1.Концепція лактозного оперону (lac-оперон) E.

coli була запропонована в 1961 році

французькими вченими Франсуа Жакобом і Жаком Моно. Це був перший детально
охрактеризований принцип регуляції транскрипції,— робота, за яку вони отримали
Нобелівську премію в 1965 році.
Вони виявили, що додавання лактози до культури Е.соїі індукує утворення відразу трьох
ферментів: галактозидази, пермеази і трансацетилази, необхідних клітині для
розщеплення лактози до глюкози і галактози. Гени, що кодують ці ферменти, межують
один з одним у хромосомі, їх назвали структурними генами, або циВони транскрибуються
РНК-полімеразою в одну довгу ІРНК, що має кодони для всіх трьох ферментів.
Інформаційна РНК, що транскрибується з декількох генів, називається
поліцистронною.функція цих цистронів контролюється ділянкою молекули ДНК, яка
називається оператором (рис. 1.65). Операторний локус - це певна ділянка послідовності
нуклеотидів довжиною 27 пар основ. Даний сегмент ДНК розташований між промотором,
до якого перед початком транскрипції приєднується РНК-полімераза, і початком першого
структурного гена (5-галактозидази. Цистрон синтезує ІРНК, якщо оператор увімкнений, і
припиняє синтез, коли він вимкнений. Оператор вмикається або вимикається білком, який
назвали репресором, синтезованим регуляторним геном. Репресор або зв'язується з
оператором і пригнічує його активність, або не зв'язується з ним, дозволяє виявляти
активність структурним генам. Таким чином, репресор є негативним регулятором. Усі
названі елементи функціонування генів входять до складу оперона.
Отже, оперон - це послідовність спеціальних функціональних сегментів ДНК та
структурних генів, які кодують синтез певної групи білків одного метаболічного ланцюга,
наприклад, ферментів гліколізу. Регульована одиниця транскрипції складається з
наступних структурних частин: 1) ген-регулятор, який контролює утворення білка-
репресора; 2) промотор - ділянка ДНК, до якої приєднується РНКполімераза і з якої
розпочинається транскрипція; 3) оператор - ділянка промотора, яка може зв'язувати
репресор; 4) структурні гени - ділянки ДНК, які кодують іРНК конкретних білків; 5)
термінаторна ділянка ДНК, яка несе сигнал про зупинку транскрипції.
2.Індукція
Індуктор, як правило, невелика молекула, яка взаємодіє з репресором. Така взаємодія
викликає конформаційні зміни в молекулі репресора і, таким чином, індукує його
дисоціацію від оператора. Індукція блокується білком-репресором.. Взаємодія з ним
індуктора викликає конформаційні зміни, що призводять до дисоціації репресора з
оператором і, таким чином, „дозволяє” синтез РНК.
Репресія (негативний контроль)
Загальний принцип репресії полягає у специфічному блокуванні оператора гену (генів).
Діями білка-репресора керує так званий корепресор. Як правило, це малі молекули, які,
зв’язуючись з білком-регулятором, блокують репресію Репресія регулюється білком
репресором, який є специфічним білком, наприклад, аргініновим репресором. Репресор є
алостеричним білком і змінює свою конформацію при взаємодії з корепресором. Змінений
білок-репресор взаємодіє зі специфічною ділянкою ДНК біля промотора гену – в області
оператора. В результаті взаємодії блокується функціонування РНК-полімерази
3. на рівні транскрипції - аналогічно з індукцією ферментів у бактерій і в цьому випадку в
клітинах тварин повинні діяти аналогічні репресори. З молекулою ДНК у еукаріот
пов’язані гістони, тому вважається, що саме ці білки виконують роль репресорів. На рівні
транскрипції регуляторними механізмами є вплив сигналів посилення (енхансерів) та
послаблення (атенюаторів) транскрипції.
+Висловлено припущення, що в ядрі синтезується високомолекулярна мРНК, що містить
інформацію для синтезу широкої різноманітності білків, але в цитоплазму потрапляє
тільки невелика частина зрілої мРНК, а основна частина її розпадається.
Регуляція біосинтезу білків на рівні транскрипції має місце в організмі людини.
Наприклад, стероїдні гормони і тироксин взаємодіють з хроматином, стимулюють синтез
деяких мРНК і відповідно білків.
- на рівні трансляції - за рахунок регуляції зворотного фосфорилювання –
дефосфорилювання білкових факторів трансляції, а також регулюється шляхом
специфічної вибіркової взаємодії рибосом з певними молекулами мРНК.
Пост-транскрипційна регуляція
Після того як ДНК була транскрибована в мРНК, ці молекули також є мішенню багатьох
регуляційних механізмів які можуть підсилювати або пригнічувати трансляцію білків за їх
участю. В клітинах це всі процеси, які передують трансляції мРНК, а саме кепування,
сплайсинг та поліаденилювання а також транспорт мРНК до місця трансляції.
4.Дволанцюгова РНК, один із ланцюгів якої комплементарний до досліджуваного гену,
вводиться у клітину або організм, де вона розпізнається як чужорідна і активує РНК-
інтерференцію. Використовуючи цей механізм, вчені можуть дуже сильно знизити
експресію гена-мішені. Вивчення впливу «вимикання» відповідного гену на організм чи
клітину дає можливість робити висновки про фізіологічну роль продукту даного гену.
Оскільки РНКі не повністю усуває експресію гена, а тільки дуже суттєво її знижує, така
методика називається «нокдауном» гену, на противагу до «нокауту» гену, за якого ген
повністю видаляється
5. Світлова репарація (фотореактивація) відбувається за допомогою енергії видимого
світла і усуває пошкодження, спричинені лише ультрафіолетовими променями. Цими
пошкодженнями є дгшери - зчеплені між собою сусідні піримідинові основи (переважно
Т- Т) того самого ланцюга ДНК. Механізм світлової репарації полягає в наступному:
фермент з групи фотоліаз специфічно зв'язується з пошкодженою УФ-опроміненням
ділянкою ДНК, активується квантами денного світла і відщеплюється; відщеплюючись,
фермент одночасно роз'єднує димери; нормальна структура ДНК відновлюється.
Найбільш ефективним для світлової репарації є світло в блакитній частині спектра.
Темпова (ексцизійна) репарація, на відміну від фотореактивації: 1) не потребує енергії
видимого світла; 2) усуває пошкодження, зумовлені не лише ультрафіолетовими
променями, але й іншими мутагенними факторами; 3) здійснюється шляхом вирізання
пошкодженого фрагмента нитки ДНК (ексцизіо - вирізати).
Розрізняють наступні етапи темнової репарації: 1) впізнання пошкодженої ділянки ДНК
ендонуклеазою; 2) надрізування ендонуклеазою ланцюга ДНК близько пошкодження; 3)
вирізування пошкодженої ділянки ДНК з розширенням пролому в обидва боки
екзонуклеазою; 4) матричний синтез фрагмента ДНК ("латки") на місці пролому
(репаративна реплікація); 5) зшивання новоутвореної ділянки з основною ниткою ДНК за
допомогою фермента лігази
Світлова і темнова репарації усувають пошкодження ДНК до її реплікації (дореплікативна
репарація). У випадку, якщо ці механізми не спрацювали, пошкодження ліквідуються
після реплікації в дочірніх ланцюгах ДНК (постреплікативна репарація)

Генні мутації – зміни хімічної структури гена (ДНК). Якщо зміни торкаються лише
окремого нуклеотида в ДНК, то такі мутації називаються точковими. Генні мутації
виявляються за появою в потомстві зміненої ознаки, яку контролює мутантний ген. Ці
мутації утворюються найбільш часто. Вони обумовлюють появу нових алелей,
збільшують генофонд популяцій і мають значення для еволюції. Основні види генних
мутацій – заміни, вставки (інсерції), випадання, подвоєння, втрати пар нуклеотидів. В усіх
випадках вони змінюють послідовність нуклеотидів ДНК. Ці зміни ведуть до утворення
зміненого поліпептиду. Найбільш типові генні мутації повязані з випаданням, вставкою
одного або кількох нуклеотидів. Мутації, при яких відбувається заміна пуринової основи
на пуринову (АГ) або піримідинової основи на піримідинову (ТЦ), називаються
транзиціями. За умови заміни пуринової основи на піримідинову і навпаки мутації
називаються трансверсіями (АТ, АЦ, ГЦ і ГТ). Генні мутації спричинюють
багато генних хвороб людини. Ці хвороби називають ще молекулярними
Альбінізм Вроджена хвороба, що характеризується відсутністю пігменту в шкірі та її
придатках, у райдужній та пігментній оболонках очей.
Фенілкетонурія Це порушення обміну речовин, при якому організм не може переробляти
фенілаланін (амінокислоту, яка входить до складу білкових молекул)
Алкаптонурія рідкісне вроджене захворювання білкового обміну
Галактоземія рідкісне генетичне порушення обміну речовин, яке порушує нормальний
процес метаболізму вуглеводу (цукру) галактози