ДІАГНОСТИКА ОТРУЄНЬ.

НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ ТА

ЛІКУВАННЯ ПРИ ОТРУЄННЯХ.
ПРОФІЛАКТИКА ОТРУЄНЬ.
ДІАГНОСТИКА ОТРУЄНЬ
 Діагностика отруєнь являє значні труднощі,
тому в токсикології використовують
КОМПЛЕКСНИЙ МЕТОД.

При постановці діагнозу на отруєння враховують:

 АНАМНЕСТИЧНІ ДАНІ
 КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ
 ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ
 РЕЗУЛЬТАТИ ХІМІКО-
ТОКСИКОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
 АНАМНЕСТИЧНІ ДАНІ
• звертають увагу на час появу хвороби, раптовість і
одночасність захворювання з подібною клінічною картиною
у великої кількості тварин різного віку;
• з'ясовують, режим годівлі та водопою тварин, склад кормів і
шляхи водопостачання;
• з'ясовують можливість контакту тварин з отруйними
речовинами: проведення агрохімічних заходів, дезінсекцій,
протипаразитарних обробок, дератизацій тощо;
• аналізують, чи є випадки подібного захворювання на інших
фермах або в інших господарствах.
 КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ

Симптоматика отруєнь залежить від стадії

захворювання та вибірковості
токсичної дії токсикантів.
Результатом специфічної дії отрути і
неспецифічних реакцій організму є –
ЗАГАЛЬНИЙ ТОКСИЧНИЙ ЕФЕКТ
 Наслідки, пов'язані зі специфічною дією на
організм токсиканта є проявом
ТОКСИКОГЕННОГО ЕФЕКТУ отруєння і
найбільш яскраво виражені в першій клінічній
стадії гострих отруєнь – токсикогенній, коли
отрута вже (або ще) знаходиться в організмі в дозі,
здатній викликати специфічну дію.
У токсикогенній стадії отруєнь, в першу чергу
проявляються специфічні симптоми захворювання,
які залежать від виду та функціональної ролі певних
рецепторів, з якими взаємодіять токсиканти.
 Одночасно в організмі вмикаються патологічні
механізми, позбавлені хімічної специфічності (гіпофізарно-
адреналова реакція, токсичний шок, кома, гостра дихальна
недостатність), що є проявом СОМАТОГЕННОГО
ЕФЕКТУ отруєння. Ці механізми найбільш яскраво
виражені в другій клінічній стадії гострих отруєнь
– соматогенній, що настає після видалення або
руйнування отрути, як «слідове» ураження структури і
функцій різних органів і систем організму.
Для соматогенної стадії характерним є прояв
синдромів, пов'язаних з токсичним ураженням певних
органів чи систем: вторинний імунодефіцит, гостра ниркова
або печінкова недостатність, енцефалопатія, пневмонія та ін.
 При отруєнні завжди виявляється
поєднання патогенних і захисних
реакцій, які на різних етапах захворювання
можуть змінювати свою роль і значення.
Наприклад «централізація кровообігу», гіпо-
коагуляція і фібриноліз, часто переходять у патогенні,
що вимагає коригуючого впливу.
Деякі з цих явищ можуть відігравати
набагато більшу роль у розвитку хімічної
травми, ніж специфічна дія отрути.
 Залежно від ДОЗИ і ТРИВАЛОСТІ
ВЗАЄМОДІЇ токсиканта і організму
розрізняють:
 Блискавичне отруєння, яке розвивається за
одноразового надходження в організм великої
кількості отрути (≥LD100). Смерть настає
протягом 1-3 годин, інколи через кілька хвилин.
Уражається найчастіше ЦНС – розвиваються
судоми, паралічі, асфіксія і смерть.
 Гостре отруєння – розвивається за
одноразового або повторного надходження до
організму речовини в токсичній дозі (LD50) та
характеризується гострим початком і
вираженими специфічними симптомами.
Раптово з'являються нервові розлади
(збудження, пригнічення, задишка, судоми,
паралічі), згасають зорові й слухові рефлекси.
Тривалість, в середньому, 12-24 години.
 Підгостре отруєння розвивається за
повторного надходження отрути в організм, в
зв’язку з чим його клінічна картина з одного
боку дуже сповільнена, а з іншого – викликає
тривалий розлад здоров'я. Тривалість може
сягати 2-6 днів. Цей вид отруєння
розглядають разом з гострим, як більш
близький до нього за патогенезом і
симптоматикою.
 Хронічне отруєння обумовлено тривалим
(місяці, роки), часто інтермінуючим,
надходженням ксенобіотику в субтоксичних
дозах. Захворювання починається з появи
малоспецифічних симптомів, що
відображають первинне порушення функцій
переважно нервової та ендокринної систем, і
триває місяцями.
 ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ

залежать більшою мірою від тропізму токсичних

речовин:
 ентеротропні токсиканти (солі важких металів)
уражають ШКТ;
 дерматотропні токсиканти (просо, гречка, звіробій)
спричинюють дерматити;
 гематотропні токсиканти (нітрити) викликають
метгемоглобінемію
 тощо
ХІМІКО-ТОКСИКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Хіміко-токсикологічний аналіз (ХТА) – це

сукупність різних методів дослідження, які
дозволяють встановити природу токсиканта в
кормах, воді, біоматеріалі та харчових продуктах.
Саме результати ХТА є визначальними
для встановлення етіологічного фактору
будь-якого отруєння.
 Повний ХТА включає декілька
методів:
БОТАНІЧНИЙ ХІМІЧНІ

ФІЗИКО-ХІМІЧНІ БІОХІМІЧНІ

БІОЛОГІЧНІ МІКОЛОГІЧНІ
 БОТАНІЧНИЙ МЕТОД

це аналіз проб корму або вмісту шлунка

для ідентифікації рослин, що містять
отруйні речовини (алкалоїди, глікозиди,
органічні кислоти і їх солі, тощо).
 ХІМІЧНІ МЕТОДИ

хімічні реакції за допомоги яких якісно

та/або кількісно визначають наявність
отрути в патматеріалі
До цих методів відносять осадження (деякі
алкалоїди, барію хлорид, ТМТД);
титрометрію (натрію хлорид); колориметрію.
 ФІЗИКО-ХІМІЧНІ
МЕТОДИ
потребують спеціальної апаратури
До них належать газова хроматографія (ГХ),
високоефективна рідинної хроматографія (ВЕРХ),
рентгенофлюоресцентний метод та інші.
Вони є основними в токсикологічнй хімії,
високо специфічні та чутливі, дозволяють за один
аналітичний прийом визначити одразу кілька
сполук.
 БІОХІМІЧНІ МЕТОДИ
засновані на пригнічені деякими токсикантами активності
окремих біохімічних систем
Розрізняють:
Специфічні: при отруєнні нітратами (нітритами) визначають
рівень метгемоглобіну, антіхолінестеразними препаратами
– активність холінестераз в крові;
Неспецифічні: визначення в сироватці крові рівня
креатиніну, сечовини, залишкового азоту, основних
електролітів, активності печінкових ферментів, що дозволяє
встановити тяжкість ушкодження паренхіматозних органів.
 БІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ

засновані на викорстанні чутливих до дії токсикантів біологічних

об’єктів – тест-об’єктів.
В якості тест-об’єктів застосовують простіших, риб, ембріони
(курячі), лабораторних тварин. В окремих випадках допускається
використання тварин інших видів.
Для аналізу з матеріалу роблять екстракти та вводять їх до тест-
систем. Надалі спостерігають за станом тест-об’єктів і роблять
висновок щодо ступеню токсичності матеріалу.
Біологічні методи мають високу чутливість, проте здебільшого
вони не специфічні, тому не дозволяють встановити вид токсиканта, а
лише виявляють загальну токсичність.
 МІКОЛОГІЧНІ
МЕТОДИ

виділення токсикогенних грибів з кормів і

патологічного матеріалу.
Для аналізу роблять посів з матеріалу на
живильні середовища, вирощують колонії,
які потім ідентифікують. Або використовують
більш сучасні методи, наприклад ІФА
ДИФЕРЕНЦІЙНА
ДІАГНОСТИКА
основне завдання, яке доводиться
вирішувати у випадках масових
захворювань тварин в умовах
промислового утримання
 НАДАННЯ ПЕРШОЇ
ДОПОМОГИ ТА ЛІКУВАННЯ
ПРИ ОТРУЄННЯХ
 Долікарняну (невідкладну, першу)
допомогу можуть надавати працівники
тваринництва і господарі тварин.

Її основне завдання – припинити подальше

надходження токсиканту до організму.
Для цього усувають можливий контакт
тварин з отрутою.
 Лікування тварин, напроти, забезбечує
лише фахівець, дії якого, будуть залежати від
кожного конконкретного випадку отруєння.
Принципи лікування полягають у
наступному:
 Стимуляція природної детоксикації
 Нейтралізація токсикантів в
організмі (антидототерапія)
 Симптоматична терапія
Стимуляція природньої детоксикації

Сутність детоксикаційної терапії полягає в запобіганні

всмоктування токсикантів, що надійшли в організм тварин.
При пероральному шляху отруєння, основна кількість
токсикантав депонується у ШКТ, тому основним завданням
є його екстрене очищення. Для цього викликають блювоту,
проводять промивання шлунку, уповільнюють
всмоктування отрут за допомоги обволікаючих і слизових
препаратів, ентеросорбентів, прискорюють видалення
отрути з кишечника застосовуючи проносні засоби та (або)
 Для стимуляції роботи нирок проводять
форсований діурез (ефективний при гострих
отруєннях гідрофільними або неіонізованими
отрутами).
На першому етапі пацієнту проводять
інфузійну терапію ізотонічними розчинами
глюкози, натрію хлориду або полікомпонентних
сольових розчинів (20-30 мл/кг). При ацидозі
додатково вводять 4% розчин натрію
гідрокарбонату.
 На другому етапі пацієнту в/в струйно
вводять осмотичні (сечовина, манітол) або
салуретичні (фуросемід) діуретики. Одночасно,
для посилення діурезу, застосовують в/в
введення 2,4% розчину еуфіліну.

На третьому етапі пацієнту вводять

розчини електролітів, що містять Ca, Na, K, Mg,
для компенсації їх втрати під час активного
діурезу.
 У медичній практиці широко застосовують і
методи штучної детоксикації:
 гемосорбція;
 гемодіаліз;
 гемофорез;
 плазмафорез.

Але всі вони, крім перитоніального діалізу,

рідко застосовуються у ветеринарії
 Нейтралізація токсикантів в організмі
антидотами
АНТИДОТ – лікарський препарат, здатний усунути
або послабити специфічну дію токсиканту.
Механізм дії антидотів різниться: іммобілізація
токсиканту (хелато-утворювачі), зменшення
проникнення отрути до ефекторних рецепторів,
шляхом зниження його концентрації (адсорбенти),
протидія на рівні рецептора (фармакологічними
антагоністами) та ін.
 Застосування антидотів може бути небезпечним, адже
деякі з них викликають серйозні побічні реакції.
Тому ризик призначення антидотів повинен
бути співставлений з ймовірною користю від їх
застосування
Період напіввиведення більшості антидотів менше, ніж
у токсикантів, тому після первинного поліпшення стану
пацієнта може настати повторне його погіршення,
подібно до того, що відбувається за «синдрому відміни».
Тому після застосування антидоту необхідно
продовжувати ретельне спостереження за
пацієнтом
 Залежно від механізму дії розділяють
антидоти:
 фізичні;
 хімічні;
 антагоністи, що утворюють в
організмі сполуки з високою
спорідненістю до токсиканту;
 біохімічні;
 фармакологічні антагоністи;
 імунологічні антидоти
 ФІЗИЧНІ – АДСОРБЕНТИ

Дія адсорбентів базується на фізичних процесах

(активоване вугілля, смоли, ентеросгель,
поліфепан тощо)
Вони можуть десорбувати (віддавати) отрути, тому їх
необхідно швидко видаляти з організму.
Як правило, вони адсорбують гази, деякі органічні
отрути біологічного походження. Натомість з отрутами не
біологічного походження вони не взаємодіють.
ХІМІЧНІ (ТОКСИКОТРОПНІ)

знешкоджують отруту шляхом

хімічної взаємодії, і видаляють з
організму у вигляді нетоксичних
продуктів.
 Формалін взаємодіє з аміаком, що
утворюється в рубці жуйних тварин при
отруєнні карбамідом, утворюючи
нетоксичний гексаметилентетрамін;
 Танін зв'язується з алкалоїдами і осаджує їх;
 Натрію гіпохлорит окисляє ксенобіотики;
 Хелатоутворювачі утворюють стабільні
нетоксичні з’єднання зі сполуками важких
металів і металоїдів
 Тетацин-кальцій – утворює стабільні
комплекси з дво- і тривалентними металами, які
виводяться нирками. Застосовується при отруєнні
свинцем, кадмієм, міддю, цинком.

При отруєнні селеном не застосовують

через збільшення токсичності.

За використання може настати пошкодження

канальців нирок, гіпоцинкемія і зниження активності
комплексу пірідоксальфосфатної системи.
 Пентацин – утворює стабільні комплекси з
цинком і свинцем, не впливає на вміст кальцію і
калію в крові.
Д-пеніциламін (купреніл)
. – монотіоловий
хелатоутворювач, який призначають при
отруєнні міддю, свинцем, вісмутом і миш'яком.
Трилон Б зв'язує кальцій, тому його
застосовують при захворюваннях, що
супроводжуються надмірним відкладенням
солей кальцію в організмі
 Дефероксамін зв'язує Fe+3 і утворює
ферроксамін, який виводиться нирками.
При пероральному отруєнні сполуками Fe+2,
у шлунку створюють лужне середовище за
допомогою натріюгідрокарбонату, для
перетворення Fe+2 в Fe+3, який потім активно
зв'язується з дефероксаміном і виділяється з
фекаліями.
 Унітіол – дитіоловий хелатоутворювач, які
утворює меркаптани – комплекси з важкими
металами і металоїдами, зв’язаними з тіоловими
ферментами.
При отруєнні селеном, кадмієм не
застосовують через збільшення токсичності
комплексона.
Також препарат має антиоксидантні
властивості і перешкоджає перекисному
окисленню ліпідів мембран, що обґрунтовує його
застосування і при отруєнні ХОС.
АНТАГОНІСТИ , ЩО УТВОРЮЮТЬ В ОРГАНІЗМІ СПОЛУКИ
З ВИСОКОЮ СПОРІДНЕНІСТЮ ДО ТОКСИКАНТУ

Ці препарати (амілнітрит, метиленовий синій, нітрит

натрію) застосовують у разі отруєння
метгемоглобінутворювачами, зокрема, ціанідами.

Метиленовий синій у плазмі крові частково

перетворюється у знебарвлену лейко-метиленову форму,
здатну відновлювати тривалентне залізо метгемоглобіну
в двовалентне, тобто перетворювати метгемоглобін на
гемоглобін.
 БІОХІМІЧНІ
(МЕТАБОЛІТИЧНІ, ТОКСИКО-КІНЕТИЧНІ)

Це речовини, що мають здатність

модифікувати метаболізм отрути.
Етанол, вступаючи у швидку взаємодію з
алкогольдегідрогеназою, перешкоджає перетворенням
метанолу і етиленгліколю та утворенню з них токсичних
метаболітів.
Ацетилцистеїн запобігає формуванню гепатотоксичного
метаболіту парацетамолу у разі передозування чи
тривалого застосування.
 ФАРМАКОЛОГІЧНІ АНТАГОНІСТИ

Це препарати, що конкурують з отрутою в дії

на ферменти, рецептори і фізіологічні системи.
Представниками специфічних антагоністів є атропін
(передозування м-холіноміметиків, отруєння
фосфороорганічними сполуками), есмолол (передозування
агоністів β-адренорецепторів), налорфін і налоксон
(передозування агоністів опіатних рецепторів).
До групи також належать аміностигмін, глюкагон,
метоклопрамід, піридоксин, тіамін, інозин та ін.
 Застосування ФА дозволяє усувати багато, але
не всі симптоми інтоксикації, оскільки зазвичай
антагонізм є неповним.
Крім того, конкурентний характер антагонізму
допускає застосування ФА у високих дозах, які
перевищують концентрацію речовини, що
викликала отруєння, а це може супроводжуватися
розвитком додаткових побічних ефектів.
Антидотна терапія високоефективна на ранній
токсикогенній фазі гострих отруєнь
 ІМУНОЛОГІЧНІ АНТАГОНІСТИ
(АНТИТОКСИЧНА ІМУНОТЕРАПІЯ)

Дана група препаратів має найбільше значення у разі

отруєння тваринними отрутами.
Проводиться терапія із застосуванням антитоксичних
сироваток (протизміїної, протикаракуртової тощо).
Сироватки вводять в/м у кількості однієї лікувальної дози.
Найвищий лікувальний ефект досягається у разі їх
введення одразу після укусу чи в найближчі години.
Недолік – низька ефективність пізнього застосування
(через 3–4 год після отруєння) і можливість розвитку
анафілаксії.
 У разі деяких отруєнь специфічну дію виявляють
ЛП, які не належать до антагоністів. А саме:
 5% розчин піридоксину гідрохлориду
застосовують при отруєнні
протитуберкульозними препаратами
(ізоніазидом);
 6% розчин тіаміну броміду – при отруєнні
пахікарпіном;
 1% розчин менадіону натрію бісульфіту –
передозування антикоагулянтів непрямої дії.
ПРОФІЛАКТИКА
ОТРУЄНЬ
 Забороняється згодовування худобі бур'янів,
що випололи з оброблених пестицидами
полів.
 Випас худоби на оброблених пестицидами
ділянках дозволяється через 25 днів після
обробки, або згідно термінів вказаних в
інструкціях з їх застосування.
 Категорично забороняється використовувати
протравлене зерно для харчових цілей або на
корм тваринам.
 Забороняється будівництво складів для зберігання
пестицидів, пристроєних майданчиків для
протруювання насіння і приготування отруєних
приманок, робочих розчинів і заправка ними
машин, апаратури, місць знешкодження техніки і
тари з-під пестицидів, злітно-посадкових
майданчиків, у водоохоронній зоні
рибногосподарських водойм (не менше 2000 м від
берегів) і не ближче 200 м від житлових приміщень,
тваринницьких і птахівничих ферм, вододжерел,
місць концентрації тварин і птахів.
 Обов’язково завчасно (але не менше ніж за 2
доби перед проведенням кожної хімічної
обробки) необхідно сповіщати населення та
держпродспоживслужбу, а в разі
застосування на території прилеглій до
рибногосподарських водойм, і органи
рибоохорони про місця, терміни і методи
обробки та препарати які будуть використані.
Бджолярів попереджають про необхідність
вжити заходи, щодо охорони бджіл.
 Забороняється проводити запилення і
обприскування з літаків, аерозольні обробки
посівів, що знаходяться ближче 1000 м від
населених пунктів, садиб, скотарень,
пташників, джерел водопостачання і ближче
2000 м від берегів рибогосподарських
водойм.