ПУБЛІЦИСТИКА

ВАЦЛАВА ГАВЕЛА
Страх етичного характеру
 йдеться про більш чи менш свідому
участь у колективному відчутті
постійної та повсюдної загрози;
 про стурбованість щодо того, що є чи

могло би бути під загрозою;

 про поступове звикання до цієї загрози

як до основної частини природного

світу.
Одновимірний носій ідеалів
 увагу суспільства цілеспрямовано відвертають
від нього самого, тобто від соціальних питань;
приковуючи увагу людини до суто
споживацьких інтересів, влада намагається
позбавити її здатності сприймати духовне,
політичне й моральне насилля; зводячи людину
до одновимірного носія ідеалів раннього
споживацького суспільства, намагається
перетворити її на піддатливий матеріал для
комплексної маніпуляції.
Поведінка силової держави -
 це поведінка істоти, єдина мета якої -
самозбереження. Намагаючись іти
шляхом найменшого спротиву, вона не
переймається, якою ціною вдається
цього досягти: сильним ударом по
людській цілісності, безжальним
урізанням людини як людини.
Така ситуація може призвести до:

 поступової корозії моральних норм, розпаду всіх критеріїв

пристойності й масштабного підриву довіри до таких
цінностей як правда, принциповість, щирість,
самовідданість, честь і гідність.
 до того, що наше життя опуститься до рівня біологічної
вегетації, тобто до саме тієї «глибинної» деморалізації, яку
породжує втрата всіх надій та криза розуміння сенсу життя.
 нової актуалізації трагічного аспекту ролі людини в сучасній
технічній цивілізації, який тісно пов’язаний з поступовою
втратою горизонту абсолютного і спричиняє кризу людської
ідентичності: бо чи може процес розпаду ідентичності
людини уповільнити система, що так твердо вимагає від
людини бути кимось іншим, ніж вона є насправді?
Естетика банальності
 непомітніше, спокійніше й
правдоподібніше розминається з
правдою, набагато легше засвоюється
в підсвідомості, тому їй краще
вдається виконувати завдання, яке
ставить перед культурою споживацьке
суспільство: не хвилювати правдою,
а заспокоювати брехнею.
ПОЛІТИКА І СУМЛІННЯ
 Існування світу взагалі можливе лише тому, що щось
існує за його горизонтом, що щось є за ним чи над ним,
щось, що перебуває поза нашим розумінням і впливом,
але завдяки чому світ отримує надійний тил, порядок і
мірило, і що є прихованим джерелом усіх правил,
звичаїв, наказів, заборон і норм, які в ньому обов’язкові
до виконання. Тому природний світ за своєю суттю
приховує в собі припущення абсолюту, який його
формує й обмежує, вдихає в нього життя і спрямовує,
без якого він був би немислимим, абсурдним і зайвим, і
який нам лишається тільки тихо прийняти…
 Сучасній людині, природний світ якої надійно
підпорядкувала собі наука і техніка, дим із
труби заважає лише тоді, коли його сморід
проникає в дім, але з метафізичної токи зору він
її точно не обурює, бо фабрика виробляє
потрібні речі. Як людина технічної ери, вона
роздумує про можливе виправлення ситуації
лише в площині техніки…
Людина відмовилася


від абсолютного
горизонту своєї
взаємодії зі світом.
Людський розум починає «звільнятися» від людини, її власного досвіду,
власного сумління і власної відповідальності.

 Сучасний політик - «прозорий»: за його розумною маскою і штучною мовою

ми не побачимо людини з властивими їй почуттями любові, пристрасті, з
інтересом, особистою думкою, ненавистю, відвагою чи жорстокістю в системі
природного світу; це все він також залишає як privatissimum у своїй
вбиральні; а якщо ми там щось і побачимо, то лише більш чи менш здібного
технолога влади.
 Система, ідеологія і апарат відібрали в людини — як владної, так і підвладної
— її совість, природний розум і природну мову, а отже, і її конкретну
людяність; держави уподібнюються до машин; люди перетворюються на
статистичні списки виборців, виробників, споживачів, пацієнтів, туристів або
солдатів; добро і зло — як категорії з природного світу, а отже, пережитки
минулого — в політиці втрачають реальний зміст; єдиним її методом стає
мета, а єдиним критерієм—успіх, який піддається об'єктивній верифікації.
 Влада є апріорі невинною, бо вона не походить із того світу, в якому слова
«винний» і «невинний» мають якийсь зміст.
 чи вдасться знову відновити природний світ як справжній
ландшафт політики,
 реабілітувати особистий досвід людини як масштаб речей за
замовчуванням,
 підпорядкувати політику моралі, а мету відповідальності,
 знову повернути почуття людської єдності та зміст людської
мови,
 зробити епіцентром громадського життя дієздатне, інтегральне
і гідне людське «я», яке саме відповідає за себе, тому що
пов’язане з чимось над собою, і здатне жертвувати чимось, а
інколи й усім у своєму повсякденному благополучному
приватному житті.
Ян Паточка:
 «Життя, яке не хоче само
себе віддати в жертву
своєму сенсу, не варте того,
щоб його прожити».

 Ян Паточка (1907-1977) – видатний чеський

філософ, учень Едмунда Гуссерля та Мартіна
Гайдеґґера, зробив значний внесок у
феноменологію та філософію історії. Речник
«Хартії 77», помер на допиті служби безпеки.
 вдумливо, уважно і водночас із мовною
самовіддачею протистояти всюди і завжди
ірраціональному наступу анонімної, безособової
та нелюдської влади Ідеології, Системи, Апарату,
Бюрократії, Штучних мов і Політичних гасел;
 захищатися від її комплексного та всебічно
відчужувального тиску, в яку б обгортку його не
запакували - споживання, реклами, репресій,
техніки, трюїзму (цієї рідної сестри фанатизму й
тоталітарного мислення);
Труїзм (англ. truism від true — вірний,
правильний):

 лог. Самоочевидне твердження, яке не може

бути спростоване або підтверджене без
контексту. Напр. «Якщо б він не був мертвий,
він був би ще живий».
 філос. Твердження, яке не містить достатньої
умови, щоб вважатись істинним. Напр.
«Зрештою все буде добре».
 Безсумнівне, очевидне твердження,
загальновідома істина, банальність.
 черпати, незважаючи на глузування, власні
критерії зі свого природного світу – і повертати
йому рішучість, якої його було позбавлено;
 шанувати зі смиренністю мудрих його кордони
і таємницю за ними;
 визнати, що в порядку буття є щось, що явно
виходить за межі нашої компетенції;
 звертатися завжди й знову до абсолютного горизонту нашого буття, який –
якщо ми тільки трохи захочемо – цим своїм буттям завжди наново відкриваємо
й випробовуємо;
 виходити у своїх діях із власних особисто перевірених, неупереджено
віддзеркалених та ідеологічно нецензурованих досвіду, критеріїв та
імперативів;
 вірити голосу свого сумління більше, ніж усім абстрактним спекуляціям, і не
створювати для себе іншого виміру відповідальності замість тієї, до якої нас
закликає цей голос;
 не соромитися за те, що ми здатні любити, товаришувати, бути солідарними,
співчутливими й толерантними - навпаки, звільняти ці основоположні виміри
своєї людяності з їх заслання до приватної зони і приймати їх як єдину
справжню вихідну точку до свідомого людського єднання;
 керуватися власним розумом і за будь-яких умов служити правді як своєму
екзистенціальному досвіду.
 Найнебезпечнішим для цього зла є не ракети,
націлені на ту чи іншу державу, а його
фундаментальне несприйняття в самій структурі
сучасного людства: повернення людини до самої себе
і до своєї відповідальності за світ; нове розуміння
прав людини і постійне апелювання до них;
 Найкращий спосіб протистояти тоталітаризму — це
просто виштовхнути його зі своєї душі, з власного
середовища, з власної країни, вичавити його з
сучасної людини.
Співдружність вражених
 То ж чи не пролягає перспектива кращого
майбутнього цього світу через якусь міжнародну
«співдружність вражених», які, всупереч
державним кордонам, політичним системам і
військовим блокам, поза високими ігрищами
традиційної політики, не претендуючи на
повноваження та секретаріати, спробують
створити реальну політичну силу з такого нині
всіляко висміюваного владними технологами
феномену, яким є людське сумління.