Сучасні системи

нотаріату
 Питання які ми розглянимо
 1.Які існують Сучасні системи нотаріату
 2.Англосаксонська система
 3.Латинська система
 1.Які існують Сучасні системи нотаріату
У наш час існує два типи нотаріальних систем, де форми організації нотаріату є різними
залежно від того, яку роль і значення у сфері реалізації прав визнає за нотаріатом та чи інша
держава.
Першу групу складають нотаріальні органи англосаксонських країн (Англія, США тощо), до
компетенції яких входить лише посвідчення документів та підписів. Наприклад, в англійських
судах посвідчений нотаріусом документ не має повної юридичної сили доказу та потребує
перевірки фактів, викладених у правочині. Система англосаксонського типу характеризується
тим, що кодифіковані закони тут нечисленні, джерелами правових норм є переважно традиції та
прецеденти, утворені юридичною практикою. З метою забезпечення основного принципу
цивільного обороту — свободи правочинів — передбачена можливість користуватися будь-
якими доказами. Сторони, що укладають контракт, перебувають «віч-на-віч» і, навіть
передбачуючи заздалегідь можливі конфлікти з приводу виконання такої угоди, покладаються на
суд, який повинен буде вирішити виниклий у подальшому спір.
Другу групу складають нотаріальні органи країн латинського, так званого «писаного», права, де з
метою скорочення кількості справ, що розглядаються судами, визнається особлива важливість
письмових доказів, в яких фіксуються юридичні умови укладення різних правочинів. З метою
забезпечення превентивного захисту прав окремих осіб та юридичної сили контрактів, що
укладаються, у цих країнах уповноважують (призначають та контролюють) кваліфікованих
професіоналів посвідчувати достовірність вчинюваних юридичних дій, з тим щоб гарантувати
ефективність різних прав. При цьому мається на увазі, що вирішення виниклих у подальшому
конфліктів за допомогою судових органів має бути винятком, оскільки при укладанні угоди
створюються всі умови для її подальшої реалізації згідно із законом та інтересами сторін.
 2.Англосаксонська система
Основними ознаками, за якими може бути охарактеризований англосаксонський
нотаріат є: специфіка нормативного оформлення інституції нотаріату у відповідній
країні; розуміння дефініції "нотаріус", перелік вимог, що висуваються до претендентів
на посаду нотаріуса, процедура допуску до професії; характеристика порядків
вчинення нотаріальних дій, як загального, так і спеціального; компетенція
нотаріальних органів.
Базисними факторами, що визначають особливості організації нотаріату в США, є
відсутність його як єдиної спеціалізованої державної інституції, та виконання
обов'язків, специфічних в країнах континентальної системи права для нотаріусів,
уповноваженими державою посадовими особами, діяльність яких пов'язана з
юридичною практикою, або не пов'язана з нею. Відсутність федерального
законодавства з врегулювання нотаріальної діяльності пояснює серйозні відмінності
при визначенні правового статусу нотаріуса, переліку нотаріальних дій, які можуть
ним вчинятися, інших особливостей організації та вчинення нотаріальної діяльності у
різних штатах.
В Великобританії особа, на яку покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії, формалізується як
"публічний нотаріус" або "нотаріус". Так, за американським законодавством нотаріус – це будь-яка
особа, уповноважена державою на вчинення нотаріальних дій, яка реалізує свою компетенцію або в
якості основного виду діяльності, або одночасно з іншими видами ділової активності. В першому
випадку, нотаріус, як правило, здійснює свою діяльність як найманий працівник, і спрямована вона
на обслуговування відповідного підприємства чи установи. Проте, нотаріус, навіть в такому випадку,
залишається незалежним в усіх питаннях професійної діяльності та зберігає право вчиняти
нотаріальні дії, не пов'язані з обслуговуванням свого роботодавця, у вільний від виконання своїх
основних обов'язків час.

Перелік вимог до претендентів на посаду нотаріуса у Великобританії залежить від класу

нотаріуса, на який претендує особа.
Таким чином, бажаючі обійняти посаду загального нотаріуса мають пройти обов'язкове
п'ятирічне стажування в якості секретаря нотаріуса, скласти кваліфікаційний іспит, принести
присягу – аффідевіт, до того ж заручитися поручительством не менше ніж двох нотаріусів, які
підтвердять кваліфікованість, компетентність та чесність кандидата. Претенденти на посаду
нотаріуса-писаря додатково мають володіти двома іноземними мовами та окрім основного
п'ятирічного стажування пройти додаткове стажування в зарубіжній нотаріальній конторі.
Наявність вищої юридичної освіти у загальних нотаріусів не вимагається, хоча треба відмітити,
що відсутність її, з одного боку, компенсується тривалим стажуванням, а з іншого, видача
свідоцтва особі, яка не має такої освіти, на практиці є доволі проблематичним.
До осіб, які претендують на зайняття посади нотаріуса в США, відповідно до параграфу 3-1
Модельного закону США "Про нотаріат" висуваються наступні загальні вимоги:
1.Особа має бути віком не молодше 18 років (у штатах Аляска та Небраска мінімальний вік
претендента становить 19 років);
2.На момент призначення на посаду особа повинна постійно проживати в даному штаті (це
правило не стосується нотаріусів – військовослужбовців, які можуть здійснювати повноваження за
межами штату місця постійного проживання), або, не будучи резидентом цього штату часто
перебувати на його території;
3.Особа повинна бути громадянином США;
4.Вміти читати та говорити англійською мовою;
прослухати курс лекцій та успішно скласти письмовий іспит з метою визначення рівня
професійних знань;
5.Надати комплект відбитків пальців для перевірки на предмет притягнення до кримінальної
відповідальності.
 3.Латинська система
Латинський нотаріат є системою, за якою нотаріус здійснює публічну функцію, отримавши
від держави частинку його влади (право надавати його документам силу публічного акта),
але організовує свою роботу як особа вільної професії. Вільний нотаріат є єдиною формою
нотаріату, яка відповідає потребам демократичної держави. Він не є частиною
адміністративної системи, а здійснює охорону прав і законних інтересів громадян та
юридичних осіб маючи особливе повноваження держави.

Сучасний латинський нотаріат базується на системі основоположних принципів, серед яких:

– нотаріус діє від імені держави, але підкоряється ті­льки закону;
– нотаріус забезпечує неупереджену кваліфіковану юридичну допомогу;
– законність, рівна справедливість і публічна достовірність приватних актів;
– акти нотаріуса мають особливу доказову, а часто і виконавчу силу;
– діяльність нотаріуса знаходиться у сфері безспірної юрисдикції;
– нотаріус зобов’язаний бути членом централізованої організації – нотаріальної палати;
– чисельність посад нотаріусів підлягає квотуванню;
– нотаріус несе повну майнову відповідальність за професійні помилки;
– нотаріус повинен здійснювати свої функції в межах території, визначеної законом.
Моделі латинського нотаріату: німецька, французька та змішана.

Німецька модель - незначна активність нотаріуса на всіх етапах нотаріального виробництва. Його робота
зводиться до розробки документа і його подальшого посвідченню. Нотаріус не відіграє значної ролі при
підготовці нотаріальної дії: проведення консультацій і переговорів, в одержанні необхідних документів.
Російський нотаріат ближче до німецької моделі.

В Німеччині діє Федеральне положення про нотаріат (1961). Нотаріус - носій публічної посади та органу
попереджувального правосуддя. Професія адвоката-нотаріуса відрізняється від основної професії нотаріуса -
адвокат, нотаріус виконує цю посаду як побічну роботу.
Типові ознаки статусу нотаріуса у ФРН:
- нотаріат - орган попереджувального правосуддя. Офіційні документи, завірені нотаріусом, мають більшу доказову
силу, ніж документи, підписані приватними особами;
- нотаріус складає документи: договори купівлі-продажу нерухомості; договори дарування; шлюбні договори; заповіти
та договори про спадщину; відчуження часток у справі; продаж підприємств. Нотаріус засвідчує справжність підпису і
вірність копій;
- нотаріус має право видавати підлягають виконанню документи. Виконання такого документа можливо без втручання
суду;
- нотаріус виконує державні функції; він наділений "компетенціями, які за чинним правопорядку повинні бути
оформлені державою";
- незалежність і неупередженість нотаріуса;
- обов'язок збереження таємниці - оприлюднення відомостей у судовому процесі допустимо, якщо всі учасники
посвідчення звільняють нотаріуса від збереження таємниці;
- відповідальність за порушення службового боргу; страхування цивільної відповідальності кожного нотаріуса;
- нотаріусом може бути призначений тільки німецький громадянин, який за Законом про суддів придатний до посади
судді, він повинен бути "повним юристом".
Французька модель передбачає ініціативність нотаріуса з моменту звернення до нього зацікавленої особи. Нотаріус та
його помічники беруть на себе всі турботи клієнтів, починаючи від збору необхідних документів, проведення
переговорів, складання документа і закінчуючи реєстрацією нотаріального акту в компетентних органах.

Нотаріус - державна посада, володар якої наділений правом посвідчувати юридичні акти. Нотаріусу доручається
оформлення угод, яким сторони зобов'язані або хочуть надати автентичну юридичну форму. Під автентичністю у
Франції розуміється посвідчення нотаріусом справжності актів та угод. Автентичний акт вважається цілком
достовірним у частині угоди, яку він містить. Система цивільного обороту Франції віддає пріоритет письмового доказу
на відміну від свідчень, які можуть використовуватися, але допустимість їх використання обмежена законом.
Змішана модель функціонує в Нідерландах, Швейцарії. Закон про нотаріат Іспанії (1962) говорить: нотаріус - це
призначений державою службовець, покликаний засвідчувати у відповідності з діючими законами договори та інші
юридично важливі документи. Перед початком виконання своїх обов'язків нотаріус повинен внести страховий
внесок у скарбницю держави в якості застави. Нотаріус гарантує свою професійну діяльність всім своїм майном у
випадку, якщо сума застави буде недостатній для покриття збитків, завданих клієнту внаслідок помилок нотаріуса.