Феофан (Єлеазар, Єлисей) Прокопович - народився 18 червня 1681 у Києві.

Український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист,

науковець — гуманіст, ректор Київської академії; архієпископ Псковсько-Великолуцький та Нарвський та
Великоновгородський.

Феофан Прокопович — визначний діяч епохи бароко. Його

праці торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки,
наук про державу і право, теології. Як прихильник царя Петра І він
був автором теорії модернізації Московії—Російської імперії в дусі
освіченого абсолютизму й реформування церкви, котра
підпорядковувалася б владі самодержця.
 Після смерті батька й матері опікуном Єлеазара став дядько по матері
– Феофан Прокопович – намісник київського Братського Богоявленського
монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.
Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при тому монастирі.
Після її закінчення, хлопець стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В
роки навчання був одним з найкращих учнів, добре
опанував церковнослов'янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у
наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори
європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його
підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.
 1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того
самого року вступає до Володимир-Волинського греко-католицького колегіуму, живе
у василіянському монастирі, де приймає греко-католицизм й постригається у ченці під іменем Єлисея.
Греко-католицький володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого
ченця і сприяв його переведенню до Папської грецької колегії святого Афанасія в Римі, в якій
готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ'я.
 У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, вивчав богословські науки, твори древніх
латинських та грецьких філософів, істориків, пам'ятки Риму, засади католицької віри та
організації папської церкви тощо. 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу
академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де
знайомиться з ідеями реформаторства.
1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається
католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в
пам'ять про свого дядька.
 1707 року стає префектом Києво-Могилянської
академії.
1711 року його беруть у складі почту царя Петра
I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з
нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка
сподобалася цареві.
Після повернення до Києва Феофана Прокоповича
призначено ректором Києво-Могилянської академії
і професором богослов'я. Водночас він
стає ігуменом Братського монастиря. 1716 року за
бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга,
став одним з найближчих радників імператора, обіймав
вищі посади, брав участь у заснуванні Академії наук.
 В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які
читав Ф. Прокопович у Києво-Могилянській Академії в 1705—1709 рр.
Ф. Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть
вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани. Його твори були дуже поширені в усіх
східнослов'янських країнах.
 Час Ф. Прокоповича — це час, коли активно йшло
протиставлення науки теології. Ф. Прокопович виступає
одночасно як провідний теолог і науковець свого часу.
Ф. Прокопович робить спробу вдосконалити традиційну
теологію, примирити науку з релігією. Йому належить
ідея раціональної теології.
Ф. Прокопович пов'язав найкраще забезпечення
народної користі з сильною політикою держави, а сила
держави вбачається ним у єдності й неподільності.
Ф. Прокопович ґрунтовно досліджував
питання об'єкта та суб'єкта пізнання, проблеми чуттєвості і
мислення, методів пізнання.