Обласна творча

філологічна майстерня
вчителя
Наталії Вячеславівни
Пастушенко
 Панас
Мирний
(Рудченко)
1849 - 1920
Жанр:
соціально-психологічний
роман
(“роман з народного життя”)
Поштовхом для написання роману став розлогий
нарис Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до
Гадячого», на основу якого взято розповідь візника
про місцевого розбійника Василя Гнидку (цю історію
письменник почув по дорозі до батьків на Великодні
свята 14 квітня 1872 р.).

Хата Василя Гнидки

«…змальовано майже столітню
історію українського села…»
Іван Франко
С. Світославський. Воли на ниві. 1891 р.

Місце дії:
село Піски
Тема:
зображення майже столітньої історії села
Піски та життєпису Чіпки Варениченка
Ідея:
засудження боротьби з неправдою через
кровопролиття
Частина І
Василь Перов. Діти, що сплять. 1870 р.
«Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших

хуторах і селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже

палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась

незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою

тугою...»
Індивідуально-психологічні особливості
Чіпки, які призвели його до
розбійництва

• комплекс байстрюка; пережиті дитячі образи, що позначаються на

поведінці й душевній структурі хлопчика (невеселе, вовчкувате, тихе...);

• суперечливість реакцій і душевних поривів малого Чіпки: він прагне бути

добрим, здатен поетично відчувати красу і легко засліплюється якимось

почуттям, буває жорстоким (як в епізодах із горобцями чи з Бозею,

зображеним на іконі);

• мимовільна жорстокість, імпульсивність, безоглядність, притаєна злість

цим рисам Чіпки автори приділяли належну увагу в «дитячих» розділах

роману;
Частина ІІ
— Тепер уже ви не козаки, — сказав він, зібравши громаду.
— Годі вам гайдамацтво плодити! Тепер ви мої... За мої
щирі послуги сама цариця пожаловала мені Піски...
Отже як не мандрували «мазепи», а
все-таки більше сотні сімей
зосталося на розвід панам
Польським, на послугу їх примхам та
вигадливим примусам. Генеральський
приказ, з нагайкою в руках, зробив до
ладу своє діло. Він розім'яв грубу
звірячу натуру; оббілував її, як
овечку; причесав, пригладив;
натворив цілу ватагу двірні; а з
завзятих степовиків понаробив
покірних волів, котрі вздовж і
впоперек переорювали тепер уже
панське нив'я та засівали зерном —
на прибуток панській кишені…
Заклекотав генеральський палац... Музика, аж струни рве —
грає; у вікнах світла-світла! — здалека здається: горить
усередині палац! Саме великий наїзд... Ціле чорне подвір'я
каретами, колясами та повозками заставлено; під каретами,
позасвічувавши ліхтарі, грають кучери у хвильки, у
трилисника…
Генеральша недовго задумувалась: взяла, та й оддала …
[палац] котам. Лакеї й горничні скрізь ходили по селу, та
зносили в горниці хвостатих мишодавів. Генеральша вибрала,
яких сама знала. Завелось у палаці ціле кошаче царство: коти,
й кішки і котенята. Для послуги царству генеральша нарошне
взяла в двір бездітну вдову Мокрину.
…Отака-то весела хліборобська доля!
Отже, хто до неї призвичаївся, тому вона здається веселою
й красною... Наші хутори, села, а часом і повітові городи,
обложившись родючими полями та ланами, другої долі не
знають... Селянин без поля — старець без рук і без ніг. Поле
його годує, поле його втішає, на полі він виростає, на полі
часом і вмирає... Поле — що воздух: нічим би дихати, якби
зостався без його!
…Таку неспокійну натуру викохав старий дід... Січові
оповістки про запорозьку вдачу, про запорозьку волю
западали в гаряче серце онукове... Як у гніздечку, таку
Максимовім сердечку, виплодилась воля, про яку дід
переказував; поривала хлопця до сваволі, до
невпокою…
Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, він усіх побивав, над усім
верховодив...
… Як же дійшов до літ та убрався у силу, — біда з ним та й годі! Високого
зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще
меткий, як заєць, співун-реготун... Хороший з лиця — повновидий, рум'янець
на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, — він був
перший красень на селі... Вся молодіж любила Максима за його вдачу, за
веселий, безбоязний норов, — усі йому корилися...

Микола
Пимоненко. Не
жартуй. 1895 р.
 Микола
Пимоненко.
Проводи рекрутів.
1893 р.
…Незабаром некрут погнали кудись далеко-далеко... Люди
знову поназ'їздились прощатися, може, вже востаннє з
своїми бідолашними синами, чоловіками, братами... То не
глибока річка клекоче, прорвавши греблю, то гудуть селяни,
прощаючись з некрутами... То не ховають мертвих, то люди
тужать за живими родичами...
— Оце й Московщина починається, — сказав хтось.
— Оце?!. Та й невесела ж яка вона!.. все ліси та бори, куди оком не скинь...
тільки небо крізь верховину мріє...
Сумно стало Максимові серед лісу; жаль йому стало своїх степів
безкраїх, свого неба...
— Де ж тут хутори, села, городи? Хіба тут і людей немає?.. —
толкуються самі між собою.
— Та тут либонь один тільки город Москва й є, та й той аж на самому
краї Московщини…
Усі похмуріли, зажурилися: йшли мовчки, повісивши голови.
От розвели їх по кватирях. Максим аж спльовував... Таркани, прусаки,
стоноги снували скрізь по стінах, та було їх і в страві, і в квасі. У хаті
— не виметено, смітник по коліна, несло од його чимсь смердючим…
Світили в хаті не смальцем або олією, а якимись тонкими лучинами...
Дим з печі валив прямо на хату, — бо хата без димаря, — давив у горлі,
різав очі... Максим не поліз на «палаті»; страшно йому було прилягти і в
тій багнюці, що на долівці.
Велике місто з своїми церквами високими, з своїми палацами
довгими та широкими, з кам'яними крамницями розкинулось на
невеличкім згірку. Внизу, посеред города, текла річка — широка
й глибока; багато по ній снувало барок, плотів, пароходів; коло
річки й на вулицях — гармидер, крик, тіснота, як на ярмарку…
«Бач, бісові кацапи! — подумав Максим, — які в себе
городи позаводили, а села більше на загороди схожі,
ніж на людське житво?! Все, що було на селах
найкращого, мабуть, постягали сюди...»
Трохи згодом нап'яли на його
мундир, муницію — ранець, каску,
притупею, — дали шинелю і
ружжину. Яу убрався Максим —
москаль москалем. Рідна б мати
не пізнала! Меткий, поворотний
— на всі боки москаль!
Вранці-рано піде на учення;
промуштрують їх — геть уже
сонечко підоб'ється. Ведуть
снідати каші з салом, а того сала
— і духу нема…Барабан туркоче
— знову на учення.
Муштруються вже аж до
пізнього вечора...
На ранок чутно: то того,
то другого обікрадено…
Покликали старосту,
кинулись за москалями...
та їх уже й слід замело!
На другому селі уже
спродували те, що добули
в цьому. Прошвендяли
заробітчани цілий Васіль Перов.
Останній кабак біля
тиждень. Вернулися в застави. 1868 р.
город, несучи з собою
чималу силу грошей. Що
слід, оддали ротному, а на
останні загуляли.
Такі походи хоча спершу й будили якийсь
сум і острах у душі Максимовій
неправдою, крадіжкою, рабунком, а не
чесним заробітком; оже при такому
товаристві, при гульні та вихвалках
одного перед другим своєю силою, своєю
вдатністю, — стирали ту чорну думку.
Ішов 1848 рік. Заворушились французи і махнули свого короля геть з
престолу. За ними піднялись німці, італьяни... Обхопив вільнолюбивий
дух чехів, цесарців з ляхами... Загомоніли піддані проти своїх королів,
цесаря... Скрізь червоніла пожежа вільного духу...
…Буть Максимові фельдфебелем! Став він фельдфебелем. Незабаром
йому за знамено Георгія почепили. А тут і війна — шабаш! Погасили в
сусіда вільнолюбиву пожежу, — тепер і самим безпечніше. Годі!
Вертайся додому!
Так їх захопила «чиста». Та ба! Чистої Максимові не дали. У той саме рік
почалася остання війна з турками. Погнали Максима під Сілістрію, а
потім перевели в Крим. Явдоха з маленькою Галею й собі повіялась за
полком, все-таки не кидаючи свого краму. Тут вона таки добре заробила,
бо не одні прості москалі купували в неї всячину, купували й небагаті
офіцери. Зовсім би добре, коли б не страшно, що от-от Максим зложе
свою голову, одтинаючи другим...
Східна (Кримська) війна 1853 – 1856 рр.
Вертаючись додому через тридцять літ, він думав застати Піски
такими ж самими Пісками, якими кинув. Через те й раявся з жінкою,
прибувши додому, спродати батьківщину, оселитись де в багатому,
люднішому місці та й пристроїтись до торгу на ті гроші, що придбала
Явдоха. Коли приїхав — і здивувався. Не ті Піски, та й годі! Ніде ні одної
землянки — скрізь мазанки; село велике, широке, довге, а кругом край
веселий, людний, хоч і небагатий... «Значить, більше поживи для
грошовитого!» — подумав Максим.
 МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
• При показі слайдів використовуйте
Presenter View (режим доповідача) – це
дозволить застосовувати нотатки до
слайдів, що містять інформацію для
вчителя.
• Позначка говорить про наявність на
слайді відео, а позначка - аудіо,
позначка - гіперпокликання,
ГДЗ -
Використані з освітньою метою
музика, малюнки, футажі, інші
аудіо- та відеоматеріали взяті з
відкритого доступу в Інтернеті і є
власністю їхніх авторів.