоване від
ствердження істинності основи до ствердження істинності наслідку.

Наприклад:
Якщо під час вчинення злочинного діяння інтелектуальна спроможність особи була
відсутня внаслідок хворобливого стану психіки, то особа визнається неосудною.
Встановлено, що під час вчинення цього злочинного діяння в обвинувачуваного Марченка
була відсутня інтелектуальна спроможність внаслідок хворобливого стану його психіки.
Отже, обвинувачуваний Марченко визначається неосудним.
Перший засновок – умовне судження, яке виражає зв’язок основи (якщо під час вчинення
злочинного діяння інтелектуальна спроможність особи була відсутня внаслідок
хворобливого стану психіки) та наслідку (особа визнається неосудною). Другий засновок –
категоричне судження, в якому стверджується істинність основи умовного судження
(встановлено, що під час вчинення цього злочинного діяння в обвинувачуваного Марченка
була відсутня інтелектуальна спроможність внаслідок хворобливого стану його психіки).
Визнавши істинність основи, визнаємо істинність наслідку: обвинувачуваний Марченко
визначається неосудним.

У заперечувальному модусі засновок, що виражений категоричним судженням, заперечує

істинність наслідку умовного засновку, а висновок заперечує істинність основи. Міркування
спрямоване від заперечення істинності наслідку до заперечення істинності основи.
 Наприклад:
Якщо смерть потерпілого настає від опіків, то на його трупі мають бути ознаки опіку.
На трупі потерпілого Іванова ознак опіку експертизою не встановлено.
Отже, смерть потерпілого Іванова настала не від опіків.
З наведеного прикладу видно, що хибність наслідку (консеквенту імплікації) несумісна з
істинною основою (антецедентом), вона сумісна тільки з хибністю основи.

3.3 Умовно-розділовим умовиводом називається умовивід, в якому один із засновків є

розділовим судженням, а інші засновки – умовні судження. Виділяють різні види умовно-
розділових умовиводів.
За кількістю альтернатив у розділовому засновку умовно-розділові умовиводи поділяються на:
дилеми (дві альтернативи), трилеми (три альтернативи), полілеми (чотири і більше альтернатив).
Розглянемо на прикладі дилеми, що найчастіше застосовується на практиці, структуру та види
умовно-розділового умовиводу. Дилеми поділяють за двома основами:
1) за характером висновку
2) за складом висновку.
За характером висновку всі дилеми поділяються на конструктивні та деструктивні, кожна з яких
за складом висновку поділяється на просту та складну.
Конструктивною дилемою називається дилема, у висновку якої щось стверджується.
Деструктивною дилемою називається дилема, у висновку якої щось заперечується.

Простою дилемою називається дилема, висновок якої є простим судженням або його
запереченням.
Складною дилемою називається дилема, висновок якої є складним (розділовим) судженням.
На підставі поєднання вказаних основ поділу дилем виділяють просту конструктивну дилему,
складну конструктивну дилему, просту деструктивну дилему та складну деструктивну дилему.

1) У простій конструктивній дилемі умовний засновок містить дві основи, з яких випливає
один і той же наслідок. Розділовий засновок стверджує обидві можливі основи, висновок
стверджує наслідок. Міркування спрямоване від ствердження істинності основи до
ствердження істинності наслідку. Схема простої конструктивної дилеми:

Приклад:
Якщо обвинувачений винний у вбивстві заручника, то він підлягає кримінальній відповідальності
за ст. 115 КК України.
Якщо він винний у вбивстві з корисливих мотивів, то він підлягає кримінальній відповідальності
за цією ж статтею.
Обвинувачений винний або у вбивстві заручника, або у вбивстві з корисливих мотивів.
Обвинувачений підлягає кримінальній відповідальності за ст. 115 КК України.

2) У складній конструктивні дилемі умовний засновок містить дві основи і два наслідки.
Розділовий засновок стверджує обидва можливих наслідки. Міркування спрямовано від
ствердження істинності основ до ствердження істинності наслідків.
Схема складної конструктивної дилеми:

Приклад:
Якщо Носов вчинив таємне викрадення чужого майна, то він підлягає кримінальній
відповідальності за ст. 185 КК України.
Якщо Носов вчинив відкрите викрадення чужого майна, то він підлягає кримінальній
відповідальності за ст. 186 КК України.
Носов вчинив або таємне, або відкрите викрадення чужого майна.
Носов підлягає кримінальній відповідальності за ст. 185 або ст. 186 КК України.

3) У простій деструктивній дилемі умовний засновок містить одну основу, з якої випливає
два можливих наслідки. Розділовий засновок заперечує обидва наслідки, висновок заперечує
основу. Міркування спрямовано від заперечення істинності наслідків до заперечення
істинності основи. Схема простої деструктивної дилеми:

Приклад:
Якщо особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної
відповідальності, то це відбувається або у зв’язку з її дійовим каяттям, або у зв’язку з
примиренням з потерпілим.
У даному випадку не мало місце дійове каяття, також не було примирення винного з потерпілим.
У даному випадку особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, не звільняється від
кримінальної відповідальності.

4) У складній деструктивній дилемі умовний засновок містить дві основи та два наслідки.
Розділовий засновок заперечує обидва наслідки, висновок заперечує обидві основи.
Міркування спрямовано від заперечення істинності наслідків до заперечення істинності
основ. Схема складної деструктивної дилеми:

Приклад:
Якщо обвинувачений винний у вбивстві з хуліганських мотивів, то він підлягає кримінальній
відповідальності за ст. 115 КК України.
Якщо він є винним у погрозі вбивством, то підлягає кримінальній відповідальності за ст. 129 КК
України.
У діях обвинуваченого немає складу злочину, передбаченого ст. 115 або ст. 129 КК України.
Обвинувачений не вчиняв вбивство з хуліганських мотивів, не погрожував вбивством.

Дилема часто використовується в дискусіях, полеміках і особливо в судових промовах, оскільки

вона вносить ясність у постановку запитання, виділяє головне у суперечці, що сприяє
правильному розв’язанню висунутої проблеми. Такий вид умовно-розділового умовиводу
використовується завжди, коли слід поставити протилежну сторону перед невідворотністю вибору
одного з можливих рішень із того або іншого питання.

4. Правила побудови складних і складноскорочених силогізмів

Складним силогізмом, або полісилогізмом, називається умовивід, який складається з одного або
двох силогізмів.
В процесі мислення прості силогізми створюють логічний ланцюг, в якому висновок
попереднього силогізму стає засновком наступного. Полісилогізм – це складний силогізм, який
об’єднує декілька простих силогізмів найрізноманітнішими способами та за різними фігурами, в
ньому виділяють просилогізм – це силогізм, висновок якого становиться засновком наступного
силогізму та епісилогізм – це силогізм, у якому засновком виявляється висновок попереднього
силогізму.
Просилогізм: Епісилогізм:
Всі В суть А Всі Д суть С
Всі В суть С Всі Д суть А Всі С суть А Всі С суть А
Розрізняють прогресивний та регресивний полісилогізми:
1) Прогресивний, коли здійснюється перехід від більш загальних понять до менших, висновок
просилогізму стає більшим засновком епісилогізму.
Наприклад:
Суспільно-небезпечне діяння (А) карається законом (В). А-В
Злочин (С)–суспільно-небезпечне діяння (А) С-А
Злочин (С) карається законом (В) С-В
Крадіжка (Д) – злочин (С) Д-С
Крадіжка (Д) карається законом (В) Д-В
2) Регресивний, коли обсяг понять збільшується, висновок просилогізму стає меншим засновком
епісилогізму. Наприклад:
Посадові злочини (А) – суспільно-небезпечні діяння (В). А-В
Халатність (С) – посадовий злочин (А). С-А
Халатність (С) - суспільно-небезпечне діяння (В). С-В
Суспільно-небезпечне діяння (В) карається законом (Д) В-Д
Халатність (С) карається законом (Д) С-Д
У практиці мислення ми рідко маємо справу із повними полісилогізмами, користуючись звичайно
скороченими формами.

Ентимема – це скорочений силогізм, у якому пропущено один із засновків або висновків.

Ентимема у перекладі з грецької означає “у думці”, “в умі”. Тобто та чи інша частина силогізму не
висловлюється, але мається на увазі.
Є 3 види ентимем за способом утворення:
1) Ентимема з пропущеним більшим засновком.
Наприклад: Н. здійснив злочин і тому притягається до кримінальної відповідальності.
Пропущено: Людина, що скоїла злочин притягається до кримінальної відповідальності.
2) Ентимема з пропущеним меншим засновком.
Наприклад: Особа, що скоїла злочин, притягається до кримінальної відповідальності, отже
Н. притягається до кримінальної відповідальності.
Пропущено: Н. здійснив злочин.
3) Ентимема з пропущеним висновком.
Наприклад: Особа, що скоїла злочин, притягається до кримінальної відповідальності, а Н.
скоїв злочин.
Ентимема використовується тоді, коли пропущені засновки або висновок включають відомі дані
або маються на увазі
 Сорит – це складноскорочений умовивід, полісилогізм з пропущеними деякими засновками. Є
два види соритів: гокленіївський та аристотелівський.
Гокленїівський сорит здобувають із прогресивного полісилогізму, випускаючи в ньому
проміжні висновки (більші засновки епісилогізмів).
Схема:

Приклад:

Аристотелівський сорит — скорочена форма регресивного полісилогізму, в котрому випущені

менші засновки. Схема цього сориту така:

Епіхейрема – це вид складноскороченого силогізму, у якому засновками є ентимеми. Кожна

епіхейрема може перетворитися в сорит, якщо її висновки перетворити у повні силогізми та
розмістити певним чином.
Наприклад:
Поширення брехливих, ганебних для іншої особи домислів кримінально карається, оскільки є
наклепом.
Дії обвинуваченого є поширенням брехливих, ганебних для іншої особи домислів, оскільки вони
виразилися у навмисному перекрученні фактів у заяві на громадянина Н.
Дії обвинуваченого кримінально караються.
Пропущена 1 ентимема: Наклеп (М) кримінально карається (Р).
Поширення брехливих, ганебних для іншої особи домислів (S) є наклепом (М).
Поширення брехливих, ганебних, для іншої особи домислів (S) кримінально карається (Р).
Пропущена 2 ентимема: Навмисне перекручення фактів у заяві на громадянина Н.(М) є
поширенням брехливих, ганебних для іншої особи домислів (Р).
Дії обвинуваченого виразилися у навмисному перекрученні фактів у заяві на громадянина Н.
Дії обвинуваченого (S) є поширенням брехливих, ганебних для іншої особи домислів (Р).
Висновок отримано із висновків 1 і 2 ентимем:
Поширення брехливих, ганебних, для іншої особи домислів (М) кримінально караються (Р).
Дії обвинуваченого (S) є поширенням брехливих, ганебних для іншої особи домислів (М).
Дії обвинуваченого(S) кримінально караються (Р).
Складні та складно-скорочені силогізми – полісилогізми (просилогізм, епісилогізм), ентимема,
епіхейрема, сорит – широко застосовуються в правовій діяльності та юридичній практиці.
Логічні помилки, що трапляються в категоричних силогізмах.
У практиці мислення іноді допускають такі логічні помилки.
1. Умовивід за першою фігурою при заперечному меншому засновку.
Наприклад,
Банки країни входять в фінансову структуру країни.
Податковий департамент не є банком.
Отже, податковий департамент не входить до фінансової структури країни.
Висновок хибний, оскільки порушено особливе правило першої фігури, згідно з яким менший
засновок має бути ствердним. Чому менший засновок не може бути заперечним, нами вже
розглянуто.Названа помилка трапляється звичайно в тих випадках, коли більший засновок
тлумачиться як виділяюче судження у розумінні: "Тільки крадіжка є злочином".
2. Умовивід за другою фігурою з двоствердних засновків
Наприклад:
Будь-який договір є угодою.
Заповіт — це угода.
Отже, заповіт — це угода.
Висновок тут хибний, оскільки порушено правило другої фігури, за яким один із засновків має
бути заперечним. Ця помилка має місце також у випадках, коли більший засновок беруть за
виділяюче судження: "Тільки договори є угодами".
3. Почетверення термінів. Ця помилка полягає в тому, що висновок роблять із засновків, до
яких входять не три, а чотири терміни.
4. Найпоширенішим видом помилок є умовиводи з приховано хибними помилками. Засновок
стає приховано хибним, коли неправильно тлумачиться логічна форма судження. Це має місце у
таких випадках:
а) Коли більшим засновком є загальне невизначене (непередбачене) судження, а мислиться
воно в силогізмі як судження з квантором "усі". Наприклад,
Філософи красномовні.
Петренко — філософ.
Отже, Петренко красномовний.
Здобутий висновок не обов'язково істинний, він може бути і хибним, хоча силогізм побудований
правильно. Пояснюється це тим, що більший засновок тут є невизначеним (непередбаченим)
судженням. У цих судженнях, як відомо, предикат (Р) відноситься до класу в цілому, окремим же
предметам класу він може й не належати. Тому, якщо таке судження тлумачиться в умовиводі у
розумінні "кожен", то висновок силогізму може виявитися хибним.
б) Коли судження можливості логічно виражене як судження дійсності. Наприклад,
Нестача утворюється унаслідок розтрати.
У Петренка виявлена нестача.
Отже, Петренко розтратник.
Цей умовивід побудовано за першою фігурою (модус АА), правила силогізму дотримані, проте
висновок не е достовірним. Зумовлено це тим, що більший засновок містить таке знання, яке може
бути правильно виражене тільки у формі судження можливості ("Нестача може утворитися
унаслідок розтрати") або дійсності — ("Нестача утворюється унаслідок розтрати"). Тому засновок
в умовиводі виявився хибним.
Із наведених засновків можна дістати істинний висновок лише за умови, якщо більший засновок
буде судженням можливості. Наприклад,
Нестача може утворитися унаслідок розтрати.
У Петренка виявлена нестача.
Отже, Петренко, можливо, здійснив розтрату.
в) Якщо більший засновок є судженням можливості, а висновок роблять у формі судження
дійсності і розглядають його не як імовірне, а достовірне. Наприклад,
Особи, у котрих знаходяться акції, можуть бути акціонерами.
У Петренка знаходяться акції.
Отже, Петренко – акціонер.
Тут більший засновок — судження можливості, тому висновок є імовірним. На практиці ж
мислення такий висновок часто беруть за достовірний, що призводить до помилки.