Він був володарем дум і збурювачем

спокою на зорі епохи модернізму - але,

всупереч прогнозам недоброзичливої
літературної критики, його слава не
відходить у небуття от уже більш ста
років.
Популярність Оскара Уайльда феноменальна, навіть
парадоксальна, як і все, що пов'язане з іменем цієї дивної і
яскравої особистості.
Крізь усі насолоди, гріхи й мучення проніс Уайльд свій ідеал
Краси. Стогін страждання й борошна любові, злившись в
останньому акорді, завершили симфонію його життя. У
злитті Істини й Краси шукав він болісну розгадку буття. І
його палка проповідь Краси знайшла жагучий, майже
релігійний захват у майбутніх поколіннях.
 Оcкар Уайльд народився 16 жовтня 1854 р. у Дубліні в
будинку №21 на вулиці Уестленд Роу.
У 1855 р. його сім'я переїхала в будинок № 1 на Merrion
Square (на південь від центру Дубліна)
Батьки
Батько, Вільям Уайльд, був відомим
лікарем-практиком, мав у Дубліні
власну клініку. Був людиною
непересічною. Він писав
фундаментальні праці з питань
медицини, захоплювався
етнографією та археологією, вивчав
шедеври ірландської архітектури,
збирав фольклор.
 За успіхи в медицині Вільям
Уайльд отримав титул баронета.
 Поміж його пацієнтів були особи
королівської крові.
 Свого сина сер Вільям Уайльд
назвав Оскаром, оскільки таке ім'я
мав його колишній пацієнт —
король Швеції.
Батьки
У 1851 р. Вільям Уайльд одружився
на Джейн Франчесці Елджі.

Вона була членом руху "Молода

Ірландія", перекладачкою, збирачем
ірландського фольклору,
прихильницею жіночого рівноправ'я,
писала вірші й статті під
псевдонімом Сперанца (Надія).
 Дитинство
Дитинство в майбутнього письменника було цікавим:

пізнавальні подорожі з батьком

по Ірландії (сер Вільям мав хобі —
археологію),

бурхливі зібрання шанувальників

словесності в популярному
літературному салоні його матері.

Листи матері Оскара були пересипані перлинками

парадоксального гумору: «Оскаре, любе моє дитятко, не
рви одягу. Адже порваний одяг ще не є ознакою
геніальності».
 Навчання
• У 1864 р. Оскара віддали до королівської школи Портора в м.
Енніскіллені, де він навчався до 1871 р.

У шкільні роки читав в оригіналі трагедії Есхіла і з

дитинства привчався існувати у світі поетичних
образів, поваги до краси, створеної людиною.

Стриманий, вишуканий у манерах, він не мав

друзів, а вільні дні намагався проводити дома,
насолоджуючись великосвітським суспільством.

• Атмосферу краси, що панувала у батьківському домі,

сприймав як єдину можливу атмосферу існування.
Оскар завжди мав власний погляд на все, що його оточувало,
мужньо обстоював свою позицію, навіть якщо вона суперечила
загальновизнаній.
 Навчання
У 1871 р. Оскар отримав найвищу відзнаку на випускних екзаменах в
школі Портора і право вступити до дублінського Трініті-коледжу
стипендіатом.

Коледж Святої Королеви Єлизавети та неподільної Трійці біля Дубліну

(Трініті Коледж) — один з найстаріших та найпрестижніших навчальних
закладів в Ірландії. Входить до складу Дублінського університету.
 Навчаючись у коледжі, хлопчик зневажливо
ставився до улюбленої гри однолітків — футболу,
а у святкові дні носив високий циліндр на своїх
дівочих кучерях, що також викликало
непорозуміння з однокласниками.

• Оскар вирізнявся серед інших, і йому цього не могли

пробачити. Якось увечері, коли хлопець урочистою
ходою проходив повз натовп однокласників, вони
накинулися на нього, зв’язали руки і ноги й витягли
на високий пагорб.

Але вже тоді Оскар був готовий з

іронічною усмішкою зустріти
«каміння, кинуте натовпом».
Забруднений, подряпаний до крові, він
прийняв позу захопленого глядача і
промовив: «Який звідси, з пагорба,
чудовий краєвид!».
 Навчання
• За три роки навчання в коледжі він отримав
багато призів на конкурсах творів з античної
літератури, в тому числі стипендію фонду
заохочення наукових досліджень і золоту
медаль ім. Дж. Берклі за кращу роботу з
давньогрецької комедіографії.
 Навчання
У 1874 р. за досягнуті успіхи був удостоєний
стипендії в Оксфордському коледжі св. Магдалини.
 Навчання
1875—1878 pp. Уайльд
навчався в Оксфордському
університеті,
який став для нього школою
мистецтва
«Те, що дійсно треба знати,
не розтлумачить ніхто».
 Навчання
• Найбільше він цінував думки двох професорів: Джона
Рескіна, чудового лектор, який викладав курс історії
мистецтва та Уолтера Пейтера, який мав неабиякий хист
до письменства.
 Молоді
роки
Оксфорд на той час був
своєрідним клубом
аристократичної та
заможної молоді. Уайльд
обрав шлях пошуку краси
та епатажу.
Оксамитовий, золотистого кольору
піджак, бриджі, чорні довгі панчохи,
вільна сорочка з відкладним коміром,
перстень у формі скарабея та
соняшник , фіалка або зелена
гвоздика у петлиці, — все це не
відповідало тогочасній моді.
• Завдяки своїй дотепності, нескінченному
потоку блискучих афоризмів, фіміаму
тонкої іронії, фейерверку парадоксів,
О.Уайльд був епіцентром уваги на званих
обідах. Уайльд зазначав: «Людина, яка
здатна заволодіти розмовою під час
лондонського обіду, здатна заволодіти
світом».
• За це вміння лондонці називали його «шехерезадою салонів»,
«принцем парадоксом, «королем життя».
Парадокси О.Уайльда
«Розлучення здійснюються на небесах". "Час - втрата
грошей". «Брехня - це правда інших людей».
«Борг - це те, чого ми вимагаємо від інших і не робимо самі".
«Джентльмен - це людина, яка ніколи не образить ближнього
без наміру». «Мода - це форма неподобства, настільки
нестерпного, що ми змушені змінювати її кожні півроку».
 Мандрівки
Ще навчаючись в Оксфорді, Уайльд відвідав
Грецію та Італію. Він був вражений красою
цих країн, а надто — культурною спадщиною
античного світу.
 Дебют
У Оксфорді він дебютував як письменник.
У 1878 році Уайльд за поему "Равенна"
отримує почесну премію Ньюдігейта
У 1881 p. вийшла друком перша збірка
його поезій «Вірші», яка мала неабиякий
успіх у читачів.
 Мандрівки
• У 1882 р. О.Уайльд читав лекції в США ,
а у 1883 р. прожив кілька місяців у Парижі , де
зустрівся з багатьма провідними французьськими
літераторами :Е. Золя, А. Доде, С. Мелларме та ін.
 Одруження
1884 року Уайльд
одружується з
Констанс Ллойд.

• Вона народжує
йому двох синів:
у 1885 році
Сиріла, а у 1886
— Вівіана.
 З 1887р., щоб здобути
кошти на утримання сім'ї,
Уайльд займається
здебільшого
журналістською працею:
редагує дамський журнал
«Жіночий світ» (англ.
Woman's World), часопис
«Драматичне рев'ю»
 Творчість
• Наприкінці 1880-х років
Уайльд пише низку
блискучих,
парадоксальних новел:
"Злочин лорда Артура
Севіля", "Кентервільський
привид", "Зразковий
мільйонер", "Сфінкс без
загадки" (всі — 1887),
"Портрет містера Н."
(1889).
Творчість
• У 1888 p. вийшла друком
збірка ліричних, піднесених
за стилем і змістом казок
«Щасливий принц та
інші історії», “Гранатовий
будиночок”.
• Казки «Щасливий принц»,
«Соловей і троянда»,
«Молодий король»
й нині є улюбленими
серед дітей.
Творчість
Свою філософію
мистецтва письменник
виклав у книзі
«Задуми» (1891), яка
відкривається діалогом
«Занепад брехні», де
під «брехнею» Уайльд
розумів мистецтво
вигадки.
Основні принципи естетизму О.Уайльда

— велич і вічність мистецтва;

— самодостатність мистецтва;
— мистецтво вище за істину й
мораль;
— замилування прекрасним;
— естетична увага до почуттів,
вражень людини;
— зображення краси в усіх ЇЇ
проявах;
— проголошення насолоди як
вищого сенсу існування
(гедонізм).
2.Вони вважали, що
соціальні проблеми
зовсім не
стосуються
мистецтва ,
проповідували
культ витонченої
краси, красу
поєднували із
справедливістю ,
добром. Поділяли ці
погляди Суїнберг,
Росетті.
Найвидатнішим
представником був
Оскар Уайльд.
 • Головним художнім
досягненням усієї
творчості Уайльда — став
його роман
"Портрет Доріана Грея“
(1890) .
• У передмові до роману Уайльд писав:
«Немає книг моральних або
аморальних. Є книги добре написані або
погано написані. Ото й усе».
Він відстоював право мистецтва відбивати
все і створювати досконале недосконалими
засобами.

Герой його твору власним життям доводив

позаморальність краси, але у фіналі роману він
покараний за це.

У романі химерно поєдналися елементи філософської

притчі, «роману жахів» і правдивої картини звичок
«суспільства споживання».
Юний красень Доріан Грей наділений від природи незвичайною,
божественною красою — але одночасно потенційно жорстокою,
черствою душею. Всі люди для нього — лише тіні власного «я». Так
сталося не одразу, перед нами — тривалий процес, яскраво і
переконливо розгорнений Уайльдом. Спочатку Доріан — добрий,
довірливий юнак (його друг, талановитий художник Безіл Хеллуорд,
пише з нього прекрасний портрет). Але ось герой починає
здійснювати вчинки, продиктовані холодним, самозакоханим
егоїзмом (ламає життя закоханої в нього дівчини-актриси, доводить її
до самогубства щойно та, відчувши кохання в житті, а не на сцені,
перестає талановито грати, він безперервно бреше, «марнує
життя»...). Минають роки — і Доріан не старіє, він так само юний і
свіжий, як і в 18 років; але з кожним новим злом, скоєним ним, стає
дедалі потворнішим, страшнішим й жахливішим його портрет. Грей
ховає його подалі, а коли художник Безіл, творець портрета, виявляє і
розкриває його страшну таємницю, — Доріан убиває його. На портреті
проступають краплі крові; але загибель самого Доріана неминуча:
настає момент, коли Доріан кидається на портрет iз ножем, щоб
знищити його (він, як і раніше, юнак- красень, а ось на портреті —
старий, кістлявий виродок!) — і... гине сам.
 Драматург
• Після публікації свого єдиного
роману Уайльд віддає всі свої
творчі сили драматургії.
• Найвідоміші комедії:
«Віяло леді Віндермір»,
«Жінка, не варта уваги»,
«Ідеальний чоловік» ,
«Мистецтво бути серйозним»
Трагедія «Саломея».
 Обетованной нет земли,
Уместной для пощад.
Безумна красота любви,
Жизнь взявшая в заклад.
Безумна плата красоте
До крайнего креста,
Где розы алы в темноте,
Как и твои уста.
Безумен жертвенник судьбы -
Она взяла свое,
И мы - великие рабы
Безумия ее.
"Саломея"
Фатальне знайомство

• На початку 90-х років

Уайльд потоваришував з
юним лордом
Альфредом Дугласом —
поетом-початківцем.
Фатальне знайомство
• Напружені стосунки Уайльда
з батьком молодого лорда
Дугласа маркізом Квінсберрі
вилились в публічний
скандал. Письменник подав у
суд на маркіза за наклеп, але
сам виявився жертвою цієї
акції. З позивача він
перетворився в
обвинувачуваного.
• 25 травня 1895 року судовий
процес проти Уайльда
засуджує його до двох років
ув'язнення.
Да, грех был мой, и я не понял
это.
Теперь же лира в склеп
заключена,
Где лишь неугомонная волна
О голый берег бьётся без
ответа.
Глубокую могилу роет лето.
Себе в долине, вянущей от
сна;
И долго ива ждать обречена
Из рук зимы серебряного
цвета.
1895 — 1897 рр. Уайльд проводить у
Пентенвільській, у Вондсвортській та у
Редінгській в'язницях. Умови
перебування були жахливими:
аристократ і естет мав щипати паклю і
зшивати мішки. У липні 1896 року
з'явився новий начальник тюрми, який
дозволив письменникові читати і писати.
За шість місяців до кінця терміну ув'язнення його звільнили від
фізичної праці, призначили тюремним бібліотекарем.
У в'язниці Уайльд пише книгу-сповідь "De Profundis"
("З глибини"). Це був великий лист, звернений до Альфреда
Дугласа.
«Ты пришёл ко мне в поисках смысла жизни и смысла
наслаждений, но быть может я был избран научить тебя чему-
то более важному: смыслу Страдания и красоте его»
 Звільнення
У травні 1897 року Уайльд
звільняється із в'язниці і
оселяється у Парижі під ім'ям
Себастьяна Мельмота.
Уайльд узяв цей псевдонім не
випадково. Так звали героя
відомого роману
«Мельмот-Блукач» письменника-
романтика Ч.Р. Метьюріна,
який був двоюрідним дідом письменника по
материнській лінії. Певно, самотній митець почувався
грішним гнаним блукачем, схожим на трагічну постать
Мельмота.
 − лебедина пісня Уайльда, присвячена трагічній долі
ув'язненого, якого засудили на смерть за вбивство коханої.
Ведь каждый, кто на свете жил,
Любимых убивал,
Один - жестокостью, другой -
Отравою похвал,
Коварным поцелуем - трус,
А смелый - наповал.
Один убил на склоне лет,
В расцвете сил - другой.
Кто властью золота душил,
Кто похотью слепой,
А милосердный пожалел:
Сразил своей рукой.
Кто слишком преданно любил,
Кто быстро разлюбил,
Кто покупал, кто продавал,
Кто лгал, кто слезы лил,
Но ведь не каждый принял смерть
За то, что он убил...
• В останні дні життя О.Уайльд став дуже релігійним, часто
ходив до церкви і прийняв католицизм.
Блажен и тот, кто Божий гнев
Не испытал и жил шутя,
Не замечая брызг дождя
И рушащихся вниз дерев.
Блажен и тот, кто не узнал
Ярмо труда голодных лет,
Отца с сединами от бед
И мать в слезах, что скор финал.
Но трижды тот блажен, кто смог
Идти дорогою борьбы
И, испытав нажим судьбы,
Стать ближе к Богу на чуток.

«Я не можу більше писати, в мені померло честолюбство. Я

міг говорити про життя, не знаючи його. Тепер же, коли я
дізнався про нього все, мені нічого більше сказати ».
Сонце англійського естетичного
дендізму закотилося
30 листопада 1900 р., термін
царювання «Короля життя»
закінчився.
• «Принц Парадокс» не
впорався із парадоксом смерті
в нерівній боротьбі за життя.
• Поховали його на одному з
паризьких кладовищ для
бідних. Лише 1909 р. завдяки
клопотанням друга
письменника Роберта Росса
прах Уайльда було урочисто
перенесено на кладовище
Пер-Лашез, а над могилою
було встановлено пам'ятник –
загадковий сфінкс.
• О. Уайльд - автор витончених віршів, дотепних п'єс, мудрого
трагічного роману, чистих і зворушливих казок, неперевершених
парадоксальних афоризмів і пронизливої по своїй відвертості
тюремної сповіді.
 Его душа — заплеванный Грааль,
Его уста — орозенная язва...
Так: ядосмех сменяла скорби спазма,
Без слез рыдал иронящий Уайльд.
У знатных дам, смакуя Ривезальт,
Он ощущал, как едкая миазма
Щекочет мозг, — щемящего сарказма
Змея ползла в сигарную вуаль...
Вселенец, заключенный в смокинг дэнди,
Он тропик перенес на вечный ледник, —
И солнечна была его тоска!
Палач-эстет и фанатичный патер,
По лабиринту шхер к морям фарватер,
За красоту покаранный Оскар!
Ігор Северянін
• У червні 1923 року відома
спірітесса місіс Доуді
отримала від Уайльда
потойбічне послання.
• Він просив передати,
що не помер, а живе і буде
жити в серцях тих, хто
здатний відчувати
«красу форм і звуків,
розлиту в природі».
 В кінці 2007 р., після
спеціального
опитування
телеглядачів
корпорацією «Бі-бі-сі»,
Оскар Уайльд був
визнаний самою
дотепною людиною
Великобританії. Він
обійшов самого
Шекспіра і У. Черчіля.