Лекція 9

Традиції української культури XVIII ст. на

землях Південно-Східної України

Тимофєєва Марина 3 СР
 План

01
Історичні засади
розвитку культури XVIII

Козацька
історіографія 02
Церква як осередок розвитку
03 мистецього стилю
українського барокко
 Історичні засади розвитку культури XVIII
На межі XVII – XVIII ст. заселення Південно-Східної України активізується, що
пов’язане із боротьбою Російської імперії за вихід до Чорного та Азовського
морів. Узбережжя Сіверського Дінця заселяли поряд із вихідцями з українських
земель росіяни та мешканці області Війська Донського, південно-західні ж
околиці сучасного Донбасу заселялись переважно запорожцями. Проте
наприкінці 10-х – на початку 20-х рр. XVIII ст. активна козацька колонізація
краю дещо призупинилась. Причини втрати Півнем і Сходом України
привабливості для українців та росіян полягали у придушенні повстання К.
Булавіна і репресіях царського уряду проти всіх, кого підозрювали у співчутті
повстанцям, а це здебільшого були козаки, також у розгромі царським урядом
Запорозької Січі, яка патронувала Південно-Східній Україні.
 Протягом XVII – XVIII ст. українське козацтво було не лише носієм
державницької ідеї й громадянської свідомості, а й головним творцем
національних засад культури. Формується козацька інтелігенція, що бере на
себе складну функцію творення культури нації, водночас демократичної та
елітарної. Процес розвитку нової системи культурних цінностей
найяскравіше позначився на таких сферах життя людини, як політична
культура, історична думка, література, архітектура, образотворче мистецтво,
наука та освіта, релігійна свідомість. Центром культури стає система
уявлень про свою національну приналежність, місце нації в історії, суспільні
громадянські чесноти особистості, загальнолюдський зміст національних
цінностей. Весь цей комплекс уявлень «накладається» на мистецько-
філософську традицію українського бароко, що й творить неповторність
вітчизняної культури кінця XVII – XVIII ст.
 Дума про втечу трьох братів з Азова
Стали отець-мати
Стали ті два брати Став середульший брат за стіл сідати, Обіди справляти,
До отцевського двору доїжджати, Гірко плакати і ридати, Молебні наймати,
Стали отець і матуся Дрібні сльози проливати, Стали найстаршого сина із
Із хлібом і сіллю виходжати, Став він свому отцю-неньці двору зсилати,
Стали вони свого найстаршого сина Усю правду казати: Стали його обществом-
За гостя приймати «Що в одному ми полку бували народом
І за стіл саджати, І одному ми пану служили — До розстрілу випроводжати.
Став найстарший брат
Стали вони про найменшого сина У турецькій бусурменській у тяжкій
Гірко плакати-ридати,
Усю правду питати. неволі,
Свого брата найменшого,
Став же найстарший син за стіл сідати,У городі у Азові пробували,
Пішого-піхотинця,
Свому отцю-неньці неправду казати: Із города Азова умісті із пліну утікали, Споминати:
«Не в одному ми полку бували, Тільки ми свого брата найменшого, «Лучче мені було тебе, брате,
Не одному ми пану служили, Пішого-піхотинця, У турецькій у бусурменській
Що ми свого брата найменшого У турецькій у бусурменській великій великій неволі тебе доглядати,
За дев'ять літ у вічі не видали». неволі покидали». Аніж мені, брате,
Між своїм народом,
У своїм безрідді
Смертю постраждати».
 Дума про вдову Сірчиху
У городі Мерефі жила вдова,
Старенька жона,
Сірчиха-Іваниха,
Вона сім літ пробувіла,
Сірка Івана в очі не видала.
Тільки собі двох синів мала:
Першого сина Сірченка Петра,
Другого сина Сірченка Романа,
Вона їх до зросту держала,
Іще од них слави-пам'яті
сподівала,
Як став Сірченко Петро
виростати,
Став своєї неньки старенької
питать:
"Мати моя, старая жоно,
Скільки я у тебе пробуваю,
Отця свого. Сірка Івана, в очі не
видаю;
Нехай би я міг знати,
Де свого отця, Сірка Івана,
шукати".
 Церква як осередок розвитку мистецього стилю
українського барокко

Святогірський монастир
Ікона Святих Йоакима і Анни
Собор Покрови Пресвятої Богородиці
Михайлівська церква
Преображенський собор
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!